Дискусія, полеміка, диспут, дебати

Міністерство  освіти і науки України

Тернопільський  національний економічний університет

Факультет фінансів 

Кафедра філософії 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

з логіки на тему: 

«Дискусія, полеміка, диспут, дебати» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Тернопіль 2008

       План 

Вступ

1. Поняття дискусії

2. Форми організації дискусії

Висновок

Список  використаної літератури 
 

      Вступ 

     Операція  спростування (а тим більше – доведення) може застосовуватися за відсутності опонента. Особливої гостроти вона набуває в явному особистісному протистоянні, в процесі суперечки, учасники якої змушені брати до уваги не тільки надбання логіки (зокрема теорію доведення і спростування), а й досягнення інших наук, насамперед психології, мовознавства тощо. Мистецтво суперечки впродовж багатьох століть перебувало в компетенції риторики (теорії красномовства, ораторського мистецтва).

     Позитивну відповідь на це запитання деякі  люди вважають само собою зрозумілою, своєрідним принципом гуманної поведінки  людини. Так, за словами А. Лінкольна, жодна людина, яка вирішила досягти  успіху в житті, не повинна витрачати час на особисті суперечки. При цьому він радив іти на поступки і при вирішенні значних питань, якщо й опонент по-своєму правий, а при вирішенні дрібних – навіть за умови, що опонент неправий.

     Про мистецтво полеміки і її різновиди я розповім і охарактеризую їх у своєму дослідженні. 
 

      1. Поняття дискусії 

     Дискусія  – це найбільш загальне поняття порівняно з іншими дiалогiчними методами.

     Дискусія (вiд лат. discussio – дослідження, розгляд) – дiалогiчний метод творчої дiяльностi групи осіб, побудований на публічному, відкритому, доброзичливому обговоренні актуального, але спірного питання i спрямований на певний позитивний результат.

     У даному визначенні можна розрізнити чотири важливі характеристики дискусії.

     По-перше, дискусія – не внутрiшнiй діалог, а зовнiшнiй, відкритий.

     По-друге, предметом дискусії не може бути другорядне, випадкове для даної аудиторії  питання, воно має бути проблемним, важливим у даній ситуації й водночас викликати неоднозначні думки та пропозиції.

     По-третє, справжня дискусія – це не суперечка, не з'ясовування стосунків, вона передбачає об'єктивне й доброзичливе обговорення питання з обов'язковою повагою як до своїх прихильників, так i до опонентів, з опорою на особистiсно-дiалогiчний стиль спілкування. Тому за результатами дискусії не може бути переможців i переможених.

     По-четверте, дискусія як метод вирішення проблеми включає конструктивність, тобто  спрямованість на певний позитивний результат, на просування у вирiшеннi спірного питання.

     Полеміка, хоча й подібна до дискусії, але вiдрiзняється від неї своєю метою i засобами її досягнення.

     Основні правила дискусії.

     1. Всі відкрито висловлюють свої думки.

     2. Всі точки зору повинні поважатися.

     3. Слухайте інших не перебиваючи.

     4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.

     5. Водночас говорить лише одна особа.

     6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

     7. Не критикуйте себе та інших.

     8. Незгоди й конфлікти відносно  ідей не повинні бути направлені  на конкретну особу.

     Примітки:

     1. Дуже важливо, щоб всі погодились  з кожним пунктом правил, «ратифікували» їх. Це дозволить далі посилатися на ці правила як на «закон поведінки» під час дискусій.

     2. Зауваження щодо порушень не  повинні бути брутальними або  образливими. Можуть бути застосовані  будь-які форми.

     3. Перелік правил не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов. 

     2. Форми організації дискусії 

     Існують такі основні форми організації  дискусії:

     «Дерево рішень» (метод усіх можливих варіантів). Суть методу і його мета:

     Ця  методика застосовується при аналізі  ситуацій і допомагає досягнути  повного розуміння причин, які  призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

     Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

     Методика  проведення обговорення:

     1. Ведучий (головуючий) ставить задачу для обговорення.

     2. Учасникам надається основна  інформація по проблемі, історичні  факти, дати, події тощо (це може  бути частиною домашнього завдання).

     3. Ведучий (головуючий) ділить колектив  на групи по 4–6 чоловік. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10–15 хв.).

     4. Учасники дискусії заповнюють  таблицю й приймають рішення по проблемі.

     5. Представники кожної групи розповідають  про результати. Викладач може  порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусіїв.

     Дискусія  в стилі телевізійного ток-шоу. Суть методу і його мета:

     Ця  форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група  з 3–5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.

     Ток-шоу  дає можливість чітко виразити різні  точки зору за заданою темою, але  для цього основні учасники обговорення  повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови – 3–5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками (1,5 год.)

     Методика  проведення дискусії:

     1. Ведучий визначає тему, запрошує  основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.

     2. Учасників дискусії потрібно  розсадити так, щоб «глядачі» були навколо стола основних діючих осіб.

     3. Ведучий починає дискусію: представляє  основних учасників і об'являє  тему.

     4. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує «глядачів» прийняти участь у обговоренні.

     5. По закінченню дискусії ведучий  підводить підсумки, дає короткий  аналіз висловлювань основних  учасників.

     Дискусія  «Мозковий штурм». Суть методу і його мета:

     «Мозковий штурм» – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.

     Принцип «мозкового штурму» простий. Ви збираєте групу учасники дискусії, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.

     Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть  основою для вироблення найбільш розумного рішення.

     «Мозковий штурм» можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

     Методика  проведення дискусії:

     1. Ведучий ставить перед учасниками  «мозкового штурму» задачу і розповідає про його правила:

• мета «штурму» – запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;
• примусьте працювати свою уяву; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;
• розвивайте ідеї інших учасників;
• не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям – цим ви займетесь трохи пізніше.

     2. Ведучий призначає секретаря,  який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за  тим, щоб не порушувались правила,  при необхідності втручатися. Перший  етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї.

     3. Ведучий об'являє коротку перерву,  щоб учасники налаштувались на  критичний лад мислення. Починається  II етап. Тепер учасники «мозкового штурму» згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення.

     4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо «мозковий штурм» не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі. 

     Висновок 

     Важливе місце в організації дискусії має культура мовлення. Адже не так  вже й багато людей у ході суперечки  вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу  стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т. п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

     Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

     Не  можна, щоб хтось зі сторін переходив  на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення  проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки.

     Не  можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань. 
 

      Список використаної літератури 

1. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дискусія —  форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв’язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальиий поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний. На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обго¬ворення, добрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учасників дискусії краще розмістити у приміщенні так, щоб усі присутні бачили одне одного в облич¬чя й добре чули.

Добір теми багато в чому визначає ефективність дискусії. Звичайно, краще формулювати її проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п’ять питань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ, щоб учасникам дискусії було легше визначитись щодо основних понять.

На другому  етапі обговорюються ті питання, які були винесені на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Від вико¬нання ним своєї ролі багато в чому залежать хід і результати дис¬кусії. Щоб не тиснути на присутніх авторитетом, ведучому не слід самому багато говорити. Він це може робити тільки тоді, коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему. Ведучому треба ставитися до всіх поважливо і однаково, не засуджувати будь-кого з учасників за його, можливо, некомпетентну думку. Різні заклики ведучого на зразок “пам’ятайте про регламент”, “дотримуйтесь правил дискусії”, “будьте цивілізовані” не знімуть загострення пристрастей, а можуть лише образити її учасників. Тому не варто зловживати такими висловами.

Проте до поведінки  учасників дискусії також є певні  вимоги. По-перше, вони мають підготуватися  до обговорення обраної теми й  виявити готовність викласти свою позицію. По-друге, кожен пови¬нен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. По-третє, всім бажано поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не слід перетворювати дискусію на суперечку, не можна перебивати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистіших якостей учасників.

Якщо під час  обговорення виникла пауза внаслідок  роздумів учасників, переривати її не слід, бо, можливо, вона допоможе знайти новий цікавий поворот дискусії.

Третій етап дискусії — підбиття підсумків. Це, звичайно, робить ведучий. Проте можна доручити це і досвідченому спеціалісту з числа учасників. Він оцінить повноту й глибину розкриття теми, новизну інформації, відзначить різні точки зору, наголосить на значущих результатах обговорення. Добре, якщо до аналізу дискусії будуть залучені й інші учасники. Це допоможе всім краще усвідомлювати й контролювати власну поведінку, а також сприятиме підвищенню рівня культури спілкування під час дискусії. Навіть те обговорення, що начебто не вдалося, також принесе користь, бо виграє не той, хто не помиляється, а той, хто вміє зробити з цього для себе певний висновок.

Як свідчать спостереження, дискусія не повинна  тривати понад три години. Зловживання  часом може викликати роздратування  у присутніх. Ведучий має відчути кульмінаційний момент, після яко¬го, звичайно, інтерес до обговорення зменшується, і підбити підсумки. Важливо також дотримуватися схваленого регламенту. Як правило, для повідомлення надається 15-20 хвилин, для виступу — 3-5 хви¬лин.

Під час обговорення нерідко народжується багато різних думок, іноді цілком полярних (від крайніх лівих до крайніх правих). І тоді учасники відповідно до своїх думок починають тяжіти до людей, думки яких їм близькі. Серед учасників дискусії виникають певні групи, найчастіше так звані меншість і більшість. Тривалий час вва-жалося, що істина належить більшості, а меншість сприймалася як дестабілізуючий фактор. Справді, більшість використовує психологіч¬ний тиск па інших. Проте авторитет її часом ґрунтується на чисельності, а не на правоті. Але, і це підтверджує практика, зокрема сесії Верховної Ради України, де саме меншість викликає творчу активність аудиторії, твердо й послідовно відстоюючи свої позиції. Тим самим вона стимулює більшість подивитися на проблему під іншим кутом зору. Вважається, що погляди більшості змінюються частіше залежно від етики поведінки та спілкування меншості, аніж від її компетентності.

Сварка під  час дискусії починається нерідко  тому, що присутня на ній людина починає  відчувати гнів або злість. Це явище не мож¬на ігнорувати. Доцільніше розібратися в ньому та знайти шлях, який допоміг би подолати його. Злість може виникнути через страх або сподівання, яке не справдилося. Людина при цьому мучиться, стає жертвою своєї злості або, що буває частіше, виплескує її на інших. Вона легше впорається зі своєю злістю, якщо знайде інші варіанти розв’язання проблеми. Першим кроком до її переборення стане вже те, що людина зрозуміє, що з нею відбувається. Можна зменшити це відчуття, з’ясувавши, що саме його викликало. Якщо зі злістю не покінчити одразу, вона, виникнувши на дискусії, може призвести до того, що зіпсуються взаємовідносини з іншими людьми.

Про результативність дискусії можна говорити тоді, коли в учас¬ників сформувалася певна  думка щодо обговорюваного питання або підтвердилися погляди, що їх мав дехто з присутніх до початку ко¬лективного обговорення. Якщо під впливом дискусії у частини учасників змінились установки, то це означає, що подіяв “ефект переконання”. Він проявляється навіть тоді, коли в декого зароджуються сумніви щодо правильності своїх поглядів. “Нульовий ефект” дискусії буває тоді, коли погляди, думки більшості людей не змінюються. Звичайно, це може бути наслідком пасивного ставлення до дискусії та через відсутність підготовки до неї. Якщо під час дис¬кусії в декого сформуються погляди, протилежні тим, які хотілося сформувати при її організації, то це означає дію “ефекту бумерангу”, тобто негативний результат дискусії.

Дискусія як форма колективного обговорення  відрізняється від полеміки та диспуту. Полеміка як конфронтація ідей, поглядів, ду¬мок на відміну від дискусії має на меті не досягнення згоди в супе¬речці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники використовують різні засоби спілкування, не дуже піклуючись про його культуру. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полеміки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії..

Як зазначалося, диспут найчастіше використовується для  публічного захисту наукової позиції  або для того, щоб визначитись у життєво важливих, найчастіше моральних, проблемах. Теми для диспутів нерідко добирають на основі аналізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться менше часу, ніж на дискусію, і спрямований він, як правило, на розв’язання особистісно значущих моральних проблем.