Зґвалтування

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний  університет

Юридичний факультет

Кафедра адміністративного  права та

фінансово-економічної  безпеки

 

 

 

 

 

 

 

Кириченко Вікторія Віталіївна

Курсова робота

з дисципліни: «Кримінальне  право України» на тему:

«Зґвалтування»

 

 

 

                                                           

                                                 IIІ курс, група Ю-04

                                                                         Перевірила: ст. викладач, к. ю. н.

                                                      викладач Клочко А. М.

 

         

                                                           

 

                                                                                             

 

 

Робота подана                     Робота допущена Робота захищена з

на кафедру:                          до захисту: оцінкою____________

«    »_____2012р. ______________ «     »________2012р.

Науковий керівник Голова комісії

                                                    «      »________2012р. _______________________

            П.І.Б.

 

Члени комісії

_______________________

П.І.Б

______________________

П.І.Б

______________________

П.І.Б

 

 

 

 

 

Суми 2012

ЗМІСТ

 

Вступ 3

Розділ 1. Загальна характеристика статевих злочинів 4

Розділ 2. Зґвалтування: проблеми кваліфікації 7

2.1. Згвалтування 7

2.2. Групове згвалтування 15

2.3. Задоволення статевої  пристрасті неприродним способом 18

2.4. Примушування до статевого зв'язку 22

Розділ 3. Згвалтування неповнолітніх 24

3.1. Згвалтування неповнолітніх та малолітніх 24

3.2. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості 27

3.3. Розбещення неповнолітніх 29

Розділ 4. Профілактика злочинності 30

Висновки 34

Список  ВИКОРИСТАНОЇ літератури 35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Зґвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоров’я потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. На проблему викорінення насильства, в тому числі у сфері статевих відносин, звертають увагу міжнародні організації. Питома вага зґвалтувань в структурі української злочинності відносно невелика, але загальна кількість зґвалтувань досить значна (близько 1000 в рік) і ступінь їх небезпечності високий.

Метою дослідження є здійснення комплексного системного порівняльно-правового аналізу кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за зґвалтування.

Об’єктом дослідження є законодавство України, що встановлює відповідальність за зґвалтування.

Предметом дослідженняє кримінальна відповідальність за зґвалтування (порівняльно-правовий аналіз).

Питання кримінальної відповідальності за зґвалтування та інші статеві злочини  висвітлювали радянські, російські  та українські науковці, зокрема, Ю.В.Александров, Л.А.Андрєєва, М.І.Бажанов, П.П.Бліндер, В.І.Борисов, С.В.Бородін, Л.В.Дорош, О.О.Дудоров, А.А.Жижиленко, А.М.Ігнатов, Т.В.Кондрашова, П.І.Люблінський, П.С.Матишевський, В.О.Навроцький, В.Натансон, А.В.Наумов, П.П.Осіпов, В.Н.Сафронов, Н.М.Свидлов, Є.В.Фесенко, М.Н.Хлинцов, А.П.Чуприков, Б.М.Цуприк, С.Д.Шапченко, Я.М.Яковлєв та інші.

Структура роботи має наступний вигляд: вступ, чотири розділи, висновок та список використаної літератури. В першому розділі аналізується загальна характеристика статевих злочинів. Другий розділ розглядає зґвалтування та проблеми кваліфікації даних злочинів. Третій розділ – зґвалтування неповнолітніх. Четвертий розділ присвячений з’ясуванню методів профілактики злочинності.

 

Розділ 1. Загальна характеристика статевих злочинів

 

Статевими злочинами  називають передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву волю, статеву недоторканість, умови нормального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.

Родовим об'єктом статевих злочинів є чинний у демократичному суспільстві  уклад у галузі статевих відносин. Він має такі головні норми-вимоги:

1. Статеві відносини  допускаються між особами різної  статі, кожна з яких досягла  певного віку та фізичної і  психічної зрілості;

2. Статеві відносини  виникають і ґрунтуються на  підставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності;

3. Переважаючою формою  статевих стосунків є шлюб.

Характерна особливість  статевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого  інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють  об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони навмисні, бо вчинюються з певною метою – порушити чи задовольнити статеву потребу.

Найпоширенішим серед  статевих злочинів є зґвалтування.

У новому КК виділено в окремий  розділ злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, який включає п'ять статей.

Зміни торкнулись також деяких кваліфікуючих  зґвалтування ознак та санкцій основного  і кваліфікованих складів цього  злочину. Новою кваліфікуючою ознакою  за ч.2 ст.152 КК є не тільки повторне вчинення даного злочину, а й злочинів, передбачених ст.153 – 155 КК України. Решта кваліфікуючих ознак у новому законі, у порівнянні з Кодексом 1960 р., залишилась без змін.

З введенням у дію  нового кримінального законодавства змінилось також розуміння такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення зґвалтування групою осіб. Раніше у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. було звернуто увагу на те, що дії учасника групового зґвалтування підлягають кваліфікації за ч.3 ст.117 КК 1960 р. і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не могли бути притягнуті до відповідальності. Вказана вище постанова втратила чинність після прийняття нового законодавства. Зараз відповідно до ст.26 нового КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину, тобто співучасть неможлива з неосудними особами. Це є уточненням поняття співучасті.

Стаття 154 КК «Примушування до вступу в статевий зв'язок» (ст.119 КК 1960 р. «Примушування  жінки до статевого зв'язку») також  передбачає, що потерпілим від зазначеного  злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, при цьому вказується, що статевий зв'язок може охоплювати як природні, так і неприродні форми. Ця ж стаття у ч.2 встановлює таку кваліфікуючу ознаку, як примушування до вступу в статевий зв'язок, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів    Специфічною  ознакою   цього злочину є те, що потерпілий (жінка або чоловік) повинен матеріально чи службово залежати від винного.   Потерпілими від даних злочинів можуть бути і неповнолітні, а винними – їх батьки, особи, що замінюють останніх, й ті, які займаються вихованням неповнолітніх.

У новому КК України відсутня стаття про відповідальність за мужолозтво (ст.122 КК 1960 р.). Між тим, такі дії можуть охоплюватись ст.153 КК «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом» та ст.154 КК «Примушування до вступу в статевий зв'язок».

Стаття 155 КК «Статеві зносини  з особою, яка не досягла статевої зрілості» передбачає відповідальність за добровільні статеві злочини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Позитивним в регламентації цього складу злочину є те, що ч.2 даної статті встановлює підвищену відповідальність у разі вчинення такого злочину батьком, матір'ю чи особою, яка їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки.

Стаття 156 КК «Розбещення  неповнолітніх» у порівнянні з раніше чинним законодавством дещо змінена. Зміни  торкнулись кваліфікуючих обставин. Так, ч.2 ст.156 КК передбачає більш сувору відповідальність у разі вчинення цього злочину щодо малолітньої особи батьком, матір'ю чи особою, що їх замінює 3 таким підходом законодавця варто погодитись.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Зґвалтування: проблеми кваліфікації

2.1. Зґвалтування

Зґвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням її безпорадного стану.

Зґвалтування порушує  статеву волю потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілою від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі.

Деякі автори вважають, що об'єктом зґвалтування є статева  недоторканість жінки. Таке міркування неправильне, бо доросла жінка вільна в статевому відношенні, а не недоторкана. Статевою волею володіють усі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій.

 Це означає, що  малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють Тільки щодо цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.

Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого  акту насильно, поза волею жінки  чи чоловіка, без їх згоди.

Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо опір жінки статевому  акту був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту.

У кожній кримінальній справі ця обставина повинна бути з особливою  увагою досліджена і доведена, щоб  уникнути помилки і не засудити невинного.

При зґвалтуванні статевий акт вчинюється насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утримання силою, зв'язування, нанесення ударів, побоїв і такими подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілу припинити опір, зламати його).

Якщо при цьому потерпілій будуть заподіяні легкі або середньої  тяжкості тілесні ушкодження, то все скоєне кваліфікується за ч. 1 ст. 152 КК. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією ст. 152КК.

1. Зґвалтування, тобто  статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи,  – карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Зґвалтування, вчинене  повторно або особою, яка раніше  вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153 – 155 цього Кодексу, – карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Зґвалтування, вчинене  групою осіб, або зґвалтування  неповнолітньої чи неповнолітнього – карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

4. Зґвалтування, що спричинило  особливо тяжкі наслідки, а також  зґвалтування малолітньої чи малолітнього – карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років [9, ст. 152].

При зґвалтуванні статевий акт вчинюється із застосуванням погрози вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень потерпілій чи її близьким та рідним (дітям, батькам), за умови, що винний погрожував здійснити погрозу негайно.

Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не могли  змусити потерпілу особу припинити опір:

а) застосувати насильство колись, у майбутньому;

б) знищити чи пошкодити  малоцінне майно;

в) розповсюдити вигадки  чи дійсні факти, які можуть уразити  гідність потерпілої.

Погрози такими наслідками не позбавляють потерпілої особи можливості вжити відповідних засобів захисту.

Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо він був вчинений з використанням безпорадного стану  потерпілої особи, коли вона за своїм  фізичним чи психічним станом не могла  розуміти вчинюваних з нею дій, або чинити опір винному, який міг усвідомлювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані. Такий стан може виникнути через хвороби, похилий вік, фізичні недоліки, малолітство, патологічне сп'яніння і т. ін.

Фізіологічне сп'яніння, алкогольне чи наркотичне теж може бути визнано безпорадним станом, але таке буває лише тоді, коли потерпіла була такою і настільки п'яною, що не могла усвідомлювати дійсності, розуміти того, що з нею робиться, і не могла через це чинити опір насильству.

Для відповідальності за зґвалтування не має значення, через які причини виник безпорадний стан потерпілої - чи його створив винний, чи він виник незалежно від нього, його дій.

Для визначення, чи була потерпіла особа у безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, призначається відповідна експертиза.

Не визнається зґвалтуванням:

а) статевий акт із застосуванням  обману (наприклад, брехливої обіцянки одружитися) або зловживання довір'ям ;

б) вимагання вчинити статевий акт будь-яким чином, окрім застосування фізичного насильства, погрози чи використання безпорадного стану потерпілої.

Потерпілою від зґвалтування визнається особа незалежно від  її взаємостосунків із винним (знайома, дружина, родичка чи зовсім незнайома), незалежно також від того, були чи не були перед тим між потерпілою та винним статеві стосунки. Для визнання особи потерпілою не мають значення ні її вік, ні її попередня поведінка, ні її моральне обличчя, ні попередні статеві стосунки.

Закінченим зґвалтування вважається з моменту початку  статевого акту у фізіологічному розумінні, тобто з моменту заходження статевого органа чоловіка у статеві  органи жінки, незалежно від дефлорації і сім'явиливу. Якщо ж винний не зміг, за причин від нього незалежних, ввійти своїм органом у статеві органи жінки  то його дії кваліфікуються як замах на зґвалтування за ст. 15  Замах на злочин та ч. 1 ст. 152 КК.

Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної сили, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої визнається замахом на зґвалтування і в тих випадках, коли винний через малоліття чи старість або фізичні недоліки об'єктивно не міг вчинити фізіологічний статевий акт.

Наприклад, вироком судової колегії Миколаївського обласного суду М. засуджено за те, що він, перебуваючи у стані сп'яніння, завіз до лісу ученицю 4-го класу С. і, застосовуючи фізичне насильство, зґвалтував її. Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, визнала, що М. засуджено безпідставно. Кваліфікуючи таким чином дії засудженого, суд виходив із того, що М. довів до кінця свій намір. Але цей висновок суду є помилковим. Як засвідчила потерпіла С., М. намагався вчинити з нею насильницький статевий акт, але вона кричала, відштовхувала його. За висновком судово-медичної експертизи, у потерпілої не виявлено тілесних ушкоджень статевих органів, характерних для вчинення насильницького статевого акту. Ушкодження на поверхні статевих органів потерпілої свідчить лише про намагання М. здійснити статевий акт, чого він не міг зробити через фізіологічну невідповідність Отже, М. свій злочинний намір до кінця не довів із незалежних від нього причин. За таких обставин судова колегія визнала, що в даному випадку мав місце замах з боку М. на зґвалтування малолітньої потерпілої. У зв'язку з цим, вирок щодо М. змінено, дії засудженого перекваліфіковано на ст. 15 і  ч.4ст. 152 КК [14].

У тих випадках, коли винний відмовився від зґвалтування добровільно,  хоча мав можливість це зробити, він  звільняється від відповідальності за замах на зґвалтування (ст. 17 КК Добровільна відмова при незакінченому злочині).

При добровільній відмові  від зґвалтування особа підлягає відповідальності лише за ті дії, які  містять у собі склад закінченого  іншого злочину.

Наприклад, П. був засуджений за замах на зґвалтування. Познайомившись на весіллі з X., він завів її на край села, де наполягав на тому, щоб X. вступила з ним у статеві зносини. Коли вона відмовилась, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла втратила свідомість, а коли прийшла до пам'яті, то побачила, що напівроздягнутий П. сидить поруч. Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала у своїй постанові, що суд вірно встановив фактичні обставини злочину на підставі пояснень потерпілої та висновку судово-медичної експертизи про наявність у неї тілесних ушкоджень. З цих матеріалів справи вбачається, що П. мав намір, застосовуючи силу, вступити у статеві зносини з потерпілою. Проте такі дії засудженого кваліфіковано, як замах на зґвалтування без достатніх підстав. Відповідно до ст. 15 КК замахом на злочин визнаються умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, коли при цьому останній не було доведено до кінця з причин, незалежних від винної особи. У даній же справі суд, визнавши П. винним у замаху на зґвалтування X., не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочину до кінця. З матеріалів справи вбачається, що потерпіла була у непритомному стані, і ніхто й ніщо не перешкоджало П. її зґвалтувати. За поясненнями X., вона не знає, чи зґвалтував її П. Вона лише засвідчила, що він намагався вступити з нею в статеві зносини й у відповідь на відмову побив її.

Отже, у справі встановлено, що П. фактично добровільно відмовився від свого злочинного наміру - зґвалтувати потерпілу. Разом з тим встановлено й те, що П. умисно заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. У зв'язку з цим президія Обласного суду перекваліфікувала дії засудженого на ч. 1 ст. 125 КК Умисне легке тілесне ушкодження [14].

Добровільна відмова  від зґвалтування можлива лише до початку статевого акту, бо з цього  моменту злочин вважається уже закінченим, а від того, що уже закінчилось (вже минулого), відмовитися не можна. Для визнання відмови від зґвалтування добровільною необхідно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від нього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину. Не може визнаватися добровільною відмова, якщо винний не зміг продовжувати і закінчити злочин з причин, не залежних від його волі (коли йому хтось перешкодив, чи він не зміг подолати опору потерпілої або не міг зґвалтувати потерпілу з фізіологічних причин тощо).

Кримінальна відповідальність можлива і за готування до зґвалтування, якщо буде доведено, що особа вчинила  такі дії, які безсумнівно свідчать - винний готувався зґвалтувати певну  потерпілу, мав такий намір і для цього створював необхідні умови: готував приміщення, знаряддя (наприклад, для того, щоб пов'язати потерпілу чи привести її до безпорадного стану), шукав певну потерпілу і т. ін.

Безпосереднім виконавцем зґвалтування може бути особа чоловічої чи жіночої статі, яка досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 22 КК Вік з якого може наставати кримінальна відповідальність). Співвиконавцями цього злочину можуть бути і чоловіки і жінки.

Частина 2 ст. 152 КК передбачає відповідальність за повторно вчинене зґвалтування, тобто вчинення цього злочину два або більше раз.

Зґвалтування визнається вчинене повторно, тобто особою, яка раніше вчинила такий злочин [9, ст. 152]:

1. Якщо відносно попереднього  зґвалтування ще не закінчилися  строки відповідальності за нього (ст. 49 КК Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності ) або не знята чи  не погашена судимість (ст. 88 КК Правові  наслідки судимості,  91 КК Зняття судимості );

2. Якщо винний вчинив  попереднє зґвалтування чи замах на цей злочин;

3. Якщо він у попередньому  злочині був виконавцем його  або співучасником;

4. Незалежно від того, чи було його засуджено за  попереднє зґвалтування;

5. Незалежно і від  того, хто був потерпілою у  попередньому та повторному зґвалтуванні: та ж сама жінка чи це були різні особи.

 Потерпілою при  повторному зґвалтуванні може  бути і та сама жінка, якщо  умисел її зґвалтувати виник  у винного вдруге. Дії особи,  яка за єдиним умислом, без  значної перерви у часі, двічі  зґвалтувала одну й ту ж  потерпілу, повторності не утворюють і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 КК.

 Наприклад, безпідставно за ч. 2 ст. 152 КК були кваліфіковані дії Д., який, перебуваючи у стані сп'яніння, у квартирі П. зґвалтував сплячу Н. і незабаром там же знову вчинив щодо неї такий самий злочин із застосуванням погроз.

Як зазначено у постанові  президії обласного суду, кваліфікуючи дії Д. за ч. 2 ст. 152 КК суд припустився  помилки, оскільки виходив з того, що Д. зґвалтував потерпілу Н. повторно, тобто вчинив ще один самостійний  злочин. Проте зазначені злочинні дії було вчинено щодо тієї ж потерпілої, коли засуджений мав єдиний умисел, тому їх не можна розглядати як самостійний злочин. Всі ці дії повністю охоплюються ч. 1 ст. 152 КК.

При вирішенні питання  про повторність зґвалтування не враховуються ті випадки, коли потерпіла від зґвалтування не подавала заяви про притягнення винного до відповідальності.

Не утворюють повторності:

а) зґвалтування, за які  знята чи погашена судимість, стосовно яких уже закінчилися строки притягнення  до відповідальності;

б) якщо особа, яка вчинила  злочин, за попереднє зґвалтування була у встановленому законом  порядку звільнена від кримінальної відповідальності.

При вчиненні двох і більше зґвалтувань, передбачених різними  частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому - закінченого зґвалтування, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів .

Не виникає повторності  і тоді, коли потерпіла від першого  зґвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного до кримінальної відповідальності. У такому випадку дії винного кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 КК.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Групове зґвалтування

Кваліфікуючими ознаками ч. З ст. 152 КК є :

а) вчинення зґвалтування групою осіб;

б) зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Для визнання зґвалтування вчиненим групою осіб не вимагається  попередньої змови між учасниками злочину.

Зґвалтування визнається груповим, якщо воно було вчинене:

1. Групою осіб щодо  однієї потерпілої, коли статевий акт вчинив тільки один із винних, а інші сприяли йому в цьому, впливаючи фізично чи психічно на потерпілу. При цьому дії осіб, які особисто не мали статевого акту з потерпілою, але під час такого застосували до потерпілої фізичне чи психічне насильство і цим допомагали іншим вчинити злочин, кваліфікуються за ч. З ст. 152 КК як співвиконавчі, а не як пособницькі.

Дії особи, яка сама не вчинила і не мала наміру вчинити  статевий акт, але безпосередньо  застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, визнаються співвиконавством цього злочину.

Дії учасника групового  зґвалтування кваліфікуються за ч. З  ст. 152 КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав, не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

2. Групою осіб щодо однієї  потерпілої, коли статевий акт  вчинили всі чи декілька членів  групи.

Зґвалтування, вчинене групою осіб, припускає спільні погоджені дії двох або більше осіб, які вчинили зґвалтування однієї потерпілої по черзі кожен окремо без допомоги іншого.

Зґвалтування визнається вчиненим групою осіб і в тих випадках, коли особи, які брали участь у зґвалтуванні, діяли погоджено щодо потерпілої. Та обставина, що винні по черзі вчиняли з потерпілою статевий акт кожен окремо не виключає того, що вони діяли групою і не виключає цієї кваліфікуючої ознаки зґвалтування - вчинення його групою осіб.

3. Групою осіб щодо декількох потерпілих, коли кожен із винних зґвалтував одну із потерпілих, а їхні дії поєднувалися спільністю наміру. Якщо ж насильство було застосоване хоча і одночасно, в одному і тому самому місці різними винними щодо різних потерпілих без такої єдності наміру, то таке зґвалтування не визнається груповим.

Співучасть у зґвалтуванні не завжди утворює групу. Дії особи, яка  сприяла вчиненню зґвалтування, але  сама особисто статевого акту з потерпілою не вчинила, під час вчинення з  нею статевого акту іншою особою не застосовувала до потерпілої ні фізичного, ні психічного насильства, визнаються не співвиконавством, а пособництвом. Таке зґвалтування, вчинене за допомогою пособника, не визнається вчиненим групою осіб і не кваліфікується за ч. З ст. 152 КК. У таких випадках дії виконавця злочину кваліфікуються за ч. 1 чи ч. 2 ст. 152 КК, а дії пособника - за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 152 КК.

Неправильно, наприклад, були кваліфіковані  районним судом дії А. за ч. З ст. 152 КК, який в групі з іншими засудженими у цій справі А. і К. зґвалтував потерпілу Л. У постанові по справі президія Обласного суду зазначила, що, як свідчать наявні у справі докази, він безпосередньої участі у зґвалтуванні потерпілої не брав, а лише допоміг іншим засудженим обманом привести Л. до місця зґвалтування - до квартири А., фотографував її голу. Коли К. і А. разом ґвалтували потерпілу, А. з приміщення вийшов, що підтвердила і потерпіла. Суд хоча і встановив ці обставини, але всупереч їм кваліфікував дії А. за ч. З ст. 152 КК, визнавши його співвиконавцем злочину.

Враховуючи те, що А. особисто статевого  акту з Л. не вчиняв і участі у  подоланні опору під час її зґвалтування групою осіб не брав, а  лише сприяв вчиненню вказаного злочину  іншими особами, президія обласного  суду перекваліфікувала його дії на ч. 5 ст. 27 і ч. З ст. 152 КК.

Зґвалтування не визнається груповим і в тих випадках, коли під час  вчинення статевого акту однією особою інші особи з метою усунення перешкоди  в цьому застосовували насильство до того (тих), хто намагався запобігти вчиненню зґвалтування.