Заповедник «Батурин-гетманская столица"

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ІНСТИТУТ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО БІЗНЕСУ

 

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

 

 

 

 

 

 

БАТУРИН – ГЕТЬМАНСЬКА  СТОЛИЦЯ

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ

“ОРГАНІЗАЦІЯ  ЕКСКУРСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ”

студентки IIІ курсу

денної форми навчання

групи Т-40

С.А.Зязюн

Науковий керівник

А.Я.Короткова

 

Київ 2012

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Тема  є актуальною, адже туристично-екскурсійний напрям про гетьманські столиці розрахований на найширше коло екскурсантів, є важливою складовою історико-культурного просвітництва народу, поширення знань щодо розвитку української державності, духовних основ нації.

 Місто Батурин за своїм значенням займає одне з провідних місць в українській історії і, безумовно,  є гідним символом державності України за доби  пізнього середньовіччя.

Він здавна привертав  на себе увагу багатьох  діячів науки, культури, історії, літератури та  мистецтва. Багато писали про Батурин історики, поети, письменники і т.д. Варто сказати, що Батурин як столиця гетьманів Лівобережної  України згадується в багатьох літературних  джерелах. А для жителів — нащадків козаків, нинішнього українського містечка, це зовсім не мало. Особливий етап в житті Батурина  пов’язаний з історичними подіями ХVІІ — ХVІІІ ст.

Батурин дійсно багатий  різними історичними місцями, архітектурними, археологічними та  культурними пам’ятками старовини, з якими  можуть ознайомитись екскурсанти, завітавши до  Батурина.

Окремі з них є  унікальними в історії  державотворення України, його культури — ХVІІ — ХVІІІ ст., коли існувала Українська козацька держава — Гетьманщина і майже півстоліття столицею Лівобережної України, офіційною резиденцією її гетьманів був Батурин. Саме тут розміщувались і функціонували вищі урядові установи, перебували представники козацької старшини, жили і правили українські гетьмани Д. Многогрішний (1669-1672), І. Самойлович (1672-1687), І. Мазепа (1687-1708) та К. Розумовський (1750-1764).

Батурин займав окреме місце, був одночасно торгівельним, військово-політичним, церковним та культурним центром.

Розбудовуючи гетьманську  столицю, а разом і всю Україну Мазепа прагне до волі.  Весь час свого гетьманування мріяв позбутися  принизливого, рабського статусу Гетьманщини.  Його невгамовна енергія, волелюбство, кликали  до дій, він згуртовував навколо себе людей таких  же поглядів. І коли вихор Північної війни (1700– 1721 рр.) почав вкривати своїм чорним крилом українські землі, Мазепа приймає рішення скористатись ситуацією на користь України. Він заключає угоду з шведським королем Карлом ХІІ, який виступав гарантом незалежності України. В кінці жовтня 1708 року І. Мазепа разом з однодумцями та частиною козацького війська вирушає з Батурина на зустріч з шведським королем в район Новгород-Сіверська. Довідавшись  про перехід гетьмана на бік шведів, Петро І віддає наказ О. Меншикову будь-що захопити стратегічно важливий об´єкт — Батурин.

В 1750 році гетьман К.Розумовський почнає розбудовувати Батурин.

 Будучи досить розвиненим  економічним, політичним і культурним  центром України ХVІІ – ХVІІІ ст., Батурин, починаючи вже з другої  половини ХІХ ст., втрачає свою колишню велич і перетворюється на рядове українське містечко.  Завершилася “золота осінь” українського  гетьманства, закінчився останній період  батуринського відродження.

Об’єктом роботи є заповідник «Батурин – гетьманська столиця». Заповідник є культурно-освітнім та науково-дослідним закладом, створеним постановою Кабінету Міністрів України № 445  від 14 червня 1993 року «Про Державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» на базі комплексу пам’яток культурної спадщини та природи, пов’язаних з історією українського козацтва доби Гетьманщини, з метою здійснення їх комплексного наукового дослідження та охорони. Статус національного закладу надано Указом Президента України № 1102 від 16 листопада 2007 року «Про надання статусу національного Державному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця». Заповідник є об’єктом державної власності і перебуває у сфері управління Міністерства культури.

«Гетьманська  столиця» - це безцінні  пам’ятки історії, архітектури, культури, археології і природи: палацово-парковий ансамбль К.Розумовського, Будинок генерального судді В.Кочубея, Музей археології Батурина, Воскресенська церква-усипальниця  гетьмана К.Розумовського, парк «Кочубеївський»,  Миколо-Крупицький монастир, Цитадель Батуринської фортеці, Пам’ятник жертвам  Батуринської  трагедії  1708 року, Могила П.І.Прокоповича - основоположника  вітчизняної  науки про бджільництво, винахідника рамкового вулика, інші.

Предметом  роботи  є діяльність та функціонування заповідника, його привабливість для туристичного потоку,  додаткові можливості, які там надаються та культурно-освітня робота.

Метою курсової роботи є висвітлення найцікавіших аспектів  в роботі заповідника «Батурин-гетьманська столиця, проаналізувати його атрактивність для туристів та показати, що і провінційні містечка дихають історією і є цікавими для приїжджих.

Перед автором поставлені наступні завдання:

1. Дати змістовну характеристику процесу організації нової екскурсії.
2. Привести детальний опис Батурина та його привабливості для туристів.
3. Скласти найоптимальніший маршрут екскурсії заповідником
4. Охарактеризувати основні пам’ятки міста та їх роль у заохочені туристичних потоків до Батурина.

Структурно курсова  робота складається зі вступу, 2-х  розділів, де приведений основний матеріал, який задовольняє поставлені перед  автором завдання, висновків, списку використаних джерел, додатків, технологічної карти та карти-схеми туристичного маршруту.

При підготовці до написання  роботи було використано низку літературних та електронних джерел, а саме: Емельянов Б. В. Экскурсоведение: Учебник. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Сов. спорт, 2002. — 216 с.,  Конох Анатолій Петрович, Товстопятко Федір Федорович, Некрасов Сергій Андрійович Туризм.- Запоріжжя: ЗНУ, 2005.- 132с., крім цього використовувались методичні рекомендації по підготовці до проведення екскурсії , збірники нормативно-правових актів та інтернет -ресурси. Всього 16 джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ПІДГОТОВКА ТА ПРОВЕДЕННЯ НОВОЇ  ЕКСКУРСІЇ

1Технологія розробки  екскурсії

1.1.1Тема і структура екскурсії

Кожна екскурсія має  свою чітко визначену тему і мету.

Тема – це коло явищ, відібраних і висвітлених автором. Тема тісно пов'язана з метою екскурсії.

Мета – це основний висновок, думка  екскурсії.

Вибір теми залежить від потенційного попиту, конкретного замовлення або  цілеспрямованого усвідомлення визначеної тематики екскурсій. Тема екскурсії планується заздалегідь, а до основного висновку екскурсії, її провідної ідеї автор екскурсії/екскурсовод повинен привести екскурсантів поступово, спонукаючи їх стати "учасниками" подій, відображених під час екскурсії. Кожна тема складається з ряду підтем. У кожної підтеми є своє логічне завершення. Правильно розроблена підтема сприймається екскурсантами не як сама собою, а композиційно – у сукупності з іншими підтемами.

Композицією екскурсії називають  розміщення, послідовність і співвідношення структурних частин екскурсії: підтем основних питань, вступу та завершальної частини.

Основна частина екскурсії містить  передмову (введення у тему), зав'язку, розвиток (наростання) подій, кульмінацію та розв'язку (рис. 1).

Передмова (введення у тему) – це стисла розповідь про епоху і місце, в середовищі яких відбуваються події. Введення у тему плавно переростає у зав'язку, або безпосередній початок дії. Передмова і зав'язка повинні бути гранично чіткими та лаконічними.

Рис. 1 Структура екскурсії

 

Основна частина будується  на конкретних екскурсійних об'єктах, на поєднанні показу та розповіді. Основна  частина складається із декількох  підтем (в середньому від 5 до 12 підтем), об'єднаних однією темою. Підтеми включають декілька питань і логічно пов'язані між собою у певному дозуванні за часом – залежно від значимості тієї або іншої підтеми. При цьому важливим є добір об'єктів таким чином, щоб вони допомагали розкриттю змісту екскурсії.

В основній частині висвітлюється  основний текст екскурсії. Його необхідно  компонувати таким чином, щоб  розповідь Про той чи інший  об'єкт була співвідносною (синхронною) з його показом. Тобто опис-характеристика того чи іншого експоната здійснюється під час його показу екскурсантам. Підтеми підпорядковуються чіткій логічності, матеріал необхідно підбирати з урахуванням розвитку теми. Кожен епізод чітко обумовлений, пов'язаний змістовними "містками" (логічними переходами) із попереднього в наступний. Розвиток подій базується на активній співучасті з екскурсантами, тому що співучасть – це найвищий емоційний момент, що потребує психологічної готовності.

Завершеність кожної підтеми передбачає композиційне завершення кожного окремого питання, кожного епізоду. Розвиток подій необхідно довести до кульмінації, у ході якої найбільше виражається ідея екскурсії.

Кульмінація – це точка, момент найвищої напруги фабульної дії (фабула – низка подій, про які розповідає екскурсія). У центрі кульмінації лежить головна подія, головний екскурсійний об'єкт. Екскурсія на маршруті повинна підготувати екскурсантів до зустрічі з цим об'єктом. Кульмінацією в екскурсії часто є фінал. Він несе в собі особливе змістовне навантаження, тому що це найбільш важливий момент для максимального прояву активності всіх учасників.

Особливості технології, творчий характер роботи збільшують значення монтажу підтем при створенні  екскурсії. Для того щоб екскурсія  не розпадалася на окремі епізоди, необхідно  знайти єдиний сюжетний хід, що відповідає екскурсійній темі. Продуманий сюжетних хід не тільки встановлює динаміку, напрям розвитку сюжету екскурсії, він є з'єднуючою ланкою при монтажі окремих підтем. Вдало підібрані логічні переходи в конкретному випадку можуть виконувати не тільки з'єднуючу роль, що створює відчуття цілісності двох цілком різних під тем, айв окремих випадках несуть змістовне навантаження.

Висновок, як і вступ, не пов'язаний з екскурсійними об'єктами. За часом він займає в середньому до п'яти хвилин і складається  з двох частин:

1) узагальнення, підсумок  основного змісту екскурсії;

2) інформація про інші  екскурсії, що розширюють і  поглиблюють тему.

Висновок часто виконує  рекламно-інформаційну роль при залученні  майбутніх клієнтів екскурсійної фірми.

1.1.2 Основні етапи розробки екскурсії

 

Екскурсія – результат  двох найважливіших взаємообумовлених процесів: її розробки та її виконання.

Створення екскурсійного  продукту – складний процес, що потребує активної участі менеджерів та екскурсоводів. Зміст майбутньої екскурсії, її пізнавальна  цінність прямо залежить від їхніх  знань, компетентності, рівня практичного досвіду, засвоєння ними основ педагогіки і психології, уміння вибрати найбільш ефективні засоби і прийоми впливу на екскурсантів [8,стор.234].

У процесі підготовки екскурсії прийнято виділяти низку  послідовних етапів, що розміщуються у визначеному порядку. Вперше поняття "етапи підготовки екскурсії" було введено в обіг 1976 р. Тоді ж було названо такі основні етапи, що досі побутують у практиці роботи екскурсійних установ та організацій:

1. Визначення мети  і завдань екскурсії.

2. Вибір теми.

3. Добір літератури  й упорядкування бібліографії.

4. Визначення джерел  екскурсійного матеріалу. Знайомство  з експозиціями і фондами музеїв  по темі.

5. Добір і вивчення  екскурсійних об'єктів.

6. Складання маршруту  екскурсії.

7. Об'їзд або обхід маршруту.

8. Підготовка контрольного  тексту екскурсії.

9. Комплектування "портфеля  екскурсовода".

10. Визначення методико-технологічних  основ проведення екскурсії.

11. Складання індивідуального  тексту екскурсії.

12. Затвердження екскурсії  як турпродукту туристичної фірми.

Під час розробки кожного  з етапів необхідно дотримуватися  певних вимог, котрі впливають на ефективність екскурсії. Робота над  екскурсією вважатиметься завершеною, коли підготовлено всі необхідні  документи.

1.1.3 Технологічна документація, яка необхідна для проведення екскурсії

Основними технологічними документами, необхідними для розробки і проведення екскурсії, є:

1. Список літератури  на відповідну тему екскурсії  – перераховуються всі книги,  брошури, статті, що були використанні при підготовці екскурсії.

2. Паспорти об'єктів,  включених у маршрут, – відомості,  що характеризують кожен екскурсійний  об'єкт. Вказується назва об'єкта, його вид, події, з якими  він пов'язаний, місцезнаходження, стислий  опис, час створення та творців  об'єкта, джерела інформації про цей екскурсійний об'єкт.

3. Контрольний текст  екскурсії – підібраний й уточнений  (перевірений) екскурсійний матеріал, що розкриває тему. Зміст тексту  розкриває підтеми й основні  питання, слугує основою для  індивідуальних текстів.

4. Індивідуальний текст  екскурсовода – матеріал, викладений  конкретним екскурсоводом на  основі контрольного тексту відповідно  до методичної розробки, структури  екскурсії, її маршруту. Тут представлена  характеристика об'єктів і подій.  Містить вступ, основну частину, висновок, логічні переходи.

5. Схема (карта) маршруту  – на окремому аркуші показаний  шлях проходження екскурсійної  групи. Позначені початок і  кінець маршруту, об'єкти показу, місця для їхнього спостереження,  транспортні зупинки для виходу  групи до об'єктів.

6. "Портфель екскурсовода  – папка з фотографіями, схемами,  картами, кресленнями, малюнками,  репродукціями, копіями документів, зразки продукції підприємств,  інші наочні посібники.

7. Методична розробка  на тему – це рекомендації  щодо проведення екскурсії. Вказуються методичні прийоми показу і розповіді, визначається послідовність демонстрації об'єктів, наочних посібників, розкривається техніка проведення екскурсії з урахуванням диференційованого підходу до екскурсантів.

8. Матеріали екскурсії – матеріали на вказану тему: реферати, довідки, таблиці, цифровий матеріал, витяги з документів, копії, цитати з літературних творів тощо.

9. Список екскурсоводів,  які допущені до проведення  цієї екскурси, – цей список  поповнюється в міру допуску  до проведення екскурсії нових екскурсоводів.

Згідно з Ліцензійними умовами, суб'єкти туристичної діяльності, які мають власний екскурсійний продукт та самостійно його реалізують, повинні оформити такі документи: технологічну карту екскурсії; контрольний текст екскурсії; матеріали "портфеля екскурсовода"; схеми маршрутів транспортних екскурсій; договори з транспортними підприємствами (у разі здійснення екскурсій на транспорті); договори з музеями, заповідниками, культурними закладами тощо; прейскурант цін на екскурсійні послуги, наряд-путівку.

1.2 Технологічні основи проведення екскурсії

1.2.1 Методичні прийоми, які використовуються  в екскурсійній діяльності

 

Методика проведення екскурсій спрямована на те, щоб  допомогти екскурсантам легше засвоїти зміст екскурсій.

Робиться це за допомогою методичних прийомів, які діляться на дві групи - прийоми показу й прийоми розповіді, але практика вимагає застосування ще більш складної класифікації методичних прийомів: по їхньому призначенню, часу й місцю використання й т.д..

Завдання методичних прийомів - забезпечити найкращу дієвість екскурсійного методу повідомлення знань аудиторії. Методичні прийоми можуть бути розглянуті в декількох аспектах: як оптимальний спосіб виконання певних дій; як засіб перетворення пасивного огляду в активне спостереження об'єкта екскурсантами; як основа процесу трансформації усної інформації в зорову; як основа аналізу й синтезу на екскурсії й т.д [10,стор.121] .

Всі методичні прийоми, правильне використання яких становить  одну з основ професійної майстерності екскурсовода, можуть бути по своєму призначенню підрозділені в такий спосіб:

- прийоми безпосереднього  ведення екскурсії (показ і  розповідь);

- прийоми, спрямовані  на створення умов для ефективного  проведення екскурсії.

- методичні прийоми показу

Прийоми показу, куди входять: прийоми, що організують спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і  що дозволяють виділити об'єкт із навколишнього  середовища, із цілого;

прийоми, завдання яких, опираючись на уяву екскурсантів, зробити  зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкта; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному виді, побудовані на русі - наближенні екскурсійної групи до об'єкта, видаленні від нього, русі уздовж його.

Прийом попереднього огляду. Цей прийом використовується в той момент, коли екскурсанти перебувають на місці розташування пам'ятника. Він являє собою перший щабель спостереження об'єкта. Існують два варіанти використання прийому.

Другий варіант використання прийому попереднього огляду полягає  в тому, що початком служить коротке вступне слово екскурсовода, у якому він орієнтує групу на те, що саме варто побачити в ході спостереження об'єкта, які його якості й конкретні особливості рекомендується виявити в ході спостереження.

Прийом панорамного  показу дає можливість екскурсантам спостерігати (наприклад, з панорамної площадки Воробйових гір у Москві) вид місцевості. Для панорамного показу можуть бути використані вежі, дзвіниці, кріпосні стіни, мости й інші високі крапки, звідки відкривається панорама міста, поля бою, долини, ріки.

Прийом зорової реконструкції (відтворення). Як уже говорилося раніше, термін "реконструкція" означає  відновлення первісного виду (вигляду) чого-небудь по залишкам або письмовим  джерелам. Сутність цього прийому  полягає в тім, що словесним шляхом відновлюється первісний вигляд історичного будинку. Робить це екскурсовод, опираючись на зорові враження екскурсантів. Цей прийом широко використовують при показі пам'ятних місць, де проходили військові бої, народні повстання, страйки, революційні маївки, мітинги й інші події

Успіх використання прийому  зорової реконструкції залежить від ступеня підготовленості  екскурсовода. Компетентність його дозволяє не тільки переконливо розповісти екскурсантам про подію, але й дати зорове подання  про нього.

Прийом зорового монтажу є одним з варіантів методичного прийому реконструкції. Екскурсовод, використовуючи прийом зорового монтажу, становить потрібний образ, підсумовуючи зовнішній вигляд декількох пам'ятників, а також їхніх окремих частин. Складові частини можуть бути "запозичені" з тих об'єктів, які в цей момент служать предметом спостереження екскурсантів. У зоровому монтажі можуть бути використані фотографії, креслення, малюнки.

Прийом локалізації  подій. Важливу роль у конкретизації  подій грає методичний прийом локалізації, тобто зв'язок подій з конкретним місцем. Цей прийом дає можливість обмежити увага учасників екскурсії відомими рамками, прикувати їхні погляди в даній конкретній території саме до того місця, де відбулася подія.

Прийом абстрагування  являє собою уявний процес виділення із цілого яких-небудь частин з метою наступного глибокого спостереження. Цей методичний прийом дозволяє екскурсантам розглянути ті ознаки предмета (пам'ятника історії й культури, монументальної скульптури), які є основою для розкриття теми (підтеми).

Прийом зорового порівняння. В екскурсійній методиці використовуються різні види порівняння: зорове, словесне, порівняння зорове сприйманого об'єкта з об'єктом, подумки реконструїруємим або показаним екскурсантам раніше. Даний прийом побудований на зоровому зіставленні різних предметів або частин одного об'єкта з іншим, що перебуває перед очима екскурсантів.

Одне із завдань даного методичного прийому - виявити характерні риси, особливості об'єкта, показати його оригінальність, неповторність. Підвівши підсумки "спостереження" екскурсовод називає подібні елементи двох об'єктів або їхня відмінність друг від друга.

Прийом інтеграції (відновлення, заповнення) побудований на об'єднанні  окремих частин спостережуваного об'єкта в єдине ціле. Використання прийому інтеграції не викликає труднощів, адже для кожної людини пізнання навколишнього світу починається з вивчення одиничних предметів і фактів. Показуючи будинок, спорудження, пам'ятне місце, екскурсовод іде шляхом інтеграції, тобто об'єднання різних сторін, деталей, властивостей, у єдине ціле.

Прийом зорової аналогії заснований на дії одного із загальних  методів наукового пізнання - методу аналогії. Прийом аналогії побудований  на порівнянні: а) даного об'єкта з фотографією  або малюнком іншого аналогічного об'єкта; б) спостережуваного об'єкта з тими об'єктами, які екскурсанти спостерігали раніше. Механізм дії цього прийому полягає в тому, що екскурсовод "ставить" перед екскурсантами два об'єкти, причому тільки один з них фізично перебуває перед їхніми очима. Наприклад, в екскурсії "Архітектурні пам'ятники Вологди" він пропонує зрівняти дзвіницю, що перебуває перед екскурсантами, Софійського собору із дзвіницею Івана Великого в Москві; стіни Кирило-Бєлозерського монастиря зі стінами Московського Кремля. Вони товще стін Московського Кремля й створені з урахуванням досягнень фортифікаційної техніки свого часу.

Прийом перемикання  уваги. Після спостереження об'єкта екскурсанти за пропозицією екскурсовода переносять свій погляд на інший об'єкт (наприклад, перенос погляду з будинку, побудованого на початку минулого століття, на нинішній багатоповерховий будинок або перехід від спостереження панорами міста до спостереження об'єктів природи). Наявність контрасту збагачує новими враженнями. Порівняння об'єктів дозволяє краще зрозуміти спочатку спостережуваний об'єкт.

Методичний прийом руху. Варто розрізняти два поняття: "рух" як ознака екскурсії й "рух" як методичний прийом. Це різні речі.

Рух в екскурсії як методичний прийом являє собою рух  екскурсантів поблизу об'єкта з метою кращого його спостереження (наприклад, огляд кріпосних стін, рух екскурсантів уздовж конвеєра на заводі й ін.). У ряді випадків рух групи використовується для того, щоб екскурсанти одержали подання про крутість схилу гори, висоті вежі (дзвіниці, мінарету), глибині рову, відстані об'єкта й т.п. Крім цього, рух в екскурсіях використовується як методичний прийом показу екскурсійних об'єктів окремих будинків, споруджень, вулиць, архітектурних ансамблів, площ. У ряді випадків використовують уповільнений рух на автобусі навколо комплексу об'єктів. Під час такого руху комплекс спостережуваних об'єктів на очах екскурсантів як би обертається, виявляючи всі нові об'єкти.

Найбільшу ефективність дає використання прийому руху в  тих випадках, коли за задумом авторів екскурсії її учасники повинні відчути динаміку конкретної події.

Показ меморіальної дошки. При наявності на екскурсійному  об'єкті меморіальної дошки екскурсоводові варто починати з аналізу об'єкта й розповіді про події, з ним  зв'язаних. Тільки після цього увага екскурсантів звертається на меморіальну дошку, що на даному об'єкті встановлена. Якщо меморіальна дошка добре видна екскурсантам і вони вже прочитали напис на ній, екскурсоводові не слід зараховувати її вголос.

1.2.2 Показ і розповідь як головні елементи проведення екскурсії

 

    Зазвичай усе, про що йде мова під час екскурсії, має бути представлене в зоровому ряді і спостерігатися екскурсантами. Якщо немає об'єктів, що розкривають тему, не може бути і самої екскурсії. Тому теоретики екскурсійної справи показ вважають первинним елементом екскурсії, а розповідь – вторинним (супровідно-доповнюючим).

Співвідношення вказаних елементів може і повинно змінюватися. Показ об'єктів під час екскурсії  на певну тему відрізняється від  показу під час іншої екскурсії на одну і ту ж тему як за часом показу, так і за методикою проведення. Це ж саме стосується і розповіді. Основні причини розходжень – у зміні змісту екскурсій залежно від особливостей аудиторії; забезпеченості даної теми об'єктами; у характері самих об'єктів; в обсязі фактичного матеріалу, яким володіє екскурсовод; у складнощах огляду і розуміння об'єктів екскурсантами.

У практиці екскурсійної справи поняття "огляд" і "показ" мають відмінне смислове навантаження. Огляд – це поверхове, найчастіше безпланове знайомство з пам'ятними місцями. При огляді екскурсант може без будь-якої допомоги оглядати зовнішній вигляд будинку чи храму, пам'ятник на міській площі, знайомитися з експозицією музею чи творами живопису на виставці

Показ – це глибоке ознайомлення з особливостями об'єкта (технікою виконання, архітектурними чи іншими деталями тощо). Показ на екскурсії – це спостереження об'єкта під керівництвом кваліфікованого фахівця-екскурсовода. При огляді людина сприймає тільки зовнішній вигляд пам'ятки. Під час цього вона не лише бачить пам'ятку, а й за допомогою екскурсовода розрізняє у ній усілякі елементи, бере участь у їхньому аналізі, складає з допомогою акцентування уваги та супровідних пояснень екскурсовода комплексне візуальне й уявно-емоційне враження про цю пам'ятку.

Показ в екскурсії  є сумою трьох елементів:

• самостійного спостереження екскурсантами об'єкта;
• ознайомлення екскурсантів з експонатами "портфеля екскурсовода";
• показ під керівництвом екскурсовода (із застосуванням певних методичних прийомів показу).

Умови для показу:

• правильно обрані місця спостереження;
• час, сезон, більш вигідні для показу;
• можливість відвернути увагу екскурсантів від об'єктів, що не мають стосунку до теми екскурсії;
• можливість пересування екскурсантів з метою використання методичного прийому при показі об'єкта з різних точок огляду;
• уміння і навички екскурсовода;
• підготовка екскурсантів до огляду об'єкта.

Показ на екскурсії має  свої особливості, ось основні з них:

1. Активність показу. Це пізнання чи вивчення об'єктів за допомогою візуального аналізу, уяви та почуттів.

2. Логічна послідовність  показу. Під час екскурсії кожен  наступний об'єкт неначе доповнює  попередній, розкриваючи тему.

3. Випереджувальна роль  показу. Показ на екскурсії здебільшого  передує розповіді. Основою екскурсії є зорові сприйняття та уявлення, отримані з участю інших органів чуття. Таким чином, показ виступає у ролі спонуки до початку підготовленої екскурсоводом розповіді.