Дмитро Іванович Яворницький як історик

Міністерство освіти і науки  України

Дніпропетровський національний університет  ім. Олеся Гончара

Історичний факультет

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Дмитро Іванович Яворницький як історик»

Виконавець:

студентка гр. ІІ-09-4       О. А. Сміянова

Дніпропетровськ

2012

ВСТУП

Дмитро Іванович Яворницький є  однією з найяскравіших постатей не тільки української, але й загальноєвропейської культури: вчений-енциклопедист, натхненний дослідник у різноманітних галузях  гуманітарних наук: історії, археології, етнографії, фольклористиці; талановитий  письменник; невтомний діяч національного  суспільного та просвітницького  руху, справжній український патріот; неперевершений збирач та хранитель  пам’яток старовини, фундатор одного з найкращих музеїв України; багатогранна особистість, людина, що гідно пройшла  непростий життєвий шлях, з його злетами та падіннями, успіхами та невдачами.

Історія життя, творчість видатного  українського вченого Дмитра Івановича  Яворницького останнім часом набула більш широкого висвітлення в  публікаціях науковців, журналістів, перевидаються спогади про нього  його сучасників. Історіографічній долі Д. І. Яворницького ще за його життя  притаманна була суперечливість, що проявилась у створенні ще в дореволюційну  добу двох контраверсійних образів історика. Перший, компліментарний, що функціонував у суспільній свідомості відносно Яворницького-людини. Другий, гостро критичний, з боку вузькопрофесійних істориків, переважно українського «історіографічного походження». Така ж строкатість характерна і для післяжиттєвої історіографічної долі Дмитра Івановича Яворницького. Від фактичного зникнення з обігу його імені як історика в 40-50-ті рр., з поступовим поверненням інтересу до нього у 60-ті рр. Навіть наприкінці 60-х – початку 70-х можна говорити про піднесення зацікавленості до постаті вченого: виходять спогади про нього І. М. Шаповала, бібліографічний покажчик із вступною статтею І. М. Гапусенка… У 1972 р. вийшла і перша наукова монографія про М. М. Шубравської-Олійник. Авторка проаналізувала переважно праці вченого в галузі етнографії та фольклористики, розглянула його життєвий і творчий шлях. М. Шубравська і С. Абросимова були найкращими яворницькознавцями, саме вони провели найбільш грунтовні дослідження з різних аспектів його діяльності.

ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ  Д. І. ЯВОРНИЦЬКОГО

Народився Дмитро Іванович Яворницький (Еварницький) 1855 р. у с.Сонцівка Харківського повіту Харківської губернії (нині - с.Борисівка) у родині бідного сільського псаломщика Івана Якимовича Яворницького (1827-1885), який незадовго до смерті став дяком. Мати - Ганна Матвіївна Терновська (? - 1917) - була простою селянкою.

Походження свого прізвища історик  пояснював від слова "явор" або "яворник". За свідченням Дмитра Івановича, згодом дехто з Яворницьких почав писати своє прізвище з букви "Є", більшість - із букви "Я". Самому вченому ще в школі "перевернули" прізвище - спочатку Єварницький, а потім Еварницький.

На переважній більшості друкованих праць ученого стоїть прізвище Еварницький. Уперше прізвище Яворницький зустрічається в статтях 1890 р., що були надруковані із подвійним підписом: "Эварницкий – Яворницкий». Але ще 1886 р. у листі до редактора "Киевской старины" Ф.Лебединцева Дмитро Іванович висловлював прохання, щоб його статті підписували так: "Д.И.Эварницкий (Д.И.Яворницкий)", і пояснював: "Я хочу сказать этим, что я не лях, а украинец". За радянських часів Дмитро Іванович іменує себе тільки Яворцицьким. За спостереженнями М.Олійник-Шубравської, у листуванні вчений почав вживати підпис Яворницький набагато раніше (ще у 1884 p.), ніж у друкованих працях.

Сім'я Яворницьких, хоча й зазнавала  матеріальних нестатків, проте жила дружно. Вечорами, особливо взимку, родина збиралася в хаті, мати з бабусею  пряли і співали пісень, батько читав по складах книжки. Дмитро із сестрою Горпиною із захопленням  слухали його. Саме батьківське читання  безсмертного твору М.Гоголя "Тарас  Бульба" запалило в душі 6-річного  хлопчика невгасиму любов до Запоріжжя. Образ мужнього козака Тараса глибоко вразив Дмитра. Відтоді й назавжди закохався Дмитро в історію легендарної Запорізької Січі.

У Сонцівці Д.Яворницький здобув початкову освіту й у 1867 p. вступив до харківського повітового училища, по закінченню якого у 1874 р., за сімейною традицією, продовжив освіту в харківській духовній семінарії. Однак священицький сан, закляклість і схоластика, що панували в семінарії, не приваблювали романтичного допитливого юнака, закоханого в історію рідного краю. Тому залишити семінарію і у 1877 p. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Там відбувалося становлення Д. Яворницького як вченого під впливом прогресивних учених цього закладу, передусім українських патріотів Олександра Потебні та Миколи Сумцова.

Майже з початку навчання в університеті мрії Д.Яворницького були спрямовані на дослідження українського фольклору. На момент його закінчення (1881 p.) Д.Яворницький остаточно вирішив присвятити своє життя науці, а саме - дослідженню історії запорізького козацтва. Як обдарований студент, він був залишений позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Ще в студентські роки він почав студіювати тему: "Виникнення та устрій Запорізького Коша", що належала до крамольних і за яку його було позбавлено стипендії. Проте молодий учений не відмовився від обраної теми. Д.Яворницький почав інтенсивно збирати джерела, намагаючись залучити до свого дослідження писемні, фольклорні, етнографічні, зображувальні та археологічні пам'ятки. Йому вельми імпонувало положення М.Костомарова про те, що історію треба вивчати не тільки за друкованими джерелами, а й за народними переказами та піснями.

За порадою своїх учителів Д.Яворницький  вирушив у Південну Україну, на Катеринославщину та Херсонщину, де свого часу існувала Запорізька Січ. Згодом ареал наукових подорожей ученого поширився й на Полтавщину. Насамперед Д.Яворницький мав на меті висвітлити топографію Запоріжжя та побут степових лицарів. Для цього він розпочав ретельне дослідження місцевостей колишнього Запоріжжя. Починаючи з 1882 p., учений майже щороку мандрував запорізькими землями, провадив археологічні розкопки, записував пісні, розповіді нащадків запорізьких козаків, місцевих старожилів, оглядав приватні колекції, досліджував ландшафт і взагалі природні умови запорізького краю, передусім його окрасу - дніпрові пороги. Дослідник вважав, що писати історію будь-якого народу, "живущего на известной территории, не изучив і не осмотрев предварительно топографии края, это значило тоже, что писать историю в воздушном пространстве, а не на земле".

Супутником і приятелем Д.Яворницького у його мандруванні землями колишніх Запорізьких вольностей був історик, фольклорист, археолог, етнограф, педагог  із Олександрівська Яків Павлович Новицький (1847-1925)

Із перших кроків наукової діяльності Д.Яворницький залучав до пошуків  та збору пам'яток широкий аматорський  загал. Усі вони "постачали" необхідну історикові інформацію, повідомляли про археологічні знахідки, розшукували пам'ятки, записували з вуст народу пісні, думи, перекази, прислів'я.

Результати дослідження знайшли  відображення в серії його статей у харківській та катеринославській  періодиці, а також у журналі "Киевская старина", де 1883 р. була надрукована одна з перших статей Дмитра Івановича "Жизнь запорожцев по рассказу современника-очевидца". У тому ж році в "Харьковских губернских ведомостях" побачила світ його стаття "Топографический очерк Запорожья", що мала історико-географічний характер. Творчі здобутки молодого дослідника не залишилися поза увагою наукової громадськості. У січні 1883 р. Д.Яворницького обрали членом Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, що надало йому нового імпульсу для подальшої праці.

На підставі виявлених джерел Д.Яворницький  підготував серію публічних лекцій на тему: "Про запорізьких козаків", з якими виступив 1884 р. у Харкові.

Важливою подією у творчості  Д.Яворницького у харківський період став археологічний з'їзд, що відбувся у 1884 р. в Одесі. Уперше вчений прочитав два реферати перед високим науковим форумом Російської імперії, що отримали до високу оцінку і, за свідченням самого вченого, зробили йому гучне ім'я.

Повернувшись до Харкова, історик  почав готуватися до магістерських  іспитів. Проте над ним вже  збиралися "хмари". Реакція 1880-х  pp. позначилася на житті й Харківського університету, переслідувань зазнали усі демократичні елементи, зокрема і Дмитро Іванович.

Незважаючи на скрутні моральні й матеріальні обставини, в яких опинився молодий історик, він не припинив наукових студій і в грудні 1884 p. вирушив до Москви для розшуку  в архівах джерел з історії запорізького козацтва. Повернувшись до Харкова, історик намагався поновитися в університеті, проте ці наміри не здійснилися. 1885 року Яворницький переїжджає до Петербурга. Цей рік був вельми трагічним в особистому житті історика: в липні, помер його батько, стався розрив із першою дружиною. Крім того, під час розкопок влітку 1885 р. він ледве не загинув, притиснутий землею. Над ним уже почали читати молитву. Ці трагічні події так вплинули на Дмитра Івановича, що він мало не збожеволів, проте передчасно посивів.

Протягом 1885-1892 pp. він написав і опублікував 56 статей і 7 монографій, здійснив плідні археологічні дослідження, виявив унікальні пам'ятки, записав безліч пісень та іншого фольклорного матеріалу, значно поповнив власну колекцію старожитностей. 1885 р. Д.Яворницького обрали членом-кореспондентом Московського археологічного товариства, а у березні 1886 р. - дійсним членом Імператорського російського археологічного товариства.

Улітку кожного року історик  перебував в Україні, переважно  на Катеринославщині, Полтавщині та Херсонщині, де провадив археологічно-фольклорні дослідження, в яких йому допомагали друзі.

У 1887 р. Дмитро Іванович здійснив подорож  на Соловецькі острови у пошуках  джерел, що висвітлювали перебування  там останнього кошового отамана  Запорізького війська Петра Калнишевського.

Внаслідок дослідницьких подорожей  землями Запорізьких вольностей Д.Яворницький зібрав велику кількість матеріалу історико-географічного характеру.

Результатом багаторічних подорожей  Д.Яворницького стала перша двотомна монографія "Запорожье в остатках старины и преданиях народа", що побачила світ у квітні 1888 р. у Петербурзі. Ця праця видана завдяки матеріальній підтримці В.Тарновського. У художньому оформленні книги брали участь відомі живописці І.Рєпін та О.Сластьон. Вона вийшла накладом у 1550 примірників. Творчий задум цього твору виник у Дмитра Івановича ще у 1883 p. Джерельну базу, на якій ґрунтується ця книга, становлять - речові, зображувальні і фольклорні пам'ятки. Текст книги насичений оповіданнями запорізьких старожилів, діалогами автора з ними, що подаються українською мовою. Це стало головною причиною заборони цього твору цензурою. Тільки завдяки клопотанням впливових знайомих, книга побачила світ. Наукове співтовариство цю книгу зустріло неоднозначно. Суворої критики зазнав Д.Яворницький із боку І.Житецького, який головними недоліками книги вважав відсутність критики джерел і систематичного викладення матеріалу.

Одночасно із "Запорожьем..." учений видав "Сборник материалов для истории запорожских козаков" - результат його копіткої евристичної праці в архівах. Містить 118 документів, значна частина яких зберігалась у приватних колекціях. Хронологічні їх рамки: 1748-1829 pp. У вступній статті подається класифікація документів за їх походженням і змістом. Це - акти вищих органів влади Російської імперії та Гетьманщини, Коша і полкових канцелярій. Змістовний діапазон їх досить широкий, проте переважають ті, що висвітлюють зовнішні стосунки Запоріжжя з татарами, донськими козаками, слов'яно-сербськими поселенцями, політику наступу російського уряду на права і свободи запорожців, соціально-економічні стосунки на Січі. Блок документів стосується перебування кошового П.Калнишевського у Соловецькому монастирі. Наукова громадськість високо оцінила цю працю Д.Яворницького.

Значну увагу вчений приділив дослідженню  географічного фактора у формуванні запорізького козацтва, у його заняттях та способі життя. Цей аспект знайшов  висвітлення у серії статей ученого  і в спеціальній монографії "Вольности запорожских козаков" (СПб., 1890), яку автор визначив як історико-топографічний нарис. У цій книзі Д.Яворницький уперше в історіографії на комплексній джерельній основі докладно висвітлив географію запорізького краю в його історичному розвиткові: кордони Запорізьких вольностей, розташування січей, клімат, рослинний і тваринний світ, водяні та сухопутні шляхи, ліси, балки, байраки, перевози, річки, озера, кордони паланок, родючість ґрунту, заняття козаків землеробством, городництвом, мисливством, рибальством, бджільництвом, ремісництвом, торгівлею тощо. Особливу увагу історик приділив дослідженню Дніпра, його порогів, узбережжя, дослідив історію походження топонімів та гідронімів, описав історичні події, пов'язані з тією чи іншою географічною реалією. Цю книгу вчений планував подати на здобуття магістерського ступеня.

1889 р. у Петербурзі побачила  світ нова книга Д.Яворницького "Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края", що є науково-популярним виданням і містить 11 нарисів, де розповідається про бойові подвиги козаків, про їх побут, одяг, зброю, клейноди тощо. Написані вони легко, популярно, жваво, з художнім хистом автора.

Усі розглянуті вище книги й статті Д.Яворницького являли собою своєрідний "підготовчий матеріал" для  повної історії запорізьких козаків, 1-й том якої побачив світ у 1892 р. у Петербурзі. Там, за визначенням самого автора, висвітлюється "внутрішній побут запорозької общини".

Окрім викладацької й наукової діяльності, Д.Яворницький поринув у культурно-громадське життя української колонії в Петербурзі.

Через "політичну неблагонадійність" ученому в 1887 р. не вдалося скласти  магістерські іспити в Петербурзькому університеті, заборонили викладати  у навчальних закладах.

1892 р. виїжджає у відрядження  чиновником з особливих доручень  при туркестанському генерал-губернаторові,  з метою вивчення цього краю  і створення там музею. Важливм внеском Д.Яворницького у дослідження історії та культури Середньої Азії є "Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента археологическом и историческом отношениях". Путівник має історично-географічну тематику і містить характеристику природи, клімату, населення, його побуту, звичаїв. Також монографія "Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман Войска запорожских низовых козаков" (СПб., 1894). Автор досить вдало висвітлив характер І.Сірка. Для Д.Яворницького Іван Сірко був втіленням запорізького ідеалу за весь час існування Січі.

1894 р. поїхав до Москви, де  працював в архівах. Завдяки  наполегливій праці Д.Яворницький  завершив 2-й том "Истории запорожских козаков" (СПб., 1895). Коли друкувався цей том, то уже був майже готовий і 3-й том, який побачив світ у 1897 p. Тритомна монографія "История запорожских козаков" є головним науковим твором Д.Яворницького і вважається справжньою "енциклопедією", "літописом запорізького козацтва". Книга ґрунтується на великій комплексній джерельній базі, структуру якої становлять різні типи історичних джерел: писемні, зображувальні, речові, усні. У свою чергу, кожен тип містить багато видів. За визначенням самого автора, ним були використані писемні (передусім літописи, хроніки, мемуари, актові документи), топографічні, археологічні, некропольні, церковні та фольклорні пам'ятки.

У 2-му томі "Истории...", що охоплює період 1471-1688 pp., знайшли відображення питання походження запорізького козацтва, його участь у боротьбі за національну і релігійну незалежність.

3-ій том "Истории..." охоплює 1688-1734 pp. і торкається складного й драматичного періоду в історії Запоріжжя - участі запорожців у російсько-турецькій та російсько-шведській війнах. Тут висвітлюються події, що відбувалися в Олешківській, Чортомлицькій та Кам'янській січах.

Розпочинаючи працю над "Историею...", Д.Яворницький планував видати і 4-й том, над яким уже працював у 1896 p., і в якому мав висвітлити історію останньої Нової Січі (1734-1775 pp.). Однак цей том так і не був написаний. Дослідники творчості вченого вважають, що причиною цього стала негативна критика творів Дмитра Івановича з боку О.Лазаревського, І.Житецького, В.Ястребова та інших рецензентів, а також те, що основне джерело - архів Коша Нової Січі - зберігався в Одесі у приватному зібранні О.Скальковського, і можливості попрацювати у цьому архіві у Д.Яворницького не було.

Замість 4-го тому історик підготував друге видання 1-го тому "Истории..." (М., 1900), де виправив деякі помилки і доповнив текст новими даними.

У своїй фундаментальній трьохтомній монографії Дмитро Іванович переконливо обґрунтував прогресивну роль запорізького козацтва в історії українського народу та міжнародне значення героїчної боротьби козацтва проти мусульманської турецько-татарської навали, що загрожувала усьому слов'янському світові.

1898 p. Д.Яворницький видав нову  книгу "По следам запорожцев", за яку велася гостра боротьба із цензурою. По-перше, книга була надрукована без попередньої цензури, і коли остання розглянула її, то негайно заборонила, мотивуючи своє рішення тим, що значна частина тексту написана українською мовою, а духівництво виведено у негативному плані. Книгу було відправлено на розгляд ще й церковній цензурі, яка наклала заборону на дві народні казки, що мали антирелігійне спрямування. Врешті-решт цензурну заборону було знято і книгу передруковано.

Книга "По следам запорожцев" посідає особливе місце у творчості Д.Яворницького. Цю працю дослідники вважають "перехідним етапом до освоєння ученим-істориком літературно-художніх форм зображення дійсності".

Розповідь у цій книзі ведеться від особи ученого-оповідача, який мандрує землями колишнього Запоріжжя. Він - знавець і шанувальник народних традицій, фольклору, тонкий психолог, уважний слухач і неперевершений оповідач. Оповідання, що містяться  в цій праці, літературознавець  Л.Скупейко розподіляє за жанрами на три категорії: історіографічні оповідання щоденниково-репортажного характеру, художньо-етнографічні нариси та власне художні оповідання.

Д.Яворницький плідно співпрацював із Московським археологічним товариством, Імператорським археологічним товариством, Російським воєнно-історичним товариством, Російським музеєм, Державним літературним музеєм (Москва), був обраний до складу Вітебської, Владимирської, Рязанської, Псковської, Тульської архівних комісій. Переїхавши до Катеринослава, Дмитро Іванович плідно співпрацював з Комісією освітніх екскурсій по Росії, провадив екскурсії  в музеї ім. О.Поля та на дніпрові пороги для багатьох студентів, учнів, інтелігенції з різних міст Російської імперії.

Все-таки вдалося Дмитру Івановичу 1901 р. здобути науковий ступінь магістра російської історії, для цього репрезентував 2-е видання 1-го тому "Истории запорожских козаков" (М., 1900). В цілому його роботі дали високу оцінку, одночасно докоряючи за ідеалізацію запорізького козацтва, некритичне ставлення до джерел і нечіткий виклад матеріалу.

На думку сучасних дослідників (І.Ковальової, І.Яременко), становлення  Д.Яворницького-археолога відбувалося саме через його участь в археологічних з'їздах. Дмитро Іванович брав участь у VI (Одеса, 1884), VII (Ярославль, 1887), VIII (Москва, 1890), XI (Київ, 1899) та XIII (Катеринослав, 1905) археологічних з'їздах. Як вважають І.Ковальова та І.Яременко, Д.Яворницький розробив власну методику археологічних досліджень, репрезентував схему еволюційного розвитку стародавнього населення Південної України, заклав підвалини вивчення археологічних культур даного регіону України і започаткував такий напрям, як археологія козацького періоду. Книгу Д.Яворницького "Публичные лекции по археологии России" (1890) I.Яременко вважає однією з перших спроб створення посібника з археології.

Археологічні розкопки учений завжди поєднував із фольклорно-етнографічними та лексикографічними дослідженнями. Від учасників експедицій і місцевого населення він записував пісні, легенди, перекази, занотовував слова для "Словника української мови" тощо. Фольклорні матеріали, зібрані під час археологічних досліджень, увійшли складовою частиною до збірки вченого "Малороссийские народные песни, собранные в 1878-1905 гг."

Неперевершені збирацькі здібності  Д.Яворницького здобули яскраве  втілення у Катеринославському музеї  ім. О.Поля, беззмінним директором якого  він був понад 30 років (1902-1933). Завдяки  подвижницькій пошуковій праці  ученого, фонди музею зросли до 85 тис. одиниць зберігання. Музей перетворився на найбільше у світі зібрання запорозької старовини.

1918 p. одружився з учителькою  Серафимою Дмитрівною Буряковою (1879-1943), яка стала йому відданим другом до кінця життя.

У 1918 р. також його обрали професором кафедри історії України, де він читав курс історії місцевого краю. Це був перший курс з історії місцевої краю, що читався у вищій школі того часу. Жодних підручників не було. Toму Д.Яворницький розробив його самостійно.

З ім'ям Д.Яворницького пов'язане й  становлення архівної справи на Придніпров'ї  в 1920-ті pp. Йому належить ініціатива розробки заходів щодо охорони Архівів у краї. У 1920-ті pp. брав активну участь в академічному науковому житті України. У 1925-1930 pp. він завідував науково-дослідною кафедрою українознавства, що працювала при Катеринославському історичному музеї й підпорядковувалася безпосередньо ВУАН. Кафедра співпрацювала з Катеринославським науковим товариством, почесним головою якого було обрано Д.Яворницького. Дослідницька діяльність його була спрямована на збирання й археографічне опрацювання лексичного та фольклорного матеріалу, написання курсу історії місцевого краю (з доісторичних часів до кінця XV ст.).

Важливою подією в житті Д.Яворницького наприкінці 1920-х pp. була комплексна науково-дослідна археологічна експедиція на Дніпробуді, яку він очолював протягом 1927-1932 pp. У 1930-ті pp. його активно почали таврувати на різних зборах та у пресі. 1933 p.Дмитра Івановича звільнено з посади директора музею. Під час обшуку у нього були забрані особисті речі. Бурхливе життя академіка Д.Яворницького обірвалося 1940 р.

ВИСНОВКИ

Отже, особливістю Д. І. Яворницького - вченого було те, що він поєднував у собі історика-романтика з істориком-позитивістом, історика-митця з істориком-дослідником. Саме це поєднання “підводило” вченого до створення праць перехідного характеру, синкретичних жанрових форм відтворення історичної дійсності (історико-географічних, історико-фольклорно-етнографічних, художньо-етнографічних нарисів тощо) .

На мою думку, головні напрями в діяльності ученого, в яких він досяг визначних здобутків: це - історія запорізького козацтва і створення музею ім. О.Поля. Сам же Дмитро Іванович досить критично оцінював свою діяльність, наголосивши навіть в своїй ювілейній промові, що, як письменник, він "не вартий і доброго слова; як археолог - він так собі; як людина - годилося б далеко кращим бути, а от Яворницький - історик зовсім поганенький. Та як збирач археологічного матеріалу й особливо фольклору - на цьому полі я дещо зробив".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Абросимова, С. В. Дмитро Іванович Яворницький / С. В. Абросимова. – Запоріжжя, 1997. – 60 с.
2. Абросимова, С. В. Енциклопедист козаччини / С. В. Абросимова // Укр. іст. журн. – 2005. – № 4. – С. 4-46.
3. Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.І. Світленко (відп. ред.) та ін. – Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2007. –Вип. 5. – 304 с.
4. Чабан М. П. Сучасники про Д. І. Яворницького / Упоряд. М. П. Чабан. – К., Ярославів Вал, 2006. – 233 с.
5. Шубравська, М. М. Д. І. Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність / М. М. Шубравська. – К., 1972. – 258 с.
6. Эварницкий Д. И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – Спб., 1888. – Т. 1.