Функції НБУ з точки зору регулювання діяльності комерційних банків

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ

З ДИСЦИПЛІНИ «БАНКІВСЬКІ  ОПЕРАЦІЇ»

ВАРІАНТ № 4 
 
 
 

Перевірила:                                                                                       Виконала:

Прохорова                                                                                         Колоколова

Юлія Володимирівна                                                                     Валерія Олександрівна

                                                                                                           студентка групи 104-2

                                                                                                           «Фінанси»

                                                                                                            заочного відділення 
 
 
 
 

Харків 2011

Теоретична  частина. 

1. Функції НБУ з точки  зору регулювання  діяльності комерційних  банків.

  Важливою  функцією держави є регулювання  та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд  за діяльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють  насамперед створення відповідної  правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

– створення  нових банків та їхніх установ;

– діяльності банків;

– реорганізації  та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові  органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

Ефективне використання можливостей пруденційного банківського регулювання та нагляду передбачає необхідність чіткого законодавчого визначення змісту таких понять, як «банк» і «банківська діяльність». Неоднозначне їх тлумачення може мати негативні наслідки для економічної практики. Чітке визначення цих понять насамперед допоможе економічним суб'єктам легко орієнтуватися на фінансовому ринку, знати, які посередницькі операції належать до банківської діяльності та які наслідки (правові та економічні) вона може мати. Критерієм віднесення посередників фінансового ринку до банківських та небанківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

– прийняття  грошових коштів від клієнтів у вклади;

– надання клієнтам кредитів і створення платіжних  засобів;

– здійснення розрахунків  між клієнтами.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно  великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі банків у сучасній економіці дає можливість з'ясувати причини, які примушують державу взяти на себе функцію банківського регулювання та нагляду. Розглянемо основні з цих причин.

Держава в особі  центрального банку покликана, як уже  зазначалося, забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати платіжні засоби – гроші.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

– забезпечення стабільності та надійності банківської  системи з метою сприяння економічному піднесенню;

– захист інтересів  вкладників, що розміщують свої кошти  в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

– створення  конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є  найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції  знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

– забезпечення відкритості (прозорості) політики і  діяльності банківського сектора в  цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

– підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Необхідність  і значущість банківського регулювання  та нагляду в умовах ринкової економіки  не виключають саморегуляцію банківського сектора через ринкові механізми. Ці дві форми регулювання мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та надійності.

В умовах трансформації  економіки в Україні реформується банківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення ефективної системи пруденційного банківського регулювання та нагляду. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення, зважаючи на такі фактори:

• нестабільний характер економіки перехідного періоду;
• незавершеність процесу ринкової трансформації банківського сектора;
• недостатній досвід комерційної діяльності банків в умовах ринкової економіки;
• ризикована практика банківської діяльності, зокрема кредитування, що виявляється в екстремально високому рівні простроченої, пролонгованої та безнадійної до повернення кредитної заборгованості, а також у надмірному кредитуванні інсайдерів, у концентрації кредитного ризику;
• недостатній рівень банківського капіталу та резервів на покриття ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків;
• неадекватність системи внутрішнього контролю та аудиту в банках стану банківської системи.

Найбільш  суттєві моменти контролю за функціонуванням  банківської системи сконцентровано в економічних нормативах, установлюваних центральним банком стосовно комерційних банків, які є, як правило, обов’язковими для останніх. Розглянемо ці нормативи стосовно до банківської системи України.

Відповідно до Закону України »Про банки та банківську діяльність» Національний банк України  встановив низку нормативів, обов’язкових для всіх комерційних банків. Найбільш важливі з них містять:

- мінімальний  розмір статутного фонду комерційного банку;

- мінімальний  розмір обов’язкових резервів, що депонуються в НБУ;

- достатність  капіталу банку;

- ліквідність балансу банку;

- максимальний  рівень ризику на одного позичальника;

- мінімальний  розмір резервів комерційного банку.

Мета встановлення нормативів і контролю за ними полягає  в тому, щоб забезпечити фінансову  стабільність банків, а відтак, і захистити інтереси вкладників.

Банківський нагляд – один із найважливіших елементів захисту суспільних інтересів. Він спрямований на зміцнення надійності банківської діяльності і значною мірою впливає на стабільність національної валюти.

Службу банківського нагляду Національного банку України створено у листопаді 1994 року. Методологія, що використовувалася у період становлення служби, було спрямована в основному на забезпечення дотримання фінансово-кредитними установами економічних нормативів, аналіз даних про результати діяльності комерційних, банків, інспектування. Майже всі зусилля концентрувалися навколо конкретних проблемних питань, передусім – пов'язаних із криміналізацією окремих банків.

Обсяг робіт, які  розгорнула служба банківського нагляду  на початку свого існування, виявився недостатнім для того, щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби нової незалежної країни, що стала на шлях ринкових реформ, зокрема замість системи державних фінансово-кредитних установ заснувала систему комерційних банків. У той час не існувало розвинутої інфраструктури для налагодження повноцінного банківського нагляду, не вистачало нормативних документів і процедур для комплексного інспектування та аналізу, бракувало відповідних фахівців. Важливим і складним завданням було здійснення переходу комерційних банків України на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (М(С)БО).

Національний  банк України відіграв провідну роль у підготовці то проведенні у банківській системі країни реформи бухгалтерського обліку. Робоча група, до якої увійшли працівники НБУ, за допомогою іноземних радників розробила загальний план реформи і своєчасно виконала його.

Строки подання  звітності за критеріями МСБО комерційними банками були дотримані. Початок зроблено. Проте попереду – більші і складніші завдання: потрібно забезпечити достовірність даних, закінчити роботу над новими формами звітності, вирішити багато інших питань. То копи нова система звітності функціонуватиме повною мірою, це, безумовно, позитивно впливатиме на всі методологічні підходи, що використовуються банківським наглядом для моніторингу за стабільністю та надійністю фінансово-кредитних установ.

У 1995 році розпочато  також роботу щодо створення та впровадження системи безвиїзного моніторингу, адже ефективний процес нагляду базується на своєчасному та суттєвому безвиїзному аналізі. Важливо було розробити зміст і структуру звіту, що мають надсилатися комерційними банками. Вони повинні містити достатньо інформації для того, щоб банківський нагляд міг робити правильні висновки. Водночас ці звіти не повинні обтяжувати додатковою роботою працівників комерційних банків.

Змога постійно аналізувати достовірну інформацію, що надходить від банків, істотно поліпшує процес інспектування, сприяє ефективності системи банківського нагляду – відтак вона може передбачати виникнення проблем у банках і вчасно вживати заходи щодо виправлення проблемних ситуацій.

Національний  банк як центральний банк держави, здійснюючи нагляд за діяльністю комерційних банків, неодноразово підвищував вимоги щодо збільшення статутного фонду комерційних банків.

До основних чинників, що заважають розвитку банківської  системи України в цілому, належать:

незадовільний стан економіки держави, спад виробництва, неплатоспроможність значної більшості  підприємств. Банківський сектор не може ефективно функціонувати за стагнації в інших сферах економіки.  

недосконалість, а в окремих випадках цілковитий брак законодавчої бази банківської діяльності (наприклад щодо захисту вкладів населення). 

 браку комерційних банках висококваліфікованих кадрів; 

занадто ризикована кредитна політика керівників банків з метою отримання найбільшого  зиску; 

невеликий власний капітал, достатній розмір якого є ключовим фактором надійності й конкурентоспроможності банківської системи в ринковій економіці. Саме банки, статутні фонди котрих повністю формуються в грошовій формі, мають найбільші втрати від знецінення національної валюти.

несвоєчасність  повернення позик у зв'язку з погіршанням  платоспроможності позичальників, а відтак збільшення розмірів пролонгованої та простроченої кредитної заборгованості, різке зростання безнадійної кредитної заборгованості.  

значне  погіршання ліквідності в банківській  системі України, що ставить під загрозу забезпечення гарантій клієнтам комерційних банків щодо здійснення своєчасних розрахунків з їхнього доручення та виконання інших зобов'язань;

Подальший розвиток банківської системи нашої держави  знайшов своє відображення у прийнятті  нової редакції Закону України »Про банки та банківську діяльність», а  разом з нею і нових нормативів. З початку 2002 р. введено такі нормативи:

І. Нормативи  капіталу:

- мінімальний  розмір регулятивного капіталу, що являє собою базу для  розрахунків економічних нормативів  банку і включає як основний (1-го рівня), так і додатковий (2-го  рівня) капітал;

- адекватність  регулятивного капіталу;

- адекватність  основного капіталу.

ІІ. Нормативи  ліквідності:

- миттєвої ліквідності;

- поточної ліквідності;

- короткострокової  ліквідності.

ІІІ. Нормативи  кредитного ризику та інвестування:

- максимальний  розмір ризику на одного контрагента;

- норматив великих кредитних ризиків;

- максимальний  розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайд еру;

- максимальний  сукупний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам;

- інвестування  в цінні папери окремо за  кожною установою;

- норматив загальної  суми інвестування;

- норматив ризику  загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Встановлені нормативи  регулярно контролюються НБУ  і в разі їх відхилення до банків застосовуються методи економічного та адміністративного впливу.

У сукупності обов’язкових нормативів висхідними виступає норматив регулятивного капіталу. З метою забезпечення стійкості комерційних банків і можливості покриття збитків у випадку непередбачених обставин Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків мінімальний розмір статутного капіталу. Його розмір виражено у євровалюті, введеній з 1999 р. більшістю країн членів Європейського союзу. Розмір мінімального регулятивного капіталу диференційований за банками залежно від виду банку та терміну його дії з моменту заснування.

Так, НБУ встановив  мінімальні розміри регулятивного  капіталу з розбиттям за кожним роком  і залежно від виду банку.

Що ж до новостворених  банків, то для них встановлено  такі самі нормативи регулятивного  капіталу, але мінімальний розмір, який існує для діючих банків на 17.01.2003 p., для них є мінімальним розміром першого року існування. Нормативів, установлених для діючих банків на 01.01.2007 p., вони повинні досягти на п’ятий рік свого існування.

     Активи  банку — це сукупність розміщених банком коштів. Вони подані різними за призначенням елементами. У числі структурних ланок: каса і прирівняні до неї кошти, будинки і споруди, різні кредити і т. ін. Усі ці активи розрізнюються між собою ступенем ліквідності, тобто ступенем здатності перетворюватись на грошову форму, а значить і ступенем ризику. Тому у світовій практиці при визначенні коефіцієнта платоспроможності банку активи банку визначають з урахуванням ступеня ризику за кожним видом активів.

Національний  банк України з огляду на ступінь  ризикованості активів комерційних  банків виокремлює чотири групи активів. У першу групу входять, наприклад, такі види активів, як каса і прирівняні до неї кошти; кошти комерційних банків, що знаходяться на кореспондентських рахунках у Національному банку та в інших комерційних банках, і деякі інші активи. У другу групу входять кошти на рахунках в іноземних банках, кредити, гарантовані іншими банками, і подібні до них за ступенем ризикованості активи. У третю групу ввійшли такі активи, як будинки і споруди, а також кредити під заставу майна, страхування, гарантію або поручительство інших підприємств, організацій і установ.

Четверта група  включає значний перелік активів, найбільш характерними з яких виступають кредити без забезпечення, дебітори банку й інші подібні до них за ризикованістю активи.

Для кожної групи  активів установлено коефіцієнт ризику. За першою групою він буде найменший (нульовий), а за останньою — найвищий. Під час визначення суми всіх активів банку складові елементи цих активів зважуються на відповідний коефіцієнт ризику.

У кожній країні встановлюється свій показник платоспроможності банку, але зазвичай він знаходиться в межах від 4 до 8 %. В Україні мінімально припустиме значення даного коефіцієнта становить 8 %. Це означає, що перевищення активів банку, зважених з урахуванням ризику, не повинно перевищувати власний капітал банку більше ніж у 12,5 разів.

Оскільки банк не може мати показника платоспроможності, нижче 8 %, то збільшення активних операцій банку в нашому випадку може бути досягнуто тільки за умови збільшення власного капіталу банку. Якщо ж розмір активів не зміниться, то підвищення власного капіталу банку, наприклад у 1,5 раза змінить показник платоспроможності банку.

Способи збільшення власного капіталу різні. Найчастіше комерційні банки використовують випуск акцій або капіталізацію отриманого прибутку.

До числа обов’язкових нормативів належать і показники  ліквідності. Вони розраховуються з  метою забезпечення оптимального співвідношення між досягненням високої прибутковості операцій і одночасної підтримки безпечного для банку рівня ліквідності його активів.

Розрізнюють кілька показників ліквідності, що відображають різні особливості співвідношення між зобов’язаннями банку і його активами.

Поряд із цим  нормативом для комерційних банків установлюються й показники поточної ліквідності та короткострокової ліквідності.

Нормативи ліквідності  виступають важливим елементом контролю за діяльністю банку і стимулюють комерційні банки до досягнення, з  одного боку, максимальної прибутковості  своїх операцій, а з іншого —  до підтримки на безпечному для банку рівні ліквідності своїх активів.

Зміна економічних нормативів, яку може здійснити Національний банк, буде спрямована на зміцнення банків, а значить і банківської системи, а відтак, може викликати позитивні макроекономічні наслідки в економіці. Отже, можна зробити висновок про те, що й контрольні функції Національного банку України стосовно до комерційних банків певною мірою виступають і як непрямі важелі регулювання економіки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Прогнозування касових оборотів в банківській  системі 

      Прогноз касових оборотів по Україні в цілому складається Національним банком у розрізі регіонів, а по регіонах — територіальними управліннями Національного банку на квартал з розподілом за місяцями.

      Прогноз касових оборотів складається за такими джерелами надходжень і напрямами  видачі готівки:

      Територіальні управління Національного банку  для складання прогнозів касових  оборотів отримують від республіканських, обласних органів виконавчої влади  та від органів статистики такі звітні й прогнозні матеріали:

      • розрахунки роздрібного товарообороту і дані про обсяги продажу товарів за безготівковим розрахунком;

      • розрахунки доходів за видами платних послуг, що надаються населенню;

      • розрахунки про надходження страхових платежів і виплати страхових відшкодувань;

      • інформацію про фонд оплати праці;

      • дані про обсяги реалізації послуг зв'язку населенню, прогнозні розрахунки реалізації друкованих видань за раніше оплаченою передплатою, а також дані про очікувані в цьому кварталі готівкові надходження за передплатою;

      • дані про витрати на виплату пенсій і допомоги. Територіальні управління Національного банку складають прогнози касових оборотів.

      Комерційні  банки для визначення потреби  в готівці можуть використовувати  методику прогнозних розрахунків касових  оборотів за окремими статтями, яка  пропонується для територіальних управлінь  Національного банку.

      Розподіл  квартальних прогнозів касових  оборотів за місяцями Національний банк здійснює з урахуванням таких  особливостей:

      • кількості днів кожного місяця;

      • можливих змін (за місяцями) обсягу роздрібного товарообороту, фонду оплати праці, обсягу закупівлі сільськогосподарської продукції та продуктів її перероблення (залежно від сезонності роботи в окремих галузях промисловості, сільського господарства, будівництва, впливу святкових та вихідних днів тощо);

      • термінів сплати фізичними особами податків, зборів та інших платежів, часу масових відпусток.

      Територіальні управління Національного банку  надсилають прогнози касових оборотів Департаменту готівково-грошового  обігу Національного банку електронною  поштою не пізніше, ніж за десять робочих  днів до початку кварталу.

      Департамент готівково-грошового обігу складає  квартальні прогнози касових оборотів із щомісячним розподілом за два робочих  дні до початку наступного кварталу.

      Департамент готівково-грошового обігу використовує прогнозні розрахунки касових оборотів для визначення потрібного обсягу готівки  та надання замовлення Банкнотно-монетному  двору Національного банку на виробництво банкнот і монет. 

      Організація роботи комерційних  банків з готівкового  обігу

      Готівкову виручку, що надійшла до кас підприємств, вони мають здавати до установ  банків для зарахування на їхні поточні  рахунки.

      Готівкову виручку підприємства (підприємці) здають у денні та вечірні каси комерційних банків самостійно або  через:

      • інкасаторів Національного банку або установ комерційних банків (далі — інкасація);

      • Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України;

      • підприємства поштового зв'язку для переказування на поточні рахунки в установах банків.

      Здавання  готівкової виручки може здійснюватися  на будь-який поточний рахунок підприємства (підприємця) за його вибором.

      Відокремлені  підрозділи, що входять до складу підприємств  -юридичних осіб, можуть здавати готівкову виручку до будь-якої установи банку на користь юридичних осіб для зарахування на їхні поточні рахунки.

      Установи  банків, виходячи з потреби у прискоренні  обігу готівкових коштів і своєчасного  їх надходження до кас банків, встановлюють підприємствам такі терміни здавання готівкової виручки, що відображаються в заявці-розрахунку для встановлення лімітів залишку готівки в  касі, порядку і термінів здавання готівкової виручки (далі — заявка-розрахунок):

      • для підприємств, розташованих у населених пунктах, де є установи банку і готівкова виручка здається до установ банків (а в разі відсутності установ банків — на підприємства поштового зв'язку), — щодня в день надходження виручки до їхніх кас;

      • для підприємств, які через специфіку діяльності чи режим роботи, а також за відсутності відповідної домовленості з установою банку на інкасацію чи здавання виручки до вечірньої каси банку не можуть щодня здавати готівкову виручку, — наступного дня;