Джерела конституційного права. 2

      Джерела конституційного  права 

      План :

1. Вступ.
2. Види джерел конституційного права .
1. акти всеукраїнського референдуму;
2. акти конституційного суду України ;
3. нормативно – правові акти Кабінету Міністрів ;
4. нормативно – правові укази Президента України ;

3)Юридична природа джерел конституційного права.  
Вступ.

Джерело права – це форма (спосіб ) існування правових норм ,яка перетворює право (як волю )в  об¢єктивовану реальність .Право як об¢єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття “джерело права “ і “форма вираження права “ ).Без такої об¢єктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою ,яка творить право .Творення права – явище надзвичайно складне і багатогранне .В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах ) державних органів чи безпосередньо народу ( його частини ),в інших – в письмових актах-

документах .Світова практика знає чимало джерел права .Це –акти –документи ,традиції ,правові прецеденти .У  більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно – систему джерел галузі права ). Все це повною мірою стосується й конституційного права ,яке також має відповідну систему джерел.

Важливе значення має вирішення  питань про характер , зміст, генезис (походження )та особливості джерел конституційного права України .

Зміст джерел конституційного  права

Чи  можна говорити про  історію українського конституційного  права ? Так ,першою Конституцією України є конституція  Пилипа Орлика . Пам¢ятками політико–правової думки українського народу є також статті та інші акти Б . Хмельницького .Першим актом ,який безпосередньо започаткував національне конституційне право України ,можна вважати 4 Універсал Української Центральної Ради (1918 ) . Він політико–правовим чином сформував ,проголосив Україну як незалежну ,самостійну і суверенну державу . На основі Універсалу було розроблено цілий ряд документів українського ренесансу, зокрема Конституцію УНР  1918  р., яка хоч і не була введена в дію , однак стала своєрідним акумулятором традицій , надбань українського правничого досвіду.

Варто зазначити, що тогочасний український конституціоналізм  досить плідно використовував прогресивні надбання світового конституціоналізму. Проте цей період розвитку тривав недовго  і був перерваний затвердженням Конституції УРСР 1919 р. Ця Конституція була своєрідною рецепцією, певною мірою дублікатом Конституції РРФСР 1918 р., у сукупності з якою вона стала основним джерелом українського радянського державного права; хоча про дійсно національне конституційне право в Україні не могло бути і мови ні за формою, ні за змістом (тогочасна Україна була квазідержавною, право якої за змістом було декларативним, політичним, формальним). Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали віхою, яка започаткувала народження нового українського права. 

Соціальна злагода ,соціальний консенсус – мета і ціль молодого українського суспільства ;  це відповідає ментальності українського народу ,його прагненню зберігати територіальну цілісність і єдність ,його намаганням уникнути силового вирішення соціальних конфліктів ,його ставленню до інтересів некорінних національностей .Все це має стати основою конституційного права України ,головне соціальне призначення якого – реалізація ідеї соціальної злагоди .

Джерела конституційного  права закріплюють  найважливішу сферу  політико–правових  відносин ,які виникають  у процесі здійснення народовладдя .Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя - надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних ,соціально –психологічних та інших відносин .Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного , державного та народного суверенітету народу . В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу ,взаємовідносини особи і держави ,національного та адміністративно – територіального будівництва ,побудови органів державної влади . Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому ,що значна їх частина має політичний характер . І це цілком природно , оскільки конституційне право найбільш “політизована “ галузь національної системи права .

Об¢єктом конституційного права є політика , яку , звичайно , розглядають як відносини класів і соціальних груп щодо державної влади . Основним змістом політики ,як вже зазначалося , є здійснення влади . Акти , в яких акумулюються політичні рішення , що приймаються в процесі здійснення влади ,мають виняткове, принципове значення . Вони є предметом спеціальної уваги законодавця .Їм притаманний особливий механізм реалізації, особливий характер відповідальності суб¢єктів конституційно-правових відносин .Конституційно – правова відповідальність є різновидом політико–правової відповідальності .

Важливою  ознакою джерел конституційного  права є їх вольовий характер .Проблема вольового наповнення джерел конституційного  права має неабияке значення для теорії і практики . Державна воля , яка матеріалізується в правових актах ,- надзвичайно складне соціальне явище . Тут переплітаються матеріальні , ідеологічні , соціально –психологічні та інший фактори . Воля – це елемент психіки , одна з найважливіших її функцій .

Психологічний аспект джерел конституційного  права має особливе значення . За допомогою таких джерел воля та інтереси суб¢ктів  конституційного права стають загальнообов¢язковими ,стають законом , який в подальшому визначає волю й поведінку вже інших суб¢єктів .

Втілити волю в закон –  це означає надати конкретній волі загальнообов¢язкового характеру у правовому акті , який , в разі потреби , охороняється силою держави . Тут воля переплітається з владою : воля не має соціальної ваги , якщо її реалізація не забезпечується владою ,яка при потребі може застосувати примус. У той же час треба мати на увазі , що не можна звести сутність влади до примусу ,до насильства .

Джерела конституційного  права є результатом  правотворчості державних  органів та безпосереднього  творення права самим  народом .Причому  така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади .

Джерела конституційного  права мають комплексний  характер , оскільки об¢єднують і матеріальні , і процесуальні норми .Це ,між іншим , характерно й для інших галузей права ,але для конституційного права така комплексність має особливе значення.  Конституційне право не має “паралельної “ галузі ,як це властиво для цивільного та кримінального права . Цивільно –процесуальне та кримінально – процесуальне право – цілком самостійні галузі національної правової системи . В конституційному праві і матеріальні , і процесуальні норми об¢єднуються в одному акті ,що обумовлено ,насамперед ,вимогами законодавчої техніки . Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове .В одних випадках в актах переважають норми матеріального права ,які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію .

В інших випадках завданням  актів є встановлення процедури (порядку )діяльності державних органів . Типовими у цьому відношенні є різноманітні регламенти ,які детально впорядковують процедуру діяльності Верховної Ради України , Президента України, Кабінету Міністрів України .

Впорядкування процедур – важлива  умова ефективної роботи державних органів, дотримання ними законності і правопорядку. В більшості випадків законодавець цю проблему вирішує досить просто: в одному документі він об¢єднує матеріальні і процесуальні норми (причому співвідношення їх, як правило, складається на користь матеріальних норм). В деяких випадках процесуальні норми об¢єднуються в один структурний підрозділ правового акта. Так, наприклад, в Законі про громадянство України в редакції від 16 квітня 1997 р. процесуальні норми зосереджені в основному в розділах 6 ("Порядок розгляду заяв і подань з питань громадянства України”) і 8 (“Оскарження рішень з питань громадянства”). Такий спосіб організації правового матеріалу не є випадковим. Очевидно, немає рації видавити окремий акт, який реалізував би процедури, пов¢язані з набуттям чи втратою громадянства України. 

Варто мати на увазі ,що більшість  джерел конституційного  права виходять за межі права :можна  говорити про економічні джерела ( наприклад , відносини власності ), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру ), соціальні (соціальна діяльність класів ,соціальних груп, громадських об¢єднань ), соціально – психологічні (різноманітні психологічні установки ,мораль ).

2. Види джерел конституційного права

У своїй сукупності джерела конституційного  права утворюють  складну як за структурою ,так  і за змістом динамічну  систему, елементами якої є акти ,що містять  конституційно –  правові норми .Множинність  конституційних відносин та різноманітність  їх об¢єктів обумовлюють різні види правових приписів ,а відтак –різноманітність видів джерел конституційного права .Це зобов¢язує законодавця дбати про форми вираження і способи інституціоналізації суспільних відносин ,тобто про опосередкування цих відносин відповідними конституційно –правовими нормами. Ось чому у більшості випадків вибір законодавця визначений наперед. В законі гранично чітко вказана форма актів, які приймає той чи інший орган, а започатковує цей перелік найважливіший політико-правовий документ - Конституція України. Так, у відповідності зі ст. 91 Конституції, Верховна Рада України приймає закони України, постанови та інші акти. Така організована визначеність форм правотворчості й правозастосування має принципове значення: Верховна Рада зобов¢язана приймати саме такі акти. Кожен із видів актів Верховної Ради має своє функціональне призначення, закріплює (регулює) певний вид суспільних відносин. Найважливіші із цих відносин регламентуються за допомогою законів, тобто актів нормативного характеру. Правозастосувальна діяльність знаходить своє опосередкування в актах-постановах, деклараціях, зверненнях, заявах.

Класифікувати джерела конституційного  права можна , наприклад,  у залежності від  способів правотворчості .У  такому разі вони можуть поділятися на :акти референдумів ;нормативні акти територіальних громад та органів місцевого самоврядування; санкціоновані державою звичаї ,традиції ;акти , що є результатом імплементації норм міжнародного права ;угоди , договори , конвенції та інші акти ,які укладає Україна з іншими державами .

Закон у широкому розумінні  – це встановлені  державою загальнообов¢язкові правила .У власне юридичному значенні закон –це нормативно – правовий акт ,прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу ( референдумом ), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України .

Найбільш  загальний характер має класифікація законів за такою  ознакою ,як юридична сила .Ця класифікація включає чотири різновиди законів : основний закон ( конституція ), конституційний закон ,органічний закон ,звичайний закон .

Перше місце в цій  ієрархії законів  посідає конституція  – основний закон  держави , акт вищої  юридичної сили ,головне  джерело конституційного права .

Конституційний  закон – нормативно – правовий акт , який вносить зміни  і доповнення в  конституцію ,приймається  в особливому, ускладненому порядку .має таку ж юридичну силу , що й конституція .

Теоретичною основою виділення  конституційних законів в особливу категорію є доктрина про установчу та законодавчу влади .В порядку здійснення першої –приймається конституція і поправки до неї ,в порядку здійснення другої – всі інші закони .

Органічний  закон – нормативно – правовий акт ,який приймається за прямим приписом конституції в порядку ,який відрізняється від порядку  прийняття як у конституційних , так і звичайних законів .

Такі  закони приймаються  з питань ,передбачених конституцією (закони про громадянство ,про  конституційний суд  тощо ). Як правило . конституційні закони приймаються кваліфіковано більшості голосів депутатів .

Звичайні  закони – є джерелами  конституційного  права ,вони приймаються  в порядку тієї ж законодавчої процедури , що й інші акти .Вони регулюють різноманітні види суспільних відносин ,які становлять предмет конституційного права .

В законодавстві деяких країн – Італії, Франції та ін. –  термін “конституційний  закон” чи його синонім  – “органічний  закон” зустрічається  досить часто. Необхідність конституційного  закону обумовлена не тільки предметом державного (конституційного) права, а й функціональними можливостями самої Конституції, яка регулює відповідні суспільні відносини лише певним чином. Вона має чітко окреслене коло правового регулювання. Межі такого регулювання не можна переступати, оскільки це загрожує перетворити Конституцію у звичайний закон і призведе до того, що вона стане надзвичайно громіздким і малоефективним політико-правовим документом. З огляду на це необхідність конституційних законів цілком очевидна. Такі закони є “малими” конституціями, яким належить особливе місце і значення в конституційній системі.

Які ж ті властивості  та специфічні ознаки, що споріднюють конституційний закон з Конституцією і ставлять його над  іншими, “звичайними” законами? Це, насамперед, предмет правового регулювання, яким є основоположні суспільні відносини, що визначають найголовніші соціально-економічні та політичні характеристики суспільства. Функція конституційного закону – законодавче оформлення таких відносин у вигляді провідних державно-правових принципів та інститутів: інститут виборчої системи, громадянства, прав і свобод громадян тощо. Нерідко форми і принципи Конституції вплітаються в текст, що підтверджує органічну єдність цих законів з Конституцією. Про це свідчать, наприклад, статті Конституції, що практично без змін переносяться в тексти законів про громадянство, регламент тощо.

Комплексність – одна з визначальних рис конституційного  закону. До свого  складу вони інкорпорують норми багатьох галузей  права. Типовим у  цьому відношенні є закон про громадянство України, який містить норми конституційного, цивільного, сімейного, міжнародного права. До речі, комплексність – неодмінна умова формування і законодавчого закріплення відповідного інституту як складного політико-правового утворення. Звідси – підвищений рівень процедурно-процесуального наповнення конституційного закону, оскільки однією з його функцій є створення необхідних процесуальних умов життєдіяльності матеріальних норм Конституції, особливо багато таких норм у регламентах, законах про вибори.

Конституційні закони відзначаються  підвищеною стабільністю, що обумовлюється  характером суспільних відносин, які ними регулюються. Серцевину  цих відносин складають  відносини повновладдя  народу, які об¢єктивно вимагають особливої сталості правової основи. Саме таку функцію покликані виконувати конституційні закони.

В юридичній літературі зроблена спроба віднайти найбільш вагомі риси юридичної природи  конституційного  закону. Вони такі: по-перше, це закони, які з  огляду соціально-політичної важливості займають після Конституції особливе місце і утворюють відносно самостійний масив взаємозв¢язаних актів; по-друге, це закони, що мають пріоритет перед звичайними законами; по-третє, ці закони мають чітко окреслену сферу регулювання; по-четверте, за змістом і функціональним призначенням вони мають комплексний характер з широкою сферою застосування; по-п¢яте. Для них характерна підвищена стабільність і триваліші строки дії; по-шосте, для них притаманна конкретно-регулятивна дія, тобто реалізація норм в конкретних правовідносинах.

Порядок прийняття, набрання чинності і зміни  номінальних конституційних законів ускладнений  щодо порядку прийняття, набрання чинності та зміни ординарних (звичайних, на які є лише посилання  в Конституції  без зазначення їх назви) законів, але спрощений по відношенню до порядку прийняття і набрання чинності органічних конституційних законів. 
 

Акти  всеукраїнського  референдуму

Закони  України , як вже зазначалось , можуть бути прийняті народним голосуванням (всеукраїнським референдумом ) . Референдум – це безпосереднє волевиявлення народу , спрямоване на встановлення ,зміну чи скасування правових норм . Відповідно до статті 1 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми “, референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів , інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення . Референдум – особливий вид правотворчості , коли верховним законодавцем , творцем права виступає сам народ , минаючи представницькі та інші органи влади .

Санкціонуючи  найважливіші загальнообов¢зкові правові норми, народ підтверджує свою виняткову правомочність ,вирішуючи безпосередньо будь – яке питання життєдіяльності країни . Це – вираз державної волі народу , належності влади в державі саме народу . Народ – носій влади , державного , народного і національного суверенітету . Референдум ,нарешті ,- це свідчення зрілості суспільства , його громадян , показник демократизму інститутів суспільства й держави .

Юридична  природа актів  референдуму досить багата і різноманітна. Вони можуть бути нормативно-правовими, тобто містити норми права або бути актами застосування права.

Рішення , прийнятті в порядку  референдуму ,мають  найвищу юридичну силу , оскільки безпосереднє волевиявлення народу має виключати в майбутньому можливість зміни чи будь – якого коригування його державними органами або посадовими особами. Про це прямо говорить закон: закони, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані референдумом, а також рішенням Верховної Ради України, прийнятим більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів з наступним його затвердженням на референдумі.

Іншими  словами, акти референдуму  володіють імунітетом, статусом “недоторканності”: їх можна змінити чи скасувати лише референдумом. Закон або інше рішення, прийняті референдумом, вступають в силу з моменту їх опублікування, якщо в самому законі або рішенні не зазначений інший строк. Акти, прийняті референдумом, мають багато спільного з іншими актами і в той же час їм притаманні особливі ознаки, що відрізняють їх один від одного та від інших конституційно-правових актів.  

Предметом референдуму може бути й скасування певного закону або  окремих його положень . Законодавець також закріпив випадки, коли рішення можуть прийматись виключно референдумом . Предметом такого референдуму є , відповідно до статті 73 Конституції України ,питання про зміну території України .

Акти  конституційного  суду України .

Конституційний  Суд України – важлива ланка механізму правої охорони Основного Закону  республіки . Конституційний Суд має досить широкі повноваження . Деякі його акти можуть містити конституційно – правові норми . Йдеться про ті рішення Конституційного Суду ,які приймаються з питань невідповідності нормативно – правових актів ,що містять норми конституційного права , Конституції і законам України . Такі рішення приймаються більшістю від загального складу суддів і є остаточними .Вони породжують певні юридичні наслідки :втрачають силу (стають не чинними ) нормативно – правові акти ( окремі їх положення ) в разі їх невідповідності Конституції і законам .

Рішенням  Конституційного  Суду властива особлива юридична сила,  оскільки вони стосуються конкретних нормативно – правових актів чи окремих їх положень .У зв¢язку з цим виникає ряд питань щодо юридичної сили актів Конституційного Суду , тривалості їх дії, нормативності та інших елементів їх юридичної природи .

Нормативно  – правові акти Кабінету Міністрів  України .

Кількість актів Кабінету Міністрів , які є джерелом конституційного права , досить незначна . Це й зрозуміло : переважна більшість постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів стосується його виконавчої діяльності , що регламентується переважно нормами адміністративного права .В той же час трапляються акти ,які містять норми конституційного права . Таким , наприклад , є “ Положення про порядок легалізації об¢єднань громадян “, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №140 .

Нормативно  – правові укази  Президента України

Переважна більшість указів Президента є індивідуально  – правовими , тобто  такими , які не містять  правових норм. В  той же час практика знає немало указів Президента нормативно – правового характеру , що цілком узгоджується з його конституційним статусом . Типовими в цьому відношенні є Указ Президента “ Про порядок розгляду питань ,пов¢язаних з громадянством України “ від 31 березня 1992 року .

Їх  нормативно – правовий характер не викликає сумніву : вони не персоніфіковані , розраховані на неодноразове застосування ,має універсальний характер дії .

3. Юридична природа джерел конституційного права

Істотною  характеристикою  джерел конституційного  права є їхня юридична природа , елементами якої виступають :

• нормативність актів;
• юридична сила ;
• форма і структура ;
• дія актів у часі , просторі та за колом осіб ;
• засоби забезпечення реалізації актів .

Найбільш  істотним елементом  юридичної природи  джерел конституційного  права є їхня нормативність .Існують  формальні ознаки визначення нормативності , головними з яких є неперсоніфікованість (безособовість ,тобто невизначене коло осіб ) і багаторазова дія актів (незалежно від того , були вони застосовані до конкретних життєвих ситуацій чи ні ) .

Одним із важливих елементів  юридичної природи  джерел конституційного права є їх юридична сила , під якою розуміють , звичайно , співвідношення правових актів , їх місце в ієрархії конституційно – правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта – значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоячих органів. Інколи безпідставно вважають, що юридична сила – це міра (ступінь) обов¢язковості правового акта, тобто чим вище його місце в системі  актів. Тим він обов¢язковіший. Однак таке уявлення хибне, юридично некоректне: всі правові акти, незалежно від їх “рангу”, однаково обов¢язкові. З огляду цього Конституція України і рішення сільської ради обов¢язкові однаково. Іншими словами, юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширюється дія цього акта, не важливістю і мірою обов¢язковості, а місцем у системі джерел конституційного права. Це – зіставлювальна, релятивна власність актів.

Юридична  сила джерел конституційного  права тісно пов¢язана з проблемою законності і правопорядку , забезпеченням верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності республіки на шляху її поступу до правової держави . Характеристика джерел конституційного права не може бути достатньою без вказівок на їх дію в часі , просторі і за колом осіб .

Акти  конституційного  права діють в  певних , встановлених законодавством межах . Ці межі окреслені в часі , просторі і за колом осіб ,що має неабияке теоретичне і практичне значення .Тут важливими є такі питання , як надання актам юридичної сили , визначення кола суб¢єктів ,на які поширюються їх дії , встановлення територіально – часових меж їх впливу , надання зворотної сили , призупинення , скасування ,обґрунтованість і законність. Прийняті Верховною Радою України акти офіційно оприлюднюються. Нерідко у цьому зв¢язку вживається термін “промульгація” законів. Промульгація включає:

• підписання закону;
• прийняття до виконання;
• оприлюднення;
• набрання чинності.

Такі  акти можуть бути також  опубліковані в друкованих засобах масової  інформації Верховної  Ради, в інших органах  преси, оприлюднені  по телебаченню, радіо, передані по телеграфу, розіслані відповідним державним та громадським організаціям. Закони України вступають у силу на всій території України через десять днів після їх оприлюднення. Вказані строки вступу актів у силу не застосовуються в тих випадках, коли верховна Рада при прийнятті акту встановлює інший строк введення його в дію. 

Принципове  значення має дія  актів конституційного  права у просторі .Просторова сфера дії державних  органів – це територія , на яку поширюється  повноваження тих  чи інших державних органів та посадових осіб .Більшість актів центральних органів влади поширюється на всю територію республіки . Однак деякі з них – лише на певну частину території і стосуються лише певної категорії ,визначеного кола осіб .

Важливе значення має тлумачення джерел конституційного права , без якого вони інколи не можуть повноцінно втілюватися у життя.  Це важлива прерогатива суб¢єктів конституційного права. Недаремно можливість робити тлумачення передбачена в Конституції (Основному Законі ) України . Її ст. 147 визначає ,що офіційне тлумачення Конституції України і законів України дає Конституційний Суд України .