Аналіз кредитного ризику банку

План

Вступ……………………………………………………………………………3

1. Економічна сутність кредитних ризиків банківської діяльності....…4
2. Методи управління кредитним ризиком……………………………...7

Висновки………………………………………………………………………13

Список використаних джерел………………………………………………..15

Додатки

Вступ

Кредитні операції – левова частка активів банку й найдохідніша стаття банківського бізнесу. У результаті кредитної діяльності утворюється  основна частка чистого прибутку, з якого формуються фонди банку. Водночас із структурою і якістю кредитного портфеля пов’язаний основний з ризиків, на які може наражатися банк у процесі  операційної діяльності, – кредитний  ризик.

Мінімізація кредитного ризику дає змогу не лише запобігти можливим втратам банку від кредитної  діяльності, а й не допустити виникнення серйозних проблем із ліквідністю  та платоспроможністю. Це зумовлює актуальність проблеми управління кредитними ризиками в сфері банківського бізнесу.

На сьогодні проблема дослідження  управління кредитними ризиками банківської  діяльності недостатньо розроблена та потребує глибшого наукового вивчення.

Метою дослідження є з’ясування сутності управління кредитним ризиком, виявлення взаємозв’язку між  ним та кредитною політикою банку, визначення складових системи управління кредитним ризиком та розгляд  методів управлінського впливу на кредитні ризики в контексті їх оптимізації.

Об'єктом дослідження  є сфера економічних відносин, що виникають між кредиторами  і позичальниками з приводу перерозподілу  вартості у грошовій формі на умовах повернення та платності.

1. Економічна сутність кредитних ризиків банківської діяльності

Сьогодні є очевидним, що управління і прийняття рішень у сфері банківського кредитування проводяться в умовах невизначеності, конфліктності, дії дестабілізуючих чинників і зумовлених ними ризиків. Ця обставина зумовлює значну кількість наукових праць з проблематики управління кредитними ризиками. У цих роботах з різною мірою повноти розкриті різноманітні аспекти даного процесу, окреслено загальне коло напрямів подальшого розвитку теорії та методології управління кредитними ризиками. При цьому основна увага дослідників приділяється уточненню відповідного понятійного апарату, організаційно-аналітичним аспектам удосконалення методики мінімізації негативних наслідків кредитних ризиків.

Найбільш вдалими є такі формулювання визначень досліджуваного поняття:

• кредитний ризик – це міра (ступінь невизначеності) щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов’язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів;

• кредитний ризик – це можливість виникнення непередбачених подій, які спричинять негативний вплив на результати діяльності банківської установи у сфері кредитних відносин і призведуть до втрати частини активів банку та недоотримання прибутку у вигляді відсотків.[3]

Доволі вдалим є трактування  даного поняття, згідно з яким кредитний ризик може розглядатися як невпевненість кредитора у тому, що боржник буде спроможним і матиме наміри виконати свої зобов’язання відповідно до термінів та умов кредитної угоди. У даному понятті узагальнено вказані всі можливі причини виникнення кредитного ризику, оскільки порушення будь-яких умов кредитної угоди щодо порядку визначення суми боргу та здійснення платежів, зокрема, періодичність нарахування відсотків та періодичність погашення основного тіла кредиту та процентів по ньому, супроводжується фінансовими втратами для банку, порушенням запланованого руху фінансових потоків. [4]

Отже, узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок, що кредитний ризик апріорі супроводжує весь комплекс кредитних відносин, які виникають у процесі здійснення певної кредитної угоди та надання позики потенційному клієнтові банку. В узагальненому вигляді специфічні елементи сутності кредитного ризику як різновиду банківських ризиків представлені на рис. 1. (Додаток А)

У представленій схемі  вихідним моментом є саме розуміння об’єкта, з яким пов’язується виникнення кредитного ризику банку, як всього взаємопов’язаного комплексу етапів процесу банківського кредитування, основою цілісності якого є необхідність забезпечення надійності та прибутковості кредитних операцій банку. Отже, відповідно, виникнення процесу банківського кредитування в сучасному його розумінні природно пов’язане із управлінням кредитним ризиком, який, у свою чергу, є зворотною стороною головної мети кредитних операцій банків – прибутковості: підвищення доходності супроводжується зростанням ризику.

З урахуванням цього до певної міри хибною є думка, що об’єктом кредитного ризику є кредитна операція. Кредитний ризик присутній у всіх економічних відносинах банку, де відбувається рух позикової вартості, але не

скрізь даний ризик  відіграє визначальну роль. З урахуванням цього недоцільно пов’язувати кредитний ризик тільки з наданням банківського кредиту, кредитною операцією. Кредитний ризик присутній у випадках з будь-яким іншим інструментом, коли є контракт.

Отже, кредитний ризик  превалює у тих банківських процесах, що пов’язані із проведенням активних операцій з юридичними і фізичними особами та здійсненням операцій на міжбанківському ринку.

Таким чином, вивчаючи сутність кредитного ризику, необхідно чітко усвідомлювати, що його рівень безпосередньо пов’язаний із ефективністю системи управління процесом банківського кредитування. У цьому контексті кредитний ризик може бути визначений як грошовий вираз імовірнісного відхилення дійсності від очікуваних результатів унаслідок невизначеності реакції екзогенних і ендогенних чинників у відповідь на управлінські рішення, пов’язані з кредитуванням. Він не обмежений рамками грошового вимірювання імовірнісного відхилення реалій від прогнозів, що базуються на фінансових наслідках (збиток, банкрутство), і охоплює область отримання додаткової незапланованої вигоди (доходу, прибутку) в порівнянні з прогнозованими ризиковими подіями за умови подолання невизначеності в русі позиченої вартості. [7]

Узагальнюючи викладений вище матеріал, кредитний ризик доцільно визначити у такий спосіб: це – кількісно оцінена можливість невідповідності очікуванням обсягових, просторових та часових параметрів фінансових потоків, пов’язаних з поверненням тіла кредитів та відсотків за ними, у результаті цілеспрямованого або стихійного порушення порядку здійснення процесу банківського кредитування, яка призводить до зміни фінансового стану та динаміки розвитку банку.

Прояв різних функцій кредитного ризику підкреслює важливість дослідження  даного поняття у контексті функціонуванні банку. Подвійний характер кредитного ризику для банківської установи, що виражається в умовному розподілі на кредитні ризики окремої активної операції і ризики, пов’язані з управлінням портфелем активних операцій, зумовлює відповідне структурування процесу управління кредитними ризиками, що передбачає використання в кожному із зазначених випадків специфічних методів і прийомів ризик-менеджменту. З метою розкриття та конкретизації дій банку щодо запобігання розвитку негативних явищ внаслідок впливу кредитного ризику необхідним є узагальнення методичних основ управління даним видом ризику.

2. Методи управління кредитним ризиком

У найширшому розумінні кредитний  ризик характеризує економічні відносини, що виникають між двома контрагентами  – кредитором і позичальником – з приводу перерозподілу фінансових активів. Оскільки між кожною парою контрагентів складаються власні відносини, які не повторюються і не можуть бути виміряні точно, то процес оцінювання кредитного ризику досить складно піддається формалізації. Кредитний ризик має певні особливості, котрі повинен брати до уваги менеджмент банку в процесі управління.

По-перше, оцінка кредитного ризику містить більше суб’єктивізму порівняно з іншими фінансовими ризиками, зокрема ціновими. Адже кредитний ризик має індивідуальний характер, пов’язаний з кожним конкретним позичальником. Крім того, елемент суб’єктивізму містить й оцінка фінансового стану та моральних якостей позичальника, що здійснюється кредитором. Оцінка рівня кредитного ризику одного і того самого позичальника може відрізнятися від банку до банку.

Друга особливість випливає з попередньої  і полягає у тому, що для аналізу  кредитного ризику не можуть бути застосовані  методи статистики чи теорії ймовірності, широко використовувані для оцінки інших ризиків. Як відомо, ці методи спрямовано на виявлення статистичних закономірностей, під якими розуміють повторюваність, послідовність і порядок у масових процесах. Але кредитний ризик унаслідок переважання індивідуальної складової погано описується поняттям статистичної сукупності, тому в процесі оцінювання кредитного ризику перевагу слід віддавати не статистичним прийомам, а індивідуальній роботі з позичальником. Про це свідчить і досвід зарубіжних банкірів, які для визначення кредитного ризику широко користуються такими прийомами, як індивідуальні бесіди з потенційним позичальником, відвідування підприємства, фундаментальний аналіз загального стану галузі, в якій працює позичальник.

Отже, з теоретичного погляду для оцінки кожного окремого кредитного ризику має бути застосована спеціально створена для цього методика, яка б дозволяла врахувати всі особливості конкретного позичальника. Звичайно, на практиці реалізувати такий підхід досить складно, та і не завжди доцільно. Крім того, певні характеристики позичальника, наприклад його моральні якості чи репутація, котрі вказують на наміри відносно повернення кредиту, не можуть бути виміряні кількісно. Тому в процесі аналізу застосовують певні формалізовані процедури та методики, що дозволяють оцінити основні параметри платоспроможності позичальника, абстрагуючись від другорядних. Хоча інколи саме другорядні з погляду кредитора чинники, на які він своєчасно не звернув уваги, стають причиною підвищення кредитного ризику.

По-третє, кредитні ризики тією чи іншою мірою супроводжують всі активні (а не лише кредитні) операції банку, тому потреба в оцінці кредитного ризику виникає в банку постійно. До того ж власне кредитні операції супроводжуються не лише кредитним, а й іншими ризиками.

Таким чином, проблема зниження кредитного ризику банку суттєво залежить від  досконалості застосовуваних банком методів  його оцінювання. Ці методи можуть бути уніфіковані лише до певної міри, адже кожен банк має власну клієнтуру, свій сегмент ринку, галузеву специфіку, конкретні можливості. Обрані банком методики мають максимально враховувати ці особливості та втілювати диференційований підхід до оцінки кредитного ризику, адже показники, за якими оцінюється діяльність одних позичальників, можуть бути зовсім неприйнятними для інших. Проте мінімальний рівень уніфікації методики оцінювання кредитного ризику є необхідним, адже це допомагає банкам розробити власну систему підтримки управлінських рішень з надання позичок і забезпечує заданий рівень якості кредитного портфеля банку. [8]

Пошук оптимального співвідношення між уніфікацією та диференціацією у підходах до оцінки кредитного ризику здійснюється й у вітчизняній банківській практиці. Диференціація забезпечується через кредитну політику, яку кожен банк формує з огляду на свою стратегію та на власний розсуд, а уніфікація – через методику аналізу, розроблену НБУ для формування резерву під кредитні ризики. Практика свідчить, що процес формування методики аналізу кредитних ризиків відбувається ітеративно, оскільки і методика НБУ, і методи кредитного аналізу банків постійно переглядаються, уточнюються, вдосконалюються.

Управління кредитним ризиком  банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення – на рівні кожної окремої позички та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремого кредиту:

• нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;
• ризик ліквідності застави;
• моральні та етичні характеристики позичальника.

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

• надмірна концентрація – зосередження кредитів в одному із секторів економіки;
• надмірна диверсифікація, котра призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;
• валютний ризик кредитного портфеля;
• недосконала структура портфеля, якщо його сформовано лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;
• недостатня кваліфікація персоналу банку.

Сукупний ризик кредитного портфеля залежить від рівня ризикованості кредитів, з яких його сформовано, а тому для визначення портфельного ризику слід проаналізувати ризик усіх його складових.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи (Додаток Б):

1. методи управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту;
2. методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До методів управління ризиком  окремого кредиту належать:

• аналіз кредитоспроможності позичальника;
• аналіз та оцінка кредиту;
• структурування позички;
• документування кредитних операцій;
• контроль за наданим кредитом і станом застави.

Особливість перелічених методів  полягає у необхідності їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони є етапами процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним працівником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи процесу кредитування як методи управління ризиком окремої позички.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

1. диверсифікація;
2. лімітування;
3. створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків;
4. сек’юритизація.

Метод диверсифікації полягає у  розподілі кредитного портфеля серед  широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розрізняють три види диверсифікації – галузеву, географічну та портфельну.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у  встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат унаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні доходи. Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов’язаних позичальників, за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризикованішими напрямами кредитування, такими як надання довгострокових позичок, кредитування в іноземній валюті тощо. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо обсягів наданих позичок. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального обсягу кредитного портфеля, обмеженнями величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін.

Створення резерву для відшкодування  можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в  акумуляції частини коштів, які надалі використовуються для компенсації  неповернених кредитів. З одного боку, резерв під кредитні ризики служить  захистом вкладників, кредиторів та акціонерів банку, а з іншого – резерви підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Цей підхід базується на принципі обачності, за яким кредитні портфелі банків оцінюються на звітну дату за чистою вартістю, тобто з урахуванням можливих втрат за кредитними операціями. Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву переказуванням частини коштів банку на окремі бухгалтерські рахунки, з яких у разі неповернення кредиту списується відповідна сума. Якщо такий резерв не сформовано, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок власного капіталу банку. Значні кредитні ризики можуть призвести до повної втрати капіталу і банкрутства банку. Отже, створення резерву дає змогу уникнути негативного впливу кредитних ризиків на величину основного капіталу і є одним зі способів самострахування банку.

Сек’юритизація — це продаж активів  банку через перетворення їх в цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку. В основному сек’юритизація застосовується до банківських кредитів, даючи можливість банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку — інвесторам, які купують цінні папери. Крім того, за допомогою сек’юритизації банк може здійснити трансферт ризику зміни відсоткової ставки та ризику дострокового погашення кредиту. Процес сек’юритизації дозволяє перемістити балансові активи банку за баланс, тобто є одним із видів позабалансової діяльності банку. Сек’юритизація активів знижує рівень ризикованості банку, покращує якість активів, дозволяє підвищити за інших рівних умов показники адекватності капіталу.

Процедура сек’юритизації дозволяє банку здійснити трансферт кредитних  ризиків (передати ризик іншим учасникам  ринку), оскільки разом із власністю  на кредити та надходження за ними до інвесторів, котрі придбали цінні  папери на ринку, переходить і кредитний ризик. У разі неповернення кредитів збитків зазнають інвестори. [9]

Висновки

Отже, більшістю дослідників кредитного ризику кредитний ризик визначено як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

Кредитний ризик за конкретною кредитною угодою (індивідуальний) – імовірність понесення банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди.

Кредитний ризик за всім портфелем – це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Для зменшення величини кредитних  ризиків у банках застосовується їх оцінка, яка повинна враховувати  джерела виникнення таких ризиків: нездатність позичальника виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи від продажу  активів; репутація позичальника в  діловому світі, його відповідальність і готовність виконати взяті зобов'язання; недоліки в складанні і оформленні кредитного договору, гарантійного листа, договору страхування; зміни в економічній системі, які можуть здійснити вплив на фінансовий стан позичальника тощо.

Управління  кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення – на рівні кожної окремої  позички та на рівні кредитного портфеля в цілому.

До  методів управління ризиком окремого кредиту відносять: аналіз кредитоспроможності  позичальника; оцінка кредиту; структурування позики; документування кредитних операцій; контроль за наданим кредитом і станом застави.

Для ефективного  управління ризиками банк має забезпечити  систематичне здійснення аналізу кредитних  ризиків, спрямованого на виявлення та оцінку їх величини. Проведення аналізу ризиків повинно базуватися на вищенаведених методах та має охоплювати всі продукти, послуги та процеси банку і передбачати як якісну оцінку відповідних ризиків, так і оцінку їх кількісних параметрів (у разі можливості).

Список використаних джерел

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. № 2121-III. Із змінами, внесеними згідно із Законом України N 997-V (997-16) від 27.04.2008, / Вісник Верховної Ради N 33, 2008. - с. 440.
2. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ. Зі змінами і доповненнями станом на 01.12.2006 р.
3. Управління ризиками банків: монографія у 2 томах. Т. 1: Управління ризиками базових банківських операцій / [А. О. Єпіфанов, Т. А. Васильєва, С. М. Козьменко та ін.] / за ред. д-ра екон. наук, проф. А. О. Єпіфанова і д-ра екон. наук, проф. Т. А. Васильєвої. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2012.
4. Доц. Л.В. Мороз, канд. екон. наук. Банківські ризики та їх вплив на діяльність банківських установ. – Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 21.18.
5. Доц. О.С. Червінська, канд. екон. наук;Управління ризиками в банківській діяльності. – Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 21.11.
6. Останкова Л. А., Шевченко Н. Ю. Аналіз, моделювання та управління економічними ризиками. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011.
7. Момот Т.В., Безугла Т.В., Тараруєв Ю.О., Кадничанський М.В., Чалий І.Г.: Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. / за ред. Момот Т.В. – К.: Центр учбової літератури, 2011.
8. Примостка Л.О.,Фінансовий менеджмент в банку: підручник. – 3-тє вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2012.
9. Колотуха С.М. Фінансовий менеджмент: підручник, за ред. проф. Непочатенко О.О. / О.О Непочатенко., П.К.Бечко, С.М.Колотуха та ін. / - Умань. : Візаві, 2012.