Форми та способи захисту права інтелектуальної власності

ЗМІСТ

Стор.

Однією з найважливіших  умов успішного розвитку культури, науки, промисловості, торгівлі та інших  галузей діяльності є не тільки визнання за авторами об’єктів інтелектуальної  власності та особами, що набули право  на ці об’єкти певних цивільних  прав, а й забезпечення надійного  їх захисту.

У наш час фактор захисту  прав здобуває особливо великого значення, тому що у зв'язку зі швидким розвитком  технологій, з'явилася можливість порушення  прав у таких обсягах, що були неможливі  раніше. Тому без належної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання аналогічних прав іншими, система охорони інтелектуальної  власності не може бути ефективною.

1. Форми захисту права інтелектуальної власності

Під терміном «захист авторського  права та суміжних прав» розуміють передбачені законом заходи щодо їх визнання і поновлення, припинення правопорушень, застосування до порушників юридичної відповідальності, що реалізується через відповідні механізми захисту [5, с.67].

Захист прав суб’єктів  інтелектуальної власності здійснюється у порядку, передбаченому законодавством із застосуванням належних форм захисту.

Форма захисту – це комплекс організаційних заходів, спрямованих  на захист прав і законних інтересів  авторів, виконавців, виробників фонограм, відеограм, організацій мовлення, винахідників та інших суб’єктів прав інтелектуальної  власності.

Існує дві форми захисту  прав інтелектуальної власності (ІВ): юрисдикційна і неюрисдикційна.

Юрисдикційна форма захисту  права ІВ – це діяльність уповноважених державою органів по захисту порушених суб’єктивних прав чи тих, котрі оспорюються [6, с.35]. Суть її полягає в тому, що особи, права і законні інтереси яких порушені, звертаються за захистом до державних чи інших компетентних органів, уповноважених вжити необхідні заходи для відновлення порушеного права і припинення правопорушення. В рамках юрисдикційної форми захисту права ІВ у свою чергу виокремлюють загальний і спеціальний порядки захисту порушеного права інтелектуальної власності.

За загальним порядком захист права ІВ та охоронюваних законом інтересів здійснюється судом. Основна маса таких спорів розглядається місцевими судами. Спеціальний порядок захисту прав здійснюється в органах державного управління або в органах Антимонопольного комітету України, або в органах державної митної служби України.

Неюрисдикційна форма  захисту права ІВ  включає дії  юридичних і фізичних осіб щодо захисту права ІВ та охоронюваних законом інтересів, які здійснюються ними самостійно, без звертання за допомогою до державних або інших компетентних органів (самозахист прав) [6, с.36]. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства [4, ст.19]. Особа, право ІВ якої порушене, може сама обирати способи самозахисту або ці способи самозахисту можуть встановлюватися договором.

2. Способи захисту права інтелектуальної власності

Виділяють такі форми захисту права інтелектуальної власності: цивільно-правовий; адміністративно-правовий; кримінально-правовий [7, с.211]. Проте, на мою думку, до способів захисту права ІВ можне віднести ще й захист прав інтелектуальної власності в рамках угоди TRIPS.

2.1. Адміністративно-правовий  спосіб захисту прав

Адміністративний спосіб полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також закони України: «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на сорти рослин» тощо.

Незаконне використання об’єкта права ІВ, привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення права ІВ тягне за собою накладення штрафу від 10 до 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, а також обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення [2, ст. 51-2].

Незаконне копіювання форми, упаковки, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його фірмового найменування тягне за собою накладення штрафу від 30 до 44 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, а також знарядь виробництва і сировини чи без такої. Крім того, отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від 9 до 18 неоподаткованих мінімумів доходів громадян [2, ст. 164-3].

Порушення законодавства, яке регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва тягне за собою накладення штрафу від 20 до 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян [2, ст. 164-13].

Про вчинення зазначених вище адміністративних правопорушень складається  протокол уповноваженими на те посадовими особами: органами внутрішніх справ та органами Антимонопольного комітету України. Крім того, протоколи про адміністративні правопорушення можуть складати державні інспектори з питань ІВ Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Зазначений протокол надсилається органові, уповноваженому розглядати справу, яким є районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд.

Справи про адміністративні  правопорушення розглядаються за місцем  його вчинення в 15-тиденний строк з дня одержання судом протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи [2, ст. 277]. Розглянувши справу, суд виносить постанову по справі (про накладення адміністративного стягнення або про закриття справи).

Здійснення дій, обумовлених законодавством України як недобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність. До таких дій відносяться:

• неправомірне використання чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок;
• введення в обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;
• відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності і введення його в господарський оборот;
• неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці, а також інші протиправні дії.

Вчинення зазначених вище дій господарюючими суб’єктами – юридичними особами тягне за собою накладення Антимонопольним комітетом України штрафів у розмірі 3 % виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі, якщо обчислення виручки господарюючого суб’єкта неможливе або виручка відсутня, то штраф накладається у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [1, ст. 21].

Вчинення зазначених вище дії юридичними особами, що не є господарюючими суб’єктами, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України штрафів у розмірі до 200 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [1, ст. 22].

Окремо варто спинитися  на питаннях, пов’язаних із захистом права ІВ при переміщенні через митний кордон України контрафактних товарів. Світовою практикою контрафактними визнаються товари, які виготовлено і введено в цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності.

Відповідно до Митного  кодексу України власник права ІВ, який має підстави вважати, що при переміщенні товарів через митний кордон України порушується чи може бути порушене його право, яке охороняється в Україні, може подати заяву до Державної митної служби України про реєстрацію товарів, що виготовлені і введені в цивільний оборот із застосуванням об’єктів права ІВ. Державна митна служба України веде реєстр зазначених товарів. За реєстрацію цих товарів, продовження строку дії такої реєстрації, а також внесення змін до реєстру справляються митні збори. Інформація про зареєстровані товари надсилається до всіх митних органів України.

Якщо митний орган на основі даних реєстру товарів, виготовлених і введених в цивільний оборот із застосуванням об’єктів права ІВ, виявляє ознаки того, що товари, пред’явлені для митного контролю та митного оформлення, є контрафактними, їх митне оформлення призупиняється. Такі товари підлягають розміщенню на складах тимчасового зберігання або на складах митних органів.

Якщо протягом строків  призупинення митного оформлення контрафактність товарів буде підтверджена, митний орган відкриває справу про  порушення митних правил, а товари вилучаються з метою конфіскації. Якщо контрафактність товарів не буде підтверджена, вони підлягають митному оформленню у звичайному порядку. Відшкодування витрат, пов’язаних із призупиненням митного оформлення можливих контрафактних товарів, здійснюється за рахунок власника права ІВ. Порядок відшкодування цих витрат встановлюється чинним законодавством.

Ще одним видом адміністративного  порядку захисту права промислової  власності, передбаченому в спеціальному законодавстві України в сфері інтелектуальної власності, є його захист шляхом звернення потерпілого до Апеляційної палати Державного департаменту ІВ Міністерства освіти і науки України (далі – Апеляційна палата). Засобом захисту в даному випадку є заперечення, яке заявник, що не погоджується з рішенням Державного департаменту інтелектуальної власності стосовно набуття права ІВ на винахід, торговельну марку чи  ін. об’єкт права промислової власності, подає до Апеляційної палати. Заперечення має стосуватися лише одного рішення і містити обґрунтування його неправомірності. До заперечення додається документ, який підтверджує сплату відповідного збору.

За розпорядженням голови Апеляційної палати призначається колегія в складі трьох членів з визначенням головуючого на апеляційному засіданні для ведення справи. За результатами розгляду заперечення колегія Апеляційної палати приймає мотивоване рішення, яке набирає чинності після затвердження його наказом Державного департаменту інтелектуальної власності. Затверджене рішення Апеляційної палати надсилається апелянту не пізніше п’яти днів після його затвердження. Рішення Апеляційної палати може бути оскаржене заявником у судовому порядку протягом двох місяців від дати його одержання.

2.2. Цивільно-правовий  спосіб захисту прав

Під цивільно-правовими способами  захисту права ІВ розуміються закріплені законодавством матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання та відновлення порушеного права інтелектуальної  власності, а також вплив на правопорушника.

Суперечки, що пов'язані з  порушенням прав ІВ, підвідомчі судам загальної юрисдикції і вищому господарському суду. Якщо хоча б однією зі сторін у суперечці є фізична особа, то зазначена суперечка підвідомча суду загальної юрисдикції.

У випадку порушення прав потерпілий подає позов - заяву, звернену до суду, про відправлення правосуддя з метою захисту особистих чи майнових прав. У позовній заяві вказується форма захисту (заборона робити будь-яку дію, відшкодування збитків тощо), розмір нанесеного збитку, приводяться докази обґрунтованості вимог, будь-яку дію, відшкодування збитків тощо.

За загальним правилом цивільного судочинства конкретна  цивільна справа, як правило, розглядається  за місцем перебування відповідача. У будь-якому судовому розгляді про  порушення прав ІВ зважуються два основних питання. Перше пов'язане зі встановленням чи не встановленням факту використання об’єктів ІВ, що охороняється. Друге – з визначенням розміру збитків, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Власник прав на об’єкти ІВ має право вимагати від порушника:

• визнання прав власника;
• відновлення положення, що існувало до порушення права;
• припинення дій, що порушують право чи створюють погрозу його порушенню;
• відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду тощо.

Якщо в результаті незаконного  використання об’єктів ІВ порушник одержав доход, потерпілий має право вимагати відшкодування втраченої вигоди в розмірі не меншому, ніж сума такого доходу.

Якщо одночасно з порушенням майнових прав порушені особисті немайнові права автора, то він може зажадати майнову компенсацію за нанесення йому морального збитку, розмір якої визначається судом. Порушенням прав авторства є присвоєння результатів чужої творчої праці і спроба видати ці результати за власну розробку.

Суд, господарський суд  має право прийняти рішення чи визначення про заборону випуску  твору, використання постанови, фонограми  передачі в ефір чи по проводах, про  припинення їхнього поширення, про  вилучення, конфіскацію всіх примірників  твору, якщо буде досить даних про  порушення авторського права  і суміжних прав.

Застосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на об’єкти ІВ можливо в межах загального терміну позову, тобто протягом 3-х років з дати, коли власник права довідався чи повинний був довідатися про порушення свого права.

У Великобританії, Німеччині  та низці інших країн існують  спеціалізовані патентні суди. Це дозволяє сконцентрувати досвід вирішення патентних  суперечок, створити умови для правильного й однакового застосування нормативних актів, скоротити число інстанцій, що розглядають суперечки.

В Україні поки що немає  патентного суду, але існує практика створення судових колегій з  інтелектуальної власності, наприклад, при Вищому господарському суді України. У таких колегіях працюють судді, які мають спеціальну фахову підготовку з інтелектуальної власності і тому можуть компетентне вирішувати суперечки щодо інтелектуальної власності.

2.3. Кримінально-правовий  спосіб захисту прав

Законодавство України, як і  багатьох інших держав, поряд із засобами цивільно-правового захисту права ІВ, встановлює кримінальну відповідальність за його порушення. Розглянемо це питання окремо щодо об’єктів авторського права і суміжних прав, а також об’єктів права промислової власності. 

2.3.1. Авторське право і суміжні права

Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм  і програм організацій мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо – та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, визнаються злочином і караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2-х років чи позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення [3, ст. 176].

Коли злочин вчиняється службовою  особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, то він карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до 6-ти місяців чи обмеженням волі на строк до 2-х років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3-х років[3, ст. 176]. 

Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм караються штрафом від 100 до  300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 4-х років. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються штрафом від 300 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від 3-х до 5-и років з конфіскацією товарів, промаркованих підробленими марками [3, ст. 216].

2.3.2. Право промислової власності

Злочином є незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, географічного зазначення, топографії  інтегральних мікросхем, а також привласнення авторства на них або інше умисне порушення права на ці об’єкти [3, ст. 177]. При цьому, міри покарання за порушення права щодо зазначених об’єктів права промислової власності аналогічні тим, що наведені стосовно об’єктів авторського права і суміжних прав.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні будь-якої дії, пов’язаної з незаконним використанням об’єктів права промислової власності, або інше порушення права на ці об’єкти. Склад злочину буде тоді, коли зазначеними діями спричиниться матеріальна шкода у великому розмірі, дії були вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також коли зазначеними діями спричиниться матеріальна шкода у особливо великому розмірі. Тому протиправні дії, які не входять до цього переліку, злочином не визнаються і тягнуть не кримінальну, а цивільно-правову або адміністративну відповідальність.

Суб’єктивна сторона злочину, крім умислу, характеризується певними мотивами і метою. Найтиповішими мотивами його скоєння є корисливість і кар’єризм. Мета злочину в більшості випадків збігається з його мотивами, хоча іноді набуває самостійного значення. Так, наприклад плагіат або використання винаходу може бути здійснені з метою вступу до творчої спілки, захисту дисертації тощо.

Законодавство  України  встановлює  кримінальну відповідальність за порушення права на комерційну таємницю. Об’єктивна сторона цього злочину включає умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. Чи є шкода істотною, встановлюється судом, виходячи з усіх обставин справи і особи обвинуваченого. При визначенні розміру завданих потерпілому збитків враховуються пряма матеріальна шкода, витрати на відвернення шкідливих наслідків використання конфіденційних відомостей іншими суб’єктами підприємницької діяльності, збитки від зниження реалізації продукції чи попиту на послуги, тощо. Підрив ділової репутації суб’єкта на кваліфікацію злочину не впливає, але має враховуватись при призначенні покарання. Винний у скоєнні злочину карається штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі терміном до 3-х років.

Необхідно зазначити, що провадження у кримінальних справах про порушення права ІВ має низку процесуальних особливостей. Насамперед вони є справами так званого приватного обвинувачення. Щоправда, у виняткових випадках, коли справа набуває великого суспільного значення або якщо потерпілий через безпомічний стан, залежність від злочинця чи інші обставини не в змозі захистити свої права і законні інтереси, прокурор вправі порушити таку справу за власною ініціативою. Суд не може залишити без розгляду заяву потерпілого з мотивів малозначимості, відсутності доказів тощо. Відмова у порушенні кримінальної справи в усіх випадках має бути процесуально оформлена ухвалою судді з викладенням мотивів прийнятого рішення. Кримінальні справи про порушення права ІВ не підлягають припиненню у разі примирення потерпілого і правопорушника, що в цілому не характерно для справ приватного обвинувачення.

2.4. Захист прав інтелектуальної власності в рамках угоди TRIPS

Угода TRIPS є однією з найважливіших угод Світової організації торгівлі (СОТ). Необхідною умовою для вступу України до СОТ є обов'язкове виконання угоди TRIPS. Ця угода визнана світовим співтовариством як правовий документ, що охоплює питання, пов'язані з охороною прав на об’єкти ІВ, які розглядаються як товар.

Відповідно до вимог частини III Угоди TRIPS «Захист прав ІВ» країни-учасниці зобов'язуються забезпечити на своїй території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що запобігають порушенню законодавства у сфері охорони прав інтелектуальної власності та їх недопущення.

Законодавство кожної країни повинно мати норми, що дозволяли б удатися до ефективних дій, спрямованих проти будь-якого порушення прав ІВ, включаючи термінові заходи для запобігання порушень і правові санкції на випадок подальших порушень (Стаття 41 Угоди TRIPS).

Угода TRIPS передбачає захист прав ІВ за допомогою адміністративних процедур, цивільно-правових способів захисту прав, а також карні процедури і штрафи, що можуть бути застосовані до порушників прав.

Подальше удосконалення національного законодавства України здійснюється з урахуванням вимог цього важливого міжнародного нормативного акта.

Підсумовуючи все сказане, можна констатувати, що сьогодні в  Україні вже сформована законодавча  й організаційна системи державних органів, які прямо або опосередковано забезпечують захист прав у сфері ІВ.

Отже, основною і фактично єдиною формою захисту прав інтелектуальної  власності є розгляд у суді цивільних і господарських спорів з цього приводу, а також кримінальних справ та справ про адміністративні  правопорушення. При цьому в основі судового захисту прав інтелектуальної  власності лежать перш за все приватно-правові  інтереси суб’єкта відповідних прав. Державні (суспільні) інтереси при цьому  є вторинними і опосередковано виражають  волю держави (суспільства) щодо недопущення  порушень прав інтелектуальної власності, що загрожує економічному та науково-технічному розвитку суспільства.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996, № 236/96-ВР.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984, № 8073-X.
3. Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III.
4. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.
5. Бошицький Ю. Л. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник / Ю.Л. Бошицький. – К.: Логос, 2007 – С. 67.
6. Жаров В.О. Захист права  інтелектуальної власності. Захист авторського права і суміжних прав. Захист права промислової власності. Навчальний  посібник / В.О. Жаров. – К.:  ЗАТ «Інститут  інтелектуальної  власності», 2003. – с.35-56.
7. Підопригора О. А. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підручник для студентів неюридичних вузів / О. А. Підопригора, О. Д. Святоцький, Д. М. Притика. – К.: ІнЮре, 2003 – С. 210−229.
8. Цибульов П. М. Основи інтелектуальної власності / П. М. Цибульов. – К.: ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права», 2002. – 104 с.