Защита документной информации в системах ЭОМ

     Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ 
 

1. Аналіз терміносистеми дослідження

     Людство сьогодні переживає інформаційний вибух. Обсяг інформації який надходить до людини через усі інформаційні засоби, безперервно зростає, відповідно виникає необхідність її захисту від несанкціонованого використання. Тому для кожної людини дуже важливим є правильне її використання, обробка та зберігання.

     Основними поняттями данного дослідження є : «інформація», «документна інформація», «документ», «електронний документ», «інформаційний захист», «інформаційна безпека».

     Вивчення проблеми захисту документної інформації представляє собою одне з провідних, але недостатньо розроблених питань. В останні роки у розробку цієї проблем значний вклад внесли праці А.І. Марущак, Т.Л. Партики, І.І.Попова, Ю.С. Юфимцева та інших.

  Інформація, як відомо, є засобом комунікації людей і нерідко виступає об’єктом їх діяльності. Без отримання інформації у різних її проявах та формах неможлива еволюція людини, розвиток суспільства і держави. «Інформація» є одним з ключових понять для багатьох галузей знань. Будь-які суспільні відносини – предмет регулювання права – тісно пов’язані з інформацією.  

     Інформація  багатоаспектна: існує у нежиій природі, кібернетичних системах, у живих організмах (генетична інформація), циркулює у суспільстві (соціальна інформація) тощо. Вказана властивість, зокрема, спричинила різноманітні тлумачення сутності інформації у науковій літературі, де сам термін широко розповсюджений і є категорією, що застосовується  у різних галузях знань. При цьому не існує загальнонаукового поняття.

     Поняття «інформація» можна роглядати у  широкому змісті (який відображає використання даного поняття у загальній системі  відносин) і у вузькому змісті (правовому, тобто, який відображає особливості інформації як елементу лише правовідносин).

     Термін  «інформація» використовується у багатьох сферах діяльності. Він походить від латинського слова «informatio», що в перекладі означає «відомості, пояснення, викладення». Поняття інформації зацікавило ще античних філософів. До початку промислової революції, визначення поняття інформації залишалось прерогативою філософів. Надалі розглядати питання теорії інформації почала нова на той час наука кібернетика [7, с. 29 – 30].

     В  математичній теорії інформації американський інженер та математик Клод Шенон у своїй книзі вперше ввів термін «інформація». Під інформацією він розумів не будь які відомості, а лише ті, що знімають повністю або зменшують існуючу до їх отримання невизначеність, тобто за теоріє К. Шенона, інформація – це знята невизначеність [13, с.14 – 18].

     Інформація  – це одне з основних визначень  науки. Поряд з такими визначеннями, як речовина, енергія, простір та час, вона складає основу сучасної наукової картини світу, її не можна визначити  через більш прості поняття.

     Інформація  є абстрактною категорією яка  пов’язана з процесом пізнання навколишнього  середовища. До поняття «інформація» входить різноманітний зміст, тобто  інформація може трактуватись по різному  в залежності від того в якій галузі вона застосована, у науці, техніці та у житті.

     Під інформацією у техніці розуміють  повідомлення, які передаються у  формі знаків або сигналів.

      Під інформацією у побуті розуміють  відомості про навколишнє середовище  та процеси які відбуваються в  ньому, що сприймаються людиною або спеціальними пристроями.

      Вітчизняний дослідник інформаційної сфери  Брижко  В.М., визнчає, що «з огляду на загальносистемне уявленя поняття  «інформація» має два аспекти: гносеологічний аспект: інформація розглядається як відомості, як якісне значення змісту повідомлення (семантичний, якісний аспект інформації). Звідси можна говорити про те, що інформація – це відомості про діяльність на основі мислення і висновків людей або вирішення завдань засобами, що наділені «інтелектуальними» можливостями. Онтологічний аспект: інформація розглядається як кількісне значення міри пропускної здатності каналу зв’язку (визначенності й упорядкованості) потоку повідомлення у мережах передачі даних і упорядкування повідомлень (організації процесу кодування, декодування і передача і прийому інформації). Інформація в даному аспекті розглядається як упорядкована субстанція, яку можна описати математично. У повсякденному житті під інформацією розуміють різні повідомлення, відомості про навколишній світ, процеси, що в ньому відбуваються, про події, ситуації [6, с.17 – 18].

     Академік  В.М. Глушков зазначав : «Інформація  в найширшому її розумінні є міра неоднорідності розподілу матерії  та енергії в просорі і часі, міра змін, які супроводжують всі  процеси, що відбуваються в світі».

     Філософський  енциклопедичний словник містить  такі визначення поняття «інформація» (від лат. «informatio» - ознайомлення, пояснення, уявлення, поняття):     

   1) повідомлення, інфомування про стан  справ, відомості про що-небудь, що передається людьми;

  2) повідомлення, нерозривно пов’язане з управлінням, сигнали в єдності синтаксичної, семантичної та прагматичної характеристик;

   3) передача, відображення різноманіття  у будь-яких об’єктах і процесах живої і неживої природи [11, с.21 – 23].

     Під інформаією у ст. 1 Закону України «Про інформацію» розуміються будь-які відомості та/ або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електроному вигляді.

     Під інформацією у кібернетиці, за визначенням  Н. Вінера, розуміють ту частину знань, яка використовується для орієнтування, активної діяльності, управління, тобто в цілях збереження та розвитку системи [12, с. 61 - 62].

     Стосовно  комп’ютерної обробки даних під  інформацією розуміють деяку  послідовність символічних позначень (букв, цифр, закодованих графічних образів та звуків та інше), що несуть смислове навантаження та представлені у зрозумілому для комп’ютеру вигляді.

     В.М. Гужва дає інше визначення терміну: інформація — це відомості про  навколишній світ (об’єкти, явища, події, процеси тощо), які зменшують міру існуючої невизначеності, неповноти знань, відчужені від їх творця і які стали повідомленнями (вираженими певною мовою у вигляді знаків, у тому числі й записаними на матеріальному носії), які можна відтворювати шляхом передачі людьми усним, письмовим або іншим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних та обчислювальних засобів і т. ін.) [2, с. 7].

      На сьогодні не існує єдиного визначення терміна «документна інформація».                                                                                                                                                                            Термін «документна інформація» використовується як у широкому, так і у вузькому сенсі.

     ДСТУ 2732-94 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» дає таке визначення – Документна інформація – інформація, яка міститься в документі. А ось нова редакція закону ДСТУ 2732-2004 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» дає більш ширше тлумачення так, документна інформація – це вся інформація документа (зміст, відбитки печаток, штампів, реєстраційні номери, резолюції, підписи, інші реквізити та службові познаки, а також маргіналії, філіграні, елементи бланка та захисту).

      Термінологічний словник містить таке визначення – документна інформація це соціальна інформація, зафіксована на певному носії, для її зберігання, передавання й використання.

      Кулешов С.Г. вважає що, документна інформація – це текст документа            [3, с.14 – 18]. 

     Існує безліч визначень поняття документ, проте немає єдиної думки щодо їх використання в різних сферах діяльності.

     Дискусія з цього питання розпочата давно і активно ведеться до цих пір. 
Закон України «Про інформацію» Стаття 1 визначає документ як – матеріальний носій, що містить інформацією, основними функціями якої є збереження та передавання її у часі та просторі.

         Ю.Н. Столяров дає  таке визначення – документ – це об’єкт, дозволяючий вилучити з нього необхідну інформацію [1, с.22 – 28].

     Документ  – це складний системний обєкт, першоосновою якого виступає інформаційне повідомлення володіюче певними функціями, на думку Н.С. Ларькова саме така трактовка є найуніверсальнішою.

     Документ  –  це письмові, що відповідають вимогам  свідчення, що засвідчують факти, права  та обовязки і служать для них  доказом.

     Документ  – зафіксована на матеріальному  носії  інформація з реквізитами, які дають змогу її ідентифікувати.

      Н.Н. Кушнаренко дає таке визначення терміна документ – це інформація, яка зафіксована на матеріальному носії способом, створеним людиною за допомогою листа, графіки, звукозапису тощо [4, с.19 – 24].

     Документ  – це матеріальний об’єкт з закріпленою інформацією, створений людиною для передачі у часі та просторі.

     У Державному Стандарті України 2732:2004 поняття документ трактується як – інформація зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі.

     Специфіка електронних документів полягає  у тому, що вони мають свою фізичну  і логічну структуру, що не збігається з традиційним уявленням про  документ. Вона залежить від способу розміщення даних на машинних носіях і від використовуваних програмних і технічних засобів, логічна структура електронних документів визначає смислові взаємозв’язки між частинами документа у вигляді різних видів тексту, таблиць графіки, мультимедіазаписів тощо.   

       Фіксація та відтворення документа здійснюється за допомогою відповідних інформаційних технологій. Електронні документи знаходяться в прямій залежності від інформаційних технологій, які мають необоротну тенденцію до старіння принаймні науково-технічного прогресу в області техніки і програмного забезпечення. У зв'язку з цим велика небезпека втрати доступу до таких документів через певний проміжок часу, коли при наявності фізичного носія інформації через відсутність відповідної техніки і програмного забезпечення електронний запис неможливо буде прочитати. Такі випадки вже мали місце. 
Специфічні особливості електронних документів, а також масове застосування нових інформаційних технологій привели до створення різних визначень поняття «електронний документ». З усього розмаїття підходів до визначення терміна можна виділити три групи основних визначень: 1) електронний документ - машиночитаних документ, документ на машинному носії; 2) електронний документ - особливий тип документа, 3) електронний документ - електронна форма документа [15, с.21 – 28 ].

     На думку багатьох вчених у широкому сенсі електронний документ – це інформація, зафіксована на матеріальному носії у вигляді набору символів, звукозапису або зображення і призначення для передачі у часі та просторі з використанням засобів обчислювальної техніки з метою збереження і громадського використання. 

      Н.В. Макарова дає інше визначення електронниму документу – це форма подання інформації з метою її підготовки, відправлення, одержання або зберігання за допомогою електронних технічних засобів, зафіксована на магнітному диску, магнітній стрічці, лазерному диску або іншому електронному носії [6, с.14 - 18].

     Електронний документ – документ, який створють і використовують тільки в мережах комп’ютерної системи.

     Електронний документ – це документ в якому  інфомація представлена в електронно-цифровій формі, тобто у вигляді, придатному для сприйняття людиною з використанням електронно-обчислювальних машин, а також для пердачі з інформаційно-телекомунікаційних мереж або обробки в інформаційних системах [2, с.18 – 19].

     Під електронним документом у ст. 5 Закону України «Про документи та електронний  документообіг» розуміється документ, інформація в якому зафіксована  у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.   

      Електронний документ це сукупність даних, зафіксовани  на матеріально носії та/ або переданих  по електронних канал зв’язку з реквізитами, що дозволяють ідентифікувати цю інформацію та її автора [5, с.5 – 16].

     Захист  персональної інформації (лат. Privacy protection) – сукупність технічних, адміністративних та фізичних заходів, реалізованих з метою забезпечення безпеки та конфіденційності від будь-яких випадків або навмисних дій, які можуть призвести до спричинення збитків, незручностей чи несправедливості щодо особи, про яку зберігається особиста інформація. 

     Закон України «Про інформацію» дає  таке визначення терміна, як сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї. 

    Захист  інформації – комплекс заходів, спрямованих на забезпечення найважливіших аспектів інформаційної безпеки (цілісності, доступності та, якщо потрібно конфіденційності інформації та ресурсів, використовуваних для ведення, зберігання, обробки і передачі даних). Система називається безпечною, якщо вона, використовуючи відповідні апаратні і програмні засоби, управляє доступом до інформації так, що тільки належним чином авторизовані особи отримують право писати, читати, створювати і видаляти інформацію. Очевидно, що абсолютно безпечних систем в сенсі «система, якій можна довіряти» немає. Основними критеріями оцінки надійності є політика безпеки і гарантованість. Політика безпеки, будучи активним компонентом захисту включає аналіз можливих загроз та вибір відповідних засобів знешкодження, відображає той набір законів та правил, якими користується конкретна організація при обробці, захисті та розповсюдженні інформації [9, с.44 – 50].

      Інформаційна  безпека – це стан захищеності  інформаційного середовища, захист інформації являє собою діяльність щодо запобігання  витоку інформації, що захищається, несанкціонованих і ненавмисних впливів на інформацію яка знаходиться під захистом, тобто процес, спрямований на досягнення цього стану.   

     Інформаційна  безпека організації – цілеспрямована діяльність її органів та посадових  осіб з використанням дозволених сил і засобів по досягненню стану  захищеності інформаційного сереовища організації, що забезпечує її нормальне функціонування і динамічний розвиток.

       Інформаційна безпека держави  – стан збереження інформаційних  ресурсів держави та захищеності  законних прав особістості і  суспільства в інформаційній  сфері.

      Інформаційна безпека – стан захищеності інформації (даних), при якому забезпечені її конфіденційність, цілісність та доступність інформації.

      Інформаційна  безпека (англ. Information security) – всі аспекти, пов’язані з визначенням, досягненням і підтримкою конфіденційності, цілісності, доступності, неспростовності, підзвітності, автентичності і достовірності інформації або засобів її обробки. Безпека інформації визначається відсутністю недопустимого ризику, пов’язаного з витоком інформації з технічних каналів, несанкціонованими і ненавмисними діями на дані і/ або на інші ресурси автоматизованої інформаційної системи, що використовуються в атоматизованій системі.

      Інформаційна  безпека – захищеність інформації та підтримуючої інфраструктури від випадкових або навмисних впливів природного або штучного характеру, які можуть завдати неприйнятного збитку суб’єктам інформаційних відносин. Підтримуюча інфраструктура – системи електро-, тепло-, водо-, газопостачання, системи кондіціонування тощо, також обслуговуючий персонал, це все також може завдати шкоду [10, с.54 – 58].

      Електронно  обчислювальна машина (ЕОМ) – комплекс технічних (апаратних) і програмних засобів для обробки інформації, обчислень, автоматичного управління. До складу ЕОМ входять: процесор, пульт управління, оперативний запам’ятовуванний пристрій, а також переферійні пристрої. Програмні засоби ЕОМ містять операційні системи ЕОМ, пакети прикладних програм і програми, що забезпечують автоматичне функціонування ЕОМ.

      Електронно  обчислювальна машина – загальна назва для обчислювальних машин, що є електронними на відміну від електромеханічних та механічних бчислювальних машин. Унікальний винахід XX століття – електронну обчислювальну машину останнім часом найчастіше називають за англійською манерою – комп’ютер, що в перекладі означає теж саме: обчислювач.  Досвід широкого практичного застосування ЕОМ досить швидко вказав на несподівані і непередбачені можливості. З’ясувалось, що подібно числам можно ефективно перетворювати будь-яку іншу інформацію.

     Електронна  обчислювальна машина – це обчислювальна машина в якій основні функціональні елементи виконані на електронних приладах. Перші ЕОМ, як аналогові, зявилися в середині 40-х років.(єнциклопедия) 

     ЕОМ – це сукупність пристроїв, призначених  для механізації і автоматихації процесу обробки інформації.

     Таким чином можна зробити висновок, що на сьогодні існує багато різних концепцій та підходів щодо визначення термінів інформація, документна інформація, документ, інформаційний захист, інформаційна безпека, але на сьогодні ще не існує єдиного, універсально для всіх наук визначення цих термінів.    
 

1.2. Загрози документної інформації

         Загрози документа  включають в себе :

• викрадення, загублення документа або його окремих частин (додатків, примірнив, листів, вклейок, вставок тощо);
• копіювання паперових і електроних документів і баз даних;
• підміну документів, носіїв і їх окремих частин з метою фальсифікації або приховування факту загублення, викрадення;
• таємне чи дозволене ознайомлення з документами і базами даних,  запам'ятовування і переказ інформації зловмиснику;
• дистанційний перегляд документів і зображення дисплея за допомогою спеціальних технічних засобів;
• помилкові дії персоналу під час роботи з документами (порушення дозвільної системи, порядку обробки документів, правил роботи з документами тощо);
• випадкове або зловмисне знищення цінних документів і баз даних, їх несанкціонована модифікація, спотворення і фальсифікація, зчитування даних в чужих масивах за рахунок роботи з залишковою інформацією на копіювальній стрічці, папері, дисках ЕОМ;
• маскування під зареєстрованого коритувача;
• витік інформації по технічним каналам під час обговорення і диктування текстудокумента, виготовлення документів. Головним напрямом захисту документальної інформації від усіх видів загроз є формування захищенного документообігу і використання в обробці і зберіганні, документів технологічної системи, що забезпечує безпеку інформації на будь-якому типі носія. За рахунок цього досягається можливість контролю конфіденційної інформації в її джерелах і каналах розпвсюдження [15, с.84 – 88].

      Окрім загальних для документообігу принципів  захищений документообіг базується  на ряді додаткових принципів:  

• персональної відповідальності співробітників за збереження носія і таємницю інформації;
• обмеження ділової необхідності доступу персоналу до документів, справ і баз даних;
• операційному обліку документів і контролю за їх збереженням у процесі руху, розгляду, виконання і використання;
• жорсткій регламентації порядку роботи з документами, справами і базами даних всіх категорій персоналу.

      В великих підприємницьких структурах з великим обсягом докумнетів в    потоках захищеність документообігу досягається за рахунок:

•   формування самотійних, ізольованих потоків конфіденційних документів і, часто, додаткового дроблення їх на ізольовані потоки у відповідності з рівнем конфіденційності документів, що переміщуються;
• використання централізованої автономної технологічної системи обробки і зберігання конціденційних документів, ізольованої від системи обробки іншх документів, що переміщуються;
• організації самостійного підрозділу служби конфіденційної документації або аналогічного підрозділу, що входить у склад служби безпеки.  

     На  формування безлічі можливих підходів до захисту документної інформації в ЕОМ і найбільш доцільного з них, у конкретних ситуаціях визначальний вплив роблять наступні фактори: цілі захисту, потенційно можливі засоби захисту, наявні засоби захисту [16, с.74 – 78].

      Основні цілі захисту документної інформації:

• забезпечення фізичної цілісності;
• забезпечення логічної цілісності;
• попередження несанкціонованого отримання;
• попередження несанкціонованої модифікації;
• попередження несанкціонованого копіювання;

   Забезпечення  логічної цілісності інформації для  ЕОМ малоактуальне, інші ж цілі стосовно ЕОМ можуть бути конкретизовані наступним  чином.

      Фізична цілісність інформації в ЕОМ залежить від цілісності самої ПК, цілісності дисків та дискет, цілісності інформації на дисках, дискетах і полях оперетивної пам’яті. У широкому спектрі загроз ціісності інформації в ПК слід звернути увагу на загрози, пов’язані з недостатньою високою кваліфікацією власників ПК. У цьому плані особливо небезпечної представляється можливість знищення чи спотворення даних на жорсткому диску на якому можуть накопичуватись дуже великі обсяги даних, самим користувачем.

      Попередження  несанкціонованої модифікації інофрмації в ПК є дія шкідливих програм (комп’ютерних вірусів), які можуть руйнувати або знищувати програми або масиви даних. Дана небезпека набуває актуальності у зв’язку з тим, що серед власників ПК загальноприйнятою є практика обміну флешкартами. У одержуваній флешкарті може міститися вірус [7, с.19 – 23].

      Попередження  несанкціонованого отримання інформації, що знаходиться в ПК. Дана мета захисту набуває особливої актуальності в тих випадках, коли зберігається або обробляється інофрмація яка містить таємницю. Можливості несанкціонованого отримання інформації в сучасних ПК дуже широкі і різноманітні, тому в даний вид захисту потребує серйозної уваги.

   Попередження несанкціонованого копіювання інформації. Актуальність даного різновиду захисту визначається наступними трьома обставинами:

• накопичені масиви інформації все більше стають товаром;
• все більш широкого розповсюдження набуває торгівля комп’ютерними програмами;
• накопичувачі та гнучкі магнитні диски та оптичні дисководи з перезаписом
• створюють дуже сприятливі умови для широкомасштабного копіювання інформації. 

    Специфічні  особливості архітектурної побудови і засобів використання ЕОМ дозволяють конкретизувати значну частину загроз (каналів витоку) інформації. Характерні для ПК канали прийнято класифікувати по типу засобів, які використовуються з метою несанкціонованого отримання за ними інформації, причому виділяють три типи засобів: людина апаратура, програма [8, с.34 – 38].

    Групу каналів, в яких основним засобом  несанкціонованого отримання інформації є людина, складають:

- розкрадання  носіїв інформації (магнітних дисків, дискет, флешкарт, роздруківок)

- читання

• розкрадання носіїв інформації (магнітних дисків, дискет, флешкарт, роздруківок тощо);
• читання або фотографування інформації з екрану;
• читання або фотографування інформації з роздруківок;

У групі  каналів, основним засобом використання яких служить апаратура, виділяють;

- підключення пристроїв ПК спеціальної апаратури, за допомогою якої можна знищувати або реєструвати інформацію;

- реєстрацію  за допомогою спеціальних засобів  електромагнітних випромінювань    пристроїв ПК в процесі обробки інформації.

    Нарешті, третю групу каналів (основний засіб  використання яких програми) утворюють:

• програмний несанкціонований доступ до інформації;
• знищення (спотворення) чи реєстрація захисту інформації за допомогою програмних закладок або пасток;
• читання залишкової інформації з ОЗУ;
• програмне копіювання інформації з магнітних носіїв;