Епоха індустріальної цивілізації

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

Індивідуальне науково-дослідне завдання

на тему: «Епоха індустріальної цивілізації»

Луцьк 2012

Індустріальною цивілізацією позначають період нового часу, коли стали  складатися ринкові відносини, політична  й соціальна рівність, правова  держава, прогрес, толерантність, фундаментальні права людини, універсальні цінності.

В історичній науці прийнято говорити про два етапи, у ході яких ішло становлення сучасного миру й сучасної людини: XVI-XVIII століття - період поступового витиснення старих відносин новими (Ф. Бродель, Р. Гривс, Р. Цаллер) і XIX-XX сторіччя - період розвитку сталих відносин і порядків

З XIX в. починається особливий  етап у розвитку цивілізаційного  процесу, який історики називають  індустріальним, або машинним. Ця назва вказує не тільки на те, що машини усе більш  широко впроваджуються у виробництво  й витісняють ручну працю. Машини перетворюються в якусь самоцінність, тому що без постійного винаходу й удосконалення машин неможливе існування такої цивілізації. Машинна індустрія займає чи не головне місце в житті суспільства, визначаючи його економічне благополуччя, військовий потенціал, міжнародний статус.

В аграрних до індустріальних  цивілізаціях найважливіше значення мала повторюваність, засвоєння досвіду  попередніх поколінь, а знаряддя праці  не мінялися сторіччями. Машинна цивілізація  диктує необхідність безперервного технологічного відновлення. Динаміка, технічний прогрес є основою життя цивілізації нового типу. Темп змін стає катастрофічно швидким у порівнянні з колишніми часами.

Становлення індустріальної цивілізації економічною теорією  пов’язується з:

Ø      промисловим переворотом (перехід від мануфактури до великого машинного виробництва)

Ø      процесом індустріалізації на основі суспільства  і суспільного життя

Ø      процесом нагромадження капіталу

Буржуазні революції  зруйнували багато феодальні порядки і забезпечили швидкий розвиток виробництва. Однак розвиток економіки настільки швидкими темпами було неможливо без використання досягнень науки і техніки. До початку XIX ст. була накопичена величезна сума знань у різних галузях науки. Постійно відбувалися радикальні відкриття в науці. Встановлюється міцна взаємозвязок науки і техніки, що стимулюють розвиток один одного. Результатом цієї звязку, науково-технічної діяльності математиків, фізиків, хіміків, механіків, конструкторів, експериментаторів в кінці XVIII-XIX ст. стали видатні винаходи в техніці і технології, що мали виняткове значення у виробництві. Винаходом, що мав величезне значення, був паровоз «Ракета» С. Стефенсона (1781-1848), що розвиває швидкість до 50 км / год і поклав початок розвитку парового залізничного транспорту. Учені А. Вольта (1745-1827), Г. Деві (1778-1829), М. Фарадей (1791-1867) заклали основи для застосування електрики, нового виду енергії, яка знайшла швидке використання в різних технічних областях в останній третині XIX ст.: У промисловості, в передачі на відстань буквено-цифрових повідомлень телеграфного звязку; електрику стало використовуватися для освітлення приміщень, вулиць (дугове освітлення, лампа розжарювання), на транспорті (трамвай), в побуті і т.д. Воно дозволило будувати фабрики і заводи за межею міста, що змінило вигляд міст.

У другій половині XIX ст. різко зросло значення нафтовидобувної  та нафтопереробної промисловості. Винахід А. Белла (1847-1922) - телефон  вже через кілька років отримав  поширення у всіх розвинених країнах світу. Наукові відкриття і технічні досягнення викликали до життя нові галузі виробництва - хімічну, електротехнічну та ін Зароджується обчислювальна техніка, автоматизація, виробництво штучних матеріалів, що використовуються властивості атома. Ці досягнення багато в чому стали основою виробництва вже XX ст.

У порівнянні з попереднім періодом темп змін стає дуже швидким, різко  скорочуються терміни відкриттів в  галузі науки і техніки до впровадження їх у виробництві. Машинна індустрія  вимагає безперервного технологічного оновлення. Таким чином, досягнення науки і техніки в кінці XVIII-XIX ст. були грандіозними, вони означали перехід до нового, другого етапу науково-технічного прогресу, який охоплює період з XIX ст. до середини XX ст., етапу, що є основою індустріальної цивілізації.

Технічні винаходи і застосування їх у виробництві поклали початок  промисловому перевороту, його батьківщиною в 60-70-х рр.. XVIII ст. стала Англія.

Завершальним етапом промислового перевороту було створення машинобудування - виробництва машин машинами. Передумовами промислового перевороту стали: накопичення капіталу завдяки мануфактурного виробництва, ринок робочої сили; попит на промислове виробництво (ємність внутрішнього ринку); політика протекціонізму. Промисловий переворот загальноісторичних, закономірний етап у становленні та розвитку капіталістичного ладу. Цей етап був досягнутий і пройдений різними країнами Європи, Північної Америки та Японією в основному протягом XIX ст.

Зростання промислового виробництва  і ринкових звязків зумовили необхідність удосконалення засобів транспорту і розвитку шляхів сполучення. 15 вересня 1830 почалося залізничний рух між промисловими містами Манчестером і Ліверпулем.

З початку XIX ст. налагодилося використання в машинобудуванні токарних верстатів, гідравлічних пресів, механічних молотів і т. д. У 20-30-х рр.. випуск машин проводився вже в основному машинним способом. Механізація виробництва створила умови для переходу від простої кооперації до комплексу машин, що є ознакою переходу до панування великої машинної індустрії.

Особливості промислового перевороту в різних країнах. На початку XIX ст. Англія, значно випереджала інші країни за рівнем розвитку капіталізму, стала  першою індустріальною державою. Будувалися нові прядильні, ткацькі та інші фабрики, металургійні, машинобудівні заводи, вугільні шахти. Результатом промислового перевороту, що завершився в Англії в 30-х рр.. XIX ст., Стало перетворення країни в «наставницю європейських народів», «майстерню світу», в кінці 30-х рр.. вона виробляла 50% металу, 100% машин, добувала 80% вугілля загальноєвропейського виробництва.

Із закінченням війни за незалежність капіталістичні відносини утвердилися  в північних регіонах США. Сприятють  факторами для розгортання промислової  революції стали відсутність феодальних відносин, цехової системи ремісників, впровадження у виробництво досягнень англійської промисловості і використання власних технічних відкриттів. Створення швейної машини, електричного телеграфу, механічної жатки, суцільнометалевого плуга, використання у сфері торгівлі реклами і продажу товарів на виплат і ін - ці новації прискорили промисловий переворот, що відбувався одночасно з колонізацією західних американських земель. У 50-60-х рр.. здійснюється масове впровадження в промисловість парових двигунів і в цілому розвивається машинобудівна галузь. Територіальна експансія США (приєднання в 1845 р. належить Мексиці Техасу, а в результаті перемоги в американо-мексиканської війни 1846-1848 рр.. - Більш половини мексиканських земель, багатих природними ресурсами) дала можливість поширити капіталістичні відносини на американському континенті вшир.

У Франції початок механізації  бавовняного прядіння відноситься  до 80-х рр.. XVIII ст., Однак процес масової  заміни ручної праці машинним в найважливіших галузях промисловості отримав широкий розвиток лише в період липневої монархії 1830-1848 рр.. Здійснення промислового перевороту відбувалося при ввезенні машин з Англії. Результатом промислового перевороту стало перетворення Франції в індустріально-аграрну країну, де 2 / 3 населення було зайнято в сільськогосподарському виробництві.

Зволікання з переходу від мануфактури  до індустрії в Німеччині пояснювалося засиллям в країні феодальних пережитків і роздробленістю німецьких земель. Однак галузева структура виробництва вже на початку промислового перевороту виявилася більш досконалою, ніж в Англії. Це забезпечило високі темпи промислової революції. Для завершального етапу промислового перевороту в Німеччині були характерні подальше вдосконалення структури виробництва і зростання військової та важкої промисловості.

Промисловий переворот в Японії відбувалося за рахунок впровадження у виробництво європейською технологією  і носив спресований характер. У ньому поєдналися три стадії виробництва - мануфактурна, промислова, монополістична. До 90-х рр.. промисловий переворот завершився. Однак збереження феодальних пережитків, слабка сировинна база промисловості, нерівноправні Ансейскіе договори 1 утрудняли виникнення великих сучасних підприємств. У 1868-1885 рр.. було створено близько 1300 підприємств, які в основному займалися переробкою сільськогосподарської продукції. У цих умовах держава виступило підприємцем, взявши на себе будівництво великих і малоефективних виробництв - металургійних заводів, військових верфей, арсеналів, залізниць. Відповідно до прийнятого в 1880 р. законом створені на державні кошти підприємства уряд міг за безцінь продати великим, процвітаючим торговельно-промисловим компаніям, таким, як Міцубісі і Міцуї. Цим японське держава звільняло себе від необхідності подальшого фінансування неефективних підприємств і одночасно підтримувало приватне підприємництво і зміцнювало звязки між буржуазією і державним апаратом.

На відміну від Англії, Франції, США, у яких необхідні передумови для промислового перевороту створювалися буржуазними революціями XVII-XVIII ст., У Росії промисловий переворот розпочався до проведення буржуазних реформ. У 30-40-х рр.. XIX ст. в умовах панування феодальних відносин розпочався промисловий переворот у Росії. Перехід від ручної праці до машинного охопив бавовняну галузь, забезпечивши зростання продуктивності праці і обсягу виробництва, потім - цукробурякової, папером галузі. Тільки в Московській губернії до 1856 налічувалося 152 парові машини. Стали інтенсивно будуватися машинобудівні заводи. Якщо в 1851 р. в Росії діяло 19 машинобудівних заводів, то в 1860 р. - вже 99 заводів. У 1860 р. 56,8% всієї продукції обробної промисловості давали фабрики і заводи. До 1879 р, металообробні підприємства виробляли машинами 86,3% продукції. Пудлінговие печі, які прийшли на зміну крічние сурми, випускали близько 90% металу.

Серед факторів, які підточували  традиціоналізм і підштовхували  Європу до модернізації, у першу  чергу варто назвати демографічний. У більшості держав Західної Європи спостерігався ріст населення. Звичайно, цей ріст не був постійним. Сільське господарство, що залежало від капризів природи, не завжди здатно було забезпечити всіх нужденним продовольством. Епідемії, як і раніше, відвідували Європу. На зміну періодам високої народжуваності приходили роки, відзначені більшою кількістю смертей.

Драматичний ріст населення супроводжувався  смертністю, що збільшується, причому, городяни вмирали частіше, ніж жителі сільської місцевості. Дитяча смертність помітно перевищувала дорослу. Фахівці-Демографи відзначають, що піки смертності в Європі між 1500 і 1800 роками наступали слідом за неврожайними роками. Причиною зростаючої смертності були не тільки хвороби й епідемії, але й помітний ріст цін на продовольство. Інфляція була викликана не тільки припливом благородних металів з Америки, але в набагато більшому ступені тим, що виробництво продовольства не встигало за відтворенням населення. Європа в XVI - XVIII століттях зштовхнулася з недостачею продовольства й особливо зерна.

Їжа бідняків у ці часи разюче відрізнялася від меню багатіїв. Білий хліб із пшениці гарного млива залишався привілеєм багатих людей. Доступне для народу в пізніше середньовіччя м'ясо, із середини XVI століття майже повністю зникає зі стола простолюдинів. Звичайний раціон бідняка складався із чорного з домішкою отрубей короваю, гороху, бобів і юшки. Тільки процвітаючі селяни могли іноді дозволити собі небагато баранини або свинини. Але сир, яйця були розповсюдженими предметами народного харчування. У свята знатні добродії час від часу пригощали м'ясом міських і сільських простолюдинів, ті ж саме іноді хазяї влаштовували для своїх слуг і працівників. Улітку раціон ставав більше різноманітним за рахунок овочів - редису, буряка, капусти, лука. Ті, хто жив поблизу рік і моря, уживали багато риби. Багато варили й уживали пива.

У різних країнах Європи шляхетні й заможні люди вживали цукор  і вино. Починаючи з XVI століття до виробництва вина в Європі додається  виробництво горілки. Продукт перегінних апаратів, довгий час использующийся лікарями й аптекарями як ліки, швидко знайшов досить велике число шанувальників. Наприкінці XVI століття в Європу прийшло кава, а в середині XVII століття воно досягає піка своєї популярності. Причому кава стало публічним напоєм, тому що його пили не тільки будинку, але й у численних, зростаючих як гриби після дощу, кав'ярнях. Слідом за кава, Європа познайомилася із чаєм, а також шоколадом, томатами, кукурудзою, картоплею й тютюном.

У XIX ст. зросла кількість  міст, іншим став характер їх забудови. Різко посилився процес урбанізації. Якщо в 1750 р. в Англії було лише два  міста з населенням понад 50 тис. осіб, то в 1831 р. - вже вісім. До кінця XIX ст. міське населення становило 75% усього населення країни.

У Франції до 1870 р. міське населення зросло в півтора рази в порівнянні з 1780 р. і склало одну третину населення.

У США урбанізація  особливо активізувалася в період індустріального  піднесення в 60-70-х рр.. XIX ст.

У пореформені роки в Росії значно зросло міське населення. З 60-х по 90-і рр.. воно збільшилося в два рази. Найбільшими містами були Петербурзі з населенням в 1,2 млн. чол. (1847) і Москва - понад 1 млн. чол. Швидко зростали міста в промислових центрах: Варшава, Лодзь, Київ, Баку та ін

Ідейно - політичні течії. Розвиток капіталізму, зростання класової боротьби викликали появу в XIX ст. безлічі різних ідеологічних течії. Буржуазні економічні теорії стверджували положення про те, що власність  кожної людини є результат його праці. Правопорядок в суспільстві має бути таким, щоб була можливість отримання кожним індивідом вигоди при дотриманні інтересів і свободи інших індивідів. Ліберальні доктрини доводили необхідність економічної свободи як обовязкова умова розвитку господарства. Вони виходили з того, що економіка - саморегулюючий організм, що розвивається за власними законами.

Серед філософських течій  виділялася теорія позитивізму, ототожнюються  капіталістичні відносини з суспільним прогресом й загальним благом. Частина позитивістів бачила в капіталізмі вади, проте вважала, що він сам поступово вдосконалюється і перетвориться на процвітаючу суспільство.

У XIX ст. набув широкого поширення політичний лібералізм який доводить, що економічна модернізація суспільства повинна бути доповнена політичної та соціальної модернізацією. Найвизначніші його представники (А де Токвіль, 1805-1859; Б. Констан, 1767-1830; Г. Спенсер, 1820-1903) виходили з того, що держава покликана стверджувати принципи демократії, народного суверенітету, свободу особистості, її політичні і громадянські права .

Буржуазним, ліберальним  напрямками протистояли революційні  течії, серед яких слід назвати утопічний  соціалізм, змовницьки протягом бланкізм (анархізм). Серед цих течій великим  впливом користувався утопічний соціалізм. Різко критикували капіталізм, показували його вади і закликали до побудови соціалістичного суспільства, заснованого на плановому суспільному виробництві, справедливий розподіл продуктів праці, припинення воєн утопісти А. Сен-Симон (1760-1825), Ш. Фурє (1772-1837), Р. Оуен (1771-1858).

Серед революційних теорій особливе місце зайняв що виник в 40-х рр.. Марксизм з його величезною привабливою силою. Марксизму були чужі ідеалізація капіталізму і  умоглядність. Вивчаючи економічні відносини  буржуазної цивілізації, його основоположники К. Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820-1895) зробили висновок, що конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами є економічна основа соціалістичної революції. Її рушійною силою є робітничий клас у союзі з селянством. Вони вважали, що утвердження суспільної власності забезпечить безмежне розвиток виробництва, встановить соціальну справедливість і загальне достаток. Держава робітничого класу, виконавши свої функції, перетвориться в асоціацію самоврядних громад - устрій, який можна буде назвати комунізмом. Марксизм швидко став авторитетною політичною силою і повів активну боротьбу з іншими політичними течіями за вплив на робітничий клас. К. Маркс і Ф. Енгельс засудили ідеї соціаліста-утопіста П.Ж. Прудона (1809-1865), що виступає проти участі робітників у політичному і революційному русі; піддали критиці М.А. Бакуніна (1814-1876), який заперечував необхідність диктатури пролетаріату, політичної партії робітничого класу і держави.

Для успішної боротьби робітничого класу з буржуазією, вважали марксисти, потрібна організація однодумців, політична партія. Перша марксистська організація була створена в 1847 р. в Німеччині - Союз комуністів, програмним документом якого став написаний Марксом і Енгельсом «Маніфест Комуністичної партії». «Повалення буржуазії, панування пролетаріату, знищення старого, заснованого на антагонізм класів, буржуазного суспільства і заснування нового суспільства, без класів, без приватної власності 1», - так визначили свою мету члени Союзу комуністів.

Профспілковий рух і  утворення політичних партій. З розвитком  машинного проїзводсво і зростання  шару кваліфікованих робітників виник  профспілковий рух. У 1824-1825 рр.. були легалізовані профспілки в Англії, в 1842 р. - у США, в 1864 р. - у Франції, в 1866 р. - у Бельгії, у 1869 р. - в Німеччині, в 1870 р. - в Австрії.

До 80-90 років. оформилися три типи професійних обєднань: тред-юніони в англомовних країнах (Англія, США, Канада, Австралія); професійні обєднання, які були під впливом політичних робочих партій, що стояли на платформі різних моделей соціалізму (Швеція, Німеччина, Австрія, Бельгія, Голландія) ; профспілки анархо-синдикалістського спрямування (Італія, Франція, Іспанія), які вважали своїм завданням повалення капіталізму, усуспільнення засобів виробництва і здійснення соціалістичних перетворень під керівництвом профспілок.

Хода індустріалізму останньої третини XIX століття була впевненою і стрімкою. В її орбіту були включені країни традиційної економіки, але включені як колонії, які не мали самостійності як політичної, так і економічної. Таким чином проходить завершення процесу формування світового ринкового господарства. Капітал виступає в цьому процесі в якості основного фактору, який формує систему самоорганізації, самовідтворення, підпорядковуючи і використовуючи всі основні форми господарювання господарських систем, суб'єктів світового господарства. Проходить процес концентрації і централізації капіталу та праці.

 «1860-1870 рр. – найвища  гранична ступінь розвитку вільної  конкуренції. Монополії лише ледве помітні зародки « (В. І. Ленін, т. 22, с. 90).

 Це був час важливий, коли найважливішим політичним  запитанням було « «робоче  питання». Положення робітничого  класу в головних країнах змінилося,  але в Європі було важким. Так  в 1878-1879 рр. в Манчестері помирало до 44% дітей до п'ятирічного віку. Виникають і стрімко розвиваються профспілки, політичні партії, з'являється законодавство, яке регулює трудові та соціальні відносини. Це був час силових рішень «робочого питання»: Паризька комуна, Чикагські події, Німеччина. Але вони не зупинили розвиток індустріалізму як в глибину, так і в ширину. Почалися процеси змін впливу окремих держав в системі світового господарства.

 «До середини XIX століття, ведучи вільну торгівлю, Англія  претендувала на роль «майстерні всього світу», постачаючи фабрикати у всі держави світу, які повинні були постачати їй в обмін сирі матеріали. Але ця монополія вже в останній чверті XIX століття була підірвана, тому що ряд інших держав, огородившись «захисними» митами розвивались в самостійні капіталістичні держави»

Сільське господарство.Наприкінці XIX ст. капіталізм активно вторгався  в сільське господарство. Різні соціально-економічні умови зумовили й різні шляхи  утвердження капіталістичних відносин в сільськогосподарському виробництві: прусський чи американський. Розвиток капіталістичного сільського господарства зі збереженням великих поміщицьких латифундій є прусський шлях розвитку. Цей шлях був повільне переростання феодального господарства в капіталістичне. Він був використаний в Німеччині, країнах Центральної та Східної Європи, в окремих регіонах Росії і в Японії і характеризувався збереженням елементів феодального способу виробництва, зокрема, повинностей селян на користь поміщиків, високий ступінь експлуатації селян і наймитів.

Американський шлях відзначався  високими темпами розвитку капіталізму  в сільському господарстві: впровадження машин, використання передових способів агротехніки та агрохімії, складання  фермерства, закріплення землі за безпосереднім виробником-фермером, його право вільного продажу та купівлі землі, поширення оренди, використання найманої праці. Цей тип розвитку сільського господарства з 80-х рр.. XX ст. був характерний для США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Росії (райони Заволжжя, Новоросійськ, Північний Кавказ), Франції, а також Болгарії.

Постійний потік дешевого зерна із США і Канади був однією з причин кризи в сільськогосподарському виробництві Європи в останній третині XIX ст. Селяни страждали не тільки від  пережитків феодалізму, а й від країн, що розвиваються капіталістичних відносин у сільському господарстві. Вони потрапляли в залежність від банків, позбавлялися землі, а низька купівельна спроможність їх позначалася на частоті і тривалості криз у промисловому виробництві.

Фінансова олігархія і концетнрація виробництва. До кінця XIX ст. панівне положення господарського життя зайняли акціонерні компанії - нова форма організації капіталу. Акціонування приводило в рух великі фінансові кошти, у тому числі і накопичення трудящих. Змінилася роль банків. Вони були більш стійкою і пристосовується організацією та виробничі підприємства прагнули встановити міцні звязки з ними для отримання довгострокових кредитів. Результатом конкурентної боротьби було утворення найбільших банків, що стали могутніми фінансовими центрами. Виникла фінансова олігархія володіла величезними можливостями економічного і політичного впливу в країні.

Концентрація виробництва  зумовила зосередження робітників на великих підприємствах. Високий  рівень концентрації робочих був  характерний для США, Німеччини, Росії. Сталися зрушення і в кваліфікаційному рівні робочого класу. Виникнення нових галузей, впровадження у виробництво новітньої техніки вимагали підвищення кваліфікації працівників. Високим рівнем кваліфікації відрізнялися німецькі, англійські робітники. У машинобудуванні Англії 70-75% робітників були високої та середньої кваліфікації, а в суднобудуванні - 50-60%.

Конкурентна боротьба приводила  до необхідності вироблення певних угод, які гарантували отримання прибутків. У свою чергу ці угоди викликали виникнення монополій - великих господарських обєднань; синдикатів, трестів, концернів, картелів. Монополії виникали не тільки в розвинених індустріальних країнах, але і в країнах із середнім рівнем економічного розвитку. У Німеччині поширеною формою монополії стали картелі, в 1896 р. їх число досягло 250. У США отримали розвиток трести, що дозволяють здійснювати єдину економічну і технічну діяльність і зосереджувати капіталовкладення на вирішальних ланках виробництва. У 1900 р. там налічувалося 185 трестів. У Росії перші монополії виникли в 80-х рр.., Наприклад, Союз рейкових заводів та ін Однак панування монополій, переростання капіталізму вільної конкуренції в монополістичний капіталізм не усунули хвороби ринкових відносин - економічних криз, які стали більш частими і глибокими.

Найважливішою ознакою  капіталізму останньої третини XIX ст. був також вивіз капіталу. Так званий надлишковий капітал  європейських держав осідав в тих  країнах, де була дешева робоча сила і  сировина. Так, капітал, що вивозиться, англійською буржуазією з 1875 по 1900 рр.., Зріс у два рази, французької - у 2,25 рази, німецької - в 7,5 рази.

Висновок

Отже, основним змістом  історичного процесу XIX ст. була перемога капіталістичного ладу над феодалізмом в передових країнах Європи, Америки і Сходу і переростання його в останній третині сторіччя в монополістичний капіталізм. Капіталістичні відносини визрівали в надрах феодалізму, проте вони були прискорені буржуазними революція, яка відбулася в кінці XVIII-XIX ст.

У процесі утвердження капіталізму  відбулися промисловий переворот, який представляв собою перехід  від мануфактури до машинного  виробництва, і друга науково-технічна революція, в результаті яких сформувалася індустріальна цивілізація. Основною сферою виробництва стала промисловість; сталася диверсифікація галузей; механізувати сільське господарство; змінилося співвідношення міських і сільських жителів на користь городян; отримали інтенсивний розвиток різні засоби сполучення та звязку.

Найважливішими подіями історії XIX ст. були завоювання незалежності колоніями Іспанії та Португалії в Латинській Америці і утворення національних держав у Європі. Однак з колоніалізмом не тільки не було покінчено, а більше того. до кінця XIX ст. оформилася колоніальна система провідних капіталістичних країн, завершився територіальний поділ світу.

Остання третина XIX століття характеризується глибокими якісними змінами: гігантським  зростанням продуктивних сил, складанням світового ринку, виникненням в  економіці нових форм організації господарювання - монополій, які стали джерелом загострення суперечностей між державами та розвязування воєн.

Разом з тим у XIX ст. зміцнилася тенденція  демократизації суспільного життя  та розширення прав громадян.