Застосування принципів біоетики в соціальній роботі

Зміст

Вступ 2

Розділ I .Загальна характеристика принципів біоетики. 5

1.2 Принцип «не зашкодь» 6

1.3 Принцип блага 7

1.4 Принцип справедливості 8

Розділ II.Правові й медико-соціальні аспекти державного регулювання охорони здоров'я на засадах біоетики 11

Розділ III.Застосування принципів біоетики в соціальній роботі 15

Висновки і рекомендації 19

Список використаної літератури: 21

Вступ

На  сьогодні біоетика є науковою дисципліною, котра не має однозначно виваженого та загальноприйнятого наукового апарату. Більше того, не існує чітко окресленого  уявлення щодо предмета, статусу та функцій біоетики як у зарубіжній, так і вітчизняній літературі. В науковому вимірі біоетика становить  знання, що постійно розширює предметну  площину і виокремлює все ширше  коло ускладнених проблем, котрі  можна розглядати як з когнітивного, технологічного, так і з етичного поглядів.

Існує кілька версій визначення біоетики, котрі  мають певні відмінності у  виокремленні предмета дослідження. Для  ілюстрації сказаного наведемо найбільш репрезентативні визначення біоетики, котрі окреслюють предметне поле її дослідження.

Як  уже зазначалося, біоетика, у розумінні  її засновника В.Р. Поттера, - це наука  виживання, що включає до сфери своєї  наукової зацікавленості не лише людину з її тілесністю та ціннісними вимірами, а світ усього живого.

У визначенні біоетики, поданому в Енциклопедії з біоетики (Нью-Йорк, 1978 р.), котре  є певним узагальненням напрацьованого на той час теоретичного матеріалу  стверджується, що біоетика - це систематичне дослідження людської поведінки  в межах наук про життя та здоров'я, що проводиться в світлі моральних  цінностей та принципів.

Вироблення  принципів біоетики є досить складним завданням. По-перше, суттєвим стає нехтування вироблених тисячоліттями європейських цінностей і норм. Згадаймо, наведену Ортегою-і-Гасетом історію про  цигана, котрий пішов сповідатися, але  совісний священик сперш спитав його, чи він знає Божі заповіді. На що циган  відповів: “Присяйбі, панотче, я хотів  вивчити їх, та пішов поголос, що їх мають скасувати”.

Подібним  є становище у сучасному світі. Іде поголос, що європейські заповіді вже неважні, і таким чином  люди – одиниці і народи –  користаються з нагоди, щоб зажити без законів. Бо поза європейськими  законами не було інших. Так, європейські  заповіді втрачають свою силу. Але  в цьому, можливо, і полягає завдання біоетики, щоб відродити їх, піднявши на новий більш якісний рівень.

У біоетичній практиці діє цілий арсенал  різних етичних правил і принципів: утилітарних, деонтологічних, теологічних, віртуальних, які дуже часто суперечать одне одному. Представники утилітарної та деонтологічної етики (головних напрямів біоетики) додержуються не тільки різних принципів, але й різних філософських та світоглядних основ цих принципів. Відмінності цих напрямів зосереджуються на лінії “корисне – належне”. Але навіть у цьому випадку прагматикам і ідеалістам не вдається чітко розмежувати основи своїх теорій, що засвідчує їх постійне апелювання до “загальних” положень: відвертості, інтуїції, природного права людини, традиції та ін.

Актуальнісь теми. Всі сьогодні погоджуються з тим, що перед науками про життя необхідно ставити етичні вимоги. Проте не всі приходять до єдиного формулювання етичних норм чи теоретичного обґрунтування етичних суджень. Протягом багатьох століть в європейській культурі формувались, замінюючи один одного, різноманітні моральні принципи, правила і рекомендації. Тому, враховуючи усю багатоманітність існуючих етичних теорій, як вірно зазначає Б.Юдін, було б просто дурістю сподіватися на віднайдення такого принципу чи групи принципів, який би задовільнив всіх. Всередині біоетики існують різні етичні критерії, які нелегко примирити між собою, тому мова може йти тільки про “формальні правила, які ґрунтуються на принципі терпимості будь-якої етики”.

Об`єкт дослідження- принципи біоетики.

Предмет дослідження. Застосування і дослідження принципів біоетики в соціальній роботі.

Мета і  завдання дослідження. Мета дослідження полягає в розробці концептуальних засад комплексного соціологічного аналізу принципів біоетики ,як окремого наукового напряму на стику біоетики й соціальної роботи, що створить основу встановлення розгорнутих характеристик сучасної етики соцальних працівників з урахуванням загального та особливого в кожній з її складових. Цій меті підпорядковані такі завдання дослідження:

– проаналізувати принципи біоетики;

– здійснити огляд-прогноз конкретних принципів;

– визначити тенденції в застосуванні принципів біоетики в соціальній роботі;

– охарактеризувати основні напрями  державної політики стосовно біоетики та проаналізувати рівень їхньої дієвості.

Методи  дослідження. У процесі дослідження використовувалися такі методи: абстрактно-логічний, історичний (при формулювання теоретичних узагальнень і висновків )та ін.

Теоретична  та практична цінність роботи. Не зважаючи на значний науковий доробок, є очевидною недостатність дослідженняпринципів біоетики в соціальній роботі в Україні. Слід зазначити, що основна частина праць з даної проблеми присвячена дослідженню медичної етики та та принципів роботи соціального працівника до стабільного суспільства, а формування концепцій біоетики в соц. роботі перехідного стану суспільства лише почалось. Необхідність підвищення рівня включення біоетики в нові соціальні відносини, її активность потребують нових досліджень, які б характеризувались комплексним підходом до аналізу соціально- біоетичних умов, з метою знаходження нових ефективних шляхів і підходів до управління процесом соціального і етичного життя, активізації робочого потенціалу соціальних працівників, чим і зумовлений вибір теми курсової роботи .

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів ,п’яти пунктів, висновків, списку використаних джерел (32 позиції) та трьох додатків. Зміст роботи викладено на 28 сторінках комп’ютерного тексту, проілюстровано у 3 таблицях.

Розділ I .Загальна характеристика принципів біоетики.

1.1 Принцип  поваги автономії

Принцип поваги автономії пацієнта є основоположним принципом сучасної біоетики, який ставить під сумнів безумовну  компетенцію лікаря у визначення добра і шкоди для пацієнта.

Під впливом принципу поваги автономії  пацієнта змінюється вирішення основного  питання медичної етики – питання  відносин між лікарем і пацієнтом. У біоетичній літературі збільшилась  кількість статей, присвячених проблемі участі хворого у прийнятті рішень щодо свого лікування.

Поняття автономії є ключовим у етиці, оскільки тільки автономна особа  може вибирати і тільки там, де є  такий вибір, можна говорити про  відповідальність і застосування будь-яких етичних категорій.

На  думку Б.Юдіна, дію можна вважати  автономною тільки тоді, коли той, хто  її чинить діє:

-    інтенційно, тобто у відповідності до свого замислу, плану;

-    розумінням того, що сам він робить;

-    без таких зовнішніх впливів, які б визначали хід і результат дії.

При першій умові дія, яка несе чисто  реактивний характер, яку ми здійснюємо не задумуючись, хоч і розуміючи  її значення, не буде автономною. Друга  і третя умови, на відміну від  першої, можуть реалізовуватись в  більшій чи меншій мірі.

Варто зауважити й на те, що в біоетичних ситуаціях важливо не стільки  визнати автономію пацієнта, скільки  уміти її поважати, усвідомити, що вибір  зроблений пацієнтом, навіть, якщо він  і розходиться із позицією лікаря, визначає подальші дії медпрацівників.

Зміст принципу полягає у твердженні, зробленому ще у 5 ст. Іваном Златоустом: гріховно розглядати людину як засіб чи як інструмент. Якщо розглядати людину як засіб для  досягнення своїх цілей, не враховуючи цілі самої людини, ми тим самим обмежуємо її свободу і відмовляємо в її праві на автономію.

Починаючи із Біблії, з філософських роздумів Отців церкви, а далі, у працях Спінози, Канта, Фейєрбаха, Маркса, поняття  автономії людини є передумовою  ідеї її свободи. Е.Фромм виділяє  дві складові свободи:

-    здатність вільно обирати із двох можливостей;

-    звільнення, тобто здатність звільнитися із полону ірраціональних пристрастей.

Із  цих двох доповнень випливає, щоб  бути вільною, людина не повинна використовувати  себе й інших в якості засобу, а повинна бути ціллю сама в  собі. “Засоби завжди інструментальні, і індивід, котрого використовують, чи котрий сам себе використовує в  якості засобу, перестає бути вільною  діючою особою і стає об’єктом, річчю”.

1.2 Принцип «не  зашкодь»

Принцип "не нашкодь” є найдавнішою формою медичної етики. На латині він звучить  як "primun non nocere”, що перекладається на українську мову як "передусім - не нашкодь”. Для біоетики він є досить важливим, оскільки зачіпає сферу моральної  відповідальності науковців,медпрацівників.

У деонтологічній літературі принцип "не нашкодь” відносять до медичної етики  Гіппократа. Проте слід відмітити  й ту обставину, що цей принцип  не є чітко сформульованим у працях Гіппократа. його походження, на думку  Богампа і Чілдресса, є надто нечітким .

Для біоетики важливо визначити, який зміст  ми вкладаємо в словосполучення "не нашкодь”, і , яка саме мається  на увазі шкода. Б.Юдін виділяє наступні форми шкоди, виходячи із позицій  лікаря:

- шкода через бездіяльність;

- шкода через недобросовісність;

- шкода внаслідок невірних, некваліфікованих  дій;

- шкода, навпаки, внаслідок об'єктивно  необхідних у даній ситуації  дій (1; с. 6).

Кожний  із цих різновидів шкоди буде оцінюватися  по-своєму,виходячи з деонтологічної чи утилітаристської позиції.Коли йдеться  про перший різновид шкоди – внаслідок бездіяльності,треба мати на увазі, що він може належати не так до моральної сфери, як до юридичної. Оскільки в деяких випадках не надання допомоги може викликати правопорушення. Наприклад, якщо черговий лікар не надає відповідної допомоги пацієнтові, його провина буде подвійною. З одного боку, вона є деонтологічною, оскільки він не виконав обов'язки, покладені на нього як на лікаря, а, з іншого, - утилітариською – бездіяльність лікаря спровокувала низку наслідків, шкідливих для пацієнта. В обидвох випадках лікар несе юридичну відповідальність за свої вчинки.

Проте, в іншому випадку, коли лікар, не будучи на роботі, не надав допомогу хворій людині, він не несе юридичної відповідальності, але несе моральну відповідальність.

Інший випадок – шкода внаслідок  недобросовісного, неналежного виконання  своїх прямих обов'язків, або внаслідок  спеціального злого наміру (наприклад, лікар просто полінувався виконати певну медичну процедуру) також  несе подвійну відповідальність, і  є об'єктом скоріш юридичного ніж  етичного інтересу. Проте і в цьому  випадку силу набирає моральне осудження.

Проаналізувавши можливі різновиди шкоди, яку  може заподіяти лікар пацієнтові, необхідно відмітити, що в ніякому  випадку принцип "не нашкодь” не слід тлумачити буквально, бо тоді лікарю взагалі б прийшлося відмовитися  від будь-якого втручання.

Коли  ми говоримо "не нашкодь”, то мова йде  про шкоду, яка з неминучістю  постає перед пацієнтом. Але неминучою  шкода може бути виправданою тільки в тому випадку, коли, зазнавши шкоди  від лікаря в кінцевому рахунку  отримає від нього певне благо.

1.3 Принцип блага

Цей принцип є продовженням попереднього і розширенням його змісту. Роби благо чи твори добро - це не заборона, а така норма, яка вимагає деяких позитивних дій. Зміст даного принципу співзвучний словам - благодіяння, благодійність, милосердя, філантропія. Ці дії передбачають в першу чергу не стільки раціональні міркування, скільки такі почуття і емоції, як співчуття, жалість, іноді образливі для пацієнта і принижують його гідність. Принцип роби благо акцентує необхідність не просто уникати нанесення шкоди, але активних дій щодо його запобігання або виправлення. Але, очевидно, було б нерозумно і, більш того, аморально вимагати від людини самопожертви і крайнього альтруїзму (наприклад, запропонувати для пересадки незнайомій людині власну нирку). Принцип роби благо розуміється як моральний ідеал, а не моральне зобов'язання.

З деонтологічної етики Канта випливає наступне, - якщо ти хочеш, щоб роблення добра іншим було загальної нормою і щоб інші робили тобі добро, роби і сам добро іншим. Д. Юм обгрунтовував  необхідність робити добро іншим  природою соціальних взаємодій: живучи в суспільстві, я отримую блага  від того, що роблять інші, а тому і я зобов'язаний діяти в їх інтересах.

Метою охорони здоров'я є не просто уникати  нанесення шкоди, а забезпечення блага пацієнтів, а значить, і  всіх людей і суспільства в  цілому. Коли були винайдені методи запобігання таких хвороб, як жовта  лихоманка або чума, цілком природним  було здійснення позитивних дій, тобто  прийняття спеціальних програм  профілактики цих важких захворювань. Навпаки, не вживати ці заходи було б морально безвідповідальним.

Ще  один аспект, пов'язаний з принципом  роби благо, стосується того, хто визначає зміст цього блага, яке повинно  бути зроблено. Багатовікова традиція медичної практики полягає в тому, що в кожному конкретному випадку  саме лікар вирішує, в чому полягає  благо пацієнта. Такий підхід прийнято називати патерналістським (від лат. Pater - батько), оскільки лікар при  цьому виступає як би в ролі батька, який не тільки дбати про благо  свого нерозумного дитяти, але  і сам визначає, в чому полягає  це благо. Медичний патерналізм припускає, що лікар може спиратися лише на власні судження про потреби пацієнта в лікуванні, інформуванні, консультуванні. Позиція патерналізму дозволяє виправдовувати примус пацієнтів, їх обман або приховування від них інформації, якщо це робиться в ім'я їх блага.

1.4 Принцип справедливості

Ще легендарний  китайський мудрець Лао Цзи зазначав: “... Де з’являється

після втрати дао; людяність – після втрати де; справедливість – після

втрати людяності; ритуал – після втрати справедливості”. Що ж стоїть за

поняттям  справедливість, які її критерії і  яке практичне застосування

цього принципу у біоетиці?

Ідея  справедливості – одна з найголовніших  ідей, які регулюють людські

відносини. Історія культури має в наявності  низку конкретних формульовок

принципу  справедливості, безпосередньо зв’язаних  з “золотим правилом

моральності”. Різноманітні визначення справедливості, які існують в моральній філософії; дещо полегшують, але й дещо утруднюють

розуміння принципу справедливості, а саме: як він спрацьовує у біоетиці.

Якщо  три попередні принципи (“не нашкодь”, “чини добро”, повага

автономії) відносилися до біоетичних ситуацій, в яких наші рішення, дії,

оцінки стосувалися  когось одного (пацієнта), то принцип  справедливості

охоплює різних людей і навіть різні соціальні  групи.

У 1994 році ВООЗ прийняла дуже важливий документ: «Глобальна порядок денний для біоетики»:

1. Кожна людина, що проживає на Землі, має  право на адекватну медичну  допомогу.

2. Справедливість - важливий принцип для політики  охорони здоров'я.

3. Громадяни  мають право брати участь у  розробці політики охорони здоров'я.

Найбільш  прийнятою концепцією є концепція  американського вченого Ролза: в  будь-якому суспільстві справедливість може бути досягнута послідовним  дотриманням трьох принципів:

1. Принцип  рівної свободи кожної особистості.

2. Принцип  рівних можливостей.

3. Принцип  згладжування відмінностей.

Біоетика  дає значно вузьке, але разом з  тим значно строге визначення

принципу  справедливості. Його можна сформулювати так: з усіма необхідно

обходитися  однаково неупереджено і давати кожному  те, що йому належить.

Таким чином  можна відмітити дві найістотніші ознаки справедливості – неупередженість  і розподільність.

Розділ II.Правові й медико-соціальні аспекти державного регулювання охорони здоров'я на засадах біоетики

Законодавство України про охорону здоров'я  базується на Конституції України, де одним із головних принципів є  забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над іншими інтересами (ст. 4). У медичній практиці дозволене  застосування медико-біологічних досліджень з суспільнокорисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги успіху над ризиком, заборонене проведення експериментів над хворими, ув'язненими, військовополоненими (ст. 45). Рекомендація парламентської Асамблеї Ради Європи №1046/1986 проголошує, що і  зародкам та ембріонам людини властива людська гідність, тому за всіх умов слід ставитися до них з належною повагою і будь-яке втручання  в їх організм, навіть нежиттєздатних, повинно бути заборонене (експерименти, взяття органів для трансплантації тощо) (п.10). А забезпечити це мають  законодавчі органи кожної окремої  країни. Закон України про охорону  здоров'я дозволяє штучне запліднення  та імплантацію ембріона за згодою подружжя та при збереженні анонімності  донора (ст.48), що є морально неможливим з точки зору біоетики. Законом  України про охорону здоров'я  дозволений і аборт (ст.50), що є морально неможливим, бо йдеться про вбивство ненародженої дитини. Зокрема особливої  уваги органів державного управління заслуговує законодавство щодо трансплантації органів. У відповідному Законі України  існують суттєві етичні обмеження  щодо трансплантації органів та інших  анатомічних матеріалів людини (№ 1007 – ХІV / 1999), хоча практика пересадки  у медицині України дещо відстає  від інших країн.

Засади  біоетики, впровадження яких в біомедичну практику вельми актуальне, нині застерігають щодо узаконення клонування людини й  евтаназії, що може бути прямою загрозою для гуманного суспільства й  правової держави, якою прагне стати  Україна. Підтвердженням забезпечення засад цінності життя є хоча б  скасування смертної кари 23 лютого 2003 р. народними депутатами України.

Органи державного управління України в процесі законотворчості досить енергійно й результативно працюють над втіленням принципів біоетики. Це помітно, зокрема, у посиленій увазі до біоетики як дослідницької дисципліни. При Кабінеті Міністрів України у 2001 р. створена Комісія з питань біоетики, яку очолює віце-президент АМН України Ю. І. Кундієв. Діяльність комісії визначають такі основні завдання: підготовка рекомендацій для проведення біоетичної експертизи в Україні; розробка пропозицій до законодавчого регулювання в галузі біоетики; забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з питань біоетики; інформування населення про досягнення й наявні проблеми в галузі біоетики тощо. Комісія з питань біоетики може спиратися у своїй роботі на практику функціонування Української асоціації з біоетики, Інституту біоетики ім. Ярослава Базилевича, що взяли на себе обов'язок розповсюдження ідей біоетики в Україні та зарубіжного досвіду впровадження їх принципів у практику охорони здоров'я, спільно з державними органами системи охорони здоров'я пропагують створення комітетів біоетики в усіх закладах охорони здоров'я. Основний принцип в їх діяльності – це повага до гідності людини як особистості в своїй інтегральності (тобто духовній, душевній і тілесній єдності), збереження життя та здоров'я людини з моменту запліднення до природної смерті. При цьому інтереси людини повинні бути вищими за інтереси науки чи суспільства.

Лише  за останні роки помітно зросла кількість  опублікованих статей та монографій з біоетики, перекладаються праці  відомих мислителів заходу, ідеї яких стають доступними широкому загалу суспільства. В Україні були проведені: Перший Українсько - британський симпозіум  з біоетики ( м. Київ, 2000 р. ). Міжнародний  симпозіум "Біоетика на межі III тисячоліття"(м.Харків, 2000 р.); Другий міжнародний симпозіум  з біоетики, присвячений пам'яті  Р.Поттер( м. Київ, 2002 р.), Міжнародна науково-практична  конференція "Формування особистості  студентів як майбутніх фахівців лікарської справи, працівників охорони  здоров'я та інших соціально -орієнтованих у контексті біоетики" (м.Львів, 2003р.), Третій міжнародний симпозіум  з біоетики "Глобальна біоетика:сучасні  виміри, проблеми, рішення" (м.Київ, 2004).Готується  проведення Другого національного  конгресу з біоетики з міжнародною  участю в м. Києві впродовж 29 вересня-2 живтня 2004 р. Утверджується біоетика як навчальна дисципліна, чому сприяє Центральний методичний кабінет  з вищої медичної освіти Міністерства охорони здоров'яє

Згідно  наказу Міністерства охорони здоров'я  України від 01.11.2000 р. за № 281 "Про  затвердження Інструкції лікарських засобів  та експертизи матеріалів клінічних  випробувань і типового положення  про комісію з питань етики" в Україні розпочатий процес формування етичних комітетів на базі установ  охорони здоров'я. Інструкція містить  основні вимоги до проведення клінічних випробувань лікарського засобу, які можуть проводитися на пацієнтах (добровольцях) за повною чи скороченою програмою, а також наголошує на необхідності створення спеціальних комісій з питань біоетики для проведення експертизи клінічних випробувань. Функції цих комісій співпадають з основними завданнями комітетів з етики, передбаченими міжнародними нормами.

Проблема  гідності особистості людини, на якій наголошує біоетика, вимагає особливо уважного ставлення державних органів  як до виробництва і торгівлі алкоголем, так і до пропаганди обмеження  його вживання. Водночас принципи біоетики наголошують, що алкоголізм – це важка  хвороба, яка має різноманітні причини  виникнення, включаючи соціальні, біологічні та психологічні фактори, і яка характеризується патологічними фізичними та психічними змінами в організмі людини і  формуванням алкогольної залежності. Подолання алкоголізму потребує зусиль самої людини, допомоги родини, суспільства й держави. До боротьби із зловживанням алкоголю залучаються  громадські та релігійні організації. Одна із можливих засад порятунку  – підтримка Товариств анонімних  алкоголіків, заохочення їх до активної діяльності. Найважливіше завдання реабілітації полягає не тільки у відновленні, а й у збереженні особового  та соціального статусу хворого.

На  сучасному етапі проблема наркоманії є глобальною, вирішення її в окремій  країні неможливе. Органи державного управління в Україні свідомі того, що досвід інших країн у боротьбі з наркоманією  не завжди відповідний для специфіки  українського суспільства, ментальності, релігійності, духовності, умов життя, тому боротьба з наркотичною залежністю в Україні пов'язана насамперед з підняттям морального рівня  українського суспільства. Для досягнення успіхів у ресоціалізації необхідно: змінити існуючу на сьогодні наркологічну концепцію, поставивши пріоритетом  такої реабілітації саму особистість  людини; перенести акцент лікування  залежності з виключно органічної терапії  на психологічну корекцію та реабілітацію; створити в родині мікроклімат довіри і вирозуміння; організовувати осередки ресоціалізації, котрі б допомагали у реадаптації осіб до нового суспільного  життя, а забезпечити це мають  органи державного управління.

Біоетика  твердить, що потрібно ставитись до хворих на СНІД з любов'ю і співчуттям, хоча СНІД – жахливе антигуманне  явище. Профілактика СНІДу – використання одноразових медичних і перукарських інструментів, дошлюбна незайманість та подружня вірність.

Розділ III.Застосування принципів біоетики в соціальній роботі

Соціальна   робота   являє   собою   специфічну   професійну   діяльність,   що   спрямована   на покращення  якості  життя  клієнтів.  За  кваліфікованою  допомогою  до  соціального  працівника звертаються  різні категорії клієнтів, незалежно  від віку, статі, національності, соціального  статусу, віросповідання тощо. Від соціального працівника як від фахівця вимагається не лише теоретичне знання,  що  також  є  дуже  важливим,  а  й  практичні  вміння  та  навички.  Адже  робота  з  людьми вимагає  особливих  професійних  вимог,  принципів,  деонтологічних  засад.  Моральні  відносини  в соціальній роботі виникають тоді, коли соціальний працівник починає працювати з клієнтом, з його оточенням,  з  працівниками  соціально-психологічних  служб  тощо.

  Іноді  соціальним  працівникам  доводиться приймати дуже важливі  рішення, від яких залежить  доля та подальше життя не  однієї людини.  В  умовах  недосконалого  законодавства   та  недостатнього  врегулювання  на  державному  рівні  складних  ситуацій,  що  виникають  в  соціальній  роботі,  важливого  значення  набувають  як моральні  принципи  та  норми,  так  і  біоетичні  правила  та  цінності.  Фахівець  в  галузі  соціальної сфери  в  прийнятті  рішень  має  бути  об’єктивним,  справедливим,  відповідальним,  при  цьому  не порушувати  права  і  автономію  клієнтів.  Слід  зазначити,  що  приймаючи  те  чи  інше  рішення соціальні працівники мають спиратися як на власні погляди, принципи, переконання та досвід, так і на  загальноприйняті  етичні  правила  та  цінності.  «У  біоетичній  практиці  використовується  цілий арсенал різних етичних правил і принципів: утилітарних, деонтологічних, теологічних, віртуальних тощо,  суперечливих  за  змістом  і  часом  таких,  що  заперечують  один  одного.  Наприклад,  в  якості першочергових біоетичних принципів англійський філософ Р.Віч виділяє благодійність, автономію особистості,   чесність,   прагнення   уникнути   смерті,   справедливість.   Т.Бочамп   і   Дж.Чайлдрес вказують на такі головні принципи: автономія, «не нашкодь», благодійність справедливість. Як ми бачимо,  характер  вибору  й  об'єднання  даних  принципів,  як  основних  для  сучасної  етики,  як  у першому, так і в другому випадку має емпіричний характер» [2, 125].

У своїй повсякденній практиці соціальні  працівники стикаються з різними  категоріями клієнтів. При  цьому,  кожна  проблема  є  специфічною  і  потребує  прийняття  кваліфікованого  рішення.

Об’єктом  роботи  соціального  працівника  є  люди  похилого  віку,  інваліди,  ув’язнені,  алко-  і наркозалежні,  неблагополучні  та  неповні  сім’ї,  діти-сироти  та  діти,  позбавлені  батьківського піклування, ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД, мігранти тощо. До групи ризику і потенційних клієнтів соціальних служб також  відносяться  підлітки та молодь в цілому.  Молодь  відноситься  до  найбільш  вразливих  категорій  клієнтів,  тому  потребує  економічної, психологічної  та  соціальної  допомоги  і  підтримки.  Переважна  більшість  дослідників  сходяться  на думці,  що  молодь  –  це  соціально-демографічна  група,  яка  характеризується  віковими  межами  (в Україні  від 14 до 35 років) та соціальним, емоційним, психологічним становленням.  Щодо проблем молоді, то найчастіше серед  них виділяють: проблеми сім’ї, репродукції, здорового способу життя, матеріальної    незалежності,        самодостатності,    самоствердження,    самовизначення    тощо. Незважаючи  на  вік  та  соціальний  статус  в  суспільстві  молоді  люди  мають  невід’ємне  право  на повагу  їх  автономії,  гідне  відношення  з  боку  соціальних  працівників  та  суспільства  в  цілому,  на справедливе ставлення до них. 

Саме  тому, в соціальній роботі з молоддю  дуже важливим є застосування наступних  принципів біоетики:   принцип   поваги   гідності   особистості;   принцип   автономії   особистості;   цілісності особистості; принцип «не  нашкодь»; справедливості; принцип  «роби благо». На нашу думку в  новій біотичній моделі, яка найбільше  підходить для роботи з молоддю, і яка включає в себе принципи глобальної,  біомедичної  і  європейської  біоетики,  принципи  мають  бути  розташовані  саме  в  такій 

послідовності. 

Так, використання принципів автономії  та поваги до особистості дасть змогу  перевести суб’єкт-об’єктні  стосунки  між  соціальним  працівником  і  клієнтом  в  суб’єкт-суб’єктні.  Це  означає,  що відносини  перейдуть  на  більш  високий  рівень  від  патерналістської  моделі  до  колегіальної.  В соціальній роботі з молоддю це дуже актуально, адже бажання щось виправити має  бути, в першу чергу,  у  клієнта,  а  спеціаліст  повинен  вірити  в  те,  що  людина  здатна  змінитися.  «Тут  присутні рівність, вони виступають як колеги або друзі. Існує також модель контрактного типу, що заснована на контракті або згоді, але вона також потребує свого осмислення з позиції біоетики» [2, 155].