Бюджетне фінансування загальної середньої освіти

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра інформаційних  систем і технологій

РЕФЕРАТ

з курсу «  Інформаційно-аналітичне забезпечення державного фінансового менеджменту  »

на тему: «Бюджетне фінансування загальної середньої освіти »

Студента 5-го курсу

Фінансово-економічного факультету

Спеціальності «Фінанси»

Магістерська програма 8508/1

«Державний фінансовий менеджмент»

Сущенка Андрія Андрійовича

Київ – 2012

1. Предмет та метод дослідження.

Об’єкт дослідження: бюджетне фінансування.

Предмет дослідження: економічні відносини, які виникають при виділенні коштів з бюджету на фінансування загальної середньої освіти

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних і розробці науково-методичних положень і практичних рекомендацій щодо бюджетного фінансування загальної середньої освіти та його вдосконалення.

Для досягнення мети дослідження  були поставлені наступні завдання:

• забезпечити розвиток нової соціально-економічної структури освітньої сфери;
• стимулювати перехід на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою;
• скорочення непродуктивних витрат;
• істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки;
• покращити підготовку та випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури;
• поступове збільшення у загальних витратах на освіту коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій, різних фондів, благодійних організацій тощо;
• зумовити перехід до ефективної моделі фінансування освіти, адекватної ринковій економіці.

Способи досягнення мети:

• на основі аналізу теоретико-методичних засад бюджетного фінансування загальної середньої освіти визначити сутність бюджетного фінансування , його характеристики та основи організації;
• проаналізувати інформаційне забезпечення бюджетного фінансування  загальної середньої освіти; бюджетні видатки на фінансування освіти в Україні;
• дослідити кошторисне фінансування, яке дозволить проаналізувати діяльність бюджетних установ загальної середньої освіти, а саме їх фінансовий аспект та кошторисне планування;
• провести аналіз  доходів і видатків установ загальної середньої освіти задля розробки шляхів вдосконалення бюджетного фінансування освіти.

Державна політика. Конституція України встановлює, що в Україні кожен має право на освіту (ст. 53), причому повна загальна середня освіта є обов'язковою. Згідно з принципами, проголошеними Конституцією, держава забезпечує доступність повної загальної середньої освіти, надання державних стипендій та пільг учням.

Нормативно-правове регулювання  надання освітніх послуг закладено  у законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту". Чинним законодавством передбачено, що заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

2. Сутність та особливості об’єктів та категорій дослідження.

Освіта створює основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства  і держави. У промислово розвинутих країнах видатки на освіту на всіх рівнях державного сектора, як правило, становлять від 4,5 до 7 % ВВП. У країнах, що розвиваються, видатки на освіту коливаються від 2,5 до 7,5 % ВВП і в середньому становлять меншу частину ВВП порівняно з промислово розвинутими країнами. Водночас у більшості країн саме державний сектор прямо надає послуги у сфері початкової і середньої школи в широкому обсязі, оскільки цей показник, як правило, перевищує 90 % від загальної суми витрат. Державний сектор впливає на попит освітніх послуг за допомогою таких чинників, як надання студентам стипендій, субсидій і допомоги через рішення, що стосуються оплати навчання, а також через загальну структуру регулювання приватної освіти.

Конституція України встановлює, що в Україні кожен має право на освіту (ст. 53), причому повна загальна середня освіта є обов'язковою. Згідно з принципами, проголошеними Конституцією, держава забезпечує доступність повної загальної середньої освіти, надання державних стипендій та пільг учням.

Нормативно-правове регулювання  надання освітніх послуг закладено  у законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту". Чинним законодавством передбачено, що заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади і  органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

Фінансування державних закладів освіти, установ та організацій, підприємств  системи освіти здійснюється за рахунок  коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Відповідно до ст. 61 Закону України "Про освіту" держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність. При цьому кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.

Додатково заклади освіти як джерела  фінансування можуть розглядати:

• кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;
• плату за надання додаткових освітніх послуг;
• кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;
• доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
• дотації з місцевих бюджетів;
• кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;
• валютні надходження;
• добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;
• інші кошти.

Згідно з функціональною структурою видатків бюджету видатки на освіту (код 0900) включають асигнування на:

1) дошкільну освіту;

2) загальну середню освіту (у  тому числі загальноосвітні навчальні  заклади; загальноосвітні спеціалізовані школи-інтернати та загальноосвітні спеціальні навчальні заклади);

3) позашкільну освіту та заходи  з позашкільної роботи з дітьми;

4) програми матеріального забезпечення  навчальних закладів;

5) дослідження і розробки у  сфері освіти;

6) інші заклади та заходи у  сфері освіти.

7) програми матеріального забезпечення  навчальних закладів;

8) дослідження і розробки у  сфері освіти;

9) інші заклади та заходи у  сфері освіти.

За рахунок коштів Державного бюджету  України фінансуються видатки на:

а) загальну середню освіту, у тому числі спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), основані на державній формі власності, та загальноосвітні  школи соціальної реабілітації;

б) позашкільні навчальні заклади  та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

г) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання  загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом  Міністрів України.

Міністерство освіти і науки України розробляє пропозиції щодо обсягів фінансування з Державного бюджету на розвиток соціально-культурної сфери, науки, навчально-виховних закладів, установ, організацій, що перебувають у функціональному управлінні міністерства. Спільно з центральними органами державної влади визначає економічні та фінансові норми і нормативи на утримання державних навчально-виховних закладів організовує збирання й аналіз державної та відомчої статистики і бухгалтерської звітності. З Державного бюджету фінансуються лише наукові дослідження фундаментального й пошукового характеру або виконання наукових програм державного значення. Відповідно до Закону України "Про освіту" виконання їх здійснюється на конкурсній основі при відборі найбільш наукомістких та високоефективних досліджень у галузі техніки й передової технології в пріоритетні галузі народного господарства.

Поряд з державними та муніципальними освітніми закладами в Україні  активно розвивається приватний  сектор, який надає послуги у сфері  освіти. Для цього сектора держава розробляє стандарти та систему норм, які визначають обов'язковий мінімум змісту освітніх програм, обсяг навантаження на учнів, а також мінімум кількості годин на вивчення тих чи інших предметів. На підставі цих стандартів та показників засновники приватних закладів освіти повинні розробити виробничі показники, на яких формується кошторис.

Основним джерелом фінансування витрат на загальну середню освіту є Державний  бюджет. Це закріплено у Законах  України «Про загальну середню освіту»  № 651 від 13.05.1999 та «Про вищу освіту» № 1284-ІП від 17.01.2002 р.

Принципи державної політики у  галузях освіти:

• доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
• рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей;
• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
• органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;
• незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Основну частину видатків бюджету на освіту складають видатки, спрямовані на фінансування загальноосвітніх шкіл.

Фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх шкіл здійснюється на основі єдиного  кошторису доходів і видатків.

3. Суть, мета та функції  управління об’єктом дослідження

Державна політика в  галузі освіти і науки полягає  в тому що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного духовного і культурного розвитку суспільства. Від імені держави  політика в галузі освіти  
в Україні визначається Верховною Радою України (відповідно до Конституції України) і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Основними нормативно-правовими  актами , що регулюють суспільні  відносини в галузі управління освітою , є Закон України « Про освіту » від 23 березня 1996 р., Закони України «Про професійно-технічну освіту » від 10 лютого 1998 р. Закон України « Про загальну середню освіту » від 13 травня 1999 р.

Гарантовані права громадян ,щодо здобуття освіти забезпечуються створенням відповідних умов, передбачених Законом України « Про освіту» .

Згідно з ним ці права забезпечуються :

• розгалуженою мережею закладів освіти , основаних на державній та інших формах власності , наукових установ , закладів післядипломної освіти;
• відкритим характером закладів освіти , створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей , інтересів громадянина;
• різними формами навчання – очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Також цим законом регулюються :

• питання надання державних стипендій і пільг учням і студентам;
• соціального захисту вихованців , учнів , студентів , курсантів, слухачів, стажистів , аспірантів , докторантів і інших осіб незалежно від форм їхнього навчання і типів закладів, у яких вони навчаються;
• способи сприяння одержанню освіти в домашніх умовах.

Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від  втручання політичних партій громадських  релігійних організацій. Залучення учнів студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу не допускається. Проте належність особи до будь-якої політичної партії громадської релігійної організації що діють відповідно до Конституції України не є перешкодою для її участі у навчально-виховному процесі. Учням студентам працівникам освіти законодавство дозволяє створювати в навчальних закладах первинні осередки об єднань громадян членами яких вони є .

Провідна роль у розвитку освіти в Україні належить підготовленим  кадрам педагогічних працівників. До педагогічної діяльності допускаються особи , що мають відповідну освіту і професійну підготовку.

Професійні права і  обов’язки педагогічних працівників  визначаються законодавством України , положеннями і статутами відповідних  освітніх закладів.

Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.

Система і повноваження органів управління освітою.

Управління освітою  в Україні здійснюється системою державних органів і органів  місцевого самоврядування .До органів  управління освітою належать:

• Міністерство освіти і науки України;
• міністерства і відомства України , яким підпорядковані заклади освіти;
• Вища атестаційна комісія України;
• Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим;
• місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування та підпорядковані їм органи управління освітою.

Міністерство освіти і науки України ( МОН України ) є центральним органом виконавчої влади діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України .МОН України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти , наукової , науково-технічної інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

МОН України узагальнює практику застосування законодавства  з питань,що належать до його компетенції, розробляє пропозиції з удосконалення  законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України .

Міністерства і відомства  України ,яким підпорядковані заклади  освіти разом з Міністерством  освіти України :

• беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти науки професійної підготовки кадрів ;
• у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти;
• здійснюють контрольні функції з додержання вимог щодо якості освіти;
• забезпечують зв’язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань що належать до їх компетенції;
• організують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Акти міністерств , яким підпорядковані заклади освіти , прийняті у межах їх компетенції , є обов’язковими  для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування підпорядкованих їм органів управління освітою закладів освіти відповідного профілю незалежно від форм власності.

Вища атестаційна комісія  України (ВАК):

• організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів;
• керує роботою з присудження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника .

ВАК є центральним  органом державної виконавчої влади  підвідомчим Кабінету Міністрів  України.

4. Чинники, що впливають на механізм категорії дослідження.

Розглядаючи чинники  формування ринку освітніх послуг, О. Карпюк класифікує їх у такий спосіб:

1. за рівнем впливу людини

• суб’єктивні чинники: демографічний, політико-правовий, соціально-психологічний, інфраструктура та кон’юнктура ринку, політико-правові, соціально-економічні;
• об’єктивні чинники: природно-географічний; регіонального розвитку, розвиток ринкових відносин та підприємництва, інновації, науково-технічний прогрес, інтернаціоналізація та глобалізація освіти;

2. за рівнем впливу на ринок освітніх послуг:

• зовнішні чинники: інтернаціоналізація освіти, глобалізація в контексті економіки, технологій та соціокультурного середовища, науково-технічний прогрес;
• внутрішні чинники: соціально-економічний розвиток країни, розвиток інновацій, ринкових відносин, регіональний розвиток, демографічний, інфраструктура, політичні, природно-географічний;

3. за характером впливу:

• позитивні;
• негативні;

4. за функціональною ознакою:

• соціально-економічний, політико-правовий, соціально-психологічний чинники;
• глобалізація та інтернаціоналізація, демографічний чинник та регіональний розвиток;
• інновації; розвиток ринкових відносин

Російські вчені Г. Мухаметзянова, В. Смірнов, О. Клюєва встановлюють класифікацію чинників  суто в освітянському сенсі, а також розкривають зміст виявлених чинників. А саме: соціальний клімат у суспільстві – це загальний рівень стабільності або напруженості, стан зайнятості населення, соціальна структура та соціальне розшарування, характер національно-етнічних проблем та взаємовідносин. Такі явища, як складний  фінансовий стан сімей, збільшення кількості життєвих проблем та обмежених можливостей, зростання злочинності та безробіття, погіршення медико-демографічної ситуації, залишковий принцип фінансування системи освіти, перехід викладачів до соціально незахищених груп населення, зростання кількості неблагополучних сімей, прояви девіантної поведінки молоді в суспільстві тощо, негативно впливають на ситуацію в освіті.

Отже, на мою думку  основними чинниками, які впливають на розвиток ринку надання освітніх послуг та його фінансування є:

• Економічні;
• Політичні;
• Соціально-психологічні та етичні;
• Екологічні;
• Демографічні;
• Культурні, духовно-ідеологічні;
• Галузеві;
• Інституціональні.

Освіта зазнає впливу соціального клімату, який є в суспільстві, економічних, політичних, правових, екологічних, демографічних, культурних, духовно-ідеологічних, етичних, галузевих, інституціональних факторів. Тому під час розробки та реалізації державної політики в галузі освіти вкрай важливо брати до уваги об'єктивно-суб'єктивні, внутрішньо-зовнішні чинники, характер їхнього впливу на систему освіти. Це, безперечно, дасть змогу, зважаючи на тенденції та перспективи розвитку освіти, потреби суспільства, держави в освіті та освічених громадянах, розробляти реалістичну освітню політику, яка ґрунтувалася б на вітчизняному досвіді освітньо-педагогічної діяльності з урахуванням досягнень в освітній сфері міжнародного співтовариства.

5. Критерії оцінювання результатів діяльності.

Ефективність освіти є досить складною, з позиції вимірювання, величиною, яка зазвичай досліджується у двох аспектах: внутрішньому і зовнішньому.

Дослідження внутрішньої ефективності освіти є передумовою аналізу  її позитивних зовнішніх (макро- та мікроекономічних) проявів. Від стану та рівня розвитку системи освіти залежить її зовнішня ефективність, тобто ступінь її позитивного впливу на різноманітні сфери суспільного життя. Тобто чим вищим є рівень розвитку освіти в країні, тим більшим є її зовнішній позитивний вплив на валовий внутрішній продукт, рівень доходів, зайнятість, безробіття тощо.

Внутрішня ефективність є категорією, яка відображає найбільш оптимальне співвідношення темпів змін параметрів системи, що забезпечує гармонійний  розвиток, ефективність і стабільну  якість роботи даної системи.

Параметрами слугують макроекономічні  показники, які відображають

організаційно-економічні, інституціональні та інші аспекти функціонування

системи освіти України як елемента національної економіки, а саме:

• оцінка розвитку системи освіти України за показниками Світового банку та інших міжнародних організацій;
• рівень освіченості населення в Україні та його структура;
• регуляторна політика у сфері освіти;
• рівень фінансування освіти в цілому та за освітніми рівнями;
• частка валової доданої вартості освіти;
• частка освітніх послуг у загальному обсязі вироблених у країні послуг;
• вартість освітніх послуг;
• стан основних фондів освіти;
• рівень інвестування в освітню сферу;
• кількість та мережа навчальних закладів;
• ступінь охоплення населення освітою;
• кадровий потенціал освіти;
• рівень оплати праці в освіті.

Кожен із параметрів внутрішньої  ефективності має важливе значення у розвитку освіти та відповідає за ступінь прояву її позитивних якостей. У запропонованому І. Елісєєвою показнику соціально-економічної нормалі використовується чотири параметри:

• обсяги фінансування у фактичних цінах;
• кількість працівників освіти;
• кількість навчальних закладів;
• кількість населення, яка здобуває освіту в тому чи іншому періоді.

Теоретично обґрунтоване оптимальне співвідношення темпів змін показників освіти, що забезпечує її гармонійний розвиток, ефективність та стабільну якість роботи і є соціально-економічною нормаллю. Також соціально-економічну нормаль освіти характеризує збільшення чи зменшення одного із показників розвитку системи, яке позначається на зміні іншого.

6. Користувачі інформації

До користувачів інформації, яка використовується в процесі  бюджетного фінансування середньої  освіти можна віднести:

• Міністерство освіти і науки України;
• міністерства і відомства України , яким підпорядковані заклади освіти;
• місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування та підпорядковані їм органи управління освітою.

Міністерство освіти і науки України ( МОН України ) є центральним органом виконавчої влади діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України .МОН України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти , наукової , науково-технічної інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

МОН України узагальнює практику застосування законодавства  з питань,що належать до його компетенції, розробляє пропозиції з удосконалення  законодавства та в установленому  порядку вносить їх на розгляд  Президенту України та Кабінету Міністрів України .

Основними завданнями МОН  України є :

• участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері освіти наукової науково-технічної інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;
• створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;
• забезпечення розвитку освітнього, наукового та науково- технічного потенціалу України.

Міністерства і відомства  України ,яким підпорядковані заклади  освіти разом з Міністерством  освіти України :

• беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти науки професійної підготовки кадрів ;
• у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти;
• здійснюють контрольні функції з додержання вимог щодо якості освіти;
• забезпечують зв’язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань що належать до їх компетенції;
• організують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Державну політику в  галузі освіти на місцях здійснюють місцеві  органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування .Вони в межах своєї компетенції :

• встановлюють не нижче визначених Міністерством освіти і науки України мінімальних нормативів обсягів бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є у комунальній власності, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання ;
• забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;
• здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання , навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;
• організують облік дітей дошкільного і шкільного віку , контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;
• вирішують у встановленому порядку питання ,пов’язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх , які залишились без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав надання матеріальної та іншої допомоги;
• створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;
• забезпечують у сільській місцевості регулярне безплатне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;
• визначають потреби, обсяг і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.

7. Характеристика сучасного стану