Закони економічної науки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

 «КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ім. Вадима Гетьмана» 
 

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів 
 
 
 

Курсова робота

на тему:

«Закони економічної науки» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студента 1-ого курсу

факультету  міжнародної економіки та менеджменту

спеціальність 6503-5 група

Зионг Дик  Хунг

Науковий  керівник:Кулага Ірина Володимирівна 
 
 

*****Київ  – 2011***** 

План 

Вступ

Висновок

Список використаної літератури  

 Вступ

Проблема взаємозв’язку  і взаємодії економічних явищ, процесів, законів — одна з найскладніших  у політичній економії. Головне в  ній — дослідження економічних  законів з точки зору їх сутності, змісту, субординації та місця в економічній системі. Невипадково предметом політекономії є система економічних законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ на відповідному етапі розвитку суспільства.

Основне призначення і  зміст економічної  науки полягає у виявленні, врахуванні і використанні в практичній діяльності законів господарського розвитку. Адже всі економічні явища і процеси розвиваються під впливом економічних законів.

Вивчення і  пізнання загальних економічних законів має винятково велике значення для створення політекономії у широкому розумінні.

Саме тому, що різні політекономічні школи (особливо західні) займалися і продовжують  займатися вивченням переважно  специфічних економічних законів (в першу чергу законів, властивих капіталізму), досі практично не існує єдиної політекономії як науки, вона розділена на декілька розрізнених політекономій, мало пов'язаних одна з одною. А в окремих випадках, вона виродилася в Арістотелеву хремастику, тобто в певні рекомендації як, використовуючи знання специфічних законів, заробляти гроші. На жаль, більшість вітчизняних економістів теж стали на такі позиції.

У той же час, у сучасних умовах загальні економічні закони й закономірності дають все  більше про себе знати у зв'язку з небувалим процесом усуспільнення виробництва на основі інтернаціоналізації капіталу та міжнародної економічної інтеграції. За цих умов розкриття загальних економічних закономірностей стало нагальною необхідністю, тому що дозволяє розглядати суспільний розвиток як єдиний світовий процес.

Дана тема не переставала бути актуальною з моменту  зародження економічного вчення. Багато вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів  займалися досліждуванням даного питання.

Серед них можна  назвати такі відомі імена як Г.Ф. Симоненко, Г. В. Плеханов, А. Сміт, К. Маркс, Й.А. Шумпетер та ін.

На сьогоднішній момент це питання висвітлено майже  всіх підручниках економічної теорії, проводяться дискусії, вчені продовжуть займатися дослідженнями з приводу даної теми.

Об’єктом даного дослідження є теорія економічного вчення, предмет – закони економічної  науки.

Мета курсової роботи – узагальнити відомості  щодо ролі економічних законів у  суспільному житті, механізму їх дії та використання, а також виокремити всі способи їх пізнання. Метою є також акцентувати увагу на спільних та відмінних рисах економічних та природних законів, описати сутність і структуру економічних законів.

1. Сутність  економічних законів.

Досліджені  економічною наукою економічні закони теоретично відображають причинно-наслідкові зв'язки як у середині виробничих відносин, економічних явищ і процесів, так і між ними, основу (сутність) цих зв'язків, тенденції розвитку суспільства. Економічним законам властивий найглибший ступінь пізнання людиною єдності, зв'язку явищ і процесів. Вони охоплюють явища і процеси, що виражаються у багатьох категоріях. Тому кожний економічний закон групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.  
Природа економічних законів органічно пов'язана з економічною сутністю, що передбачає необхідність першочергового з'ясування таких категорій діалектики, як закон і сутність. Закон і сутність — поняття однорідні (однопорядкові).  
Сутність — комплекс необхідних, глибинних зв'язків і відносин, які визначають основні риси, особливості й тенденції розвитку певної матеріальної системи. Сутність, як і закон, розкриває лише глибокі, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Тому явище багатше, ніж закон, оскільки в ньому відображаються також випадкові, нестійкі зв'язки, форми вияву закону.  
Сутність і закон можуть бути всебічно досліджені лише через усі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле і частина, система і структура тощо), насамперед через категорію суперечності, взаємодії її протилежних сторін. Тому кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю, а вона, у свою чергу, є суттєвим відношенням між протилежними сторонами, закономірним відношенням.  

У процесі боротьби протилежних сторін суперечність проходить у своєму розвитку такі фази:

• тотожність;
• відмінність;
• власне суперечність;
• конфлікт;
• розв'язання суперечності.

Такі й фази руху економічних законів, що дає  змогу говорити про їх розвиток. При цьому розвиток суспільства, його рушійні сили визначають лише суперечності, які містять суттєві відносини (а не відносини на рівні явища), відносини закону, а не зовнішніх форм його вияву.  
У фазі тотожності економічні закони є законами становлення певних явищ, процесів, матеріальних систем; у фазі суперечності — законами їх розвитку й функціонування; у фазі конфлікту — законами переходу в нове, більш розвинуте явище, форму тощо. Виходячи з цього, економічні закони більш повно можна визначити як внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки між протилежними сторонами економічного життя. Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил.

Економічні закони мають певну структуру, яка містить чотири основні складові: причинно-наслідковий зв'язок, суперечність, кількісне вираження, форми вияву (рис.1.1.).

Рис.1.1. Структура  економічного закону (схема-модель)

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Закони природи є дією сил природи незалежно від людини та поза її діяльністю, хоча люди використовують їх у своїй діяльності. Економічні закони виникають, функціонують, розвиваються у сфері економічної діяльності людей: виробництві, розподілі, обміні та споживанні благ. Тобто економічні закони, існуючи незалежно від свідомості, волі та бажання людей, не є незалежними від їх виробничої діяльності. Закони природи — вічні, оскільки вічна матерія та її рух.  
Економічні закони, навпаки, історичні, минущі. Як закони діяльності людей вони не могли виникнути раніше, ніж людське суспільство. З розвитком продуктивних сил і виробничих відносин суспільства змінюються й економічні закони. Про їх «вічність» (наприклад, закон піднесення потреб тощо) може йтися лише у тому сенсі, в якому «вічним» є людство та притаманне йому виробництво.  
Об'єктивний характер економічних законів означає, що люди не можуть створювати, відміняти чи заміняти одні економічні закони іншими, як це буває із законами юридичними.  
Економічні закони діють незалежно від того, пізнані вони людьми чи ні. Ця особливість не зникає і після того, як люди починають осягати закони свого економічного життя. Вони діють не тому, що люди знають про них, а навпаки, люди знають про них тому, що вони діють.  
Об'єктивний характер економічних законів знаходить свій вияв у наслідках їх дій, які також не залежать від бажань людей. Ніхто, наприклад, не хоче настання економічних криз, проте вони періодично повторюються протягом більш ніж півтора століття. Це означає, що в суспільстві діють сили (економічні закони), які не залежать від волі й бажання людей.  
Економічні закони функціонують у царині виробничої діяльності людей. Проте дії людей можуть як відповідати, так і не відповідати економічним законам.

Це, зокрема, має  місце тоді, коли роботодавці у  гонитві за прибутком не відшкодовують  найманим працівникам через заробітну  плату вартість їх робочої сили.  
Економічні, політичні та інші форми боротьби різних верств і класів суспільства, спричиненої розбіжностями їх економічних інтересів, є формами вияву об'єктивної природи та сутності економічних законів. Тому економічні закони реалізуються не так чітко, як закони природи, а виступають як панівні тенденції економічного розвитку суспільства, як основний напрям цього розвитку. Яким він буде, залежить від механізму використання економічних законів, характеру їх дії.  
Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер. Виникає парадоксальна ситуація. З одного боку, у процесі праці кожна людина має власні інтереси, здійснює свою свідому мету, постановка якої передує будь-якому виду людської діяльності.  
З іншого боку — економічні закони, а отже й виробничі відносини, сутність яких вони виражають, не залежать від волі й свідомості людей. Ця суперечність розв'язується, по-перше, тому, що праця людини як процес свідомої і доцільної діяльності існує в межах продуктивних сил, причому продуктивних сил не всього суспільства, а окремої ланки — підприємства, цеху, дільниці.  
У виробничі відносини індивід вступає незалежно від волі й свідомості. По-друге, залучаючись до процесу трудової діяльності, людина використовує продуктивні сили, створені попередніми поколіннями. Вона не вільна у виборі системи продуктивних сил. У свою чергу, виробничі відносини залежать від рівня й характеру розвитку продуктивних сил.  
По-третє, в умовах розвинутого суспільного поділу праці здійснюється обмін діяльністю між людьми (одні колективи виробляють одяг, другі — хліб, треті добувають вугілля тощо), тому і процес праці, і задоволення потреб кожної людини залежать від діяльності інших людей.  

Так формується незалежність техніко-економічних відносин, які виникають у суспільстві, від волі й свідомості окремих людей, а отже, й незалежність виробничих відносин, оскільки їх матеріальним носієм є техніко-економічні відносини в поєднанні з продуктивними силами.  
По-четверте, у розвиненому суспільстві окремий працівник є членом соціальної групи, класу, відносини між якими, на відміну від суб'єктивності індивіда, мають об'єктивний характер.

Зазначимо, що сама по собі суперечність економічного закону автоматично не розв’язується. Вона може бути подолана через суспільні  дії людей. За сприятливих умов подолання суперечності завершує перехід до процесу-наслідку, який знаходить свій вияв у різних формах.

Форми вияву  закону – це результат дії причинно-наслідкового зв’язку економічного закону. Вони впливають на економічні процеси  та розвиток економіки. Цей вплив приводить до різних соціально-економічних результатів, що у свою чергу залежать від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Проте економічний закон може реалізуватися в умовах, що відхиляються від нормальних, що є причиною виникнення таких форм вияву закону, які призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

Зміст економічного закону містить його кількісне вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону[4, с.50].

Економічні закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження  економічного закону має дуже важливе значення. Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх. 
 

Зміст економічного закону тісно взаємопов’язаний з  його сутністю. За своїм змістом  економічний закон має діалектичний характер. Зміст економічного закону має свої елементи (рис.1.2.).

Рис.1.2. Елементи змісту економічного закону

Проте можуть бути й інші елементи. Зміст закону за цього підходу пізнається в дії, і, отже, зміст закону розкривається мірою з’ясування елементів механізму його дії. Зустрічається концепція зіставлення дії закону та економічної діяльності людей. Не можна об’єктивний закон розглядати як пасивне відношення, яке лише за певних умов може виявлятися в дії зовнішніх сил. Об’єктивний закон – це закон дії цих сил. Одна з головних характерних рис дії об’єктивного закону полягає в тому, що він є законом дії природних, суспільних сил, дія яких детермінує дію закону, оскільки закон і являє істотні взаємозв’язки й залежності цих сил.

2. Система економічних  законів.

Економічні закони діють не ізольовано один від одного, а в єдиній системі, взаємодіючи між собою. Кожний з них характеризує лише той чи інший аспект зв’язків і виконує функцію управління лише в межах відповідного кола економічних процесів, явищ.

Природа економічних  законів зумовлює ту обставину, за якої вони не мають абсолютного характеру дії, а виявляються як тенденції. Це пояснюється, по-перше, тим, що дія будь-якого закону перехрещується з дією інших; по-друге, як кожний з економічних законів, так і вся система в цілому, внутрішньо суперечливі і цілеспрямованість їх різна; по-третє, економічні закони виявляються у різноманітних формах. В силу цього вони діють через відхилення та випадковість.

Економічні закони у своїй сукупності створюють  систему економічних законів (рис.2.1.), яка включає в себе всезагальні, загальні, специфічні та особливі (періодичні) закони.

Рис.2.1. Система  економічних законів

Розгляд економічних  законів крізь призму їх взаємодії  зумовлює необхідність визначення такого поняття, як «механізм дії економічних законів» та «механізм використання економічних законів».

В економічній  літературі склалися в основному  дві точки зору в підходах до вказаних понять. Одна з них засновується на тому, що механізм дії та механізм використання економічних законів  — поняття тотожні. Вважається, що з таким категоричним твердженням погодитися не можна. Економічні закони можуть діяти й тоді, коли вони не використовуються або використовуються недостатньо повно. Але в такому випадку вони діють стихійно, а не як планомірно організовані. 
Протилежна точка зору так само категорична. Її прихильники виходять з необхідності розрізняти процеси дії законів і їх свідомого використання. Думається, що істина знаходиться між цими крайнощами: механізм дії економічних законів і механізм їх використання не можна ототожнювати, так само як і не можна протиставляти. Ставати на точку зору ототожнення понять — означає винести суб’єктивний чинник на перший план, а об’єктивність економічних процесів — на другий, створюючи таким чином простір для елементів суб’єктивізму й волюнтаризму в регулюванні економікою. Протиставляти їх — означає фетишизувати економічні закони, не бачити шляхів реалізації економічної необхідності. Загальне між механізмами дії й використання економічних законів полягає, передусім, у розумінні взаємодії об’єктивного й суб’єктивного чинників, що визначає конкретний шлях реалізації не тільки економічної необхідності, але й можливості, що міститься в законі. 
Особливе зумовлюється специфічними рисами, що визначають функціонування механізму дії економічних законів, умовами, що регламентують суб’єктивну діяльність у використанні економічних законів. В основі такого підходу лежить наукове уявлення про матеріальне і свідоме, об’єктивне й суб’єктивне з їх взаємопереходами і специфічністю. 

Під механізмом дії економічних законів потрібно розуміти сукупність об’єктивних зв’язків і залежностей між явищами  і процесами економічного життя  в їх саморозвитку. Розуміння механізму дії економічних законів має як теоретичне, так і практичне значення. Важливість теоретичного аспекту обумовлена необхідністю розвитку економічної теорії. 
Практичний аспект пов’язаний з тим, що вироблення найбільш ефективних форм використання економічних законів спирається на їхню дію. Іншими словами, форми використання економічних законів повинні бути адекватні їхній дії. З огляду на те, що форми використання економічних законів визначаються природою і сферою їхньої дії, ефективність цих форм залежить від їх відповідності змісту законів. Тому розробка найбільш ефективних форм використання економічних законів безпосереднім чином пов’язана з розкриттям їх змісту та механізму дії. 
У будь-яких економічних системах економічні закони існують незалежно від волі й бажання людей, вони об’єктивні. Об’єктивний характер економічних законів визначається тим, що, по-перше, люди не можуть створювати їх, скасовувати або замінювати один економічний закон іншим; по-друге, вони діють незалежно від того, знають люди чи не знають; по-третє, економічні закони діють незалежно від того, хочуть цього люди чи ні. 
Економічні закони здійснюються через діяльність людей, які володіють свідомістю, волею і які ставлять відповідні цілі. Але постановка цілей, дії самих людей не можуть бути довільними, вони зумовлюються такими об’єктивними чинниками, як рівень і характер розвитку продуктивних сил, відповідних виробничим відносинам, економічним законам, що виражають зв’язки між ними. К. Маркс підкреслював, що економічні закони діють і здійснюються із «залізною необхідністю», навіть якщо суспільство натрапило на слід природного закону свого розвитку, воно не може ні перескочити через природні фази розвитку, ні скасувати останні декретами. 
Але об’єктивність економічних законів зовсім не означає, що суспільство безсиле перед ними і мусить сліпо підкорятися їхній дії.

Люди можуть пізнати їх і відповідно з об’єктивною  необхідністю здійснювати свою практичну  діяльність. Така можливість закладена в самій природі економічних законів. Безпосереднім змістом об’єктивних економічних законів є не науково усвідомлена й організована діяльність людей, а те, що вони виражають внутрішній, причинно-наслідковий, кількісно-якісний зв’язок, що постійно повторюється між економічними явищами і процесами: у них розкривається загальний, абстрактний, а тому, власне, істотний зв’язок явищ. Але ця абстракція відображає реальні, об’єктивно зумовлені процеси. При цьому необхідно зазначити, що об’єктивний характер носять не тільки глибинні сутності виробничих відносин, але і їх вияв у реальному господарському житті. Об’єктивний характер носять і сутності, і явища. Вони не залежать від волі і свідомості людей, але виступають саме тією основою, на якій виростає пізнана необхідність. 
Пізнання економічних законів є лише перетворення сліпої об’єктивної необхідності в пізнану необхідність, але не заперечення її взагалі. З пізнанням економічних законів зростає свобода економічної діяльності, але не втрачається її об’єктивна обумовленість. Не в уявній незалежності від законів природи вкладається свобода, — зазначав Ф. Енгельс, — а в пізнанні цих законів і в заснованій на цьому знанні можливості планомірно примушувати закони природи діяти для певної мети. Розуміння механізму дії економічних законів передбачає підхід до них як до єдності змісту і форм вияву, але в рамках цієї єдності — як до відмінностей між сутностями і явищами. Не можна не бачити того, що кожний економічний закон, як і їх система загалом, має відповідну форму вияву, і в цьому аспекті він виступає законом господарської діяльності. Але потрібно розрізняти економічний закон і форму його вияву. Мова в цьому випадку йде про співвідношення абстрактного й конкретного, про неможливість прямого підведення останнього до першого.  
 

Інакше кажучи, проблема дії економічних законів  вирішується за рахунок його механізму, що включає наступні структурні елементи: зміст законів і економічних категорій, економічні потреби та інтереси, економічні форми вияву законів. 
Одним з основних аспектів змісту механізму дії економічних законів є розуміння їх взаємозалежності і взаємозв’язків. У кожній конкретній економічній ситуації діє той або інший закон. Але економічні закони діють не ізольовано один від одного, а в одній системі, взаємодіючи між собою, взаємно впливаючи один на одного. Підхід до економічних законів як системи випливає з наукового уявлення про суспільство як єдиний організм, що складається із взаємопов’язаних елементів. Зокрема, В. І. Ленін розглядав суспільство як живий організм (а не як щось механічно з’єднане і тому таке, що допускає будь-які довільні комбінації окремих суспільних елементів), що знаходиться в постійному розвитку, для вивчення якого необхідний об’єктивний аналіз виробничих відносин, які утворюють дану суспільну формацію, і необхідні дослідження законів її функціонування й розвитку. 
Звичайно, без вивчення кожного окремого економічного закону не можна дослідити їх систему, визначити в ній місце того чи іншого закону. Однак в економічній системі найтіснішим чином переплітаються, взаємодіють усі економічні закони, і тільки розглядаючи кожний закон у системі, можна визначити його місце у цій системі. Кожний окремий економічний закон характеризує той або інший істотний зв’язок, і тільки у своїй сукупності вони з достатньою повнотою відображають ціле. 
Дослідження економічних законів у системі має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Воно дає змогу глибше і з більшою точністю охарактеризувати механізм дії об’єктивних економічних законів, а отже, визначити найбільш ефективні форми їх використання. У практичній же діяльності доводиться мати справу не з однією стороною господарського життя, не з одним будь-яким законом, а з усіма проявами економічних законів.

Усе більшого значення набуває комплексний підхід до регулювання  економікою, вирішення великих соціально-економічних  задач, що також зумовлює необхідність комплексного підходу до вивчення економічних законів у сукупності їх багатосторонніх зв’язків і взаємодії. 
Складність дослідження економічних законів, чинних в умовах трансформації перехідної економіки, коли визрівають і формуються ринкові відносини, визначається тим, що в їх систему входять «неоднорідні» закони, що, у свою чергу, накладає відбиток на характер їх взаємодії як по «вертикальній» лінії, тобто з точки зору субординації, так і по «горизонтальній». Завдання полягає в тому, щоб виділити те основне, що об’єднує закони в систему, визначає їх однорідну соціальну спрямованість, а також те особливе, що не є характерним для ринкової економіки, але властиве їй. 
Практичне значення зазначеного підходу наочно виявляється в реальному використанні взаємозв’язку всіх економічних законів, у формуванні планово-ринкової моделі як основи руху до соціально орієнтованої економіки. Єдність при цьому визначається плюралізмом форм власності при провідному значенні держави й різноманітті форм господарювання. Відмінності приречені, оскільки доводиться шукати оптимальний варіант щодо вирішення найскладнішої задачі системно-економічної трансформації органічного поєднання державного й ринкового регулювання як провідних джерел в економічній політиці держави. Справа в тому, що сучасна ринкова економіка не може розвиватися без централізованого планового впливу, тобто необхідні безпосередньо суспільні зв’язки, що формуються у вертикальному розрізі й випливають з дії ряду законів (наприклад, закону планомірного розвитку). Якщо раніше за допомогою цих зв’язків намагалися охопити все виробництво, розподіл, обмін і споживання, то в умовах планово-ринкової економіки вони повинні реалізовуватися не за допомогою «чистого» плану, а за рахунок цін, податків, відсотків, кредитів, а їх сфера при цьому повинна жорстко фіксуватися рішеннями стратегічних завдань

(структурні  науково-технічні програми, інфраструктура, податкова і кредитно-фінансова  політика, соціальна захищеність  людей тощо). 
Горизонтальний же зріз господарювання «насичується» ринковими зв’язками, що визначаються законом вартості, законом по- 
питу і пропозиції та ін. Це вимагає формування єдиного повнокровного й регульованого ринку, що підтримує збалансованість можливостей і потреб, динамічної рівноваги платоспроможного попиту і пропозиції.

Стержневою віссю, що об’єднує економічні закони в єдину систему, виступає основний економічний закон даної суспільної системи. Для змішаної економічної системи таким законом виступає підвищення добробуту (у тому числі й передусім матеріального). Основний закон об’єднує всі економічні закони в єдину систему, спрямовує їх дію на досягнення соціальної однорідності. Виражаючи мету, рушійний мотив змішаної економіки (тобто найбільш істотний зв’язок і залежність, які визначають ознаки змішаної економіки), впливає на систему економічних законів як по лінії су- 
бординації, так і по лінії взаємодії. Зрозуміло, таку залежність не треба розглядати як поглинання основним законом усіх інших, розчинення його в системі законів. Суть її (залежності) полягає в тому, що виражаючи природу та істотні ознаки економічної системи, основний економічний закон впливає на всі її сторони і процеси, додаючи їм соціальної визначеності. 
Комплексний підхід до дослідження економічних законів зумовлений не тільки надзвичайною складністю зв’язків, посиленням взаємозв’язку і взаємозалежності соціально-економічних чинників, але й тим, що об’єктивні економічні закони не носять абсолютного характеру, а діють як тенденції.

Ф. Енгельс зазначав, що всі економічні закони зрештою  є лише вираженням тенденцій, які поступово прокладають собі шлях і при цьому взаємно перехрещуються. Природа економічних законів як тенденцій зумовлена передусім тим, що дія цих законів неоднозначна. Форми їх вияву можуть бути різноманітними. Процес розвитку економічної дійсності безмежний. Звідси безмежні економічні дослідження і зміни.

Зішлемося при  цьому на відоме висловлювання К. Маркса про те, що якби форма вияву  й суть речей безпосередньо збігалися, то будь-яка наука була б зайвою. Ці слова цілком відносяться і до аналізу економічних законів, чинних в умовах трансформаційного періоду. Уся справа в тому, що форми вияву економічних законів видозмінюються залежно від зміни соціально-економічних умов. Отже, закон і явище — це різні сторони, рівні одного об’єкта, що розвивається. Закон і явище рухаються разом, постійно наближаючись один до одного, однак, ніколи не збігаючись. Тільки виходячи з цього, можна відрізнити зміст економічного закону від наслідків його дії, які більш різноманітніші й ширші від його змісту і складаються під впливом не тільки будь-якого одного економічного закону, але, як правило, усієї системи законів. Такий методологічний підхід вельми важливий для розвитку економічної теорії, виявлення особливостей дії економічних законів у перехідних умовах, а отже, і для визначення форм і методів їх найдоцільнішого використання. 
Дія економічних законів як тенденцій особливо чітко виявляється при аналізі їх кількісних характеристик. При цьому необхідно вийти з того, що кожному окремому економічному законові, як і всій їх системі, властиві внутрішні протиріччя. Так, основний економічний закон виражає необхідність і можливість найбільш повного задоволення постійно зростаючих потреб кожного члена суспільства. Однак, щоб виробляти більше продукції для споживання, треба, як правило, створити більший виробничий потенціал, велику частину національного прибутку направити для нагромаджень, що означало б відносне обмеження споживання, і навпаки, збільшуючи обсяг споживання, за інших рівних умов, необхідно обмежити нагромадження. Наприклад, внутрішніми протиріччями закону планомірного розвитку є протиріччя між усуспільненням і відособленням праці та виробництва й потребами регулювання виробництва. Ця суперечність міститься в самому законі планомірного розвитку і є формою його руху. Потрібно також ураховувати, що це протиріччя знаходить відображення і у формі співвідношення й товарності в економічному розвитку. 
Внутрішні протиріччя, об’єктивно властиві всій системі економічних законів, знаходять своє вираження в тому, що вони діють на кожний економічний процес не в одному напрямі. Із цього випливає, що жодна категорія не може виразити дію тільки одного економічного закону, оскільки вона випробовує на собі дію багатьох законів одночасно. Кожна окрема господарська форма не може забезпечити рух і вирішення протиріч. Це досягається за рахунок функціонування механізму господарювання загалом.  
Нарешті, важливо звернути увагу й на те, що в літературі висловлюються думки стосовно поділу економічних законів на абсолютні та закони-тенденції, причому одні є абсолютними, тобто відображають якісний бік процесів і явищ, інші — законами-тенденціями, тобто відображають кількісний бік процесів і явищ. При цьому практичне значення бачиться в необхідності врахування відмінності між законами, що виражають якісний бік явищ, і законами, що виражають їх кількісний бік. 
Уразливість підходу, що аналізується, полягає в наступному. По-перше, будь-який економічний закон виражає і якісну, і кількісну визначеність, тому використати ці закони як самостійні (без урахування їх єдності) методологічні посилання не видається можливим. По-друге, обґрунтування даного підходу будується на запереченні суперечливого характеру економічних законів. Заперечувати суперечність у законі — значить не бачити внутрішніх джерел його розвитку. Пізнати закон — значить пізнати суперечність, що міститься в ньому. Використати закон — це означає знайти форму розв’язання суперечності, що міститься в ньому.  
Аналіз указаної точки зору представляє інтерес, оскільки призводить до практичного висновку про те, що кожний економічний закон передбачає одну, абсолютно певну форму, тобто виключає можливість різноманітності форм вияву. По-перше, необхідно враховувати не тільки якісну, але й кількісну характеристику економічних законів; по-друге, кількісна характеристика економічних законів не повинна бути жорсткою, однозначною; по-третє, оскільки економічні закони діють на кожний економічний процес неоднозначно, то всі вони не мають іншої реальності, крім як у наближеній тенденції, але не насправді безпосередній. Інакше кажучи, вони не є абсолютними законами, бо такі діяли б на кожний економічний процес в одному напрямі, виступали б насправді в безпосередній, а не в наближеній тенденції. 
Зрозуміло, що для ефективного господарювання, успішного руху до соціально орієнтованої ринкової економіки недостатньо розуміти характер і особливості дії економічних законів; вищезазначений рух повинен здійснюватися на основі глибокого пізнання й використання економічних законів з урахуванням об’єктивної необхідності.

3. Пізнання  та використання економічних  законів.

Становлення ринкової економіки в сучасних умовах об’єктивно передбачає адекватну трансформацію функцій державного регулювання виробництва, розподілу, обміну і споживання, що засновуються на використанні економічних законів, з точки зору його основних елементів, змісту й форми, головних напрямів функціонування. Для цього повинні бути досліджені не тільки конкретні, але й загальні методологічні аспекти механізму використання законів. 
Мова йде про такі поняття, як «об’єктивне» і «суб’єктивне», «механізм господарювання», «економічна політика держави». Саме в них механізм дії і використання економічних законів знаходять сукупне вираження, саме через них економічні закони зрівнюються і взаємодіють за принципом єдності протилежностей. Так, при характеристиці економічних законів як системи недостатньо обмежитися вказівкою на їх субординацію і взаємодію на рівні глибин сутностей. Характеристика повинна бути доповнена аналізом субординації і взаємодії економічних законів через систему організаційно-економічних форм господарювання, тобто конкретних форм вияву цих законів. Сукупність організаційно-економічних форм господарювання при цьому виступає як подвійне явище у відношенні до економічних законів. З одного боку, вона виявляється об’єктивно зумовленою, оскільки поза своїми конкретними формами вияву закони діяти не можуть; з іншого — виступає як механізм використання економічних законів з усіма можливими відхиленнями від сутності об’єктивних економічних законів. Саме в тій мірі, в якій сукупність організаційно-економічних форм господарювання виражає необхідність і можливість, укладену в системі економічних законів, вона (сукупність) виступає як механізм їх дії, а не тільки як механізм використання. 
Природно, що одне з найбільш складних питань, пов’язаних з використанням економічних законів, полягає у виявленні співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в дії та використанні економічних законів.

Механізм використання економічних законів — це реалізація сукупності умов (пізнання законів, постановка цілей і визначення шляхів їх досягнення та ін.), що складає суб’єктивну діяльність людей з вироблення конкретних форм і методів господарювання[4, c.35]. Через механізм використання забезпечується процес неухильного вдосконалення організаційно-економічних форм господарювання, за допомогою яких виробничі відносини виявляються на поверхні. Нові, більш довершені форми надають простір прогресивним тенденціям не тільки у використанні, але і дії економічних законів, виступають як імпульс розвитку виробничих відносин. Зовні це виглядає дуже суперечливо, оскільки, з одного боку, виробничі відносини і їх закони об’єктивні, незалежні від волі і свідомості людини, а з іншого — людина своїми свідомими діями створює нове у відносинах і механізмі дії законів. Але роль суб’єктивного фактора не суперечить об’єктивному характеру законів, суть його не в тому, — зазначав Г. В. Плеханов, — може він чи ні зупинити або змінити природний хід речей, а в тому, що його діяльність є свідомим і вільним вираженням цього необхідного несвідомого ходу. 
Суспільна свідомість фіксує та відображає потреби подальшої зміни елементів економічного базису під впливом зрушень, що відбуваються в матеріальному виробництві. Однак потреба розвитку виробничих відносин, що об’єктивно складається в даному напрямі сама по собі, автоматично не реалізовується. Для цього необхідні свідомі дії, планомірна зміна тих конкретних форм, через які виробничі відносини виявляються на поверхні. Саме ці перетворення відкривають простір для розвитку виробничих відносин, формують суб’єктивні передумови для реалізації об’єктивних закономірностей. 
Люди завжди і в усі часи діяли й будуть діяти свідомо. Але оскільки соціально-економічні умови в різних системах неоднакові, то й можливості використання економічних законів різні. До таких соціально-економічних умов насамперед потрібно віднести форму організації і форму руху суспільного виробництва.