Бюджетна система України: становлення та розвиток

     Вступ

Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.

Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функції.

Актуальність теми посилюється тим, що бюджетна система нашої країни на сьогоднішній день є фактичною копією бюджетної системи колишнього СРСР. На пострадянському і постсоціалістичному європейському просторі вже усі держави, крім України та Білорусії, реформували або розпочали реформувати свої бюджетні системи. І це стало дієвим фактором суттєвих економічних зрушень в цих державах, виходу із стадії соціально-економічної кризи.

Стало очевидно, що бюджетна система потребує вдосконалення: форм та методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків.

1.                            Становлення сучасних бюджетних відносин. Етапи становлення бюджетної системи України.

Праобраз бюджетних відносин почав зароджуватись з розвитком перших цивілізацій, коли вони почали оформлюватись у держави. Але пройшло багато століть, перш ніж бюджет став невід'ємним атрибутом держави, а необхідність його формування була усвідомлена людьми. Цьому передувала тривала еволюція товарно-грошових відносин, вироблення системи збирання і витрачання державних доходів, яка б задовольняла більшу частину суспільства, забезпечувала виконання державою таких життєво важливих функцій, як захист від посягань інших держав, фінансування соціально-економічного розвитку країни тощо. Усе це у відносно дієздатному варіанті було сформовано протягом XIX ст.

Фінанси як самостійна сфера людської діяльності й економічна категорія сформувались на кілька століть раніше, але поступово бюджетні відносини стали головними у фінансових.

Бюджетні відносини почали виділятись в окрему ланку фінансових, коли ускладнився процес перерозподілу частини суспільного продукту й управління цим процесом стало складнішим. Так, у другій половині XIX ст., коли відзначався бурхливий розвиток економік Англії, Франції, Німеччини, дещо нижчими темпами розвивалась економіка царської Росії, почали істотно зростати надходження до бюджетів. Окремі локальні війни, які в цей час відбувалися в Європі, також вимагали значного обороту грошових коштів. Для збалансування витрат і доходів вводились нові форми забезпечення надходжень. Так, у Росії кінця XIX ст. до 30 % усіх надходжень забезпечувала винна монополія. Ще більше посилились ці процеси на початку XX ст., особливо в країнах, що воювали.

Потрібно також відзначити характерну особливість суспільних відносин, що почали формуватись у середині XIX ст. Це — становлення і зростання чисельності робітничого класу, який почав відігравати помітну роль і, відповідно, вимагав задоволення своїх потреб, передусім соціальних — медичного, освітнього, духовного напрямів.

Отже, наприкінці XIX — на початку XX ст. бюджетні відносини стали вагомою складовою фінансових і фактично виділились в окрему галузь науки та практичної діяльності.

Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом держав Європи. Була загальновійськова казна , до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо.

Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Це 1918-1922 рр. спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд спробували оволодіти бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху.

Створення СРСР і прийняття Конституції Союзу РСР передбачало створення єдиного бюджету, до складу якого включались бюджети союзних республік. Основні положення Конституції були конкретизовані в законодавчих і підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства можна звести до такого:

-         єдність бюджетної системи, централізація податкового законодавства у відані союзних органів і регламентація видатків;

-         включення союзних республік до складу єдиного державного бюджету, затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу.

Бюджетна система Союзу РСР об’єднувала в державному бюджеті: союзний бюджет, бюджет соціального страхування та державні бюджети 15 союзних республік, в склад яких входили республіканські бюджети союзних республік, державні бюджети 20 автономних республік та більше 53 тис. місцевих бюджетів(країв, областей, округів, міст, районів, сільських та селищних Рад).

Така бюджетна система існувала з 1924р., коли державні бюджети союзних республік були вперше законодавчо закріплені Конституцією СРСР. В державному бюджеті на 1924/1925 р. частка державних бюджетів союзних республік складала 41,9%, причому, основна частина коштів в державних бюджетах - 69,2% - приходилась на місцеві бюджети. В наступні роки спостерігалась поступова централізація коштів в союзному бюджеті. Наприклад, в 1940 р. на частку союзного бюджету приходилось 75,8% ресурсів державного бюджету країни.

В умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між територіями всередині республіки.

При формуванні державного бюджету СРСР на 1989 та 1990рр. були офіційно оприлюднені суми дефіциту бюджету. Відбувся розподіл дефіциту бюджету між союзним та республіканськими рівнями.

Основним регулюючим джерелом в ці роки залишався податок з обороту, нормативи відрахування якого в бюджети союзних республік були визначені диференційовано від 61,4 % до 100 %. В бюджети союзних республік відраховувалось в 1990 р. 20 % платежів із прибутку підприємств союзного підпорядкування, в розмірі 50 % був встановлений норматив відрахувань в бюджети союзних республік від прибуткового податку з населення.

Суттєвою особливістю формування бюджетів на 1991р. був розвиток принципово нових фінансових взаємостосунків між центром та суверенними державами, між суверенними і автономними республіками та місцевими Радами народних депутатів. Так бюджетна система стала включати окремо союзний бюджет, самостійні республіканські (суверенних і автономних республік) та місцеві бюджети.

В 1991р. були повністю передані в бюджет такі найважливіші податки, як податок з обороту та державні податки з населення. Замість цих податків республіками передавалась в союзний бюджет фіксована сума коштів на покриття видатків на народне господарство та на здійснення загальнонаціональних програм. Хоча затверджені бюджетні показники не були виконані із-за недотримання республіками своїх фінансових зобов’язань.

Таким чином, в 1991р. практично було ліквідовано єдину бюджетну систему країни, яка розпалась більш ніж на 55 тис. автономних бюджетів. В результаті загальнодержавний грошовий фонд був поділений за сферами ведення Союзу РСР та суверенних республік.

В Україні ще в 1990р. був прийнятий закон Української РСР “Про бюджетну систему Української РСР”, який визначив основи організації бюджетної системи України. Згідно цього закону фінансові ресурси України були поділені на кошти державного бюджету (республіканського бюджету), бюджетів місцевих Рад народних депутатів, позабюджетних фондів та інших фінансових ресурсів. В цьому законі були відображені питання формування та виконання державного та місцевих бюджетів, розгляд, затвердження, виконання бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

З урахуванням змін, що відбулися в політичному устрої України за 1991-1995рр., а також в бюджетній політиці та бюджетному механізмі, в 1995р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Закону “Про бюджетну систему України”, де наведено більш чітке визначення бюджетної системи, її складових частин, детальніше регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи України.

Як незалежна держава Україна склала проект державного бюджету тільки на 1992р. Через нього перерозподілялося більше ніж 60 % національного доходу і 70 % фінансових ресурсів держави, він був зведений з дефіцитом менше, ніж 3 % доходів.

Таким чином, становлення бюджетної системи має досить тривалу історію, завдяки якій є можливість простежити за роллю держави в розподільчих процесах та місце безпосередньо бюджету в соціально-економічних процесах.

2.                            Сутність та принципи побудови бюджетної системи України.

Бюджетна система України – це об’єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системі становлять Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему України”, інші законодавчі акти.

              Економічною основою бюджетної системи України виступає народногосподарський комплекс. Складовими елементами бюджетної системи є її структура, принципи побудови і організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Він грунтується на адміністративно-державному устрої України. Бюджет України об’єднує 13,3 тис. самостійних бюджетів.

              Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

              Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

              Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.      

              До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об’єднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

              Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Останні створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

              Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Він визначається державним устроєм і адміністративно-територіальним поділом України.

Бюджетний устрій грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

              Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи повинна забезпечуватися єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, грошовою системою, соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

              Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх доходів і видатків.

              Принцип достовірності – це формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів та видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

              Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

              Принцип наочності – це відображення показників бюджетів у взаємозв’язку з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

              Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

              Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету.

Державний бюджет – це система грошових відносин, що виникають між державою з однієї сторони та підприємствами, організаціями, установами, населенням з іншої сторони. За допомогою цих відносин формується, розподіляється та використовується центральний фонд державних фінансових ресурсів; це головний фінансовий план держави на поточний рік, який має силу закону.  За матеріальним змістом – це центральний державний фонд грошових коштів. За соціально-економічним змістом – це основний засіб перерозподілу національного доходу.

Бюджет складається з двох взаємопов’язаних частин: доходів і видатків. Держава регулює відтворювальні процеси через обидві частини. Бюджет стає важливим інструментом економічної політики, впливаючи на соціально-економічні процеси: ділову активність, зайнятість, ринок споживчих товарів. Все це робить бюджет об’єктом напруженої боротьби – через нього задовольняються інтереси різних груп бізнесу, військовопромислових монополій, профспілок.

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках – пріоритетні напрямки вкладень коштів. Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

До проекту Закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України додає техніко-економічне обгрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами – дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій.

В цілому частка загальнодержавного бюджету України досить значна: на 2001 рік його сума планується на рівні 33 млрд. грн., тоді як сума консолідованого бюджету планується на рівні 41 млрд. грн. Це дає підстави говорити про високий рівень централізації в розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів. У зв’язку з цим зростає актуальність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідношення між державним і місцевими бюджетами.

До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого та регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету розмежована. Всього бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група – це сільські, селищні та міські бюджети.

3.                            Напрямки удосконалення бюджетної системи України

Державний бюджет як одна з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові відносини, що виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами усіх форм власності і фізичних осіб - з іншого з метою утворення централізованого фонду коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Таким чином, у бюджеті централізується значна частина коштів, що є необхідною умовою для виконання державою своїх функцій. При дійсному соціально-економічному стані України виникає потреба збільшувати грошові ресурси централізованого фонду для забезпечення безпосередніх державних заходів.

Рівень централізації фінансових ресурсів у Державному бюджеті залежить від конкретних умов господарювання і задач, які необхідно вирішувати на конкретному етапі розвитку. Державний бюджет нашої країни характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Нині бюджет України складає 55% від валового внутрішнього продукту. Така централізація коштів має забезпечити своєчасне фінансування загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, зв'язані з підвищенням заробітної плати й інших соціальних виплат.

Для рішення проблем, зв'язаних з бюджетним процесом, треба орієнтуватися на наступні критерії.

1. Як відомо, Державний бюджет України формується за діючою у світовій практиці методологією. Це означає, що за основу береться розрахунок річного обсягу валового внутрішнього продукту. У залежності від того, як він буде визначатися на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України. Якщо ВВП буде заниженим, то це адекватно відобразиться на дохідній частині бюджету. У цьому разі відбудеться недофінансування областей народного господарства, соціально-культурних установ і інших галузей, передбачених бюджетом. Крім того, не буде належної готівки, що призведе до затримки розрахунків.

У випадку, коли розмір ВВП буде завищеним, нас очікують набагато більші неприємності. Зросте грошово-кредитна емісія, що призведе до зростання грошової маси, а звідси до інфляції і різкому росту цін; будуть передбачені нереальні доходи, що, природно, обумовить зростання бюджетних витрат, фактично не забезпечених відповідними доходами. Тому основна проблема, яку необхідно вирішити, - максимально точно визначити обсяг валового внутрішнього продукту, тобто знайти "золоту середину", з огляду на всі реалії нашої економіки - інфляцію, виробництво товарів і послуг, споживання, нагромадження.

2. Технологія складання Державного бюджету вимагає корінних змін. Сьогодні практикується система, за якою прибуткова частина бюджету "підганяється" до видаткового, тобто спочатку згідно з вимогами міністерств і відомств формується видаткова частина. Після цього переглядаються можливості прибуткової частини і, якщо вони замалі, пропонується прийняти закони про нові податки чи змінити податкові ставки. У такий спосіб виконання бюджету "прив'язується" до майбутніх змін.

А тому при складанні Державного бюджету необхідно насамперед науково обґрунтовано в межах чинного законодавства про податки розраховувати прибуткову частину. Це дасть можливість державі реально оцінити можливості бюджетної політики на майбутній рік. В основу побудови прибуткової частини бюджету повинні бути закладені такі принципи, що дозволяють державі мати хоча б мінімально достатні фінансові ресурси для її діяльності й водночас використовувати податки як інструмент регулювання фінансового стану платників, стимулювання зростання виробництва. До даних принципів належать:

-  установлення таких податків, які б забезпечували регулярну мобілізацію фінансових ресурсів у розпорядження держави в розмірах, достатніх для фінансування запланованих заходів;

-  застосування таких видів податків, які б забезпечували стабільність фінансового стану держави, повноту, стабільність і своєчасність формування її централізованого фонду;

-  упровадження податків, адекватних реальним умовам соціально-економічного стану держави;

-  вилучення /повне чи часткове/ з бюджету доходів, не зв'язаних з фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій.

3. Питання удосконалення відносин між ланками бюджетної системи завжди актуальне. Фактор бюджетного механізму, за якого Рада вищого рівня встановлює нормативи відрахувань для низів, призводить до паралічу органів місцевого самоврядування. Тому необхідно розподілити сфери Державного бюджету і бюджетів місцевих органів. На державному рівні доцільно фінансувати податки, що мають вирішальне значення для фінансування економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити витрати, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного розрахунку у сфері комунальної власності.

Інакше кажучи, необхідно якомога чіткіше розподілити компетенцію між центральними органами влади й органами місцевого самоврядування і законодавчо закріпити її за ними. Законодавство вже заклало принципи самостійності в складання бюджетів усіх рівнів, але вони ще не укріплені економічним механізмом, а тому не працюють.

У зв'язку з цим для створення чіткої системи формування бюджетів усіх рівнів, на наш погляд, необхідно чітко розподілити доходи між усіма ланками бюджетної системи, тобто мати визначену законом дохідну базу, а відносини між державним і місцевим бюджетами будувати з урахуванням умов соціально-економічного розвитку регіонів. Такої мети можна досягти, направляючи 100% податку на доход підприємств і організацій усіх форм власності і деяких інших податків (наприклад, податок на майно) до місцевих бюджетів).

Сучасна система розподілу бюджетних коштів між різними рівнями керування повинна орієнтуватися на рішення обопільної задачі - досягнення збалансованості бюджетів і по "вертикалі", і по "горизонталі". По "вертикалі" треба усунути невідповідності між витратами місцевих бюджетів і надходженнями, закріпленими за даним бюджетним рівнем, Таку незбалансованість цілком подолати без "зовнішньої" корекції нереально: абсолютно податковий потенціал і об'єктивні потреби даної території практично не збігаються. Тому органи державної влади, маючи великі можливості економічного регулювання й обсяг податкових надходжень, можуть і повинні компенсувати дисбаланс місцевих бюджетів, направляючи на доходи ту частину коштів, що акумулюються на рівні Державного бюджету. Однак і тоді, коли податкових надходжень і субсидій достатньо для фінансування загальних витрат місцевих бюджетів, залишається задача збалансування по "горизонталі". Справа в тім, що в межах самих місцевих бюджетів можуть бути неоднакові бюджетні можливості адміністративних одиниць, що охоплюють значний регіон переважно східні області України. Інакше кажучи, у його межах також є свої багаті і бідні території, у зв'язку з чим і на цьому рівні "горизонтальному" необхідна фінансова допомога "понад".

Зараз в Україні використовуються методи, що забезпечують збалансування нижчих бюджетів: субвенції безповоротне цільове фінансування витрат нижчих бюджетів за рахунок вищих, дотації безповоротне надання коштів для відшкодування дефіциту нижчого бюджету; взаємозаліки виділення коштів нижчим бюджетам на відшкодування витрат, зв'язаних з передачею їм видаткових функцій згідно з рішенням центральних органів влади; позики з вищих бюджетів.

Найсерйозніший недолік діючого механізму бюджетного субсидування в тім, що застосовуються не взаємозалежні, а різноманітні, до того ж не регламентовані відповідними нормами форми перерозподілу бюджетних коштів. Тому сфера дії кожної з названих чотирьох форм, їхнє об'єднання, конкретні розміри фінансових ресурсів, що перерозподіляються, щоразу визначаються по-різному, індивідуально. У результаті вплив цих методів приведе до адміністрування і суб'єктивізмі при прийнятті конкретних рішень.

Отже, необхідно виробити єдині критерії організації усіх видів фінансової допомоги, максимально реалізувати потенціал їхнього цілеспрямованого впливу на економіку регіону. Фінансову допомогу регіонам треба надавати, щоб спонукувати органи державної влади на місцях розширювати власну дохідну базу, розвивати інвестиційну активність, структурно перебудовувати економіку регіонів.

          Висновки

Отже, у даний час, як показано, до числа найбільш гострих економічних проблем на Україні відносяться проблеми бюджетних витрат, рішення яких зв'язане, насамперед, зі зміною ролі держави в процесі переходу до ринкової економіки. В умовах командно-адміністративної системи держава бере на себе широке коло функцій по керуванню народним господарством, регулюванню господарських зв'язків, підтримці пропорційного розвитку різних галузей народного господарства, регулюванню господарських зв'язків, підтримці пропорційного розвитку різних галузей і виробництв, забезпеченню підвищення матеріального і культурного рівня життя населення країни. При цьому під впливом державного бюджету відбувається формування і виконання фінансових планів підприємств, отже, і пряма участь держави у виробництві, розподілі ресурсів і продукції. За рахунок акумульованих у бюджеті коштів фінансуються надані безкоштовно послуги в системі освіти й охорони здоров'я, дотуються товари і послуги першої необхідності (житло, продовольство, електроенергія, транспорт), надаються соціальні пільги, що мають універсальний характер.

У ринкових же умовах державне втручання в економіку носить досить обмежений характер і зв'язане, насамперед, з усуненням збоїв у функціонуванні ринкового механізму (у випадках надання суспільних благ і благ колективного користування, що характеризуються зовнішніми ефектами, при виникненні природної монополії), а так само в зв'язку з необхідністю рішення задач перерозподілу доходу (соціальної справедливості).

Україна знаходиться сьогодні на етапі переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. Для умов переходу властиві послідовні скорочення і скасування функцій держави, зв'язаних з особистою участю у виробничій сфері, передача цих функцій приватному сектору. Наслідком таких перетворень повинно стати скорочення бюджетних витрат на фінансування народного господарства і перетворення системи позаекономічних субсидій. При цьому важливим елементом реформ є формування системи соціального захисту, що дозволила б уникнути неприйнятного зниження рівня життя найменш забезпечених груп населення. Обмеженість бюджетних доходів у перехідному періоді вимагає переходу від соціальних пільг універсального характеру до соціального захисту найбільш уразливих верств населення.

Список використаних джерел

1.      Пасічник Ю.В  «Бюджетна система України»;

2.      Закон України «Про бюджетну систему України» від 05.12.90 р. зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 08.10.91 р., 05.05.93 р., 29.06.95 р., 21.05.97 р.

3.      Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дяконова І.І. «Бюджет і фінансова політика України»

4.      Сало І.В.  «Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку»

5.      Інтернет-джерела

Зміст

    Вступ

1.      Становлення сучасних бюджетних відносин. Етапи становлення бюджетної системи України.

2.      Сутність та принципи побудови бюджетної системи України.

3.      Напрямки удосконалення бюджетної системи України

Висновки

     Список використаних джерел

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Реферат на тему:

«Бюджетна система України: становлення та розвиток»

Виконала:

студентка групи ГРМ-32

Іванович Олена

Львів-2011