Функції і принципи Конституції України

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний Університет

Кафедра правознавства

Реферат

на тему: Функції і принципи Конституції України

ЗМІСТ

ВСТУП

Конституція України являє собою сукупність фундаментальних, юридично незаперечних норм, які поширюються на всі без винятку сфери суспільства. Будь-яка Конституція встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку.

Як відомо, 26 червня 1996 року сталася чи не найвизначніша подія в політичному та суспільному житті незалежної демократичної України - була прийнята нова Конституція. В ній вперше системно, повно і як пріоритетні положення закріплені всі основні риси-принципи української держави, які тривалий час були її ідеалом. До того ж ці принципи було закріплено подвійним чином: ненормативно (в Преамбулі) і нормативно у ст.1, 2 та ін.

Важлива роль прийняття Основного Закону для розвитку публічного права як науки. ЇЇ не можна применшити, адже саме Конституція постає основним джерелом останнього, і законодавче закріплення основних принципів публічного права тільки посприяє його входженню в життя суспільства. Основною умовою та гарантією реалізації публічного права є стійкість суспільства та його життєдіяльність, функціонування інститутів політичної, економічної, соціальної сфер. А ці умови, в свою чергу, забезпечує конституція як основний закон будь-якої держави.

Актуальність та соціальна значущість. Звичайно, далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріплені Конституцією України, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі десятиліття, ідеалом, який треба втілити у життя. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізована, але далеко ще не реалізована, її реалізація - одне з найважливіших завдань нашого часу. Пріоритетним напрямом його вирішення є перетворення Конституції в життя, приведення її в дію.

Таким чином, кожна держава повинна мати Конституцію. Держава без Конституції була б анархією.

Саме це зумовлює вибір проблеми дослідження «Функції та принципи Конституції України».

Об’єкт дослідження –  правовий характер нашої держави

Предмет дослідження – Конституція України - основний закон України

Формування мети дослідження полягає в обґрунтуванні головних функцій та принципів Конституції України

Відповідно до цілей дослідження поставлено такі завдання дослідження:

1. На основі аналізу наукових джерел з теми дослідження значення Конституції України як основного правового закону України.
2. Охарактеризувати основні функції Конституції.
3. Оцінити принципи Конституції

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаних джерел. У першому розділі Конституція України описується як основа правової системи держави, у другому розділі зазначені функції Конституції, у третьому – принципи Конституції, четвертий розділ присвячений загальним засадам конституційного ладу України.

РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ – ОСНОВА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВИ

Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року, являє собою Основний Закон нашої держави, що створює підґрунтя для подальшого розвитку правотворчого процесу в нашій країні. Поява Конституції стала одним з етапів процесу державотворення, продовживши конституційні традиції, що мають витоки ще в конституції П.Орлика.

Конституція України містить 15 розділів, 161 статтю. Вона проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади – народ. Конституція визнає принципи поділу влади і верховенства права.

Конституція України визнає рівноправ’я різних форм власності, зокрема, приватної. Захист суверенітету та безпеки України Конституція покладає на її Збройні Сили.

Юридичне оформлення Основного Закону в Україні стало своєрідним поштовхом до активізації процесу подальшої розбудови правової держави.

Зміст конституції – це сукупність конституційно-правових норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином.

По формі конституція – завжди документ держави, тобто це правовий акт, основний закон держави, що приймається парламентом, спеціальною конституційною асамблеєю, безпосередньо голосуванням народу, що має, відповідно, державно-обов’язкову, вищу силу; тобто конституція стоїть на першому місці в законодавстві держави та містить вихідні начала національної системи права. А по суті та змісту конституція – звичайно, документ і суспільства, і держави. Інакше кажучи, конституція – політичний документ. Головні питання її змісту – про владу, форму власності, стан особистості, устрої держави.

З урахуванням вище сказаного можна охарактеризувати основні функції конституцій загалом. При цьому слід враховувати, що функції конституції – різні прояви її призначення. Вони відображають роль основного закону в політиці, житті суспільства та громадян, реалізації завдань держави. Будь-якій конституції – незалежно від соціальної системи – властиві наступні функції:

- установча,

- організаторська,

- зовнішньополітична,

- ідеологічна,

- юридична.

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ КОНСТИТУЦІЙ

Установча функція

Суть цієї функції полягає в тому, що конституція, з'являючись у результаті корінних змін у житті суспільства , стає політико-правовою основою його розвитку на наступному історичному етапі. Слово "установча" необхідно розуміти в тім змісті , що конституція або закріплює те, що вже існує як результат діянь людей, або створює передумови для зовсім нових суспільних відносин, що дозріли в суспільстві , але не здатних виникати, поки не буде для них необхідної правової бази, що із прийняттям конституції і засновується. Таким чином, установчі початки конституцій можуть виявлятися і стосовно суспільного (політичної) системі в цілому, і стосовно конкретних державно-правових інститутів і установ .

Сказане переконливо підтверджує досвід власної історії. Кожна конституція знаменувала новий етап у соціально-політичному розвитку і виконувала установчу функцію, природно, з позицій тих, хто в той час здійснював владу.

Організаторська функція

Дана функція конституції полягає в тім, що вона не тільки оформляє досягнуте і ставить нові задачі перед суспільством і державою, але й стимулює політичну активність, націлює державні органи і суспільні об'єднання, усіх громадян на діяльність у дусі нового основного закону. Інакше кажучи, після прийняття конституції не повинне бути такого положення , що про неї відразу забули, а люди жили б і діяли в колишньому стилі, начебто б її і не було. Конституцію треба виконувати, і відповідні орієнтування, а також механізми повинні утримуватися в самій конституції.

Важливе організуюче значення має сам факт прийняття нової конституції. Здавалося б, багато чого з того, що вона відображає, вже існує в житті, закріплювалося попередніми нормативними актами, у тому числі і внесенням виправлень у раніше діяв основний закон. І все-таки поява нової конституції є чинником мобілізуючого значення для суспільства , державних органів.

Крім того, слід враховувати й те, що конституція є документом прямої дії - це найчастіше підкреслюється в самому її тексті. І її організуючий початок полягає в тому, що багато суспільних відносин можуть виникати безпосередньо на базі конституції.

Зовнішньополітична функція

Зовнішньополітична функція конституції полягає в тому, що основний закон звернений не тільки до внутрішнього життя країни, воно одночасно є фундаментом зовнішньополітичної діяльності держави. Це може бути виражено включенням у конституцію спеціальних глав про зовнішню політику й оборону. Але в принципі наявність таких глав зовсім не обов'язково - їх не було, приміром , Конституції СРСР 1936 р. Немає подібної глави й у Конституції України 1996 р., у більшості закордонних конституцій. Суть в іншому , і це головне: наша Конституція не просто виходить з миролюбної зовнішньої політики держави, прагнення до співробітництва і добросусідства, але й проголошує загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України складовою частиною її правової системи.

Крім того, зовнішньополітична функція Конституції нашої країни складається також в тім, що за межами держави вона служить і як важливе інформаційне джерело. Конституція дає уявлення людям інших країн, а також державам і міжнародним організаціям про наш суспільно-політичний лад, структуру держави, конституційних основах регіональної і національної політики, статусі особистості в Україні і т.д. Ознайомившись з тим, які параметри соціально-економічної і політичної системи закладені в нашій Конституції, закордонний світ отримує уявлення про можливі перспективи розвитку країни. Не будемо закривати очі на те, що конституційні декларації і реальні кроки - не завжди те саме. І проте , зрозуміти без Конституції сутність держави неможливо.

Ідеологічна функція

І хоча ідеологічна функція конституції може полягати в закріпленні постулатів якогось політичного навчання в якості пануючих, така функція також властива для нашої Конституції. Такими були всі попередні радянські конституції. Так, не просто правовим актом, але і типовим документом наукового комунізму була Конституція СРСР 1977 р. Вона виходила з побудови всього життя в країні на постулатах теорії і практики соціалістичного і комуністичного будівництва, а в преамбулі Конституції утримувалася характеристика існуючої в країні суспільної системи як розвитого соціалізму. От такий варіант ідеологічного призначення конституції і виключає тепер наш Основний Закон 1996 р.

Однак в іншому плані конституція просто не може не бути ідеологічним - у змісті світоглядним - документом. Адже практично кожне її слово, усі закріплені в конституції інститути виражають бачення бажаної соціально-політичної системи країни. Хіба не очевидні одна ідеологія в категоричному запереченні приватної власності (це робили радянські конституції), і зовсім протилежна в конституційному закріпленні приватної власності і взагалі різноманіття форм власності в країні (Конституція України 1996 р.)

Або, приміром, закріплення в Конституції СРСР 1977 р. однопартійної системи з керівною роллю КПРС і, навпаки, політичного плюралізму в Конституції України 1996 р. і рівності всіх суспільних об'єднань перед законом. Адже тут теж видні не тільки політико-організаційні, але й ідейні основи суспільно-державного життя.

Перелік прикладів можна було б продовжити, але висновок очевидний: кожна конституція закріплює свою систему суспільних цінностей (якою мірою вони відбивають загальнолюдські ідеали - це інше питання) і націлене на те, щоб на її основі формувалися відповідні погляди кожного члена суспільства .

 Юридична  функція

Суть цієї функції конституції полягає в тім , що вона:

- стає основою нових правовий  системи і правопорядку в країні (або нового етапу в їхньому  розвитку, якщо вони існують і  в принципі зберігаються);

- сама регулює суспільні відносини  і як документ прямої дії  може бути вихідним ґрунтом  для їхнього виникнення;

- дає імпульс розвиткові законодавства  і прийняттю великого масиву  нових нормативних юридичних  актів, що втілюють загальні ідеї  й окремі положення конституції.

Сказане повною мірою відноситься до діючої Конституції України. Вона є "заголовним" документом створюваної в Україні правової системи, для деталізації Конституції потрібні близько 600 нормативних актів, частково прийнятих, але у своїй більшості все-таки поки підготовлюваних.

РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Найвища юридична сила і пряма дія норм Конституції вимагає розкриття змісту, ролі, значення, характерних ознак і видів конституційних норм, особливо норм-принципів. Останні значною мірою впливають на визначення конституції основним законом, встановлюючи загальнообов'язкові правила, відправні ідеї, цілі функціонування держави, суспільства, правового статусу особи.

Принципи Конституції України встановлюють засади конституційного ладу України, найважливіші елементи правового статусу людини і громадянина, базові положення здійснення влади народом, правосуддя, територіального устрою, механізму здійснення державної влади тощо. Вони є орієнтиром і водночас стандартом право- творчої, правозастосовчої і правоохоронної діяльності. Неухильне додержання цих принципів сприяє стабільності всієї правової системи, конституційно-правових відносин, попередженню державно-правових конфліктів, ефективності проведення політичної, адміністративної, судово-правової реформ.

Окремі аспекти принципів конституції досліджували, зокрема, В. Б. Авер'янов, В. М. Горшеньов, А. П. Заєць, І. П. Ільїнський, А. І. Лепешкін, М. І. Козюбра, А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, Л. Т. Кривенко, С. Л. Лисенков, В. Т. Маляренко, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабінович, Ю. М. Тодика, В. М. Шаповал, Б. В. Щетинін.

Однак комплексних досліджень теорії принципів конституції та практики їх реалізації не проводилось. Дефініція будь-якого поняття, терміну має бути чіткою і розкривати повністю їх зміст, що сприятиме правильному й однозначному їх застосуванню. Водночас вона не повинна бути ідеологізованою.

Стосовно принципів конституції немає єдиного підходу до їх визначення. Під принципами Радянської Конституції розуміли основоположні ідеї та положення, які визначають найбільш суттєві риси, якісні властивості Конституції як Основного закону, суспільства і держави .

В. М. Шаповал принципи буржуазної конституції визначає як зумовлені закономірностями розвитку капіталістичного суспільства основні засади його соціально-економічної організації та державно- політичного устрою, втілені в самій конституції, що визначають її зміст і встановлюють загальну спрямованість та найбільш суттєві риси всього конституційно-правового регулювання .

Поряд із загальним визначенням принципів конституції в юридичній літературі зі всієї їх сукупності виділяють основні принципи і пропонують їх дефініцію.

Під основними принципами конституції, як зазначає І. П. Ільїнський, розуміють основоположні керівні засади устрою суспільства і держави, які юридично закріплені в основному законі .

Б. В. Щетинін вважав, що основні принципи конституції - це не тільки принципи державного права, а й принципи всіх інших галузей радянського права, вбачаючи в цьому їх особливість як основних, на відміну від інших принципів, закріплених у конституції, так званих галузевих [1]. Таке надмірно широке визначення основних принципів конституції є неприйнятним, оскільки за своїм змістом воно охоплює принципи права. Незважаючи на органічний взаємозв'язок принципів конституції з принципами права, ці поняття не можна розглядати як тотожні.

Тенденція виокремлення основних і звичайних принципів конституції зберігається і в сучасний період. До основних принципів Конституції України народовладдя; державний суверенітет; пріоритет прав і свобод людини і громадянина; унітаризм; поділ влади; соціальну, демократичну, правову державу; верховенство права; політичний і економічний плюралізм; законність; свободу особи і її розвиток; рівноправність усіх громадян незалежно від національності та інші чинники; оптимальне поєднання форм прямої та представницької демократії. На їх думку, принципи Конституції України є визначальними засадами, головними ідеями, що закріплюють закономірності розвитку економічної, політичної та соціальної систем суспільства, правовий статус людини і громадянина, які повинні братися до уваги при створенні поточного галузевого законодавства. Конституційні принципи визначають сутність Конституції, її зміст, а також основи всіх галузей національного права.

Принципи мають нормативний характер, вони є обов'язковими для виконання [2]. Принципи конституції відрізняються від інших її норм своїм змістом і значущістю. У них закладені визначальні, фундаментальні положення, що закріплюють найважливіші напрями, правила функціонування суспільства, держави, особи, соціальні цінності, об'єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людини, громадянського суспільства.

У загальних принципах втілюються основні, визначальні ідеї, засади, її призначення і соціальна роль. Це принципи народного та державного суверенітету, здійснення державної влади, не відчужуваності та непорушності прав і свобод людини і громадянина тощо.

Спеціальні принципи мають обмежену сферу дії, поширюючись на конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це принципи функціонування органів державної влади, виборності органів місцевого самоврядування тощо.

За характером впливу на суспільні відносини сфери правового регулювання, ступенем формальної визначеності принципи Конституції можна диференціювати за сферою впливу на суспільні відносини та правову систему на дві великі групи: загальносоціальні та спеціальні або спеціально-юридичні.

Першу групу складають, зокрема, такі принципи: суверенітету народу, демократичної, соціальної, правової держави, здійснення державної влади на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову, верховенства права, верховенства і прямої дії норм конституції, діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичної, ідеологічної, економічної багатоманітності, права власності, визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, свободи думки і слова, совісті та переконань (статті 1, 5, 6, 8, 19, 5, 13, 14,41, 3, 34, 35, 36).

Спеціально-юридичними принципами є: верховенство права, закону, найвищої юридичної сили і прямої дії норм Конституції, точне й неухильне додержання Конституції, рівність перед законом і судом, єдність прав і обов'язків, презумпція невинуватості, чинності законів, обмеження зворотної дії законів, правосуддя, незалежності суддів, судочинства (статті 8, 68, 24, 23, 62, 57, 58, 124, 126, 129).

За призначенням у механізмі правового регулювання конституційні принципи поділяються на матеріальні, які здійснюють вплив на суспільні відносини і встановлюють правила поведінки учасників конституційно-правових відносин, та процесуальні, що визначають форми, в яких матеріальна норма може бути реалізована. До останніх відносяться принципи правосуддя і судочинства (статті 124, 125, 126, 129). Закріплення в Конституції України загально-соціальних та спеціально-юридичних принципів дозволяє ефективніше впливати на регулювання суспільних відносин, втілення в життя загальнолюдських цінностей, ідеалів справедливості, гуманізму, демократії, становлення громадянського суспільства.

За сферою поширення принципи конституції можна класифікувати на універсальні — загальні для всієї національної правової системи, для всіх галузей права (принципи верховенства права, демократизму, конституційності, соціальної, правової держави); міжгалузеві - властиві двом і більше галузям права (принципи рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності, гласності судового процесу); принципи галузі конституційного права та його підгалузей (принципи виборчого права, виборчого процесу) та принципи правового інституту галузі (єдиного громадянства, правового статусу особи).

За функціями і предметом правового регулювання можна виділити принципи інститутів Конституції: конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина, правосуддя, виборів, територіального устрою тощо. Втілені у відповідних положеннях, норми Конституції-принципи мають найвищу, навіть у порівнянні зі звичайними нормами, юридичну силу і пряму дію. Тому при реалізації певної норми Основного Закону України важливо правильно визначитися, чи є вона за своїм змістом простою нормою чи нормою-принципом. Складність їх розмежування полягає в тому, що воно має здійснюватися шляхом інтерпретації.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що принципи Конституції України - це матеріалізовані в її нормах визначальні положення, основні засади, вихідні ідеї, основоположні загальнообов'язкові правила, найважливіші соціальні цінності, що мають загальну значущість і найвищу імперативність.

Від інших конституційних норм їх відрізняє вища юридична сила, тобто принципам Конституції надається пріоритет у застосуванні. Принципи Конституції України органічно пов'язані з принципами права України і водночас мають особливості. їх співвідношення необхідно розглядати як особливе, конкретне і загальне.

Принципи Конституції України не можна ототожнювати з принципами галузі конституційного права України. Вони є частиною принципів галузі конституційного права і співвідносяться з ним як одиничне (частина) і ціле.

Принципи Конституції України можна класифікувати за сферою впливу на суспільні відносини: загальносоціальні та спеціальні (спеціально-юридичні); за призначенням у механізмі правового регулювання - матеріальні та процесуальні; за сферою поширення - універсальні, загальні, міжгалузеві, галузеві; за функціями і предметом правового регулювання - принципи інститутів Конституції України.

РОЗДІЛ 4. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

Будь-яка конституція покликана встановити певні правила (принципи), за якими мають будуватися найважливіші суспільні відносини. Приписи конституції встановлюють соціально-політичне обличчя держави, фіксують вихідні принципи їх функціонування й розвитку. В сучасній Конституції України цьому присвячено передовсім I розділ.

Ст. 1 Конституції України проголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава” [3;4].

Суверенітет – одна з найстаріших категорій конституційного права. За часів середньовіччя суверенами вважалися монархи. В ХVI ст. видатний мислитель Ж.Боден висунув концепцію народного суверенітету, за якою джерелом влади в будь-якій державі є народ. “Суверенітет і незалежність держави означають , що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами” [2;30].

Демократичний характер української держави означає, що вона має на меті створення сприятливих умов для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами.

Характеризуючи державу як соціальну, Конституція передбачає орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної політики, виявом чого є забезпечення прав людини, формування доступних для різних верств систем освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, підтримки малозабезпечених прошарків.

Ст. 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою. Це означає, що в її межах немає інших утворень з ознаками суверенітету і правами вступати у відносини з іншими державами або вийти зі складу України.

За сучасних умов в різних країнах існують дві форми правління. «Такими формами є:

а) монархія, в якій вища влада належить одній особі (імператору, королю, шаху і т.п.), котра цю владу дістає у спадщину, або, в рідких випадках, обирається довічно;

б) республіка, в якій вищу владу здійснює колегіальний орган (парламент, народні збори тощо), котра обирається громадянами даної держави на певний строк” [2; 33].

Ст. 5 Конституції України проголошує республіканську форму правління в Україні. В цій статті також зазначено: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування” [3;4].

Конституція України закріплює за народом виключне право визначати і змінювати конституційний лад. Інакше кажучи, тільки з волі народу, виявленої на всеукраїнському референдумі, можлива зміна принципів організації та функціонування механізму держави.

Основні засади взаємовідносин держави й особи викладено у статтях 3 та 4 нової Конституції. Людина, її здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою суспільною цінністю. Саме права і свободи людини та їх втілення в реальність визначають основний зміст і спрямованість нашої держави. У ст. 3 закріплено принцип відповідальності держави за свою діяльність перед людиною. Він підтверджує серйозність проголошеного курсу на побудову правової держави.

Ст. 4 встановлює принцип єдиного українського громадянства. Підстави й порядок набуття й припинення громадянства визначені Законом.

Ст. 6 Конституції проголошує: “Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову” [3;5]. Реалізація цього принципу в практичній діяльності державного механізму покликана запобігти концентрації всієї влади в руках однієї особи чи одного органу, що, як свідчить історичний досвід, загрожує свавіллям у здійсненні керівництва державою. Важливою передумовою втілення в практику цього принципу є створення системи взаємних стримань і противаг між різними гілками влади. Для запобігання переваги однієї гілки влади над іншими необхідна чітко визначити компетенцію кожної з них та створити реальні можливості уникнути спроб будь-якої гілки влади виконувати непритаманні їй функції.

Теорія поділу влади була висунута ще європейськими просвітниками XVII-XVIII cт. Більшовики, прийшовши до влади в 1917 році, знехтували нею, наділивши контрольовані ними Ради і законодавчими, і виконавчими повноваженнями. Повернення радянського суспільства до принципу поділу влади відбулося в роки ініційованої М.С.Горбачовим перебудови. У відповідності до даного принципу до складу парламенту не можуть обиратися працівники виконавчих органів, у т.ч. міністри. Не можуть бути депутатами й судді. Виконавчий аппарат мусить бути підпорядкований законодавчим органам, а суд і прокуратура – незалежні від обох. Це елементарна основа організації правової держави.

У ст. 8, 9 та 19 Конституції викладено основні засади побудови та функціонування національної правової системи. До таких засад належать наступні:

• принцип верховенства права. “…Всі положення правових норм повинні неухильно втілюватись у життя. При цьому невиконання правових приписів не може бути виправдане будь-якими міркуваннями щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо” [2;37]. І громадяни України, і державні установи повинні дотримуватися правила: якщо те чи інше положення зафіксоване в нормах нормативно-правовому акті, значить, воно безперечно є доцільним і справедливим;
• принцип найвищої юридичної сили Конституції. Всі без винятку закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися тільки на основі та в цілковитій відповідності з конституційними нормами. Якщо прийняті закони суперечать Конституції, вони визнаються недійсними і не підлягають виконанню;
• наділення положень Конституції властивостями норм прямої дії. Це означає, що конкретні конституційні приписи повинні впливати на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатись у зв’язку з відсутністю тих або інших роз’яснювальних актів. Велике значення має гарантованість судового захисту прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України;
• обов’язкова відповідність змісту міжнародних договорів, укладених Україною, положенням її Конституції. У разі крайньої необхідності приєднання до міжнародної угоди, що суперечить Конституції можливе тільки за умови внесення відповідних змін до Основного Закону;
• визнання ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства України. Реалізація положень таких міжнародних угод забезпечується відповідними правовими засобами нарівні з приписами законів України;
• недопустимість примусу до виконання того, що прямо не передбачено законодавством. “…Тут йдеться не тільки про примусове здійснення тих або інших протиправних дій. Забороняється примушувати виконувати й такі дії, що не забороняються законом і спрямовані на досягнення позитивних результатів, але закон прямо не вимагає їх обов’язкового здійснення” [2;38]. Зокрема, таким, що суперечить Конституції буде визнано примусова вимога робити благочинні внески або вступати до громадсьої організації.
• функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування виключно на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Ці органи можуть вирішувати тільки ті питання, які Конституція або закони прямо відносять до їхньої компетенції. Вони не можуть перевищувати свої повноваження, повинні здійснювати їх у цілковитій відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом. Такі норми спрямовані на запобігання свавілля в діяльності державних органів.