Державні програми підтримки лізингу

ДЕРЖАВНІ ПРОГРАМИ ПІДТРИМКИ  ЛІЗИНГУ

КИЇВ-2012

ЗМІСТ

ВСТУП

Взаємодія ринку та держави у процесі регулювання лізингової діяльності пояснюється тим, що ринкове господарство, маючи внутрішні важелі саморегулювання, одночасно передбачає наявність сильної держави, яка спроможна забезпечити необхідні умови для належного функціонування ринкових відносин, оскільки держава є потенційно найпотужнішим владним суб’єктом. Отже, держава, залежно від ступеню розвитку продуктивних сил, сама ініціює розвиток саморегулюючих механізмів ринку. Під механізмами саморегулювання варто розуміти норми, правила, інструменти та підходи, що запроваджують неурядові структури з метою поліпшення дії ринкових закономірностей. В суб’єктивному відношенні ці механізми є прерогативою дії саморегулюючих організацій. На ринку лізингових послуг такими організаціями, в першу чергу, є лізингові асоціації та об’єднання, а також аналітичні та інформаційні центри.

Державна ж політика надає стихійному розвитку певної організованості. Звідси випливають основні причини, що обумовлюють необхідність державної підтримки лізингових відносин. До них варто віднести наступні:

- держава має стимулювати  лізингові інвестиції в стратегічні  галузі економіки;

- держава зацікавлена  у отриманні якомога більшої  фіскальної (у вигляді податків) вигоди від діяльності ринку  лізингу;

- держава зацікавлена у прискоренні обігу грошово-кредитної маси, що стимулює зростання економіки;

- держава через систему  законодавства здійснює вплив  на розвиток лізингу та фактори  що його стимулюють;

- держава підтримує  конкурентне середовище на всіх  ринках, в тому числі і лізинговому.

ДЕРЖАВНІ ПРОГРАМИ ПІДТРИМКИ ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

  З метою зменшення частки державного фінансування і залучення у лізингову діяльність комерційного капіталу потрібна розробка механізмів стимулювання фінансово-кредитних установ по розміщенню тимчасово вільних ресурсів у лізингових операціях через методики, що дозволяють використовувати  як забезпечення під надані кредити безпосередньо предмети лізингу.

 Методом державної підтримки лізингової діяльності визначається сукупність способів та прийомів впливу держави через уповноважені державні органи на учасників лізингових правовідносин з метою створення та забезпечення умов здійснення лізингової діяльності у відповідності до основних засад соціально орієнтованої економіки. Для державного регулювання лізингової діяльності в Україні на сучасному етапі характерним є поєднання різних методів державного регулювання з перевагою економічних методів, властивих диспозитивному регулюванню (державне фінансування лізингових проектів у пріоритетних сферах інноваційного розвитку, надання дотацій та субсидій суб'єктам лізингу тощо).

 Правовими формами  державного регулювання лізингової  діяльності визначаються: ведення  державних реєстрів фінансових  установ та ліцензування діяльності  з надання фінансових послуг; нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ; нагляд за діяльністю фінансових установ; застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; погодження лізингу державного (комунального) майна органом, що здiйснює управлiння цим майном; визначення особливостей відображення лізингових операцій у бухгалтерському обліку та звітності [1].

Активна державна підтримка  лізингу характерна для Великобританії, США, Норвегії, Ірландії. Так, надання  державних субсидій та можливість використовувати прискорену амортизацію є ключовими умовами лізингового ринку в Ірландії, яка нині є лідером у світі по наданню у лізинг літаків.

Світовий досвід регулювання  лізингових відносин показує, що оскільки лізинг інтегрує в собі орендні, кредитні, інвестиційні відносини та має ознаки операцій купівлі-продажу, то можна виділити два основних підходи до формування інститутів державного регулювання лізингу.

Перший полягає у  розвитку звичайного контрактного права  що застосовується до угод оренди, позики, купівлі-продажу. У цьому випадку розвиток лізингу буде залежати від кон’юнктури відповідних ринків. Державне регулювання стосуватиметься лізингу опосередковано, через наслідки реалізації державної політики в тій чи іншій сфері. Такий підхід є доцільним в країнах де постійно та регулярно відбувається оновлення основного капіталу, а використання високих технологій не є пріоритетом розвитку.

Другий підхід полягає  у цілеспрямованому впливі держави  на лізинговий бізнес, як особливу галузь, за допомогою розробки спеціального законодавства та встановлення пільг. Такий підхід характерний для країн, що прагнуть забезпечити інноваційний розвиток економіки, створити умови для розвитку науки та техніки, використовуючи інвестиційний потенціал лізингу [1].

З огляду на складний з юридичної точки зору характер лізингових відносин, безспірним фактом є те, що саме чинне законодавство відіграє ключову роль у врегулюванні питань забезпечення ринку лізингових послуг. Як свідчить зарубіжний досвід, розвиток лізингу у високороз-винутих країнах був зумовлений наданням істотних пільг з боку держави учасникам даних відносин. Чинне законодавство вказаних країн не лише регулює відносини, які виникають між суб'єктами лізингу, а й визначає основні засади державної підтримки таких відносин. Так, становлення лізингового законодавства в США припадає на середину 50-х років. Саме в цей час податкове управління США затвердило правила оподаткування лізингових операцій. Якщо договір лізингу відповідав правилам, установленим Управлінням внутрішніх доходів міністерства фінансів США, тоді у його сторін виникало право на податкові пільги.

У США відносини щодо договорів лізингу регулюються у тій мірі, в якій це стосується оподаткування. Головний напрям регулювання тут зосереджується на встановленні правил, які вирізняють договір лізингу від купівлі-продажу, з метою уникнення фіктивного використання податкових та амортизаційних пільг. Важливу роль у механізмі цивільно-правового регулювання лізингових відносин в США відіграє практика крупних лізингових компаній, страхових товариств та інших організацій, що займаються лізингом. Вони широко застосовуються типові проформи договорів, які контрагент лише підписує, без жодних або з незначними змінами, тому їх можна певною мірою віднести до джерел правового регулювання [9].

До 1963 року американський  банкам заборонялося виступати в  якості лізингодавці. Тому ними здійснювалося  лише кредитування лізингових компаній. Ця обставина створила сприятливі умови  для виникнення та діяльності лізингових компаній у США. Але вже у 1970 році був прийнятий Закон про банківську холдингову компанію, який дозволив вказаним суб’єктам здійснювати відповідний обсяг лізингових операцій на національному рівні. У 1981 році у США був прийнятий Закон про реформу системи оподаткування. У ньому вказувалися критерії віднесення угод до лізингових і була лібералізована система використання податкових пільг по лізингу. Зокрема, були дозволені угоди по передачі партнеру податкових пільг.

З 1986 року податковий статус лізингу змінюється. Уряд США вбачає в ньому субсидію на благо іншої держави (так званий експорт податкових пільг), і велика частина податкових пільг була скорочена через застосування механізму амортизації. Розвиток лізингу в США забезпечувався в свій час значними податковими та амортизаційними пільгами, законодавчим визначенням можливих суб’єктів лізингу, застосуванням різноманітних його форм. Але американська модель лізингу має власні специфічні риси і навряд чи можна її пристосувати до правових систем інших країн [9].

Як свідчать дані Американської Асоціації лізингу обладнання та фінансів (Equipment Leasing and Finance Association (ELFA)) до початку світової фінансово-економічної кризи за 2006– 2007 рр. середньорічний темп зростання лізингових угод складав 7,5 %, а у обсяг ринку лізингу у США 2007 році досяг 254 млрд. дол., що становило майже 40 % загальносвітового рівня.

Однак внаслідок дії  кризи всі показники лізингової діяльності впали. З метою підтримки  інвестиційних процесів на початку 2010 р. Адміністрація Президента США  Б.Обами запропонувала внести зміни до федеральних бюджетів з метою допомоги лізингодавцям подолати наслідки фінансово-економічної кризи. Завдяки реалізованим заходам Американська Асоціація лізингу обладнання та фінансів (ELFA), яка об’єднує більш ніж 600 компаній (серед яких незалежні й дочірні лізингові та фінансові компанії, банки, фінансові корпорації, брокерські та інвестиційні банки, а також виробники й постачальники послуг) за обсягом лізингових угод вийшла у середньому на рівень 6% ВВП.

Помітну роль у регулюванні лізингового бізнесу в країні відіграє законодавство штатів. У кожному штаті самостійно встановлюються ставки податків на учасників лізингового бізнесу, звільнення від сплати податків. Наприклад, податок на орендну плату в різних штатах коливається від 0 до 7%, що є порівняно незначним та сприяє його розвитку.

У Франції 3 липня 1966 р. було ухвалено Закон про підприємства, що практикують кредит-оренду, а в Бельгії 10 листопада 1967 р. – королівська постанова про підприємства, що практикують фінансову оренду. За назвами цих актів можна дійти висновку, що для визначення відносин, які розглядаються, у французькому законодавстві застосовується термін «кредит-оренда», а в Бельгії – «фінансова оренда». Метою французького закону та бельгійської постанови є, по-перше, надання легального визначення відносин, що розглядаються, або встановлення їх ознаки, по-друге, введення ряду вимог, яким мають відповідати організації, що практикують кредит-оренду, або фінансову оренду [4].

У французькому та бельгійському  актах також сформульовані вимоги до організацій, які практикують кредит-оренду або фінансову оренду. Французький закон встановлює, що операції кредит-оренди можуть здійснювати банки та пов’язані з ними установи (спеціалізовані фінансові організації). У бельгійській постанові наголошується, що лише організації, які отримали спеціальний дозвіл міністерства економіки, можуть займатися фінансовою орендою.

Лізинг у Франції регулюється  законом 1966 р. В 1967 р. у цій країні були створені спеціальні товариства, основною метою яких були операції з нерухомістю в сфері промисловості і торгівлі (СІКОМІ). Лізинговим компаніям СІКОМІ надаються суттєві податкові пільги: 85% їх прибутку звільняється від оподаткування, може застосовуватись прискорена амортизація тощо.

 Окрім надання податкових пільг, безпосередній вплив на розвиток лізингу має амортизаційна політика держави. Оскільки строки лізингових угод завжди в тій чи іншій мірі пов'язані зі строками амортизації, то саме скорочення амортизаційних термінів призводить до зростання кількості лізингових операцій. Після Другої світової війни майже у всіх капіталістичних країнах була введена прискорена амортизація (accelerated depreciation). При цій амортизації підприємства повертають основну частину капіталовкладень в перші роки експлуатації обладнання. Прискорена амортизація була введена в ФРН у 1948 p., у Франції — в 1960 р. В 1966 р. в країнах Західної Європи була встановлена так звана «вільна» амортизація (тобто можливість амортизувати до 100% вартості за перший рік використання обладнання).

 В Німеччині визначальним при оподаткуванні лізингових операцій також є економічний підхід. У випадках фінансового лізингу податки за майно сплачує лізингоодержувач, якщо нормальний строк використання цього майна значно більший, ніж строк лізингової угоди. Лізингоодержувач має право на продовження угоди і опціон, реалізуючи який він має сплатити лише збір, значно менший, ніж орендна плата або ціна купівлі. Якщо термін використання майна і термін договору збігаються, тоді діє це ж правило [4]. Обов'язок лізингоодержувача сплачувати податки означає, що лише він як господарюючий власник може користуватися правом на інвестиції з податковими пільгами. Порядок оподаткування лізингових угод визначається в листах Федерального міністра фінансів від 19 квітня 1971 р. та від 22 грудня 1975 р. Укладення угод відповідно до встановлених умов, дозволяє користуватися податковими пільгами.

З метою сприяння розвитку лізингу Росія вживає заходів державної підтримки лізингової діяльності. Дана стратегія держави, зокрема, була закріплена низкою постанов: № 752 "Про державну підтримку розвитку лізингової діяльності в Російській Федерації" від 27 червня 1996 р., "Про заходи щодо розвитку лізингу в Російській Федерації на 1997 - 2000 роки" від 21 липня 1997 р., № 1020 "Про затвердження порядку надання державних гарантій на здійснення лізингових операцій" від 3 вересня 1998 р. та ін. Лізинг офіційно визнаний (наприклад, в урядових концепціях розвитку виробництва автотранспорту, сільськогосподарської продукції, авіатехніки та ін.) основним засобом для розвитку ряду галузей. Крім того, внесено конструктивні зміни в суперечливе перш законодавство про лізинг (Закон "Про лізинг", Податковий кодекс РФ), а також ліквідовані багато бюрократичні бар'єри (зокрема відміна ліцензування). Основні заходи державної підтримки діяльності лізингових організацій викладені в базовому законі РФ "Про фінансову оренду (лізингу)".

Цими заходами можуть бути:

Розробка та реалізація федеральної програми розвитку лізингової діяльності в РФ або в окремому регіоні як частини програми середньострокового й довгострокового соціально-економічного розвитку РФ або регіону [7];

-Створення заставних фондів для забезпечення банківських інвестицій у лізинг із використанням державного майна;

-Пайова участь державного капіталу в створенні інфраструктури лізингової діяльності в окремих ¬ них цільових інвестиційно-лізингових проектах;

-Виділення підприємствам, що здійснюють лізинг, державного замовлення на поставки товарів для потреб держави;

- Заходи державного  протекціонізму в сфері розробки, виробництва і використання наукомісткого високотехнологічного устаткування;

- Фінансування з федерального  бюджету і надання державних  гарантій з метою реалізації  лізингових проектів, у тому числі  за участю фірм-нерезидентів;- Надання інвестиційних кредитів для реалізації лізингових проектів;

- Надання банкам і  іншим кредитним установам у  встановленому законодавством РФ  порядку звільнень від сплати  податку на прибуток, одержувану  ними від надання кредитів  суб'єктам лізингу, на строк не менше ніж три роки для реалізації договору лізингу;

- Надання в законодавчому  порядку податкових і кредитних  пільг лізинговим компаніям з  метою створення сприятливих  економічних умов для їх діяльності;

- Створення, розвиток, формування і вдосконалення нормативно-правової бази, що забезпечує захист правових і майнових інтересів учасників лізингових угод;

- Надання лізингодавцям  в цілях стимулювання оновлення  машин та обладнання додатково,  поряд із застосуванням механізму  прискореної амортизації, права  списання в якості амортизаційних відрахувань до 35% початкової вартості основних фондів, термін служби яких більше ніж 3 роки, в перший рік експлуатації зазначених фондів;

- Надання лізингоодержувачам, провідним переробку або заготівлю  сільськогосподарської продукції, права здійснювати лізингові платежі постачальникам продукції на умовах, передбачених договором лізингу [7];

- Створення фонду державних  гарантій з експорту при здійсненні  міжнародного лізингу вітчизняних машин і обладнання".

Важливу стимулюючу роль у розвитку лізингу відіграють державні гарантії. Державні гарантії за рахунок бюджету розвитку РФ є поручительством Уряду РФ і надаються на конкурсній основі. Обсяг державних гарантій на відповідний рік визначається законом про державний бюджет. Порядок надання державних гарантій лізинговим проектам за рахунок коштів бюджету розвитку РФ визначено Постановою Уряду від 3 вересня 1998 р. № 1020 "Про затвердження порядку подання державних гарантій на здійснення фінансової оренди (лізингу)". Державні гарантії надаються у розмірі 60% необхідних позикових коштів.

В 2009 році падаючому ринку лізингу Росія намагалася допомогти різними способами, надаючи додаткові ресурси для реалізації різних проектів. Зокрема, значні кошти спрямовувалися на розвиток авіа- і суднобудування. Для підтримки сільгоспвиробників і машинобудування відбулось збільшення статутного капіталу ВАТ "Росагролізінг" на 25 млрд. руб. в першому кварталі 2009 року. Крім того, на компанію було покладено функції з постачання в лізинг технологічного обладнання для харчової переробної промисловості, лісового господарства, для галузі зберігання та переробки рибної продукції. Також відбулась підтримка машинобудівної галузі Росії через "Державну транспортну лізингову компанію", управління якої передано Міністерству транспорту. Зокрема передбачалося, що держава внесе в статутний капітал ГТЛК 40 млрд руб., які надалі мали бути направлені на закупівлю автомобільної та дорожньо-будівельної техніки, яка виробляється на території РФ. За пропозицією Мінфіну і Мінекономрозвитку з цієї суми поки внесено тільки 3 млрд руб [7].

Варто також зазначити, що за програмою підтримки малого і середнього бізнесу в Росії  в 2011 році на субсидування частини витрат даних суб'єктів, пов'язаних із сплатою  відсотків за кредитами, отриманими в кредитних організаціях, за лізинговими платежами в частині доходів лізингодавця надійшло з бюджету 18 750,00 тис. руб, у тому числі.:

- з  Республіканського  бюджету 3 750,00 тис. руб.

- з Федерального бюджету  15 000,00 тис. руб.

Обсяг залученого лізингу обладнання суб'єктами малого та середнього підприємництва, які отримали субсидування, складає 503 583,52 тис. руб, середній розмір наданої субсидії - 218,02 тис. руб.

У 2012 році Уряд Росії припинив субсидування лізингу літаків з державного бюджету. Про це написала газета "РБК Daily" з посиланням на представника компанії "Ілюшин Фінанс" (ІФК), яка займається фінансуванням покупок нових авіалайнерів для російських компаній. Останній конкурс на участь у лізинговій програмі пройшов в 2010 році. За даними видання, два роки тому найбільшими одержувачами державної підтримки за лізинговими програмами стали Red Wings, дочірня компанія "Аерофлоту", "Владивосток Авіа", "Трансаеро", "Якутія" і "Росія". Після 2010 року компанії купували літаки в лізинг, вже не одержуючи підтримку від уряду. Серед них - "Аерофлот", який є замовником майже 30 нових лайнерів Sukhoi Superjet, а також авіакомпанії "Політ" і "Ангара", що купили по 10 Ан-148. Представник "Об'єднаної авіабудівної корпорації" (ОАК), повідомив газеті, що структура спільно з ІФК підготувала пропозиції для уряду щодо підтримки авіакомпаній, що експлуатують російську авіатехніку. Постанова уряду, що передбачає субсидування лізингу нових літаків, було прийнято в 2002 році. Згідно нього з державного бюджету авіакомпаніям відшкодовувалося 20 відсотків витрат на покупку авіалайнерів російського виробництва в лізинг, але розмір платежів був обмежений. Гроші розподілялися щорічно в ході конкурсу, що проводиться Росавіації [7]. 

Президент Республіки Білорусь 24 вересня підписав Указ № 465 "Про деякі питання вдосконалення лізингової діяльності в Республіці Білорусь" з метою створення сприятливих умов щодо просування продукції білоруських виробників на зовнішні ринки на умовах лізингу. Відповідно до нього обороти виробника по реалізації предмета лізингу (обладнання, сільськогосподарської техніки та інших основних засобів) лізингодавцю звільняються від податку на додану вартість. Надання пільги дозволить зменшити суми кредитів, які лізингодавцю необхідні для забезпечення своєї діяльності, і відповідно, здешевити предмет лізингу на зовнішніх ринках, підвищити його конкурентоспроможність [6].

Ця пільга буде надаватися тільки в разі поставки предмета лізингу  на експорт, що має підтверджуватися відповідними документами, представленими в податкову інспекцію. Указом також встановлювалися обмежувальні норми, що забезпечують контроль виконання зобов'язань за договорами міжнародного лізингу. Для вступу предмета лізингу на територію Республіки Білорусь у разі завершення договору лізингу поверненням предмету лізингу, а також надходження валютної виручки, якщо договір лізингу закінчується викупом предмета лізингу, встановлюється 90-денний термін. Незабезпечення лізингодавцем при реалізації міжнародного договору лізингу своєчасного надходження грошових коштів від продажу предмета лізингу лізингоодержувачу - нерезиденту Республіки Білорусь або надходження предмета лізингу на територію Білорусі в разі його повернення в зв'язку з виконанням договору міжнародного лізингу тягне за собою накладення штрафу на індивідуального підприємця або юридична особа (лізингодавця ).

Світова фінансова криза  позначилась і на результатах  лізингової діяльності у Японії, що займає друге після США місце за обсягом лізингових операцій, які становлять 1/6 загальносвітового лізингового ринку. Підтримка японським урядом інвестиційних процесів полягала у гарантіях банківському сектору, який продовжував кредитувати довгострокові інвестиційні процеси. Тому багато японських лізингових компаній за даними Японської лізингової асоціації скористалися можливістю залучення недорогих кредитних ресурсів у японських банках на довгостроковий період для операцій з міжнародного лізингу суден, літаків та подолання кризових наслідків [12].

Зараз в Японії існує  програма, яка дозволяє отримати податковий кредит за податком на прибуток у вигляді відрахування від загальної суми прибутку певної частини лізингових платежів чи вартості об’єкту лізингу ( 7%, 5,3%). В Японії лізинг – це вид бізнесу, що не вимагає ліцензії та не стримується законодавчими бар’єрами.

До країн зі сприятливим кліматом для лізингу поряд з Великобританією  відноситься Ірландія, цей приклад показує також важливе значення для розвитку лізингу особливостей державної політики по відношенню до нього. Ірландський уряд надає лізинговим компаніям державні субсидії, а також дозволяє застосовувати прискорений режим амортизації. В результаті Ірландія перетворилася на важливий світовий центр лізингу літаків: базується в цій країні "Міжнародний центр по наданню фінансових послуг" надає своїм клієнтам можливість списання вартості переданого в лізинг майна протягом одного року. Це дуже важливо для авіатранспортних компаній і багато з них стали брати літаки в лізинг саме в Ірландії. Особливо сприятливі умови для здійснення лізингових операцій створені в Ірландській офшорній зоні Шеннон, де розташувалася штаб-квартира групи GPA, яка перетворилася в найбільшу в світі компанію з лізингу літаків [4].

Так, наприклад в Ірландії міжнародний лізинг літаків оподатковується  за ставкою 0%, ставка податку на прибуток складає 12,5%.

Поряд з країнами, що реалізують програми державної підтримки лізингу  можна виділити приклади і тих, які  стримують його розвиток. Так, лізинг в Греції почав розвиватися пізніше, ніж в інших західноєвропейських країнах. Перша грецька лізингова компанія була створена тільки в 1991 р. і до цих пір лізинг у цій країні не отримав широкого розповсюдження. Його розвитку перешкоджає наявність деяких обмежень, відсутніх в інших країнах ЄС. Наприклад, в цій країні заборонено лізинг нерухомості, а також автобусів і вантажівок. Діючі в Греції норми амортизації також не сприяють розвитку лізингу, який жорстко регулюється державою через Банк Греції [4].

Лізинг виступає тим фінансовим механізмом, що дає змогу підприємствам  придбати необхідне устаткування на умовах поступової сплати коштів, зароблених зокрема й на його експлуатації. Тому саме лізинг дасть можливість багатьом суб'єктам господарювання розв'язати проблему оновлення виробництва.

Проблема розвитку й удосконалення  лізингової діяльності в АПК України є ключовою, адже у більшості аграрних підприємств на сьогодні відбулося виснаження основного капіталу, насамперед активної частини — машинно-тракторного парку.

Лізинг є ефективним засобом  сприяння економічному розвитку агропромислового комплексу. Для сільськогосподарських товаровиробників  це прискорювач темпів виробництва, оновлення устаткування та технологій. Виробники техніки, у свою чергу, за рахунок лізингу мають можливість розширювати свій ринок збуту, банківські ж установи, використовуючи лізинг, мають можливість збільшувати свій прибуток.

Розвиток лізингових відносин в  системі АПК України має свої особливості. У розвинених країнах  він виник як реакція на високі темпи науково-технічного прогресу, що породив необхідність впровадження у виробництво нових машин і устаткування, що зажадало різкого збільшення інвестицій. В Україні розвиток лізингу обумовлений іншими причинами, зокрема: низька забезпеченість господарств технікою та високий рівень її зносу; обмежена можливість  сільгоспвиробників для її придбання.

Слід зазначити, що в Україні  складається загальна обстановка, що спонукає і сприяє розвитку лізингових відносин. Зокрема, до таких обставин розвитку лізингу в АПК України  можна віднести допомогу держави. Також, слід зазначити, що основну роль у становленні лізингу в Україні відіграє  саме держава, тому дослідження механізму державної підтримки лізингових відносин є актуальним в наш час [8].

З року в рік в сільськогосподарських  підприємствах кількість техніки, потрібної для виконання основних технологічних операцій, зменшується. Так, на сьогоднішній час за даними Міністерства аграрної політики, близько 90% наявних у сільськогосподарських  підприємствах основних видів техніки повністю вичер­пали свій технічний ресурс. За останні З роки кількість тракторів та зернозбиральних комбайнів в сільськогосподарських підприємствах зменшилась на 14 та 13% відповідно.

Обмежене використання лізингових угод для відтворення матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва зумовлюється несприятливими умовами їх здійснення. Залучення техніки й інших основних засобів за договорами лізингу, коли норма прибутку по галузі значно нижча від вартості позичкового капіталу, може призводити до ще більших проблем у відтворенні активів.

Для технічного переоснащення  сільськогосподарських підприємств  у 1997 р. створено Державний лізинговий фонд, правонаступником якого нині є НАК «Украгролізинг». Компанія с основним оператором на ринку надання техніки сільськогосподарським товаровиробникам на умовах фінансового лізингу.

Метою діяльності «Украгролізингу» є сприяння реалізації державної  політики в АПК, забезпечення ефективного  функціонування виробництва шляхом передачі сільгоспвиробникам на умові лізингу техніки, надання послуг, організації технічного сервісу і одержання прибутку віл впровадження підприємницької діяльності [8].

В перші роки (1998-1999) джерелами  формування державного лізингового  фонду законами України про державний бюджет визначалась частина коштів, які надходять від повернення бюджетних позичок, наданих у минулі роки колишнім Міністерству сільського господарства і продовольства України, Державному комітету України по харчовій промисловості, заготівельним та іншим підприємствам, товаровиробникам через фінансові органи і органи державного казначейства. В лізингових відносинах застосовувалась трирівнева структура (дирекція фонду – лізингодавці – лізингоодержувачі) [8].

Організаційні зміни  до вказаного механізму були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.1999 р. №225 „Про утворення державного лізингового підприємства „Украгролізинг”, яке стало правонаступником дирекції державного лізингового фонду щодо укладених нею договорів.

За період з 1998-го по 2008 рік сільськогосподарським товаровиробникам нашої країни “Украгролізингом” поставлено 20,5 тисячі одиниць техніки на суму 1 665 млн. грин. У тому числі – 6 226 тракторів, 782 зернозбиральних комбайни, 9 802 одиниці ґрунтообробної техніки, понад 2 700 одиниць іншої техніки та обладнання.  За 2009 рік компанія передала у власність аграріям 949 одиниць сільгосптехніки на 48,8 млн.грн.

Щодо 2010 року, то перші 29 одиниць нової техніки та обладнання на загальну суму 4 млн. 361 тис. грн. вже  передала сільгосптоваровиробникам у фінансовий лізинг НАК «Украгролізинг» з початку 2010 року. Портфель замовлень Компанії на 2010 рік становить 19,4 тисяч одиниць техніки на загальну суму майже два мільярди гривень.

Таблиця 1

Фінансування НАК «Украгролізинг»  за рахунок коштів

Державного бюджету, млн.грн.