Боротьба з торгівлею людьми та нелегальною міграцією

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «Київський національний економічний університет 
імені Вадима Гетьмана»

 

 

 

 

 

 

Реферат по міжнародній  економіці на тему:« Боротьба з торгівлею людьми та нелегальною міграцією»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

 

План

 

Вступ

1. Нелегальна міграція
2. Дослiдження про торгiвлю людьми в Українi.
3. «Люди як товар». Торгівля людьми й досі актуальна для України проблема.
4. Торгівля людьми у сучасному світі.

Висновок

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Багато людей знають про проблему торгівлі людьми - з повідомлень у пресі, соціальної реклами на телебаченні, білбордів... Але мало хто усвідомлює її масштаби, а тим більше може припустити, що це станеться саме з ним. Як свідчить історія, проблема торгівлі людьми має глибоке коріння і суспільство на різних етапах свого розвитку по різному ставилось до неї. Але лише на початку ХХ століття розпочинається міждержавна робота, в рамках якої, світове співтовариство розглядає торгівлю людьми  як проблему боротьби із злочинністю.

За своєю природою торгівля людьми майже у всіх випадках має транснаціональний організований  характер, оскільки в процесі її  здійснення долучаються представники злочинного світу різних країн, а  потерпілих від  цих злочинів можуть переміщувати через цілий ряд державних кордонів.

Для торгівлі людьми не існує  державних кордонів, немає різниці між розвинутими державами і державами, що розвиваються. Вона легко адаптується як до бідності, так і до розкоші, є актуальною майже для всіх народів.

Мета нашого дослідження полягає в аналізі трансформації підходів до розгляду

проблем торгівлі людьми, визначенні динаміки її чинників, нових тенденцій в існуванні торгівлі людьми, спираючись на дослідження, які проводилися в Україні в 2011р., наукові публікації фахівців (Бандурки О.М., Куца В.М., Лизогуба Я.Г., Орлеана А.М. та ін.), а також на практичний досвід організацій, які займаються протидією торгівлі людьми,перш за все підрозділів по боротьбі із злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України, для формування адекватних стратегій протидії.

Незважаючи на значимість цієї проблеми і великий суспільний інтерес до неї, єдине визначення суті торгівлі людьми з’явилося фактично у 2000 р.у Протоколі по попередженню та припиненню торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покаранні за неї, який доповнює Конвенцію ООН по боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю.

 

 

1. Нелегальна міграція

Високий рівень життя у розвинених європейських країнах й одночасне  зубожіння більшості населення  у країнах Центральної та Південно-Східної Азії зумовили міграцію багатьох людей у пошуках кращої долі. Водночас етнічні, релігійні й економічні потрясіння, що відбувалися впродовж останніх п'ятнадцяти років у країнах колишнього Радянського Союзу, підсилили хвилю незаконної міграції на Захід громадян цих країн.

Україна через своє географічне  розташування стала однією з основних країн на шляху цієї міграції до країн ЄС. Зі Сходу України посилюється  потік незаконних мігрантів через  необлаштовані кордони з РФ та Білоруссю, а із Заходу повертаються особи, затримані у рамках двосторонніх угод про реадмісію з Польщею, Угорщиною та Словаччиною. Водночас, внаслідок складної економічної ситуації Україна сама перетворилася на одну з найбільших країн-донорів нелегальних мігрантів в ЄС .

Незаконна міграція - проблема, яка завдає шкоди економічному, соціальному і культурному розвитку країн. Концепцією національної безпеки України, схваленою ВР України 16 січня 1997 р., неконтрольовані міграційні процеси розглядаються як загроза національної безпеки України, яка може призвести до негативних явищ у різних сферах діяльності як особи, так і державних органів .

Дослідження міграційних процесів, які проводились українськими науковцями, зокрема Ю. Римаренком, Н. Мироненком, А. Мацком, Н. Нижник, свідчать про  те, що це явище на стан злочинності, громадського порядку та громадської безпеки. Воно сприяє розвитку наркобізнесу, торгівлі зброєю, проституції тощо.

Дослідженню тенденцій міграції робочої  сили в Україні вчені почали приділяти  особливу увагу з кінця 90-х років XX ст. Комплексні дослідження нелегальної міграції у різних її аспектах здійснювали такі вітчизняні науковці, як Е. Лібанова, О Малиновська,  С. Пирожков, О. Піскун, О Позняк, І. Прибиткова, Ю. Римаренко, В Трощинський, Ю. Шемшученко та ін. Цими дослідниками вивчалися процеси трудової міграції, в тому числі нелегальної, методи дослідження міграційних процесів узагалі, процеси урбанізації та мобільності населення, основні напрями і заходи державного регулювання цих процесів .

На основі досліджень Ю. Римаренка, О. Піскуна та І. Прибиткова та інших, можна виділити наступні види міграції:

•-    за способом реалізації: організовані та неорганізовані;

•-    за ступенем контрольованості: легальна та нелегальна;

•-    за територіальною ознакою: внутрішня та зовнішня;

•-    за часовою ознакою: постійні, тимчасові, сезонні, кочові;

•-    за відношенням до країни: еміграція, імміграція, транзитна міграція.

Щодо категорії «нелегальної міграції» - серед науковців немає одностайного визначення. Зокрема, під нелегальною міграцією слід розуміти нелегальний в'їзд у державу не постійного місця проживання та виїзд за її межі; нелегальне перебування на території держави не постійного місця проживання (проживання без чинного документального оформлення тривалий час (протягом року і більше); напівлегальне прибуття у державу не постійного місця проживання (мета поїздки не відповідає зазначеній у візі) і подальше нелегальне проживання в Україні для підготовки нелегального виїзду до іншої країни.

Проблему нелегальної міграції потрібно розглядати у площині такого глобального явища, як міжнародна міграція. Дослідження цієї проблеми слід здійснювати у трьох напрямах: міжнародному, європейському та національному, але з урахуванням тих політичних, економічних, соціальних, інтеграційних процесів, які притаманні міжнародним відносинам на сучасному етапі розвитку світової спільноти. Тобто, нелегальна міграція є проблемою як національного, так і міжнародного характеру, з чого випливає необхідність її регулювання і на універсальному правовому рівні. До універсальних правових норм переважно відносяться міжнародні договори, прийняті в рамках Організації Об'єднаних Націй. Ці договори є універсальними за кількістю учасників. Нормативно-правове регулювання процесів нелегальної міграції на універсальному рівні було здійснено шляхом прийняття резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15.11.2000 р. Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, насамперед жінками і дітьми, та покарання за неї, Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю). Зазначена Конвенція підписана від імені України в м. Палермо 12 грудня 2000 р.

Універсальні правові норми  Конвенції, створені для регулювання процесів нелегальної міграції, є в Протоколі проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю. Протокол підписаний від імені України в м. Нью-Йорку 15 листопада 2001 р. Держави-учасниці цього Протоколу заявляють, що для вжиття ефективних заходів щодо попередження незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, боротьби з ним необхідний всеосяжний міжнародний підхід, у тому числі співпраця; обмін інформацією й інші відповідні заходи, у Протоколі зазначається про виключну необхідність прийняття такого роду акта, оскільки, незважаючи на роботу, проведену на інших міжнародних форумах, не існувало універсального документа, в якому б зачіпалися всі аспекти незаконного ввозу мігрантів та інші пов'язані з ним питання. Мета Протоколу Конвенції «Проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю» полягає у попередженні незаконного ввозу мігрантів і боротьбі з ним, а також у заохоченні співпраці між Державами-учасницями у досягненні цих цілей при забезпеченні захисту прав незаконно ввезених мігрантів.

Сфера застосування зазначеного Протоколу - попередження, розслідування та кримінальне  переслідування у зв'язку із злочинами, визнаними такими відповідно до цього  Протоколу, вони (злочини) носять транснаціональний  характер і зчинені за участю організованої злочинної групи, а також захист прав осіб, які стали об'єктом таких злочинів.

Окремий розділ Протоколу встановлює заходи протидії незаконному ввезенню мігрантів по морю. Його можна визначити  як організаційний, оскільки Державами-учасницями розроблений механізм припинення використання судна, щодо якого є підозра в участі у незаконному ввезенні мігрантів по морю.

Участь України у міжнародній  співпраці щодо боротьби з нелегальною  міграцією лише започатковується. Підписання Протоколу на­шою державою є значним кроком на шляху формування законодавства, спрямованого на боротьбу з нелегальною міграцією.

Що ж стосується національного  аспекта вказаної проблематики, то необхідно зазначити, що відповідні питання регламентуються Конституцією України, законами «Про громадянство», «Про біженців», «Про імміграцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним кодексом та низкою інших нормативно-правових документів.

Міграція є характерним явищем нового тисячоліття, що має здатність поширюватися. Разом з тим зростає й кількість проблем, пов'язаних із цією тенденцією: правових,   економічних,   соціальних, етнокультурних, релігійних, психологічних. Їх вирішення можли­ве при координації зусиль усіх   гілок  влади,   комплексному підході до вирішення питання боротьби з нелегальною міграцією та тісному міжнародному співробітництву у сфері вирішення даної проблеми.

 

 

2.Дослiдження про торгiвлю людьми в Українi

 

У боротьбі з торгівлею  людьми в Україні, попри досягнення останніх років, залишаються “білі плями”. Такий висновок звіту під назвою “Торгівля людьми в Україні: Оцінка заходів, спрямованих на протидію”.  Дослідження, яке є свого роду “абеткою” з проблеми торгівлі людьми в Україні, презентували міжнародні організації Британська рада, ОБСЄ, ЮНІСЕФ та Агентство США з міжнародного розвитку.

“Людей уже експлуатують в Україні як вдома, так і на роботі. Тому вони не вважають експлуатацією  себе за кордоном чимось незвичним, якою б серйозною вона не була. Це страждання, які необхідні, аби заробити собі на життя. Таким чином, після повернення додому ці люди не визнаватимуть, що є потерпілими від торгівлі людьми”. Це цитата з інтерв`ю представника неурядової організації з Івано-Франківська – одного зі 134 інтерв`ю, на яких побудована книга.

Дослідники створили свого роду “енциклопедію” проблеми торгівлі людьми в Україні. І дійшли висновку про існування прогалин у боротьбі з новітнім рабством. Інформаційна кампанія, твердять вони, не досягає маленьких містечок і  сіл, і з освітніх програм вилучені чоловіки, а також жінки старшого віку, які раніше традиційно не вважалися групами ризику. Жертви торгівлі людьми не визнають себе такими або не знають, що мають право на отримання допомоги та компенсацію завданих збитків. Закон щодо захисту свідків хоч існує, але не застосовується, а вироки, винесені торговцям людьми, занадто м`які – до трьох років покарання умовно.

Одна з авторів дослідження, віце-президент Міжнародного правозахисного центру “Ла-Страда – Україна” Інна Шваб каже, що работоргівля українцями наразі не йде на спад:

«Багато є жахливих історій, коли дівчат перевозять, неповнолітніх дівчат, під дахами поїздів, завернутих в  скловату для того, щоб їх не можна  було просканувати, перевозять за межі України. Або коли неповнолітнім  дівчаткам, п`ятнадцятирічним, роблять паспорти 18-річних жінок і відправляють танцювати в Сирію, в Арабські Емірати».

Як каже Інна Шваб, дедалі тривожніших  масштабів набирає торгівля дітьми, здебільшого безпритульними та сиротами, причому ця торгівля процвітає всередині самої України:

«Вона навіть більше ніж торгівля дітьми з перетином кордону, бо для  дітей там дуже суворі правила  виїзду, дуже суворі правила оформлення документів для вивозу дітей з  України. Саме тому набагато вигідніше  їх використовувати тут, в Україні. Наприклад, дуже багато випадків, коли дітей з Криму привозять в Київ для жебракування. Коли дітей із Придністров`я продають за копійки в Одесу для використання в порнобізнесі. Порушена кримінальна справа за таким фактом».

Торгівлю людьми часто називають сучасною формою рабства. Однак дослідниця схиляється до думки, що більшість випадків торгівлі людьми – це спотворена форма міграції:

«Не дивлячись на те, що випадків торгівлі людьми дуже багато, є багато успішних випадків. Так, люди працюють нелегально. Але вони отримують гроші, вони підтримують сім`ї, які залишились в Україні. І коли ми проводимо наші превентивні кампанії, коли ми даємо консультації, ми не говоримо людям: не їдьте. Бо для того щоб їх залишити в Україні, потрібно щось запропонувати. Альтернатив в Україні нема. Ми просто розказуємо про їх права, про їх можливості, про те, що необхідно знати і куди треба звертатися за допомогою у випадку, якщо вони є жертвами торгівлі людьми. І наш досвід, вже десятирічний досвід роботи в Україні свідчить, що це найбільш ефективно».

Як каже Інна Шваб, висновки дослідження  “Торгівля людьми в Україні: оцінка заходів, спрямованих на протидію”,  ляжуть в основу нової національної стратегії боротьби з новітньою  работоргівлею, живильним середовищем  для якої служить бідність.

 

3.«Люди як товар». Торгівля людьми й досі актуальна для України проблема

 

322 випадки продажу  людей у рабство виявили торік  українські правоохоронці. Таку  офіційну статистику наводить  Міністерство внутрішніх справ  України. А за останні 18 років жертвами торгівлі людьми стали 100 тисяч українців. Причому йдеться не лише про жінок, з яких роблять повій, а й про чоловіків, котрих використовують для трудової експлуатації. Яким є механізм такого бізнесу в Україні? Хто потрапляє у тенета работоргівців?

За офіційною статистикою  МВС України, торік правоохоронці  припинили діяльність 18 організованих  злочинних угруповань, які займалися  торгівлею людьми, повідомив Володимир  Євдокимов, заступник міністра внутрішніх справ України. «Ми ставимо перед  нашими працівниками конкретне запитання. Нам не потрібні цифри, нам потрібна боротьба. А боротьба з цим явищем передбачає документування всього ланцюга: вербувальник – жертва – злочинна організація, яка експлуатує жертву».

Один із основних пунктів торгівлі людьми в Україні – Одеса

Улюблений напрям для бізнесменів, які продають людей у рабство, Одеса-Стамбул. При цьому є певні  тарифи. Наприклад, ціна жінки на підпільному  ринку – до півтори тисячі доларів, зазначають джерела у місцевих правоохоронців. Вони переконують, що не сидять, склавши руки: за статтею 149 Кримінального кодексу «торгівля людьми» на Одещині порушили понад півсотні карних справ, розповідає одеський кореспондент Радіо Свобода Петро Каландирець.

І хоча за останні два роки офіційна статистика свідчить, що кількість потерпілих від торгівлі людьми скоротилася удвічі, ситуація залишається загрозливою.

Як повідомили Радіо Свобода  у Всеукраїнській мережі «Віра. Надія. Любов», нині ведеться робота, спрямована на повернення додому більше 40 мешканців  Одещини. Вони стали жертвами торгівлі людьми у Туреччині та Росії. Потерпілими є переважно жінки похилого віку, молоді жінки з малозабезпечених сімей, сироти, такі що зловживають спиртними напоями. Їм пропонують роботу у сільському господарстві, вивозять за межі України і примушують займатись жебрацтвом.

«Нинішня економічна криза, яка  поглинула Україну, може стрімко  змінити статистику кількості постраждалих від торгівлі людьми у бік зростання. На жаль, в Одесі вже не працює реінтеграційний центр для потерпілих від торгівлі людьми, але ми продовжуємо роботу, спрямовану на соціальний супровід цієї категорії людей. Всім, хто цього потребує, надається юридична та психологічна допомога, медичне обслуговування. Багато з наших громадян нині їдуть за кордон. Темі боротьбі з торгівлею людьми слід приділяти особливу увагу», вважає заступник керівника мережі «Віра. Надія. Любов» в Одесі Ольга Костюк.

Вона ж наголосила на необхідності проведення роз’яснювальної роботи серед мешканців регіону. Нині на неї не вистачає коштів. Допомагають різноманітні міжнародні організації. Приміром, за підтримки Британської Ради, ОБСЄ, Міжнародної організації з міграції в Одесі була проведена серія тренінгів для прикордонних служб, працівників міліції, суддів, державних службовців, які працюють з цією проблематикою.

На Апеніннах найбільше поширений  феномен рабства Одна з багатьох держав, куди переправляють своїх  жертв українські работоргівці –  Італія. Як борються з рабством на Апеннінському  півострові, розповідає італійська кореспондентка Радіо Свобода Наталка Кудрик.

Для подолання проблеми, окрім покарання винних, в країні діє також програма допомоги громадянам-жертвам рабства. Наприклад, з метою соціального захисту потерпілому видають дозвіл на проживання в Італії на 6 місяців з перспективою його поновлення. Для тих, хто бажає повернутися на батьківщину, італійські установи сприяють в оформленні документів.

Стосовно громадян України, йдеться передусім про жінок, які потрапляють на півострів нібито для хатньої роботи, а насправді змушені займатися проституцією. Випадки трудової експлуатації українців поодинокі. Як пояснила міжкультурний посередник у Неаполі Наталія Маделик, це пов’язано з тим, що українська громада нині більш згуртована і краще поінформована про можливості працевлаштування, про свої права та обов’язки.

 

 

Потенційні  жертви

Загальну картину, скільки  українців потрапляють у трудове  рабство протягом року, з’ясувати складно. Адже такі люди їдуть працювати за кордон нелегально, зазначає координатор Національної гарячої лінії з питань запобігання торгівлі людьми Ірина Огороднійчук. За її ловами, найчастіше рабами стають жінки, хоча чверть потерпілих - чоловіки, котрих використовують як дешеву робочу силу. «Відповідно до нашої статистики найчастіше поповнюють резерви работоргівців мешканці Донецької, Луганської, Харківської, Миколаївської та найбільше Київської областей. Найчастіше виїздять за кордон з метою працевлаштування і, як правило, нелегально. Для чоловіків – будівництво, сільське господарство. Для жінок - готельно-ресторанний бізнес, сільське господарство».

Довірливі люди, як правило, самі потрапляють на гачок нечесних роботодавців, оскільки вірять їм на слово і не вивчають умови контракту, підтверджує Світлана Батсікова, представниця Міжнародної організації з міграції в Україні. Вона наводить історію однієї з жертв работоргівлі. «Українка знайшла оголошення в газеті про роботу в одній із західноєвропейських країн доглядальницею за жінкою, яка не може пересуватися. Однак насправді ж вона повинна була, окрім основної роботи, бути хатньою робітницею та доглядальницею за дітьми за значно меншу зарплатню. Господар не платив їй декілька місяців, періодично бив, ґвалтував. Лише звернувшись за допомогою до дружини господаря, жінка змогла повернутися додому».

Коли набирає обертів  економічна криза, жертв торгівлі людьми може стати все більше і більше, прогнозує правозахисник Тетяна Яблонська. «Люди погоджуються на геть погані умови роботи для того, щоб мати хоч якийсь заробіток. Працюють без належних документів, без контрактів та без оформлення».

Щоб не стати рабом!

Щоб не потрапити на «гачок»  до торгівців, координатор Національної гарячої лінії з питань запобігання торгівлі людьми Ірина Огороднійчук радить: «Перед тим, як їхати за кордон, потрібно взяти з собою номери телефонів неурядових організацій, які допомагають мігрантам у випадку якихось негараздів та номери телефонів Посольства України у тій країні, до якої Ви їдете».

Те, що потенційними жертвами работоргівців є малоосвічені молоді люди з провінції, говорять експерти з питань запобігання торгівлі людьми. Щоб не потрапити у тенета новітніх рабовласників, вони радять залишати копії  паспорту своїм рідним, ще одну мати при собі. Крім цього обов'язково має бути оформлена робоча віза. Підписувати трудову угоду людина має на зрозумілій їй мові у двох примірниках.

 

3.Торгівля людьми у  сучасному світі.

 

         У сучасному світі торгівля людьми  є одним з найбільш брутальних та                         масових порушень прав і свобод людини.

За неофіційними даними в світі близько 4 млн. осіб щороку переправляються через кордони  держав для використання в підневільній праці. В сучасну работоргівлю втягуються навіть держави, які уникнули рабовласницького періоду у своїй історії. Якщо протягом ХIX ст. з Азії і Африки було вивезено 12 млн. рабів, то упродовж останніх 30 років ХХ ст. лише азіатських дівчат та жінок до Європи з метою експлуатації в підневільній праці було переправлено 13 млн.

Для України торгівля людьми в її сучасному розумінні  постала наприкінці ХХ ст., зокрема  після розпаду СРСР. Сукупність соціально-економічних  умов, специфіка географічного положення  та справжній “хаос” на українських  кордонах призвели до того, що  Україна перетворилася в країну-донора та країну-транзит “живого товару”. Особливо загрозливих форм набула торгівля жінками та дітьми.

За інформацією Міжнародної  організації з міграції, за останні  роки близько 400 тисяч українців  виїхали за кордон з метою працевлаштування, з яких понад 100 тисяч жінок  потрапили в секс-індустрію країн-реципієнтів.

Проблема полягає в тому, що розслідування, та й виявлення, таких злочинів –– практично неможливе. Транснаціональна злочинність виробила добре відпрацьований механізм здійснення торгівлі людьми, при якому прослідкувати  рух “живого товару” надзвичайно важко. Окрім цього, існує високий рівень  латентності серед правоохоронних органів нашої держави, що явно не сприяє боротьбі з работоргівлею.

Проте, слід зазначити, що останнім часом намітились певні позитивні зрушення у ставленні до проблеми торгівлі людьми як пересічних громадян, так і представників владних структур. Водночас масштаби та обсяги работоргівлі в нашій країні продовжують залишатись загрозливими. Однією з причин цього є вкрай складна соціально-економічна ситуація в Україні.

Донедавна було відсутнє універсальне й обов'язкове визначення торгівлі людьми на регіональному й  міжнародному рівнях. Різні, частково співпадаючі визначення, використовувалися різними сторонами й законодавчими інструментами. Єдине юридично обов'язкове міжнародне визначення торгівлі людьми міститься в Протоколі ООН про торгівлю людьми, прийнятому у грудні 2000 року. Він дає наступне визначення торгівлі людьми:

«Торгівля людьми» означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом погрози застосування сили або іншими формами примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигід, для одержання згоди особи, що контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або експлуатацію органів".

Існує низка міжнародно-правових документів щодо викоренення рабства, звичаїв подібних до рабства, торгівлі людьми та інших форм експлуатації людей.

 

• 25 червня 1926р. Конвенція щодо рабства.
• 1948 р. Загальна декларація прав людини
• 1950 р. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією

 проституції  третіми особами

• 7 вересня 1956 р. «Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі

та інститутів і звичаїв, подібних до рабства»

• 1989 р. Конвенція про права дитини
• 1930 р. Конвенція № 29, яка забороняє примусову працю в більшості її форм
• 1957 р. Конвенція №105, яка забороняє використовувати примусову працю для потреб економічного розвитку

Сексуальна  експлуатація — це один з видів експлуатації праці людини,

зокрема в галузі проституції (здійснення природних статевих актів, задоволення статевої пристрасті неприродним  способом, вчинення будь-яких інших  дій сексуального характеру з  метою отримання доходів, а не на основі приязні чи особистої симпатії) чи в суміжних з нею сферах.

 

• Використання в порнобізнесі  –– це фактичне використання людини для створення предметів порнографічного характеру, незалежно від її ролі в даному процесі.
• Втягнення у злочинну діяльність - це дії, пов’язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчиненні з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному ч кількох злочинах. При цьому можуть використовуватись різноманітні способи впливу
• Залучення в боргову кабалу - фактичне поставлення особи в стан повної рабської залежності іншої особи. Експлуатація такої особи триває до тих пір, поки вона не відпрацює свій “борг” (у більшості випадків –– ціну, яку за неї було сплачено та витрати пов’язані з її утриманням).
• Усиновлення чи удочеріння в комерційних цілях - це оформлення спеціальним юридичним документом встановлення батьківської опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою подальшого їх використання для отримання доходів (у жебракуванні, занятті азартними іграми чи для подальшого укладення щодо них угод пов’язаних з фактичною передачею права власності ). Використання у збройних конфліктах використання особи для виконання нею бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.
• Примусове донорство

       При  цьому відповідно до опублікованого  раніше дослідження Держдепартаменту  США, щорічно нелегально кордони  перетинають від 600 до 800 тис. чоловік,  з них 80% - жінки й діти, змушені  заробляти на життя, торгуючи своїм тілом. Інші 20% становлять донори органів і робітники на фермах. Жертвами торгівлі людьми щорічно стають понад 120 тисяч жінок і дітей тільки із країн Центральної й Східної Європи. Взагалі ж ємність міжнародного ринку работоргівлі становить як мінімум 4 млн чоловік у рік. У світових банківських структурах щодня легалізується більше 1,6 млн дол., отриманих у результаті незаконного обороту наркотичних засобів, торгівлі зброєю й людьми. Щорічно у світі легалізується більше 600 млрд дол., отриманих у результаті різної незаконної діяльності.

 

Свобода й недоторканність  людини від давніх часів були об'єктом  посягань, по-перше, як з боку держав і політичних режимів, по-друге, з  боку окремих осіб, що заробляли на цьому великі гроші.

З давніх-давен у деяких державах були поширені рабство й работоргівля як одна з форм торгівлі людьми. Але тоді і рабство, і работоргівля були законними явищами. Рабство являло окремий вид існування людини (раба), а работоргівля виступала засобом придбання та продажу людей на тодішніх спеціальних ринках рабів. У рабстві й работоргівлі були зацікавлені работорговці й рабоотримувачі, одначе на самих рабів це лягало страшним тягарем, оскільки максимально обмежувало їхні права. Раб був істотою, з якою можна було чинити що завгодно: бити, ображати, катувати і навіть вбити. Закони давали таку можливість. Сам же раб не мав змоги захистити себе, оскільки був скоріше річчю, ніж людиною. Минали тисячоліття, але рабство й торгівля рабами не зникали, змінюючи хіба що форму існування.Документом, що стосується боротьби з торгівлею людьми, зокрема жінками, є Декларація про викоренення насильства проти жінок (1993р.)

Основними країнами-реципієнтами “живого  товару” з України є країни Західної Європи (Німеччина, Італія, Іспанія, Бельгія), а також Туреччина, Греція, Ізраїль, США, Об’єднані Арабські Емірати та ін. Останнім часом неухильно зростає потік громадянок України, що різними шляхами виїжджають до Австралії.

 

Формы торговли женщинами разнообразны. Одна из них - аукционы, по примеру Африканских работорговых рынков 18 - 19 века. В Милане, Италия, в декабре 1997, полиция раскрыла банду, которая проводила аукционы женщин, вывезенных из бывшего Советского Союза. Женщин раздевали, показывали и продавали в среднем за 1000 долларов США. Торговцы и сутенеры использовали экстремальное насилие для контроля над женщинами и территорией. Женщин убивают как предупреждение конкурирующим торговцам и сутенерам и в наказание за отказ заниматься проституцией. В двух раскрытых случаях, женщин, которые сопротивлялись, убили в назидание другим женщинам. В Стамбуле, Турция, две украинские женщины были выброшены с балкона и убиты на глазах у их шести русских подруг. В Сербии, украинская женщина, которая сопротивлялась, была публично обезглавлена.