Джерела конституційного права. 3

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кіровоградський національний технічний університет

 

Факультет економіки та менеджменту

Кафедра гуманітарних наук та документознавства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

«Джерела конституційного права»

 

 

 

 

 

Студентки

Групи ДІ-12

 

 

 

Кіровоград – 2013  

ПЛАН

 

1.Поняття і зміст джерел  конституційного права………………………………….1

2.Основні види джерел конституційного права…………………………………..6

3. Юридична  природа джерел  конституційного права…………………………9

4. Висновки…………………………………………………………………………..10

5. Список використаної  літератури……………………………………………….11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття і зміст джерел конституційного  права

Джерело права — це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об'єктивовану реальність. Право як об'єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття "джерело права" і "форма вираження права").

Творення права — явище надзвичайно складне і багатогранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших — в письмових актах — документах. Світова практика знає чимало джерел права. Це — акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно — систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.Важливе значення має вирішення питань про характер, зміст, генезис (походження) та особливості джерел конституційного права України.

Чи можна говорити про історію українського конституційного права? Так, першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика, що була затверджена 5 квітня 1710 р. в м.Бендерах (теперішня територія республіки Молдова), офіційно вона звучала так: ПРАВОВИЙ УКЛАД ТА КОНСТИТУЦІЯ ВІДНОСНО ПРАВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО. Даний документ передбачав створення незалежної української держави в межах етнографічної національної території. Ця Конституція після свого прийняття діяла декілька років на Правобережній Україні до 1714 року.

Пам'ятками політико-правові думки українського народу є також статті та інші акти Б. Хмельницького. На початку ХХ ст. Українську конституційно-правову думку яскраво представлено проектами Конституції Миколи Міхновського (“Основний Закон самостійної України-Спілки народу українського”, 1905 р.) та Михайла Грушевського (“Конституційне питання і українство в Росії”, 1905р.)

Яскравою сторінкою історії українських конституцій є період УНР-ЗУНР (1917-1923 рр.), котрий представлений як низкою конституційних актів (чотири Універсали Української Центральної Ради, Конституція УНР, Закони УНР про державні символи, громадянство, національно-персональну автономію і т.ін., ), Тимчасовий основний закон ЗУНР, її законодавство, Акт злуки від 18 січня 1919р. Першим актом, який безпосередньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостійну і суверенну державу На основі Універсалу було розроблено цілий ряд документів українського ренесансу, зокрема Конституцію УНР 1918 р., яка хоч і не була введена в дію, однак стала своєрідним акумулятором традицій надбань українського правничого досвіду. Невід’ємною складовою історії українських конституцій є акти конституційного характеру Карпатської України (зокрема Тимчасова Конституція Карпатської України 1939 р.) та документи Української Головної Визвольної Ради (УГВР) 1940-1950рр. (зокрема Тимчасовий устрій УГВР 1944р.)

Певний слід в історії українських конституцій залишили Конституції УРСР 1919 (її редакція від 1925р.), 1929, 1937 та 1978 років. Слід зазначити, що про дійсно національне конституційне право в Україні у цей період часу не могло бути й мови ні за формою, ні за змістом (тогочасна Україна була квазідержавою, право якої за змістом було декларативним, політичним, формальним). Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям 16 липня  1990 р. Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Ці документи стали віхою, яка започаткувала відродження (або можна сказати народження) нового українського права. 

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. І це цілком природно, оскільки конституційне право — найбільш "політизована" галузь національної системи права.

Об'єктом конституційного права є політика, яку, звичайно, розглядають як відносини класів і соціальних груп щодо державної влади. Основним змістом політики є здійснення влади. Акти, в яких акумулюються політичні рішення, що приймаються в процесі здійснення влади, мають виняткове, принципове значення. Вони є предметом спеціальної уваги законодавця, їм притаманний особливий механізм реалізації, особливий характер відповідальності суб'єктів конституційно-правових відносин. Конституційно-правова відповідальність є різновидом політико-правової відповідальності.

Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалізується в правових актах, — надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій. Що означає втілити волю в закон? У загальному вигляді це означає надати конкретній волі загальнообов'язкового характеру втілити її у правовому акті, який в разі потреби охороняється силою держави. Тут воля переплітається з владою: воля не має соціальної ваги, якщо її реалізація не забезпечується владою, яка при потребі може застосувати примус. У той же час треба мати на увазі, що не можна звести сутність влади до примусу, до насильства.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини — відносини влади. В останній час в Україні стала реальністю й така безпосередня форма демократії, як референдум (прийняття громадянами шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного та місцевого значення). Порядок підготовки і проведення всеукраїнського та місцевих референдумів регулюється Конституцією України, Законом України від 3 липня 1991 р. "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", а також іншими законодавчими актами України. Цей Закон передбачає, що  рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, виконавчих і розпорядчих органів державної влади Автономної Республіки Крим, підзаконних актів міністерств і відомств України та Автономної Республіки Крим, рішень місцевих рад.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об'єднують і матеріальні, і процесуальні норми. В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об'єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки. Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують процедуру діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Процесуальними актами певною мірою можна вважати також Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р., Закон "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999р., Закон "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 р. Більшість норм цих актів є нормами процесуального права. На жаль, таких актів досить мало, хоч потреба в них надзвичайно велика.

Впорядковування процедур — важлива умова ефективної роботи державних органів, дотримання ними законності і правопорядку.  І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об'єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Види джерел конституційного права

У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють надзвичайно складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми. Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об'єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак — різноманітність видів джерел конституційного права. Це, між іншим, зобов'язує законодавця дбати про форми вираження і способи інституціоналізації суспільних відносин, тобто про опосередкування цих відносин відповідними конституційно-правовими нормами.

           Основним джерелом конституційного права є Конституція (Основний Закон). Верховенство Конституції виявляється, по-перше, у тому, що над нею не можуть стояти не тільки будь-які правові акти державних органів, а й будь-які інші соціальні акти: політичні, корпоративні, акти місцевого самоврядування тощо. Усі вони повинні відповідати букві і духу Конституції, що є основою законності. По-друге, верховенство Основного Закону виявляється і в конституційності Конституції. Це зумовлюється такими факторами: високою легітимністю Конституції, вона повинна відображати волю народу; визнанням і закріпленням загальнолюдських цінностей і насамперед підпорядкуванням

держави, її влади і усіх службовців служінню людині, суспільству, а не особі особисто; врахування Конституцією загальновизнаних і перевірених практикою міжнародних стандартів демократичного конституціоналізму. Формою вираження норм конституційного права є акти всеукраїнського

референдуму.

На жаль, Закони України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" прийнятий 3 липня 1991 р. діє лише в тій частині, яка не суперечить Конституції України. Тому при характеристиці актів всеукраїнського референдуму відносно актів місцевого референдуму слід виходити з положень статей 72-74 Конституції України та ст. 7 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

           Джерелом конституційного права є закони. Закон — це виданий у встановленому порядку акт законодавчої влади держави, що містить правові норми, які регулюють найважливіші суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу. У конституційному праві їх поділяють на 3 види: конституційні, органічні і звичайні (іноді застосовується і такий термін, як "ординарні").

           Конституційні закони — це такі закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особливому, ускладненому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й сама Конституція. Тобто вони регулюють ті самі політико-правові суспільні відносини, що й Конституція, але на відміну від неї такі закони своїм регулюючим впливом охоплюють не весь комплекс

Конституції, а лише певні, найважливіші її частини, які безпосередньо визначаються самою Конституцією. Конституційні закони покликані забезпечити надійність і стабільність Конституції, тому в самій Конституції встановлюється спеціальний ускладнений порядок прийняття, набрання чинності і зміни конституційних законів. Це закони, які визначають порядок прийняття і введення в дію які визначають порядок прийняття і введення в дію Конституції; закони, які вносять зміни в текст Конституції з тим, щоб надалі ці норми були інкорпоровані у сам текст. За їх допомогою вносять зміни, доповнення до чинної Конституції. Порядок їх прийняття нічим не відрізняється від порядку прийняття самої Конституції. Ці закони є свого роду продовженням Конституції. Але їх положення в текст Конституції не включаються, оскільки їх головне призначення конкретизувати і

деталізувати певні конституційні норми. Порядок прийняття, набрання чинності і зміни конституційних законів ускладнений порівняно з порядком прийняття, набрання чинності і зміни звичайних законів, але спрощений щодо порядку прийняття і набрання чинності органічних конституційних законів.

          Органічні закони приймаються  за прямими приписами Конституції  в порядку, відмінному від процедури  прийняття як конституційних, так  і звичайних законів, і посідають  проміжне місце між ними. Перелік  повноважень, за допомогою яких  вносяться зміни, що вирішуються органічними законами, закладений у Конституції України. При цьому, чітко визначаються закони інституційного профілю (про громадянство, ч. 4 ст.32), статутні (засади утворення і діяльності політичних партій, ч. 11ст. 92), закони процесуального та процедурного характеру (організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності Верховної Ради України, ч. 21 ст. 32).

          Звичайні ординарні закони, якщо  в них містяться конституційні  норми, також є джерелом державного права. Вони є складовою частиною поточного законодавства і приймаються у порядку такої самої законодавчої процедури, що й інші нормативно-правові акти парламенту.

          Формою вираження норм конституційного  права є окремі акти Конституційного Суду України. За юридичною силою вони поступаються тільки актам всеукраїнського референдуму і Конституції (наприклад, рішення Конституційного Суду щодо конституційності Закону України "Про вибори народних депутатів України" 1998 p.). Конституційно-правові норми містяться також у ряді постанов Верховної Ради України (наприклад, у постанові "Про державний герб України", прийнятій до вступу в силу Конституції України 1996 p.).

          Джерелом конституційного права  є й окремі загально-нормативні  укази Президента України, які містять конституційно-правові норми (наприклад, укази "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 р.; "Про порядок офіційного оприлюднення

нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997p.).

          Окремі конституційно-правові норми  можуть міститися у деяких  постановах Кабінету Міністрів  України (наприклад, постанова Кабінету  Міністрів України "Про затвердження  Положення про порядок легалізації  об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 p.).

          Джерелом конституційного права  можуть бути й договори. Договір  як джерело конституційного права  це угода держав, державних утворень  та їх органів з питань їх  взаємовідносин.

          У конституційному праві країн  світу існує п'ять видів таких договорів:

 

1)  договір незалежних  держав, які утворюють нову державу (федерацію,

конфедерацію);

 

2) договір, що його укладає  федерація або її органи з  суб'єктами

федерації;

 

3) договір незалежних  держав, який укладається між  ними, для утворення

певного політичного, економічного та іншого об'єднання (СНД);

 

4) міжнародні договори, які  імплементовані у внутрішньодержавне

(національне) законодавство;

 

5)  конституційно-правові  договори, які укладаються між  самоврядними

структурами, зокрема законодавчою і виконавчою владою, законодавчої

владою і президентом країни .

 

        Особливим  джерелом конституційного права  може бути й конституційно-правовий  договір. Він має бути забезпечений  силою закону, що передбачає договір, або у випадку, не врегульованому конституційним законодавством. Гарантом їх виконання мають стати суди, у тому числі і Конституційний Суд України. Прикладом такого договору був Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 18 червня 1995 р.

       Міжнародні  договори, згоду на обов'язковість  яких надано Верховною Радою  України, також є джерелами конституційного права, оскільки вони згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України — частина національного законодавства України.

        Джерелами  конституційного права України  є також деякі нормативно-правові  акти колишніх СРСР та УРСР  внаслідок принципу правонаступництва або на період, коли будуть прийняті відповідні акти України (Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 p.).

        До  джерел конституційного права  можуть бути віднесені відповідні  окремі рішення, прийняті місцевим референдумом. Вони мають вищу юридичну силу щодо рішень рад, на території яких референдум проводиться. Можуть бути джерелом державного права й окремі рішення місцевих рад (наприклад, рішення, які затверджують регламент відповідної ради, статути територіальних громад).

       Джерелом  конституційного права, як і права  взагалі, є правові звичаї як  санкціоновані (забезпечувані) державою  правила поведінки загального  характеру. Стосовно конституційного  права джерелом цієї галузі  права є конституційні звичаї  — норми, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням державної влади. Останні виникають в результаті тривалого однакового їх застосування учасниками правовідносин, на підставі чого вони можуть бути безпосередньо або побічно санкціоновані державою.

        Конституційні  звичаї складаються з двох  різновидів: звичаю, який виникає  внаслідок практичної діяльності  конституційного механізму на  підставі конституційних (законодавчих) положень (конституційна угода або  конвенціонне нормування), і звичаю, який складається поза межами конституційного механізму і лише санкціонується державою.

         Нарешті, джерелом конституційного  права є конституційний прецедент  як об'єктивне (виражене зовні) рішення  органу державної влади (перш  за все Верховної Ради України) в конкретній справі, якому надається  формальна обов'язковість при розв'язанні наступних аналогічних справ.

         У практичній діяльності українського парламенту конституційні прецеденти можуть мати місце, наприклад у процесі однозначного розуміння депутатами окремих положень Регламенту Верховної Ради України під час їх застосування.

         До конституційних прецедентів можуть бути віднесені і окремі рішення Конституційного Суду України, оскільки, не створюючи нових правових норм, він цими рішеннями, по-перше, визначає правову політику, якої повинні додержуватися при прийнятті нових нормативно-правових актів

парламентом інші правотворчі органи держави; по-друге, своїми рішеннями (з питань визнання неконституційними законів, інших правових актів повністю чи їх окремих положень; офіційного тлумачення Конституції та законів України). Суд вносить певні зміни до чинної системи національного законодавства, уточнює зміст і межі правового регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Юридична природа джерел конституційного права

Істотною характеристикою джерел конституційного права є їхня юридична природа, елементами якої виступають:

— нормативність актів;

— юридична сила;

— форма і структура;

— дія актів у часі, просторі та за колом осіб;

— засоби забезпечення реалізації актів.

Найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їхня нормативність. Часто виникає питання про юридичну природу тимчасових актів, які приймаються органами державної влади. Практичне значення виокремлення таких актів надзвичайно велике, оскільки виходить на проблему систематизації джерел конституційного права. Систематизації, як відомо, підлягають лише нормативні акти. Різновидами систематизації є кодифікація та корпорація. Безперечно, в системі конституційного права і корпорація, і кодифікація мають свої особливості, що зумовлюється характером конституційно-правового регулювання. У системі конституційного права немає таких актів, як кодекс, про них немає згадки ні в Конституції України, ні в інших джерелах галузі. Однак за своїм значенням та характером впорядкування нормативного матеріалу деякі акти можна вважати своєрідними кодексами. До речі, особливістю таких актів є те, що вони містять норми не тільки конституційного, а й інших галузей права — цивільного, фінансового, адміністративного.

Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта — значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище і нижчестоячих органів. Юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширюється дія цього акта, не важливістю і мірою обов'язковості, а місцем у системі джерел конституційного права. Характеристика джерел конституційного права не може бути достатньою без вказівок на їх дію в часі, просторі і за колом осіб. Акти конституційного права діють в певних, встановлених законодавством, межах. Ці межі окреслені в часі, просторі і за колом осіб, що має неабияке теоретичне і практичне значення. Тут важливими є такі питання, як надання актам юридичної сили, визначення кола суб'єктів, на які поширюються їх дії, встановлення територіально-часових меж їх впливу, надання зворотньої сили, призупинення, скасування, обґрунтованість і законність.

 

 

 

 

Висновки

У науці конституційного права під джерелами конституційного права, як правило, розуміють зовнішню форму вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм. Цей підхід до категорії "джерело конституційного права" сформувався історично, але багато правознавців зазначали, що джерело права є не просто "оболонкою" для норм права, а насамперед духовним підґрунтям права, що наповнює право конкретним змістом і надає йому певної форми. Зокрема, сучасні вчені наголошують, що існуючі у вітчизняній науці визначення джерела конституційного права не відображають суті цієї юридичної категорії, оскільки джерела конституційного права за своєю сутністю є вираженням волі Українського народу і політики держави. За змістом же джерела конституційного права слід розрізняти залежно від особливостей юридичної сили конституційно-правових норм, що об'єктивовані в цих джерелах. Тобто джерела конституційно -го права України - це зовнішня об'єктивація волі Українського народу і політики Української держави, що передбачає надання їм чи визнання за ними певної юридичної сили. Отже, можна стверджувати, що джерело конституційного права України у його правовому значенні - це зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом, або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. http://pidruchniki.ws/15941024/pravo/dzherela_konstitutsiynogo_prava

2.Цветков В. В. Джерела конституційного права. — Харків, 2002.

 

          3.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.