Державні соціальні стандарти

                                                                 ПЛАН

ВСТУП

1.       СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ.

1)      Мета встановлення державних соціальних стандартів і  нормативів

2)      Принципи формування державних соціальних  стандартів і нормативів

3)      Система і класифікація соціальних нормативів

4)      Порядок формування, встановлення та затвердження державних соціальних стандартів і нормативів

       2. СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ І НОРМАТИВІВ ТА  ГАРАНТІЇ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

1)      Державні соціальні стандарти у сфері доходів  населення

2)      Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування

3)      Державні соціальні нормативи у сфері  житлово-комунального обслуговування

4)      Державні соціальні нормативи у сфері транспортного  обслуговування та зв'язку

5)      Державні соціальні нормативи у сфері охорони  здоров'я

6)      Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення  навчальними закладами

7)      Державні соціальні нормативи у сфері  обслуговування закладами культури

8)      Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної  культури та спорту

9)      Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського  харчування

         3.ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Існування розвинутої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів є ознакою соціально спрямованої держави. Завданням такої  держави є не лише закріплення їх у своїх нормативно-правових актах, а й виконання та реалізація їх на практиці.

Особливо актуальним це питання є в Україні, оскільки держава, перебуваючи в стадії переходу від командно-адміністративної до ринкової, а інакше кажучи трансформаційної економіки, не здатна в силу реальних економічних можливостей виконувати свої зобов’язання перед суспільством. Незважаючи на те, що мінімальний споживчий бюджет – державний соціальний стандарт існував з 1991 року, активізація процесу формування соціальних  стандартів та створення цілісної та взаємоузгодженої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів розпочався лише у 1999 році із прийняттям Закону України “Про прожитковий мінімум”, а остаточною ланкою повинен би був стати Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000р.

Проблема соціальних стандартів досліджувалася в працях вчених різних галузей науки (юридичні, економічної, соціології, психології).

Взагалі під стандартом прийнято розуміти певний зразок, еталон, модель які сприймають як основні при співставленні з ними інших подібних об’єктів. Саме слово стандарт походить від англійського “standart”, яке в буквальному перекладі означає норма. Окремо з юридичної точки зору поняття стандарту не розглядається.

Підхід до визначення поняття “соціальний”, також є неоднозначним. Під соціальним розуміють породженого умовами суспільного життя, певного середовища, ладу. Крім того соціальний – це такий, який існує в суспільстві. В певних сферах поняття “соціальний” ототожнюють із поняттям “суспільний”. Якщо ж взяти вужче, то соціальний можна трактувати як життєво необхідний, життєво важливий. Саме таке розуміння терміну соціальний застосовують при визначенні системи соціальний прав людини. Право на соціальне забезпечення також входить в систему цих прав.

Під державними соціальними стандартами розуміють встановлені на кожний визначений період мінімальні розміри матеріальних та інших благ, які гарантують соціально-прийнятий рівень їх споживання і призначені для встановлення обов’язкового мінімуму витрат (бюджетних, коштів підприємств) на такі цілі.

Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” подає таке визначення державного соціального стандарту – встановлена законами, іншими нормативно-правовими актами, соціальна норма і норматив або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

1.СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ.

Стаття 1. Визначення основних термінів і понять

У цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:

державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;

соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами;

нормативи витрат (фінансування) - показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

Стаття 2. Мета встановлення державних соціальних стандартів і нормативів

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

визначення та обгрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Стаття 3. Принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами:

забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів;

наукової обгрунтованості норм споживання та забезпечення;

соціального партнерства;

гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні;

урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин.

Стаття 4. Система і класифікація соціальних нормативів

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;

нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Стаття 5. Порядок формування, встановлення та затвердження державних соціальних стандартів і нормативів

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Стаття 6. Базовий державний соціальний стандарт

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

2.СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ І НОРМАТИВІВ ТА  ГАРАНТІЇ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Стаття 7. Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

Стаття 8. Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування

Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки.

З цією метою визначаються:

перелік послуг, які надаються закладами соціального обслуговування і фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів і соціальних фондів;

норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави;

норми харчування та забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування.

Стаття 9. Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

До їх числа відносяться:

гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;

соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;

показники якості надання житлово-комунальних послуг.

Стаття 10. Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку включають:

норми забезпечення транспортом загального користування;

показники якості транспортного обслуговування;

норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

Стаття 11. Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я

До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я включаються:

      перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

      нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;

      показники якості надання медичної допомоги;

      нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

      нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

      нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

      нормативи санаторно-курортного забезпечення;

      нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

Стаття 12. Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами

До державних соціальних нормативів у сфері забезпечення навчальними закладами включаються:

перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

нормативи граничного наповнювання класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах;

норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів.

Стаття 13. Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються:

o        перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

o        показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

o        нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури.

Стаття 14. Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту включаються:

перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами;

нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту.

Стаття 15. Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування

До державних соціальних нормативів у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування включаються:

      нормативи забезпечення населення побутовими послугами;

      показники якості надання побутових послуг;

      нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у закладах громадського харчування;

      показники якості та безпеки товарів і послуг підприємств громадського харчування.

Стаття 16. Гарантії забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів

Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

3.ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ В УКРАЇНІ

Формування соціальних стандартів є одним з базисних елементів соціальної політики держави та провідним чинником успіху держави у сфері соціального забезпечення. Стандарти необхідні:  державі - як інструмент управління; постачальникам – для підвищення конкурентоспроможності, споживачам – для визначення якості послуг, що їм надаються. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімального розміру заробітної плати, мінімального розміру пенсії за віком, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмірів державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Згідно з Державним класифікатором соціальних стандартів та нормативами, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17 червня 2002 року № 293, передбачено впровадження державних соціальних стандартів і нормативів у таких сферах:

- доходи населення;

- соціальне обслуговування;

- житлово-комунальне обслуговування;

- транспортне обслуговування та зв'язок;

- охорона здоров'я;

- забезпечення навчальними закладами;

- обслуговування закладами культури;

- обслуговування закладами фізичної культури та спорту;

- побутове обслуговування;

- торгівля та громадське харчування;

- соціальна робота з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей.

Упродовж 2007 року в Україні відбувалися певні позитивні зрушення у сфері запровадження державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій. Так, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” було передбачено підвищення мінімальної заробітної плати до 81 % від рівня прожиткового мінімуму, у той час, як у 2006 році цей показник становив лише 73 %. Прийнятий Верховною Радою України Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб” передбачає введення з 1 січня 2009 року мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працюючих.

Згідно з Законом України „Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” з квітня 2007 року для визначення мінімального розміру пенсії вперше застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 %. Розмір мінімальної пенсії за віком досяг рівня прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність, і з 1 квітня поточного року склав 410 гривень. Протягом 2007 р. у зв'язку із зростанням середньої заробітної плати значно зріс коефіцієнт підвищення пенсій (для пенсій, призначених у 2005-2006 рр., зазначений коефіцієнт складає 68 % темпів зростання середньої заробітної плати). Проте таке підвищення пенсій не вирішило проблеми відставання розмірів раніше призначених від новопризначених пенсій. При аналогічних показниках стажу і заробітку пенсії, призначені до 2004 року, майже вдвічі відстають від розмірів пенсій, які призначаються в 2007 році.

Водночас, незважаючи на здійснені заходи у сфері соціального забезпечення, які спрямовані на посилення соціального захисту громадян, розміри окремих виплат залишаються нижчими від прожиткового мінімуму, зокрема - допомога малозабезпеченим сім'ям та допомога, що надається відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”. При цьому для розрахунку застосовується показник “рівень забезпечення прожиткового мінімуму”, який не передбачений законом України та занижує цей принципово важливий соціальний стандарт.

Попри існування системи мінімальних соціальних стандартів в Україні та поступове підвищення існуючих, діюча в Україні система державних соціальних стандартів не є цілісною і поки що не зорієнтована на конституційні норми, не забезпечує урахування міжнародних норм в галузі застосування соціальних стандартів. Діючі на сьогодні соціальні стандарти далекі від сучасних економічних реалій та застосовуються без урахування економічних можливостей держави.

Враховуючи, що на сьогодні практично девальвовані категорії соціальних мінімумів, які розроблялися ще в середині 90-х років, і відтоді підходи до їх розрахунків не змінювалися, соціальні стандарти покликані забезпечити системний підхід до вирішення соціальних проблем суспільства. На відміну від соціального мінімуму, стандарт – це гарантія високого рівня життя певної якості, яке держава зобов’язується забезпечити громадянам у відповідні терміни:

-   застосування соціальних стандартів дозволяє здійснити перехід від постатейного до подушного фінансування витрат на соціальні потреби, що має значно підвищити ефективність використання коштів, які спрямовуються на соціальний розвиток;

-   державні соціальні стандарти дають можливість обґрунтовано визначити розміри витрат бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів на соціальний захист і соціальне забезпечення населення, а також утримання соціальної сфери;

-   соціальні стандарти передбачають встановлення головних критеріїв якості послуг;

-   формування чітких стандартів надання послуг дозволяє значно коректніше оцінити фінансування багатьох галузей та прискорити їх реформування;

-   визначення можливості впровадження соціальних стандартів окреслює раціональні потреби й умови проведення реформи адміністративно-територіального устрою країни, критерії утворення адміністративно-територіальної одиниці: існування повного набору бюджетних установ, що надають соціальні послуги, їх завантаженість на рівні, що передбачена соціальними стандартами тощо.

Між тим, впровадження нових соціальних стандартів в практику надання соціальних послуг в країні відбувається досить повільно. Так, хоч сьогодні вже існує 13 проектів стандартів соціальних послуг, розроблених профільними міністерствами майже за всіма категоріями послуг, ці відомчі стандарти досі не затверджено  Міністерством юстиції України.

У цілому, на законодавчому рівні в Україні існують умови для реалізації положень державних соціальних стандартів. Правові відносини в цій сфері регулюються, зокрема, Законами України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, “Про прожитковий мінімум", “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" та іншими нормативно-правовими актами. Проте напрацьованій нормативно-правовій базі притаманні значні вади.

1. Чинне законодавство є надзвичайно громіздким та неузгодженим. Наприклад, у чинному “Державному класифікаторі соціальних стандартів та нормативів” передбачено перелік лише безоплатних послуг, що надаються населенню. Платні соціальні послуги в Класифікаторі не передбачено, що суперечить Закону України “Про соціальні послуги”. Норми Закону України  “Про соціальні послуги", що приймався у 2003 році як рамковий, тому не містить механізмів реалізації, повною мірою не застосовуються, до того ж, чимало його статей вже застаріли. Так, Закон передбачає, що об’єми безоплатних соціальних послуг повинні відповідати державним стандартам соціального обслуговування, проте на сьогодні існує незначна кількість таких стандартів (головним чином на побутові послуги). Це обмежує перелік послуг, які можуть надавати комунальні установи.

2. Недостатньо ефективно виконуються навіть норми чинного законодавства, що досить показово на прикладі застосування такого базового державного соціального стандарту як прожитковий мінімум. На жаль, починаючи з 2002 p., коли в Україні вперше було офіційно затверджено розмір прожиткового мінімуму, процес його формування, встановлення та затвердження постійно супроводжувався жорсткими дискусіями політичного характеру, проте не підлягав змістовному удосконаленню. Відтак, зокрема,  прожитковий мінімум на 2007 рік було розраховано виходячи з наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 р., № 656. Згідно зі статтею 3 Закону України “Про прожитковий мінімум”, набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначаються у нормах споживання не менше одного разу на п'ять років. Експертною комісією з проведення науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг на засіданні 14.07.2005 р. було схвалено нові набори, проте ці зміни при розрахунку прожиткового мінімуму на 2007 рік не враховано.

Крім того, величина прожиткового мінімуму не враховує низки життєво необхідних витрат: на будівництво чи купівлю житла або одержання його у найм, оренду, освіту, оздоровлення, утримання дітей у дошкільних навчальних закладах, платні медичні послуги тощо. Включення цих витрат у прожитковий мінімум відповідає принципам його формування, закріпленим в Законі України про прожитковий мінімум, а також міжнародним стандартам, визначеним Конвенцією МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики.

3. Унаслідок відсутності в законодавстві України поняття “стандарт якості” не працює механізм ліцензування (реєстрації) постачальників соціальних послуг, що існує в багатьох країнах. Ліцензування є гарантією відповідності роботи соціального працівника чинним стандартам та вимогам. У січні 2007  року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову, згідно з якою Міністерство праці та соціальної політики разом із облдержадміністраціями були визначені органами такого ліцензування. Проте фахівці, які здійснюють цю діяльність, мало обізнані як з механізмами ліцензування, так і з конкретними особливостями діяльності в багатьох сферах, що потребують ліцензування.

До того ж, існує потужне лобі недержавних організацій, які виступають проти такого ліцензування та вимагають упровадження перехідного періоду.

4. До цього часу Кабінетом Міністрів не прийнято рішення про затвердження Порядку розроблення та затвердження мінімальних державних стандартів якості соціальних послуг, розроблених на виконання Законів України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, "Про соціальні послуги”, а також Методичних рекомендацій з розроблення та затвердження стандартів надання соціальних послуг.           Не дотримуються вимоги статті 5 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, якою передбачено, що державні соціальні стандарти та нормативи формуються, встановлюються та затверджуються за участю та погодженням з іншими сторонами соціального діалогу.

5. Не виконана в повному обсязі норма Прикінцевих положень Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” щодо затвердження Урядом Державного класифікатора соціальних стандартів та нормативів. Зокрема, у сферах:

-      соціального обслуговування та забезпечення навчальними закладами затверджено та введено в дію близько 90% соціальних стандартів та нормативів;

- здійснення соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей, охорони здоров'я та житлово-комунального обслуговування затверджено 65-75 % норм та нормативів;