Аналіз кредитування банками інноваційних проектів

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра банківської  справи

Реферат

з дисципліни: «Гроші та кредит»

на тему:

«Аналіз кредитування банками інноваційних проектів»

Виконала :

Студентка 2 курсу ФОАЕК

Групи 2.2

Скришевська О.Е

Київ

2012

Зміст

Вступ 3

1. Економічна  сутність поняття «інноваційна  діяльність» 4

2. Інноваційні  процеси в Україні 5

3. Джерела  фінансування інноваційної діяльності 9

4. Особливості  кредитування банками інноваційних  проектів в Україні 11

5. Проблеми  і перспективи  банківського  фінансування  інноваційної діяльності в Україні 16

Висновки 19

Список використаної літератури 20

Додаток  21

Вступ

Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і  зумовлює  випуск  на  ринок  нових  конкурентоздатних товарів і послуг.

Важливою умовою економічного зростання України є забезпечення її інноваційного розвитку як на державному, так і на регіональному рівнях, оскільки фінансування  інноваційних проектів дозволяє активно впроваджувати  у виробництво сучасні енерго- та ресурсозберігаючі технології, збільшувати випуск нових видів конкурентоспроможної продукції, розширювати спектр послуг. Важливим чинником розвитку інноваційної діяльності в Україні є наукове обґрунтування підходів до вибору таких проектів та запровадження ефективних механізмів їх інвестиційного забезпечення, одним із яких є банківське кредитування.

Метою моєї роботи є комплексний аналіз кредитування банками  інноваційних проектів в Україні.

Реалізація основної мети реферату передбачає вирішення наступних  завдань:

• Розкрити економічну сутність поняття «інноваційна діяльність»;
• Дослідити інноваційні процеси в Україні;
• Визначити основні джерела фінансування інноваційної діяльності;
• Дослідити особливості кредитування банками інноваційних проектів в Україні;
• Проблеми та перспективи банківського фінансування інноваційної діяльності в Україні.

Структура мого реферату визначена  метою та завданням та включає в себе вступ, 5 розділів, висновки та список використаної літератури.

1. Економічна сутність поняття «інноваційна діяльність»

Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована на забезпечення доведення  науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення  потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах. У статті 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність»  інноваційна діяльність визначається як «одна з форм інвестиційної  діяльності», що здійснюється з метою  впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Ця діяльність охоплює: 
• випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології; 
• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; 
« реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; 
• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; 
• розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.

Інноваційна діяльність пов'язана  з трансформацією наукових досліджень і розробок, винаходів і відкриттів у новий продукт або новий  технологічний процес, які впроваджуються у виробничий процес, або в новий  підхід до соціальних послуг. Інноваційна  діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних  заходів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку.

До основних суб'єктів  інноваційної-інвестиційної діяльності відноситься; інноватор – учасник інноваційного процесу, який здійснює створення та впровадження на ринок (комерціалізацію) результату інноваційної діяльності - інновацію; і інвестор (учасник, який фінансує процес створення), тобто особа яка спрямовує ресурси у інновацію (точніше ідею або новацію). [1]

2. Інноваційні процеси  в Україні

В умовах реформування української  економіки виникла проблема пошуку фінансових джерел активізації інноваційної діяльності — прийняття відповідних  законів, надання пільг, створення  приватного капіталу, стимулювання припливу в науку талановитої молоді, оновлення  наукових кадрів через удосконалення  системи оплати праці та відродження  престижу професії науковця. 

Інноваційні процеси в  економіці не набули вагомих масштабів, кількість підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з кожним роком і становить зараз 12–14%, що менше в 3–4 рази, ніж в інноваційно розвинутих економіках. Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3%, що на порядок менше від світового рівня. При цьому майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, в той час як на придбання прав на нову інтелектуальну власність або  на проведення НДДКР витрати на порядок менші. Майже половина з інноваційних підприємств взагалі не фінансують проведення в інтересах свого виробництва наукових досліджень.

Таке становище обумовлено як браком коштів, так і відсутністю  в останні роки дійової державної  системи стимулювання інноваційної діяльності, зачатки якої були поступово  скасовані щорічними в останні 5 років поправками до відповідних  бюджетних та інших законів.

Проте низький рівень наукоємності вітчизняного виробництва визначається не тільки дефіцитом грошей або браком стимулів і пільг. Фундаментальне значення має структура економіки. В українській  економіці домінують низькотехнологічні галузі виробництва, які природно відносяться до малонаукоємних галузей: добувна і паливна – 0,8–1%; харчова, легка промисловість, агропромисловість – 1,2%. У цілому в Україні домінує відтворення виробництва 3-го технологічного укладу (гірнича металургія, залізничний транспорт, багатотоннажна неорганічна хімія та ін.). Відповідно майже 95% вітчизняної продукції належить до виробництв 3-го та 4-го технологічних укладів. Зростання ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні оцінюється всього у 0,7–1%. [12]

Як свідчить Державна служба статистики питома вага підприємств, що займалися інноваціями поступово скорочувалась на протязі останніх 10 років. У 2006 році лише 11,2% підприємств впроваджували інновації. Починаючи з 2010 відбувається поступове збільшення підприємств, що впроваджують інновації. На кінець 2011 року 16,2% підприємств активно займалися впровадженням інвестицій.

Таблиця 1. Інноваційна активність [2]

Таким чином, інноваційна діяльність – це діяльність, яка спрямована на доведення наукових відкриттів та розробок до практичного застосування. Основною метою інноваційної діяльності є підвищення продуктивності праці, зниження витрат, поліпшення соціальної і економічного становища.

Інноваційні процеси в  Україні характеризуються такими рисами, недостатній рівень фінансування та високий ризик ведення інноваційної діяльності. Головним стримуючим чинником формування інноваційного розвитку є поглиблення розриву між  реальною інноваційною економікою та банківськими інститутами. Основи цього  процесу були сформовані ще за часів  Радянського Союзу та поглиблені кризовими явищами в українській економіці на початку 90-х років ХХ ст. Існування такого розриву, в свою чергу, поглиблює проблему оновлення основних фондів наукової сфери – близько 70% з яких перебувають в експлуатації понад 10, а чверть – більше 20 років. Для малих підприємств нестача фінансових ресурсів є головним стримуючим фактором розвитку. [4]

Орієнтована на інновації  економіка може забезпечити високі темпи розвитку держави, ефективно  вирішувати соціальні проблеми суспільства.

Одним з основних показників, який характеризує інноваційну спрямованість  економіки, є загальна наукомісткість ВВП. У США, Японії та країнах Західної Європи даний показник знаходиться приблизно на рівні 2,5–3%, за прогнозом на 2015 рік передбачається його поступове підвищення. Подібна тенденція простежується і в країнах Південно-Східної Азії, Китаї та Індії. Натомість в Україні наукомісткість ВВП з кожним роком скорочується і нині становить близько 1%.

Таблиця 2. Витрати на виконання  наукових та науково-технічних робіт  в Україні у % до ВВП [2]

Активізація інноваційних процесів та впровадження інновацій у всіх галузях економіки держави пов’язуються перш за все з діяльністю підприємств. В Україні частка підприємств, що реалізують і впроваджують інновації, постійно зменшується. Хоча з 2010 року спостерігається збільшення підприємств, які впроваджують інновації до 16,2% у 2011 році, частка таких підприємств в розвинених країнах становить від 70% і вище. Основу підприємницького сектору соціально-орієнтованої ринкової економіки складає малий бізнес – 90–95% від загальної кількості всіх підприємств. Він створює значну частину ВВП, забезпечує зростання інвестицій та зайнятості населення, сприяє вирішенню низки інших соціально-економічних проблем, а також активно впроваджує інновації в економіку. До 50% нововведень створюються і реалізуються саме у цьому секторі. Малі підприємства є інноваційно-активними у багатьох видах економічної діяльності.

Рисунок 1. Частка малих підприємств у ВВП України у 2004-2010 рр. [2]

Як видно з рис. 1, у  період з 2004 по 2007 рр. частка малих підприємств  у ВВП мала тенденцію до зниження (з 5,1% у 2004 р. до 4,4% у 2007 р.). У 2008 р. відбулося  збільшення частки малих підприємств  у ВВП до 10%, а у 2010 р. – до 15%. Проте ці показники значно відрізняються  від показників розвинутих країн. [10]

Проте в Україні малий  бізнес, зокрема інноваційно-активний, порівняно з багатьма іншими державами  розвинений недостатньо. Значно меншою є й кількість малих підприємств

3. Джерела фінансування інноваційної діяльності

Активізація інноваційної діяльності можлива тільки на основі розвиненої системи фінансування.

Система фінансування інноваційної діяльності є складним переплетенням  форм і джерел фінансування. Так, основними  джерелами коштів, які використовуються для фінансування інноваційної діяльності в Україні, є:

1. Державні інвестиційні ресурси  (бюджетні кошти, кошти позабюджетних фондів, державні запозичення, пакети акцій, майно державної власності).

2. Інвестиційні, зокрема фінансові,  ресурси суб'єктів господарювання  комерційного і некомерційного  характеру, а також громадських  організацій, фізичних осіб і  т. п. Це інвестиційні ресурси  колективних інвесторів, зокрема,  страхових компаній, інвестиційних  фондів і компаній недержавних  пенсійних фондів. Сюди ж входять  і власні засоби підприємств,  а також кредитні ресурси комерційних  банків, інших кредитних організацій  і спеціально уповноважених урядом  інвестиційних банків. У додатку А наведено структуру джерел фінансування інноваційної. [5]  

Таблиця 3. Джерела фінансування інноваційної діяльності [2].

Найменша сума витрат на інноваційну діяльність спостерігається у 2000 році 1757,1 млн. гривень. Найбільша сума витрат – у 2011 році 14333,9 млн. гривень, тобто сума витрат збільшилася більше ніж у 8 разів.

В умовах зниження обсягів бюджетних надходжень постає завдання самофінансування і залучення зовнішніх джерел фінансування. За результатами таблиці 3 можна зробити висновок про нестабільність надходжень з державного бюджету. Сучасні українські підприємства не можуть покладатися на державну допомогу, тому змушені залучати позичковий капітал: венчурний капітал, іноземний інвестиційний капітал, банківський, комерційний кредит.

Іншим альтернативним методом  інвестування сфери нововведень  у промисловості може стати придбання  машин та обладнання в оренду. У  світовій практиці такою формою оренди є лізинг, сутність якого полягає  в одержанні орендарем від  орендодавця у виключне користування на певний термін, обумовлений угодою, матеріальних цінностей, машин та обладнання з подальшою виплатою орендних платежів орендодавцю.

4. Особливості кредитування банками інноваційних проектів в Україні

В останні десятиріччя  в Україні спостерігається стрімкий розвиток відносин банківського кредитування. Банківське система стає провідним  сектором економіки. Загальний інвестиційний  потенціал країни характеризується низькою економічною ефективністю, що приводить до уповільнення інноваційного  розвитку економіки. За умов, коли ступінь  розвитку й динамізму науково-технічної  сфери визначає конкурентоспроможність країни на міжнародних ринках в довгостроковій перспективі, значно актуалізується потреба  в активному використанні існуючих сьогодні переваг банківського кредиту  для часткового вирішення проблеми фінансового забезпечення інноваційного  розвитку економіки. Саме інноваційний шлях розвитку економіки дозволяє країні не лише зберегти або ефективно використати  наявний науково-технічний потенціал, а й через його примноження  забезпечити соціально-економічне процвітання нації в довгостроковій перспективі.

Сьогодні банки можуть виконувати різні функції при наданні кредитів для реалізації підприємницькими структурами інноваційних цілей, зокрема:

1. Кредитування незавершеного виробництва наукових досліджень та розробок, що виконуються науковими організаціями за угодами із зацікавленими замовниками, які оплачують роботу лише після її завершення.

2. Банк виступає в ролі особи, яка контролює якість  робіт та відповідає за цілісне та ефективне  використання коштів. Завдання банку полягає в тому, що він не сам кредитує інноваційний  проект, а виступає посередником між державою

(відомством чи спеціалізованим фондом, що виділяє кошти на проведення науково-дослідних робіт) та організацією, яка їх проводить.

3. Банк, кредитуючи інноваційний проект, виступає  у ролі джерела інвестицій та координатора  проекту одночасно. Дана ситуація є ідентичною  першій, проте вона відрізняється складністю  проектного кредитування, що потребує більш  ретельного аналізу ефективності вкладень  капіталу, а також впливу різноманітних ризиків. [5]

У межах всього інноваційного циклу можна виділити ряд етапів, в ході яких буде здійснюватися робота банку з кредитування інноваційних проектів (рисунок 2):

Рисунок 2. Структурно-логічна схема кредитування банком інноваційного проекту

Перший етап пов’язаний з відбором із загальної кількості кредитних заявок тих, які найбільше влаштовують банк. При цьому установа банку керується такими принципами:

1. Вивчення найбільш вірогідного позичальника  – ініціатора проекту. При цьому основну увагу слід акцентувати не тільки на його фінансовому стані, а також на інноваційному потенціалі та здатності реалізувати проект.

2. Аналіз економічного потенціалу проекту на основі  поданого бізнес-плану, який повинен включати наступну інформацію: опис проекту; потенційні ринки збуту нової продукції; оцінка ризиків та методи їх страхування; розмір фінансових ресурсів, необхідних для реалізації проекту, графік погашення кредиту за рахунок впровадження нововведень тощо.

На другому етапі інноваційного циклу здійснюється оцінка майбутньої рентабельності (прибутковості)  проекту  з урахуванням ризиків, які мають місце при реалізації даного проекту. Серед найважливіших ризиків, які слід врахувати та оцінити,  виділяють технічні та комерційні, що зумовлюються рядом причин (таблиця 3).

Таблиця 4. Види ризиків при кредитуванні інноваційних проектів та причини, що їх зумовлюють.

Третім етапом є розробка схеми фінансування інноваційного проекту. Прийнявши рішення про кредитування, банк повинен узгодити разом із замовником суму кредиту, порядок її видачі, графік погашення кредиту та процентів за ним, джерело

погашення боргу тощо. В більшості таких випадків для позичальників у банках відкривають кредитні лінії.

Особливістю четвертого етапу є підписання кредитної угоди за проектом. Важливим моментом, на який банк має звернути увагу, є контракти, що укладаються між замовником та його контрагентом на постачання сировини, обладнання та виконання необхідних робіт, страхові поліси (страхування ризику непогашення кредиту) тощо.

П’ятий етап полягає у безпосередньому контролі  виконання всієї програми передбачених проектом робіт, починаючи із стадії виробництва нового продукту, отримання прибутку від її реалізації та подальше погашення кредиту. На цьому етапі банк здійснює кредитний моніторинг у поєднанні з контролем результатів, отриманих у процесі робіт і внесення  коректив у їхню програму, якщо буде така

необхідність.

Завершальним є  шостий етап, на якому банк проводить оцінку фінансових результатів проекту та порівняння їх із запланованими. Особлива увага  звертається на оцінку остаточних можливостей щодо погашення боргу та отримання банком відповідного доходу від даної операції. [9]

У випадку неповернення кредиту та процентів за ним банк може вдатися до реалізації предмета застави, представити претензію до гаранта або звернутися до страхової компанії для отримання відповідної суми страхового відшкодування. [9]

Проте зараз в Україні операції з надання кредитних ресурсів для реалізації інноваційних проектів у вітчизняній банківській практиці майже не використовуються через наступні причини:

• Високі процентні ставки. Так, середньозважена процентна ставка за кредитами  терміном понад один рік станом на вересень 2012 року становили 18,27 % [інформація з сайту статистики НБУ].
• Обмежений обсяг довгострокових ресурсів, оскільки більшість українських банків є надто слабкими і нездатними акумулювати достатні кредитні ресурси та обслуговувати інвестиційний процес. [Башкатова].
• Складність отримання та висока вартість рефінансування НБУ. Ресурси НБУ могли б стати важливим джерелом кредитування інновацій, але отримати рефінансування НБУ під інноваційні проекти вкрай складно.
• Недосконале законодавство, оскільки відсутній реальний законодавчий захист прав кредитора.
• Недоліки в оподаткуванні.
• Недосконалі та невідпрацьовані механізм довгострокового інвестиційного кредитування.
• Відсутність надійної системи страхування кредитних ризиків.
• Високий ризик неповернення та зростання обсягів проблемних кредитів в кризовий період, що зумовило втрату банками ресурсної бази.

Одним із механізмів, який доцільно було б використати для пожвавлення процесів кредитування інноваційної діяльності в Україні, може бути застосування дотацій до процентних ставок за кредитами, які надаються державою банкам за умов інвестування коштів у науково-технічну та інноваційну діяльність пріоритетних галузей та виробництв. Зокрема, у сфері фінансово-банківської діяльності слід реалізувати відповідні заходи, які б надали значний поштовх розвитку інноваційної діяльності в Україні, а саме:

• встановлення для банків, які здійснюють пільгове довгострокове кредитування інноваційних проектів, знижених ставок норми обов’язкового резервування коштів;
• запровадження механізмів державного страхування кредитів, наданих підприємствам, що розробляють та впроваджують інноваційну  високотехнологічну  продукцію  і діяльність яких пов’язана із значним інвестиційним ризиком;
• розробку та впровадження державної системи страхування ризиків інноваційної діяльності за рахунок спеціально створеної страхової компанії;
• підвищення доходності кредитно-інноваційних операцій банків шляхом звільнення від оподаткування прибутку банків, отриманого від операцій з інноваційного кредитування терміном більше як на три роки;
• зниження ставки оподаткування на ту частку прибутку банків, яка спрямовується ними на фінансування інноваційних проектів;
• забезпечення зниження ризику банківського кредитування інноваційних проектів через впровадження механізму довгострокового рефінансування НБУ, виходячи з наявності високоефективних інноваційних проектів, що мають стратегічний пріоритет з точки зору цілей державної економічної політики;
• запровадження механізму обліку НБУ цінних паперів установ банків (векселів, облігацій), емітованих ними в рахунок сек’юритизації банківських активів, вкладених в інноваційні проекти за пільговою дисконтною ставкою. [9]

 5. Проблеми і перспективи  банківського фінансування  інноваційної діяльності в Україні

Проблема мобілізації внутрішніх ресурсів і спрямування їх на фінансування інноваційної діяльності суб'єктів господарювання через банківське кредитування є загальною для всіх перехідних економік.

Якщо не буде знайдено ефективних шляхів її розв'язання, обмеженість кредитних коштів уже найближчим часом може стати гальмом для масштабного економічного зростання. На жаль, сьогодні українські комерційні банки не забезпечують достатньою мірою фінансування виробничих інвестицій та інновацій українських підприємств через механізм банківського кредитування.

Досвід розвинутих країн свідчить, що банки в інвестиційному процесі можуть працювати у трьох напрямах:

• обслуговування руху грошей,  що належать клієнтам і призначені для інвестицій;
• акумулювання заощаджень і спрямування їх на ринок цінних паперів;
• вкладення в інвестиційні проекти як власних,  так і залучених коштів.

Проблеми вітчизняної банківської системи полягають як у відносно обмежених обсягах акумульованих ресурсів  (неможливість кредитування великомасштабних проектів),  так і в порівняній складності кредитування реального виробництва. Експерти зазначають, що українській економіці треба мати меншу кількість банків, але які б були потужними та могли забезпечити обслуговування операцій інвесторів. Українські банки неохоче фінансують інноваційні проекти. Причиною цього є високі ризики, низька ефективність кредитного інвестування і тривалий термін окупності проектів.

Крім того, невміння позичальника вірно розрахувати розмір кредиту для реалізації інноваційного проекту та термін його повернення спричинило проблему підвищення частки неповернення банківських кредитів.

Великою проблемою фінансування інноваційних проектів є відтік капіталу з країни. Так, за останні сім років з України було нелегально вивезено 20-25 млрд. дол. США.

Для забезпечення належних умов кредитування комерційними банками інноваційної діяльності необхідно запровадити ефективне управління ліквідністю банківської системи шляхом постійних прозорих операцій Національного банку на відкритому ринку, що сприятиме використанню широкого спектра фінансових інструментів та подальшому розвитку інвестиційної сфери. Треба також подбати про створення потужних стимулів для банків, діяльність яких має інноваційне

спрямування. [5]

Дуже важливо здійснити кодифікацію законів, що регулюють правовідносини у даній сфері розробити й запровадити Кодекс законів про науково-технологічну та інноваційну діяльність. Крім забезпечення системного узгодження всіх нормативних актів, що регулюють таку діяльність, ним мають бути унормовані принципи і правовий статус недержавних джерел фінансування науково-технологічної та інноваційної діяльності, зокрема:

• акціонерного фінансування, яке передбачає додаткові емісії цінних паперів під певні інноваційні програми;
• кредитування як другого альтернативного виду фінансування (приділивши увагу програмному підходу до зацікавленості банків та інших кредитно-фінансових установ до інноваційного фінансування);
• створення мережі венчурних та інноваційних фондів як центрів ризикового кредитування;
• чітко визначити роль і механізми участі держави в цих процесах, створення так званого “фонду фондів”;
• легалізувати діяльність так званих “бізнес-янголів” – приватних осіб, які мають фінансовий та психологічний досвід для кредитування інновацій. [12]