ЗМІСТ 

      Вступ

     Характер  може виявлятися більшою або меншою мірою. Це саме стосується також й  рис характеру, кожна з яких має  різний кількісний ступінь вияву. Надмірний вияв окремих рис характеру та їх поєднань, крайні варіанти норми в психології називають акцентуаціями характеру.

     У людей, акцентуації яких відхиляються від середньої норми, іноді можуть виникати деякі проблеми і труднощі в спілкуванні з оточуючими, що призводить до емоційного напруження, неадекватної поведінки, конфліктів тощо. Для запобігання неправильних вчинків, перевантажень та ускладнень на роботі, у навчанні і в побуті кожній людині належить знати слабкі місця свого характеру.

     Актуальність  теми дослідження. В даний час багато областей трудової діяльності людини пов'язані з нервово-психічним напруженням. Урбанізація, прискорення темпу життя, інформаційні перевантаження, підсилюючи це напруження, часто сприяють виникненню і розвитку прикордонних форм нервово-психічної патології, що виводить питання психогігієни і психопрофілактики в ряд найважливіших завдань охорони психічного здоров'я людини. Рішення цих проблем пов'язане, перш за все, з необхідністю ранньої діагностики субклінічних проявів такого роду станів, зокрема, невротизації, психопатизації і схильності до них. Важливу роль грає і діагностика акцентуації характеру, яка під впливом психотравмуючих чинників здатна переходити в патологічний стан.

     Спроби  побудови типології характерів неодноразово робилися впродовж всієї історії психології. Однією з найбільш відомих і ранніх з них стала запропонована ще на початку нашого століття німецьким психіатром і психологом Е.Кречмером, а також нашим співвітчизником В.М. Бехтєрєвим. Дещо пізніше аналогічну спробу зробили психологи П.Б. Ганнушкін,        М.Фрамер, О.В. Кербіков, У. Шелдон, а в наші дні – Е. Фромм, К. Леонгард, Г.К. Ушаков, А.Є. Личко і ряд інших учених.  

     Метою курсової роботи є дослідження взаємозв’язку між акцентуаціями характеру і схильностями до девіантної поведінки.

     Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань: визначити поняття характеру, його структуру і типи акцентуації та їх вплив на поведінку людини; провести дослідження акцентуацій характеру на прикладі конкретної групи; провести обробку та аналіз результатів дослідження.

     Рішення заявленої проблеми може використовуватися  для вирішення наступних практичних завдань:

• складання коректувальних програм;
• профорієнтація і профвідбір;
• проведення судово-медичної експертизи;
• виявлення групи ризику (осіб, схильних до правопорушень, наркоманії, суїцидів) з метою соціально-психологічної підтримки;
• виявлення осіб, схильних до депресивних станів і афектних реакцій і т.д.

     Об’єктом  дослідження курсової роботи є схильність молоді до девіантної поведінки.

     Предмет дослідження – взаємозв’язок між акцентуаціями характеру і схильностями до девіантної поведінки.

     Дана  курсова робота складається з  двох розділів (теоретичного та практичного), в кожному з яких виділяється два підрозділи, висновків та списку використаної літератури.

      1. Теоретичні  підходи дослідження  взаємозв’язку між  акцентуаціями характеру  і схильністю до  девіантної поведінки

     1.1. Характер, його структура  і вплив на поведінку  людини

     1.1.1. Поняття характеру  та його структури

     Кожній  людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про  одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших – лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

     Отже, характер – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

     Термін  «характер» (від грецьк. Character – «риса», «прикмета», «відбиток») був введений для позначення цих властивостей людини другом Аристотеля Теофрастом, який у «Характеристиках» описав з позицій мораліста 31 тип людських характерів – людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін.

     Характер  найбільше пов’язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах. Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

     Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина буде поводити себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад [9].

     Характер  як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, – писав він, – ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв’язку, то характер людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які ледве виявляються, затираються.

     Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

     У структурі характеру необхідно  розрізняти зміст і форму. Зміст  характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

     У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

• спрямованість;
• переконання;
• розумові риси;
• емоції;
• волю;
• темперамент;
• повноту;
• цілісність;
• визначеність;
• силу [9].

     Спрямованість є провідною в структурі характеру  особистості. Вона виявляється у  вибірковому позитивному або  негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

     Переконання – знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення  до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання  виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар’єристам ці риси характеру не властиві.

     Розумові  риси характеру виявляються в  розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість  сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються  за будь-яку справу, діють під  впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.

     Емоції  стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, «товстошкірість», нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

     Воля  в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.

     Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер – це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

     Виокремлюючи  в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер – це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру: спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

     Повнота характеру – це всебічний розвиток основних його структурних компонентів: розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої  людини завжди узгоджена з емоційною  врівноваженістю та самовладанням.

     Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості.

     Особливо  важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості  в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб’єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи – вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті [9].

     Сила  характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

     Справжню  людину – активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста – характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається і саме у цьому виявляється.

     1.1.2. Основні риси типового  характеру та поняття  акцентуації

     Носієм  характеру є людина. Риси її характеру  позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні  – у сім’ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою. Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.

     Особливості типового характеру виявляються  при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, предметів та явищ дійсності.

     Ставлення до праці є однією з найістотніших  рис характеру людини. Воно виявляється  в повазі до праці, працелюбності  або ж у зневазі до праці  та працівників. Важливі риси у ставленні  до праці: акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

     Ставлення до інших людей виникає у міжособистісних  контактах і зумовлюється суспільними  умовами життя, які складаються  історично і розкриваються в  колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

     Ставлення до інших виявляється залежно  від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в  негативних рисах характеру. Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість.

     До  негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб’язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці [1].

     Ставлячись  до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру  за аналогією чи протиставленням. Ставлення  до самої себе – позитивне або  негативне – залежить від рівня  розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості. Разом з тим деяким людям властиві негативні риси: нескромність, хвалькуватість, кар’єризм, гординя, самовпевненість тощо.

     Типові  риси характеру за своєю інтенсивністю  виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.

     Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з  такими рисами діють спокійно, без  напруження.

     Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

     Розглянемо  найхарактерніші прояви акцентуації.

     Застрявання в стані збудження на впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди виявляють відповідальність і розсудливість при розгляді справ.

     Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні «букви», хоча це й шкодить справі, у міркуванні типу «коли б чого не трапилося».

     Демонстративні характери виявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони заперечують очевидне: «це неможливо», «я цього не розумію». За звичайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

     Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших людей загострено емоційні, афективні.

     Тривожні характери в усьому чекають небезпеку, виявляють підвищену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні сховатися від небезпечного, поступитися навіть слабшому, втекти від нього, якщо він чимось погрожує.

     Інтровертовані особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особистостям.

     Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують [1].

     1.2. Вплив акцентуації  характеру підлітків  і молоді на  їх поведінку

     1.2.1. Теоретичні передумови  вивчення впливу  акцентуації характеру підлітків і молоді на їх поведінку

     Фахівці стверджують, що на зорі вчення про  психопатії виникла проблема обмеження  їх від крайніх варіантів норми, що особливо яскраво виявляються  в підлітковому віці. В.М. Бехтєрєв писав про «перехідні стани між психопатією і нормальним станом». Відомий психіатр П.Б. Ганнушкін називав подібні стани як «латентну психопатію», О.В.Кербіков як ол.енісяію, Г.К.Ушаков як «крайні варіанти нормального характеру».

     П.Б. Ганнушкін, наприклад, сформулював  загальні, основні ознаки психопатій:

• подібні особливості характеру заважають пристосуванню людину до життя;
• визначають весь психічний склад її особистості;
• не піддаються різким змінам впродовж всього життя.

     Відмінності між акцентуацією характеру і  психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях П.Б. Ганнушкіна і О.В. Кербікова. При акцентуації характеру може не бути жодної з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідки тяжкості аномалії характеру. Фахівці вважають, що ніколи не буває відповідності всім цим ознакам психопатії відразу.

     Акцентуація звичайно розвивається в період становлення  характеру і згладжується з дорослішанням. Особливості характеру при акцентуації  можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, у певній обстановці, і майже не виявляються в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутні, або буває нетривалою [1].

     Личко А.Є. доводить, що при психопатіях  декомпенсації, гострі афектні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, а саме: лише тоді, коли вони адресуються до місця найменшого опору, до «слабкої ланки» даного типу характеру. Інші труднощі і потрясіння, що не зачіпають цього місця, не приводять до порушень і переносяться стійко. При кожному типі акцентуації, вважає Личко А.Є., є властиві йому, відмінні від інших типів «слабкі місця». На підставі викладеного дослідник підліткової акцентуації А.Є. Личко дає її визначення:

     «Акцентуація характеру – це крайні варіанти, при яких окремі риси вдачі надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших» [9].

     Існують дві класифікації типів акцентуації  характеру. Перша запропонована Карлом Леонгардом і друга – А.Є. Личко. Наведемо зіставлення цих класифікацій, зроблене В. Юстицьким.

     1.2.2. Типи акцентуацій  характеру та їх  вплив на поведінку  підлітків і хлопців

     Розрізняють явну і приховану акцентуацію  характеру.

     Явна  акцентуація. Цей ступінь акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру. Проте вираженість рис певного типу не перешкоджає можливості задовільної соціальної адаптації. Займане положення звичайно відповідає здібностям і можливостям. У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до «місця найменшого опору», можуть наступати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При дорослішанні особливості характеру стають достатньо вираженими, але компенсуються і звичайно не заважають адаптації.

     Прихована акцентуація. Цей ступінь мабуть повинен бути віднесений не до крайніх, а до звичайних норм. У буденних, звичайних умовах, риси певного типу характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певний тип характеру.

     Проте риси цього типу можуть яскраво, часом несподівано, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які пред’являють підвищені вимоги до «місця найменшого опору». Психогенні чинники іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типу характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціальної дезадаптації [2].

     Підлітки  з явною акцентуацією хоч і  пристосовуються до оточуючого середовища, але в звичайних ситуаціях  звертають на себе увагу ол.еніс, нерівностями характеру. Вони люблять командувати, не бояться перед незнайомими людьми, але їм явно бракує відчуття міри, такту в спілкуванні із старшими. У них переважає піднесений настрій, вони енергійні, але, зустрівши перешкоду, можуть дати спалах дратівливості, а то і гніву. Таку акцентуацію називають гіпертимною (у цьому термінові підкреслюється піднесений настрій і підвищена активність). Такі діти прагнуть до лідерства, легко змінюють захоплення, люблять хвастнути, переоцінюють свої можливості і здібності.

     Ці  діти бурхливо реагують на дріб’язковий контроль і жорстку дисципліну, тому легко дають реакції емансипації. Вони тяготяться самотністю, монотонною діяльністю, ненадійні там, де потрібна копітка, ретельна робота, не відрізняються акуратністю в обіцянках. Легковажно відносяться до правил і заборон, непомітно для себе можуть переступити грань допустимого, нерозбірливі в знайомствах і можуть опинитися в сумнівній компанії. У пошуках нових відчуттів схильні до ранньої алкоголізації і вживання токсичних речовин [2].