Аналіз чинників невизначеності, конфліктності та породжуваного ними економічного ризику

Реферат

на тему:

"Аналіз  чинників невизначеності, конфліктності  та  породжуваного ними економічного  ризику" 
Зміст

Вступ

У системах управління соціально-економічними об’єктами умови інформаційної повноти, як правило, не виконуються. По-перше, суб’єкт управління (ризику) може бути сам соціально-економічною системою. Його цілі (множина цілей) можуть не збігатися і мати суперечливий характер.

Слід зазначити, що далеко не завжди цілі можна відносно легко відобразити в кількісній формі, тому оцінка різноманітних ситуацій і варіантів (стратегій, проектів) може виявитися неоднозначною. По-друге, моделі, що описують поведінку об’єктів управління (ризику), нездатні, і в цьому, як правило, немає потреби, відображати всі його властивості. По-третє, наявна інформація не завжди відображає усі суттєві моменти, бо їх врахування здійснюється опосередковано, насамперед через систему економічних показників. Вони ж, у свою чергу, відображають якісні чинники в кількісно вираженій формі, а це призводить до втрати частини інформації.

Отже, процес формування управлінської (керуючої)  інформації обтяжений  певним ступенем ризику, який необхідно  враховувати та моделювати.

1. Аналіз чинників невизначеності

Прийняття рішень в умовах невизначеності, яка породжує ризик, характеризується тим, що неможливо однозначно передбачити їхні наслідки. Тобто варіанти будь-якої економічної діяльності, що розглядаються, є варіантами з різним (за величиною) рівнем сподіваного прибутку й характеризуються різною ймовірністю (об’єктивною чи суб’єктивною), що цей прибуток буде досягнуто саме на цьому рівні. Така непевність призводить до того, що прибуток стає випадковою чи розпливчастою величиною, яку можна максимізувати лише за умови прийняття ряду гіпотез та коли у підприємця (менеджера) наявна певна схильність (несхильність) до ризику як міри (ступеня) невизначеності.

Причини виникнення невизначеності й  зумовленого нею ризику поділяються  на три групи.

Перша група. Більшість пов’язаних з економікою процесів є принципово індетермінованими. Таким, наприклад, є науково-технічний прогрес, про хід якого неможливо зробити точний прогноз. Важко передбачити також різні природні явища, зміни клімату, розвиток смаків споживачів тощо.

Друга група. Можна говорити про економічно оптимальну неповноту інформації, бо нерідко більш доцільно працювати з неповною інформацією, ніж збирати вкрай дорогу практично повну інформацію. До цієї групи можна віднести і неповноту інформації, обумовлену обмеженістю потужностей для її обробки, бо ця обмеженість пояснюється економічними причинами. Сюди ж відносять і неточності, що виникають внаслідок наближених методів оцінки даних, наприклад вибіркові спостереження і експертні оцінки. Зменшення цих неточностей також потребує певних додаткових затрат.

Третя група. Існує, так би мовити, «організована» невизначеність, або асиметрія інформації. Вона спричинена тим, що нерідко деякі економічні агенти вважають доцільним приховувати деяку частину інформації з економічних, політичних чи з інших причин. Наприклад, надто важко прогнозувати можливості зовнішньо-торговельних операцій із стратегічними товарами. Іноді керуючому органові управління важко оцінити можливості та зусилля підлеглих підрозділів, і навпаки.

Невизначеність  ситуації характеризується тим, що вона залежить від багатьох змінних чинників, контрагентів, дії яких неможливо передбачити з прийнятною точністю. На підвищення ступеня ризику впливає також і відсутність (неоднозначність) чітко визначених цілей та критеріїв їхньої оцінки, зрушення в суспільних потребах і споживчому попиті, непередбачувана поява нових технологій і техніки, зміна кон’юнктури світового ринку, корекція траєкторії руху економіки з політичної необхідності, непередбачуваність природних явищ тощо.

Методологічні аспекти подолання невизначеності під час прийняття рішень ґрунтуються на фундаментальній гносеологічній проблемі пізнавальності навколишнього середовища. У сучасній науково-економічній літературі під невизначеністю, яка породжує ризик, розуміють насамперед ситуацію, коли більшою чи меншою мірою відсутня інформація про структуру та можливі стани як об’єкта дослідження і прийняття рішень, так і навколишнього середовища.

Невизначеність  ризику є фундаментальною характеристикою недостатньої забезпеченості процесу прийняття рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації. Ризик можна вважати одним із способів зняття невизначеності, що виникає внаслідок недостовірності інформації або відсутності однозначності. Знайти засоби, що дають змогу повністю позбутись впливу фактора невизначеності, практично неможливо.

Невизначеність можна деталізувати як недостовірність («ефект марева»), неоднозначність (ефект «нечіткості», «розпливчастості»), невідомість. Ієрархія видів невизначеності зображена у (Рис. 1).

Рис. 1.  Ієрархія видів невизначеності

Недостовірність (невірогідність) означає, що наявна інформація не відображає реальні об'єкти з необхідною точністю (дані є приблизними або фіктивними). Вимірюють достовірність інформації довірчою імовірністю необхідної точності, тобто ймовірністю того, що відображувані значення параметра відрізняються від його істинного значення в межах необхідної точності.

Основними причинами недостовірності  інформації можуть бути:

• неадекватність (виникає внаслідок порушення процедур вимірювання, оброблення, зберігання та видавання інформації);
• суперечливість (пов'язана з безпосередньою або опосередкованою невідповідністю між різними даними про об'єкт дослідження);
• мінливість (виникає, коли інформація не зберігає такі свої властивості, як актуальність, своєчасність і
• стійкість); викривлення (пов'язане із діями суб'єкта управління (спеціальне або випадкове спотворення) при роботі з інформацією).

Неоднозначність (нечіткість) виникає при сприйнятті суб'єктом управління економічних явищ і процесів. Вона може бути кількох типів:

• стохастична — неоднозначність інформації, яка залежить від недосконалості визначених методів оцінки (неточність) і визначається ступенем наближення відображуваного нею параметра і його істинного значення (частотна або суб'єктивна випадковість);
• семіотична — дискретність інформації, спричинена інтервальною оцінкою економічних явищ і процесів, та складність опису, обчислень або інтерпретації даних;
• лінгвістична — синтаксична, семантична або прагматична невідповідність інформації змісту образу відображуваного об'єкта.

Невідомість свідчить про повну або часткову відсутність інформації щодо певної проблемної ситуації. До основних принципів невідомості належать:

• неповнота (нестача доступної для реєстрації і необхідної для розв'язку певної задачі інформації);
• неінтерпретованість (відсутність однозначної відповідності між якісними та кількісними складовими інформації про конкретний об'єкт чи предмет дослідження);
• неструктурованість (виключення або ускладнення доступу до наявних даних, у т. ч. внаслідок надмірності інформації);
• несприйнятливість (подання інформації у незрозумілій для суб'єкта управління формі, наприклад у невідомих одиницях вимірювання, тощо).

2. Види невизначеності

У схемі, поданій  на рис.2. показано, що джерелом невизначеності може виявитися будь-який елемент та канал зв’язку між елементами. Вирізняються основні види невизначеності, породжені прямими зв’язками у процесі дослідження, моделювання та керування  системою (об’єктом), а також другорядні, що відображають зворотні дії та ефекти.

Рис. 2. Види невизначеності

Умовні  позначення:

• Основні види невизначеності ( ):

1 — поведінка  системи та її підсистем;

2 — вплив середовища на систему;

3 — інформація  про систему та середовище;

4 — суб’єкт  дослідження;

5 — процес  концептуалізації інформації, одержаної  суб’єктом дослідження;

6 — модель  системи (об’єкта);

7 — сприйняття  суб’єктом управління моделі  системи;

8 — суб’єкт управління;

9 — керовані  дії на систему.

• Другорядні види невизначеності (– – – ®):

10 — вплив  системи на середовище;

11 — вплив  суб’єкта дослідження на систему  і середовище;

12 — вплив  моделі системи на суб’єкт  дослідження;

13 — взаємодія  суб’єкта дослідження та суб’єкта управління;

14 — вплив  системи та середовища на суб’єкт  управління.

Кожний із цих  видів невизначеності породжує комплекс притаманних йому проблем і потребує сукупності методів його аналізу.

Зважаючи на рівень поінформованості особи, яка приймає рішення, розрізняють два види невизначеності:

невизначеність  першого виду (поверхнева). Вона присутня в замкнутих задачах, коли особа, що приймає рішення, ознайомлена з можливими гіпотезами, але не має достатніх підстав для визначення, яка з них виявиться правильною (тобто невідомо, який з елементів множини гіпотез здійсниться після прийняття рішення);

невизначеність  другого виду (глибинна). Виникає  вона у задачах відкритого типу, коли особа, що приймає рішення, не знає, які саме чинники здійснюватимуть найбільший вплив. Постає необхідність спочатку сформувати множину гіпотез, а потім оцінити їх імовірність (об'єктивну чи суб'єктивну).

За  рівнем ймовірності настання подій  виокремлюють повну та часткову невизначеність і повну визначеність.

Повна невизначеність — імовірність настання події, наближена  до 0. За умов повної невизначеності суб'єкти 
підприємницької діяльності не мають змоги здійснити будь-який прогноз щодо перспектив власного розвитку і ринку загалом.

Часткова невизначеність – імовірність настання події (прогнозованість) перебуває в межах від 0 до 1. На відміну від повних невизначеності і визначеності, які мають переважно теоретичний характер, цей вид має конкретний практичний аспект і найбільше досліджується.

Повна визначеність — імовірність настання події наближена до 1, що свідчить про майже точний прогноз результатів здійснення власної стратегії, тенденцій розвитку ринку тощо.

Залежно від наявних можливостей  обчислювальної бази, а також особливостей випадкових явищ виокремлюють три типи ймовірності: математичну (апріорну), статистичну (апостеріорну), експертну (естиматичну).

Математичка імовірність  обчислюється як відношення кількості ситуацій, за яких деяка випадкова подія настала, до кількості ситуацій, за яких вона може настати, за умови, що всі досліджені ситуації однаково можливі та взаємонезалежні. Цей тип розрахунку ймовірності застосовують обмежено, оскільки ситуації, описувані такою математичною моделлю, рідко трапляються на практиці.

Статистична імовірність  визначається як відносна частота появи певної випадкової події в сукупності всіх можливих випадкових подій. Обчислення такої ймовірності ґрунтується на законі великих чисел і, завдяки практичній доступності та об'єктивності значень імовірності, застосовується найчастіше (передусім в економічній сфері).

Експертну імовірність визначають здебільшого вимушено, з огляду на брак необхідної математично-статистичної інформації про випадкові події. Експертне оцінювання ґрунтується на об'єктивних фактах, знаннях і суб'єктивних відчуттях експертів. Незважаючи на деяку обмеженість можливостей методу експертного оцінювання, він доволі широко застосовується в економіці.

3. Причини невизначеності в економіці.

 Виокремлюють  такі основні причини невизначеності, що є джерелами ризику:

• спонтанність природних процесів і явищ, стихійні лиха;
• випадковість;
• неможливість однозначного пізнання об'єкта за існуючих умов і методів наукового пізнання;
• наявність протилежних тенденцій, інтересів;
• неповнота, недостатність інформації;
• обмеженість, недостатність ресурсів при прийнятті і реалізації рішень.

Причини виникнення невизначеності й зумовленого нею  ризику можна класифікувати за різними  ознаками.

За ступенем впливу на діяльність підприємства виділяють:

• прямі причини – відбуваються у внутрішньому і зовнішньому середовищі підприємства і безпосередньо впливають на його поведінку без будь-якого опосередкування іншими ринковими суб'єктами (зміна якості продукції, кваліфікаційного рівня працівників підприємства тощо);
• непрямі причини – відображаються на поведінці підприємства через вплив на його діяльність інших суб'єктів ринку (зміни цін на сировину, паливо і, як наслідок, зміни матеріальних витрат у собівартості продукції).

За сферою виникнення причини невизначеності поділяють на три групи:

Причини, зумовлені  принциповою не детермінованістю пов'язаних з економікою процесів. З позицій  теорії систем економіку загалом відносять до класу динамічних, слабо структурованих систем великої складності, які формуються з величезної кількості взаємопов'язаних та взаємодіючих господарських одиниць. Однак економічна система має яскраво виражену ієрархічну, багаторівневу структуру. Вищий рівень ієрархії інтегрує за певними правилами (алгоритмами) інформаційні сигнали (потоки) нижчих рівнів ієрархії та оперує інформаційними потоками. Водночас економіка діє як підсистема суспільства загалом, тобто воно є зовнішнім середовищем, з елементами якого (соціальною структурою, політичною системою, потенціалом культури, морально-етичними принципами та установками) економіка взаємодіє в обох напрямах. Більшість учених-економістів стверджують, що соціально-економічну систему можна характеризувати як таку, що саморозвивається. Її розвиток забезпечує інформація. Генерування нової інформації пов'язане з технічним прогресом, інноваційною діяльністю, смаками споживачів тощо. Це породжує невизначеність і зумовлений нею ризик, оскільки економічні процеси неможливо передбачити, спрогнозувати.

Причини, які  зумовлені відсутністю вичерпної  інформації при організації і плануванні поведінки суб'єкта ринкової діяльності або неякісним суб'єктивним її аналізом. Економічно вигідною є оптимальна неповнота інформації, бо доцільніше оперувати неповною інформацією, ніж намагатись зібрати надто дорогу практично повну. її накопичення ускладнюється обмеженістю потужностей для оброблення інформації, неточністю наближених методів оцінки даних тощо.

Причини, зумовлені  впливом суб'єктивних чинників (рівень кваліфікації, приховування частини  інформації, дезінформація тощо).

Причин невизначеності може бути дуже багато, і вони можуть діяти в найрізноманітніших комбінаціях.

Економічні  ризики на конкретному підприємстві додатково детермінують такі причини невизначеності:

1. зміни, що відбуваються внаслідок науково-технічного прогресу, його імовірнісний характер;
2. непередбачені зміни у зовнішньому середовищі, які стосуються підприємства чи його партнерів (зміни цін, зміни у податковому законодавстві, коливання валютного курсу, зміни в соціально-політичній ситуації, зміни законодавства чи його недосконалість, зміни умов переміщення (руху) товарних, фінансових і трудових ресурсів між підприємствами, виникнення нових митних умов, кордонів тощо);
3. зміни стосунків підприємства з його контрагентами, які можуть бути спричинені обома сторонами (можливість укласти вигідніший договір, змінити його термін чи умови діяльності, зміни ділової орієнтації партнерів), що призвели до перегляду досягнутих раніше домовленостей або відмови від них;
4. зміни, що відбуваються всередині самого підприємства, або інші причини внутрішнього походження (коливання фінансового стану підприємства, неадекватність реагування управлінського персоналу на зміни його внутрішнього і зовнішнього середовища, зміни в статусі підприємства або його продукції на ринку, невідповідність в розвитку матеріально-технічної бази підприємства).

Причини невизначеності поділяють на об'єктивні, тобто такі, які не залежать від підприємства (зовнішні), і суб'єктивні, що безпосередньо зумовлені діяльністю підприємства (внутрішні).

Крім загальних  видів невизначеності, на рівні підприємства у процесі здійснення конкретних видів управлінської діяльності ризики можуть виникати внаслідок:

•  невизначеності щодо формування пріоритетів у поставлених цілях (генеральна стратегічна мета, цілі тактичного розвитку і поточного виживання), зумовленої великою кількістю цілей;
•  невизначеності щодо встановлення планового періоду, на який розробляється стратегія розвитку підприємства;
•  можливих збоїв у процесі розроблення і реалізації стратегії розвитку підприємства;
•  невизначеності при контролюванні й оцінюванні результатів діяльності підприємства;
•  похибок в оцінках поточної ситуації на підприємстві та його становища на ринку, які, в свою чергу, можуть бути наслідками низки об'єктивних та суб'єктивних причин (неповноти й недостовірності інформації щодо функціонування підприємства та перспектив його розвитку на ринку, рішень, прийнятих на підставі цієї інформації, дій інших не прогнозованих суб'єктів господарювання (партнерів, конкурентів, державних органів) тощо.

Невизначеність  зовнішнього середовища щодо об'єкта дослідження є функцією достовірності  інформації та, як наслідок, функцією достовірності  прогнозованих змінних і параметрів. Зовнішнє середовище з позицій його невизначеності можна охарактеризувати за такими ознаками:

•  ступінь повторюваності подій (дій): трапляються досить часто; несподівані, але траплялися у минулому; ніколи не траплялися (принципово несподівані);
•  темпи зміни дії (впливу), тобто залежність між швидкістю перебігу події і реакцією підприємства на цю подію: події, що відбуваються повільніше, ніж підприємство реагує на них; події, швидкість перебігу яких збігається зі швидкістю реагування підприємства; події, швидкість перебігу яких більша за швидкість реакції на них з боку підприємства.

Отже, причини  невизначеності є різноманітними: випадковий характер НТП, помилки при прогнозуванні, динамічні зміни внутрішніх і зовнішніх умов розвитку економіки, неминучі похибки при аналізі складної системи «природа — суспільство — людина», імовірнісний характер важливих економічних параметрів, розвиток творчості працездатного населення, необхідність проектування потужних інформаційних потоків тощо.

4.  Конфліктність в економіці

Проблеми конфліктності  — один з традиційних напрямів наукових досліджень низки економічних дисциплін, зокрема економічної соціології. Цей напрям отримав назву “конфліктологія”.

Конфлікт —  відносно добре вивчена психологією, економічною наукою та філософською думкою форма міжособистісних стосунків. Він нерідко виникає навіть між людьми доброї волі.

Під конфліктом розуміють будь-яке явище, щодо якого  можна говорити про незбіжність  інтересів його учасників, про їх дії, про наслідки явища, до яких ці дії призводять, про сторони, так  чи інакше зацікавлені у цих наслідках, про сутність цієї зацікавленості за нетотожності інтересів.

У низці наукових праць ідеться про проблеми трудового  конфлікту — суперечності, котрі  виникають з приводу організаційно-трудових стосунків.

Трудовий конфлікт виникає в тому разі, коли:

а) суперечності відображають незбіжні (суперечні) позиції  суб’єктів;

б) ступінь суперечностей  досить високий;

в) суперечності доступні до зрозуміння, тобто індивіди і групи усвідомлюють їх, чи навпаки, незрозумілі;

г) суперечності виникають миттєво, несподівано чи накопичуються впродовж тривалого часу, до виникнення якихось соціальних конфліктів.

Трудовий конфлікт, як правило, має негативні наслідки. Але його доцільно вивчати і з  позитивного боку. Існує низка  позитивних функцій трудового конфлікту, що послаблюють його та знижують зумовлений ним ризик. Це такі функції:

• інформаційна (лише через конфлікт стає відкритою інформація, функціонально необхідна всім чи багатьом);

• соціалізації (в результаті конфлікту особи отримують соціальний досвід, знання, недоступні за звичайних умов);

• нормалізації морального стану (конфліктом розв’язуються накопичені негативні настрої, відбувається очищення моральних орієнтацій);

• інноваційна (конфлікт стимулює зміни, через нього визнається існування проблем).

Визнання позитивних функцій трудового конфлікту  аж ніяк не означає, що конфлікт необхідно  спеціально створювати.

У зв’язку із нарощуванням динамізму економічних  і соціальних процесів, які відбуваються у суспільстві, швидкими змінами  кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках усе більше зростає роль стратегічного планування.

Стратегія підприємства (фірми) — це сукупність її головних цілей і основних способів щодо реалізації власної місії. Вона має ґрунтуватися на реальних можливостях розвитку фірми.

Головна відмінність  стратегічного планування від довготермінового — це його варіантність, розроблення  альтернативних версій розвитку майбутнього  стану фірми. Отже, тут існує елемент  невизначеності та зумовлений нею ризик.

Сутність стратегічного  планування розкривають його основні процедури:

1. стратегічне прогнозування;
2. програмування (проекти стратегічних програм);
3. проектування (проекти стратегічних планів) різних рівнів ієрархії національної економіки.

Із сутності та логіки стратегічного  планування випливає, що центральне місце  тут посідає процес формування цілей, які висуваються перед відповідними соціально-економічними системами у плановому періоді.

Під цілями у стратегічному плануванні розуміють бажані стани чи результати функціонування відповідного об’єкта  планування на певний момент у майбутньому.

Цілі можуть виявитися недосяжними у межах планового періоду, але наближення до них упродовж цього періоду має бути можливим. Завдання, в принципі, мають бути здійсненими впродовж планованого періоду, хоча не завжди можна вимагати їх повного виконання. Можливі відхилення від цілей і завдань у несприятливий бік характеризують відповідний ступінь ризику.

На стадії формування цілей і завдань суб’єктові стратегічного  планування необхідно:

• визначити цілі планової системи і перекласти їх мовою завдань;

• передбачити чітке формування усіх завдань і розробити критерії оцінки щодо виконання кожного з них;

• опрацювати інструментарій для подолання можливих суперечностей, конфліктів між завданнями, тобто розв’язати низку проблем, визначитися відносно того, як необхідно діяти, коли виконання одного завдання суперечить вирішенню іншого, що зумовлює відповідний ступінь ризику.

Існує ціла низка  способів класифікації (класифікаційних  ознак) цілей організації.

Цілі організації  поділяються на економічні та неекономічні. До неекономічних можна віднести соціальні цілі (наприклад, поліпшення умов праці).

Діяльність  економічної організації об’єктивно є дуже різноманітною, тому, як стверджують  більшість фахівців з менеджменту, організація не повинна зосереджуватися  лише на єдиній цілі, а має визначити кілька найбільш суттєвих орієнтирів. А як відомо, між різними цілями існує певна суперечність, конфліктність і зумовлений цим ризик.

З часом цілі можуть змінюватися не лише за формою — завдяки кращому розумінню  проблем, але й за змістом —  внаслідок зміни умов або інших чинників. У цих випадках теж виникає невизначеність, конфліктність і відповідний ризик відхилення від реальних цілей.

Отже, серед  ситуацій суперечностей, конфлікту  в господарській діяльності можуть бути, зокрема, негаразди по горизонталі  чи вертикалі управління, суперечності і конфлікти в трудових колективах, брак належної мотивації до праці, неефективне використання наявних ресурсів, труднощі адаптації до зовнішнього соціально-економічного середовища, напружені стосунки з іншими організаціями, установами, інституціями, а також множинність цілей, багатокритеріальність тощо.

Використана література

1. Вітлінський В. В., Верченко П. І. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2000. — 292 с.
2. Вітлінський В.В., Верченко П.І., Сігал А.В., Наконечний Я.С. Економічний ризик: ігрові моделі: Навчальний посібник За редакцією доктора економічних наук, професора В.В. Вітлінського – К.: КНЕУ, 2000. — 446 с.
3. Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.
4. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с.
5. Лук'янова В.В., Головач Т.В. Навч. посібник. – К.: Академ-видав, 2007. – 464 с.