Финанси підприемства

Загальноприйнятого  визначення міжнародного ринку цінних паперів немає. Як правило, на цьому  ринку відбувається торгівля цінними  паперами між нерезидентами та торгівля фондовими цінностями, вираженими в  інших валютах, ніж національна. Критерій "міжнародності" визначається тим, що капітал перетікає з однієї країни в іншу, а інвестиційні ресурси  перетинають національні кордони.

Важливим для  аналізу міжнародного ринку цінних паперів є його поділ на первинний  і вторинний.

Первинним ринком цінних паперів є економічний  простір, яким цінний папір проходить  від свого емітента до першого  покупця. Економічним цей простір  називається тому, що на ньому діють  емітент та інвестор, він раціонально  організований, виконує певну економічну функцію і тільки в межах цього  простору емітент може отримати необхідний йому капітал. На первинному ринку розміщуються нові випуски боргових інструментів міжнародними позичальниками, зазвичай за допомогою великих інвестиційних інститутів (інвестиційного банку чи інвестиційного підрозділу універсального банку) або їх синдикату. На вторинному ринку цінних паперів продаються і купуються уже випущені запозичення між різними закордонними інвесторами. Вторинний ринок для боргового інструменту розвивається там, де відбувається перевищення попиту міжнародних інвесторів на ризик певного позичальника над пропозицією запропонованих цим позичальником своїх боргових інструментів на первинному ринку. Інвестори, які не мають змоги задовольнити свій попит на первинному ринку, звертаються на вторинний ринок боргових інструментів і купують їх у інших інвесторів. У результаті встановлюється нова ціна на кредитний ризик позичальника вже на основі операцій на вторинному ринку на більш привабливому для позичальника рівні. При цьому останній не отримує якихось прямих вигод від нової рівноваги, оскільки він, як правило, не залучається до торгівлі інструментом. Однак позичальник отримує значні побічні вигоди, адже попит на його інструменти розширюється, його імідж у інвесторів підвищується і в кінцевому рахунку в нього з'являються можливості здійснення нових емісій на більш вигідних умовах.

Проте вторинний  ринок може створити і значні проблеми для позичальника, оскільки ціни цього  ринку є мірилом кредитоздатності та ризику боржника. У випадку виникнення негативної інформації, яка може бути і зовсім необґрунтованою і відповідної  негативної зміни ціни на цьому ринку, доступ позичальника на первинний ринок  з новими емісіями може бути суттєво  обмежений. Таким чином, особливу важливість набуває ефективність стратегії  позичальника і на первинному і на вторинному ринках цінних паперів. Окремі автори вважають, що розвиток ринкового господарства на сучасному етапі призвів до організації та формування так званого світового третинного ринку. В основі цього ринку лежать добре відомі на міжнародних і національних ринках групи інструментів, які практично остаточно відірвалися від реальних відтворюваних процесів у економіці. Метою їх створення і широкого використання на національних і міжнародних фінансових ринках є опосередкування швидкого переливу фіктивного капіталу (у тому числі й похідного від базового фіктивного капіталу).

Ця позиція, очевидно, має всі підстави для свого існування, враховуючи колосальні розміри фіктивного капіталу в сьогоднішньому світі та катастрофічні наслідки переливання "гарячих" грошей з одних регіонів у інші.

Вторинний ринок  цінних паперів може бути неорганізованим (позабіржовим) та організованим (біржовим).

Позабіржовий (неорганізований) ринок цінних паперів характеризується такими особливостями:

• численністю продавців цінних паперів;

• відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери (питання про курс будь-якого цінного папера вирішується під час переговорів між його продавцем і покупцем);

• торгівля цінними  паперами відбувається в різних місцях і в різний час;

• немає єдиного  центру, який організовує цю торгівлю і відпрацьовує її методологію (на відміну  від біржі). Торгівля відбувається як відповідно до чинного законодавства, так і з порушенням його.

І хоча у більшості  країн на позабіржовому ринку  обертається основна маса (приблизно 85 %) цінних паперів, а на біржовому  — відносно мала їх частина, все  ж саме біржовий ринок, де зосереджені  найважливіші цінні папери, визначає кон'юнктуру та процес розвитку міжнародного ринку цінних паперів.

Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції:

• відкриває  доступ підприємствам до позичкового  банківського капіталу;

• є важливим координатором розміщення державних  цінних паперів;

• забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери  діяльності в іншу;

• є своєрідним економічних барометром ділової  активності.

Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є:

• перевірка  якості та надійності цінних паперів;

• обмін цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної  ціни;

• встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного  курсу на однакові цінні папери одного емітента;

• оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

• виконання  централізованих взаєморозрахунків  у межах біржового ринку цінних паперів;

• забезпечення централізованого інформування (гласності  біржових операцій) і курсового контролю;

• правове оформлення угод.

Як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів, фондові  біржі сприяють накопиченню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується  близько 200 фондових бірж, об'єднаних  у міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона та Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями. Провідне становище на міжнародному ринку цінних паперів має Нью-Йоркська фондова біржа, в складі якої 1366 членів, близько 140 з яких діють від свого імені. Це — найбільший у світі вторинний ринок цінних паперів, де продаються і купуються 1500 акцій, майже 1000 корпоративних облігацій, приблизно 400 конвертованих облігацій і більше 200 конвертованих привілейованих облігацій. Друге за значенням місце на ринку цінних паперів США має Американська фондова біржа, яка функціонує також у Нью-ЙоМаючи яскраво виражений міжнародний характер, провідні фондові біржі функціонують у певному національному режимі. Так, у зв'язку з посиленням державного регулювання діяльності фондових бірж у США на початку 30-х років після "Великої депресії" було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на обмеження спекулятивних операцій, які завдавали збитків малим вкладникам. У 1933 р. був прийнятий закон про емісію цінних паперів, а у 1934 р. — закон про біржову торгівлю цінними паперами. Згідно з цим законом, який діє і донині, цінні папери обов'язково реєструються в урядовій федеральній торговельній комісії, регламентуються правила біржових операцій і розміри позик під цінні папери, обмежуються найбільш спекулятивні операції. У Великій Британії провідне місце на міжнародному ринку цінних паперів займає Лондонська міжнародна фондова біржа, яка концентрує понад 60 % всіх операцій з цінними паперами в країні. Тут у біржових торгах беруть участь цінні папери близько 3000 компаній, більше 500 з яких — іноземні, причому 190 з них також пройшли лістинг і на Нью-Йоркській біржі. Головною особливістю Лондонської біржі є те, що понад половина її торговельних операцій припадає на цінні папери закордонного походження, оскільки Лондон продовжує виконувати роль одного з провідних світових фінансових центрів.

Процедура допущення  цінних паперів для торгівлі ними на Лондонській біржі досить складна. Однак можна визначити два  основних показники, які повинні  задовольняти емітенти:

• ринкова капіталізація. Початкова (до розглядуваного випуску цінних паперів) сумарна ринкова вартість емітента повинна бути принаймні 700 000 фунтів стерлінгів для акцій і 200 000 — для облігацій;

• кількість  придбаних акцій. Принаймні 25 % цінних паперів будь-якого ґатунку повинні  бути придбаними, тобто належати акціонерам, які не є директорами чи основними  акціонерами компанії.

Лістинг зарубіжних компаній передбачає, що ці компанії повинні  задовольняти стандартні вимоги біржі, які застосовуються до компаній Великої  Британії. Однак біржа надає деякі  поступки іноземним компаніям, особливо тим, які пройшли лістинг на визнаних зарубіжних фондових біржах. У цих  випадках, наприклад, вимагається розкриття  фінансової інформації лише за останні  три роки, на відміну від п'яти  років за звичайних вимог. Токійська фондова біржа займає з обігу цінних паперів третє місце у світі після Нью-Йоркської і Лондонської фондових бірж. Значення Токійської біржі почало стрімко зростати з середини 60-х років, коли японський капітал відновив свої позиції всередині країни і став успішно конкурувати з американським і західноєвропейським капіталами. Крім цього, розгортанню біржових операцій в Японії сприяли високі темпи зростання економіки, які адекватно відображалися на курсах цінних паперів і високій нормі грошових заощаджень.

Іноземна компанія, яка бажає пройти лістинг на Токійській біржі, повинна спочатку пройти лістинг на своїй національній біржі, отримати дозвіл від Токійської фондової біржі та від Міністерства фінансів Японії. Акції компанії повинні бути ліквідними на ринку. Компанія має вести неперервний бізнес протягом п'яти років і виплачувати дивіденди кожні три роки, які передують лістингу. Вона повинна мати акціонерний капітал у кінці фінансового року, що передував лістингу, хоч би 10 млрд. єн, а дохід до обкладення податками за останні три роки має бути приблизно 2 млрд. єн.

Фондові біржі  організовуються, як правило, у вигляді  приватних акціонерних товариств (США, Велика Британія), або публічно-правових інститутів (Німеччина, Швейцарія, Франція). За публічно-правового статусу біржі  уряд бере участь у розробці правил біржової торгівлі, призначає маклерів, забезпечує порядок на торгах, слідкує  за виконанням норм і правил при  укладанні та виконанні біржових фондових угод. Робота біржі та діяльність її членів регламентується статутом, внутрішніми правилами та інструкціями.

Система міжнародних  фондових бірж становить найбільш усталений  і динамічний сегмент інфраструктури сучасної глобальної економіки. Концентрація світових біржових центрів у країнах  із розвинутою ринковою економікою обумовлена, з одного боку, високим рівнем розвитку національних фондових ринків цих країн, з іншого — їх глибиною і різнобічною  міжнародною взаємодією. Останніми  роками в процеси глобального  інвестування активно включалися окремі країни, що розвиваються. Використовуючи сучасні комп'ютерні технології, біржі  цих країн стають невід'ємним  і все більше значущим елементом  глобальної біржової інфраструктури. Це, перш за все, біржі Південної  Кореї, Гонконгу, Сінгапуру, Філіппін, Таїланду.

Щодо України, то тут також поступово формується система біржової фондової торгівлі, розробляються і реалізуються сучасні  біржові технології інвестування. Через  механізм державного регулювання можливим стає не тільки подальший розвиток національного фондового ринку, але й його інтеграція у глобальні  біржові структури. У структурі  масиву цінних паперів України акції  займають 75 %, ощадні сертифікати — 9, векселі — 5, облігації та інші папери — 11 %. 75 % акцій випускають підприємства, 25 % — комерційні банки.

На біржовому  фондовому ринку України функціонують:

• Українська фондова  біржа (УФВ);

• Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ);

• Українська міжбанківська  валютна біржа (УМВБ);

• Донецька фондова  біржа (ДФВ).

У контексті  глобалізації інвестиційних ринків та перспектив виходу фондових бірж України  на міжнародну арену актуальним є  вирішення таких проблем:

• формування цілісної біржової фондової системи на базі діючих фондових бірж і фондових секцій інших бірж, враховуючи той факт, що діюча біржова структура фондового  ринку складається стихійно, без  чіткого законодавчого забезпечення;

• раціоналізація структур позабіржового та біржового  ринків цінних паперів із пріоритетним розвитком останнього;

• залучення  у біржову торгівлю підприємств  загальнонаціонального значення, запровадження  на цій основі національного фондового  індексу;

• електронізація біржових операцій у рамках уніфікованої, з орієнтацією на міжнародні стандарти, національної системи електронного обігу цінних паперів.

Ринок позичкового  капіталу відіграє важливу роль у  фінансовій системі. Однак він має  одне суттєве обмеження — досить короткі (як правило, до одного року) терміни  надання кредитів. Це пов’язано  з двома чинниками. Перший полягає  в тому, що банки переважно мають  у своєму розпорядженні так звані  «короткі» гроші, тобто залучені на обмежені строки, і тому не можуть надавати позичок на більш тривалий період. Другий чинник пов’язаний із тим, що банк як комерційна структура має за мету отримання прибутку, а основним фактором його формування є не стільки рівень процентних ставок, скільки швидкість обороту позичкового фонду. Крім того, одержання кредиту в банку вимагає дотримання багатьох вимог з боку позичальника. Тому паралельно з кредитним ринком значного поширення набув ринок цінних паперів.

Ринок цінних паперів  складається з акцій, облігацій, казначейських векселів, депозитних та інвестиційних сертифікатів, комерційних  паперів, що є інструментами даного ринку. Певною мірою до цінних паперів  належить комерційний вексель, однак  його слід розглядати насамперед як інструмент комерційного кредиту. Крім того, є  так звані деривативи — похідні  інструменти (опціони, ф’ючерси та ін.), які відображають різні види контрактів з торгівлі цінними паперами. У зв’язку з цим, як правило, розрізняють ринок цінних паперів і ринок похідних інструментів. Однак останній за своїм змістом не відображає самостійних фінансових ресурсів, а показує форми і методи торгівлі ними. 

Акція являє  собою документ, який засвідчує право  на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання  доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які  визначають різні права їх власників: прості й привілейовані; іменні та на пред’явника; паперові та електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та обмеженим обігом.

Використання  різних видів акцій пов’язане  з різними цілями, якими керуються  засновники акціонерних товариств. Проста акація дає право голосу (за принципом: одна акція — один голос), однак не гарантує отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить від обсягів отриманого прибутку та відповідних рішень акціонерів. Привілейовані акції надають певні переваги їх власникам, насамперед у правах на отримання доходу. Як правило, ці переваги виражаються у фіксованому проценті дивідендів, які виплачуються незалежно від отриманого прибутку. Разом з тим власники привілейованих акцій здебільшого позбавляються права голосу. Іменна акція передбачає її закріплення за певним власником, який вказується на акції. При цьому ведеться книга обліку, в якій фіксуються всі власники акцій та реквізити належних їм акцій. Продаж чи передання іменної акції іншому власникові фіксується відповідними записом чи заміною акції. Акція на пред’явника не передбачає фіксації її власника, її перехід від одного власника до іншого не вимагає ніякого оформлення. Паперові акції являють собою цінні папери, які емітуються з дотриманням певних вимог щодо їх оформлення і друкування. Друкування акцій можуть здійснювати тільки уповноважені організації з дотриманням вимог щодо їх захисту від підробки. При цьому іменні акції мають найнадійніший захист, оскільки ведеться книга реєстрації. Електронні акції існують у вигляді записів на файлах у комп’ютерах. Облік акцій ведеться в депозитарії. Номінальні акції являють собою цінні папери, на яких зазначається їх номінальна вартість. В окремих випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без номіналу. Платні акції — це акції, що купуються під час їх випуску. Преміальні акції пов’язані з капіталізацією нагромадженого нерозподіленого прибутку. Вони розподіляються між акціонерами пропорційно кількості придбаних ними платних акцій. Акції з вільним обігом можуть без будь-яких обмежень переходити від одного власника до іншого. Акції з обмеженим обігом або взагалі не можуть переходити до іншого власника, або тільки в обмежених, наперед визначених випадках. Облігація являє собою боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного паперу. Існують різні види акцій залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.

Залежно від  емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації поділяються на державні, місцеві, інституційні, у тому числі  корпоративні. Державні облігації випускають центральні органи управління. Як правило, емітентом є Міністерство фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації  місцевих позик випускають місцеві  органи управління. Інституційні облігації  випускаються суб’єктами підприємницької  діяльності, фінансовими компаніями, корпоративні — акціонерними товариствами.

Залежно від  способу виплати доходу розрізняють  процентні, дисконтні й конвертовані облігації. Процентні облігації  передбачають виплату доходу у вигляді  річного процента, що встановлюється до номінальної вартості. За дисконтними  дохід формується у вигляді різниці  між номінальною вартістю і цінами купівлі. Конвертовані облігації передбачають не виплату доходу, а обмін їх на нові. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок  різниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій. За термінами випуску розрізняють строкові, безстрокові та облігації з правом дострокового погашення. Строкові випускаються на певні терміни, які не можуть змінюватись. Залежно від тривалості періоду вони поділяються на короткострокові (до одного—двох років), середньострокові (до п’яти років) та довгострокові (понад п’ять—десять років). Слід зазначити, що в кожній країні існує свій підхід до визначення термінів розмежування облігацій на коротко-, середньо- і довгострокові. Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску. Облігації з правом довгострокового погашення передбачають право емітента на довгострокове погашення. За умовами обігу облігації, як і акції, поділяються на дві групи: з вільним і обмеженим обігом залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника.

За надійністю облігації поділяються на забезпечені  та незабезпечені. Забезпечені облігації  передбачають гарантії їх погашення  і виплати доходу з дотриманням  установлених строків. Забезпеченням  таких облігацій може бути нерухоме майно, земля, державні цінні папери тощо. Об’єкти і фонди забезпечення вказуються при випуску забезпечених облігацій. Незабезпечені облігації  не передбачають встановлення їх забезпечення, на що вказується в умовах випуску. Державні облігації незалежно від  того, вказуються чи ні об’єкти і  форми їх забезпечення, завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава не може збанкрутувати і завжди має  достатні ресурси. Казначейський вексель є формою боргового зобов’язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.

Депозитний сертифікат є формою боргового зобов’язання комерційного банку. Мобілізація ресурсів банком на певний, наперед визначений період, може здійснюватись шляхом відкриття депозитних вкладів і випуску депозитних сертифікатів. Перевагою сертифікатів є можливість їх продажу, тобто досить висока ліквідність. Інвестиційний сертифікат являє собою цінний папір, який випускається інституційними інвесторами для мобілізації коштів з метою їх наступного вкладення в цінні папери. Комерційні папери випускаються відомими компаніями з метою мобілізації позичкових коштів на більш дешевих умовах, ніж банківський кредит. Вони не мають ніякого забезпечення і випускаються на пред’явника строком до одного року. Доходи за комерційними паперами виплачуються, як правило, у вигляді дисконту. За своєю сутністю комерційні папери є борговим зобов’язанням. Функціонування ринку цінних паперів за

безпечується його суб’єктами: емітентами, інвесторами, посередниками, фондовою біржою.

Емітент — це юридична особа, чи уповноважений державою орган, який здійснює випуск цінних паперів  в обіг. Залежно від емітента розрізняють  корпоративні (акціонерних товариств) і державні цінні папери. Порядок  випуску цінних паперів регламентується  окремим законодавством, реєструється і контролюється уповноваженими органами (Міністерством фінансів чи спеціальною комісією з цінних паперів). Головна мета емітента полягає у залученні необхідних йому коштів. Тому таким важливим є забезпечення привабливості цінних паперів, яка досягається за рахунок рівня їх дохідності, стабільності, високою ліквідністю та умовами випуску, виплати доходу і погашення чи викупу й продажу. Кожний емітент намагається створити найбільшу заінтересованість для покупців, що веде до постійного розвитку ринку.

Інвестор — це юридична чи фізична особа, а в  окремих випадках держава, яка, купуючи  цінні папери певного емітента, вкладає (інвестує) кошти в його діяльність. Маючи широкий вибір різних видів  цінних паперів великої кількості  емітентів, інвестори обирають найкращі, з їх погляду, варіанти розміщення своїх  коштів. При цьому виділяються  два основні чинники — дохідність і гарантія надійності вкладень, між  якими існує зворотна залежність: чим вища надійність, тим нижча  дохідність, і навпаки. Оскільки абсолютно  безризикованих вкладень не існує, то доцільно знижувати ризик шляхом розкладання його на різних емітентів. У сучасних умовах функціонування ринку  цінних паперів ґрунтується на теорії інвестиційного портфеля, який дає  змогу, з одного боку, мінімізувати ризики кожного інвестора, а з  іншого — створити можливості для  участі на ринку широкого кола емітентів.

Широкий вибір інструментів ринку цінних паперів, умов їх випуску, погашення та виплати доходу, різні  схеми торгівлі та взаємозв’язків між суб’єктами ринку цінних паперів  забезпечують максимальну мобілізацію  фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і швидкий перерозподіл та ефективне використання. Це визначає значну роль і важливе місце цієї ланки фінансового ринку у  фінансовій системі та її вплив на соціально-економічний розвиток.