Фінанси страхової компанії: суть, взаємозв’язок фінансів і страхування, принципи організації фінансів страховика

     Фінанси страхової компанії: суть, взаємозв’язок  фінансів і страхування, принципи організації  фінансів страховика 

     Страхування в Україні є специфічним і  досить новим видом підприємницької  діяльності, поява якого пов'язана  із скасуванням державної монополії  у сфері страхування. Свого часу фінанси Держстраху СРСР (єдиної в країні страхової організації за умов державної монополії) розглядалися як ланка централізованих фінансів фінансової системи СРСР. Демонополізація страхової справи і виникнення страхових компаній як повноцінних суб'єктів господарювання вимагає переосмислення місця та ролі їхніх фінансів у складі фінансової системи країни вже як ланки децентралізованих фінансів. Отже, сутність фінансів страховиків, особливості їхньої організації та управління ними слід розглядати, беручи до уваги сутність децентралізованих фінансів взагалі та враховуючи зокрема специфіку страхової діяльності.

     Децентралізовані  фінанси (тобто фінанси суб'єктів господарювання, в тому числі страхових компаній) складають вихідну ланку, основу усієї фінансової системи держави. Під децентралізованими фінансами з погляду теорії фінансів українські та російські вчені-фінансисти традиційно розуміють певні економічні відносини. Так, професор О. Р. Романенко зазначає, що фінанси підприємств — це «економічні відносини, що опосередковують кругообіг грошових коштів підприємств» [130, с. 8] і «пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів на мікроекономічному рівні...» [130, с. 67]. Професор Г.Г. Нам визначає фінанси підприємств як «економічні відносини, пов'язані з рухом грошей, формуванням грошових потоків, розподілом та використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення».  Російський вчений В. В. Ковальов дає таке визначення: «...фінанси підприємств — це сукупність грошових відносин, що виникають у  суб'єктів господарювання з приводу формування фактичних і (або) потенційних фондів грошових коштів, їх розподілу і використання на потреби виробництва і споживання». Існують інші формулювання українських та російських вчених, але за змістом вони схожі.  Західні вчені підходять до визначення фінансів більш прагматично. Так, Е. Нікбахт і А. Гропеллі, автори відомого американського підручника «Фінанси», визначають фінанси суб'єктів господарювання як сукупність «різноманітних економічних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу». 

      На  нашу думку, погляди вітчизняних  фахівців на фінанси як на відносини і погляди західних, як на прийоми та методи, не є взаємовиключними, оскільки будь-які економічні відносини втілюються у певні  категорії, поняття, набувають певних форм суспільного існування, або фінансових інструментів, які використовує у своїй діяльності менеджмент компаній для досягнення означених цілей. Ми вважаємо, що наведене формулювання Е. Нікбахта і А. Гропеллі стосується не стільки фінансів, скільки фінансового менеджменту. Адже саме фінансовий  менеджмент означає використання тих самих прийомів та методів, про  які пишуть ці автори. При цьому ми схильні поділяти точку зору В. В. Ковальова, який відзначає, що фінанси підприємств як об'єкт фінансового менеджменту слід розглядати як сукупність трьох взаємопов'язаних елементів: фінансові відносини; фінансові ресурси; джерела фінансових ресурсів. Саме цими трьома елементами й намагаються управляти менеджери. 

     Спираючись  на визначення українських вчених щодо децентралізованих фінансів, можна  визначити фінанси страхових  організацій, як економічні відносини у грошовій формі, які опосередковують кругообіг грошових коштів страховиків з метою забезпечення статутної діяльності і пов'язані з рухом грошових потоків, капіталу, розподілом  та використанням доходів і грошових фондів страхових організацій. 

     Фінанси страхових організацій є сенс розглядати на мікроекономічному рівні як складову децентралізованих фінансів (фінансів суб'єктів господарювання) через призму специфіки страхової діяльності. Страхові компанії є незвичайними суб'єктами господарювання. Вони забезпечують мобілізацію коштів страхувальників і створення відповідних фінансових ресурсів (у тому числі страхових резервів) з метою надання страхувальникам страхового захисту. Цей факт є визначальним для розуміння специфіки економічних відносин, що складають зміст поняття «фінанси страхових організацій». Як усі фінансові відносини, фінанси страхових організацій носять імперативний (державно-владний) характер, більша їх частка безпосередньо або опосередковано регламентується законодавчими та нормативними актами. Страхуванню, як виду підприємницької діяльності, притаманна підвищена ризикованість, і це безпосередньо позначається на характері фінансових відносин у цій сфері.

     Всю сукупність фінансових відносин, які  опосередковують кругообіг грошових коштів страхової організації, за своїм економічним змістом можна поділити на кілька груп. Це — грошові відносини між:

     - засновниками страхової компанії у процесі формування статутного фонду (капіталу) страховика. Статутний капітал є першоджерелом створення умов для початку діяльності страховика. Враховуючи специфіку страхової діяльності, пов'язану з виконанням зобов'язань за договорами страхування на початковій стадії функціонування страхової організації, коли ще немає інших коштів, окрім статутного капіталу (надходження страхових премій є ще недостатніми порівняно з обсягами страхової відповідальності), держава імперативними нормами права закріплює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу (фонду) страховика. Тобто розмір статутного капіталу відповідає першій умові, що висувається до платоспроможності страховика і що відкриває допуск суб'єкту господарювання до страхової діяльності;

     - страховою організацією та її  засновниками (акціонерами) з приводу випуску та розміщення акцій страховика, формування резервного фонду акціонерного товариства, розподілу прибутку, виплати дивідендів за акціями. Ця група відносин є вкрай важливою з огляду на те, що у складі всієї сукупності страхових організацій переважаючою є форма створення їх у вигляді акціонерних товариств закритого і відкритого типів;

     - страховиками і страхувальниками  з приводу надання страхового  захисту. Страхувальники сплачують  страхову премію (яка є джерелом  формування страхових резервів). У процесі зазначених відносин  страхувальники набувають страхового захисту, а страховик отримує джерела формування фінансових ресурсів для гарантованого виконання своїх страхових зобов'язань і, крім того, джерела дешевого і якісного інвестиційного капіталу. Страхувальники (особливо в секторі страхування життя) можуть брати участь у прибутках страховиків, отримувати проценти на сплачені страхові премії, отримувати позики в обсягах викупної суми за договором, визначати інструменти для інвестиційних вкладень;

     - страховиками і страховими посередниками.  На певних етапах розвитку  страхового ринку ці відносини є досить простими — страховий посередник виступає як «транзитна ланка» між страхувальником і страховиком. Але подальший розвиток і ускладнення цих відносин характеризуються виникненням нових форм взаємодії: участь посередника у прибутку страховика; право страхового брокера депонувати певну частку страхових премій тощо;

     - страховиками і перестраховиками (страховиками і перестрахувальниками). Договори перестрахування є достатньо складними інструментами оптимізації ризику і досягнення фінансової стійкості. Ці договори забезпечують рух різноспрямованих грошових потоків у зв'язку із взаємною участю сторін договору перестрахування у компенсації збитків; взаємній участі у прибутках; формуванні страховиком-цедентом «частки перестраховиків» у своїх страхових резервах, а отже — набуття ними прав вимоги до перестраховиків тощо;

     - страховиками і об'єднаннями страховиків. Ці об'єднання (за винятком громадських об'єднань) можуть існувати у вигляді пулів або страхових бюро. Зазвичай члени об'єднань формують спільні фонди (резерви), які допомагають їм у вирішенні проблем страхування тих ризиків, для яких утворюються такі об'єднання. У процесі формування та використання таких фондів, спільної участі у відшкодування збитків виникають фінансові відносини;

     - страховиками та їхніми відокремленими  підрозділами (філіями та представництвами) з приводу фінансування витрат, розподілу та використання прибутку, співстрахування та перестрахування в межах однієї компанії деяких ризиків; формування страхових резервів та їх розміщення тощо;

     - страховою компанією та її  персоналом з приводу розподілу та використання прибутку, випуску і розміщення цінних паперів, що емітуються страховою компанією, виплати дивідендів за акціями і процентів за облігаціями тощо;

     - страховиками та іншими суб'єктами господарювання з приводу участі страховиків у їхньому капіталі, надання фінансової допомоги, задоволення регрес них вимог, розрахунків за штрафними санкціями тощо;

     - страховими організаціями й операторами  фінансового ринку (банками, інвестиційними компаніями тощо) в процесі інвестиційної та фінансової діяльності страховиків та з приводу інвестування та розміщення тимчасово вільних власних і залучених коштів страхових організацій. Вибір фінансових інструментів для інвестування та розміщення є досить широким. Ці відносини здебільшого регулюються державою, яка забезпечує відповідний контроль;

     - страховими організаціями та  афілійованими структурами, а також між страховиками та іншими учасниками фінансово-промислових груп, холдингів, концернів, корпорацій. Ця група фінансових відносин пов'язана із внутрішньокорпоративним перерозподілом грошових коштів з метою розвитку бізнесу, фінансування спільних проектів, оптимізації оподаткування, захисту від недобросовісних поглинань та захоплень тощо;

     - страховиком і державою з приводу  сплати податків до бюджету,  цільових внесків на соціальне  страхування до відповідних фондів загальнодержавного обов'язкового соціального страхування, застосування штрафних санкцій тощо.

     Розглянуті  основні групи фінансових відносин можна вважати такими, що визначають сутність і зміст фінансів страхових організацій. Кожна з перелічених груп фінансових відносин характеризується власними особливостями, а спільним є те, що матеріальною основою всіх цих відносин є рух грошових коштів страховика. Саме рухом грошових коштів супроводжується формування статутного капіталу страховиків, починається і закінчується виробничий цикл страхової компанії, створюються страхові та вільні резерви, здійснюється розміщення та інвестування тимчасово вільних коштів, відбуваються страхові виплати, формується та використовується фінансовий результат.

     В момент створення страхової організації  першою і головною складовою її фінансових ресурсів є власний капітал у  формі статутного фонду, сформований  за рахунок грошових внесків засновників.

     Подальша  діяльність призводить до появи інших  форм власного капіталу (формується капітал  резервний і додатковий, утворюється нерозподілений прибуток як результат страхової, фінансової та інвестиційної діяльності страховика), а також до появи залученого капіталу (переважно у вигляді страхових резервів, створюваних за рахунок страхових премій).

     Кругообіг коштів не обмежується проведенням  страхових операцій, він ускладнюється  через здійснення страховою компанією інвестиційної та фінансової діяльності на фінансовому ринку, яка приносить страховій організації значні доходи.

     Ця  схема є дещо спрощеною, оскільки в ній не відображені грошові  потоки між страховою організацією та страховими посередниками, перестраховиками, перестрахувальниками, об'єднаннями страховиків. Але й у спрощеному вигляді вона дає змогу уявити джерела формування капіталу страховиків. Грошові кошти надходять до компанії у вигляді: страхових премій за укладеними договорами страхування; доходів від інвестицій; доходів від продажу цінних паперів та інших активів; доходів від емісії акцій. Рух грошових коштів дозволяє страховику фінансувати операційні витрати, створювати страхові та вільні резерви, сплачувати страхове відшкодування, формувати прибуток, забезпечувати виплату дивідендів засновникам та акціонерам.

     Характер  кругообігу грошових коштів і ступінь розмаїття і складності фінансових відносин страхової організації обумовлюється кількома чинниками:

     - організаційною формою, в якій створена страхова компанія. Організаційна форма впливає на розмір та структуру статутного фонду (капіталу), на порядок формування резервного фонду господарського товариства, розподілу прибутку і сплату дивідендів, на розподіл відповідальності за зобов'язаннями страхової організації між її учасниками;

     - внутрішньою структурою страхової організації. З огляду на внутрішню структуру існують прості й складні страховики. Прості організації не мають відокремлених підрозділів — філій та представництв. Складні організації мають однорівневу або дворівневу систему відокремлених підрозділів. Грошові кошти філій включені у кругообіг коштів головної фірми, і це ускладнює його, бо дозволяє маневрувати коштами для подолання внутрішніх дисбалансів, проведення політики диверсифікації щодо формування страхового та інвестиційного портфелів, здійснювати внутрішнє співстрахування та перестрахування;

     - обсягом і структурою страхового портфеля страховика, яка впливає на відносини із суб'єктами страхового ринку — страховими посередниками; перестраховиками; об'єднаннями страховиків. Ця взаємодія ускладнює кругообіг коштів страховика, створюючи нові канапі їх надходження, розміщення, а також змінює структуру витрат страхової компанії, впливає на її фінансовий результат. Вплив цього фактора все більше відчувається з розвитком страхового ринку, його інституту організаційної структури, з ускладненням відносин між страховими інститутами. Наприклад, певний рівень стосунків між страховиком і перестраховиком передбачає заохочення страховика не тільки шляхом сплати йому перестраху вальної комісії, а й шляхом участі у прибутках перестраховика, депонування у цедента страхових премій, які мати б бути сплачені на користь перестрахувальної компанії, тощо;

     - обсягом і структурою інвестиційного  портфеля страховика, яка визначає  склад суб'єктів фінансових взаємовідносин, впливає на структуру грошових надходжень, обсяги та структуру фінансового результату страхової організації.

     Отже, кругообіг грошових коштів страхової  організації є складнішим, ніж в інших суб'єктів господарювання, а тому складнішими є завдання, пов'язані із організацією фінансів страховика.

     Економічна  сутність фінансів страхових організацій  випливає з економічної сутності страхування й обумовлена особливостями  цієї сфери підприємницької діяльності. Підприємницька діяльність  Господарським  кодексом  України визначається як діяльність, «що здійснюється для досягнення економічних та соціальних результатів та з метою одержання прибутку. З іншого боку, Закон України «Про страхування» визначає страхування як «вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

     Тобто страхові компанії як специфічні підприємства створюються для отримання прибутку, але разом з тим предметом  їх безпосередньої діяльності є страхування, інакше кажучи — надання страхового захисту, і вони мають бути фінансово спроможними його забезпечити. Досягнення такого двоєдиного завдання можливе за умови відповідної організації фінансів страховика.

     Це  означає, що метою організації фінансів страховика й управління ними є не тільки досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу, як зазначають Е. Нікбахт і А. Гропеллі, а ще й забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності страхової компанії (як об'єктивної умови виконання страхових зобов'язань).

     Таким чином, під організацією фінансів страховика слід розуміти організацію управління грошовими перерозподільчими відносинами  між страховою компанією та її контрагентами; організацію та управління рухом грошових коштів страховика та його капіталу в чинному правовому середовищі з метою забезпечення фінансової стійкості страховика і максимізації його прибутку або збільшення вартості компанії.

     Забезпечення  достатнього рівня фінансової стійкості та платоспроможності не завжди відповідає цілям власників, основний економічний інтерес яких полягає у зростанні прибутку і збільшенні ринкової вартості страхової компанії. Звідси зрозуміла необхідність відчутної присутності держави на страховому ринку в особі органу нагляду за страховою діяльністю. Держава виступає у ролі соціального гаранта, що забезпечує інтереси страхувальників, які є найбільш вразливими суб'єктами фінансових відносин у цій сфері і тому потребують відповідного захисту з боку держави, адже при неплатоспроможності страхової організації потерпає саме страхувальник: він втрачає страховий захист і внесені суми премій.

     Характер  кругообігу коштів страховика визначає додаткові завдання фінансового менеджменту страхової компанії. Він є суттєвим чинником впливу на прийняття управлінських рішень ще й з огляду на те, що практично всі перелічені групи фінансових відносин є об'єктом спеціального державного нагляду та регулювання. Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. І, оскільки страхові організації мають статус фінансових установ, практично всі питання, пов'язані з регулюванням їхньої діяльності, є питаннями регулювання фінансових відносин у цій сфері.

     Капітал забезпечує функціонування страховика і поділяється за джерелам формування на власний і залучений (деякі вчені виокремлюють власні, залучені і позикові кошти). Специфіка страхової діяльності визначає склад і структуру капіталу страхової компанії: він, в основному, виступає в грошовій формі.

     Джерела формування капіталу, що перебуває  у розпорядженні страхової компанії, унаочнює рис. 1. На ньому у спрощеній схемі балансу структуровано власний, залучений та позиковий капітали страховика.

     Рис.1. Джерела формування капіталу страхової  організації 

     На  перший погляд, схема балансу страховика нічим не відрізняється віл схеми балансу інших господарюючих суб'єктів. Але детальніший розгляд виявляє особливості, які стосуються співвідношення між власним та залученим капіталом, кількісних та якісних характеристик деяких елементів власного та залученого капіталу, складу і структури залученого капіталу, складу та активів страховика.

     Власний капітал страхової організації відображається у пасиві балансу у Розділі І «Власний капітал». Він утворює фінансову основу розвитку страхової компанії і включає такі елементи: статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

     Статутний капітал (у вітчизняному страховому законодавстві він називається  «статутний фонд») займає базове місце в структурі власного капіталу. Він відіграє дуже важливу роль у діяльності страховика, особливо на її початку: у той період, коли інші джерела капіталу ще не набули своєї ваги, єдину можливість розпочати бізнес у цій сфері дає статутний капітал. Чим більшим є розмір статутного капіталу, тим впевненішою почувається страхова компанія на ринку. Вона відразу може брати на себе великі обсяги відповідальності — а отже, отримувати великі обсяги страхових премій (найважливіше джерело формування залученого капіталу) і швидко нарощувати свою фінансову потужність. Крім того, на початку діяльності, коли страхові резерви ще не сформовані, іншого джерела для покриття можливих збитків страховик не має. Але слід зазначити, що роль статутного капіталу не зменшується і тоді, коли страховик вже діє на ринку протягом тривалого часу. Ця роль полягає в забезпеченні фінансової стійкості страхових операцій і є не менш важливою, ніж роль страхових резервів.

     Через те, що статутний капітал від самого початку заснування страхової організації формує основу її фінансової стійкості, його розміру і структурі приділяється велика увага.

     В Україні законодавчі вимоги до статутного капіталу страховиків підвищувалися  поступово. На початку розвитку страхового ринку таких спеціальних вимог не існувало зовсім. Уперше вони були сформульовані в ст. 28 Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» (1992 р.). Згідно з вимогами Декрету, мінімальний розмір статутного фонду (капіталу) страховика встановлювався в сумі, еквівалентній 5 тис. доларів США за курсом Національного банку України.

     Законом України «Про страхування» в його першій редакції (1996 р.) мінімальний розмір статутного фонду страховиків був різко збільшений і встановлений в сумі, еквівалентній 100 тис. екю (за валютним обмінним курсом валюти України), а для страховиків, створених за участю нерезидентів, — в сумі, еквівалентній 500 тис. екю (в подальшому, із запровадженням Євросоюзом нової спільної грошової одиниці, екю були змінені на євро).

     Такі  вимоги існували до прийняття у 2001 р. другої редакції Закону України «Про страхування», за яким мінімальний  розмір статутного фонду страховиків знову різко збільшувався. При цьому вперше встановлено різні вимоги щодо статутних фондів «ризикових» і «лайфових» страховиків. Водночас неоднакові вимоги до величини статутних фондів страховиків, створених за участю або без участі нерезидентів, було скасовано.

     Починаючи з 2001 р. і понині страхова організація  може отримати ліцензію і розпочати  свою статутну діяльність лише за умови, що вона спромоглася сформувати свій статутний фонд у відповідності  до вимог Закону України «Про страхування». Законодавчо вимагає, щоб мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається загальними видами страхування (видами страхування іншими, ніж страхування життя), був еквівалентний 1 млн.євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн.євро за валютним обмінним курсом валюти України.

     Виконання страховиками законодавчих та нормативних  вимог до розміру статутного фонду  є одним з головним параметрів нагляду з боку держави за платоспроможністю  страховика і жорстко контролюється Держфінпослуг.

     Статутний капітал страховиків формується у порядку та розмірах, що визначається законодавством та засновницькими документами. Залежно від форми, в якій створена страхова організація як господарське товариство, статутний капітал формується або шляхом внесення своїх часток засновниками, або шляхом відкритої підписки на акції. Далі він поповнюється за рахунок власних джерел (прибутку) і шляхом додатковий емісій акцій або облігацій.

     Через статутний капітал реалізуються найважливіші права власників страхової компанії: право на дивіденди і право на управління страховою компанією. У балансі страховика у статті «Статутний капітал» наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу страховика.

     Наступний елемент у складі власного капіталу страховика – додатковий капітал. Він  формується в результаті статутної  діяльності страхової організації. У балансі страховика він поділяється  на додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал.

     Додатковий  вкладений капітал може утворюватися тільки у страховиків, які є акціонерними товариствами. Це – емісійний дохід  від розміщення акцій – суму, на яку вартість реалізації випущених  акцій перевищує їхню номінальну вартість.

     Інший додатковий капітал включає: суму дооцінки необоротних активів; вартість активів, безкоштовно отриманих страховиком  від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.

     Додатковий  капітал, як правило, не займає значної частки у складі власного капіталу страхових організацій.