Динозаври

     Процарював на Землі 160 мільйонів років, динозаври зникли з особи планети близько 65 мільйонів років назад.

     Наукові пізнання про динозаврів формуються головним чином на основі вивчення скам'янілостей -, що перетворилися  в камінь викопних останках рослин або тварин. Палеонтологи (фахівці, що вивчають прадавні форми життя) склали собі досить чітка вистава про походження динозаврів, їх анатомії, способі життя, різноманітності видів, середовищу проживання, розмноженні й поширенні в доісторичним світі

     По  дрібних вадах окам'янілих костей фахівці можуть судити про м'язовий апарат динозаврів, а по виду окремих  костей - про те, чим боліли прадавні ящери. Ретельне вивчення черепа динозавра  дає вистава про величину головного  мозку й харчуванні рептилії. Про дитинчат динозаврів розповідять викопні яйця. Куди складніше знайти підтвердження іншим гіпотезам - приміром, був чи в прадавніх рептилій волосяний покрив і якого кольору була їх шкіра

Історія відкриття динозаврів

     У 1677 природознавець Роберт Плот зілюстрував кістку динозавра, вважаючи її кісткою якоїсь людини-гіганта. Це була кістка мегалозавра, чию щелепну кістку із зубами дослідив у Англії, на початку XIX в., професор Вільям Бакленд, яку його друг, Джейм Паркінсон, визначив як кістку величезного ящіра, названого Мегалозавром. Опис цієї скам'янілості був опублікований в 1824 р.

     Приблизно у 1818 р. сільський лікар Гідеон Ментел і його дружина Мері збирали скам'янілі кістки і зуби в кар'єрі в Сусексі. Найцікавішими знахідками виявилися зуби листоподібної форми, що нагадували зуби сучасної ящірки ігуани. Звідси і назва «ігуанодон», яке було дано цій тварині в 1825 р. У 1823 році у Ментла зав'язалося листування з Жоржем Кюв'є. Отримавши на експертизу стертий зуб, французький палеонтолог заявив про його приналежність носорогові. Заперечення, що послідували, Кюв'є ввічливо відхилив, і провінційному ученому довелося відступити перед авторитетом засновника палеозоології. Але тільки тимчасово, бо у 1824 році, під час відвідин Музею королівської спільноти хірургів Ментл звернув увагу на скелет великої тропічної ігуани. Особливо його вразила схожість зовнішнього вигляду зубів сучасної ящірки і викопної тварини. Нова обставина виявилася несподіваною і для Кюв'є, який нарешті відмовився від своєї точки зору.

     На  початку 1825 року у присутності дійсних членів Королівськї Спільноти Гідеон Ментел прочитав доповідь про відкриття залишків гігантської рослиноїдної ящірки, назвавши її «ігуанодоном» («ігуанозубом»). Але все таки зовнішність стародавньої істоти багатьом здавалася загадковою. І тоді вже відомий учений спробував здійснити наукову реконструкцію зовнішнього вигляду ігуанодона. Для цього йому прийшло в голову сумістити зображення наявних елементів скелета з передбачуваним контуром тварини. Загадкова конусоподібна кістка інтерпретувалася як ріг на носовій частині голови.

Обкладинка  «Природничої історії Оксфордширу» Роберта Плота, 1677 (справа), та ілюстрація скам'янілого нижнього кінця стегна (зліва) мегалозавра, узятого з цієї книги. Кістку описав Джошуа Брукс в 1763 і жартома назвав її Scrotum humanum. 
 
 

Гравюра з  William Buckland's «Огляд Мегалозавра або великої Викопної ящірки Стоунфайлда (en:Stonesfield)», 1824. Заголовок читається «передній край правої нижньої щелепи Мегалозавра зі Стоунфайлда біля Оксфорду».

     Саме  ж слово «динозаври» з'явилося  приблизно в 1841 р. Ця назва була запропонована палеонтологом Річардом Овеном, який зрозумів, що такі створіння, як мегалозавр, ігуанодон, а також відкритий незадовго до цього гілеозавр, настільки відрізнялися від сучасних плазунів, що їх слід було виділити в окрему групу. Овен визначив цю групу як надряд. Надалі уявлення про класифікацію плазунів змінилися, і нині гігантські доісторичні рептилії вже не вважаються єдиною систематичною групою. Gриблизно через 10 років на площі одного з районів Лондона скульптор Вотерхаус Ховкінс представив групу фігур доісторичних тварин у натуральну величину. Понад усе привертав до себе увагу незвичайний носорогоподібний ігуанодон. Звістка про перший «динозавровий парк» розлетілася по всьому світу, особливо після того, як усередині макету величезного ящіра пообідали 20 персон. Можливо, на популяризаторську діяльність Ховкінса зробив вплив англійський художник Джон Мартен, який під враженням новітніх палеонтологічних відкриттів зобразив ряд сцен з доісторичного життя. Одна з картин називалася «Країна ігуанодона».

     У 1858 р. в Нью-Джерсі, в США, були знайдені кістки і зокрема майже повний скелет іншого гігантського плазуна. Ці знахідки вивчив Джозеф Ліді, професор анатомії. Він звернув увагу на те, що передні кінцівки виявленого ящіра були значно коротші за задні, і зробив висновок, що ці скам'янілості тварини повинні були пересуватися на задніх ногах, подібно до сучасних кенгуру. Ця думка допомогла надалі встановити зовнішність таких двоногих (тобто що пересуваються на двох ногах) ящірів, як ігуанодони, мегалозаври, тиранозаври та інші. Останки ж, виявлені в 1858 р., як вважається зараз, належали гадрозавру, одному з качкодзьобих динозаврів.

     У Англії проблеми вивчення динозаврів не могли обійти енциклопедичних інтересів переконаного еволюціоніста Томаса Гекслі. Приводом послужили знайдені любителем Вільямом Фоксом скелети молодих ігуанодонов у відкладеннях нижньої крейди острови Вайт, для яких в 1870 році Гекслі встановив новий рід з назвою «гіпсилофодон» («високозуб»). У інтерпретації ученого він був дрібним і досить близьким родичем ігуанодона. При вивченні гіпсилофодона Гекслі звернув також увагу на схожість деталей будови скелета динозаврів і птахів. До такого ж висновку прийшов і відомий німецький учений Ернст Гекель після знайомства із знахідками невеликого динозавра компсогната і птахоподібного археоптерикса з пізньоюрських сланців Баварії. Ці спостереження помітно відбилися на класифікації динозаврів. Наприклад, ігуанодонов і їх родичів до цих пір включають в ряд «птахотазових» і підряд «птахоногих».

     У 1878 р. у вугільній шахті в околицях поселення Бернісар в Бельгії було зроблено чудове відкриття — знайдено ціле кладовище ігуанодонів: 39 скелетів, багато з яких були повним. Ці останки були відпрепароавні та змонтовані потім в Брюсельському музеї в положенні на двох ногах. Хоча вилучення палеонтологічних об'єктів з корінної породи розтягнулося більш ніж на чверть століття, вже через рік після початку робіт палеонтологам вдалося відреперувати і змонтувати об'ємно на металевому каркасі перший скелет. Спираючись на могутні задні кінцівки і масивний хвіст, ігуанодон поглядав на те, що відбувається своєю кінеподібною головою з п'ятиметрової висоти. На місці великого пальця передніх лап ящера помітно виділявся той, що стирчить вгору гостра шпилька. У 1905 році в Королівському музеї природничих наук в Брюсселі на загальний огляд були представлені вже десять скелетів з тих 29, що вдалося підготувати до експозиції пізніше. Незвичайна виставка мала успіх і була відмічена відвідинами розділу царюючого будинку Бельгії.

     Після початку бернісарських розкопок отримала пояснення загадка виявлених  ще в середині XIX століття відбитків  ступень великих тварин на плитах крейдяного вапняку в Німеччині  та Англії. Наприклад, викопні сліди  з трьома товстими пальцями почали приписувати ігуанодонам. Схожий тип був відкритий і на близькому до північного полюса острові Шпіцберген.

     У 1946 році на запрошення Академії Наук Монгольської Народної Республіки в пустелю Гобі відправилася експедиція Палеонтологічного інституту АН СРСР. За декілька останніх польових сезонів російським ученим вдалося відкрити безліч нових місцезнаходжень і розкопати останки декількох невідомих раніше видів динозаврів. А в 1952 році на сході країни вони виявили кістки азіатського ігуанодона. Опісля багато років палеонтологи з Національного музею природної історії Франції викопали в Нігерії скелет семиметрового уранозавра, науковий опис якого з'явився в 1976 році. На відміну від класичних ігуанодонов, новий ящір володів сплющеною головою і довгими остистими відростками спинних хребців.

     У другій половині XIX в. найвизначніші відкриття динозаврів були зроблені в Північній Америці, в передгір'ях Скелястих гір. Два дослідники-палеонтологи, Отніел Чарльз Марш і Едвард Дрікнер Коп, незалежно один від одного посилали в цю область експедиції і платили шукачам за цікаві викопні останки. Саме ці експедиції вперше застосували ті методи препарування і підготовки скелетів для перевезення, якими користуються і сьогодні. Кожна кістка перед її відправкою в лабораторію полягала в захисну оболонку з гіпсу і тканини. На жаль, двоє цих учених в буквальному розумінні ненавиділи один одного. У лютому прагненні до того, щоб цікаві екземпляри не потрапили до суперника, вони доходили до того, що наказували розбивати і висаджувати ті скелети, які не могли повністю викопати самі. Проте в результаті їх пошуків, що отримали назву «Великого американського полювання за динозаврами», до кінця XIX сторіччя було виявлено 136 нових видів стародавніх ящірів.

     До  цих пір палеонтологи продовжують  обробляти величезні колекції викопних кісток, зібрані в ті роки. Основним місцем пошуків останків динозаврів на початку нашого сторіччя стала Канада. Барнум Браун — професійний «мисливець за динозаврами», що працював для Американського музею природничої історії і виявив фрагменти декількох скелетів тиранозаврів у Монтані, почав розкопки в районі Ред Діп Райвер в провінції Альберта. Там він виявив фрагменти скелетів качкодзьобих динозаврів. А канадський дослідник Чарльз Штеренберг зі своїми синами зумів виявити там же велику кількість останків не тільки качкодзьобих, але і хижих, панцирних і рогатих динозаврів.

     В 1909 р. експедиція Берлінського музею, яку очолив Вернер Яненш, виїхала у віддалений район Танзанії, званий Тендагуру. Приводом для поїздки послужили розповіді про викопні кістки, які знаходили там рудокопи. В результаті роботи цієї експедиції були зібрані багаті колекції останків, дуже схожі на останки динозаврів з Північної Америки, і, крім того, були виявлені скелети брахіозавра і кентрозавра. До цих пір в музеї А. Гумбольта в Німеччині стоїть скелет брахіозавра, виявлений під час цієї експедиції.

     До  теперішнього часу кістки давніх ящірів виявлені вже на всіх континентах. У Китаї, де дослідження динозаврів почалися тільки в 40-і рр. нашого сторіччя, було знайдено стільки скелетів динозаврів, що вони склали четверту частину всіх відомих зараз знахідок, там же було знайдено величезну кількість яєць стародавніх ящірів. Причому китайські динозаври виявилися вельми схожими на своїх побратимів, виявлених в Північній Америці. Це дало підставу припустити, що в мезозої у всій Північній півкулі були вельми схожі екологічні умови. В даний час роботи по пошуку викопних останків продовжуються, проте організовувати міжнародні експедиції стає все важчим. У всьому світі виникають складнощі з фінансуванням і постачанням, не говорячи вже про всілякі політичні нелади.

     Багато  цікавих кладовищ динозаврів знаходяться  у віддалених і глухих місцях, в  країнах, влада яких з підозрою відносяться до міжнародних урядів, що виявляють цікавість до їх володінь. Так, учасники однієї міжнародної експедиції провели Різдво 1977 р. за гратами в нігерійській в'язниці через невірно зрозумілих властями цієї країни цілей дослідників. Проте дивовижні відкриття все-таки відбуваються.

     У ряді згаданих подій найбільш несподіваним стало відкриття в Квінсленді (Австралія) ящіра з дуже високою носовою перемичкою. Знахідка мутабуразавра, названого так в 1981 році, у відкладеннях віддаленого від всього світу континенту свідчить про виняткову давність ігуанодоноподібних ящірів в цілому. Тепер можна стверджувати, що розквіт цієї групи динозаврів трапився в першій половині крейдяного періоду, а їх виникнення і широке розселення відбулося до початку розколу надконтиненту Пангея в самому кінці Тріасу, або приблизно 215 мільйонів років тому.

     У 1983 р. англійський любитель Вільям Волкер знайшов в кар'єрі в Сурреї декілька вельми цікавих кісток. Пізніше група палеонтологів з Британського музею природної історії розкопала там же повний скелет баріонікса — динозавра абсолютно нового типу.

     Першим динозавром, якого виявлений в Антарктиді, є анкілозаврид Antarctopelta oliveroi, був знайдений на Острові Роса в 1986.

     Протягом 90-тих років у Азії було зроблено багато відкриттів, що підтверджують спорідненість динозаврів з птахами

Епоха динозаврів

      Уся історія Землі від її виникнення приблизно 4500 мільйонів років тому ділиться на ери. Епоха динозаврів охоплює більшу частину мезозойської, або середньої, ери. Вона у свою чергу складається із трьох періодів - тріасового (256-208 млн. років тому), юрського (208-146 млн. років тому) і крейдового (146-65 млн. років тому).

     Рептилії  існували на Землі ще до появи динозаврів. На початку тріасового періоду виникла безліч нових видів, приміром, швидконогі кинодонты ("собакозубые"), охотившиеся на неповороткі череди травоїдних тварин. У найдавніших рептилій лабети були розташовані з боків тулуба, як у більшості сучасних ящірок

     Їм  на зміну прийшли архозаври ("пануючі  ящери"). Одна група цих рептилій відрізнялася від інших будовою  тіла - їх кінцівки перебували вертикально  під тулубом. Імовірно, звідси й бере початок та вдала кістякова конструкція, яку ми знаходимо в їхніх нащадків - динозаврів ("жахливих ящерів"). До кінця тріасового періоду по землі вже розгулювали перші справжні динозаври. Однак розквіт їх епохи довівся на крейдовій період, коли чисельність і різноманітність видів цих рептилій досяглися апогею

     На  сьогоднішній день учені виділили понад 1000 види динозаврів, які чітко діляться на дві групи - травоїдних і м'ясоїдних ящерів

Зауроподы

      Розміри динозаврів коливалися від  малятиххижака компсогнатуса величиною  не більше півня до гігантських зауропод ("ящероногих"). Це були травоїдні велетні з величезним тулубом, маленькою головою й довгої, як у жирафа, шиєю, що дозволяла добратися до ласих листочків на верхівках дерев. Схожими на цвяхи передніми зубами вони обривали листя з галузей, а тупими корінними розжовували їхнім

     Диплодок ("подвійний ящір") досягав 26 м  у довжину й важив 11 тонн. Брахіозавр ("ящір з руками") був довжиною 28 м, висотою 13 м і важив 100 тонн - стільки  ж, скільки 16 африканських слонів. Брахіозаври  харчувалися тільки рослинами й щоб вижити, повинні були з'їдати в день близько тонни листів. У кістяках деяких копалин зауроподов були виявлені величезні камені в тому місці, де повинен був перебувати шлунок. Очевидно, вони допомагали подрібнювати грубі гілки й листи в процесі травлення.

Самозахист

      Багато травоїдних динозаврів у  пошуках корму пересувалися групами. Нерідко вони збивалися в більші череди, щоб успішніше відбиватися  від хижаків. Так надходив, скажемо, трицератопс, захищаючи своїх дитинчат. У випадку нападу дорослі особини оточували молодняк приблизно так само, як зараз це роблять слони

     Втім, багато "мирні" динозаври теж  були пристойно бройні. Трицератопс  кидався в бій подібно носорогові й протикав ворога двома величезними  гострими рогами, розташованими в  лобовій частині рила. Пинакозавры оглушали супротивника ударами важкого кістяного наросту на кінчику хвоста. Інші травоїдні ящери, начебто стегозавра, минулого захищені рядами великих кістяних пластин уздовж спини й гострими хвостовими шипами.

Тираннозавр

      Загнуті усередину гострі зуби хижих динозаврів дозволяли рвати жертву на шматки, а довгі гострі пазурі втримували її на місці.12вметровий тираннозавр (" ящірттиран") був найбільшим з м'ясоїдних динозаврів і важив більше 8 тонн. Його загнуті зуби досягали 16 див у довжину - майже з долоню людини

     Більшість м'ясоїдних ящерів, включаючи тираннозавра, пересувалися на двох задніх ногах, а  виходить, могли швидко бігати в  погоні за видобутком. У верхній  частині тулуба перебували короткі  передні кінцівки. Вони закінчувалися  подобою невеликих "ручок" із двома пазуристими пальцями на кожній. У вчених немає впевненості в тому, як тираннозавр користувався передніми лабетами, але можна припустити, що ними він утримував видобуток. На думку деяких фахівців, вони служили ящерові невеликими, але сильними підпірками, за допомогою яких він піднімався на задні лабети після сну або відпочинку. Нещадний убивця - велоцираптор, чиє ім'я означає "моторний грабіжник", - атакував дрібних ссавців або динозаврів однієї зі своїх довгих задніх ніг, зберігаючи рівновагу за допомогою хвоста, і розривав видобуток довгими серповидными пазурами

     Незважаючи  на габарити, динозаври могли дуже швидко пересуватися. Довгоногі "страусові" динозаври бігали зі швидкістю до 50 км/година. Важковаговики, начебто 35отонного апатозавра, рухалися зі швидкістю слона, а неповороткий 100нтонний брахіозавр чи навряд міг перевищити 4 км/година

     Щоб рухатися, зауроподам були потрібні міцні  ноги. Пружинистий крок "з п'яти  на пальці", на зразок людського, вимагав  занадто більших витрат енергії, і таким кроком великий динозавр не зайшов би далеко. Зауроподы скоріше брели, чим крокували. Щоб підтримувати масивний тулуб, їх кінцівки повинні були ступати всією площиною підошви. Тому між пальцями й "п'ятою" у них перебував товстий ороговілий валик, як на підошві сучасного слона.

Їжа

Перехідні форми і декілька груп невеликих тероподів(більшість м'ясоїдних динозаврів), таких як орнітоміміди чи альварезавриди, напевно, були всеїдними. Представники незвичайної групи тероподів, теризинозавридів, були рослиноїдними.

Спинозавриди і пеліканімім («Наслідувач пелікана»), можливо, їли рибу (на це вказують особливості черепів). Вони мали багато () тонких зубів, як вважають, пристосованих для втримування слизької риби. Крім того, в пеліканіміма були складки шкіри на шиї, як у пелікана (звідки й назва).

Дієту динозаврів визначають за допомогою  їхніх зубів та скам'янілого посліду — копролітів. Кожен динозавр мав унікальну будову зубів, пристосовану для споживання певного типу їжі. Наприклад, завдяки цьому ми знаємо, що тероподи були хижаками: в більшості з них зуби конічної форми, приплюснуті з боків, з загостреними краями і завернуті назад, щоб втримувати жертву. Ще докладнішими є копроліти: вони містять дані про те які саме види рослин чи тварин їв динозавр. Дієту хижаків можна визначити за допомогою слідів від укусів на кістках їхніх потенційних жертв, і вмісту скамянілих решток в області черевної порожнини під час розкопок (залишки кісток, тощо).

Більшість динозаврів не могли пережовувати їжу, бо в багатьох видів не було щічних м'язів. Тому вегетаріанцям їжа просто випидала зрота, а хижаки мусіли заковтувати  шматки м'яса цілими Єдиною групою з цією властивістю були деякі пізні орнітоподи. Деякі динозаври спеціально ковтали камінці гастроліти, щоб ті перемелювали жорстку їжу в шлунку.

Можливо, деякі хижаки, такі як маюнгатол і целофіз були схильні до канібалізму.

Розміри

     Перші динозаври були невеликими. Найдавнішим  із відомих видів був Асилізавр древній (Asilisaurus kongwe Nesbitt, Sidor, Irmis, Angielczyk, Smith et Tsuji, 2010[1]), що мешкав на території сучасної Танзанії у середньому тріасі (243 млн. років тому)^[1], До найдавніших динозаврів також належать Еораптор, який жив бл. 228 млн. років тому, був завдовжки 1 м та Гереразавр, що мав довжину до 3 м.

     Найперші  динозаври-гіганти появились в  кінці тріасу, це були рослиноїдні прозавроподи, які могли сягати до 9 м. Паралельно з ними збільшились і хижаки, але про великих хижаків тріасу відомо небагато. Але, справжні велетні — диплодок, суперзавр, сейсмозавр, ультразавр, брахіозавр — зявилися тільки в юрі. Няйтяжчим поки-що вважається брухаткайозавр з крейди (до 220 т [2]!), а найдовшою — амфіцелія(до 58 м !). Найвищим був брахіозавр (до 13 м висоти). Всі вони належать до завроподів. Можливо, їхній гігантизм був викликаний їхньою дієтою(в часи найбільших завроподів ще не було покритонасінних рослин) і був способом захисту від хижаків.

     Серед хижаків найбільшим був спинозавр(до 17 м), основу раціону якого складала риба. Гіганотозавр до 15 м у довжину. Тиранозавриди до 14 м. Малодосліджений дейнохейр, можливо, був ще довший, але від нього збереглися лише 3-метрові руки.