Фінансові послуги на світовому валютному ринку

Зміст 

Вступ

1. Теоретичні концепції міжнародних валютних ринків

2. Приклади розрахунку крос-курсів

3. Операції опціон і своп

4. Визначення ефективності операцій, пов’язаних з конвертованістю валют

5. Міжнародний кредит. Місце валютного ринку у системі світової валютної системи.

6. Особливості організації міжнародних розрахунків

7. Основні форми міжнародних розрахунків

8. Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків

Висновки

Література 

Вступ 

Починаючи з другої половини 20-го століття міжнародні економічні відносини набули надзвичайного поширення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються міжнаціональні структури. Міжнародні звязки пронизують більшість національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав, міжнародні економічні відносини в певній мірі залежать від них. Водночас, вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

Міжнародні  економічні відносини відображують господарські звязки між державами, регіональними обєднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів, послуг, матеріальних та фінансових ресурсів. 

Однією  з основних тенденцій сучасного  розвитку міжнародних економічних відносин стало значне зростання масштабів, напрямків та форм здійснення торговельних і фінансових операцій. На сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин ці операції набули великого значення для розвитку національних економік багатьох країн, які в тій чи іншій мірі залучені до цього процесу. Такий широкий розвиток торгових та фінансових операцій на міжнародному рівні спричинив об'єктивну необхідність в активному розвитку міжнародного валютного ринку. 

В даній  курсовій роботі нами ставиться мета розглянути сучасний стан розвитку світового валютного ринку, визначити його основні функції, учасників, інструменти та механізми дії. Також окрему увагу в роботі буде надано розгляданню стану валютного ринку в Україні а також валютних ринків в рамках регіональних об'єднань, таких як ЄС та АСЕАН. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Теоретичні концепції міжнародних валютних ринків 

Міжнародна  валютна система це закріплена міжнародними угодами форма організації валютних (грошових) відносин. Виходячи із цього визначення, міжнародну валютну систему можна подати як сукупність засобів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюються взаємні платіжно-розрахункові відносини в межах світового господарства. 

Міжнародна  ліквідність це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть використовуватись у міжнародних розрахунках. Її утворюють золото, вільно конвертовані валютні запаси держав, кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, депозити), міжнародні або композитивні(штучні) гроші.

При проведенні розрахунків усередині країни люди використовують національну валюту, але для проведення операцій з іноземними партнерами їм потрібна іноземна валюта. Наприклад, якщо українська фірма укладає контракт з американської на постачання устаткування, то їй потрібна американська валюта для оплати угоди. Для цих цілей існують спеціальні ринки, на яких може бути куплена чи продана іноземна  валюта і які називаються валютними ринками.

Валютний  ринок це складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів

Режим обміну валют складають валютні  курси і валютні паритети, умови  конвертованості, регламентація й  уніфікація форм міжнародних розрахунків. 

 Валютні  ринки це офіційні центри, де  відбувається купівля продаж валют на основі попиту та пропозиції.

В організаційному  плані валютний ринок це множина  великих комерційних банків та інших  фінансових закладів, звязаних складною мережею сучасних засобів звязку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою.

За винятком деяких спеціалізованих ринків (наприклад Міжнародного грошового ринку в Чикаго), валютний ринок не є місцем, де збираються продавці з покупцями. На валютному ринку маклери сидять за своїми робочими столами у різних банках і підтримують між собою звязки за допомогою компютерів та телефонів. Компютери показують котирування курсів всіх основних валют за датою укладання угод. Кожний банк подає своє котирування валют, котрим показує, за яким курсом він готовий торгувати валютою.

Банк-покупець, якого влаштовує курс, звязується з банком-продавцем і укладає угоду. Як правило за декілька хвилин урегулюються різні формальності і угода укладається за усним погодженням. За необхідністю усі інші документи за угодою оформлюються пізніше. 

На міжбанківському  валютному ринку здійснюються угоди з купівлі-продажу великих сум. Друковані котирування валют враховують угоди на суми, не менші 1 млн. дол. 

Субєктами валютного ринку є: фірми, організації  та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх звязків; державні установи. Основну роль серед субєктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства окремих країн. 

Основні функції валютного ринку : 

а) кліринг;

б) страхування;

в) спекуляція. 

Приватні  особи чи фірми торгують валютою  з різних причин. Якщо їм необхідно  придбати потрібну валюту чи обміняти іноземний валютний виторг на свою валюту, то валютний ринок надає  їм клірингові послуги, допомагаючи укласти угоду з найвигіднішою, на їхню думку, валютою. 

Іншим учасникам ринок допомагає застрахуватися, позбавляючи їх чистих активів або  зобовязань у конкретній валюті. 

Ще іншим  ринок дає змогу спекулювати, купуючи або продаючи валюту, граючи на її ціні.

Розглянемо  особливості реалізації кожної з  функцій валютного ринку. 

Валютний  кліринг це угоди між урядами  двох або декількох країн про  обов'язковий залік взаємних міжнародних  вимог і зобовязань. Зумовлений валютний кліринг великими масштабами міжнародної торгівлі.

Експорт товарів і послуг країни є причиною продажу іноземних валют з  метою купівлі національної грошової одиниці. Водночас імпорт товарів і  послуг спричиняє продаж національної валюти для купівлі іноземної. Отже, здійснення міжнародних розрахунків переходить в площину міждержавних відносин. 

У двосторонньому клірингу рахунки ведуться в обох країнах з застосуванням прийнятих  в міжнародній практиці форм розрахунків (інкасо, акредитив, переказ тощо). Імпортери  вносять в свій банк національну валюту, а експортери замість валютного виторгу її отримують. Банки, які ведуть клірингові рахунки, здійснюють залік взаємних вимог.

Перша угода про багатосторонній кліринг  між трьома і більше країнами була підписана у 1947 р (Франція, Італія, Бенілюкс та ін.). В її основу була покладена система “двоступеневого сальдування”. На першому етапі за результатами розрахунків окремих країн підсумовувалися вимоги і зобовязання, але не розраховувалось остаточне сальдо; на другому етапі країна-боржник переказувала свій борг на третього учасника, який був її дебітором. За вимогами і зобовязаннями, які залишалися після заліку, виводилися сальдо країнами-учасницями у двосторонньому порядку.

За обсягами операцій розрізняють повний кліринг, який охоплює 95% платіжного обігу і частковий, який поширюється лише на певні операції. Обсяги товарообігу і клірингу не збігаються: у частковому клірингу обсяг товарообігу перевищує обсяги клірингових розрахунків; у повному навпаки, оскільки кліринг охоплює і неторгові операції, зокрема угоди з цінними паперами.

За способами  регулювання сальдо клірингового рахунку  розрізняють кліринги : 

- з вільно  конвертованим сальдо;

- з умовною  конвертацією, наприклад через певний  період після утворення сальдо;

- з неконвертованим  сальдо, за яких сальдо не може бути переведене в іноземну валюту і погашається в основному товарними поставками. 

Страхування або хеджування валюти це дії, спрямовані на недопущення ні чистих активів, ні чистих пасивів у даній валюті. Валютний ринок, породжуючи зміну валютних курсів, одночасно дає можливість застрахуватися від майбутніх їх коливань. 

Зворотною стороною страхування є спекуляція. Валютні спекуляції це операції банківських  закладів, фірм, юридичних та фізичних осіб для отримання прибутку від  зміни валютних курсів у часі або на різних ринках. За фінансовою термінологією спекуляція це дії з відкриття нетто-активів (довга позиція) або нетто-пасивів (коротка позиція) в іноземній валюті. 

Залежно від обсягу, характеру валютних операцій та набору використовуваних валют валютні ринки поділяються на міжнародні, регіональні та національні.

Під національними  та регіональними валютними ринками  розуміють сукупність операцій з  валютного обслуговування клієнтів (компаній, приватних осіб та банків, що не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій), що здійснюють банки, розміщені на території даної країни або регіону. Крім того, до операцій внутрішнього національного ринку належать валютні операції між окремими компаніями та приватними особами, а також ті, що проводяться на валютних біржах [1, c.85].

85-95% валютних  угод укладаються на міжбанківському  валютному ринку.

Через валютний ринок здійснюються всі  розрахунки у світовому співтоваристві.

Ядром валютного ринку є країни, в  яких практично відсутні валютні  обмеження. Це США, Німеччина, Японія, Великобританія, Швейцарія, Швеція, Канада, Норвегія, Нідерланди та ін.

Провідну  роль у здійсненні валютних операцій на валютних ринках відіграють комерційні банки, які на договірній основі

виконують інкасові та інші платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів. У більшості країн крім перелічених вище, на валютний ринок можуть виходити лише уповноважені банки (які мають право на проведення валютних операцій) та державні установи. Міжнародними банками здійснюється приблизно 90% валютних угод, а щоденний обіг валютних бірж становить біля 500 млрд. дол. Основними валютними центрами є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. 

Розрізняють міжбанківський і біржовий валютні  ринки. На міжбанківському валютному  ринку усі операції проводяться безпосередньо банками за допомогою технічних засобів звязку. Така форма валютного ринку є найпоширенішою (близько 90% усіх валютних угод). Міжбанківський валютний ринок поділяється на дві приблизно однакові частини: брокерський та прямий ринки. 

На брокерському ринку банки користуються послугами брокерів, а на прямому самостійно знаходять партнерів.

На біржовому  ринку зустрічаються представники центральних банків країн-членів і, балансуючи заявки своїх клієнтів, фіксують курс валют, який стає орієнтиром для всього валютного ринку.

Міжбанківський  валютний ринок більше використовують США, Канада, Великобританія, Швейцарія, а біржовий Японія, Франція, скандинавські  країни.

Для більшості  міжнародних операцій використовується шість валют: долар США, німецька марка, єна Японії, фунт стерлінгів, швейцарський та французький франк. На них припадає до 90% міжнародного конверсійного обігу.

Торгують  валютою у вигляді касової  та строкової валютних угод . 

Касові (готівкові) валютні операції в основному  здійснюються на умовах спот (spot), що означає розрахунок у момент укладання угоди або не пізніше ніж на другий робочий день після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Такі угоди укладаються усно або з використанням автоматичного звязку, Мета операції спот забезпечення валютою зовнішньоторговельних операцій та отримання банками курсового прибутку. 

Під час  строкових (форвардних) валютних операцій сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти через певний строк після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Для подібних угод найпоширенішим є строк від одного тижня до 6 місяців. Курс за форвардними угодами може бути як вищим, так і нижчим від курсу спот. Курси валют, обумовлені в даний час для обміну усіх валют пізніше, називаються строковими (форвардними). Їх не треба плутати з майбутнім курсом спот. Курс спот це той курс, який є на ринку на певну дату.

Форвардний  курс може бути вищим, нижчим або дорівнювати  курсу спот на цю дату. Якщо він вищий, то різниця плюсова премія (ажіо), а якщо він нижчий, то різниця мінусова (дисконт).

У валютних котируваннях сам курс форвард, як правило, не вказується, а зазначається лише розмір премії чи дисконту, які додаються  або віднімаються від курсу спот. Форвардні угоди укладаються для страхування капіталовкладень за кордоном від можливих збитків, для конверсії валюти в комерційних цілях, для отримання прибутку за рахунок курсової різниці. Різновидом строкових операцій є опціонні та фючерсні операції .

  Фючерсні  операції це купівля-продаж валюти за зафіксованими в момент укладання угоди цінами з виконанням операції через певний період. Основна їх особливість це торгівля стандартними контрактами, в яких регламентовані всі умови  - сума, термін, метод розрахунку тощо. В момент укладання угоди вноситься невелика сума гарантійний депозит.

Під час  фючерсних угод застосовується хеджування форма страхування ціни або прибутку, за допомогою якого учасники угод мають можливість застрахувати себе від можливих втрат за рахунок  зміни цін протягом дії угоди.

Обєктом опціонних угод є право купити  (опціон “кол”) або продати (опціон “пут”) валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладання  угоди. Це є угода з незафіксованою датою поставки валюти. За придбання  права купити або продати валюту платиться невелика премія. Якщо за період дії угоди опціон був невигідний, тоді оплачена премія втрачається і валютна операція не здійснюється. Опціон вигідний, якщо курсові коливання вищі, ніж розмір премії.

Валютною  угодою, яка поєднує готівкову і строкову операції, є операція своп (swap). Це валютна операція, що передбачає купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на визначений строк з тими ж валютами. Під час операцій своп готівкова угода здійснюється за курсом спот, який у строковій контругоді коректується з урахуванням премії або дисконту залежно від руху валютного курсу. Клієнт економить на різниці між курсами покупця і продавця за готівковою угодою.

Частину валюти, яку продають, банки витрачають на купівлю іншої валюти. Внаслідок цього змінюється співвідношення вимог і зобовязань банку в інвалюті, яке визначає його валютну позицію. Якщо вони збігаються, валютна позиція називається закритою, якщо ні відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо зобовязання по купленій валюті перевищують вимоги, і довгою, якщо вимоги по купленій валюті більші за зобовязання.

Дилери  і брокери на зовнішньому валютному  ринку володіють постійною, можна  навіть сказати щохвилинною інформацією  про будь-які зміни обмінних валютних курсів. Інші господарські агенти, чия потреба в цих знаннях не настільки оперативна, можуть почерпнути відповідну інформацію в розділі фінансової хроніки денних газет.

 Курси  більшості валют даються за 2 попередніх  робочі дні.  Ці курси представлені  звичайно 2-ма способами:

1) як  число доларів, необхідних  для   придбання  1 одиниці іноземної  валюти;

2) як  число одиниць іноземної валюти,  необхідне для  придбання 1-го  долара США.

 Для  більшості валют приводиться  тільки один  курс - обмінний  курс  по касових операціях.  Він застосовний для торгових угод, що будуть укладені в період не більш 48 годин.  Крім того, для великого числа іноземних  валют приводяться також і обмінні курси по термінових операціях.  Термінова угода - це контракт між банком і його  клієнтом,  по якому  гроші будуть обміняні на потрібну валюту в який-небудь визначений день у майбутньому за курсом,  визначеному сьогодні. Різниця в обчисленні  обмінних  курсів  по касових операціях і обмінних курсах по термінових операціях у будь-який обраний момент часу відбиває існуючу різницю між ринковими нормами відсотка в порівнюваних країнах.

Кожна національна валюта має ціну в  грошових одиницях іншої країни.  Це і є валютний курс. Найбільш розповсюджені  котирування валютних курсів виникають  у результаті прямої торгівлі між банками.  Кожен великий банк розсилає своє котирування валют, що показує,  за яким курсом він готовий вести торгівлю з іншими партнерами. Тому, якщо маклеру  потрібно  купити чи продати валюту, він насамперед звернеться до котирувань на комп'ютері. Знайшовши придатний курс, він зв'яжеться з потрібним йому банком по телефону й укладе угоду .

На міжнародному валютному ринку публіковані  котирування враховують угоди на суми не менш 1 млн. доларів. Тому що щохвилини  відбуваються угоди на мільйони доларів, то розміри прибутків і збитків можуть бути величезними. Наприклад, дилер, що за хвилину одержав 10 млн. фунтів стерлінгів за курсом 1,1739 доларів за фунт замість того, щоб прийняти готову пропозицію за курсом 1,1740 дол, протягом хвилини приніс своєму банку додатковий прибуток у 1000 дол. Це складає 60 тис. доларів за годину.  

Безумовно, угоди, зв'язані з зовнішньою торгівлею, складають велику частину валютного  ринку. Однак, у випадку сильної  інфляції, банки і приватні особи  можуть купувати іноземну валюту для того, щоб одержувати доход за рахунок росту її обмінного курсу. Така ситуація була в Україні до уведення валютного коридору . Тоді курс долара безупинно підвищувався, і прибутковість від валютних операцій була дуже висока. А відповідно до опитування 90 %  усіх банків при проведенні валютних операцій віддають перевагу долару США і лише 7,2 %  - німецьким маркам .

Дуже  важлива роль держави на валютному  ринку. Вона проводить інтервенції,  купуючи і продаючи іноземну валюту, чим впливає на її ціну або навіть встановлює ціну безпосередньо. От дві крайні альтернативи цього втручання.

По-перше  держава може цілком залишатися поза межами валютного ринку, дозволяючи валютним курсам мінятися так, щоб вони врівноважувалися попитом та пропозицією.  Це режим вільного флоатинга. Інша крайність - це система фіксованих валютних курсів. Щоправда на практиці ці крайності рідко зустрічаються в чистому виді . У більшості випадків має місце система керованого флоатинга, тобто  гнучкі курси  з частковим втручанням держави.

 Режим  фіксованих валютних курсів застосовувався  до 70-х років у рамках Бретон-Вудської  валютної системи і припускав  обмеження коливань курсів національних  валют щодо встановленого між  ними співвідношення.

Тепер використовується метод, при якому курси визначаються на валютному ринку під впливом попиту та пропозиції.

Існує декілька режимів плаваючих валютних курсів.

1. Незалежний  флоатинг, за якого курс встановлюється  на основі попиту та пропозиції  на національні валюти з мінімальним  втручанням центральних банків. Цей режим використовують США, Японія, Великобританія, Австралія.

2. Керований  флоатинг, який відрізняється від  попереднього лише більшим впливом  центральних банків на валютні  курси. Такий режим мають Греція, Китай, Туреччина, Індія, Південна Корея. Деякі країни мають декілька валютних курсів, наприклад курс для фінансових операцій, курс для зовнішньоторговельних операцій, курс для туристів.

3. Спільний  флоатинг. Використовують його країни-члени  ЄС. Вони мають два валютні  режими: один для операцій всередині Союзу, а інший для відносин з іншими партнерами. Всередині Союзу обмежені різкі коливання курсів національних валют, а відносно інших країн вони не лімітуються.

Існує декілька видів привязаних валютних курсів, застосування яких передбачає жорству фіксацію національного валютного курсу до однієї добровільно обраної валюти або кошика валют. Якщо змінюється базовий курс, автоматично змінюється і привязаний.

Сьогодні  існують такі привязані курси :

- ординарні  валютні курси, привязані до долара (Ангола, Афганістан, Гаїті, Панама)

- ординарні  валютні курси, привязані до  французького франка (Бенін, Конго,  Малі, Сенегал)

- ординарні  валютні курси, привязані до  інших валют: індійської рупії  Бутан; ренда ПАР Лесото та  Свазіленд; австралійського долара Тонга.

Як проміжна мета  економічної  політики,  зміна обмінного валютного курсу  може служити засобом управління і маніпулювання сукупним попитом, що багато в чому аналогічно зміні  кількості грошей, що знаходяться  в обертанні. Якщо який-небудь  уряд свідомо і цілеспрямовано зменшує курс валюти своєї країни,  дозволяючи  їй  знецінюватися щодо інших іноземних валют, говорять,  що уряд проводить девальвацію своєї валюти. Девальвація покликана стимулювати сукупний попит,  у такий же спосіб як це відбувається при знецінюванні валюти,  викликаному ринковою стихією і ринковими силами.  Якщо який-небудь уряд має намір підвищити обмінний валютний курс, дозволяючи збільшити вартість цієї валюти щодо інших,  говорять,  що уряд проводить ревальвацію своєї валюти.  Ревальвація валюти буде обмежувати сукупний попит так само, як його стримує підвищення вартості валюти під впливом ринкових сил, що знаходяться поза сферою контролю з боку урядових  органів.  Такі економічні параметри,  як реальні норми відсотка і темпи економічного росту,  здатні моментально  змінити поточний обмінний валютний курс. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Приклади розрахунку крос-курсів

     Приклад 1 Банк у проголосив наступне котирування валют: долар США/гр. од. – 2,112 – 2,132; німецька марка/гр. од. – 1,628 – 1,635. Визначити крос-курс долара США до німецької марки.

     Розв’язання. Якщо клієнт хоче купити долари США за німецькі марки, йому спочатку треба продати марки за гр. од. за курсом 1,628. Отже, при цій операції 1 гр. од. = німецької марки.

     Після цього на отримані гр. од. потрібно купити долари США за курсом 2,132. У цій операції 1 дол. США = 2,132 гр. од.

Отже: 1 дол. США = 2,132 = 1,3096 німецької марки.

     Таким чином, крос-курс долара до німецької марки (курс продажу) буде дорівнювати 1,3096.

     Якщо  клієнт хоче продати долари США за німецькі марки, йому спочатку треба продати долари за гр. од. за курсом 2,112. При цьому

1 дол.  США = 2,11 гр. од. 

     Потім на отримані гр. од. потрібно купити німецькі марки за курсом 1,635. При цьому 1 гр. од. = німецької марки.

     Отже: 1 дол. США = 2,112 = 1,2917 німецької марки.

     Таким чином, крос-курс долара США до німецької марки (курс покупця) буде дорівнювати 1,2917.

     У міжнародних валютних розрахунках при визначенні крос-курсів валют у якості третьої валюти, як правило, використовується долар США.

Приклад 2 Швейцарський банк дає наступні котирування: долар

       ША/німецька марка – 1,8183 – 1,8193, долар США/ швейцарський франк – 1,6627 – 1,6637. Визначити крос-курс німецької марки до швейцарського франка.

       Розв’язання. Якщо клієнт хоче купити німецькі марки за швейцарські франки, йому спочатку необхідно обміняти швейцарські франки на долари США за курсом 1,6637. У цій операції: 1 дол. США = 1,6637 швейцарського франка.

       Після цього на отримані долари треба купити німецькі марки за курсом 1,8183. У цій операції: Отже, 1 німецька марка = 1/1,8183 1,6637 = 0,9150 швейцарського франка. Таким чином, крос-курс німецької марки до швейцарського франка буде дорівнювати 0,9150 (курс продавця).

       Якщо  клієнт хоче продати німецькі марки за швейцарські франки, йому спочатку слід продати марки за долари США за курсом 1,8193. У цій операції:

       1 німецька марка = 1 /1,8193 дол. США. Потім на отримані долари треба купити швейцарські франки за курсом 1,6627. У цій операції 1 дол. США = 1,6627 швейцарського франка. Отже, 1 німецька марка = 1/ 1,8193 1,6627 = 0,9139 швейцарського франка. Таким чином, крос-курс німецької марки до швейцарського франка буде дорівнювати 0,9139 (курс покупця). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Операції опціон і своп