Фінансві ризики

ВСТУП

Сучасний розвиток економіки  держав світу неможливо уявити без  внутрішніх та зовнішніх ринкових відносин. Саме ринкові відносини, як обмінні  процеси, в умовах товарно_грошових відносин є відобразником та стимулятором економічних досягнень країни у  різних сферах економіки. Відобразником гнучкості фінансової системи та її мобільності щодо змін в економічному та політичному становищі країни виступають розподільчо_перерозподільчі відносини між підприємницькими структурами щодо мобілізації тимчасово вільних грошових коштів та їх використання, які відбуваються на фінансовому ринку. Саме на фінансовому ринку відбувається перелив коштів, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому кошти спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Знання суті, різновидів, функціональних особливостей, інституційного складу та підходів до регулювання фінансового ринку уможливлюють підвищення потенціального ефекту від діяльності як окремих інститутів ринку, так і самого ринку в цілому. Для підтримки належного рівня економічної стабільності в державі, забезпечення її належними фінансовими ресурсами, наявністю достатньої кількості інвестицій, кредитних ресурсів тощо особливе значення відіграє визначення поняття та змістової характеристики фінансового ринку.

Світові фінансові  ринки і міжнародні потоки. Фінансові  ризики на міжнародних фінансових ринках.

Світовий фінансовий ринок вперше з'явився в 1950-х роках у формі ринку євровалют. На його подальший розвиток вплинули такі події:

• у 1960-х роках: швидке економічне зростання Японії, що надало нові можливості для бізнесу на Далекому Сході;
• у 1970-х роках: світова фінансова криза (1971 і 1973 рр.), що призвела до краху Бреттон-Вудської системи, і перехід від системи фіксованих до системи плаваючих валютних курсів; нафтові кризи (1974 і 1979 рр.), які були спричинені підвищенням цін на нафту ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти); банківська криза в США (1979 р.), яка призвела до загального підвищення відсоткових ставок і поставила на межу банкрутства багато країн, що розвиваються (одержувачів приватних банківських кредитів);
• у 1980-х роках: процес лібералізації національних ринків капіталу індустріальних країн. Він стимулював швидке зростання міжнародного руху капіталу, який інтегрував національні ринки капіталу і ринок євровалют для створення єдиного глобального фінансового ринку. у 1990-х роках: зміна політичних систем у східноєвропейських комуністичних країнах (1989-1990) і перехід до ринкової економіки;
• поява після 1992 р. уніфікованого європейського ринку;
• набуття чинності в 1993 р. Північноамериканською угодою про вільну торгівлю (НАФТА). Прискорення регіонального розвитку в США;
• лібералізація торгівлі. Створення в 1994 р. Світової організації торгівлі;
• фінансові кризи. У Мексиці (1994-1995) фінансова криза поставила країну на межу суверенного дефолту і загрожувала поширенням на інші країни Латинської Америки. Внаслідок фінансової кризи 1997-1998 рр. у Південно-Східній Азії, Бразилії, Росії та інших країнах девальвувала більшість національних валют азіатського регіону, а також змінилася кон'юнктура валютних і фондових ринків;
• запровадження в 1999 р. країнами ЄС спільної валюти (євро) та проведення спільної грошової політики;
• у 2000 р.: злиття Паризької, Амстердамської та Бельгійської фондових бірж, створення Бигопехі - найбільшого за обсягами торгового фондового ринку в Єврозоні;
• у 2003-2005 рр. динаміку світових фінансових ринків визначають розміри відсоткових ставок у США та Європі, диференціація між якими зростає, високі ціни на нафту, зниження курсу долара;
• у 2006-2010 р. на розвиток світового фінансового ринку негативно вплинула фінансова криза 2007-2009 рр.

Перш за все, слід сказати, що світовий ринок в загальному розумінні - сукупність національних ринків, пов'язаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами . Він охоплює інтернаціональну сферу обміну країн світового співтовариства, базується на їх участі в міжнародному поділі праці. Ступінь розвитку світового ринку визначається рівнем зрілості державно-відокремлених продуктивних сил, виробничих відносин та ступенем їх інтернаціоналізації. Поняття “фінансовий ринок” є дуже широким, оскільки охоплює не тільки фінансові зв'язки, але і значну кількість форм відносин власності та їх перерозподілу.

“Світовий фінансовий ринок ” - це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі в євровалютах. Фінансовий ринок - це складна економічна система, що є:

- сферою прояву економічних  відносин при розподілі доданої  вартості та її реалізації  шляхом обміну грошей на фінансові активи;

- сферою прояву економічних  відносин між продавцями та  покупцями фінансових активів;

- сферою прояву економічних  відносин між вартістю і споживчою вартістю тих товарів, що обертаються на фінансовому ринку, - це фінансові активи.

До підсистем міжнародного фінансового ринку належать:

• грошовий (валютний) ринок;
• ринок капіталів — це ринок зобов’язань тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад один рік);
• ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань, які зазвичай виключають існування вторинного ринку;
• євроринок — це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різними фінансовими інструментами здійснюються в євровалютах, і тому він включає певні частини грошового ринку, ринку капіталів, ринку банківських кредитів.

Рис.1Структура та взаємозв'язок складових  світового фінансового ринку

Останнім часом стали  виділяти ще один окремий сегмент  міжнародного фінансового ринку  — ринок страхових послуг. І за певними ознаками сегментом міжнародного фінансового ринку можна назвати міжнародний ринок дорогоцінних металів і золота. Міжнародні фінансові потоки

У світовому господарстві постійно відбувається переливання  грошового капіталу з однієї країни до іншої, що створює світові фінансові потоки.

Міжнародні фінансові  потоки являють собою сукупність фінансових операцій, об'єктом яких є грошовий капітал. Ці потоки обслуговують міжнародну торгівлю товарами, послугами і перерозподіляють капітали між країнами.

Типи міжнародних фінансових потоків можна класифікувати  за такими ознаками: вид економічної  діяльності згідно зі структурою платіжного балансу, економічні взаємовідносини  між нерезидентами, строки виконання  фінансових операцій, форма власності  щодо джерел фінансових потоків

Основні канали руху фінансових потоків:

• валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів і послуг;
• зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал (ПП);
• операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами;
• валютні операції;
• допомога країнам, що розвиваються, і внески держави в міжнародні організації.

Обсяг та напрями фінансових потоків залежать від різних чинників. До них належать:

• стан світової економіки. Так, економічні спади в промислово розвинутих країнах, як правило, призводять до спадів у темпах зростання обсягів світової торгівлі, і навпаки;
• зниження торговельних бар'єрів;
• різні темпи економічного розвитку країн (синхронність чи асинхронність в економіках провідних країн);
• структурна перебудова економіки тієї чи іншої країни;
• диференційований розрив темпів інфляції та рівня відсоткових ставок;
• випереджаюче зростання міжнародного руху капіталу порівняно з міжнародною торгівлею. Це відбивається на розмірах міжнародних фінансових ринків;
• перехід промислово розвинутих країн від трудоємного до наукоємного виробництва;
• зростання диверсифікації діяльності ТНК, у тому числі міжнародного інвестування в спільні підприємства. Спільні підприємства знижують необхідність відправлення продукції з однієї країни до іншої. Це зменшує обсяги міжнародної торгівлі, але збільшує міжнародні інвестиції. Крім того, ТНК здійснюють масштабне перенесення за рубіж низько-технологічних виробництв;
• зростання дефіцитів платіжних балансів унаслідок незбалансованості міжнародних розрахунків.

Рис.2 Типи міжнародних фінансових потоків

Міжнародні фінансові  потоки спрямовуються в ті сфери  та регіони світу, де на них найбільший попит і є можливість отримати найбільший прибуток.

Рух фінансових потоків (у грошовій формі, у вигляді різного  роду фінансово-кредитних інструментів) здійснюється через банки, спеціалізовані фінансово-кредитні установи, фондові  біржі, які формують світовий фінансовий ринок.

Фінансові потоки досягають  величезних розмірів. За деякими оцінками, щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перевищують операції світової торгівлі.

У валютно-кредитних і фінансових відносинах потрібно розрізняти дві схожі категорії — невизначеність і ризик. Невизначеність — неповнота або неточність інформації про умови реалізації проекту, в тому числі про пов'язані з ними витрати і результати.

Ризик — це невизначеність, пов'язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих ситуацій, наслідком яких є збитки або зниження ефективності проекту.

Фінансові ризики пов'язані  з імовірністю втрат фінансових ресурсів, як правило, спричинених зміною купівельної спроможності грошей.

Джерелами фінансових ризиків  є:

• інфляція і ціни;

• динаміка процентних ставок і валютного курсу.

Розрізняють інфляційні й дефляційні ризики, валютні ризики, ризики ліквідності.

Інфляційний ризик —  це ризик знецінення грошових доходів  з погляду реальної купівельної  спроможності. Висока інфляція гальмує інвестиційний процес, оскільки підвищує прибутковість спекулятивних операцій на конкурентному ринку фінансових інвестицій. Крім цього, інфляція може негативно вплинути і на інвестування в конкретне підприємство, в конкретний проект, якщо зростання цін на сировину, матеріали, робочу силу не відповідає можливостям підприємства підвищувати ціни на свою продукцію. У цьому випадку реальна ціна на продукцію падає внаслідок випереджального зростання витрат порівняно з доходами від реалізації (інфляція витрат). Певний вплив на цей процес справляють тенденції світового ринку, тому при розв'язанні питання про інвестування коштів потрібно вивчити тенденції в міжнародній торгівлі й довгострокові тенденції фінансового ринку.

Дефляційний ризик —  це ризик падіння рівня цін, погіршення економічних умов підприємництва і зниження доходів за зростання дефляції.

Ризики ліквідності  — це ризики, пов'язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів  або товарів через зміну оцінки їх якості та споживчої вартості.

Валютні ризики являють собою небезпеку  валютних втрат, пов'язаних зі зміною курсу  однієї іноземної валюти щодо іншої  при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних та інших валютних операцій. Крах Бреттон-Вудської валютної системи  на початку 70-х років XX ст., перехід до системи плаваючих валютних курсів підвищили невизначеність при ухваленні фінансових рішень. Для валютних курсів і процентних ставок стала характерною більш висока амплітуда коливань. Річні відхилення курсів більш ніж на 30 % уже не розглядаються як надзвичайні. Наприклад, у 1994 р. курс іспанської песети знизився на 30,8 % щодо долара, курс німецької марки в 1995—1998 рр. знизився на 22,8 %.

Іншим серйозним іспитом для  сфери бізнесу в цей період було зростання процентних ставок. Валютний курс і процентні ставки досягли граничних рівнів на початку 80-х років, що чинило руйнівний вплив на підприємства. На практиці проблема адаптації до змін обмінних курсів ще більш посилюється тим, шо ці зміни мають тенденцію виникати стрибкоподібно.

Зростання процентних ставок у якій-небудь країні викликає зростання  попиту на валюту цієї країни і підвищення курсу валюти. Це негативним чином  впливає на доходи тих галузей, які  орієнтовані на експорт своєї  продукції, тому коливання курсу  валюти означають додатковий ризик інвестування в основні фонди підприємств, пов'язаних з міжнародною торгівлею.

До процентних ризиків  належить небезпека втрат комерційних  банків, кредитних установ, інвестиційних  інституцій унаслідок перевищення  процентних ставок, що виплачуються ними за залученими коштами, над ставками за наданими кредитами. До них також належать ризики втрат, які можуть понести інвестори у зв'язку зі зміною дивідендів за акціями, процентних ставок на ринку за облігаціями, сертифікатами та іншими цінними паперами.

Зростання ринкової ставки процента веде до зниження курсової вартості цінних паперів, особливо облігацій  з фіксованим процентом. За підвищення процента може початися також масовий  продаж цінних паперів, які емітовані  під більш низькі фіксовані проценти і за умовами випуску достроково приймаються зворотно емітентом. Процентний ризик несе інвестор, що вклав кошти в середиьострокові й довгострокові цінні папери з фіксованим процентом за поточного підвищення середнього ринкового процента порівняно з фіксованим рівнем. Інакше кажучи, інвестор може отримати приріст доходів за рахунок підвищення процента, але не може вивільнити свої кошти, вкладені на зазначених умовах.

Процентний ризик несе емітент, що випускає в обіг середньо-строкові й довгострокові цінні папери з фіксованим процентом за поточного зниження середнього ринкового процента порівняно з фіксованим рівнем. Інакше кажучи, емітент міг би залучати кошти з ринку під більш низький процент, але він уже зв'язаний здійсненим ним випуском цінних паперів.

Так само виникають труднощі з плануванням зовнішньоторговельних  операцій і інвестицій, якщо неможливо  з упевненістю розрахувати вартість кінцевих потоків грошових коштів у  національній валюті. Навіть якщо зміни  курсу виявляються сприятливими, невпевненість у тому, що ця тенденція збережеться, перешкоджає покладатися на цю інформацію при ухваленні рішень. Реакція експортерів на підвищення конкурентоспроможності товарів унаслідок знецінення валюти може бути уповільненою через невпевненість у тривалості збереження такої тенденції. Ці проблеми постають перед усіма суб'єктами, що господарюють, незалежно від їхнього розміру і сфери прикладання капіталу, оскільки необхідно враховувати можливості зміни курсу однієї валюти щодо всіх інших валют, взятих у сукупності.

Деякою мірою цю проблему вирішує створення валютних блоків. Наприклад, Європейська валютна  система значно допомагає знизити  фактор невизначеності для країн, що входять у неї, з метою фіксування обмінних курсів між країнами-учасницями. Однак для торговельних партнерів, які не входять у такі об'єднання, ризик залишається. Та й навіть усередині самих цих систем повна стабільність валютних курсів не може бути забезпечена.

У 70-ті роки в економічній  політиці відбувся перехід вів кейнсіанської  теорії, яка віддає перевагу стабільним процентним ставкам за рахунок нестабільності грошової маси, до монетариз-му, який обстоює необхідність контролю за грошовою масою. Досягнути стабільності одночасно і процентних ставок, і темпів зростання грошової маси неможливо, тому нестабільність процентних ставок є неминучим наслідком контролю за грошовою масою. Крім того, через взаємозалежність між національними і міжнародними грошовими ринками нестійкість процентних ставок призводить до нестійкості обмінних курсів, і навпаки.

Оскільки ризик і невизначеність є невід'ємними елементами фінансової діяльності, необхідні інструменти фінансової політики, спроможні знизити на всіх рівнях ступінь ризику і невизначеності. Інакше кажучи, потрібні методи хеджування. Хеджувт-ня передбачає забезпечення стабільності майбутніх валютних курсів і процентних ставок або гарантовану компенсацію втрат від їх несприятливих змін за рахунок прибутку, що отримується від господарської діяльності.

Призначення фінансових ринків полягає в тому, щоб забезпечити  ефективний розподіл наявного обсягу вільного капіталу між кінцевими споживачами (інвесторами). Фінансові ринки і є саме тим механізмом, який для укладення угод зводить тих, хто пропонує гроші, з тими, хто їх шукає. Для збільшення ефективності розподілу вільних грошових коштів існують фінансові інститути - посередники між кредиторами і кінцевими позичальниками. Вони (інститути) на професійній основі пропонують послуги щодо поєднання попиту і пропозиції на капітал фірмам, громадянам, урядам і функціонують у певному правовому і податковому просторі. Слід звернути увагу на те, що під фінансовими інститутами, у вузькому значенні слова, розуміють фінансові організації, а в широкому - нормативний порядок, систему проведення валютно-фінансових операцій цими організаціями.

Сучасний світовий фінансовий ринок характеризується:

• значним обсягом фінансових ресурсів та операцій, які здійснюються цілодобово, здебільшого уніфіковані і до них залучаються суб'єкти з високим рейтингом;
• скасуванням обмежень на фінансові потоки через національні кордони, таких як контроль капіталів та обмеження обігу іноземних валют. Наприклад, країни ОЕСР лібералізували майже всі види руху капіталу, включаючи короткострокові операції, здійснювані підприємствами та фізичними особами відповідно до "Кодексу про лібералізацію руху капіталу", що діє на території країн - членів ОЕСР;
• високим рівнем використання інформаційних технологій, які зменшують вартість трансакцій між країнами;
• застосуванням різноманітних фінансових інструментів.

Основні тенденції, що спостерігаються на світовому фінансовому ринку, характеризуються такими особливостями:

1. Створення валютних  блоків навколо провідних валют  світу.

Валютний блок - це угруповання  країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей  блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн-учасниць блоку.

Із запровадженням євро в 1999 р. виник валютний блок євро. Нині в єдиній європейський валютний простір  намагаються увійти країни, Центральної  та Східної Європи, які не змогли цього зробити на момент запровадження євро. Доларовий валютний блок було створено в 1933 р. До нього ввійшли економічно залежні від США країни Латинської Америки та Канади. Нині деякі країни цього блоку (Еквадор, Панама) відмовляються від національної валюти і визнають долар США законним платіжним засобом. Однак країни євро і США не зацікавлені в розширенні сфери обігу своїх валют і тому стримують інтеграційні поривання країн з відносно слабкими валютами, нестабільними банківською, фінансовою системами, недостатньо розвинутими фінансовими та фондовими ринками. У Південно-Східній Азії можливе виникнення нового валютного блоку або шляхом об'єднання навколо японської єни, або шляхом об'єднання декількох валют і створення "азіатського євро".

2.Змінюється структура  фінансових інструментів ринку на користь інструментів реального сектору - корпоративних цінних паперів та їхніх похідних. Валюта, як інструмент фінансового ринку, втрачає самостійне значення. Спостерігається швидке зростання сектора корпоративних цінних паперів.

3. Фондові ринки є головним структуро утворювальним чинником фінансового сектора. Банківський сектор поступається механізму перерозподілу фінансових коштів фондовому ринку.

4. Зростання взаємозв'язку  між фінансовим та реальним  секторами економіки.

5. Зростання масштабів технологічного переозброєння фінансових ринків на основі інтернет-технологій, які стирають національні кордони і активно сприяють установленню безпосередніх зв'язків між інвесторами й емітентами незалежно від їхньої національної незалежності.

6. Зміни в ідеології  діяльності міжнародних фінансових  організацій. Ці організації роблять  акцент на підвищення відповідальності  країн, що розвиваються, за стабільність  національних ринків і відмовляються  виконувати роль гаранта стабільності  на їхніх фінансових ринках.

7. Різке збільшення  і домінування на світових  фінансових ринках спекулятивних  операцій, на частину котрих припадає  понад 95 % усіх фінансових угод. Це створило сприятливі підстави  для відмивання незаконного отримання  доходів та криміналізації фінансових ринків. Міжнародний кримінал, за даними ООН, щороку відмиває близько 600 млрд доларів.

ВИСНОВКИ

Отже, аналіз наукової та практичної літератури дозволив виділити чотири основні етапи розвитку СФР, початок та закінчення кожного з яких характеризується значною подією в світовій економіці (рис. 3).

Рис. 3. Етапи розвитку світового фінансового ринку

Так, початком першого  етапу було введення спочатку золото-валютного стандарту, а потім резервної валюти СДР, початок другого етапу охарактеризувався значним розвитком комп’ютерних та інформаційних технологій, третього етапу – розколом Радянського Союзу та початком роздержавлення власності в пострадянських країнах, четвертого – об’єднанням європейських країн у Європейський Союз та введенням єдиної грошової одиниці – ЄВРО. Проходження кожного етапу розвитку СФР супроводжувалося появою характерних для цього етапу тенденцій та чинників. Серед найважливіших тенденцій найбільш впливовими є: конкуренція, інтеграція, конвертація, концентрація, інформатизація.

Інтеграція міжнародних  ринків капіталу (І етап) стала можливою у зв'язку з ліквідацією багатьох бар'єрів для входження на національні  ринки капіталу іноземних кредиторів і позичальників, скороченням транзакційних витрат.

Конвертація фінансових ринків відбувається в результаті (ІІ етап):

• послаблення законодавчого розмежування інвестиційного і банківського секторів фінансового ринку;
• створення фінансових холдингів.

Концентрація (ІІ етап) міжнародного фінансового ринку характеризується об'єднанням функцій кредиторів і позичальників в ролі глобальних учасників фінансового ринку.

Інформатизація міжнародного фінансового ринку (ІІ етап) полягає  в широкому використанні новітніх інформаційних систем управління операціями. Цей чинник має першочергове значення для поглиблення і подальшого розвитку таких напрямів як конвертація, концентрація і інтеграція.

Зростання конкуренції  на міжнародних фінансових ринках обумовлене (ІІІ етап):

• появою нових напрямів вкладення капіталу (постсоціалістичні країни);
• зростанням конкуренції в країнах і регіонах, що забезпечують оптимальне співвідношення між рівнем прибутковості і ступенем ризику.

Важливими чинниками  розвитку світового фінансового ринку є: обсяги операцій на ньому, наявність тих чи інших фінансових інститутів та певних фінансових інструментів. У зв’язку з цим, іншим напрямком дослідження особливостей розвитку СФР є виявлення чинників, притаманних кожному з етапів його розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Міжнародні фінанси: підручник / за ред. Рогача О.І – К.: Либідь, 2003 – 784с.
2. Козак Ю.Г (ред) Міжнародна мікроекономіка Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 368 с.
3. Міжнародні фінансиО. М. Мозговий, Т. Є. Оболенська, Т. В. Мусієць: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 557 с.
4. Шелудько В. М. Фінансовий ринок : підруч. / В. М. Шелудько. — К. : Знання, 2008. — 535 с.
5. Буднік М. М. Фінансовий ринок : навч. посібник / М. М. Буднік, Л. С. Мартюшева, Н. В. Сабіна. — К. : ЦУЛ, 2009. — 334 с.
6. Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(15)2011 Р. С. Квасницька
7. Петрашко Л. П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 221 с.
8. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — 119 с.