Державні фінанси. 2

       МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ 

                                  ПЕРСОНАЛОМ                                                   
                              Хмельницький інститут

ім. Митрополита Київського і всієї  України,

Предстоятеля Української Православної Церкви

Блаженнійшого Володимира

Реферат

на тему:

„ Державні фінанси”

    Виконав:

    Ст.  гр. БУЕП-31

    Коротун Є.Ю.

   Викладач:Довгалюк В.І.

Хмельницький

2012 р.

ЗМІСТ

Вступ

1.Сутність і призначеня  державних фінансів

2.Державні доходи

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Державні фінанси являють  собою досить розгалужену систему  відносин, яка опосередковується  формуванням і використанням  централізованих на різних рівнях адміністративного  поділу фон-дів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функ-цій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади. Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового за-безпечення виконання державою покладених на неї функцій. Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб'єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з одного боку, формування коштів централізова-них фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обся-гами і питомою вагою і пов'язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держа-ви у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фі-зичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на ос-нові обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отри-мані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізич-них осіб державні фінанси мають насамперед яскраво ви-ражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

 Склад державних  фінансів роз-глядається за ланками  і рівнями органів державної  влади й управління. Ланками державних  фінансів є:—

 бюджет держави;—

 фонди цільового  призначення;

 — державний кредит;—

 фінанси державного  сектора.

 За рівнями державні  фінанси поділяються на загальнодержав-ні  й місцеві. Загальнодержавні фінанси  призначені для забезпечення  тих потреб суспільства, які  мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, а з іншого — у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих ор-ганів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потре-би у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів—забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

1.Сутність і призначеня державних  фінансів

Державні фінанси являють  собою досить розгалужену систему  відносин, яка опосередковується  формуванням і використанням централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фондів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функцій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади.Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб’єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з  одного боку, формування коштів централізованих  фондів характеризує і відносини  обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обсягами і питомою вагою і пов’язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держави у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на основі обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отримані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні фінанси мають насамперед яскраво виражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

Загальнодержавні фінанси  призначені для забезпечення тих  потреб суспільства, які ма ють загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, а з іншого — у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів — забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.Основна проблема структурної побудови системи державних фінансів — установлення оптимального співвідношення між її рівнями.

З одного боку, рівень загальнодержавної централізації має бути таким, щоб надійно забезпечувати загальнонаціональні інтереси. Брак коштів у центральних органів влади й управління підриває їх фінансову, а відтак і політичну силу, звужує можливості їх впливу, що може негативно позначатись на країні в цілому.

З іншого боку, рівень загальнодержавної  централізації не може підривати  фінансової бази регіонів. Місцеві  органи влади й управління потребують достатньо фінансових стимулів для  ефективної діяльності. Якщо цього  немає, місцева влада перетворюється у звичайних виконавців, які тільки отримують кошти, а не заробляють їх самостійно.

Функціонування сфери  державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний  кредит.

Державні доходи — це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані . Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. За методами мобілізації вони поділяються на податкові, позикові, надходження від державного майна та угідь. Децентралізовані доходи розміщуються на державних підприємствах. У свою чергу, частина з них може централізуватись (і централізується) в бюджеті та фондах цільового призначення. При цьому держава стосовно своїх підприємств може застосовувати як податковий метод мобілізації коштів, так і пряме вилучення частини доходів.

Метод взаємовідносин держави  зі своїми підприємствами визначається характером економічної системи. В  умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів. У ринковій економіці державні підприємства, перебуваючи у ринковому середовищі, будують свої взаємовідносини з державою на загальноприйнятих податкових засадах.

Основне призначення  системи державних доходів — створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.

Державні видатки —  це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані . За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні видатки і видатки на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети. За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування. Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.

Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних  коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни.

Безумовно, основним чинником, що забезпечує стабільність фінансової діяльності держави, є обсяг виробленого ВВП, адже якщо він обмежений, то ніякий механізм не забезпечить достатності доходів, необхідних для фінансування державних видатків. Така залежність держави від результативності функціонування економіки дуже важлива — вона змушує державу всебічно сприяти її розвитку. Тому, здавалося б на перший погляд, необґрунтована схема фінансової діяльності держави за рахунок перерозподілу створеного у суспільстві ВВП є якраз логічною, виправданою і доцільною. При такій схемі фінанси держави не можуть бути у кращому стані, ніж у підприємств і громадян. Навпаки, здійснення фінансової діяльності державою за відособленою схемою може привести до ситуації, коли її фінансовий потенціал буде досить потужним на фоні обмеженості доходів юридичних і фізичних осіб (що, власне, і було у недавньому минулому в нашій країні).

З позицій підпорядкованості фінансування видатків надходженню доходів дуже важливим є налагодженість механізму формування державних доходів. Саме тому у фінансовій системі кожної країни така велика увага приділяється податковій службі, яка повинна забезпечити повне, регулярне і стабільне надходження податків та обов’язкових платежів, що є основою системи державних доходів. При цьому дуже важливим чинником є податкова дисципліна і свідомість. Але для цього держава повинна забезпечувати прозорість своєї фінансової діяльності, щоб було видно, хто, скільки і як платить податки та куди вони використовуються.

Внутрішні відносини в системі  державних фінансів, що відображаються у грошових потоках, складаються  між бюджетом і фондами цільового  призначення. Водночас ці відносини  є швидше винятком із правил, оскільки цільові фонд и створюються саме з метою певного відокремлення частини доходів. Прикладом таких відносин є перерахування з бюджету до пенсійного фонду на виплату пенсій військовослужбовцям та інвалідам з дитинства. Перерахування коштів цільових фондів до бюджету має винятковий характер.

У системі зовнішніх відносин сфери  державних фінансів пріоритетними  є взаємовідносини з юридичними і фізичними особами. Це, з одного боку, сплата податків та інших обов’язкових платежів до бюджету, купівля державних цінних паперів, внески в цільові фонди, з іншого — асигнування і виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та виплата процентів за позиками. Через бюджет забезпечуються міжнародні фінансові відносини держави — платежі до міжнародних організацій і фінансових інституцій та надходження від них. Тимчасово вільні кошти бюджету, і насамперед цільових фондів, можуть розміщуватись на фінансовому ринку, внаслідок чого формуються відповідні доходи.

Характерною ознакою сфери державних  фінансів у цілому, як видно зі схеми фінансової діяльності держави, є збалансованість вхідних і вихідних грошових потоків загалом. У розрізі ж окремих суб’єктів, сфер і ланок характерною ознакою є саме незбіг цих потоків як у часі, так і за вартістю, що й відображає перерозподільний характер державних фінансів.

2.Державні доходи

Державні доходи - це грошові відносини  з приводу розподілу вартості ВВП. Як частина ВВП, що використовується державою для виконання своїх  функцій, державні доходи об’єднуються в центра-лізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у держав¬ному та місцевих бюджетах.

Доходи бюджету складаються  з податкових, неподаткових надхо-джень, доходів від операцій з капіталом, трансфертів.

Основним джерелом державних доходів  є податкові надходження.

Суть податків полягає насамперед у примусовому відчуженні дер-жавою  частини новоствореної вартості, тобто національного дохо-ду. Податковими  законами України передбачені загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі, що визнають-ся податковими надходженнями.

До неподаткових надходжень належать: доходи від власності та підприємницької  діяльності; адміністративні збори  та платежі; дохо¬ди від некомерційного та побічного продажу; надходження  від штра-фів і фінансових санкцій.

Доходи від операцій з капіталом (капітальні доходи) - це дохо¬ди від  продажу капітальних активів (основних фондів, державних запасів і резервів, землі), а також капітальні трансферти з недержав¬них джерел, тобто надходження  безповоротних, необов’язкових пла-тежів цільового призначення (на будівництво будівель і споруд для бюджетних організацій і установ, наприклад лікарень, на придбання обладнання тощо).

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної  влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцево¬го самоврядування, інших держав або  міжнародних організацій на безоплатній  та безповоротній основі.

Доходи бюджетів поділяються  на доходи Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету  України формуються насамперед за рахунок  податку на додану вартість, акцизного  збору, ввізного мита, податку на прибуток підприємств у розмірах, визначених за¬коном України про Державний бюджет на поточний рік; надходжень коштів від продажу квот на здійснення зовнішньоекономічних опе-рацій, доходів від приватизації державного майна та від його реалі-зації, плати за оренду цілісних майнових комплексів загальнодержавної власності; єдиного збору, який справляється в пунктах про¬пуску через державний кордон України; митних зборів; рентної пла-ти за нафту, що видобувається в Україні; надходжень від розміщення в установах банків тимчасово вільних залишків бюджетних коштів, дивідендів, нарахованих на акції господарських товариств, які є в державній власності; плати за ліцензії на певні види господарської діяльності; плати за спеціальне користування природними ресурсами та інших доходів, встановлених законодавством України.

У законі України про Державний бюджет на відповідний рік структура доходів, їх джерела та обсяги встановлюються конкретно.

Бюджетна політика щодо доходів формується на основі аналізу  макроекономічних показників держави, їх прогнозування, а також виконання  дохідної частини бюджетів минулого та попередніх років, змін у податковому законодавстві. Структура основних дохідних статей зведеного бюджету відображає політику щодо акумуляції до¬ходів бюджетної системи.

У доходи республіканського  бюджету А РК, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів зараховується прибутковий податок з громадян; акцизний збір; податок на прибуток підпри¬ємств (у розмірах, передбачених законом України про Державний бюджет на поточний рік), платежі за спеціальне користування при-родними ресурсами місцевого значення, податок на промисел, плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності; місце-ві податки і збори; фіксований сільськогосподарський податок; єди-ний податок для суб’єктів малого підприємництва; плата за землю та інші встановлені законодавством надходження.

У доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів у порядку, на умовах і в межах, вказаних законами Украї-ни, зараховуються  податок на прибуток підприємств  і організацій комунальної власності цього рівня; прибутковий податок з грома-дян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня; плата за землю в розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня; місцеві податки і збори; частина доходів від привати-зації державного майна, що визначена радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цілісних майнових комплек-сів, що перебувають у комунальній власності цього рівня; відраху-вання, дотації і субвенції, отримані з бюджету вищого рівня; інші надходження.

Доходи районних бюджетів у містах практично не відрізняються від доходів районних бюджетів.

Доходи міських (міст районного підпорядкування), селищних і сіль-ських бюджетів також встановлюються залежно від податку на при-буток  підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибуткового податку з громадян у відсотках відрахувань; плати за землю в розмірах, передбачених законодавством; місцевих податків та зборів, а також відрахувань, дотацій і субвенцій, отриманих з бю¬джету вищого рівня; інших надходжень.

У бюджетну систему України  входять різноманітні бюджети, а  тому для забезпечення їх необхідними  фінансовими ресурсами засто-совується  механізм регулювання міжбюджетних відносин. Основ¬ними засобами регулювання  є закріплення за місцевими бюджетами певних джерел доходів, а також застосування міжбюджетних транс-фертів.

За характером надходження  до бюджету доходи поділяються на закріплені, тобто які в повному  обсязі або за затвердженими норма-тивами зараховуються до бюджетів певного  рівня тривалий час, і ре¬гулюючі - зараховуються за нормативами до бюджетів різних рів¬нів з метою їх збалансування.

Податки і збори, що закріплені Бюджетним кодексом України на постійній  основі за бюджетами місцевого самоврядування та врахо-вуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, станов¬лять кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Фінансові кошти рухаються  бюджетною вертикаллю завдяки си-стемі  міжбюджетних трансфертів - коштів, які  безоплатно і без по-вернення передаються  з одного бюджету до іншого у формі дотацій та субвенцій.

Система міжбюджетних трансфертів  реалізується в бюджетній си-стемі  України в такий спосіб. З Державного бюджету України в бю-джет АРК, бюджети областей, міст Києва і  Севастополя передається частина  доходів у вигляді дотацій  і субвенцій. Застосовується також зворотне передавання коштів, а саме в Державний бюджет України, бюджет АРК, відповідні місцеві бюджети з бюджетів нижчого рівня. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в законі України про Державний бюджет на відповідний рік з ураху-ванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту закону України про Державний бюджет Кабінет Мі-ністрів України додає  техніко-економічне обґрунтування  відраху-вань, дотацій і субвенцій бюджетам АРК, областей, міст Києва і Се-вастополя, яке повинно містити:

• статистичні дані про  економічний, соціальний, природний  та екологічний стан зазначених адміністративно-територіальних одиниць;

• розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального, екологічного стану та ефективного використання природних умов адміністративно-територіальних одиниць;

• інформацію про урядові  та регіональні програми усунення відмінностей між адміністративно-територіальними  одиницями, виконані в попередні роки, та досягнуті результати; діючі програми і такі, що розроблюються, з прогнозом наслідків виконання. Порядок та умови надання і використання дотацій та субвенцій з

Державного бюджету  України, республіканського бюджету  АРК і місцевих бюджетів затверджує Верховна Рада України.

Наприклад, Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік” передбачені такі основні міжбюджетні трансферти:

• дотації вирівнювання з державного бюджету обласним та Севастопольському міському бюджетам - 5,42 млрд грн;

• кошти, що передаються  в Державний бюджет України з  бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та Київського міського бюджету - 2,399 млрд грн;

• субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату  допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям та дітям-інвалідам- 1,624 млрд грн;

• субвенції на фінансування пільг та субсидій населенню на придбання  пічного побутового палива і скрапленого  газу - 352,6 млн грн;

• субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних проектів - 225 млн. грн.

Передавати бюджетні кошти з одного бюджету в інший  одного й того самого рівня забороняється.

Диференційований підхід до фінансування регіонів ураховує їх економічний розвиток, а саме те, що в них домінує - промислова чи сільськогосподарська галузь, оскільки їх дохідні бази істотно різня-ться. Сільськогосподарські області потребують додаткових вкладень фінансів на розвиток сільського господарства і соціально-культурної галузі. У сучасних умовах при формуванні місцевих бюджетів необ-хідно враховувати економічний розвиток областей, міст, районів. Проблема дохідності областей нині є актуальною. Області України умовно поділяють на три види:

• які навіть при зарахуванні  всіх доходів потребують додаткових дотацій; в окремих областях 40-50 % доходів становлять транс-ферти з держбюджету;

• які в змозі покрити  власні потреби;

• які практично мають  більшу дохідність, ніж необхідна  для місцевих бюджетів.

Бюджети міст Києва та Севастополя складаються за принципами бюджетів областей. Розподіл областей за економічним розвитком дає змогу:

• спростити систему  державного регулювання їх бюджетів;

• визначитися з розвитком  їх промислово-виробничого потенціалу, особливо щодо виробництва товарів;

• запровадити рівнонапружене планування діяльності галузей промис-ловості та сільського господарства й розвиток соціальної інфра-структури.

Зрозуміло, проблему вирівнювання дохідності регіонів неможли-во розв’язати за короткий термін. Основна мета при  цьому - стабі-лізувати систему розмежування податків. Місцеві органи влади ма-ють чітко знати, на які кошти вони можуть розраховувати і звідки вони надійдуть. Без такої стабільності на місцях важко здійснювати довгострокове планування.

У процесі планування доходів усіх рівнів потрібно забезпечити  повне виявлення доходів за всіма джерелами їх створення.

Але увагу слід зосереджувати  не лише на механізмах закріплення  дохідних джерел між державним і  місцевими бюджетами, а й на за-кріпленні  відповідальності за фінансуванням  різних видів державних витрат і  формуванні нормальних взаємовідносин щодо виконання видаткової частини бюджету.

Закріплюючи бюджетні повноваження між рівнями бюджетної системи, необхідно передусім з’ясувати, влада якого рівня має забез-печувати виконання різних державних функцій  з фінансування видатків і надання послуг.

Кожне адміністративно-територіальне  угруповання має специ¬фічні  соціально-економічні інтереси. Відповідно до цього органи влади повинні  здійснювати соціально-економічну політику, витра¬чаючи бюджетні кошти. Водночас є утворення, які взагалі не в змозі самостійно здійснювати соціальну політику, підтримувати соціальну і виробничу інфраструктури.

Створення механізму  розвитку міжбюджетних відносин на регіо-нальному рівні сприятиме подоланню існуючої кризи. Налагодження системи міжбюджетних відносин є лише частиною загальної проблеми самостійності органів влади відповідного рівня. При найдосконалі-ших формах міжбюджетних відносин неможливо забезпечити достат-ність фінансових ресурсів без поліпшення стану економіки.

З метою вдосконалення міжбюджетних відносин необхідно:

• раціонально розмежувати  видатки і доходи між складовими бюджет-ної системи;

• стимулювати зацікавленість центральних і місцевих органів  ви-конавчої влади в мобілізації  загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів, тобто зробити їх регулюючими;

• підвищити рівень власних  доходів бюджетів адміністративно-територіальних утворень.

ВИСНОВКИ

Державні фінанси —  складова частина фінансової системи  держави, її центральна підсистема, через  яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток.

Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями й роллю  держави в регулюванні й забезпеченні економічних, соціальних і демократичних  засад життя населення й створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

 Фінанси виникли  та упродовж тривалого часу  розвивалися як система мобілізації  коштів, матеріальних і фінансових  ресурсів для потреб правлячої  еліти різних форм державних  утворень і оборони своєї території. Для зазначених цілей запроваджувалися різні форми податків, зборів і платежів.

 В економічному  житті фінанси є досить складним  явищем. За їх допомогою держава  перерозподіляє значну частину  валового внутрішнього продукту, який є головним об’єктом фінансових відносин. З огляду на це фінанси слід розглядати як систему відносин, що склалася в суспільстві в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту.

 Державні фінанси  — головна ланка фінансової  системи держави. Вона опосередковує майже 80% усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної форми власності; державний кредит.

 Усі ланки державних  фінансів мають власну сферу  функціонування і тісно пов’язані  між собою.

 Бюджет держави  — це основний фонд грошових  коштів і визначальна ланка державних фінансів. Він призначений для фінансового забезпечення виконання державою її функцій: управління суспільством, оборони країни, економічної та соціальної. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства.

 Фонди цільового  призначення являють собою централізацію  коштів для вирішення конкретних  завдань і проблем. Їх характерною  ознакою є чітко визначені  джерела формування і напрями використання. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, тому їх склад досить різноманітний у різних країнах і в різні часи.

 Державний кредит  відображає відносини, при яких  держава виступає позичальником  або гарантом за позичками юридичних осіб даної країни. Кредиторами можуть бути юридичні й фізичні особи даної країни та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інституції. Мобілізовані державою кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або в окремий фонд, призначений для інвестицій при випуску цільових позик.

 Фінанси державного  сектора економіки включають  ті самі відносини, що й фінанси  будь-якого суб’єкта господарювання, оскільки характер і напрями  господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Водночас фінансові ресурси й отримані доходи цих підприємств належать державі, а їх фінансова діяльність регламентується державою як на підставі законів, так і у формі державного управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ