Бюджетний дефіцит. 3

ВСТУП

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків.

Дефіцит державного бюджету  є важливим економічним показником, адже завдяки ньому можна визначити  в якому стані перебуває держава, прослідкувати за її економічною  активністю; він відіграє істотну  роль у механізмі ефективної бюджетної  політики у період світової фінансової кризи.

Актуальність теми полягає в тому, що на сьогодні в умовах спаду виробництва, відсутності його кредитної підтримки, посилення фінансової нестабільності, кризи неплатежів, невиконання доходів бюджетів всіх рівнів процес зростання дефіциту бюджету є однією з найбільш дискусійних проблем. Уряд має контролювати розмір бюджетного дефіциту, інакше останній сам по собі чинитиме дестабілізуючий вплив на соціально-економічний розвиток країни, так як дефіцит державного бюджету є основним інструментом державної фінансово-кредитної політики і здатен справляти значний вплив на соціально-економічне становище країни, а також бути чинником стримування або прискорення розвитку.

Основною метою дослідження  є теоретичне вивчення економічної  природи і сутності дефіциту бюджету  та зарубіжний досвід зменшення його показників.

Відповідно до мети в роботі ставляться наступні завдання:

– визначити сутність бюджетного дефіциту та його види;

– ознайомитись з причинами виникнення та формами прояву дефіциту;

– ознайомитись з теоретичними аспектами фінансування бюджетного дефіциту;

– дослідити вплив дефіциту бюджету на економіку;

– проаналізувати зарубіжний досвід зменшення показників дефіциту;

– визначити шляхи скорочення дефіциту бюджету України.

Об’єктом дослідження є бюджетний дефіцит.

Предметом дослідження є  причини, наслідки та методи управління бюджетним дефіцитом України.

Проблема бюджетного дефіциту, як одна з найважливіших, розглядається у світлі забезпечення економічної безпеки держави. Саме це зумовило значну увагу дослідників до питань, що стосуються природи, наслідків та інструментів управління цим економічним явищем. Серед західних учених особливої уваги заслуговують праці Дж. Кейнса, А. Лернера, А. Алесіни, А. Сміта, Дж. Крейга, Я. Корнаї, Дж. Сакса та ін. Теоретичним засадам дефіциту бюджету присвятили свої наукові роботи українські вчені-економісти – В. Андрущенко, В. Федосов, С. Юрій, А. Мороз, Т. Вахненко та багато інших. Серед російських фахівців варто виокремити дослідження Д. Боголєпова, М. Соболєва, А. Александрова, В. Лаврова, Н. Любимова, А. Скачко тощо.

1 ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ, ФОРМИ ТА РОЛЬ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ

1.1  Сутність та причини виникнення бюджетного дефіциту, його види та форми прояву

Державний бюджет – система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.

Як об'єктивна економічна категорія бюджет відображає частину  розподільних відносин, пов'язану з  формуванням і використанням  основного централізованого фонду  грошових коштів держави. Бюджетним  відносинам властиві такі ознаки:

– розподільний характер. За допомогою цих відносин здійснюються розподіл і перерозподіл ВВП та національного багатства країни з метою забезпечення держави таким обсягом бюджетних ресурсів, який вона потребує для повноцінного виконання своїх функцій;

– вартісне вираження відносин, тобто носієм бюджетних відносин виступають гроші;

– формування і використання централізованого фонду грошових коштів держави, як кінцева мета бюджетних відносин [5].

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків.

Бюджетний дефіцит є наслідком  певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі  використання фінансових ресурсів понад їх на явну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.

Бюджетний дефіцит має  різні вияви, характеризується розмаїттям причин, чинників і наслідків.

Російський вчений А. Погребинського в сучасній фінансовій наукі передбачає класифікацію бюджетного дефіциту за такими ознаками:

– строком виникнення;

– місцем виникнення;

– формою вияву;

– причинами виникнення;

– напрямами дефіцитного фінансування;

– критерієм визначення складових;

– строком дії;

– зв'язком із державним боргом [15].

За строком виникнення розрізняють плановий і звітний  бюджетний дефіцит. Плановий дефіцит – затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами. Звітний бюджетний дефіцит – фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України.

За місцем виникнення бюджетний  дефіцит поділяється на зовнішній  і внутрішній. Зовнішній дефіцит – різниця між зовнішніми видатками та надходженнями від зовнішніх джерел. Внутрішній дефіцит характеризує перевищення обсягів загального дефіциту над зовнішнім.

За формою вияву розрізняють  відкритий, прихований і квазіфіскальний бюджетний дефіцит. Відкритий дефіцит – офіційно затверджений стан бюджету у законі про Державний бюджет України на плановий рік чи у рішеннях сесій місцевих рад про відповідний місцевий бюджет. У цих документах не тільки фіксуються загальні обсяги дефіциту, а й конкретизуються джерела його фінансування. Прихований бюджетний дефіцит, на відміну від відкритого, офіційними документами не визнається. На практиці є кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту, пов'язаних зі свідомим завищенням планових обсягів доходів, включенням до складу доходів таких джерел, які використовують не для фінансування планових видатків, а для покриття бюджетного дефіциту.

Квазіфіскальний (квазібюджетний) дефіцит – прихований дефіцит бюджету, обумовлений квазіфіскальною діяльністю держави. Наявність прихованого і квазіфіскального дефіциту бюджету є негативним і небезпечним для суспільства явищем, оскільки фальсифікує показники основного фінансового плану країни та можливості держави.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним  і невимушеним. Вимушений дефіцит  пов'язаний із необхідністю витрачати  коштів більше, ніж їх можна мобілізувати. Він є наслідком стихійних  лих, епідемій, воєн, розрухи, економічної  кризи, супроводжується дефіцитом  фінансових ресурсів, якого уникнути неможливо. Невимушений бюджетний  дефіцит (іноді його називають свідомим) виникає внаслідок проведення неефективної фінансової політики та некваліфікованого  керівництва фінансовою системою.

За напрямами дефіцитного  фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетний дефіцит. У  цілому різниця між цими видами дефіциту полягає у тому, що активний дефіцит  дає змогу підштовхнути, активізувати подальший розвиток економіки і  зростання капіталу, а пасивний – підкоряється законам інфляції [24].

Виділяють три складові частини  бюджетного дефіциту:

– фактичний бюджетний дефіцит

– структурний бюджетний дефіцит

– циклічний бюджетний дефіцит.

Розглянемо причини виникнення державного бюджетного дефіциту (див. табл.1.1) [15].

Таблиця 1.1 – Причини виникнення дефіциту бюджету

Очевидно, що зменшення і  повна ліквідація бюджетного дефіциту можуть бути забезпечені лише шляхом подолання причин, які його зумовлюють. Зрозуміло і те, що це справа багатьох років, протягом яких економіка буде функціонувати в умовах бюджетного дефіциту. Тому вплив його на державне господарство вимагає теоретичних  досліджень.

Бюджетний дефіцит негативно  впливає на розвиток економіки, стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом  економічного росту держави, не говорячи вже про його негативний вплив  на соціальний розвиток держави. Однак  у науковій літературі зустрічаються  твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення  економічного життя. З цим можна  погодитися тільки частково тому що не сам дефіцит може сприяти економічній  активності, а джерела його фінансування. У країнах, де добре розвинений ринок  державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний  вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково буде впливати на господарське життя  в майбутньому. Тому бездефіцитний  бюджет – об'єктивна вимога економічного розвитку держави [11].

Головними причинами бюджетного дефіциту в Україні є: спад виробництва, зниження ефективності функціонування промисловості і сільського господарства, не продумана соціально– економічна політика держави [11].

1.2 Фінансування бюджетного дефіциту

Фінансування бюджету  – це надходження та витрати бюджету, пов’язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна  залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або  визначення профіциту бюджету.

Проблеми фінансування дефіциту державного бюджету належать до досить гострих та дискусійних. Це пов'язане з тим, що дефіцитне бюджетне фінансування здійснює неоднозначний вплив на розвиток країни. Досягнення позитивних результатів нерідко супроводжується виникненням негативних наслідків, які можуть навіть перевищити програмовані поліпшення. У періоди економічних криз і фінансових потрясінь проблеми зведення бюджету з дефіцитом і забезпечення його фінансування ще більше ускладнюються. За таких умов, з одного боку, необхідним є збільшення державних витрат, а з іншого – допущення зростання державної заборгованості, яка може стати наслідком такої політики, послаблює фінансову систему країни [9].

Ресурси, мобілізовані з використанням механізмів фінансування, направляються на забезпечення видатків, які поділяються  на дві групи: погашення державного боргу  та проведення додаткових видатків . Першу з цих груп визначено зобов'язаннями держави, які мали місце в минулі періоди, з огляду на що вона є наперед заданою і не підлягає коригуванню. Друга група передбачає направлення ресурсів на проведення додаткових видатків, запланованих на поточний період. Її обсяг і структура залежить від тих завдань, які вирішуються у ході здійснення державної політики у поточному періоді. Важливим є також те, що ці операції мають на меті залучення ресурсів не тільки для забезпечення прямого фінансування видатків, але й для надання кредитів з боку держави.

Проте, з огляду як на позитивні результати, так і на негативні наслідки дефіцитного бюджетного фінансування, у проведенні державної економічної політики на перший план ставиться не боротьба з бюджетним дефіцитом, а досягнення позитивної динаміки показників економічного розвитку [15].

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

а) скорочення бюджетних витрат;

б) пошук джерел додаткових доходів;

в) випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

г) позика грошей у банків, господарських  організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій [4].

В Україні формування бюджету з  дефіцитом зумовлюється тим, що в  нашій державі є значна потреба  у проведенні реформ у багатьох сферах, фінансуванні розвитку інфраструктури, підвищення якості адміністративних та соціальних послуг. Для їх забезпечення необхідно залучити додаткові джерела фінансування шляхом більш активного використання економічного потенціалу країни.

Фінансування бюджетного дефіциту можливе з використанням різних його способів. До найважливіших з них належать: залучення позик; проведення державою активних операцій (повернення коштів з депозитів, розміщених у вітчизняних і зарубіжних банках; пред'явлення цінних паперів з метою одержання доходів; використання коштів, накопичених на казначейському рахунку  уряду); продаж (приватизація) об'єктів державної власності. Залучення позик з метою фінансування дефіциту бюджету здійснюється у різних видах і формах, до яких належать, зокрема, внутрішні та зовнішні запозичення, що проводяться у формі кредитних угод, облігацій, казначейських зобов'язань та ін.

У цілому теоретично можливі три основних варіанти фінансування бюджетного дефіциту: продаж державних активів, державні запозичення та монетизація дефіциту.

Продаж державних активів для покриття дефіциту вважається досить рідкісним явищем. Воно характерне для перехідних економік. Враховуючи обмеженість, цей метод не є універсальним, а разовим.

Державні запозичення є найпоширенішим методом покриття бюджетного дефіциту, оскільки Не має інфляційного характеру, та здійснюється у вигляді зовнішнього та внутрішнього фінансування.

Зовнішнє фінансування може забезпечуватися на загальних або пільгових умовах. Держави – позичальники найбільш зацікавлені у пільговому зовнішньому кредитуванні (отримання безповоротних субсидій із– за кордону, безвідсоткових позик, пільгових позик з низькими ставками та тривалими строками погашення), оскільки завдяки йому дефіцит не тільки не впливатиме негативно на економіку, а й може бути позитивним, якщо фінансування буде пов'язане з продуктивним використанням ресурсів. Загалом зовнішнє фінансування є найменш інфляційним.

Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту часто розглядають як антиінфляційну альтернативу монетизації. Однак за його допомогою інфляцію можливо тільки віддалити, а не уникнути. У випадку розміщення облігацій державних позик серед населення, інфляційне напруження слабшатиме. Якщо центральний банк скупить такі облігації, то зможе розширити свої квазіфіскальні операції, що сприятиме зростанню інфляційного тиску. За обов'язкового розміщення позик внутрішнє боргове фінансування перетворюється у додатковий податковий тягар. Зростання внутрішнього боргу зумовлює збільшення видатків на його обслуговування, що сприяє збільшенню бюджетного дефіциту і державної заборгованості.

Отже, державні запозичення, з одного боку, розширюють фінансові можливості держави, є ефективним інструментом вилучення зайвих коштів з обігу, на відміну від підвищення податків психологічно не викликають опору. З іншого боку, вони перетворюють взяті урядом позики у національний борг, витісняють частину приватних інвестицій, державний бюджет обтяжується видатками на обслуговування боргу, а критичні його розміри загрожують державі дефолтом [12].

Монетизація бюджетного дефіциту використовується тоді, коли за наявності дефіциту держава має великий зовнішній борг, внаслідок якого залучення зовнішніх позик неможливе, а всі внутрішні джерела вичерпані. Цей метод є вимушеним і вважається доцільним, коли всі офіційні валютні резерви центрального банку використані, у зв'язку з чим врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу інфляцію. За ініціативою центрального банку запускається механізм друкування нічим не забезпечених грошей, що вирішує проблему дефіциту бюджетних ресурсів. Цей метод покриття дефіциту, незважаючи на простоту, приховує велику небезпеку, оскільки додаткова емісія збільшує пропозицію грошей в обігу і порушує пропорції.

2 МЕТОДИ ОБМЕЖЕННЯ ТА  ШЛЯХИ СКОРОЧЕННЯ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ 

2.1 Зарубіжний досвід зменшення  дефіциту бюджету

Дефіцит бюджету США за 11  міс.  фіскального року (фіскальний рік закінчується 30.09.2012  р.)  склав рекордний історичний рівень у 1,38 трлн.  дол. (і за оцінками американських аналітиків загалом у 2012 фіскальному році бюджетний дефіцит складе 1,6 трлн. дол.). Дефіцит в 2010 р. та 2011 р. у Франції сягав рівня 7,0  та 7,5%  ВВП,  що більш ніж удвічі перевищує 3%–й ліміт,  встановлений законодавством ЄС[8]. Дефіцит бюджету Німеччини у 2012 р. очікується на рівні 4%, а в 2013  р.  прогнозується 6%. Дефіцит бюджету Данії в 2011  р.  склав 9,2–9,3% ВВП,  в 2012 р. складе – 7,5%, в 2013 р. знизиться до 4,3% ВВП [5].

Вже у 2008 р. дозволений Маастрихтськими  критеріями рівень дефіциту бюджету перевищили шість країн ЄС –  Ірландія,  Греція,  Іспанія,  Франція,  Латвія і Мальта. У 2012 р. дефіцит бюджету Ірландії складе 11% ВВП, Великобританії – 8,8%, Румунія – 7,5%, Латвії – 6,3%, Іспанії – 5,8%, Франції – 5,4%. За прогнозами, 3% ВВП перевищать також бюджетні дефіцити Португалії, Італії і Греції [9].

 Загальне посилення  навантаження на бюджет у зв’язку  із скороченням

бюджетних надходжень та збільшення витрат, пов’язаних з:

– падінням рівня виробництва і ВВП. Безпрецедентне падіння виробництва товарів і послуг в провідних країнах світу (табл. 1) призвело до різкого скорочення надходжень до бюджету.

– зростанням рівня безробіття. Рівень безробіття в США складає 9,5%, а лише за перші шість місяців цього року 3,4  млн.  осіб втратили роботу;  в середньому по ЄС безробіття становить 9,3%  й продовжує збільшуватися.  ОЕСР прогнозує безробіття в 2012 році на рівні 11,5%, з максимальним скорочення робочих місць в Іспанії, де воно вже становить 18,7% [3].  Реальне безробіття в Україні,  згідно з методологією Міжнародної організації праці, збільшилося до 9,5% – за минулий рік роботи позбулися понад півмільйона людей [4]. На думку експертів, у середині року зростання безробіття повинно загальмуватися,  за найгіршим прогнозом,  роботи в Україні не буде в 15% активного населення.

Таблиця 2.1 – Динаміка ВВП  в % до попереднього року

Джерело: дані статистики МВФ, *прогноз

Специфікою скорочення робочих  місць в країнах СНД,  насамперед в Україні і Росії,  є те,  що воно здійснюється з лагом у часі,  оскільки уряди закликають підприємства не допускати соціальної нестабільності і напруження,  і не звільняти робітників відразу, очікуючи можливого покращення ситуації в економіці. Відпустки за свій рахунок, перехід на трьох – або чотирьохденний робочий тиждень – це теж прояви збільшення прихованого безробіття. Таким чином, зростання безробіття хоча й цілком корелює з падінням виробництва,  але максимально проявляється пізніше:  навіть при стабілізації економічної ситуації в Україні, скорочення будуть продовжуватися деякий час.

– збільшенням бюджетної допомоги на плани порятунку економік та антикризові заходи.  Більшість країн світу вирішує проблему боротьби з кризою за рахунок збільшення дефіциту бюджету: всього у процесі  боротьби з кризою дев'ять найбільших економік світу витратять на допомогу реальному сектору (без урахування фінансового) за 2008–2011  рр. 3,4%  свого сумарного річного ВВП [1].  Бюджетне стимулювання склало – 1,6%  ВВП в 2009  р.  і 1,3%  ВВП в 2010  р. (у 2008 – 0,6%),  що на фоні скорочення бюджетних доходів є значними коштами.  З дев'ятки найбільших країн максимальні кошти на стимулювання реального сектора витратять США і Китай, найменші витрати матимуть Індія та Італія.  Структура стимулюючих пакетів у найбільших країнах дуже схожа:  в середньому країни G–20  витрачають на розвиток інфраструктури 0,7% ВВП (акумулятивно за 3 роки), на соціальні програми – 0,34%, на житлове будівництво – 0,06%, на допомогу середнім та малим підприємствам – 0,02%, і стільки ж – на підтримку стратегічних секторів економіки. 

–  фіскальним стимулюванням.  Більшість країн G–20  вдалися до податкового стимулювання:  ці заходи насамперед торкаються зниження податків на доходи громадян (в середньому 0,63% ВВП) та податки на прибуток корпорацій (0,33% ВВП). 

– згортанням світової торгівлі.  Зниження цін на сировину,  яка складає більшу частину експортних надходжень країн,  що розвиваються, загострює в них бюджетні проблеми: від зменшення цін на нафту особливо страждають її основні експортери (РФ, країни Близького сходу),  де одним з основних параметрів при плануванні бюджету є прогнозна середня ціна на нафту у бюджетному році.

Фінансова криза завдала  серйозного удару по пенсійним системам розвинених країн. Станом на жовтень 2012 р. активи пенсійних фондів країн ОЕСР склали 6 трлн. дол.  США,  що майже в 5  раз менше активів на кінець 2011  р.  Дві третини втрат припадають на США, Велику Британію, Австралію, Канаду, Голландію та Японію [11]. 

Різке зменшення вартості активів призвело до поширення нової  тенденції на ринку пенсійного забезпечення:  значна кількість приватних пенсійних фондів опинились на межі банкрутства.

На початку 2009  року збанкрутів один з найбільших пенсійних фондів Великої Британії – Nortel,  дефіцит якого склав 1  млрд.  ф.  ст.  Це негативно вплинуло на UK Pension Protection Fund (PPF), спеціалізований фонд, створений для захисту невеликих пенсійних фондів у разі їхньої неплатоспроможності, але через обвал фондових ринків цей фонд був вимушений вирішувати проблеми й великих інституцій. За даними PPF, дефіцит всіх пенсійних фондів Великої Британії на кінець 2008 року сягнув 195 млрд. ф.  ст.  Зважаючи на те,  що частка державних пенсійних фондів в Великій Британії є незначною, можна дійти висновку, що інші розвинені країни (насамперед європейські) опиняться перед проблемою ще більшого навантаження на бюджет, через необхідність здійснення прямих бюджетних трансфертів на покриття дефіциту національних пенсійних фондів.

2.2  Напрямки подолання та методи управління бюджетним дефіцитом в Україні

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання  дефіциту бюджету:

– збільшення дохідної частини бюджету;

– скорочення видаткової частини бюджету;

– здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

– проведення грошової і кредитної емісії..

Перший напрямок – збільшення дохідної частини бюджету – може бути пов'язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов'язано із заінтересованістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.

Другий напрямок – скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком повинні стати лише окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки у структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи витрати, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету – здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався [13].

У програму конкретних заходів  щодо скорочення бюджетного дефіциту необхідно включити заходи, які стимулювали  б притоку коштів до бюджету країни і сприяли б скороченню державних  витрат. До них відносяться:

1) зміна напрямів інвестування бюджетних коштів в галузях економіки з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

2) більш широке використання фінансових пільг і санкцій, які стимулюють зростання суспільного виробництва;

3) різке скорочення сфери державної економіки і державного фінансування;

4) скорочення військових витрат;

5) збереження фінансування тільки самих важливих соціальних програм, неприйняття нових;

6) не надання кредитів державним структурам;

7) створення умов для залучення іноземних інвестицій [28].

Окрім цього, при бюджетному дефіциті слід здійснювати широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволить  повніше враховувати специфічні умови господарювання.

Виділяють такі методи фінансування бюджетного дефіциту :

1) на інфляційній основі:

     – емісійний метод (монетизація дефіциту – випуск (емісія) незабезпечених коштів, які використовуються для покриття державних витрат).

Бюджетним кодексом України  визнано, що емісійні кошти Національного  банку України не можуть використовуватися  в якості джерела фінансування дефіциту Державного бюджету України.

2) на неінфляційні основі:

     – випуск державних цінних паперів;

     – запозичення на зовнішніх та внутрішніх ринках;

     – зважену податкову політику. 

До найважливіших напрямків  активізації бюджетної політики з питань фінансування дефіциту державного бюджету слід віднести такі:

– ресурси, залучені з метою фінансування дефіциту бюджету, доцільно направляти на посилення інвестиційної діяльності держави та поліпшення умов забезпечення економічного зростання;

– мобілізовані кошти необхідно використовувати для вирішення економічних та соціальних проблем з урахуванням не тільки поточних, але й середньо– та довгострокових перспектив;

– у майбутньому погашення боргових зобов'язань має бути рівномірним і не призводити до перевантаження бюджетної системи у кожному конкретному періоді;

– залучення ресурсів державою не повинне негативно впливати на розвиток вітчизняного бізнесу та проведення міжнародних фінансових операцій;