Время отдыха. 3

 

ВСТУП……………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1. Поняття й види часу відпочинку………………………………4

РОЗДІЛ 2. Відпустки, їх види й порядок надання у локомотивному депо слов`янська донецької залізниці………………………………………….... 9

2.1 Відпустка, загальна  характеристика……………………………………9

2.2 Щорічна основна відпустка…………………………………………….10

2.3 Щорічні додаткові відпустки  і їх тривалість………………………….16

2.4 Творча відпустка………………………………………………………...25

2.5 Відпустки без збереження  заробітної плати…………………………...26

ВИСНОВОК………………………………………………………………….31

СПИСКОК  НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ І ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………………...33

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мороз Сергій  В`ячеславович                         _________________

 

 

ВСТУП

Я займаюсь розглядом теми "Час відпочинку".

Організація праці й відпочинку в підприємствах різних форм власності, на жаль, не завжди відповідає нормам зазначеним у законі. На мій погляд, особливо це стосується підприємств, що входять  у сферу приватних. Відсутність належного контролю з боку адміністрації, відсутність комісії з трудових спорів у таких організаціях. Неналежна робота по ознайомленню працівників з їхніми правами на відпочинок ведуть не тільки до порушень цих прав, але й до більш серйозних наслідків (виробничий травматизм, професійні захворювання )

В українському трудовому праві часом відпочинку визнається та частина календарного часу, протягом  якої працівники звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть використовувати його по власному розсуду.

Таким чином, поняття часу відпочинку охоплює собою не тільки час відпочинку, протягом  якого  відновлюються фізичні й духовні  сили, але й час, потрібний людині на соціально-культурний розвиток, суспільну діяльність, навчання, наукову, технічну й художню діяльність, заняття фізкультурою й спортом і т.д.  Це цілком відповідає визначенню вільного часу.

За трудовим законодавством у складі вільного від роботи часу різняться: перерви протягом  робочого дня, щоденний відпочинок, щотижневий відпочинок, святкові дні, додаткові вільні від роботи дні, відпустки (деякі з них, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів).

Правове регулювання часу відпочинку здійснюється Конституцією України, Кодексом законів про працю, Законом України "Про відпустки" і т.д.

Метою даної роботи є аналіз нормативно - правової бази, яка регулює  час відпочинку.

Ціль роботи припускає  розкриття наступних завдань:

•  Аналіз поняття й  видів часу відпочинку;

•  Розгляд особливостей відпусток, їх видів і порядку  надання.

Об'єктом дослідження  даної роботи є відносини, які  виникають у сфері забезпечення часу відпочинку трудящих.

Предметом дослідження є  система правових норм, яка регулюється  трудовим правом.

Проблемами правового  регулювання відпусток приділялося  достатньо уваги в юридичній  літературі зокрема такими вченими  як, Н.Болотіна, В.Венедіктов, Л.Геращенко, Г.Гончарова, Д.Карпенко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Поняття й види часу відпочинку

Час відпочинку - це частина  календарного періоду, протягом  якого  працівник згідно із законом повинен  бути звільнений від виконання трудових обов'язків і яке він може використовувати за власним розсудом для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності.

Законодавством установлені  наступні види часу відпочинку:

- перерви протягом  робочого  дня (зміни);

- щоденний відпочинок;

- вихідні дні (щотижневий  відпочинок);

- святкові й неробочі  дні;

- відпустки.

У відповідності зі ст. 66 КЗПП перерва для відпочинку й  харчування надається тривалістю не більш двох годин. Така перерва повинен  надаватися, як правило, через чотири години після початку роботи. Час  початку й закінчення перерви  встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На тих підприємствах, де за умовами виробництва перерва  встановити неможливо, працівникам  повинна бути надана можливість прийому  їжі до плину робочого часу. Перелік  таких робіт, порядок і місце  приймання їжі встановлюються власником  або уповноваженим їм органом  за згодою профспілкового комітету. Перерви  для відпочинку й приймання їжі  не включаються в робочий час  і не оплачуються.

Окремим категоріям працівників надаються додаткові перерви під час робочого дня, які включаються в робочий час і регулюються спеціальними нормативними актами:

- перерви для відпочинку  на вантажно-розвантажувальних роботах.  Правила про умови праці вантажників  при вантажно-розвантажувальних  роботах, затверджені НКТ СРСР 20 вересня 1931 р.передбачають, крім  обідньої перерви, спеціальні  перерви для відпочинку, що входять  у робочий час. Тривалість і  порядок надання таких перерв  визначаються правилами внутрішнього  трудового розпорядку;

- перерви для обігрівання.  Правилами про роботу на відкритому  повітрі в холодну пору року, затвердженими обов'язковою постановою  НКТ СРСР від 11 грудня 1929 р., встановлено, що при роботі на відкритому повітрі в холодну пору року застосовуються перерви для обігрівання.

Питання про число й  тривалість перерв і про обладнання місць обігрівання вирішуються для окремих підприємств або груп їх залежно від місцевих умов за згодою роботодавця із профспілкою;

- перерви для годівлі  дитини. Жінкам, що мають дітей  у віці до півтора років,  крім загального для всіх працівників  перерви для відпочинку й приймання  їжі, надаються перерви для  годівлі дитини. Такі перерви надаються не раніше чим через три години після початку роботи тривалістю не менш тридцяти хвилин. При наявності двох і більш дітей тривалість такої перерви повинна становити не менш однієї години. Строки й порядок надання перерв установлюються власником підприємства з урахуванням бажання матері. Перерви для годівлі дитини включаються в робочий час і оплачуються (ст. 183 КЗПП). Правом на перерву для годівлі дитини користуються жінки, що працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і залежно від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годівлі дитини до обідньої перерви; перенесення одного або в сумарному виді двох перерв для годівлі дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи у порівнянні із тривалістю робочого дня, установленого трудовим договором.

До додаткових перерв під  час робочого дня, що включаються  в робочий час, також можна  віднести: перерви на роботах зі шкідливими умовами праці, перерви  на фізкультурні паузи або для  виробничої гімнастики, а також інші перерви, передбачені законодавством.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) - це перерва  в роботі між закінченням робочого дня (зміни) і початком наступного робочого дня (зміни). Його тривалість повинна  бути не менш сорока двох годин (ст. 70 КЗПП). При п'ятиденному робочому тижні  працівникам надається два вихідні дні в тиждень, як правило, підряд - у суботу й неділю. При шестиденному робочому тижні працівникам надається один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні визначається, як правило, графіком роботи підприємства, погодженим із профспілковим комітетом і, як правило, надається разом із загальним вихідним днем. На безперервно діючих підприємствах або підприємствах, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї й т.п., вихідні дні встановлюються місцевими Радами (ст. 68 КЗПП). У відповідності зі ст. 69 КЗПП на підприємствах, зупинка яких неможлива по виробничо-технічних умовах або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників відповідно до  графіка змінності. Працівники, що перебувають у відрядженні, працюють і користуються вихідними днями по режиму підприємства, куди вони відряджені.

У випадку, якщо працівник  перебуває у відрядженніу вихідний день, йому після повернення з відрядженню у встановленому порядку надається інший день відпочинку.

В історичному аспекті  цікаво нагадати, що в Декреті 1917 року "Про 8- годинний робочий день" разом із установленням загальної тривалості робочого дня 8 годин і 6 годин у суботу, встановлювався один вихідний день у тиждень. При цьому не було зазначено, що це повинне бути саме неділя. Рішення про це повинна була прийняти місцева влада із профспілками. Два вихідні дні було встановлено ЦК КПРС, Радою Міністрів СРСР від 7 травня 1967 року.

У відповідності зі ст. 71 КЗПП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників  до роботи в такі дні можливо за згодою профспілкового комітету в наступних  виняткових випадках:

1) для запобігання суспільного  або стихійного лиха, виробничої  аварії й негайного усунення  їх наслідків;

2) для запобігання нещасних  випадків, загибелі або псування  державного або громадського  майна;

3) для виконання невідкладних, заздалегідь не передбачених  робіт, від негайного виконання  яких залежить надалі  робота  підприємства, установи, організації  в цілому або його окремих  підрозділів;

4) для виконання невідкладних  вантажно-розвантажувальних робіт  з метою запобігання або усунення  простою рухливого складу або  скупчення вантажів у пунктах  відправлення й призначення.

У таких ситуаціях залучення  до роботи вихідного дня  оформлюється письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого їм органа.

Робота вихідного дня  компенсується, за згодою працівника й  власника, наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. 72 КЗПП). До роботи вихідного  дня  не залучаються неповнолітні працівники (ст. 192 КЗПП), вагітні жінки  й жінки, що мають дітей у віці до трьох років (ст. 176 КЗПП).

Правило про неприпустимість  залучення до роботи в дні щотижневого  відпочинку не застосовується до працівників  безперервно діючих підприємств, а  також тих підприємств, установ, які повинні обов'язково працювати  саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри й т.п.). На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до  графіків змінності, або в  один загальний день тижня, що не збігається із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.

Законодавством України (ст.73 КЗПП) передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:

1 січня - Новий рік;

7 січня - Різдво Христово;

8 березня - Міжнародний  жіночий день;

1 і 2 травня - День міжнародної  солідарності трудящих;

9 травня - День Перемоги;

28 червня - День Конституції  України;

24 серпня - День незалежності  України.

Робота також не проводиться  в дні релігійних свят:

7 січня - Різдво Христово;

один день (неділя) - Великдень (Великодень);

один день (неділя) - Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, що сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом  року для святкування їх більших  свят з відпрацьовуванням за ці дні.

У дані дні допускаються роботи, припинення яких неможливо  по виробничо-технічних умовах (безперервно  діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у  випадках і в порядку, передбачених статтею 71 КЗПП.

Законодавство не встановлює яких-небудь вимог щодо порядку залучення  до роботи у святкові й неробочі дні, але потрібно відзначити, що залучення  працівників до роботи у святкові дні й неробочі дні повинне  оформлятися наказом в тому випадку, якщо вихід працівників на роботу не передбачений графіком змінності (графіком виходу на роботу).

Компенсація за роботу у  святкові й неробочі дні проводиться  у відповідності зі ст. 107 КЗПП.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Відпустки, їх види й порядок надання у локомотивному депо

слов`янська донецької залізниці.

2.1 Відпустка, загальна  характеристика

Відпустка є одним з  найважливіших видів часу відпочинку, що знайшло своє відбиття в Конституції  України.

Відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи й заробітної плати.

Право на відпустку мають  усі громадяни України, які полягають  у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно  від форм власності, виду діяльності й галузевої приналежності, а  також особи, що працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні  із громадянами України право  на відпустку мають іноземні громадяни  й особи без громадянства, які  працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року).

 У локомотивному депо  слов`янська донецької залізниці на підставі Закону України "Про відпустки" передбачені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка (стаття 6 Закону);

- додаткова відпустка  за роботу зі шкідливими й  тяжкими умовами праці (стаття 7 Закону);

- додаткова відпустка  за особливий характер праці  (стаття 8 Закону);

- інші додаткові відпустки,  передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки  у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 Закону);

4) соціальні відпустки:  відпустка у зв'язку з вагітністю  й родами (стаття 17 Закону); відпустка  по догляду за дитиною до  досягнення дитиною трьох років (стаття 18 Закону); додаткова відпустка працівникам, що мають дітей (стаття 19 Закону);

5) відпустки без збереження  заробітної плати (статті 25, 26 Закону).

Насправді   даний перелік  не вичерпний. Колективним договором (угодою), трудовим договором можуть встановлюватися інші види відпусток. Крім того, згідно зі ст. 9-1 КЗПП і ч.6 ст.69 Господарського Кодексу України установи, якою є  локомотивне депо слов`янська донецької залізниці в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові в порівнянні із законодавством трудові й соціально-побутові пільги для працівників. Це стосується й випадків надання щорічних відпусток більшої тривалості. Такі додаткові пільги повинні бути визначені трудовими й колективними договорами.

Право на відпустку забезпечуються: по-перше, гарантованим наданням відпустки  певної тривалості зі збереженням на його період місця роботи (посади), заробітної плати (посібника) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки"; по-друге, забороною заміни відпустки  грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст.24 Закону України "Про  відпустки".

У тривалість відпустки не включається не тільки святкові й  неробочі дні, але й час, необхідний для проїзду до місця проведення відпустки й назад, у тому числі й при поділі відпустки на дві частини, а також при відкликанні працівника з відпустки.

Законодавством, колективним  договором, угодою й трудовим договором можуть встановлюватися інші види відпусток. Розглянемо деякі з них.

2.2 Щорічна основна відпустка

Право на відпустку мають  усі працівники, тобто всі особи, що виконують роботу на підставі трудового  договору на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої  приналежності. Закон "Про відпустки" (ст. 2) спеціально підкреслює, що право  на відпустку мають іноземні громадяни  й особи без громадянства, що працюють в Україні. Усунуті будь-які сумніви  в тому, чи мають  право на відпустку  сезонні й тимчасові працівники. Це право не тільки випливає зі ст. 2 Закону "Про відпустки", для цієї категорії працівників, але й прямо передбачене частиною дев'ятої ст. 6 Закону "Про відпустки". Право на відпустку мають працівники, що уклали трудові договори не тільки з підприємствами, установами, організаціями, але й із громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи або, що використовують працю громадян у домашньому господарстві. З тексту Закону "Про відпустки" зовсім виразно випливає, що право на відпустку або грошову компенсацію замість невикористаних днів відпустки мають працівники-сумісники.

Право на відпустку не диференціюється  за критерієм форми власності. Що ж стосується вказівки в ст. 2 Закону "Про відпустки" на незалежність права на відпустку від галузевої приналежності підприємства, та це правильно, якщо право на відпустку розглядати вузько (як саме право). Диференціація тривалості відпустки залежно від виду діяльності підприємства й галузевої приналежності, що визначає зміст трудової діяльності й умови праці, законодавству не суперечить.

У період відпустки працівник  не несе обов'язок виконувати роботу, встановлену трудовим договором, і підкорятися внутрішньому трудовому розпорядку. Період відпустки працівник може використовувати за своїм розсудом. Він тільки повинен так усе розрахувати, щоб до моменту закінчення відпустки повернутися на підприємство, в установу, організацію й продовжити виконання роботи відповідно до  трудового договору. Невихід на роботу після закінчення відпустки у зв'язку зі складністю виїзду в місце постійного проживання й роботи, за загальним правилом, повинен визнаватися прогулом без поважної причини. Хоча працівник у період відпустки й не працює, час відпустки включається в його страховий стаж, у спеціальний стаж, який обчислюється у відповідності зі спеціальним законодавством, і в стаж роботи, що дає право на щорічні відпустки. Отже, трудовий договір і трудові правовідносини на період відпустки зберігають свою силу.

У локомотивному депо слов`янська донецької залізниці на власнику лежить обов'язок оплачувати час відпустки з розрахунку середнього заробітку. Якщо ж працівник звільнився, не використавши право на відпустку, а також у деяких інших випадках, працівникові виплачується середній заробіток за час невикористаної відпустки або за невикористану відпустку. Це дає підстави затверджувати, що відпустка зменшує обсяг обов'язків працівника на виконання роботи (звільняє від виконання трудових обов'язків на відповідний період). І якщо працівник правом на зменшення обсягу робіт не скористався, йому виплачується грошова компенсація в порядку, установленому законодавством.

У локомотивному депо слов`янська донецької залізниці щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується від дня заключення трудового договору.

У локомотивному депо слов`янська донецької залізниці особам у віці до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Для деяких категорій працівників  законодавством України може бути передбачена  інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки  не може бути менше передбаченої у частині першій ст. 75 КЗПП.

Основна відпустка - це така відпустка, право на яку мають усі працівники. Це - головна відмінність основної відпустки від усіх інших. Для одержання інших видів відпусток необхідні спеціальні юридичні факти-підстави. Для одержання основної відпустки необхідний один юридичний факт - знаходження працівника в трудових правовідносинах протягом  передбаченого часу. При формулюванні частини першої ст. 75 КЗПП законодавець виходив з того, що в трудові правовідносини вступають не тільки наймані робітники, але й члени виробничих кооперативів, колективних підприємств, фермерських господарств. Тому для них робочий рік обчислюється не від дня придбання статусу члена кооперативу (КСП), а від дня виникнення трудових правовідносин, тобто угоди про виконання працівником певної роботи з дотриманням встановлених правил про оформлення такої угоди й початку роботи.

Є тільки одне виключення із правила про право працівників  на відпустку. Працівники, що виконують  педагогічну роботу на умовах погодинної оплати, не мають права на відпустку  з тієї причини, що в ставках оплати їх праці врахована оплата часу відпустки (Додаток до наказу Міністерства освіти й науки "Про впорядкування  умов оплати праці й твердженні схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ утвору й наукових установ").

Закон "Про відпустки" перейшов від вирахування тривалості відпустки, як правило, у робочих  днях до визначення тривалості відпустки  в календарних днях. Якщо відповідно до  актів, прийнятих до набрання чинності  цього Закону, тривалість відпустки була визначена в робочих  днях, вона повинна бути переведена в календарні дні шляхом множення тривалості відпустки в робочих  днях на дріб 7/6.

У локомотивному депо слов`янська донецької залізниці тривалість щорічної основної відпустки становить 24 календарних дня за відпрацьований робочий рік.

Деякі категорії працівників  користуються правом на щорічну основну  відпустку більшої тривалості. До них ставиться в першу чергу  промислово-виробничий персонал вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної  промисловості, а також персонал, зайнятий на відкритих гірських роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних  роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні й збагаченні корисних копалин (частина друга  ст. 6 Закону "Про відпустки"). Термін "промислово-виробничий персонал" використовується не цілком коректно. Відповідно до  п. 4.2 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, розподіл на промислово-виробничий персонал (персонал основної діяльності) і персонал невиробничих організацій, що полягають на балансі промислового підприємства (персонал неосновної діяльності) застосовується тільки до промислових підприємств. Зайняті на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві - це, за загальним правилом, працівники будівельних підприємств, персонал яких відповідно до  п. 4.4 Інструкції ділиться на трохи інші категорії. Персонал неосновної діяльності цих підприємств визначений у п. 4.10 названої Інструкції.

Категоріям працівників, зазначеним вище, щорічна основна  відпустка надається тривалістю 24 календарних дня (як і всім іншим  працівникам), однак за кожні два  відпрацьовані роки тривалість відпустки  їм збільшується на 2 дня. Формулювання частини другої ст. 6 Закону "Про відпустки" "за кожні два відпрацьовані роки" може означати тільки одне: час виконання зазначених робіт повинне підсумуватися незалежно від наявності перерв у роботі й незалежно від того, в одному або в декількох підприємствах виконувалися ці роботи..

Працівники, зайняті на підземних  гірських роботах, у розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, мають право на щорічну основну  відпустку тривалістю 28 календарних  днів незалежно від стажу роботи.

Працівники, зайняті на підземних  гірських роботах, у розрізах і рудниках глибиною до 150 метрів, мають право  на основну щорічну відпустку  тривалістю 24 календарних дня. Однак  при стажі роботи на даному підприємстві два роки й більш щорічна основна  відпустка продовжується на 4 дня. Слід звернути увагу на ту обставину, що в Законі не говориться про безперервний стаж, значить стаж роботи в зазначених умовах може підсумуватися, однак тільки тоді, коли працівник полягав у трудових відносинах з тим же підприємством.

Працівники лісової промисловості  й лісового господарства, державних  заказників, національних парків, що мають  лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і  лісогосподарських підрозділів  цих підприємств, а також лісництв за Списком робіт, професій і посад, затверджуваному Кабінетом Міністрів України, мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 28 календарних днів.

Працівники гірничорятувальних частин, які не ставляться до воєнізованого  особового складу, мають право  на щорічну основну відпустку  тривалістю 24 календарних дня зі збільшенням його на 2 календарних  дня за кожні два відпрацьовані  роки, але не більш 28 календарних  днів (частина п'ята ст. 6 Закону "Про  відпустки").Слід зазначити,що маються на увазі 2 року роботи в будь-яких гірничорятувальних частинах , а не тільки робота в одній і тій же гірничорятувальній частині, а тим більше - не безперервна робота.

Керівникам  навчальних закладів, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам  і науковцям  надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів.

Інваліди І й ІІ груп мають право на щорічну основну  відпустку тривалістю 30 календарних  днів, а інваліди ІІІ групи - 26 календарних  днів (частина 7 ст. 6 Закону "Про відпустки"). Однак тут слід ураховувати, що відповідно до  п. 2 Постанови Верховної Ради України "Про порядок уведення в силу Закону України "Про відпустки" інваліди, які користувалися відпусткою більшої тривалості, до введення Закону "Про відпустки", зберігають право на таку відпустку на увесь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, які давали їм право на таку відпустку.

У локомотивному депо слов`янська донецької залізниці працівники у віці до 18 років мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 31 календарний день. Відпустка такої тривалості надається за той період роботи працівника, коли йому не здійснилося 18 років.

Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається  пропорційно відпрацьованому часу. Список сезонних робіт, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997року.

Відповідно до  частини  десятої ст. 6 Закону "Про відпустки" зберігають силу акти законодавства, що встановлюють для окремих категорій  працівників іншу тривалість відпустки. Правда, ці акти не діють, якщо встановлена ними тривалість основної щорічної відпустки менше встановленої Законом "Про відпустки" (частина перша ст. 6 названого Закону). У зв'язку із цим зберігають силу положення законодавства, що встановлюють тривалість щорічної основної відпустки:

1) для державних службовців - тривалістю 30 календарних днів (ст. 35 Закону "Про державну службу");

2) для суддів - тривалістю 30 робочих днів (п. 5 ст. 44 Закону "Про  статус суддів"). Перерахунок робочих  днів у календарні проводиться  шляхом перемножування тривалості  відпустки в робочих днях (30) на  дріб 7/6. У результаті цього тривалість  відпустки визначається в 35 календарних  днів;

3) для прокурорів - тривалістю 30 календарних днів (ст. 49 Закону "Про  прокуратуру");

4) для працівників, що  працюють на території радіоактивного  забруднення:

а) у зонах відчуження й безумовного відселення - тривалістю 44 календарних дня;

б) у зоні гарантованого  добровільного відселення - 37 календарних  дня;

в) у зоні посиленого радіологічного контролю - 30 календарних днів (ст. 47 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи");

5) для посадових осіб  митних органів - залежно від   вислуги років: до 10 років- 30 діб; від 10 до 15-35 діб; від 15 до 20 років - 40 діб; більш 20 років - 45 діб (п. 37 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України). Хоча доба не передбачена в Кодексі законів про працю як одиниця вирахування строків, і в законодавстві про відпустки, все-таки нескладно зробити висновок про те, що доба й календарний день у цих випадках не різняться.

2.3 Щорічні додаткові відпустки  і їх тривалість

Додаткові відпустки в  Кодексі законів про працю  й Законі "Про відпустки" називаються щорічними, як і основні.

Не цілком, однак, ясно, про  який рік мова йде, коли говорять - "щорічний". Стосовно до основної відпустки слово "щорічний" означає, що відпустка  надається за робочий рік, обчислювальний від дня початку роботи до витікання 365 (366) днів.