Державні символи України

ПЛАН

ВСТУП

І. Державні символи  України крізь історію.

ІІ. Поняття, види та конституцiйнезакрiплення державних  символiв України.

2.1. Державний прапор  України

2.2. Державний герб  України

2.3. Державний гiмн  України

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

Державні символи є  важливим атрибутом сучасної держави, складовою її конституційного ладу. Символи нації, створені нею в  процесі власного державотворення, з часом, як правило, стають державними у результаті їх закріплення на законодавчо-правовому  рівні. Історична традиція, унаочнена  в символіці, перетворює населення  на народ, формує націю. Державні символи  України концентровано виражають  провідну роль нації у становленні  власної держави .

Державні символи - це визначені  і закріплені на конституційно-правовому  рівні офіційні знаки держави, які  в лаконічній формі відображають її суверенітет та ідеологію і, як правило, мають етнічно-національне  походження.

В юриспруденції поняття "державні символи" трактують  по-різному: як вищі відзнаки держави, що закріплені в законодавстві країни, офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в стислій  формі передають одну або кілька ідей політичного чи історичного  характеру та символізують суверенітет  держави, як встановлені конституцією чи спеціальним законом (законами) зображення тощо, які зазвичай мають історичне  походження, відображають особливість  розвитку і сучасного стану соціуму, слугують різним цілям у діяльності державних органів і посадових  осіб, в умовній формі посвідчують  саму державу та її суверенітет, як закріплені в конституційному праві  офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають національно-державні та історико-культурні ідеї українського народу, символізують суверенітет його держави .

Державні символи завжди відображають певну ідеологію, оскільки вона об'єктивована у знакових символах держави. Ідеологія - це система політичних, правових, філософських, релігійних та інших поглядів, ідей та цінностей, що виражають конкретні інтереси різних соціальних груп та організацій, в основі яких можуть бути програмні  цілі соціальної діяльності, спрямовані на утвердження, розвиток чи зміну існуючих державно-суспільних відносин. Символ містить інформації більше, ніж еквівалентна за обсягом будь-яка інша інформаційна одиниця .

Важливим чинником, який має беззаперечний вплив на формування і зміст системи державних  символів, є спосіб утворення самої  держави. Кожна держава, набуваючи  статус суверенної і незалежної, має  власну історію державотворення.

Отже, державні символи, наповненні відповідним ідеологічним, національним та іншим змістом, є незаперечним доказом існування незалежної держави, концентровано виражають її велич, соціальну суть та суверенітет і  спрямовані на зміцнення її авторитету.

І. Державні символи  України крізь історію

Українська державна символіка,- як у скіфських царів, у старокняжій  Київській державі та в УНР,- відображує традиційну українську символіку, що формувалася  протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших  символічних систем людства. Ключем до її розуміння є чільний її символ, нині відомий під назвою «Тризуб».

Перша літописна згадка про  тризуб як про великокнязівський  знак стосується ХХст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича. Згодом цей знак карбується на срібних  монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет володаря, а з іншого -тризуб.

Тризуб на час прийняття  Руссю-Україною християнства був настільки  популярним, що хрест довелось об`єднати з ним в один знак, - для сприймання широкими верствами народу. Поєднання  хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих  Золотих воріт, на маківках Володимирського  собору (де тризуб уже ледь помітний).

Кожен символ ставить акценти  на різних аспектах світобудови, графіка  кожного знаку лаконічна чітка  і промовиста. Якщо хрест концентрує увагу на значимості для світобудови  третьої сили, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови , так і  троїстість полум`я-енергії, принцип  вогню і поступу.

У прямих предків сучасних українців-слов`янського племені полян, званих також «русь» і «сколоти», як і у їхніх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства  і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від  трьох братів ,що «сіли» на трьох  київських горах. Зверхники полян-русів , київські князі, так само, як і царі скіфів, карбували на своїх монетах  знак Трійці - Тризуб.

Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має на Україні і широку естетичну функцію та функцію  оберегу. Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так у  рукописних текстах книг, на монетах  і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках  і навіть на посуді.

Культ тризуба в орнаментуванні українських рукописів зникає, на жаль, у XVIIст. разом із заміною рукописів  друкованими книжками. Однак у  народному побуті найменш денаціоналізованих, гірських районів України він  живе й досі. Так у Карпатах, під  Різдво чи Йордань, селяни деяких сіл  донедавна малювали на своїх хатах  споконвічні магічні знаки тризуба.

Крім містичного знака - тризуба  українська державна символіка включає  жовто-блакитні барви.

На відміну від однозначного слова «колір», слово «барва»  багатозначне. В старовину воно означало не лише певний колір, але й уніфікований одяг, тобто належність до певної групи  людей. Один з діалектних варіантів  слова «барва» набув значення матеріального барвника, це слово «фарба», інший «варна» - зберіг лише його друге значення: певної групи людей.

У давніх аріїв було три  барви (варни): біла - старшина, жреці - правителі, яких звали рахмани (брахмани); червоно - малинова - воїни (шатри, кшаттії); чорна - сіячі та скотарі (вайш`ї і шудри).

Запорожці, як люди, що повністю присвятили себе священній війні  за Україну, дотримувались звичаїв  і символіки барви воїнів - зодягались у червоно-малиновий одяг і мали жовто-блакитного, бойовий, червоно-малиновий  стяг; гетьман мав срібно-білого прапора, військово-магнатськи формування - червоно-білого, а військово-народні - червоно-чорного. Оскільки гетьман  у певних ситуаціях мав виступити  то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу - він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна  символіка кольорів збереглася і  до сьогоднішнього дня на Східній  Україні в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп (барв, варн) у одному народі.

Можна наводити чимало прикладів  популярності біло-червоно-чорної барви  на Україні, але жоден з цих  традиційних кольорів не став державною  барвою в силу двох причин. Перша  полягає в тому, що ця барва є  спільною для десятків націй і  народностей, які розвинулися з  єдиної давньоарійської спільності, а друга - в тому, що за цими кольорами  протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців  національною барвою стала інтегруюча релігійна блакитно - жовта.

Після батиївського погрому  на Київських землях завмерла усяка  національна і державна діяльність.

Коли ж нація почала оживати, - відродилась і символіка. Національна барва з`являється  по всій Україні і, насамперед, у  розписах церков та у церковних речах - ризах , фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва - мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-блакитних  тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий  щит із золотою підковою і золотим  кавалерським хрестом.

Звертає на себе увагу органічна  близькість українців різних земель із національною блакитно-жовтою барвою, яка виразно виявилася за середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Як відомо, Київщина на цей період встановила золотого тризуба на голубому полі, Галичина - золотого лева на голубому полі. Так  на землях України узаконилась однакова національна барва. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той  час не були об`єднані в єдиній Український  державі.

Жовто-блакитна барва була усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою  жовто-блакитного прапора як державного символу, яке сталось 22 березня 1918р., не викликало ні в Україні, ні в  Росії жодного сумніву, що до правомірності цього акту.

ІІ. Поняття, види та конституцiйнезакрiплення державних  символiв України

Державнi символи — це встановленiКонституцiєю або спецiальними  законами особливi, як правило, такi, що iсторично склалися, зовнiшнiофiцiйно-вiдмiтнi, iдентифiкацiйнi знаки конкретної держави, якi уособлюють її нацiональнийсуверенiтет, самобутнiсть та iнодi несуть певний iдеологiчнийзмiст.

Символи держави передбачають повагу до них громадян та офiцiйнихосiб, а також iноземних громадян та офiцiйнихосiбiнших держав. Як виразники суверенностi держави  вони уособлюють повагу народу до своєї  держави, здатнiсть сприяти патрiотичному вихованню молодi.

Державi належить монопольне право на встановлення своїх символiв (атрибутiв). Вони, як правило, визначаються основними законами держав, а їх докладний опис i правовий режим  використання регламентуються спецiальними  законами або iншими актами загальнонацiонального  значення. До них зазвичай вiдносять  державний прапор, герб, гiмн, iнодi кольори, штандарт глави держави, державну печатку.

В Українi державними символами  згiдно з положенням ч. 1 ст. 20 Конституцiї  України є Державний прапор України, Державний герб України i Державний  гiмн України, якi концентровано виражають  провiдну роль української нацiї  у становленнi держави, повагу до неї  українського народу, здатнiсть сприяти  патрiотичному вихованню громадян України, є виразниками суверенностi Української  держави.

Особливу значущість цих  символів для розбудови нашої  держави законодавець підкреслив, передбачивши в ч.6 ст.20 Конституції України, що їх опис та порядок використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституційного складу Верховної Ради України. Однак нинi прийнято тiльки один такий закон — Закон України «Про Державний Гімн України». Питання, пов’язанi з Державним прапором України i Державним гербом України, регулюються пiдзаконними нормативно-правовими актами.

Державний прапор, Державний  герб i Державний гiмн України —  пiд захистом вiтчизняного законодавства. Публiчна наруга над державними символами  тягне за собою кримiнальнувiдповiдальнiсть (ст. 338 Кримiнального кодексу України).

2.1. Державний прапор України

Державний прапор — це певного кольору полотнище, яке є одним з основних символiв, вiдмiтнихзнакiв суверенної держави.

Згiдно з ч. 2 ст.20 чинної Конституцiї України Державним  прапором України є стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв. Затвердження синьо-жовтого  Державного прапора України вiдтворило в собiнацiональнусимволiку в галузiпрапорництва, що має бiльш як тисячолiтнюiсторiю  та бере початок з Київської Русi, де найпоширенiшими державними кольорами  були синiй, червоний, жовтий, блакитний. Поєднання синього i жовтого кольорiв, що символiзує чисте небо i хлiбний лан, говорить про миролюбнiсть Української  держави i має мiцнеiсторичнекорiння.

Прапори синього i жовтого  кольорiв використовувались окремими полками i сотнями Вiйська Запорозького пiд час Визвольної вiйни (1648-1654 рр.) пiд проводом Б. Хмельницького. Традицiя  поєднувати цi кольори була характерна й для гербiв тогочасних мiст України. Прапори iзсинiм та жовтим кольорами  активно використовувалися в  перiодвiдзначення та святкування  ювiлеїв Тараса Шевченка в 1911 i 1914 роках.

Жовто-синiм був перший прапор Української Народної Республiки. В 1917 р. синьо-жовтий прапор був державним  символом Захiдно-Української Народної Республiки, а в 1939 р. стверджений  як державний для Карпатської  України.

Вперше в новiтнiйiсторiї  нашої держави нацiональний прапор України був офiцiйнопiднятий 24 липня 1990 р. i розмiщений перед будiвлею Київської мiськради на Хрещатику  поряд з червоно-синiм прапором УРСР. Ця подiя по праву заслуговує на особливе мiсце в iсторiї, тому й  отримала в 2000 р. статус державного свята, так званий День нацiонального прапора, що й визначило майже на рiк  дату проголошення незалежностi України. 4 вересня 1991 р. нацiональний синьо-жовтий прапор було пiднято у Києвi над  будинком Верховної Ради України. Однак  тiльки 18 вересня 1991 р. синьо-жовтий прапор був офiцiйно узаконений постановою Президiї Верховної Ради України. В цьому документi, зокрема, йшлося: «До ухвалення Конституцiї України  дозволити в протокольних заходах  використовувати жовто-блакитний  прапор». Двобарвне полотнище не мало в той перiод статусу державного, проте повсюдно замiнилочервоно-синiй  прапор УРСР.

Як державний символ України  нацiональний прапор був остаточно  затверджений Постановою Верховної  Ради України вiд 28 сiчня 1992 р. «Про Державний  прапор України». У цьому документi проголошувалося, що Державний прапор України — це прямокутне полотнище, яке складається з двох рiвних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, зiспiввiдношенням  ширини прапора до його довжини 2:3. Аналогiчна  за змiстом норма була вiдтворена i в  Конституцiї України 1996 р.

Державний прапор України  постiйнопiднiмається на будiвлях: Верховної  Ради України, Резиденцiї Президента України, КабiнетуМiнiстрiв України, вищих судових органiв, Прокуратури  України, державних мiсцевихадмiнiстрацiй i органiвмiсцевого самоврядування, дипломатичних представникiв i консульських установ в iноземних країнах вiдповiдно  до норм мiжнародного права, правил дипломатичних  протоколiв i традицiй країни перебування.

Державний прапор України  пiднiмається на вiйськових кораблях та iнших суднах Вiйськово-Морського  флоту; пiд час офiцiйнихцеремонiй, що проводяться органами державної  влади та органами мiсцевого самоврядування; в мiсцяхпостiйноїдислокацiївiйськових частин i окремих пiдроздiлiв Збройних Сил України, iншихвiйськ i вiйськових формувань.

У днi державних свят прапор вивiшується на будiвлях громадських  об’єднань, пiдприємств, установ, органiзацiй  незалежно вiд форм власностi, а  також на житлових будинках.

Державний прапор України  постiйно встановлюється в залiзасiдань Верховної Ради України, КабiнетуМiнiстрiв  України, в залах судових засiдань, на транспортних засобах Президента України та iнших вищих посадових  осiб; в робочому кабiнетi Президента України та iншихпримiщеннях, що призначаються  для проведення з його участю урочистих  заходiв, у робочих кабiнетахкерiвникiв  центральних та мiсцевихорганiв влади, глав мiсцевихорганiв самоврядування.

Зображення Державного прапора  України наносяться на повiтрянi судна  України; космiчнi апарати, що запускаються Україною. Вони використовуються також  як бортовi знаки державної належностiкораблiв, катерiв i суден прикордонної служби України.

Державний прапор України  пiднiмається в днiофiцiйно оголошеного  трауру. В цих випадках у його верхнiйчастинi флагштоку (мачти) крiпиться чорна стрiчка, довжина якої дорiвнюєдовжинi полотнища прапора. В знак трауру Державний прапор України приспускається.

Державний прапор України  може використовуватися як елемент  або геральдична основа державних  нагород України, емблем i прапорiворганiв  державної влади, органiвмiсцевого  самоврядування.

Про те, що цьому державному символу надається особливе значення, свiдчить встановлення, поряд iз загальною  кримiнальноювiдповiдальнiстю за публiчну  наругу над усiма державними символами, окремої вiдповiдальностi за публiчну  наругу над офiцiйно встановленим або пiднятим прапором iноземної держави (ч. 2 ст. 338 Кримiнального кодексу України), за пiдняття Державного прапора України  на рiчковому або морському суднi без права на цей прапор (ст. 339 Кримiнального кодексу України).

2.2. Державний герб  України

Державний герб України — це встановлений Конституцiєю України символiчний знак, який у графiчних i кольорових зображеннях вiдображає наступництво гербової символiки української державностi на рiзних етапах її розвитку. Високе призначення Державного герба України — бути носiємнацiональної гербової символiки — чiтко виражено в чч.3 i 4 ст. 20 Конституцiї: в третiй — названо складовi частини великого Державного герба України — малий Державний герб України та герб Вiйська Запорозького; в четвертiй — головним елементом великого Державного герба України затверджено Знак Княжої Держави Володимира Великого, який поiменовано малим Державним гербом України.

Таким Знаком Княжої Держави, як вiдомо, був тризуб, який за часiвправлiння  в давньоруськiйдержавi — КиївськiйРусi — князя Володимира Святославовича (980-1015 рр.), названого Великим, виконував  функцiю Державного герба. Як знак державної  влади тризуб використовувався київськими та iншими князями протягом декiлькохстолiть. У березнi 1918 р. Центральна Рада затвердила тризуб гербом Української Народної Республiки (УНР).

Що стосується герба Вiйська  Запорозького («Козак з мушкетом»), то його походження пояснюється тим, що на прапорах козацьких сотень, полкiвнайпоширенiшим  було зображення козака з шаблею, мушкетом, що й стало прообразом герба Вiйська  Запорозького.

Вiдповiдно до Постанови  Верховної Ради України вiд 19 лютого 1992 р. «Про Державний герб України» малий Державний герб України  — це тризуб кольорового (золотавого) та чорно-бiлого зображення на тлi синього  кольору.

Цiєю постановою передбачено, що зображення малого Державного герба  України помiшується на печатках органiв державної влади i державного управлiння, бланках державних установ, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвiдченнях з обов’язковим додержанням пропорцiй зображення герба. Порядок створення та використання зображень герба у кожному  випадку повинен передбачатися  вiдповiдними нормативно-правовими  актами. Малий Державний герб України  помiшується на печатках бланкiв  та iнших документах вищих, центральних  та мiсцевихорганiв державної влади, органiвмiсцевого самоврядування та iншихорганiв, органiзацiй i установ незалежно  вiд форм власностi, якщо вони надiленi державно-владними повноваженнями.

Державний герб України повинен  помiщуватися на документах, що посвiдчують особу громадянина України, а  також на iнших документах загальнодержавного зразка, що видаються органами, установами, органiзацiями державної влади; на державних нагородах i вiдповiдних їм документах на них; на форменому одязi, встановленому для осiб, що перебувають  на вiйськовiй або iншiйдержавнiйслужбi (в тому числi й для працiвникiв  ОВС), як вiдмiтний знак тощо.

Державний герб України помiшується  на фасадах будiвельофiцiйноїрезиденцiї  Президента України, офiцiйнихрезиденцiяхорганiв  державної влади та органiвмiсцевого  самоврядування; в залiзасiдань Верховної  Ради України, КабiнетуМiнiстрiв України, судових органiв; у робочих кабiнетах  Президента України, керiвникiворганiв  державної влади, глав органiвмiсцевого  самоврядування та в iншихофiцiйнихмiсцях.

Коли йдеться про Державний  герб, то у свiтовiйпрактицi не усталилося суворої регламентацiї засад його творення. Це, так би мовити, «нацiональний продукт» — вiддзеркаленняспецифiки геральдичних традицiй, що примхливо  фокусують своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.

Для прикладу, в iталiї, якщо виходити з жорстких геральдичних канонiв, герба немає зовсiм. Його функцiї  виконує державна емблема цiлком умовного геральдичного характеру, що поєднує зображення трибка i п’ятикутної  зiрки, оповитих дубовою i лавровою гiлками, тодi як морськi прапори країни й  президентський штандарт прикрашає  геральдична варiацiя на тему вiдзнакВенецiї, Генуї, Aмальфи та Пiзи. Самобутнiйспосiб  геральдичної презентацiї обрала й  Францiя, що послуговується двома знаками: загальновiдомою емблемою з лiкторським  пучком i орденом Почесного легiону  та щитом, у якому поєднано герби  всiхдепартаментiв країни. Натомiсть, наприклад, у Швецiївiддають перевагу, образно кажучи, «класичному варiанту», використовуючи малий i великий герби. iсторiя знає непоодинокi випадки  функцiонування водночас трьох державних  гербiв: великого, середнього i малого, як це, скажiмо, практикувалося в Росiйськiйiмперiї, а в перiодмiжсвiтовимивiйнами  — у ЧеськiйРеспублiцi.

Правовий прецедент використання великого i малого державних гербiв  УНР створив закон, ухвалений  Центральною Радою 22 березня 1918 р. Обидва знаки мало рiзнилисякомпозицiйно. З  самого початку вони стали об’єктом аргументованої критики В.Mодзалевського i Г. Нарбута. Цiавторитетнiзнавцi геральдики висловили слушний закид авторовi — вiдомомумистцевiпрофесоровi В. Kричевському, що вiн, малюючи герб, робив це тiльки як художник, «не звертаючи нiякої уваги на вимоги геральдики i навiтьцiлком незнайомий з нею». Згодом їх пiдтримали й iншiфахiвцi, якi вбачали основнi хиби гербiв у рiзномувiдтвореннi на кожному  з них «знака Володимира», негеральдичному  його оздобленнi у виглядiромбiв, а  також у невиразностi орнаменту. Не був досконалим i сам березневий закон 1918 р., зокрема, в його текстi не дано опису гербiв, не зазначено їхнiхрозмiрiв  тощо. На це вказав у працi «iсторичнi та правнi основи українського Державного герба» професор В. Tрембiцький. Прагнучи заповнити наявнi в законi прогалини, автор сформулював приписи технiчного  оформлення українського державного герба i радив, як це узвичаєно у свiтовiйпрактицi, з пошаною i «повною точнiстю» вiдтворюватидержавнi символи.

Великий i малий герби 1918 р. стали першим втiленнямiдеїдуалiзму  українського державного герба, яка  згодом набула свого розвитку. Так, наприкiнцi 30-x рр. XX ст. вiдомий український геральдист M. Битинський на замовлення уряду УНР в емiграцiї розробив проект державних вiдзнак України, серед них великого, середнього й малого державних гербiв. Лейтмотивом цiєїпрацi — справжнього шедевра українського геральдичного мистецтва — стала соборнiсть українських земель, що на час створення проектiв перебували в складiрiзних державних утворень: Чеської Республiки, Другої Речi Посполитої, Румунського королiвства, СРСР. Проекти M. Битинського здобули суспiльне визнання й прихильнiсть. Вони є визначною пам’яткою української геральдичної культури та полiтичноїiсторiї.

Нову сторiнку української  геральдики вiдкрила ухвалена 19 лютого 1992 р. Верховною Радою України  Постанова «Про Державний Герб України», якою затверджено «Тризуб як малий  герб України» i головний елемент великого герба. Ця ухвала найвищого законодавчого  органу засвiдчила не тiлькитривалiсть  та iсторичну вагу нашої геральдичної i мистецької традицiї, але також  реалiзоване в гострiйполiтичнiйборотьбi прагнення нацiонально-державницьких  сил забезпечити правову й  полiтичнуспадкоємнiстьрiзних форм української  державностi.

Основи iдейноїконструкцiїчiльного атрибуту держави заклала ст. 20 Конституцiї  України (1996 р.). Вона визначила обов’язковими  складовими майбутнього великого Державного герба малий Державний герб України (як його головний елемент) i герб Вiйська  Запорозького.

На виконання Постанови  Верховної Ради «Про державнi символи  України» вiд 3 вересня 1996 р. i постанови  КабiнетуМiнiстрiв України вiд 2 листопада 1996 р. «Про проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного Герба  України i кращий текст Державного Гiмну  України» спеціально створена Державна комiсiя з пiдготовки та проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного герба України 11 червня 1997 р. схвалила проект, підготовлений  авторським колективом у складi M.Ф.Дмитрiєнко, О.A.Iваxненка, В.С.Miтченка, Ю.K.Савчука.

Як основнi елементи головного  символу країни обрано тi, що вiдображаютьiсторичний  шлях нашої державностi й водночас вiдповiдають канонам свiтової  геральдики та правовим нормам. Зокрема, вiдповiдно до вимог Конституцiї  України автори в центрiкомпозицiїрозмiстили  малий Державний герб України.

Таке iдейне, геральдичне  й графiчневирiшення потребувало  логiчного доповнення, що мало виразнiше створити iсторичне тло, повнiше розкрити головний змiст державної символiки. Його формують, як того вимагає конституцiйна  норма, герб Вiйська Запорозького, а  також герб Галицько-Волинської держави. Тож композицiя великого Державного герба України вiдводитькозаковi з мушкетом i золотому леву почесну  роль щитотримачiв, немовби охоронцiв i спадкоємцiв державного герба княжої доби.

2.3. Державний гiмн України.

Державний гiмн — це урочистий нацiональний поетико-музичний твiр, що представляє вiтчизну, iсторичнiподiї та їх героїв, i в силу цього визнаний у встановленому порядку одним iзсимволiв держави.

Музична редакцiя, опис, текст, а також порядок використання Державного гiмну України затвердженi Законом України вiд 6 березня 2003 р. «Про Державний Гiмн України». Згiднозi ст.1 цього Закону «Державним гiмном України є нацiональнийгiмн на музику М. Вербицького зi словами першого  куплету та приспiву твору П. Чубинського...»  Як поетико-музичний твiр урочистого характеру Державний гiмн України  вiдображаєпатрiотизм українського народу, його державницькi та суспiльнiiдеали, насамперед: свободу i незалежнiсть.

Хоча в Українi в XIX ст. було створено чимало нацiональнихгiмнiв, у тому числi на слова І.Франка та Т. Шевченка, жоден не став державним  нi в УкраїнськiйНароднiйРеспублiцi, нi в УкраїнськiйРадянськiйСоцiалiстичнiйРеспублiцi.

Прообразом Державного гiмну  України став нацiональнийгiмн «Ще  не вмерла Україна», створений в 60-х  роках XIX ст. вiдомим українським  поетом, етнографом та фольклористом  Павлом Чубинським (1839-1884 рр.), музику до якого написав український композитор i диригент Михайло Вербицький (1815-1870рр.). У зв’язку з проголошенням  державної незалежностi України  Указом Президiї Верховної Ради України  вiд 15 сiчня 1992 р. «Про Державний гiмн України» було затверджено музичну  редакцiю Державного гiмну України, авторство якої належить М. Вербицькому. Закон України «Про Державний  гiмн України» затвердив текст гiмну  на слова П.Чубинського, але взяв iз нього тiльки перший куплет та приспiв.

Закон України «Про Державний  гiмн України» встановлює, що урочистi заходи загальнодержавного значення розпочинаються i закiнчуються виконанням Державного гiмну України, а його музичне  виконання здiйснюєтьсяпiд час  проведення офiцiйних державних церемонiй  та iншихзаходiв. До числа урочистих  заходiв, коли виконання Державного гiмну України є обов’язковим, належать: вступ на посаду Президента України пiсля складання ним  Присяги; вiдкриття i закриття сесiй  Верховної Ради України, сесiймiських  рад народних депутатiв; вступ на посаду глав органiв державної влади  й органiвмiсцевого самоврядування та iншi заходи такого характеру. Офiцiйнимицеремонiями  є пiдняття Державного прапора України, зустрiч глав iноземних держав та iн. Пiд час офiцiйного виконання  Державного гiмну України всiприсутнi вислуховують його стоячи, чоловiки —  без головних уборiв. Коли його виконання  супроводжується пiдняттям Державного прапора України, то присутнi при  цьому повертаються до нього обличчям.