Міністерство  освіти і науки України

Кіровоградський інститут комерції

економічний факультет

Кафедра фінансів 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ 

з дисципліни “БЮДЖЕТНА СИСТЕМА”

на тему:

«Бюджет, як економічна категорія» 
 
 
 
 

ВИКОНАВ:

студент  Банік Мстислав Сергійович

курс  ІІІ, група КФ - 72 

ПЕРЕВІРИВ:

Науменко  Анна Миколаївна 
 
 

Кіровоград - 2010 

  ЗМІСТ 
 

  ВСТУП 3

  РОЗДІЛ 1. 5

  ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ 5

  1.1. Характеристика бюджету та бюджетні відносини 5

  1.2. Бюджет як системне поняття 11

  РОЗДІЛ 2. 14

  ФУНКЦІЇ ТА МОДЕЛІ БЮДЖЕТУ 14

  2.1. Функції бюджету 14

  2.2. Моделі бюджету 15

  РОЗДІЛ 3. 20

БЮДЖЕТ ДЕРЖАВИ В РІЗНИХ ФІНАНСОВИХ МОДЕЛЯХ ЕКОНОМІКИ 20

  ВИСНОВОК 25

  Перелік використаних джерел 26 
 
 

ВСТУП

    При переході до ринкових відносин істотно  змінюються роль і значення держави  в управлінні соціально-економічними процесами. На відміну від адміністративно-командних  методів управління в умовах ринку  державне втручання в економіку  має бути досить обмежений характер і бути спрямованим насамперед на вирішення таких глобальних проблем, як забезпечення безперебійного функціонування ринкового механізму в цілому, розвиток продуктивних сил, зміцнення  обороноздатності країни, а також  економічна підтримка і соціальний захист найбільш вразливих верств населення  за допомогою раціонального розподілу  і перерозподілу сукупного суспільного  продукту і національного доходу країни.

    Найважливішим інструментом державного регулювання  економічних процесів, вирішення  соціальних, політичних, виробничих, екологічних  завдань в умовах ринку виступає бюджетний механізм.

    Саме  шляхом бюджетного перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного  доходу держава прагне досягти створення  такої структури суспільного  виробництва і народногосподарських пропорцій, які адекватні ринковим механізмом господарювання. За допомогою  бюджетного механізму можливо вплив  держави на розвиток таких макроекономічних процесів, як економічний підйом країни, зміцнення соціальної сфери, прискорення  темпів науково-технічного прогресу, докорінне  переоснащення матеріально-технічної  бази виробництва, розвиток інноваційних процесів, зниження рівня безробіття і збільшення зайнятості в Україну.

    Державне  регулювання економіки може здійснюватися  на основі змін пріоритетів бюджетної  політики, яка все більше повинна  переходити від вирішення оперативних  і поточних завдань до розробки і послідовної реалізації довгострокових та цільових програм, що охоплюють різні сфери суспільної діяльності.

    Розвиток  бюджетного механізму в умовах ринку  має відбуватися в напрямку все  більш ефективного впливу бюджету  на господарську кон'юнктуру та рівень ділової активності підприємців, демонополізацію  економіки, розвиток її приватного сектора, приватизацію виробництва та ін За допомогою таких фінансових важелів, як податки, державні інвестиції, бюджетні кредити, обсяги бюджетного фінансування створюються передумови для впливу держави на різні сторони господарювання, сприяючи прискореному оновленню основних виробничих фондів, розвитку АПК, інфраструктури суспільного виробництва, створення  нового механізму фінансування науки, охорони здоров'я, культури, вдосконалення  державної системи підготовки та перепідготовки кадрів, розвитку структурі робочих місць на ринку праці.

РОЗДІЛ 1.

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

1.1. Характеристика бюджету та бюджетні відносини

    Бюджет - складна економічна категорія. Як економічна категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу і використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Іншими словами ¾ державний бюджет ¾ це грошові відносини, що виникають у держави з фізичними та юридичними особами у зв'язку зі створенням централізованих фінансів, а також з розподілом і перерозподілом національного доходу, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів та установ, управління державою, зміцнення обороноздатності країни та ін. Фінансові відносини, що складаються у держави з підприємствами, організаціями, установами та населенням називаються бюджетними. Специфіка цих відносин, як складової частини фінансових відносин, виражається в тому, що вони, по-перше, виникають у фазі розподілу суспільного виробництва, і, по друге, спрямовані на формування, розподіл і використання централізованих фінансових ресурсів.

    Бюджетним відносинам властивий об'єктивний характер. Це обумовлено тим, що в руках держави постійно повинна концентруватися частина національного доходу, необхідна для забезпечення розширеного відтворення в масштабах суспільства, задоволення економічних та соціально-культурних потреб громадян, покриття громадських витрат управління, підвищення обороноздатності країни. Бюджетні відносини органічно пов'язані з функціонуванням держави, але разом з тим ці відносини є елементом базису, а не надбудови. Бюджетні відносини ¾ це частина економічної структури суспільства; їх функціонування зумовлюється тим, що для здійснення державою її функцій об'єктивно необхідна матеріально-фінансова база. У процесі відтворення бюджетні відносини отримують відповідну їм матеріально-речову форму: вони упредметнюються в бюджетному фонді країни, включає державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети.

    Виступаючи  центральною ланкою в загальній  системі державного регулювання  економіки, бюджет як категорія відображає інтереси конкретних класів і верств населення, оскільки на ньому лежить печать соціальної та економічної політики. У цьому сенсі бюджетні відносини являють собою певну філософію та ідеологію суспільного розвитку.

    Будучи  частиною фінансових відносин, державний  бюджет як категорія характеризується тими ж рисами, які притаманні фінансам у цілому, але в той же час  має свої особливості, що відрізняють  його від інших сфер і ланок  фінансових відносин. До числа таких особливостей слід віднести те, що:

      1) бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаної з відокремленням частини національного доходу в руках держави та її використанням для суспільних потреб;

    2) за допомогою бюджету здійснюється  перерозподіл національного доходу (національного багатства) між  найважливішими сферами суспільного  виробництва (промисловістю, сільським  господарством, транспортом, будівництвом  і т.д.), усередині галузей народного  господарства, між сферами суспільної  діяльності (виробничою і невиробничою  сферами економіки), між регіонами країни та територіями;

    3) область бюджетного розподілу  займає центральне місце у  складі державних фінансів, що  зумовлено ключовим положенням  бюджету в порівнянні з іншими  ланками фінансової системи.

    Погляд  на бюджет як економічну категорію  отримав своє визнання не відразу. Тільки в останні роки переважаючою стала точка зору, згідно з якою з позицій економічною сутністю державний бюджет може розглядатися як самостійна економічна категорія, а з позицій законодавчого встановлення фінансової бази держави ¾ як його фінансовий план. 

    Роль  бюджету у розподілі сукупного  суспільного продукту і національного  доходу.

    У бюджеті країни акумулюється значна частина знов створеної вартості ¾ національного доходу, роз поділюваного і використовуваного у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку (закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону підвищується продуктивності праці, закону зростання потреб) для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.

    В умовах ринкових відносин розподіл національного  доходу відбувався за рахунок створення, розподілу і використання грошових доходів і накопичень. До числа таких доходів відносяться, перш за все державні доходи, доходи підприємств та об'єднань, різних комерційних структур, фінансових груп, банків, а також доходи населення.

    Значна  частина національного доходу поступає в бюджет шляхом прямого розподілу ¾ оподаткування державних, приватних та комерційних підприємств.

    Розподіл  частини національного доходу через  державний бюджет обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для розширеного відтворення та задоволення інших сукупних потреб суспільства, шляхом перерозподілу коштів між галузями виробничої та невиробничої сфер життєдіяльності суспільства, а також між економічними районами країни: державного регулювання грошових накопичень в окремих галузях народного господарства, окремих підприємствах, об'єднаннях і корпораціях, у сільськогосподарському секторі, в торгівлі і т.д.

    Перерозподіл  національного доходу між галузями, об'єднаннями, фірмами через державний  бюджет обумовлено головним чином необхідністю передачі частини чистого доходу із однієї галузі в іншу у відповідності з планами економічного і соціального розвитку країни, з програмами радикальних економічних перетворень суспільства, для проведення перебудови структури суспільного виробництва і т. д.

    Такий перерозподіл в значній мірі викликаний різним рівнем технічного оснащення, і фондоозброєності об'єднань, підприємств і галузей; нерівномірністю розміщення та виявлення нових природних багатств, діючою системою ціноутворення і тим, що при переході до ринкових відносин необхідна підтримка із сторони держави перспективних галузей виробництва. Перерозподіл національного доходу як між галузями так і в середині галузей здійснюється за допомогою державних інвестицій та пріоритетного фінансування окремих видів виробництв, високих технологій, інноваційних процесів. Важливим направленням перерозподілу національного доходу є виділення частини коштів, що йдуть на розвиток невиробничої сфери. В умовах ринкових відносин це перш за все відноситься до підтримки державою таких сфер життєдіяльності суспільства, як охорона здоров'я, просвітництво, наука і культура. Значне місце в структурі перерозподіляється частини національного доходу відводиться утримання апарату управління, правоохоронних органів і т.д.

    Так, на перших етапах будівництва соціалістичної держави розподілення національного доходу було підпорядковане максимальному зосередженню фонду накопичення в руках держави для забезпечення розвитку важкої промисловості і зміцнення оборони країни. Напередодні періоду індустріалізації через державний бюджет перерозподілялася приблизно одна четверта частина національного доходу. У роки, що передують Великій Вітчизняній війні, і в післявоєнний період частка національного доходу, що перерозподіляється через бюджет складала більше 60% його величини, причому відбувалось його інтенсивне перерозподіл між I і II підрозділами суспільного виробництва, між галузями виробництва (головним чином між промисловістю та сільським господарством ), колгоспним і державним секторами економіки.

    При переході до ринкових відносин істотно  змінюється роль бюджету в регулюванні  суспільного виробництва і розподілі  Національного доходу. Основні напрямки цих перетворень ¾ зосередження головних ресурсів державного бюджету на пріоритетних галузях економіки, визначення найбільш загальних пропорцій розвитку суспільного виробництва і необхідних темпів розвитку економіки в цілому. Основна логіка таких трансформацій полягає в тому, що повинна дотримуватися загальна тенденція розвитку економіки в умовах ринкових відносинах ¾ перенесення центру ваги з централізованих на децентралізовані фінанси країни.

    Характерною особливістю сучасного етапу  бюджетної політики є й те, що більша частка національного доходу формується в сфері обігу. Більш того, в умовах інфляційного зростання фінансових ресурсів змінилася структура розподілу і перерозподілу національного доходу. Іншими словами, його інфляційний приріст непропорційно розподіляється між тими суб'єктами, хто отримує її для використання.

    Підраховано, що найбільший тягар від інфляції в Україну лягає на населення  і при цьому не має значення, в якій сфері громадського виробництва  воно зайнято або не зайнято взагалі (пенсіонери, студенти). Після населення тяжкість інфляційних процесів приймає на себе невиробнича сфера. Тому мова йде про необхідність визначення і розрахунку системи балансів виробленим і використаним національним доходом по структурам: суб'єкти господарювання, невиробнича сфера, населення.

    На  підставі цього можливе більш  обґрунтоване рішення питань раціонального розподілу і перерозподілу національного доходу і формування бюджету.

    Виробництво, розподіл і перерозподіл сукупного  суспільного продукту і національного  доходу є передумовою і метою розвитку суспільства в цілому і кожної людини окремо. У зв'язку з цим, розглядаючи роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту і національного доходу, важливо відобразити вплив бюджетної політики на процесів відтворення особистісного елемента виробництва ¾ робочої сили. Вивчаючи першу фазу цього відтворення ¾ виробництво особистісного елемента виробництва (ця фаза включає бюджетні витрати на охорону здоров'я, культуру, загальноосвітню підготовку, професійну підготовку та перепідготовку кадрів, підвищення ділової кваліфікації і майстерності працівників), необхідно відзначити, що ця фаза відтворення робочої сили органічно пов'язана з видатковою частиною бюджету. Сюди ж відносяться так звані трансферні платежі ¾ такі види платежів, які потім ні в якій формі не повертаються до бюджету. Це платежі з бюджету у вигляді пенсій, допомог, стипендій і. т.д.

    Друга фаза відтворення особистісного  елемента виробництва ¾ розподіл працівників по галузях виробництва і сферах діяльності, ¾ значною мірою пов'язана з видатковою частиною бюджетних коштів. Мова йде про зміст за рахунок бюджетних коштів бірж праці та центрів зайнятості, зміст тимчасово не працюючих осіб, які перебувають у статусі безробітних, про витрати з працевлаштування незайнятої робочої сили і т.д.

    Третя фаза ¾ фаза споживання (використання) робочої сили ¾ безпосередньо пов'язана з фазою виробництва суспільного виробництва. Тут відбувається процес створення матеріальних благ, сукупного суспільного продукту і національного доходу ¾ з одного боку, і процес споживання робочої сили ¾ з іншого. Таким чином, фаза використання робочої сили безпосередньо пов'язана з дохідною частиною бюджету. Це виражається в тому, що частина новоствореної працівниками матеріального виробництва вартості (прибутку, що надходить до бюджету у вигляді податків, частини необхідного продукту ¾ прибуткових податків з населення) надходить у дохідну частину бюджету для подальшого перерозподілу між галузями, сферами суспільного виробництва, різними групами і верствами населення і т.д.

    Розгляд проблем раціональною взаємозв'язку відтворення робочої сили з бюджетним процесом дозволяє на стадіях формування та виконання бюджету визначати найбільш пріоритетні напрями витрачання бюджетних коштів з точки зору якісного відтворення робочої сили. 

1.2. Бюджет як системне  поняття

      У цілому бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через  бюджет фінансуються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявляється  й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні відносини  регулюються в законодавчому  порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.

    Визначальною  стороною вивчення бюджету є його характеристика як економічної категорії. Бюджет являється основною ланкою державних  фінансів і важливою складовою частиною фінансової системи в цілому. Фінанси  виражають сукупність економічних  відносин у грошовій формі з приводу  розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту (ВВП)¹. Суб'єктами даних відносин виступають юридичні і фізичні особи та держава, об'єктом є ВВП, а в його складі, насамперед, заново створена вартість - національний доход. При певних умовах фінансових відносин може бути національне багатство, яке включає вартість накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.

    Бюджет  держави як відокремлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із формуванням  і використанням основного централізованого фонду фінансових ресурсів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, характеризують двосторонні  відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються  державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані із створенням фінансової бази для забезпечення виконаних  державою її функцій - управлінської, оборонної, економічної та соціальної; в-четвертих, характеризують перерозподіл фінансових ресурсів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни. Таким чином, бюджет держави представляє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду фінансових ресурсів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

    Бюджет  виражає участь держави у розподільних відносинах. На чому ж базуються  її права у розподілі ВВП? Права  підприємців та робітників і службовців підприємств, як відомо, засновані на їх правах власності, відповідно, на засоби виробництва та на робочу силу. Вони виступають суб¢єктами фінансових відносин у суспільстві як безпосередні виробники. Їх зусиллями, їх працею створюється ВВП. Відповідно, в процесі розподільних відносин кожний отримує свою частку: підприємці - прибуток, робітники і службовці - заробітну плату. Ці результати розподілу виражають відносини і права власності. Кожний отримує те, що йому належить.

    Пропорції між прибутком і заробітною платою регулюються як ринковими відносинами, так і в законодавчому порядку. Ринковий механізм збалансування пропорцій  між прибутком і заробітною платою є саморегульованою системою, заснованою на балансі інтересів і протиріч. З одного боку, кожний із суб'єктів  прагне отримати якомога більшу частку.

    Однак існують певні обмеження, які, з  другого боку, стримують ці прагнення. Так, підприємці обмежені в зростанні  прибутку за рахунок зменшення заробітної плати, адже для отримання прибутку необхідно реалізувати вироблену  продукцію. Швидка реалізація забезпечується при високій платоспроможності  населення, що визначається рівнем його доходів, насамперед, заробітної плати. Аналогічно робітники і службовці  не можуть безперервно намагатись збільшення заробітної плати за рахунок зменшення  прибутку, адже це підриває фінансову  базу підприємств, а відтак і перспективи  росту заробітної плати. Правове  регулювання пропорцій між заробітною платою і прибутком забезпечується законодавчими актами в сфері  оплати праці і регламентування  прибутку. Так, як правило, в більшості  країн встановлюється мінімальний  рівень оплати праці. Рівень прибутку, як правило, не нормується. Але він  може регулюватись економічними методами, наприклад, податком на надприбуток.

    Права держави у розподілі ВВП засновуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні  нею суспільних функцій. Держава  централізує частину коштів не заради самої по собі централізації, а для  фінансового забезпечення своєї  діяльності. Податки та інші форми  централізації ресурсів є нічим  іншим, як платою суспільства, тобто  юридичних та фізичних осіб, за виконання  державою її функцій. По-друге, держава  може брати участь у розподілі  ВВП і як один із суб'єктів його створення, виступаючи власником засобів  виробництва в рамках державного сектору. Тоді на неї поширюються  всі права власника, в тому числі  і право на одержання доходу від  підприємницької діяльності.

РОЗДІЛ 2.

ФУНКЦІЇ ТА МОДЕЛІ БЮДЖЕТУ

2.1. Функції бюджету

      В усіх країнах бюджет сповна забезпечує функції управління. Безперечно, є  відмінності у побудові державного апарату влади й управління, у  структурі його органів, у чисельності  зайнятих у ньому працівників. Однак  що стосується частки видатків на державне управління у складі ВВП, то істотних відмінностей між країнами не існує, тобто вони не впливають на побудову фінансової моделі суспільства.

      Забезпечення  виконання державою другої історичної функції — оборони — має більші відмінності. Є деякі країни, які практично відмовляються від воєнних видатків, і є країни, що мають досить потужний воєнний потенціал. Але більшість виходить із принципу мінімальної достатності. При цьому кожна країна має своє розуміння цієї достатності. Однак відмінності у підході до видатків на оборону не є визначальними у побудові фінансової моделі, хоча і впливають на неї.

      Фінансове забезпечення економічної функції  держави нині досягається в основному  через фінансове регулювання. Застосування державного субсидіювання досить обмежене. Отже, державне втручання в економіку  не пов'язане з централізацією для  цього значних коштів у бюджеті, а тому виконання державою економічної  функції теж суттєво не впливає  на побудову фінансової моделі суспільства.

      Таким чином, залишається єдина функція  — соціальна, яка визначає характер фінансової моделі. Це справді так, оскільки підхід до її фінансового  забезпечення різний. По-перше, за сферою дії — усі основні ланки  соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, культура) чи тільки окремі охоплюються  державним фінансовим забезпеченням? По-друге, в який спосіб і в яких межах вони забезпечуються державою?  

2.2. Моделі бюджету

      Тут підходи у кожної країни свої, що свідчить про індивідуальність фінансових моделей. Однак усе-таки певні закономірності є, що і дає підстави виділити вказані  вище три варіанти фінансової моделі суспільства.

      Американська  модель, яка ґрунтується на максимальному рівні самозабезпечення і самофінансування, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації національного продукту (25—30 %). При цьому забезпечення виконання державою функції оборони обумовлене воєнною доктриною, яка спирається на провідну роль США у світі. Це могутня у воєнній сфері держава, яка багато коштів витрачає на воєнні цілі. Для виконання економічної та соціальної функцій кошти теж централізуються, але за принципом мінімальності. Тобто фінансове втручання в економіку зводиться до того рівня, без якого просто не обійтись. У соціальній сфері розрахунок ведеться виходячи із необхідності забезпечення тільки тих верств населення, які не можуть обходитися без державної фінансової допомоги. Оскільки частка такого населення незначна, то і потреба у фінансуванні соціальних програм мінімальна. Отже, американська модель забезпечує максимальне фінансове стимулювання. З одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цього. Кожний член суспільства, кожне підприємство мають спиратись тільки на власні сили. Фінансова модель не дає вмерти з голоду представникам соціального дна суспільства, але й прожити пристойно без власних доходів неможливо. Це досить жорстка модель, однак водночас і високоефективна. Вона ґрунтується, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

      Протилежністю американській є скандинавська модель. Для неї характерною є розгалужена державна соціальна сфера, що потребує відповідного рівня централізації ВВП у бюджеті — до 60 %. Вона забезпечує належний рівень державних соціальних послуг для всього населення, хоча водночас для можливості вибору та для конкуренції існує і приватний сектор. Ця модель характеризується як високим рівнем доходів населення, так і високим рівнем їх оподаткування. Вона створює клімат упевненості і соціальної врівноваженості, оскільки не така жорстка, як американська. Але вона можлива лише за умов високого рівня доходів громадян (після сплати високих податків має залишитись достатньо доходів для індивідуального споживання) та належної культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці, поваги до державного сектору. Якщо таких передумов немає, то модель, що заснована на подібному рівні централізації і відповідній побудові соціальної сфери, не може бути ефективною і веде до розвалу економіки, як це сталося на теренах колишнього СРСР.