Фінанси постіндустріального суспільства

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ :

«Фінанси постіндустріального  суспільства»

 

План:

Вступ

1. Формування  основ  постіндустріальної  цивілізації
2. Розвиток державних фінансів
3. Міжнародні фінанси на рубежі XXI ст.
4. Активи підприємств в  постіндустріальному  суспільстві .

Висновок

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Белл визначає постіндустріальне  суспільство, як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що саме важливо, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають в якості консультантів, експертів або технократів».

Тобто, центральною ознакою  «постіндустріального суспільства», за Беллом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Зміна соціальної структури  суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Формування  основ постіндустріальної цивілізації

 

Цій проблемі присвячені праці американських учених Д. Белла і          О. Тоффлера, японського економіста-соціолога Е. Масуди, французьких учених Ж. Ж. Сервана-Шрейбера, А. Турена та ін.

 Розглядаючи елементи  постіндустріальної цивілізації,  слід звернути увагу, по-перше,  на розвиток  нової технологічної структури виробництва, яка забезпечувала б його комплексну автоматизацію. Зазначений процес грунтується на формуванні замкнених автоматизованих систем, впровадженні технології, заснованої на електронній автоматиці, інформатиці тощо. У кінцевому підсумку йдеться про розвиток самовідтворюваних технологічних структур.

По-друге, з розвитком  нових технологічних систем формується новий тип суб'єкта праці. Людина праці перестає бути безпосереднім агентом виробництва. Домінуючим типом такої праці є інтелектуальна, творча праця. Це, врешті-решт, знімає породжені розвитком індустріального виробництва головні форми відчуження людини веде до перетворення багатства людської особистості на основну форму багатства суспільства.

По-третє, слід ураховувати  прогресуюче зменшення частки працюючого населення у промисловості й  сільськогосподарському виробництві  та всебічний розвиток сфери послуг. У деяких країнах, у тому числі США, в цій сфері вже сьогодні зайнято близько 70 відсотків працюючого населення. Проте найвагоміші зміни пов'язані з всебічним розвитком інформаційного сектора суспільного виробництва, який справляє всезростаючий вплив на якісні перетворення всіх сфер життєдіяльності людини. Якщо для індустріальної економіки найвизначальнішими були концентрація виробництва, зростання його багатосерійності та масовості, то постіндустріальний розвиток характеризується орієнтацією виробничого процесу на задоволення індивідуальних потреб споживача, дестандартизацію, виробництво продукції малими серіями. Це є основою формування й всебічного розвитку середніх і малих економічних структур.

По-четверте, зміни, що відбуваються, зумовлюють глибоку інтеграцію сфер матеріального й духовного виробництва, їх органічне поєднання у структурну цілісність, адже постіндустріальна інформативна економіка спрямована на забезпечення не тільки фізіологічних потреб, а й потреб більш високого порядку, які зумовлюють всебічний розвиток особи.

 Розглядаючи процеси розвитку постіндустріального суспільства, треба враховувати, що багато з них ще не мають своїх остаточних характеристик. Як зазначав ще на початку 80-х років відомий аме-риканський економіст В. Леонтьєв, нова хвиля технологічних змін, пов'язана з інформатикою, ще лише розпочинається і пік її знаходиться попереду чи не на 30-50 років. Це, однак, лише збільшує значення уважного вивчення цього процесу. Формування структурної цілісності сучасного світу характеризується посиленням ролі загальноцивілізаційних засад розвитку. При цьому жодна економічна структура не зникає раніше, ніж розвинуться нові продуктивні сили і нові, більш досконалі виробничі відносини. Останні ніколи не виникнуть раніше, ніж буде створено матеріальні умови для існування їх в надрах старого суспільства.

 Нові наукові дані  про становлення основ постіндустріальної цивілізації допомагають глибше осмислити можливості й перспективи сучасного соціально-історичного розвитку. Підготувавши необхідні передумови для розвитку і вступаючи в структури постіндустріального періоду виробництва, суспільство, яке грунтується на пануванні інтересів капіталу, починає само себе заперечувати. Постіндустріальна цивілізація ставить у центр суспільно-економічної системи людину. Пряме і безпосереднє підпорядкування виробництва розвитку людської особистості є об'єктивною основою, яка утворює відповідний базис для становлення нового постіндустріального за своїм змістом устрою. У цьому контексті соціалізація розглядається як планетарний процес, що відбувається в різних суспільно-економічних структурах у специфічних формах. Суверенна Україна, лише інтегрувавши у світову економіку, зможе активно користуватися позитивними надбаннями людської цивілізації. Цей прогресивний процес має забезпечити не асиміляцію елементів виробничих відносин підприємництва з пануванням інтересів капіталу, а соціальну спрямованість сучасного розвиненого ринкового господарства, з одного боку, та досягнень у розвитку продуктивних сил - з іншого. Йдеться про позитивне засвоєння нашим суспільством тих прогресивних надбань, що має сучасне західне суспільство. Це позбавляє нас необхідності дублювати крок за кроком шлях, що його пройшла ринкова система, і створює передумови суттєвого прискорення нашого суспільно-історичного прогресу. Звичайно, йдеться лише про існуючі можливості. Процеси, що розвиваються у суспільному житті України, ще не набули визначеності. Вони потребують належного суспільного осмислення з урахуванням об'єктивних передумов, що формуються на основі загальноцивілізаційного прогресу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Розвиток державних фінансів

 

Громадянське суспільство  не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної  влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань та функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, використанням та розподілом централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльномті держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному  суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд – доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а також видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші видатки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) та регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами – сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні натуральні та грошові збори всередині країни, повинності, мито, позики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва  все більшого значення стали набувати чисто грошові доходи й видатки  держави, а питома вага натуральних  зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі XVI-XVII століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів – повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді з’явилися власне кредит, а дещо пізніше – державний бюджет.

Державні фінанси зіграли  роль потужного важеля первісного нагромадження  капіталу, що мало місце головним чином  у XVI – XVIII століттях. З їх допомогою  з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення й розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення. В капіталістичній державі, коли товарно-грошові відносини набули всеосяжного характеру, фінанси стали виражати економічні відносини по утворенню, розподілу та використанню фондів грошових коштів в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу. Основні засоби капіталістичних держав зосереджувались у державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн ХІХ століття було характерним дуже швидке зростання  видатків, постійне перевищення їх над доходами казни, що зумовлювалось  насамперед мілітарізацією економіки. Ще більше поширилась ця тенденція на межі ХІХ-ХХ століть, коли майже у всіх капіталістичних країнах видатки держав на воєнні потреби значно перевищили половину їх прибутків. Крупні кошти витрачалися також на утримання державного апарату – парламенту, міністерств і відомств, поліції, тюрем та ін.Видатки на соціальні потреби – освіту, охорону здоров”я, страхування – були мізерними. Основним джередом доходів держави були податки, переважно непрямі.

У ХХ столітті відбулося  повне зрощення капіталістичної  держави з монополіями, дальше розширення функцій держави. Держава стала забезпечувати не лише обороноздатність країни, охорону приватної власності, свободу підприємництва і правопорядок, але й безпосередньо брала участь у процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. В умовах державного монополістичного капіталізму, особливо після другої світової війни, в структурі державних видатків сталися нові глибокі зміни. Їх сутність полягає в тому, що, не дальше швидке зростання видатків в абсолютних величинах на мілітарізацію (особливо в США), питома вага їх в порівнянні з аналогічними видатками на початку ХХ століття значно скоротилась і водночас істотно збільшилась питома вага та абсолютні розміри видатків на соціальні цілі – освіту, охорону здоров”я та соціально забезпечення.

Демократизація суспільного  життя в умовах розвинутої ринкової економіки привела до того, що в  ряді країн Заходу державні видатки  на соціальні цілі стали одними з  головних.. На цій підставі навіть з’явились поняття “шведський соціалізм”, “канадський соціалізм” тощо. Значного поширення набули видатки по втручанню держави в економіку, зокрема в декілька разів збільшилися державні капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газову та інші базові галузі промисловості, на підтримку сільського господарства – однієї з найбільш опікуваних галузей економіки. В найрозвинутіших капіталістичних країнах за рахунок держанвих коштів була створена атомна промисловість.                              

        Нині на Заході істотно зросла  питома вага державного сектору економіки. Прагнучи збільшити зайнятість населення і скоротити безробіття, уряди видають підприємцям,які розширюють виробництво, субсидії для капіталовкладень. Різко зросли державні видатки на науково-технічний прогрес і в розвинутих країнах Заходу досягають нині до п’ятдесяти – сімдесяти відсотків усіх видатків на дані цілі. Держава стала активно допомагати монополіям власної країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи фірмам, що експортують продукцію, найрізноманітніші пільги. Видатки по регулюванню процесу розширеного відтворення у багатьох країних досягли в наш час двадцяти і більше відсотків загальної суми видатків державного бюджету. З’явились якісно нові державні видатки на охорону довкілля, подолання економічної відсталості деяких районів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Втручання держави в  процес розширеного відтворення  і сферу соціальних відносин в  новітній час перейшло державні кордони. Так, країни Європейського Співтовариства створили міждержавні фонди грошових коштів, що використовуються для фінансування сільського господарства, подолання структурного безробіття, перепідготовки і передислокації робочої сили, подолання істотних диспропорцій у розвиткуокремих регіонів цих країн.

Таким чином, в умовах соціально орієнтованої економіки різко розширилась сфера фінансових відносин, у яких бере участь держава, поле фінансової діяльності держави в цілому. Значного розвитку набули регіональні і місцеві фінанси, позабюджетні і спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств. Проте, не дивлячись на це, фінансових ресурсів, що акумулюються з їх допомогою, не вистачає на покриття все зростаючих видатків держави. Бюджети капіталістичних країн характеризуються крупними хронічними дефіцитами, зростанням державних позик, збільшенням державного боргу.

Виключно високого розвитку набули в наш час фінанси приватних  національних і транснаціональних  корпорацій. За їх організаційною структурою це частіше всього акціонерні товариства. Останнє зумовлено тим, що випуск акцій – одна з найефективніших форм мобілізації капіталу. Вона дозволяє трансформувати грошові збереження у виробничі інвестиції. Без акцій, облігацій, кредитів та інших елементів фінансового ринку корпорації повинні були б знаходитись на самофінансуванні, що різко обмежувало б їх можливості розвитку. Фінансова сторона діяльності акціонерних товариств та підприємств інших форм власності набуває все більшого значення.

При цьому необхідно  мати на увазі, що коли фінанси підприємств  загальнодержавної та муніципальної фрм власності належить розглядати в цілому як децентралізовані грошові фонди держави, то фінанси підприємців-приватників слід розглядати з точки зору державного впливу на них зовсім з інших позицій. Доцільно пригадати зауваження з цієї нагоди відомого французького юриста-фінансиста Поля Марі Годме, який писав, що “в жодному випадку не слід забувати про фундаментальні відмінності між державними і приватними фінансами. Головна відмінність між ними зумовлена тим фактом, що стан приватних фінансів залежить від законів ринкової економіки. Так, попит і пропозиція на ринку зумвлюють визначення розміру облікового відсотка. Стан же і динаміка державних фінансів визначаються рішеннями держави і діями публічної влади”. Поль Годме стисло сформулював відмінні риси приватних фінансів від державних, які можна звести до наступного:

держава може в примусовому  порядку забезпечити власні доходи за допомогою системи податків та інших обов”язкових платежів, в  той час як примусового виконання  по відношенню до самої держави ніколи не буває. Приватні особи не можуть в примусовому порядку забезпечити власні доходи і, відповідно, можуть виявитись неспроможними виконати свої зобов”язання;

державні фінанси пов’язані з грошовою системою, яка більшою або меншою мірою управляється державою, тоді як ця грошова система не залежить від волі приватного власника, що розпоряджається лише власними фінансами;

приватні фінанси зорієнтовані на одержання прибутку. Державні фінанси, навпаки, -- це засіб здійснення загального інтересу;

розміри державних фінансів незрівнянно  більші за розміри приватних фінансів, якими розпоряджаються окремі особи.

Із вищенаведеного очевидно, що державні фінанси – це система  грошових відносин, яка виникає разом з державою і нерозривно пов’язана з її існуванням. Проте не будь-які грошові відносини є фінансовими (наприклад, відносини купівлі-продажу є цивільно-правовими, відносини з приводу сплати адміністративного штрафу – адміністративно-правовими і т.п.).

 

 

 

 

3. Міжнародні фінанси на рубежі XXI ст.

 

Міжнародні фінансові операції здійснюються на грошових, валютних та фондових ринках. Економічна природа цих ринків змінюється під впливом науково-технологічної революції, транс-націоналізації та глобалізації економічних процесів. Міжнародний грошовий ринок характеризується паритетом процентних ставок, тобто форвардні й спотові курси і процентні ставки в різних країнах пов'язані між собою паритетами процентних ставок (interest rates parity). Це значить, що в умовах досконалої конкуренції очікувана дохідність фінансових активів у різних країнах і на різних ринках має наближатися до однакової середньої (за умов елімінування ризиків). Найдосконалішою така система є на ринках евровалют.                                                                                                                        

Міжнародний грошовий ринок — це короткостроковий ринок, на якому фінансові  посередники (банки) зводять між  собою кредиторів і позичальників. Головна   особливість   та   економічна привабливість євроринку полягають у відсутності урядового валютного контролю. Крім інших, суто  адміністративних  переваг, це дає змогу  мінімізувати розрив між позичковою та депозитною процентною ставкою до розміру, який зазвичай є меншим, ніж на вітчизняних ринках. Позичкові проценти на євроринках прив'язуються до ставки продавця на Лондонському міжбанківському ринку депозитів (London Interbank Oftered Rate — LIBOR). Переважна частка позик у євровал ютах налається на умовах плаваючої процентної ставки, яка прив'язана до ставки L1BOR. Такі позики називають облігаціями з плаваючою ставкою (floating rate notes — FRN). Ставки з FRN коригують кожні шість місяців. Термін депозиту становить один, три або шість місяців. Позики євроринку найчастіше використовують для фінансування потреб в оборотних засобах. Особливість довгострокових операцій на євроринку полягає в тому, що вони здійснюються без посередників. Важливою формою отримання короткострокових позичкових засобів є ринок комерційних цінних паперів, який було започатковано у США. Він відрізняється від традиційного банківського кредитування.

 

 

Головними ринками комерційних  цінних паперів у Європі є ринки:

• єврокомерційних паперів (Eurocommercial paper Market — ECP-Market);

• стерлінгових комерційних паперів (Sterling commercial paper — SCP);

• французьких комерційних паперів (French commercial Paper — FCP);

• голландських комерційних паперів (Duich commercial Paper);

• комерційних паперів швейцарського  ринку.

Однією з новацій сучасного  світового грошового ринку стала  поява кредитних (відновлюваних) цінних паперів, забезпечених банківськими гарантіями. Вперше ці папери з'явилися на євроринку у вигляді пільгових євровалютних кредитних цінних паперів. Механізм отримання позичкових засобів на основі пільгового євро валютного цінного паперу полягає в емісії короткострокових (1—6 місяців) цінних паперів переважно у формі єврокомерційних векселів, які в міру збігання терміну їхньої дії автоматично поновлюються. Поява кредитних цінних паперів сприяла збільшенню банківських доходів за рахунок комісійних, диверсифікації банківської діяльності, більшій надійності та стійкості цих фінансових інструментів.

Сукупність валютних ринків охоплює: роздрібний ринок для спотової торгівлі за готівку; міжбанківський ринок для спотової й форвардної торгівлі; ринки для торгівлі ф'ючерсами та опціонами. На міжнародному валютному ринку взаємодіють три найбільші учасники: державні центральні банки, корпорації та комерційні банки.

Торгівля провідними світовими валютами здійснюється на спотовому та форвардному ринках. Торгівля на спотовому ринку (spot market) передбачає негайну, тобто в день укладання угоди, поставку купленого. Виконання цих угод забезпечує асоціація 12 нью-йоркських банків, яка називається Міжбанківською кліринговою системою (Clearing House Interbank Payment System (CHIPS)). На форвардному ринку (forward market) комерційні банки і корпорації домовляються обміняти певну суму в одній валюті на іншу за певною ціною у відповідний момент у майбутньому.

 

 

Рис. 1.1.Структура валютних ринків

Джерело: Ли Ф. Ченг, Фшшсрти  И. Дж. Финансы корпораций. М., 2000. С. 639.

На міжнародному довгостроковому  фінансовому ринку розмішуються облігації, що передбачає торгівлю цінними  паперами. Такий ринок ще називають фондовим ринком чи — ширше — ринком капіталів. Корпорації емітують облігації за межами своєї країни в різноманітних валютах для інвесторів, які працюють у світовому економічному просторі. Емітується два типи облігацій: іноземні облігації та єврооблігації (євробонди).                     Іноземні облігації (foreign bond) — це міжнародні облігації, емітовані іноземним позичальником і деноміновані у валюті країни розміщення. Єврооблігації (eurobond) — це міжнародні облігації, що емітовані міжнародним синдикатом і продаються за межами країни, у валюті якої вони деноміновані. Переваги єврооблігацій полягають у спрощеному механізмі організації емісії, швидкості її здійснення, низьких витратах, відсутності оподаткування.

Одна з важливих особливостей повоєнного розвитку фондового ринку — його інтернаціоналізація, яка була істотно прискорена повною відміною обмежень на переміщення капіталів у розвинутих країнах у 70-ті роки XX ст..                                                                                                                       

 

 

 

 

 

4. Активи підприємств в  постіндустріальному  суспільстві 

 

Головне  завдання  компаній  в  постіндустріальному суспільстві - прорив на світові ринки   продуктами і  індивідуальними послугами.  Оскільки ринки  насичені, а  конкуренція  росте, життєвий  цикл  товарів скорочується, іноді дрібносерійне виробництво  витісняє  масове;  щоб здолати  бар'єри на шляху до ринку  компаніям необхідно перенести акцент з технологій на людський капітал. Додана вартість з'являється  за рахунок  інновацій,  інтелектуальної складової  бізнесу і успішного  бренду.  Це  пояснюється тим,  що  лідерство  в постіндустріальному  суспільстві безпосередньо  залежить від здатності отримувати і ефективно використати  нові знання. Сьогодні високий інтелектуальний потенціал  нашої країни  потребує того,щоб бути використаним у виробництві інноваційних продук-тів.  Для цього треба, в першу чергу, змінити пріоритети макроекономічної  політики, віддавши провідне місце політиці технологічній і промисловоій.

Дамо характеристику активів підприємств в індустріальному  і постіндустріальному суспільстві.

В індустріальному суспільстві:

1.При обліку вартості підприємства домінують матеріальні активи. Вони формують оцінну ринкову вартість компаній.

2.Існуючі фінансові потоки - основний критерій оцінки ефективності роботи підприємства.

3.Основний нематеріальний актив - патенти, якими володіє компанія.

В постіндустріальному  суспільстві:

1.Значущість нематеріальних активів постійно росте. Нематеріальні  активи (( - права, які з'являються в результаті володіння патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки; свідченнями на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, торгову марку;

- права, що виникають в результаті володіння об'єктами авторського права (творами науки, літератури, мистецтва, комп'ютерними програмами, базами даних, топологією інтегральних мікросхем), і суміжні права (права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення); - права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, "ноу-хау", комерційних таємниць і т.) -  права на користування земельними ділянками і природними ресурсами; - монопольні права і привілеї на використання рідкісних ресурсів, ліцензії на певні види діяльності; - організаційні витрати на створення підприємства.))  підвищують вартість підприємства за рахунок  включення їх у баланс  підприємства згідно з міжнародними стандартами  бухгалтерського обліку. Під час обліку вартості підприємства значну  роль грають нематеріальні  активи.  Темпи приросту нематеріальних активів постійно підвищуються,  але залежать від стану світового ринку,  його коливань.                         

2 .Найважливішими критеріями оцінки діяльності компанії є критерії,  які в нових умовах  безпосередньо впливають на фінансові  показники  і  визначають конкурентоспроможність компанії в довгостроковому періоді (наприклад, лояльність споживачів до компанії,цінність бренду для спожи-вачів, знання і уміння персоналу і т.)

3. Бренд і персонал компанії розглядаються топ-менеджерами як найцінніші активи, які дають їй можливість отримати прибуток.

4. Бренд і персонал - визначальні інструменти, що  дозволяють трансформувати вартість  матеріальних активів і патентів в прибуток підприємства.

Зміни в економіці  провідних розвинених країн світу, глобалізацій ні процеси призводять до кардинальної переоцінки ролі активів підприємства. В умовах, коли на міжнародному ринку пропозиція по основних товарних групах істотно перевищує попит, передумовою конкурентоспроможності компанії є можливість виграшно позиціонувати власний товар в загальній товарній масі, проникати у свідомість споживача. Найбільш ефективним інструментом для досягнення успіху є бренд, який фактично визначає вартість усіх інших активів  підприємства.

 

 

Висновок

Поява ери постіндустріальної економіки вимагає конкретизації  фінансових аспектів відносно формуючих її факторів. Найбільш розвинені економічні країни в останні десятиліття сформували устрій постіндустріального суспільства.

Одночасно цей інноваційний стрибок, що стався, зумовив збільшення розриву в рівнях розвитку окремих  країн лідерів і країн, що відстали (що залишилися), - США і передові європейські країни створили заділ  переходу на наступний ступінь розвитку, який практично не усвідомлюється країнами аутсайдерами. Близькими і доповнюючими один одного поняттями тут виступають наступні: інформаційна економіка, економіка послуг, економіка знань, неоекономіка та ін.

Процеси глобалізації і розвитку інформаційних технологій (отримання, перетворення, передачі усіх форм інформації) послужили каталізатором революційних зрушень, що сталися, і зміни парадигми мислення від індустріальної до постіндустріальної. Подібна трансформація менталітету видатних економічних гравців світових фінансів (будь то держав, транснаціональних корпорацій і банків і так далі) зумовила принципово інші чинники побудови економічної могутності, що зумовили конфігурацію світових фінансів. Зміна технологічних устроїв у минулому (на основі найбільших відкриттів - наприклад, колеса, електрики, створення комп'ютера) не лише завжди визначала кардинальні зрушення в економічних стосунках суб'єктів, але обумовлювала стрибкоподібний науково-технічний розвиток і домінування країн, що вміло скористалися можливостями, що представилися, і їх сателітів. Досягнуте лідерство закріплюється на десятиліття і формує стандарти поведінки інших гравців на фінансовому полі.

Виділимо ключові тенденції, що визначають особливості економіки  майбутнього. Тези, що обумовлюють концепцію сучасної фінансової науки суть наступні:

1) Інформаційна економіка,  як нова реальність, визначає  конфігурацію світовою економічною  і фінансовою систем. У цій  економіці людина розглядається  частіше усього лише як носій інформації. Тільки люди з творчим складом розуму, мислячі креативно створюють в цій неоекономіці нове знання, а сама економіка стає економікою знань. Вартісний приріст в такій економіці формується на основі інформаційних технологій, які визначають як окремі елементи, так і більш високий рівень цілісності тієї або іншої національної економіки, а також конкурентоспроможність усього каркаса міжнародних фінансів. Оскільки інформація і знання швидко застарівають, а на застарілій елементній базі нового, інноваційного продукту не створиш, то потрібно безперервний процес примноження знань. Перспективне знання і інструментарій (фінансові інновації) потребують масштабного, бастром тиражуванні.

Сьогодні, усвідомлення фінансів як вартісних стосунків  розподілу, повинно виходити з розуміння того, що мегаекономічна цілісність задає нові вимоги до їх призначення, еволюції. Фінанси покликані обслуговувати процеси відтворення капіталу видатних гравців в створеній ними конфігурації економічних взаємозв'язків технологічної піраміди. Технологічна піраміда обслуговує концептуальний рівень розуміння лідерів цього бізнесу. Похідними тут виступають чинники виробництва і територіальне розділення, бо залежно від найбільш вигідних умов вартісного відтворення здійснюватиметься перекидання, базування цих чинників. Вважаю, що до традиційних чинників виробництва (праця, земля і капітал) сьогодні додався ще один, що став визначальним, верховним - інформація.Звідси, економічний устрій став інформаційним. Можливі різні носії інформації, але важливі передавані з їх допомогою знання, образи.

Верхній поверх технологічної  піраміди і фінансових потоків розподілу (здійснюваних світовими фінансовими  центрами, банківськими групами, транснаціональними корпораціями, фондами), що відповідають їй, представлений лідируючою парадигмою світогляду і поруч супутніх їй концепцією (відпрацьованих інноваторами науки (можливо, нобелівськими лауреатами, що потім стали), фундаментальними і прикладними інститутами). Нижні рівні піраміди, це лише фрагментарні, дискретні потоки інформації (частенько не сучасною, застарілою) і фінанси, самостійно фактично вже нічого не визначальні, але лише тиражуючі споживачам створені стандарти життя через готову збутову мережу і за допомогою сформованого образу мислення, споживання.