Епічні поеми «Рамаяна» та «Магабгарата»

Міністерство освіти та науки України

Київський національний університет  будівництва і архітектури

Кафедра політичних наук

 

 

Реферат

 

 

 

на тему: Епічні поеми «Рамаяна» та «Магабгарата»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: ст..гр. ДАС-25

Дмитренко І.С. 

 

Київ 2010

Зміст:

1. Вступ

2. Рамаяна:

• Визначення та основні відомості
• Склад та короткий зміст твору
• Аналіз головного героя
• Аналіз твору, приховане значення

 

3. Магабгарата:

• Визначення та основні відомсті
• Склад твору
• Аналіз твору

 

4. Висновок

5. Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Епічні поеми «Магабгарата»  та «Рамаяна»

 

1.Вступ

Найвизначнішими епічними поемами  Стародавньої Індії є «Махабхарата»  та «Рамаяна», які були створені у  IV ст. до н. е. Ці твори — справжня енциклопедія Стародавньої Індії. В них міститься цікавий матеріал з різних аспектів  соціального та культурного життя, політичного устрою, повсякденного життя стародавніх індійців. Уже у давнину та середньовіччя вони були відомі далеко за межами Індії.

2.Рама́яна (в перекладі означає - подорож Рами») — частина індуїстського канону (смріті), що отримала своє остаточне оформлення між IV в. до н. е. — ІІ. н. е. На відміну від Магабгарати, Рамаяна є порівняно струнким цілим з композицією та розгортанням сюжету. Індійські поетики називають міфічного автора Рамаяни — Вальмікі — «першим поетом» (адікаві), а саму Рамаяну — першим художнім епосом (кав'я). В Рамаяні вже чітко виступають риси творчого методу пізнішого стилю кав'я: насиченість викладу ліризмом; ретельне виписування картин природи, які часто набувають символічного характеру; безліч стилістичних прикрас — порівнянь, поетичних тропів і постатей, багатозначних висловів, здійснюють принцип «подвійного сенсу» (дгвані). Вважається одним із найважливіших священних текстів індуїзму канона смріті.

Згідно традиції індуїзму, дійство  «Рамаяни» відбувається в епоху  Трета-юга, біля 1,2 млн. років тому. Вченими  «Рамаяна» датується IV століттям до н.е. В ній розповідається історія сьомої аватари Вішну Рами, чию дружину Сіту викрадає Равана – цар-ракшаса Ланки. В епосі висвітлюються теми людського буття і поняття дхарми (моральний обов’язок). Так як і «Магабгарата», «Рамаяна» це не просто звичайна історія. В ній описані вчення древніх індійський мудреців, а персонажі Рами, Сіти, Лакшмани, Бхарати, Ханумана, и Равани являються невід’ємними елементами культурної свідомосі стародавньої Індії.

Основним змістом є історія  вигнанця Рами та його вірної дружини Сіти, їхнє життя в лісовому усамітненні, викрадення Сіти царем лютих духів (ракшасів) Раваною, пошуки її Рамою, його союз із мавпячим царем, облога острова Ланка — царства Равана, бій мавп із ракшасами і єдиноборство Рами з десятиголовим Раваною, його перемога, звільнення Сіти і розлука із нею Рами.

 «Рамаяна» складається з 24 000 віршів (480 002 слів — біля однієї четверті тексту «Магабхграти», що в 4 рази більше «Іліади»), які розподілені на сім книг і 500 пісень, які називають «канди».^[2] Вірші «Рамаяни» складені в розмірі з тридцяти двох складів, який називається ануштубх.

Епічна поема складається з 24 тисяч віршів (шлок), об'єднаних у 7-й книжок (канди):

1. «Книжка про дитинство» (Рами, героя Рамаяни)
2. «Книжка про Айодх'я»
3. «Книжка про лісову пустелю»
4. «Книжка про Кішкінда»
5. «Прекрасна книга»
6. «Книжка про бої»
7. «Заключна книга»

Книга про дитинство

Дашаратха правив царством Косалою зі столицею у місті Айодх'я. У нього були три дружини: Каусалья, Кайкеї та Сумітхра, але тривалий час залишався бездітним. Прагнучи отримати спадкоємця він здійснив пожертвування, відоме під назвою путра-камешті яджня. Як наслідок Каусалья народила йому Раму, Кайкеї - Бгарату а Сумітра - близнят Лакшману та Шатруґхну. Усім синам певною мірою була дарована сутність бога Вішну, оскільки Вішну забажав прийняти смертну форму, щоб стати на поєдинок із демоном Раваною, який притісняв богів, і міг бути переможений лише смертним. Хлопці виховувалися принцами, отримавши добру освіту й знання писань та військову підготовку. Коли Рамі сповнилося 16, до двору Дашаратхи прийшов мудрець Вішвамітра, звершувшись за допомогою проти демонів, що вносили безлад у жертовні ритуали. Мудрець вибрав Раму, з яким пішов також Лакшмана, постійний товариш Рами впродовж усього епосу. Отримавши від Вішвамітри настанови й надприродну зброю, Рама й Лакшмана здолали демонів.

Царством Мітхіла правив Джанака. Одного дня у борозні свого плуга цар знайшов дівчинку-немовля, і несказано зрадів, вважаючи її подарунком від богів. Дівчинку назвали Сітою, що на санскриті означає борозна. Вона виросла незрівняною красунею. Коли прийшла пора одруження, цар вирішив влаштувати сваямвару - змагання між претендентами. Колись Шива подарував царю важкий-преважкий лук, і тепер монарх проголосив, що дівчину отримає той, хто зуміє з цим луком впоратися. На сваямвару прийшли мудрець Вішвамітра з Рамою та Лакшманою. Тільки Рама зумів напнути лук і зламати його. Як наслідок були організовані весілля між синами Дашаратхи та дочками й племінницями Джанаки. Після гучних весіль новоодружені повернулися до Айодх'ї.

Книга Айодх'ї

Рама та Сіта прожили  в подружжі 12 років. На той час  Дашаратха зістарився і висловив бажання коронувати Раму, на що згодилася  рада Косали й піддані. Напередодні  великої події Кайкеї, ревнощі якої підбурювала покоївка Мантхара, зажадала двох дарів, обіцяних колись давно Дашаратхою — вигнати Раму в пущу на 14 років, а престол передати синові Кайкеї Бгараті. У царя розривалося серце, але він змушений був дотримати царської обіцянки й виконати жадання Кайкеї. Рама прийняв батькове веління з абсолютною покорою й спокійним самоконтролем, властивим йому впродовж усього епосу. З ним у вигнання пішли Сіта та Лакшмана. Коли він попросив Сіту не йти за ним, вона відповіла: «пуща, де ти живеш, для мене Айодх'я а Айодх'я без тебе для мене справжнє пекло». Як лише Рама пішов, цар Дашаратха, неспроможний здолати горе, відійшов на той світ. Тим часом, про події в Айодх'ї дізнався Бгарата, який тоді відвідував свого вуйка. Він відмовився скористатися наслідками маминих інтриг, відшукав Раму в пущі, й попросив його повернутися на царство. Але Рама твердо вирішив виконати батькове веління щодо слова й відмовився. Бгарата, проте, захопив із собою Рамині сандалі, помістив їх на троні й правив тльки як регент Рами.

Лісова книга

Рама із Сітою та Лакшманою  пішли на південь вздовж русла  річки Ґодаварі. Вони побудували для себе хижі й жили плодами землі. В лісі Панчаваті їм зустрілася жінка-ракшаса Сурпанакха, сестра Равани. Спочатку вона спробувала спокусити братів, а, зазнавши невдачі, заповзялася убити Сіту. Лакшмана її зупинив, відтявши у неї ніс та вуха. Довідавшись про це її брат-демон Хара, організував напад на принцесу, але Рама зумів знищити Хару й підвладних йому демонів.

Звістка про події досягла вух  Равани, й він заповзявся знищити Раму, спочатку полонивши Сіта за допомогою ракшаси Маріча. Маріча прийняв подобу золотого оленя й заполонив увагу Сіти. Заворожена красою оленя, Сіта звернулася до Рами з благанням упіймати його. Рама розумів, що все це витівки демонів, але не зміг відговорити Сіту від забаганки, й, врешті-решт, він погнався за оленем у лісові хащі. Через якийсь час Сіта почула, що Рама гукає її. Злякавшись за життя чоловіка, вона наполягла на тому, щоб Лакшмана чимскоріш біг йому на допомогу. Лакшмана намагався переконати її, що Рама нездоланний, а тому для нього краще виконувати Рамин наказ і охороняти Сіту. Сіта в істериці наполягала на тому, що не вона, а Рама потребує допомоги. Нарешті він згодився, але за умови, що вона не покидатиме хижі й не впускатиме жодних незнайомців. Коли шлях звільнився, з'явився Равана у личині аскета й попросив у Сіти притулку. Сіта впустила його, не здагадуючись про хитромудрий план свого гостя, і, як наслідок, лихий Равана силою забрав її.

Гриф Джатаю намагався врятувати Сіту, але отримав смертельну рану. Равана відніс Сіту на острів Ланка, де її тримали під охороною ракшасів. Равана вимагав від Сіти одружитися з ним, але навічно вірна Рамі Сіта відмовилася. Рама з Лакшманою довідалися про викрадення Сіти від Джатаю, і негайно ж вирушили на порятунок. Під час пошуків вони зустріли жінку-аскета Шабарі, яка направила їх до Суґріви та Ханумана.

Книга Кішкіндхи

Дія відбувається в цитаделі мавп Кішкіндха. Там Рама з Лакшманою зустрічаються з Хануманом, найвеличнішим із мавп'ячих героїв, прихильником Суґріви — опального претендента на трон Кішкіндхи. Рама заприятелював із Суґрівою й допоміг йому перемогти брата Валі та повернути собі царство. Щоб віддячити Рамі за допомогу Суґріва розсилає у всі чотири кінці світу пошукові загони, які повертаються із півночі, сходу та заходу без успіху. Південний пошуковий загін під проводом Анґада та Ханумана довідався від грифа на ймення Сампаті, що Сіту забрали на острів Ланка.

Прекрасна книга

Прекрасна книга (Сундара канда) — серце Рамаяни. В ній з подробицями розповідається про пригоди Ханумана. Довідавшись про Сіту, Хануман набрав велетенських розмірів і перестрибнув через океан на острів Ланка. Там він вивчив місто демонів і встановив слідкування за Раваною. Йому вдалося встановити місцезнаходження Сіти - в гаю Ашоки, де її домагається погрозами Равана зі своїми демонами. Хануман вселяє в Сіту віру, віддавши їй Рамину каблучку з печаткою. Він пропонує віднести її назад до Рами, але вона відмовляється, бо не бажає, щоб її торкалася інша особа чоловічої статі, крім Рами. Вона говорить, що Рама повинен прийти власною персоною і помститися за ганьбу, яку їй довелося знести при викраденні.

Тоді Хануман влаштував великий  бешкет на Ланці, викорчовуючи дерева, зносячи будівлі, вбиваючи вояків Равани. Врешті-решт, він дозволив схопити  себе і постав перед Раваною. Він сміливо вичитав Равані, закликаючи його звільнити Сіту. Його приговорили до страти й підпалили йому хвіст, але він вирвався із пут і, перестрибуючи з даху на дах, розніс вогонь і влаштував пожежу у всій цитаделі, а потім перестибнув на континент. Пошуковий загін повернувся до Кішкіндхи з радісною звісткою.

Книга про битву

В книзі описана битва  між силами Рами та Равани. Отримавши  звіт від Ханумана, Рама й Лакшмана із союзниками відправилися до берега моря. Там до них приєднався брат-ренегат Равани Вібхішана. Мавпи будують міст через океан, яким принци зі своїми військами переправляються на Ланку. В результаті тривалої битви Рама вбиває Равану й віддає трон Ланки Вібхішані.

Зустрівшись із Сітою, Рама попросив її пройти через випробовування вогнем (аґні парікша) як доказ своєї чистоти, оскільки вона так довго залишалася в палаці демона. Коли полум'я жертовного вогнища огорнуло Сіту, бог вогню Аґні виніс її, неушкоджену, до трону, тим самим підтвердивши її чистоту.

Коли 14 років вигнання завершилися, Рама із Сітою та Лакшманою повернулися до Айодх'ї, де його коронували на царство.

 

Завершальна книга

В книзі описується подальше життя Рами, Сіти та Раминих братів. Після коронації сплинуло багато років. Однак, незважаючи на випробування вогнем, містом поповзли чутки про чистоту Сіти. Під впливом громадської думки Рама вигнав Сіту в ліс, де вона знайшла притулок в ашрамі мудреця Валмікі. Там вона народила двох хлопчиків, назвавши їх Лава та Куша. Сини виросли, не відаючи про своє походження, і стали учнями Валмікі.

Валмікі склав Рамаяну і навчив Лаву та Кушу співати її. Згодом, Рама влаштував церемонію ашвамедха яджня (пожертвування коня), на яку прийшли Валмікі з Лавою та Кушею. Хлопці проспівали Рамаяну перед царем та його великим двором. Під час розповіді про заслання Сіти, Раму охопило горе, й Валмікі привів Сіту. Сіта закликала свою матір Землю прийняти її, й земля розступилася, а Сіта зникла під нею. Тоді Рама довідався, що Лава та Куша його сини. Згодом з'явився посланець богів і повідомив, що Рамине завдання в цій інкарнації завершене. Рама повернувся в небесне царство.

Вважається, що Завершальна книга (Уттара канда) була додана до початкової розповіді Валмікі пізніше.

 

Аналіз головного героя.

 
     В образі Рами можна знайти  риси типового героя древнього  епосу. Він улюблений син старого  царя і спадкоємець престолу. У молодому віці Рама встиг  зробити ряд подвигів: захистив обитель старого подвижника від злих демонів, зумів підняти чарівний лук бога Шиви і натягнути його тятиву. Рама - герой давньоіндійського епосу Рамаяна, найулюбленішої поеми індійців. У селах брахмани речитативом переказують її. Рама - герой, благородна людина, воїн, мудрий монарх і люблячий чоловік. Його дружина Сіта є уособленням жіночої вірності, любові й шляхетства, еталон індійської жінки. Загибель її символічна: чистота жінки є настільки святою, що тільки смерть змиває підозри. І хоч загибель Сіти руйнує щастя Рами, сама поема в цілому ніким в Індії не сприймається як трагедія. Рамаяна найкраще відображає національний дух індійців, їхній спосіб життя, думи, етичні й культурні цінності. Тому й не дивно, що Рама обожнений в уяві народу. 

Аналіз твору, приховане значення.

  Рама мешкає в  кожному Тілі. Він - Атма-рама, Рама - Джерело Блаженства кожної істоти. Його благословення, що виливаються  з цього внутрішнього джерела,  дарують Спокій і Щастя. Він - самовтілення Дхарми, Вищого Морального Закону, який підтримує в людстві Любов і Єдність. Рамаяна, Оповідь про Раму, містить в собі два уроки: цінність зречення від світу і усвідомлення того, що кожна істота несе в собі Божественний початок. Віра в Бога і відмову від матеріальних цілей - ось два ключі до Звільнення людини. Відречіться від об'єктів відчуттів - і ви пізнаєте Раму. Сита відмовилася від розкоші Айодхі і, тому, змогла бути з Рамою в "вигнанні". Коли ж вона зупинила мрійливий погляд на золотому оленеві і зачарувалася ним, вона втратила Присутність Рами. Самозречення веде до радості; прихильність приносить горе. Перебувайте на цьому світі, але будьте вільні від нього. Кожен з братів, супутників і сподвижників Рами - є приклад особи, пройнятою Дхармой. Дашаратха представляє лише фізичний початок - з десятьма відчуттями. Три гуни - Сатва, Раджас і Тамас - це три Цариці. Чотири Життєві Мети - Пурушартхи - це четверо синів. Лакшмана - Інтелект, Сугріва - Вівека або Уміння розрізняти, Валі - відчай. Хануман - втілення доблесті. Міст перекинутий через Океан Ілюзії. Три вожді ракшасов - персоніфікація раджасичеських (Равана), тамасичеських (Кумбакарна) і сатвічеських (Вібхишана) якостей. Сіта - Брахмаджняна або Пізнання Уселенського Абсолюту, яке повинен знайти індивідуум, проходя дорогу тяжких життєвих випробувань. Осягаючи велич Рамаяни, очистите і укріпите своє серце. Затвердитеся у вірі, що Рама є Суть вашого буття.

Оповідь про Раму, цей  Потік Священної Благодаті, впродовж століть є для мільйонів чоловіків, жінок і дітей невичерпним джерелом втіхи в скорботі, стійкості в хвилини потрясінь, світлом надії для тих, що зневірилися, підтримкою під час смутку, поводирем тих, що заблукали. Рамаяна - це напружена людська драма, в якій Бог виступає в образі людини і на величезній світовій сцені збирає довкола себе досконалих і недосконалих, людей і нижчі істоти, звірів і демонів, щоб - шляхом прикладу і повчання - послати дар вищої Мудрості. Це Оповідь своїми тонкими пальцями грає на чутливих струнах людського серця, будить в нім ніжні відгомони співчуття, жалості, тріумфування, благоговіння, екстазу і чистої відданості і перетворює нашу тваринну і людську природу в Божественну, яка і є нашою суттю.    У всій історії людства немає іншої Оповіді, яка зробила б такий глибокий вплив на розуми людей. Воно здолало бар'єри часу і простору. Воно сформувало і ушляхетнило звичаї, погляди і спосіб життя багатьох поколінь. Рамаяна стала цілющою часткою в потоці крові людства, поточному на величезному просторі земної кулі. Вона пустила глибоке коріння в свідомості людей, спонукаючи їх слідувати дорогами Істини, Праведності, Світу і Любові.

«Рамаяна» є одним  з найважливіших пам'ятників староіндійської  літератури, який зробив величезний вплив  на мистецтво і культуру як Індійського  субконтинента, так і всієї Південно-східної Азії, де «Рамаяна» придбала велику популярність починаючи з VIII століття. «Рамаяна» була перекладена на більшість сучасних індійських мов. Ідеї і образи епосу надихали практично всіх індійських письменників і мислителів від Калідаси до Рабіндраната Тагора, Джавархарлала Неру і Махатми Ганді, який був відданим Рами і випустив своє останнє зітхання з його ім'ям на вустах. Вміст «Рамаяни» впродовж століть перелагалось в незлічених творіннях образотворчого мистецтва, літератури, народного театру і пантоміми. У сучасній Індії, на площі практично будь-якого індійського села або міста можна зустріти оповідачів, годинами, і навіть днями безперервно «Рамаяну», що читають, співучо. Історія «Рамаяни» надихнула велику кількість літературних адаптацій, найбільш відомими з яких є праці таких поетів, як Кріттібас Оджха («Кріттіваси Рамаяна»), Тулсидаса («Рамачарітаманаса»), Камбара і Нарахарі Каві («Тораве Рамаян»).

 

 

 

 
 
     

Махабхарата - енциклопедія давньоіндійського життя

 

Махабхарата (буквальний переклад - підтримуючий воїн) - велика оповідь про Бхаратів, епічна поема про боротьбу між двома родами - Пандавами і Кауравами.  
Датується першою половиною І тис. до н.е. Належить до священного переказу - смріті. Складається з 100 тисяч двовіршів (шлок), розподілених на 18 книг. У Махабхараті згідно з традицією розрізняють три верстви, або редакції, що називаються Вайшампаяни, В'яси і Сауті.  

 
Махабгарата - це комплекс епічних розповідей, новел, байок, притч, легенд, дидактичних роздумів богословского, політичного, правового характеру, космогонічних міфів, генеалогій, гімнів, плачів. Складається з понад 100 тисяч двострокових віршів (шлок). Це в чотири рази більше ніж Біблія і в сім разів більше ніж Іліада та Одіссея. Близько 700 шлок займає Бхагавад-Гіта - пісня бога Крішни, що веде розповідь під час битви на Курукшетрі з своїм учнем та другом Арджуною. Махабгарата — джерело багатьох сюжетів та образів, що отримали розвиток в літературах народів Південної та Південно-Східної Азії.

 

Склад твору.

Махабгарата складається  з 18 парв (книг), кожна з яких розділена  на певне число розділів (субпарв). Всього налічується 100 субпарв.

1. Адіпарва (Перша книга, субпарви 1-19)

Про те, як Сауті оповідав Махабхарату зібранню ріші в Наймішараньї, про те, як Вайшампаяна розповідав Махабхарату Джанамежаї в Такшашилі. Викладається історія роду Бхарати, відслідковується історія роду Бхрігу. Оповідь про народження і перші роки життя принців Куру.

2. Сабхапарва (Книга про збори, субпарви 20-28)

Оповідь про те, як Мая  Данава звів палац і встановив  двір в місті Індрапрастха. Опис придворного життя, жертвоприношення Юдхіштхіри, гри в кості та вигнання Пандавів.

3. Араньяпарва (Лісова книга, субпарви 29-44)

Оповідь про дванадцять років вигнання в пущі (аранья).

4. Віратапарва (Книга про Вірату, субпарви 45-48)

Про рік життя інкогніто  при дворі Вірати.

5. Удьйогапарва (Книга про намагання, субпарви 40-59)

Приготування до війни, марні зусилля примирити Куру та Пандавів.

6. Бхішмапарва (Книга про Бхішму, частиною якої є Бхагавад-Гіта, субпарви 60-64)

Оповідь про першу  частину великої битви, в якій Бхішма командував Каурвами, та про  його падіння на ложе із стріл.

7. Дронапарва (Книга про Дрону, субпарви 65-72)

Продовження битви під  командуванням Дрони. До кінця книги більшість визначних воїнів із обох сторін полягли на полі бою.

8. Карнапарва (Книга про Карну, супарва 73)

Битва продовжується під командування Карни.

9. Шальяпарва (Книга про Шалью, субпарви 74-77)

Останній день битви  під командуванням Шальї. В подробицях розповідається про паломництво  Баларами до броду через річку Сарасваті та про бій на булавах між Бгімою і Дурйодханою, якою закічилася війна - Бгама вбиває Дурйодхану ударом булави у стегно.

10. Сауптікапарва (Книга про напад на тих що сплять, субпарви 78-80)

Ашваттама, Кріпа та Кратаврма  убивають залишки війська Пандавів усі сні. На боці Пандавів залишається  тільки 7 воїнів, на боці Кауравів - тільки 3.

11. Стріпарва (Книга про дружин, субпарви 81-85)

Ґандарі, Кунті та інші дружини Кауравів і Пандавів голосять за загиблими.

12. Щантипарва (Книга про мир, 86-88)

Коронація Юдхістхіри як правителя Хастінапури, повчання Бхішми новому правителю щодо громадського, економічного й політичного життя. Це найдовша з книг Махабхарати.

13. Анущасанапарва (Книга про повчання, субпарви 89-90)

Останні повчання Бхішми.

14. Ащвамедхапарва (Книга про принесення в жертву коня, частиною якої є Анугіта, субпарви 91-92).

Опис церемонії принесення в жертву коня Юдхістхірою. Завоювання світу Арджуною. Крішна розповідає Арджуні Ануґіту.

15. Ащрамавасикапарва (Книга про життя в лісах, субпарви 93-95)

Смерть Дхрітараштри, Ґандарі та Кунті в лісовій  пожежі в Гімалаях, куди вони подалися вести життя самітників. Відура помирає раніше, а Санджая за велінням Дхрітараштри іде жити ще вище в гори.

16. Маусалапарва (Книга про битву палицями, субпарва 96)

Бійка на палицях в  рядах Ядавів, що призводить до знищення Ядавів.

17. Махапрастханікапарва (Книга про велику мандрівку, субпарва 97)

Юдхістхіра з братами  здійснюють велику подорож через  усю країну і врешті сходять до вершин Гімалаїв, де падають всі  Пандави, крім Юдхістхіри.

18. Сваргароханікапарва (Книга про підняття на небо, субпарва 98)

Останнє випробовування Юдхістхіри і повернення Пандавів у  духовний світ (сварґу).

Також існує додаток  з 16375 шлок, Харевамсапарва, в якій йдеться про життя Крішни, субпарви 99-100.

 
Махабхарата створювалась століттями, філософські концепції, викладені в ній, хоч і відзначаються загальною спрямованістю, проте далеко не однорідні. У Махабхараті, на відміну від Упанішад, де філософія подана в несистематизованому вигляді, з'являються цілі філософські трактати і концепції, які мають більш фіксований понятійний апарат. 
Саме в цей період виникають головні філософські системи Індії. Основні серед них - Санкх'я і Йога.

 

У Махабхараті  поряд з релігійно-ідеалістичними концепціями більш повно відображено, ніж в Упанішадах, матеріалістичні вчення (вчення Панчашикхи). 

Найбільш вагомими текстами філософського змісту є: "Книга  Санатсуджати" (5 книга), "Бхагавадгіта" (6 книга), "Мокшадхарма" (12 книга), "Анугіта" (14 книга). 

У світовій літературі немає  книги більш обширної. Не море - цілий океан поезії: 200 000 віршованих рядків, майже 16 Гомерівський "Іліад".  
По суті, в протистоянні були не тільки двоюрідні брати - 5 Пандавів і 100 Кауравів. Одна в битві приймали участь не тільки їх близькі і далекі родичі, але майже все населення Древньої Індії, багатомільйонні маси різношерстих племен. 

Благородні Пандави  були і до цього часу залишають  народними улюбленцями. Каурави, серед яких також немало було гідних вождів, їм заздрили з самого дитинства і намагалися - спочатку оббрехати, лишити їх по праву належного їм царства, а потім і взагалі загубити. Через це і розгорілася велика битва - на фоні великих пристрастей. 

Древні автори славилися  вмінням описувати битви. "Махабхарата" тут не виключення. Не розділи - цілі книги присвячені кривавому зіткненню величезних армій і вишуканими поєдинками.  

Поетична майстерність безвісних авторів "Махабхарати" досягло не бувалої і майже  абсолютної майстерності. Про це говорить хоча б той факт, що, починаючи  з ХІХ століття, ряд сюжетів  вставних поем древньоіндійського епосу не раз надихали багатьох європейських поетів. Переклад на російську мову В.А.Жуковського поеми про Налє і Дамаянті - кращий тому доказ.  
"Махабхарата" - не тільки поетична енциклопедія Древності, але і ще підручник мудрості. Не одне покоління індійців вихововувалось на "Бхагавадгіті" ("Божественна пісня") - філософській поемі, вкрапленої в епос і акумулювавшій в собі основні світоглядні і моральні принципи індійського менталітету.  

Окрім цього "Махабхарата" містить у собі докладну інформацію про побут і звичаї древніх індійських народів. З неї можна довідатися про традиції та життя народів стародавньої Індії, що є дуже важливим.

 

Висновок

Проаналізувавши і вивчивши дані твори, можна сказати, що «Рамаяна» і  «Махабгарата» - дійсно правомірно називаються найвизначнішими літературними пам’ятками Стародавньої Індії. З них ми черпаємо відомості про політичні події, побут, життя, традиції індійського народу. Але перш за все ці твори є синтезом індійських філософських, релігійних, та моральних поглядів. Крім пізнавального, ці твори також несуть в собі виховну функцію, що також є дуже важливим і цінним у цих творах. Неможливо не захоплюватись головними героями цих оповідей. Для мене «Рамаяна» та «Махабгарата» - це джерело знань про індійську культуру і моральних законів індійського народу. 
 

 

 

Список використаної літератури: 

1. Історія світової культури. - Либідь, 1994.-320 с.

2. Волошин М.Я. Індійський епос. - М., 1992. 
3. Українська та зарубіжна культура. Підручник / За ред. Козири. - К., 2002. 
4. Світова культура / За ред. Ковальчука С.І. - М., 1998.

5. Древние цивилизации - М.,1989

6. Матеріали з Вікіпедії - http://uk.wikipedia.org/wiki/Рамаяна