Аналіз хорового твору Гімн України

       Міністерство  освіти і науки  України

       Кіровоградський державний педагогічний університет

       імені Володимира Винниченка 
 

                                                              кафедра вокально-хорових

                                                              дисциплін та  методики 

                                                              музичного  виховання 
 
 
 

                             Аналіз хорового твору

                            «Гімн України»

                                     Музика  М. Вербицького

                                     Вірші П. Чубинського  
 
 
 
 
 

                                                                   Виконав : студент 41 групи

                                                                                  мистецького факультету

                                                                                      Вітошинський  Е. І.

                                                     Клас викладача:  Дьоміна К. П.  

       Кіровоград-2010

                                                                                      Михайло Вербицький (1815 - 1870) – композитор,  громадський діяч,  автор гімну України "Ще не вмерла України…".

Народився у  с. Явірник Руський, що на Лемкiвщині ( територія сучасної Польщі) у сім'ї священика. Закінчив Львівську     духовну    семінарію, з дитинства займався музикою – хоровим співом, грі на гітарі,  - до  нашого часу збереглося  створене ним "Поученіє Хітари", яке стало першим подібним посібником в Україні.

       Духовні концерти Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Адже тоді, коли в церквах панувало одноголосся (самолівка) та простеньке двоголосся (єрусалимка), творчість Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся. Саме тому, у другій половині 40-х років Михайло Вербицький звертається до релігійної музики — і в цей період пише повну Літургію на мішаний хор (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України.  Окрім Літургії, він створив знаменитий  "Ангел вопіяше" та інші церковні композиції.

       Пізніше Вербицький звернувся до театрального жанру - написав музику до понад 20 вистав, зокрема: "Верховинці", "Козак і охотник", "Проциха", "Жовнір-чарівник".

       Протягом  життя композитор займався також  педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів  були  композитори Віктор Матюк  і Порфирій Бажанський.

       Помер Михайло Вербицький 1870 року в Млинах.

       Тривалий  час вважалося, що твір "Ще не вмерла України…" був написаний 1862—1863 року, але це не підтверджується відповідними науковими документами. Текст П. Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису "Мета", який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. І тому, ймовірно, це власне і наштовхнуло отця Михайла, або ж йому було замовлено перемишльською "Громадою" написати патріотичну пісню. Хоча, можливо, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Відразу після створення пісня "Ще не вмерла Україна" набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.

Павло́ Плато́нович Чуби́нський (1839- 1884) — український етнограф, фольклорист, поет, громад-ський діяч, автор слів Гімну України.

Досліджував побут, звичаї, говірки, фольклор та народні  вірування. За свої цінні наукові праці одержав золоті медалі від Російського географічного товариства (1873), на Міжнародній Виставці в Парижі (1875) та Уваровську премію від Російської академії наук (1879).

       Він відомий, як автор збірки віршів «Сопілка» (1871).

       В період 1869-1871 він обробив та підготував до друку сім томів "Трудів етнографічно-статистичної експедиції"; «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край»; «Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии».

       Після серпневого 1991 року путчу ГКЧПістів, на хвилі народних протестів проти  КПРС і імперського всевладдя  СРСР була проголошена самостійна держава Україна. Донедавна заборонений національний гімн "Ще не вмерла України" стає державним гімном України. 15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради України Указом "Про державний гімн України" затвердила музичну редакцію державного гімну України, автором якої є       саме М. Вербицький. Мелодія гімну лунає під час урочистих заходів, відзначення державних свят, демонстрацій, військових парадів, вшанування переможців на міжнародних спортивних змаганнях тощо.

       Форму  твору – можна розглядати в кількох варіантах:  як тричастинна нерепризна, або, як куплетна (3 куплети); всього 25 тактів. Кожен куплет має форму періоду квадратної будови (вміщають два речення по 4 такти = 8 т. )

       Тональний план : основна тональність – фа мінор; М. Вербицький  використав «гру тональностей» - мажору та мінору, тому що у кожній частині (куплеті) відбуваються короткі відхилення до паралельного  Ля ♭ мажору.

       Фактура  хорових партій – акордова, але, врахувавши, що текст українською співочою мовою, автор збагатив «сухе» звучання акордів розспівами окремих слів, що дозволило урізноманітнити ритмічний малюнок мелодію твору:

       Розмір, темп, ритм твору. Твір має маршовий, урочистий  характер, відповідно до цього, розмір - , темп – середній, виконувати  з внутрішнім рухом; у музичному тексті твору присутній рівний ритмічний малюнок, а також, нерівний - пунктирний ритм.

         Динаміка твору. Починається І куплет на форте – урочисто, святково; у ІІ куплеті звучання на mр;   у ІІІ куплеті - F,  це кульмінація всього твору.   Безумовно, будуть відбуватися певні «звукові хвилі» - зростання й послаблення звучності у фразах, реченнях. Говорячи про наявні оспівування складів (рух восьмими у тексті) – їх проспівувати  виразно.

       Твір  невеликий  за розміром; у  наспівній  мелодії, що у кожному куплеті звучить по-різному, два останні такти завжди повторюються, і це, певним чином, об'єднує весь музичний матеріал.  Мелодія запам'ятовується досить швидко завдяки своїй будові: вона включає і стійкі ступені – і, ІІІ, V (на сильних долях), й побічні; в ній повторюються окремі інтонаційні звороти; має діапазон у межах октави; завжди набагато легше запам'ятати мелодію, яка містить повтори (кожні 4 такти повторюються двічі), тим більше, що даний твір є гімном країни й вважається, як для масового виконання. 

         Отже, мелодія звучить у сопрано, з сильної долі, з V ступеню, підіймається до VІІ (= V за Ля♭ мажором), а потім опускається на тоніку  - І ст.: 

       У ІІ куплеті мелодія знов звучить  з V c., у фа мінорі, але і речення закінчується паралельним мажором; закінчується знов на тоніці фа мінору:

       У ІІІ куплеті – кульмінація  твору й за змістом, й за мелодією – вона звучить знов з V, але не мінору, а Ля ♭ мажору, й має найвищий звуковий рівень у творі :    

       Гармонія у творі відповідає простому  складу мелодії. Поруч з акордами головних ступенів ладу ( t53 ( Т53), s53, D53) та їх обернень  (t6, s64, К64) тут використані акорди побічних ступенів, хоча кожен з них, звичайно, відноситься до однієї з названих вище гармонічних функцій; це такі акорди: ІІ64, ІІ43, D6, D7, D2, DD7^♯1, DDVII7, VI53, VI53. Такий насичений тональний план  говорить про високий композиторський рівень автора, який жив і працював у епоху романтизму в Україні, коли відбувалися нестабільні політичні події,  а мистецтво та культура були у стані розвитку.

       Твір  написаний для  чотириголосого мішаного хору   a’capella.

       Загальний діапазон складає:    с м    -  es 2 .

       Діапазони партій:  

                    Сопрано   :  f 1 – es 2                                                                                                                                                                

                    Альт  :  d 1 – c 2  ( у І куплеті - divizi) 

                    Тенор :   g м –  f 1

                             Бас :   c м –  с 1

       Аналізуючи  діапазони, можна зробити висновок, що теситурні умови, зручні для партій і відповідають співацьким можливостям  виконавців.

       Тип розміщення голосів  в основному тісний, лише в окремих тактах – мішаний, що є сприятливим для роботи над гармонічним строєм.

       Слід  намагатися досягнути наспівного, легкого, без тиску, звучання альтів, та легкого, «прозорого» виконання високих  звуків у сопрано. Це стане можливим при використанні високої співацької позиції (округленого піднебіння), та м'якої атаки звуку, а також сприятиме  збігу тембрів співаків, що значно вплине на якість виконання твору.

       Тип дихання : ланцюговий; подихи можна брати тільки в кінці періодів (а у середині – по черзі в партії, і він повинен бути короткий і тихий та непомітний).

       Неабияку  роль у виконанні твору відіграє чітка дикція (вимова приголосних) та правильна артикуляція голосних (використовувати правильне положення губ, не забуваючи, що голосні звуки формуються  у глотці).  Усі голосні звуки слід округляти.

       Голосні звуки будемо  наближати:  «а»  до  «о» ;    «є»  до  «ї» ;      «я»   до   «а» ;   «ю»   до  «у»,  наприклад:  запануєм® запануїм,  тіло® тіла,  покажем® покажим та інші.

       Шиплячі – ш, щ, ч  (у словах «ще», «наші», «душу») слід промовляти швидко, коротко й одночасно

       Дзвінки приголосні вимовляти без тиску, не віділяючи, наближаючи до парних глухих звуків: не вмерла® не фмерла; згинуть® сгинуть, воріженьки® ворішеньки та ін.

       При подвоєнні приголосних між двома словами звуки співати не відокремлюючи, наприклад:   нам браття, згинуть наші, положим за, покажем що… .

       Слід  враховувати правила переносу звуків у складах, наприклад: не вме-рла, бра-ття, усміхне-ться, воріже-ньки та ін.

       Робота  над ансамблями. Слід приділити увагу і мелодичному ансамблю (працювати з окремими співацькими партіями ), і, в більшій мірі, працювати над гармонічним ансамблем усього хору (цього вимагає наявність акордового складу).  Одними з завдань в цьому пункті є: праця над виконанням спільних звуків (з яких починається окремі фраза), не виштовхувати їх;  брати обережно, тихо, у загальній високій співацькій позиції. Це стосується і інтонування повторюваних звуків, окремих інтервалів, стрибків на вузькі та широкі інтервали, пощабельних рухів вгору та вниз, співу альтерованих звуків.

       Розглянемо  головні зауваження, що стосуються інтонування звуків в усіх партіях, а також приведемо конкретні  приклади з нотного тексту.

• Враховуючи, що основна тональність -  фа мінор, слід звернути увагу на інтонування VI та VII ступенів у гармонічному мінорі – звуки «ре♮» та «мі♮»  - брати гостро, підтягуючи (у альту та басу):

          , або  

• Наявність мажорної тональності зобов'язує до правильного  інтонування ІІІ ступеню, який являється  головною різницею між мажором та мінором, а також VII ст.. -  обидва  інтонуються високо, гостро:

       Інтонування альтерованих (хроматичних) звуків: у приведеному епізоді у сопрано звучить IV підвищений ступінь, причому він перепадає на слабку долю, й опиняється між двома V-ми ступенями – його брати дуже гостро, в той же час у басу – ІІ підвищений (між двома ІІІ-ми – їх інтонують високо) – так само гостро, високо, як і IV.

• У окремих голосів зустрічаються в партіях повторення звуків,  кожен з яких потрібно підтягувати, тому що твір виконується без акомпанементу, а тенденційно кожний повторюваний звук занижується, що може призвести до заниження загального строю, наприклад у басу:

 , або у альта:   

• Безумовно треба  слідкувати за інтонуванням звуків у  стрибках , особливо на широкі інтервали, наприклад, у басу:

       У 3 (так само у 15, 23) такті незручний  стрибок на м7 вниз з IV ст. (низько, тупо) на V (його трохи підтягнути), й уверх ч 4 -  на тоніку (стійку):

       У 18 (22) такті два поспіль стрибка  – на ч5 та в6, у яких «сі♭» і «до» (ІІ та ІІІ ст.. мажору) - інтонувати високо, а «мі ♭» - стійко (V ст.. мажору).

       Працюючи  над гармонічним ансамблем треба прослуховувати звучання кожного акорду (або співзвуччя) окремо,  особливо таких, які вміщують  у свій склад секундові співвідношення ( а у партитурі у І куплеті з'являютбся 5-голосні акорди).  Якщо при виконанні будь-якого епізоду твору звучання певної вертикалі чітке,  злагоджене, то слід переходити до наступного.  Наведемо кілька прикладів роботи над акордами.

• Секунди між голосами повинні звучати за принципом двостороннього розширення – верхній звук – підтягнути вверх, нижній – інтонувати тупо, вниз:

       У акордах домінантової групи, а також  у інших мажорних акордах, які  присутні у тексті, терцовий тон  – інтонувати високо, гостро.

• У наступних  прикладах: уважне інтонування секунд між тенором-альтом та альтом-сопрано; у D7 «соль» - високо (терцовий тон); басам виразно проспівати хід вниз;  у 12 такті – інтонувати за Ля ♭ мажором:  

• У акорді  DDVII7 (17, 21 тт..) басам і сопрно гостро  братии свої звуки, а у Т 53 тенорам голосніше і високо виконати «до»:

       Як  вже говорилося, слід привернути увагу  виконанню унісонних звуків: їх не слід виштовхувати, брати спокійно, у округленій високій співацькій позиції, трохи прикриваючи і  пристосовуючи тембри до спільного  звучання, особливо це стосується альта, а у 1-2 тт. твору - басів.

       В творі необхідно застосовувати  чотиридольну  схему тактування,  при цьому, характер диригентського жесту буде виразний, глибокий, рухи чіткі, рівномірні, амплітуда рухів – від плеча під час форте, а в середині твору (у ІІ куплеті на мецо піано) - невелика ( від ліктя).

       Слід  чітко і зрозуміло показувати моменти вступу та зняття звуку: ауфтакти - м'яко відштовхнутися кистю руки від уявленої точки на рівні грудей, що буде вказувати  певний рівень динаміки.

         Твір може бути взятий до  репертуару студентського або  професійного мішаного хору.

       Охопивши  в роботі усе, що було вище сказано, можна лише додати, що головним залишається  – його виразне та емоційне виконання.

       Після проголошення незалежності держави  Україна, державний гімн «Ще не вмерла України і слава, і воля » М. Вербицького на текст                     П. Чубинського відіграє роль заклику до утвердження самостійності та суверенітету України, надихає український народ на розбудову своєї держави.