Фінансова безпека

Титулка

Вступ.........................................................................3

1. Фінансова безпека ............................................4
2. Предмет, суб’єкти та цілі забезпечення фінансової безпеки України.............................8
3. Принципи ідентифікації загроз фінансовій безпеці України................................................................10

Висновки..................................................................10

Список використаних джерел.................................

Вступ

     Сучасний  економічний стан України переконливо  свідчить, що проблема економічної  безпеки держави набуває актуальності і виняткового значення. Основна  мета економічної безпеки держави  полягає в тому, щоб ефективно  використати державні ресурси для  попередження загроз і гарантувати  розвиток і стабільне функціонування всієї економіки в майбутньому.

     Фінансова безпека як складова економічної  безпеки держави відіграє важливу  роль у формуванні фінансово-кредитної  сфери держави.

      Головною  умовою розвитку держави в ринкових умовах, на інноваційних засадах є  належний рівень фінансового забезпечення, критерієм якого виступає фінансова  безпека. Сутність економічної безпеки  держави це збалансованість і  стійкість до негативного впливу будь-яких загроз,  здатність забезпечувати  сталий і ефективний розвиток держави.

      Сутність  категорії “фінансова безпека держави” характеризується збалансованістю  і якістю сукупності фінансових інструментів, технологій і послуг, які б використовувались  державою і мали стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, а також, здатність  фінансової системи держави забезпечити  реалізацію власних фінансових інтересів, місію і завдання достатніми обсягами фінансових ресурсів.

      Сам процес забезпечення фінансової безпеки  може включати: оцінку загроз економічній  безпеці, що мають політико-правовий характер; оцінку поточного рівня  забезпечення фінансової безпеки; оцінку ефективності запобігання можливій шкоді від негативних дій; планування комплексу заходів із забезпечення фінансової безпеки і розробку рекомендацій стосовно його реалізації; бюджетне планування практичної реалізації пропонованого  комплексу заходів; планування корпоративних  ресурсів; оперативну реалізацію запланованих дій у процесі здійснення суб’єктом  господарювання фінансово-господарської  діяльності.

1. Фінансова безпека

   Фінансова безпека – складова економічної безпеки, яка характеризує  стан захищеності життєво важливих (ключових) інтересів держави, регіонів, підприємницьких структур та громадян у фінансовій сфері від впливу широкого кола негативних чинників (загроз). Основними критеріями фінансової безпеки є  достатність фінансових ресурсів, їх збалансованість та ліквідність, які уможливлюють нормальне існування та розвиток зазначених суб’єктів економічного життя.

   Концептуальні засади фінансової безпеки - це система  поглядів на те, яким має бути стан фінансової захищеності,  та якими засобами його можна забезпечити. Відповідно Концепція фінансової безпеки України – комплексна система поглядів на ключові інтереси у фінансовій сфері, принципи і засоби їх реалізації та захисту від внутрішніх та зовнішніх загроз.

   Сутність  фінансової безпеки з точки зору системного підходу полягає в  збереженні та укріпленні міжсистемних зв’язків, забезпеченні існування  та розвитку кожної підсистеми виходячи з інтересів фінансової системи в цілому.

   Під фінансовою системою розуміється:

1. сукупність сфер та форм фінансових відносин;
2. сукупність фінансових агентів, які діють у межах країни. 

   Фінансовим  агентом є учасник фінансових відносин, який в міру своїх законних повноважень та функцій бере участь у фінансових відносинах в межах країни. До фінансових агентів відносяться:

1. державні установи, які виконують функції управління фінансовою системою та її окремими ланками, а також функції нагляду;
2. фінансові установи, які безпосередньо беруть участь у формуванні фінансових потоків та фінансової практики в межах країни;
3. приватні особи, які виступають контрагентами фінансових установ та держави в процесах формування фінансових потоків.

До сукупності державних установ – економічних  агентів належать:

   Державні  установи, які в міру своїх функцій  визначають пріоритети та політику України  в галузі фінансів:

• Президент України;
• Верховна Рада України.

   Державні  установи, які виконують функції  нагляду та регулювання діяльності на фінансових ринках:

• Кабінет Міністрів України;
• Рада національної безпеки і оборони України;
• Рахункова палата України;
• Національний банк України;
• Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України;
• Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;
• Державна податкова адміністрація України;
• Державне казначейство України;
• Фонд державного майна України;
• Антимонопольний комітет України;
• Державний комітет України з фінансового моніторингу;
• Інші державні установи.

   З точки зору Концепції фінансової безпеки доречним є визначення фінансової установи як юридичної або фізичної особи, яка на законних підставах тим або іншим чином бере участь в обороті фінансів (фінансових потоках) у межах країни. До фінансових установ мають бути віднесені і фізичні (приватні) особи, які виконують тотожні з юридичними особами функції. 
 

____________________________________________________________________

* Проект Концепції підготовлений за доручення Міжвідомчої комісії з питань фінансової безпеки при РНБОУ. Координатор проекту – ЗАТ “Українське агентство фінансового розвитку”.

Розробники: д.е.н. Барановський О.І., кандидати економічних наук Блащук Ю.О., Пузяк М.І., Новошинська Л.В., Резнікова О.О., Романченко О.В., Стасюк Ф.Ф., Фещенко В.В.

   Державні  фінанси (фінансові потоки) – відносини у сфері перерозподілу коштів економічних агентів, основані на вимогах чинного законодавства в обов’язковому (примусовому) порядку через механізм формування та використання коштів Державного бюджету України та спеціальних позабюджетних фондів.

   Ринкові фінанси (фінансові потоки) – відносини у сфері перерозподілу коштів економічних агентів за їх власною ініціативою у добровільному порядку шляхом участі (в якості ініціатора або партнера) у певній галузі фінансової діяльності.

   Для цілей Концепції виділимо наступні галузі фінансової діяльності:

–  Грошово-кредитна сфера;

–  Фондовий ринок;

–  Ринок фінансових послуг:

–  Страхування та перестрахування;

–  Недержавне пенсійне забезпечення;

–  Небанківське кредитування та акумулювання коштів;

–  Інвестиційна діяльність;

–  Лізинг.

   Ця  сегментація використовуватиметься  для ідентифікації загроз та формулювання інтересів фінансової безпеки України.

   З урахуванням особливостей організації  фінансової діяльності в Україні  виділені для цілей Концепції  галузі фінансової діяльності можна  визнати симетричними видам недержавних  фінансових агентів.

   Вид фінансових агентів, основна діяльність яких припадає на певну галузь фінансової діяльності, утворюють сегмент фінансового ринку, тобто умовно виділену для цілей аналізу частину фінансового ринку, інтегровану та взаємно пов’язану з усіма іншими.

2. Предмет, суб’єкти та цілі забезпечення фінансової безпеки України

   Забезпечення  фінансової безпеки  України – це діяльність фінансових агентів, направлена на запобігання або мінімізацію загроз фінансовій безпеці та захист національних інтересів України у галузі національних та міжнародних фінансів.

   Загрози фінансовій безпеці  України – наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють суттєву небезпеку національним фінансовим інтересам.

   Національні фінансові інтереси – життєво важливі економічні та фінансові цінності української держави як носія суверенітету, визначальні фінансові потреби народу та держави, реалізація яких гарантує фінансову незалежність та прогресивний розвиток України.

   Суб’єктами  забезпечення фінансової безпеки України  є рівною мірою  усі її фінансові  агенти в межах  їх функцій та ролі у фінансових потоках.

   Інтереси  груп фінансових агентів (держави, фінансових установ та приватних осіб)  інколи є суперечливими. Їх суперечливість спричинена:

1. об’єктивними причинами – різні групи агентів генерують різні фінансові потоки, виходячи з інтересів максимізації власного доходу та мінімізації загроз (ризиків) своєї діяльності;
2. суб’єктивними причинами – економіку та фінансову систему України не можна вважати достатньою мірою розвинутою, внаслідок чого виникають перекоси в сторону однієї з груп фінансових агентів та жорстка протидія цим перекосам з боку інших груп фінансових агентів.

Таким чином, найважливішою ціллю забезпечення фінансової безпеки є досягнення балансу між задоволенням інтересів економічних агентів шляхом:

• забезпечення сталого економічного розвитку держави в цілому;
• забезпечення стабільності платіжно-розрахункової системи та основних фінансово-економічних параметрів;
• нейтралізації впливу світових фінансових криз та свідомих дій світових акторів (держав, транснаціональних корпорацій, субдержавних групувань тощо), тіньових (кланово-корпоративних, мафіозних і таке інше) структур на національну фінансову та соціально-політичну систему;
• запобігання широкомасштабній втечі капіталу із реального сектора економіки;
• запобігання конфліктам між владними структурами різного рівня з приводу розподілу та використання ресурсів національної бюджетної системи;
• ефективного залучення та використання коштів іноземних запозичень;
• запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у фінансових правовідносинах, у тому числі легалізації (відмиванню) незаконно одержаних доходів;
• стимулювання розвитку фінансових потоків, генерованих недержавними фінансовими агентами, та підвищення їх фінансової забезпеченості;
• розвитку законодавчої бази та культури фінансової діяльності.

   Елементами  фінансової безпеки України є:

1. ефективність фінансової системи, тобто її здатність забезпечувати досягнення стратегічних та тактичних цілей розвитку держави;
2. незалежність фінансової системи, тобто здатність держави самостійно визначати цілі, механізми та шляхи її функціонування;
3. конкурентоспроможність фінансової системи, тобто її здатність повноцінно виконувати свої завдання та функції в умовах існування та впливу фінансових систем інших країн та світових фінансових агентів.

   3. Принципи ідентифікації загроз фінансовій безпеці України

   Для ідентифікації загроз фінансовій безпеці  України у цій Концепції застосовуються наступні принципи:

1. принцип сегментації: загрози ідентифікуються в межах відповідного сектору фінансового ринку;
2. принцип суттєвості: ідентифікації підлягають загрози, які об’єктивно створюють небезпеку для одного або кількох елементів фінансової безпеки України - її ефективності, незалежності або конкурентоспроможності;
3. принцип об’єктивності: наявність загрози має бути доведена за допомогою статистичних показників, опису чинних процедур управління або нагляду, або зазначенням відсутності такої процедури;
4. принцип повноти: загроза ідентифікується з точки зору усіх можливих негативних наслідків;
5. принцип динаміки: при ідентифікації загрози мають бути враховані тенденції, що склалися.

   Фінансові установи та приватні (фізичні) особи  з точки зору механізмів їх економічної  поведінки можуть бути поєднані у  групу недержавних фінансових агентів. Вони принципово відрізняються від держави тим, що їх економічні очікування та поведінка формуються на підставі кон’юнктури фінансових ринків з урахуванням короткострокових фінансових інтересів саме цієї групи або локальних груп недержавних фінансових агентів.

   Натомість держава як фінансовий агент свідомо визначає свою фінансову стратегію і тактику з урахуванням довгострокових цілей держави та задоволення об’єктивних фінансових потреб та інтересів ринкових фінансових агентів.

   Таким чином, мінімізація загроз та забезпечення інтересів фінансової безпеки України  можуть бути здійснені виключно на державному рівні. При цьому обов’язковим є дотримання розподілу повноважень щодо визначення фінансової політики та здійснення нагляду за її виконанням. При цьому визначення фінансової політики, її пріоритетів та інтересів України у фінансовій галузі є виключною компетенцією Президента та Верховної ради України. Функції нагляду та регулювання в межах прийнятої фінансової політики розподіляються між державними установами та комітетами відповідно до їх повноважень і не повинні поєднуватись з функціями управління.

   Основними принципами мінімізації загроз та забезпечення інтересів фінансової безпеки є  наступні.

1. формалізація загроз та інтересів;
2. наявність системи статистичних показників, які характеризують рівень загроз або рівень досягнення інтересів;
3. моніторинг кількісних характеристик загроз та інтересів фінансовій безпеці;
4. авторизація заходів щодо мінімізації загроз та забезпечення інтересів.

Висновки

      Перехід до ринкової економіки означає також  перехід до ринкових методів регулювання  економічних процесів. В ринковій економіці це, насамперед, монетарні  та фіскальні важелі впливу. Виходячи з цього, спроможність держави забезпечити  прийнятний на цей час рівень забезпечення фінансової безпеки держави пов’язується з ефективністю дії бюджетно-податкових і грошово-кредитних важелів, які  є основними ринковими регуляторами соціально-економічного розвитку держави [3, с.17].

      Фінансова безпека держави є багатоаспектним  явищем, її стан динамічно змінюється, тому потрібно здійснювати ретельний  моніторинг фінансової системи, а також  вивчати проблеми, що виникають під  впливом реформування національної економіки, регіоналізації і глобалізації світової економіки, інтернаціоналізації  фінансових потоків тощо [1, ст.123].

      Поняття фінансової безпеки повинне базуватись не тільки на розподілі  і перерозподілі  грошових ресурсів, але й включати конкретні фінансові інструменти, які б формували рух капіталу і розподіляли рух коштів в  кредитно-фінансовій політиці.

      Стратегія забезпечення фінансової безпеки – це політичний і економічний курс в діяльності фінансових органів державної влади, економічних і фінансово-банківських структур, направлений на створення умов і ресурсів фінансової стабілізації і економічного росту при зберіганні єдності і цілісності держави. Фінансова безпека регіонів повинна забезпечуватись всіма засобами і інструментами державної політики, всіма господарюючими суб’єктами і фінансовими інститутами, які приймають участь у виробленні і реалізації сформульованої стратегії безпеки.

      Важливими аспектами в структурі забезпечення фінансової безпеки держави є:

      ·                   розвиток короткострокової і довгострокової перспективи забезпечення фінансової безпеки соціально-економічного напрямку держави;

      ·                   фінансові інструменти обраної стратегії фінансової безпеки;

      ·                   створення необхідного фінансового-економічного середовища;

      ·                   шляхи направлення і реалізації фінансових ресурсів;

      ·                   способи забезпечення функціонування всіх елементів економічного механізму держави;

      ·                   способи протидії загрозам фінансової безпеки держави.

     Вагомість очікуваних негативних соціально-економічних  наслідків проблеми вимагає вже  сьогодні посилення уваги органів  влади до забезпечення належного  рівня фінансової безпеки на рівні  держави. Отже, при системному підході  вирішення питання зміцнення  забезпечення фінансової безпеки в  контексті економічної безпеки  держави можна досягти найкращих  результатів, а саме, переорієнтуватися  на ринкові механізми виходу в  безпечну зону, яка дозволить визначити  пріоритети фінансових факторів у соціальній сфері як найважливішої умови  зміцнення економічної безпеки  держави.

  
Список використаних джерел 

1http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/964-15

2. http://uk.wikipedia.org/wiki/Економічна_безпека
3. Барановський, О. І.  
   Фінансова безпека [Текст] / О. І. Барановський. - К. : Фенікс, 1999. - 337 с. - ISBN 966-7558-14-2 : 33.90 грн
4. Економічна безпека: навч.посіб. / за ред. З.С.Варналія. – К.: Знання, 2009. – 647с.

     Стан  технологічної безпеки  України

     Економічна  ситуація сьогодні в Україні як невід’ємній  складовій глобального інноваційного простору і її технологічна безпека, можуть розглядатися в контексті розгляду інноваційної політики і її впливу на нашу економіку. Розглядаючи ситуацію з технологічним забезпеченням України, необхідно визначити місце, що займає наша країна в світі за низкою показників, пов’язаних з наявністю технологій, а також загалом потенціал країни тощо.

     Перехід до змішаної (ринкової) економіки збігається з переходом людства від індустріальної до інформаційної (постіндустріальної) стадії прогресу цивілізації. Україна залишилась на індустріальній стадії, причому довгострокова криза відкинула її на десятиліття назад. Становлення постіндустріального суспільства є серйозною проблемою, оскільки індустріальна та інформаційна (постіндустріальна) стадії розвитку економіки докорінно відрізняються. На індустріальній стадії превалює матеріальне виробництво, а на постіндустріальній – сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво. Для першої характерними є фактори виробництва, такі, як земля, капітал і праця, а на другій головну роль відіграють інші виробничі ресурси: інформація та знання. Першій стадії відповідає економічна людина, тому що вона є виробником матеріальних благ, її життєдіяльність визначається матеріальними потребами та інтересами, а за інформаційної (постіндустріальної)економіки людина стає творцем, тому що для неї праця стає внутрішньою потребою всебічно розвинутої особистості. За індустріальної економіки багатство суспільства і людини визначається накопиченням матеріальних благ, тобто має матеріально-речовий характер, а в новому суспільстві мірилом багатства стає всебічно розвинута особистість з її здібностями.

     Історичний  досвід доводить, що в умовах ринкової економіки живуть 150 країн, але досягли значних успіхів в економіці і добробуті народів лише 25–30 країн, які об’єднали ринкову економіку з її науково-технологічним переозброєнням, зі становленням нового технологічного способу виробництва. Ступінь технологічного розвитку визначає конкурентоспроможність країн на світовому ринку. За індексом технологічного розвитку Україна в 2000 році посідала 56-те місце серед 58 країн, в 2001 р. – 69-те місце серед 75 країн, а у 2004 р. була на 84-му місці серед 104 країн.

     Тобто і за цим індексом Україна належить до слабкорозвинутих країн. Для нашої економіки характерною є занадто висока матеріалоємкість та енергоємкість.

     Унаслідок цього рентабельність промислових  підприємств в умовах економічного росту знижувалась. Якщо в 1999 р. вона становила 9,1 %, то в 2006 р. – лише 5 %.

     В економіці нашої країни майже  повністю відсутні технології шостого  технологічного устрою, частка п’ятого устрою становить 10 %, а найпоширеніші четвертий та третій технологічні устрої.

     Прискорення інноваційних процесів вимагає ефективнішого використання всесвітнього інформаційного простору. Повинні бути створені і задіяні високоефективні системи телекомунікацій, розроблені і застосовані нові швидші методи передавання і оброблення інформації та її пошук, збирання, накопичення і збереження за єдиною системою обліку електронних інформаційних ресурсів.

     Як  відомо, в 2001 році американських економістів  – Дж. Стігліца, М. Спенса та Дж. Ейкерлофа – нагородили Нобелівською премією за аналіз ринків з асиметричною інформацією. Асиметричністю в розподілі інформації називається така ситуація, коли частина учасників ринку володіє інформацією, котрою не володіють інші зацікавлені особи. Саме така асиметричність є серйозною причиною, що породжує невизначеність ефективного використання засобів і ресурсів. Асиметрична інформація змушує учасників ринку покладатися на випадок і призводить до краху ринку.

     За  минулі 7 років після присудження трійці учених Нобелівської премії можна зробити такий висновок, що в умовах глобалізації і конкуренції між великими корпораціями, суперництва між державами за лідируючі позиції все більшого значення набуває володіння таким ресурсом, як інформація.

     Основи  технологічної безпеки не визначені  в українському законодавстві. До того ж і сама техногенна безпека як складова частина національної безпеки України не виділена в окрему сферу в Законі України "Про основи національної безпеки України". Відповідно і в нормативно-правовому полі техногенна безпека не має повноцінного оформлення, оскільки нормативно-правових документів поки ще не сформовано. До сфери національної безпеки в названому вище законі зараховано науково-технологічну сферу. Однак вона торкається загроз переважно економічного характеру, що впливає на рівень безпечності науково-технологічної безпеки об’єктів техносфери.

     Технологія, як і концептуальне питання безпеки  ризикованих об’єктів економіки, є  в Україні предметом наукових досягнень і потребує опрацювання.

Суміжним  поняттям є "техногенна безпека", оскільки вона охоплює практично  всі небезпечні об’єкти техносфери, зокрема військові, сільськогосподарські, штучні космічні об’єкти та аварії, що становлять загрозу для населення і довкілля. Технологічна безпека є безпечністю "методів обробки, виготовлення, зміни якості, форми сировини, матеріалів чи напівфабрикатів, що застосовуються в процесі виробництва для отримання готової продукції". Це формулювання можна назвати визначенням тільки технологічної безпеки, яка є більшою мірою теоретичною, оскільки на практиці ми маємо справу з конкретною реалізацією технологічного процесу, що змушує нас розглядати визначення його складових, які і зумовлюють рівень комплексної технологічної безпеки.

     Сучасний  стан машинобудування  в Україні

     Машинобудування - важлива галузь промисловості розвинутих країн. Рівень розвитку машинобудування  є одним із основних показників економічного розвитку країни та є основним індикатором, що дозволяє оцінити її інноваційну  систему.

     Галузева  структура машинобудування дуже різноманітна. Найбільш розвинуті його ланки такі, як важке машинобудування, транспортне, сільськогосподарське, верстатобудування, приладобудування, радіотехнічне та електротехнічне виробництво.

     Розміщення  сучасних машинобудівних підприємств  України безпосередньо залежить від техніко-економічної специфіки  їх виробництва, насамперед від таких  його особливостей, як конструктивна  складність виробів, широкий розвиток спеціалізації і кооперування. Обмеження  розміщення нових машинобудівних підприємств  у великих містах створює сприятливі передумови для розташування їх у  середніх, малих містах і навіть у селищах міського типу. Тут доцільно розміщувати невеликі спеціалізовані підприємства та окремі цехи. Розміщення названих підприємств стимулює розвиток галузей виробничої і соціальної інфраструктури, забезпечує працевлаштування населення.

     Здійснивши  аналіз сучасного стану машинобудування  в Україні за 2002 - 2009 роки можна  сказати, що у 2006 році збільшується загальний  обсяг виробництва майже в 2 рази. При  цьому зростає обсяг експорту  у 2,7 рази та продуктивності праці - в 2,3 рази. Обсяг реалізації продукції за 2002 - 2006 роки збільшується майже втричі (на 42 млн. грн). Збільшення обсягу реалізації продукції на показники ефективності машинобудування практично не впливає.  Рівень рентабельності машинобудівних підприємств становив 1,5 - 3,4%. Інноваційна активність у галузі є недостатньою. Якщо порівняти 2006 рік з 2004, то чисельність інноваційно активних підприємств зменшилась на 19%. Загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності у 2006 році становить 2137083,1 тис. грн., при цьому 87% фінансування здійснювалося за рахунок власних коштів підприємств, а з державного бюджету виділено лише 1,4%.