Функції і механізм фінансового менеджменту

1. Сутність фінансового  менеджменту, його основні цілі, завдання функції

Суть  фінансового менеджменту 

      Господарський механізм нашої держави неухильно  рухається в напрямку утворення саморегульованої економіки, використання різних форм власності та ринкових важелів. Для забезпечення успіху в цих, ще досить незвичних для наших господарників, умовах необхідно пильно стежити за найменшими змінами в сфері фінансів. Той, хто хоче займатися бізнесом, повинен вивчати дедалі складніші методи з метою можливо найточнішого передбачення ситуації у конкурентній боротьбі. Адже ситуації постійно змінюються як в самій організації, так і навколо неї. Своєчасне виявлення змін в житті суспільства, фінансовій сфері дає змогу оперативно формувати відповідні реакції на ці зміни.

      В умовах ринкової економіки суттєво підвищується значимість ефективного управління фінансовими ресурсами. Від того, наскільки ефективно і доцільно вони трансформуються в основні та обігові фонди, а також в засоби стимулювання робочої сили, залежить фінансовий рівень підприємства в цілому, його власників та працівників. Фінансові ресурси в цих умовах набувають першочергового значення, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що трансформується безпосередньо і з мінімальним часовим лагом в будь-який інший вид ресурсів. Роль фінансових ресурсів важлива на всіх рівнях управління (стратегічному, тактичному, оперативному), але найбільшого значення вони набувають в плані стратегії розвитку підприємства.

      Керування є процесом вироблення і здійснення керуючих впливів. Керуючий вплив — це вплив на об'єкт керування, призначений для досягнення мети керування. Вироблення керуючих впливів включає збір, передачу й обробку необхідної інформації, прийняття рішень. Здійснення керуючих впливів охоплює передачу керуючих впливів і при необхідності перетворення їх у форму, безпосередньо сприйману об'єктом керування.

      Менеджмент  у всіх своїх рішеннях керується  економічними міркуваннями. Тому будь-яка  дія менеджменту — це захід  економічного характеру. В основі менеджменту лежать цілеспрямований пошук, безупинне навчання й організація роботи для найбільш ефективного використання всіх ресурсів, у тому числі фінансових. Фінансовий менеджмент є частиною загального менеджменту. 

      Фінансовий  менеджмент можна визначити як систему раціонального й ефективного використання капіталу, як механізм керування рухом фінансових ресурсів. Фінансовий менеджмент спрямований на збільшення фінансових ресурсів, інвестицій і нарощування обсягу капіталу. У загальному вигляді фінансовий менеджмент можна представити наступною схемою (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 – Загальна схема  фінансового менеджменту

      Дана  схема дає загальне уявлення про  фінансовий менеджмент як про механізм керування рухом фінансових ресурсів. Кінцева мета такого керування відповідає цільовій функції господарського суб'єкта – одержанню прибутку.

      Будь-який вид підприємницької діяльності починається з пошуку відповіді  на такі три ключові запитання:

      1. Якою повинна бути величина  і оптимальний склад активів підприємства, щоби досягнути поставлених перед ним цілей та завдань?

      2. Де знайти джерела фінансування  і яким має бути їх оптимальний склад?

      3. Як організувати поточне і  перспективне управління фінансовою  діяльністю, щоби забезпечити платоспроможність  і фінансову стійкість підприємства?

      Вирішуються ці питання в колі фінансового менеджменту, що є однією з важливих підсистем загальної системи управління підприємством.

      Фінансовий  менеджмент має справу з фінансами  організації, її грошовими коштами, залученими у виробничо-господарську діяльність, і спрямований на підготовку рішень, що приймаються в зв’язку з формуванням та функціонуванням оптимальної структури фінансових коштів організації з метою максимізації прибутку. Логіка його функціонування показана на рис. 1.2.

Отже, об’єктом управління у фінансовому менеджменті є сукупність умов здійснення грошового обігу, кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між господарюючими суб’єктами та їх підрозділами в господарському процесі. Суб’єкт управління — це група спеціалістів, яка за допомогою фінансових інструментів, методів та відповідної фінансової інформації здійснює цілеспрямований вплив на функціонування об’єкта. Вплив суб’єкта на об’єкт управління характеризується такими властивостями. 

Рисунок 1.2 — Структура і процес функціонування підсистеми фінансового управління на підприємстві

      По-перше, будь-який об’єкт управління являє  собою системну сукупність взаємодіючих елементів, що складають єдине ціле. Фінансова система входить у соціально-економічну систему, в основі якої лежать інтереси людей. Сукупність суспільних, колективних і особистих інтересів впливає на становище системи і процес її розвитку. Оскільки кожному елементу фінансової системи властиві свої особливості, то можна сформулювати таке правило фінансового менеджменту: завжди необхідно забезпечувати фінансову стійкість системи в цілому, а не тих чи інших її елементів або підсистем.

      По-друге, вплив суб’єкта на об’єкт управління може здійснюватися тільки за умови циркулювання відповідної інформації між керуючою і керованою підсистемами. Процес управління незалежно від його конкретного змісту завжди передбачає отримання, передачу, переробку та використання інформації (див. рис. 1.2).

      По-третє, фінансова система є складною, динамічною і відкритою. Складність фінансової системи визначається неоднорідністю складових елементів, різнохарактерністю зв’язків між ними та структурними особливостями. Динамічність фінансової системи зумовлена тим, що вона перебуває в постійному динамічному розвитку, має справу з постійно змінною величиною фінансових ресурсів, видатків, доходів, попиту і пропозицій на капітал. Фінансова система є відкритою системою, оскільки обмінюється інформацією з зовнішнім середовищем.

      Фінансовий менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління. Фінансова стратегія підприємства визначає, яким чином і на яких умовах будуть залучатися фінансові ресурси, як буде відбуватися розрахунок за залученими коштами і як буде будуватися амортизаційна політика, як будуть використовуватися залучені підприємством фінанси для досягнення стійкого високого дивіденду або поступового росту курсу акцій на фондових біржах тощо.

      Тактика — це конкретні методи і прийоми  для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики є вибір найбільш оптимального рішення і найбільш привабливих в даній господарській ситуації інструментів управління. 

Функції фінансового менеджменту

      В основі фінансового менеджменту  лежать форми поділу праці, у яких відображається функціональний зміст управлінської діяльності. Функції фінансового менеджменту визначають формування структури керуючої системи. Розрізняють два основних типи функцій фінансового менеджменту: функції об'єкта керування і функції суб'єкта керування.

      До  функцій об'єкта керування у фінансовому менеджменті належать наступні конкретні функції:

      організація грошового обігу, постачання фінансовими  засобами й інвестиційними інструментами (цінностями), постачання основними й оборотними фондами (тобто устаткуванням, сировиною, матеріально-технічним забезпеченням), організація фінансової роботи і т.д. Функції суб'єкта керування являють собою загальний вид діяльності, що виражає напрямок здійснення впливу на відносини людей у господарському процесі й у фінансовій роботі. Ці функції, тобто конкретний вид управлінської діяльності, послідовно складаються із збору, систематизації, передачі, збереження інформації, вироблення й ухвалення рішення, перетворення його в команду. Функції суб'єкта керування у фінансовому менеджменті включають планування, прогнозування, організацію, регулювання, координування, стимулювання, контроль.

      Планування у фінансовому менеджменті відіграє істотну роль. Адже, щоб дати команду, треба скласти завдання, програму дії, а для цього необхідно розробити план фінансових заходів, одержання доходів, ефективного використання фінансових ресурсів. Функція керування — фінансове планування — охоплює весь комплекс заходів як щодо вироблення планових завдань, так і щодо втілення їх у життя. Фінансове планування являє собою також процес розробки людьми конкретного плану фінансових заходів, тобто звичайний вид діяльності людини. Для того, щоб ця діяльність була успішною, виробляються методологія і методика розробки фінансових планів.

      Прогнозування у фінансовому менеджменті являє собою розробку на тривалу перспективу змін фінансового стану об'єкта в цілому і різних його частин. Прогнозування, на відміну від планування, не ставить завдання безпосередньо здійснити на практиці розроблені прогнози. Ці прогнози являють собою передбачення відповідних змін. Особливістю прогнозування є також альтернативність у побудові фінансових показників і параметрів, що визначає варіантність розвитку фінансового стану об'єкта керування на основі тенденцій, що намітилися. Прогнозування може здійснюватися як на основі екстраполяції минулого в майбутнє з урахуванням експертної оцінки тенденції зміни, так і на основі прямого передбачення змін. Ці зміни можуть виникнути зненацька. Керування на основі передбачення цих змін вимагає вироблення у фінансового менеджера визначеного чуття ринкового механізму й інтуїції, а також застосування гнучких негайних вирішень.

      Організація у фінансовому менеджменті — об'єднання людей, що спільно реалізують фінансову програму на основі визначених правил і процедур. До цих правил і процедур належать: створення органів керування, побудова структури апарату керування, установлення взаємозв'язку між управлінськими підрозділами, розробка норм, нормативів, методик і т.п.

      Регулювання у фінансовому менеджменті являє собою вплив на об'єкт керування, за допомогою якого досягається стан стійкості фінансової системи у випадку виникнення відхилення від заданих параметрів. Регулювання охоплює головним чином поточні заходи щодо усунення виниклих відхилень від графіків, планових завдань, установлених норм і нормативів.

      Координація у фінансовому менеджменті — погодженість робіт усіх ланок системи керування, апарату керування і фахівців. Координація забезпечує єдність відносин об'єкта керування, суб'єкта керування, апарату керування й окремого працівника.

      Стимулювання у фінансовому менеджменті — спонукання працівників фінансової служби до зацікавленості в результаті своєї праці. За допомогою стимулювання здійснюється керування розподілом матеріальних і духовних цінностей у залежності від кількості і якості витраченої праці.

      Контроль у фінансовому менеджменті являє собою перевірку організації фінансової роботи, виконання фінансових планів і т.п. За допомогою контролю збирається інформація про використання фінансових засобів і про фінансовий стан об'єкта, розкриваються додаткові фінансові резерви і можливості, вносяться зміни у фінансові програми, організацію фінансової роботи, фінансового менеджменту. Контроль припускає аналіз фінансових результатів. Аналіз, у свою чергу, є частиною процесу планування фінансів. Отже, фінансовий контроль служить зворотним боком фінансового планування і повинен розглядатися як його складова частина: контроль за виконанням фінансового плану, за виконанням прийнятих рішень.

      Підходи до рішення управлінських задач можуть бути найрізноманітнішими, тому фінансовий менеджмент має багатоваріантність. Багатоваріантність фінансового менеджменту означає поєднання стандарту і неординарності фінансових комбінацій, гнучкість і неповторність тих і інших способів дії в конкретній господарській ситуації. Головне у фінансовому менеджменті — правильна постановка мети, що відповідає фінансовим інтересам об'єкта керування. Фінансовий менеджмент дуже динамічний. Ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану об'єкта керування. Тому фінансовий менеджмент повинен базуватися на знанні стандартних прийомів керування, умінні швидко і правильно оцінювати конкретну фінансову ситуацію, здатності швидко знайти оптимальний, якщо не єдиний, вихід з цієї ситуації. У фінансовому менеджменті готових рецептів немає і бути не може. Він учить тому, як, знаючи методи, прийоми, способи рішення тих чи інших господарських задач, домогтися відчутного успіху для конкретного господарського суб'єкта. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Механізм реалізації фінансового менеджменту

       Фінансовий  менеджмент набуває практичного  втілення завдяки фінансовій політиці підприємства.

       В останні роки проблемі визначення фінансової політики надається важливе значення, приділяється велика увага з боку держави та підприємств, присвячується значна кількість публікацій. Проте єдиної думки щодо теоретичного аспекту цього питання сьогодні не існує/

       Слід  відмітити, що в сучасних умовах поняття фінансової політики пов’язується не тільки зі сферою держави, а й з окремими галузями економіки, з підприємницькими структурами, з населенням, в залежності від рівня задач, які вирішує фінансова політика.

       В найбільш загальному вигляді під  фінансовою політикою розуміють спосіб організації і використання фінансових відносин. При цьому, фінансову політику розглядають на наступних рівнях:

світовому;

макроекономічному;

мікроекономічному.

       Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, територіями, соціальними групами населення. На мікроекономічному рівні – в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів, реалізації фінансового менеджменту.

       Фінансова політика підприємства, як реалізація фінансового менеджменту, включає  багато складових, таких як:

облікова політика;

кредитна політика;

політика управління грошовими засобами;

політика управління витратами;

дивідендна політика тощо.

       Вибір варіанту облікової політики підприємство здійснює у відповідності до Закону України “Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

      В рамках кредитної політики вирішується  питання про забезпечення оборотними засобами, а саме визначається розмір власного оборотного капіталу та потреба  в залученому; необхідність залучення  довгострокових кредитів; вивчається структура капіталу і фінансова стійкість підприємства.

       Політика  управління грошовими потоками пов’язана  з оптимізацією залишків коштів на рахунках підприємства, мінімізацією розривів між надходженням коштів і  їх використанням, застосуванням різноманітних  схем розрахунків. Поняття “грошові потоки” вперше з’явилось в економічній науці після другої світової війни в США. Двоїста природа грошового потоку проявляється в тому, що він використовується для оцінки як доходності, так і ліквідності підприємства.

       Політика управління витратами реалізується за допомогою системи планів та бюджетування, передбачає розробку кошторисів (бюджетів) за основними елементами витрат і здійснення ефективного контролю за їх виконанням.

       Дивідендна  політика повинна призвести до рівноваги інтересів як власників, так і менеджерів та інвесторів у відповідності до теорії агентських відносин, а також теорії портфелю, теорії структури капіталу з метою максимізації ціни підприємства. За цих умов можливі наступні варіанти дивідендної політики:

дивіденди як постійний процент від прибутку;

дивіденди як фіксовані  виплати;

дивіденди як виплати  гарантованого мінімуму та екстра дивіденди;

дивіденди як виплати  акціями.

      Сам процес реалізації фінансової політики на підприємстві відбувається в три  етапи, серед яких:

розробка науково  обгрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств;

побудова й  використання відповідного фінансового  механізму;

здійснення практичних дій, направлених на досягнення розроблених  цілей та поставленої мети.

     Розробка науково обґрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств формується на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва і стану потреб підприємства і його власників. Перший етап полягає у визначенні мети, цілей та основних задач фінансової політики. Перший етап реалізації фінансової політики на підприємстві залежить від економічного стану держави, мети створення підприємства, організаційної форми та форми власності даного підприємства. Визначення основних напрямків використання фінансів полягає у розробці стратегії і тактики фінансової політики, виходячи з поставленої мети, враховуючи можливості зростання і зменшення фінансових ресурсів, а також зовнішніх і внутрішніх факторів.

     Другий  етап реалізації фінансової політики полягає у створенні відповідного, адекватного фінансового механізму. Даний етап залежить від використання елементів фінансового механізму, його форм і методів формування, організації фінансів підприємств, ринку цінних паперів, а також від створеного правового поля в державі та від поєднання директивного і регулюючого видів фінансового механізму. Фінансовий механізм – це найбільш динамічна частина фінансової політики, його зміни відбуваються з вирішенням різних тактичних задач, він відразу реагує на всі зміни, які відбуваються у суб’єктів фінансових відносин.

     Здійснення  практичних дій, які направлені на досягнення поставленої мети, означає побудову відповідної системи управління фінансами. Прямий вплив фінансової політики на економіку починається саме на третьому  етапі її реалізації. Цей етап визначається змістом і процесами, що відбуваються на перших двох етапах реалізації фінансової політики. Даний етап передбачає спрямовану діяльність господарюючого суб’єкту фінансових відносин, що пов’язана з практичним застосуванням фінансового механізму. Така діяльність здійснюється спеціальними організаційними структурами – фінансово-економічним апаратом підприємства. Управління використовує ряд методів: прогнозування, планування, регулювання, контроль. Всі ці методи забезпечують реалізацію заходів фінансової політики.

     Важливо підкреслити, що реалізація фінансової політики можлива, якщо кожний етап є  відповідним й адекватним: поставленій  меті – адекватний фінансовий механізм, фінансовому механізму – відповідна система органів управління. Всі етапи реалізації фінансової політики взаємопов’язані і взаємообумовлені.

     В узагальнюючому вигляді механізм реалізації фінансової політики представлений  на рис. 1.3 (див. рис. 1.3).

Рис. 1.3. Етапи реалізації фінансової політики

     Перший  етап визначає фінансову стратегію  підприємства (формування довгострокових цілей фінансової діяльності) і залежить від особливостей здійснення фінансового менеджменту. Тому виникає необхідність класифікації підприємств за наступними ознаками:

форма власності (державне, колективне, приватне);

організаційно-правова  форма діяльності (товариство, кооператив, комунальне підприємство);

галузева ознака (сфера матеріального виробництва, обслуговування, посередницька діяльність);

розмір підприємства (велике, середнє, мале);

розмір власного капіталу;

монопольне становище  на ринку (спеціалізоване, багатопрофільне);

виробнича характеристика й структура підприємства, технологічний цикл;

стадія життєвого  циклу (створення, розвиток, поділ на дочірні підприємства, банкрутство).

     Другий  етап реалізації фінансової політики полягає у формуванні тактики  фінансового менеджменту, а саме: в маркетингових дослідженнях, прийнятті цінових рішень, орієнтації в сегментах фінансового ринку, управлінні основним і оборотним капіталом, забезпеченні фінансовими ресурсами, збалансуванні термінів надходження грошових коштів, забезпеченні рентабельності тощо.

     Третій  етап вирішує основну задачу фінансового  менеджменту – побудову ефективної системи управління фінансами, тобто  створення відповідної фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги і складність задач, що вирішуються, фінансова служба підприємства може бути представлена:

фінансовим управлінням  – на великих підприємствах;

фінансовим відділом – на середніх підприємствах;

фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського  обліку, але й питаннями фінансової стратегії – на малих підприємствах.

Структура фінансової служби представлена на рис. 1.4.  

Рис. 1.4. Структура фінансової служби підприємства. 

     На  бухгалтерію покладаються обов’язки вести бухгалтерський облік підприємства та формувати його відкриту публічну фінансову звітність у відповідності до встановлених вимог та положень.

     Аналітичний відділ зобов’язаний аналізувати й  оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань по прибутку, обсягам виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.

     Відділ  фінансового планування розробляє  плани та бюджети підприємства (баланс доходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів і пасивів тощо).

     Оперативний відділ  виконує збір рахунків, накладних, простежує їх оплату, забезпечує ефективні взаємовідносини з банками з приводу безготівкових розрахунків та отримання готівкових коштів, контрагентами – з приводу оплати товарів, послуг, вирішення спірних питань, державою – з приводу сплати податків, обов’язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.

     Відділ  по роботі з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелем цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції доходності і ризику.

     Функціонування  будь-якої системи управління фінансами  здійснюється в рамках чинних законодавчих актів і нормативної бази.

     У вітчизняній теорії та практиці питання  стратегічного управління діяльністю підприємством до цього часу недостатньо  розроблені. Частково це пояснюється  тим, що функція стратегічного управління тривалий час належала державі. Крім того, дається взнаки недосконалість правового, законодавчого, економічного регулювання в державі, а також нестабільність законодавчої бази, відсутність практичного досвіду у фахівців.

     Проте, в світовій практиці стратегічний менеджмент як наукова галузь і як напрям практичної діяльності існує та еволюціонує вже більше півсторіччя і в сучасних умовах ґрунтується на класичній схемі розвитку підприємства:

     1-й  етап – підприємство починає  вертикально інтегруватися для  ефективного проникнення на суміжні  ринки; з позиції фінансового менеджменту цей етап стратегії підприємства характеризується пошуком нових джерел фінансування своєї діяльності, об’єднання капіталу та фінансових ресурсів;

     2-й  етап – підприємство намагається  розширити свою частку на цих  ринках з метою підвищення  рентабельності своїх видів та напрямів діяльності, які є результатом вертикальної інтеграції, з позиції фінансового менеджменту – відбувається пошук нового „дешевого” капіталу;

     3-й  етап – підприємство намагається  краще використати свої ринкові  можливості через розширення гами товарів та послуг, урізноманітнення своєї пропозиції; в рамках фінансового менеджменту – підвищення ефективності використання капіталу та фінансових ресурсів;

     4-й  етап – підприємство розуміє  неспроможність надалі зростати  шляхом проникнення на суміжні ринки, звертає увагу на можливі напрями диверсифікації, які не пов’язані з існуючими напрямами діяльності, у фінансовому менеджменті – пошук нових напрямків вкладення капіталу, зміна його структури.

     Така  загальна модель стратегії підприємства та стратегії фінансового менеджменту актуалізована глобалізацією економіки, інтернаціоналізацією ринків. Стратегічне мислення вимагає не тільки підтримання цілісності підприємства та певної оптимальної структури капіталу, а вимагає ефективного поєднання категорій „продукт – ринок”, „капітал – ринок”.