Класифікація адміністративно-правових норм

Класифікація адміністративно-правових норм 

Адміністративне право як галузь права складається  з величезної кількості правових норм, різноманітних за своїм змістом, цільовому призначенню та засобом  правового впливу на регульовані  суспільні відносини. Наприклад, диспозиція адміністративно-правових норм може виражатися у багатьох різноманітних вказівках. Санкція може передбачати заходи дисциплінарного або адміністративного впливу. Крім того, кожна адміністративно-правова норма має свої особливості, що виражаються у рівні узагальненості правил, що містяться в ній, їх юридичній силі та ін. У зв’язку з цим норми адміністративного права можуть бути розділені по групам та видам, тобто класифіковані.

В сучасній теорії права останнім часом поширюється  думка щодо поділу норм права головним чином на дозвільні й заборонні. Але така класифікація не враховує особливостей адміністративно-правового регулювання відносин, що складаються у сфері державного управління. Ці відносини надто різноманітні за своїм характером, тому не можуть бути упорядковані тільки двома групами норм[1].

Інфраструктура  правового регулювання управлінських  відносин складається з різноманітних  за своїм характером норм, оскільки здійснити надійну організацію  цих відносин за допомогою норм єдиного  напрямку, наприклад, за допомогою лише забороняючих або тільки уповноважуючих норм неможливо.

У літературі іноді  затверджується, що для адміністративного  права найбільш властиві норми зобов'язуючої  орієнтації. Світовий досвід свідчить, що норми заборони можуть складати 5-10, а норми зобов'язання 10-15 відсотків від загальної кількості правових норм. Існує думка, що у суспільстві настає криза, як тільки кількість норм-дозволів у праві знижується до 50 відсотків. На жаль, останнім часом спостерігається тенденція до збільшення норм заборони, порушення яких тягне адміністративну відповідальність, у той час як є можливість замінити норми заборони дозвільними нормами.

Кожна норма, відрізняючи  специфічними ознаками, існує і діє  не сама по собі. Строгі системні зв'язки і залежності означають їх погоджене, комплексне і навіть «одномоментне» застосування, оскільки саме адміністративно-правові норми займають найбільший правовий простір у ланцюзі: закон - підзаконний акт - акти виконання - документ. Найчастіше не одна норма, а їхня сукупність, причому як однорідних, так і неоднорідних, створюють цілісний ефект адміністративно-правового впливу.

Сказане дозволяє додати розрізненню адміністративно-правових норм особливу значимість як у теоретичному, так і практичному відношенні. Воно проводиться не ізольовано від загальної класифікації правових норм, що дається в книгах, підручниках по теорії права і яка добре відома читачу.

Останнім часом  були зроблені спроби провести класифікації адміністративно-правових норм з урахуванням  нової практики і наукових розробок. Як критерії служили: предмет регулювання (норми матеріальні і процесуальні, що підрозділяються на адміністративно-юрuсдuкційні й адміністративно-процедурні), юридичний зміст (зобов'язуючі, що забороняють, уповноважуючі, що стимулюють, рекомендаційні), адресати, масштаб застосування, обсяг регулювання, внутрісистемні і загальнообов'язкові.[2] З такою класифікацією в основному можна погодитися, хоча вона є недостатньо повної і не виражає всього різноманіття адміністративно-правових норм насамперед по характері їхній регулюючого впливу.

Класифікація  адміністративно-правових норм переслідує мету більш точнішого визначення змісту, функціонального призначення  і ролі різних груп адміністративно-правових норм, що складають єдину галузь адміністративного права. В залежності від конкретних практичних цілей класифікації, можуть бути обрані різні критерії її здійснення. У теорії адміністративного права правозастосовної практиці найбільш частіше використовуються такі критерії класифікації, як: за спрямованістю змісту, за адресами або суб’єктами, за формою припису, за галузевою належністю, за межею дії, за ступенем загальності, за повнотою викладених велінь, за юридичною силою.

1. За спрямованістю  змісту:

а) такі, що закріплюють  порядок утворення і правовий стан суб’єктів. Наприклад:

– Державну адміністрацію  утворює Президент;

– Державну митну  службу створює Президент України. Положення про державну митну  службу України затверджує Президент  України;

– Територіальні  митні управління створюються Кабінетом Міністрів України. Створення, реорганізація і ліквідація митниць та інших митних установ здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністром фінансів України;

– Державне патентне відомство України Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності (Держпатент України) здійснює функції центрального органу державної виконавчої влади в сфері правової охорони промислової власності;

– Державний  комітет рибного господарства України  є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України, і входить до складу агропромислового комплексу України;

– Державний  комітет України по туризму (Держкомтуризм) є центральним органом державної  виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України;

б) такі, що визначають форми і методи управлінської  діяльності, наприклад:

– головним завданням  Держпатенту України є: розробка ефективних норм і методів державного регулювання відносин у сфері  охорони промислової власності; забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про об’єкти промислової власності;

– Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення  від наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до покладених на нього  завдань: установлює форми і правила, бере участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення та іншого шкідливого впливу, забезпечення екологічної безпеки, визначає критерії, затверджує норми і правила з ядерної та радіаційної безпеки, транспортування і зберігання ядерних матеріалів і радіоактивних речовин, поводження з відходами, фізичного захисту ядерних матеріалів, конструювання та експлуатації обладнання атомних станцій та джерел іонізуючих випромінювань;

– Службові особи  митних органів при виконанні  покладених на них обов’язків взаємодіють  з представниками органів державної  виконавчої влади, місцевого і регіонального  самоврядування, правоохоронних органів, підприємств, установ та організацій;

в) такі, що встановлюють порядок проходження державної  служби, права і обов’язки державних  службовців.

Як відомо, в  Україні діє Закон від 16 грудня 1993 року “Про державну службу”, яким визначається порядок проходження державної  служби в державних органах та їх апараті (розділ 4). Стаття 24, регламентуючи проходження державної служби, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних із службою, проводиться відповідно до категорії посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються”.

Цим же законом  визначаються правові обов’язки  державних службовців:

– Основними  обов'язками державних службовців є:

· додержання Конституції  України та інших актів законодавства  України;

· забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

· недопущення  порушень прав і свобод людини та громадянина;

· безпосереднє виконання покладених на них службових  обов'язків, своєчасне і точне  виконання рішень державних органів  чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

· збереження державної  таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання  обов'язків державної служби, а  також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

· постійне вдосконалення  організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

· сумлінне виконання  своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх  повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а уразі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

– Державні службовці мають право:

· користуватися  правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і  законами України;

· брати участь у розгляді питань і прийнятті  в межах своїх повноважень  рішень;

· одержувати від  державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

· на повагу особистої  гідності, справедливе і шанобливе  ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

· вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою  службовця;

· на оплату праці  залежно від посади, яку він  займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

· безперешкодно  ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

· на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання  своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

· вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

· на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

· на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

· захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих  державних органах та у судовому порядку.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних  характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції;

г) такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управління, наприклад:

– Держмитслужба контролює відповідно до законодавства України проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил;

– Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України здійснює державний контроль: за додержанням вимог законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки; за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об’єктів природно-заповідного фонду України; додержанням норм і правил екологічної, ядерної і екологічної безпеки об’єктів ядерної енергії; додержанням правил зберігання, транспортування, застосування та поховання токсичних радіоактивних та інших особливо небезпечних речовин і матеріалів, засобів захисту рослин і мінеральних добрив, промислових і побутових відходів;

д) такі, що регулюють  управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями, наприклад:

– Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення  від наслідків Чорнобильської катастрофи України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює комплексне управління та регулювання в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

– обласна, Київська, Севастопольська міська державна адміністрація (далі державна адміністрація) є органом державної виконавчої влади відповідно в області, містах Києві, Севастополі;

е) норми, що встановлюють права і обов’язки громадян у  сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави, у тому числі адміністративну відповідальність за порушення громадянами своїх обов’язків. Це право на об¢єднання в політичні партії і громадські організації, право на внесення пропозицій щодо поліпшення діяльності органів управління тощо.

2. За адресами  або суб’єктами 

– адресовані органам  державно-виконавчої влади;

– адресовані іншим  державним виконавчо-розпорядчим  органам;

– адресовані державним  службовцям;

– адресовані державним  підприємствам, закладам, організаціям;

– адресовані недержавним  об¢єднанням, підприємствам, закладам;

– адресовані громадянам.

Наприклад, міністерства та інші центральні органи державної  виконавчої влади, підприємства, установи, організації, господарські об¢єднання, а також громадяни, яким у встановленому порядку надано право виготовляти, придбавати, зберігати, перевозити і використовувати предмети, матеріали і речовини, відкривати підприємства, майстерні та лабораторії, на які поширюється дозвільна система, повинні забезпечити її належну охорону і правильне використання у господарській діяльності.

3. За формою  припису: 

зобов’язуючі (приписні) – ці норми зобов’язують здійснювати  певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому  на роботу організація зобов’язана видати наказ; у разі одержання скарги громадянина орган управління зобов’язаний розглянути її в певний термін; для здійснення певних видів діяльності підприємства зобов’язані одержати ліцензію; підприємства, заклади, організації зобов’язані подавати податковим органам звіти за встановленою формою тощо;

Заборонні –  ці норми забороняють вчинення тих  чи інших дій в умовах, які нею  визначені. Заборони можуть мати або  загальний, або спеціальний характер. Наприклад, заборона вчиняти дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, є загальною, а заборона міліції застосовувати спеціальні засоби щодо неповнолітніх – спеціальною;

Повноважні (дозвільні, диспозитивні) – ці норми уповноважують  адресата (або дозволяють йому) діяти  в рамках вимог норми за своїм розсудом, проте підкоряючись правовому режиму, який нею встановлено. Фактично ці норми надають адресату вибір: або чинити певні дії, або не чинити їх. При цьому слід мати на увазі, що конкретний юридичний зміст цих норм залежить від особливостей їх адресата. Якщо адресатом адміністративно-правових норм є державні виконавчі органи (або є їх посадові особи), то ситуація, не змінюючись по суті, набуває особливе юридичне забарвлення.[3]

Так, громадянину  надається можливість самостійно вирішувати питання реалізації свого права на скаргу. Він може, на свій розсуд, подати або не подати скаргу на неправомірні дії посадових осіб.

Аналогічним чином  такі норми регулюють компетенцію  підприємств, надаючи можливість вибирати той чи інший вид діяльності. Однак, якщо вибір зроблено, то підприємство повинно функціонувати у певному правовому режимі. Так, адміністративно-правовою нормою передбачається, що виробництво алкогольних напоїв здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності за наявності спеціального дозволу (ліцензії).

Якщо адресатом  є виконавчі органи, то ситуація, не змінюючись за суттю, набуває особливого юридичного забарвлення. У виконавчого  органу немає свободи розсуду, характерної  для громадянина, тобто відсутня свобода вибору варіанту поведінки. Його поставлено у значно жорсткіші рамки, на нього покладено певні повноваження; використання цих повноважень у конкретній ситуації одночасно є юридичним обов’язком, ухилитися від виконання якого він не має права. Так, орган, що порушує питання про адміністративне правопорушення, зобов’язаний визначити правопорушнику міру стягнення, як це передбачено адміністративно-правовою нормою даного типу. Проте вибір конкретної міри стягнення (штраф, попередження тощо) здійснюється цим органом на свій розсуд. Такий розсуд зветься адміністративним.

Під адміністративним розсудом розуміють прояв ініціативи з боку виконавчого органу при  виборі засобів реалізації своєї  компетенції у межах умов, передбачених нормою:

Стимулюючі (заохочувальні) – це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин, встановлюють різні пільги (наприклад, у сфері оподаткування). Так, постановою Кабінету Міністрів України встановлена така стимулююча норма: не застосовувати до підприємств з іноземними інвестиціями фінансових санкцій за неплату податку на додану вартість у період з 18 лютого до 19 червня 1995 року;

Рекомендаційні  – особливість правової природи  цих норм у тому, що рекомендації, саме вони містяться у таких нормах, як правило, не мають юридично-обов¢язкового характеру. Такого роду норми не містять у собі прямо виражених приписів, а дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розв’язання завдань, що виникають. Наприклад: рекомендувати сільськогосподарським виробникам насіння буряку і цукрових заводам у 1996 році ведення зустрічної торгівлі за оптово-відпускними цінами у межах таких норм . (постанова Кабінету Міністрів України).

4. За галузевою  належністю:

матеріальні – характеризуються тим, що юридично закріплюють комплекс обов’язків і прав, а також відповідальність учасників управлінських відносин, тобто фактично адміністративно-правовий статус органів управління і їхніх посадових осіб. У них знаходить вияв той правовий режим, у рамках якого повинна функціонувати система державного управління. Такі норми нерідко називають статичними. В адміністративно-правових нормах регламентується правовий режим, що визначає діяльність не тільки органів виконавчої влади і місцевої адміністрації, але й інших учасників управлінських відносин. (Приклади: право громадянина звернутися зі скаргою й обов'язок відповідного органа (посадової особи) ретельно розібратися з доводами заявника, ужити заходів і у встановлений термін дати відповідь; обов'язок підприємця представити місцевої адміністрації відповідну документацію, а останньої – зареєструвати підприємство; обов'язок проходження процедури ліцензування при намірі здійснення конкретного виду комерційної діяльності, і т.п.) Матеріальні адміністративно-правові норми передбачають заборони й обмеження на ту чи іншу діяльність (дії), адміністративні санкції за їхні порушення і компетенцію відповідних органів по застосуванню цих санкцій.

процесуальні  – регламентують динаміку державного управління і пов’язаних з ними управлінських відносин. Ними визначається порядок прийому, розгляду, вирішення скарг і заяв, порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення тощо. Або іншими словами процесуальні адміністративно-правові норми визначають загальні правила, порядок, процедуру нормотворчої, правозастосовної і юрисдикційної діяльності органів державного управління й інших суб'єктів адміністративного права. Їх призначення – визначати порядок реалізації юридичних обов’язків і прав, встановлених матеріальними нормами. В українському законодавстві на сьогоднішній момент процесуально врегульовані в основному лише адміністративно-юрисдикційні норми. Процесуальні норми регулюють відносини по реальному виконанню положень, що містяться в матеріальних правових нормах, причому в кожнім конкретному інституті адміністративного права можна знайти специфічні процесуальні положення і процедури. Наприклад, в інституті державної служби до процесуальних норм відносяться: порядок вступу на службу; процедура переміщення службовця і проходження служби; порядок проведення атестації; присвоєння спеціальних звань і рангів; дисциплінарне провадження; процедура звільнення і т.д.

5. За межею  дії: 

у просторі –  дія норм у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила. У деяких випадках адміністративно-правові норми можуть бути міжтериторіальними, приміром, відомчі норми органів управління транспортом; територією дії норм можуть бути окремі економічні зони. Наприклад, підтримати ініціативу Кабінету Міністрів України і створити в порядку експерименту строком на п’ять років Північнокримську експериментальну економічну зону “Сиваш” в адміністративних межах Красноперекопськ, Армянськ та Красноперекопського району Автономної Республіки Крим.

Можливий “вихід” таких норм за межі державного кордону, коли вони регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном;

у часі: дія адміністративно-правових норм у часі може обмежуватися будь-якими  термінами (строкові норми) або не обмежуватися будь-якими термінами (безстрокові норми).

Прикладами строкових  норм є: норми, що містяться в документах, які регламентують питання постачання продукції державі, розміщення державних  замовлень, формування державних контрактів. Як правило, вони діють протягом календарного року; Північнокримська експериментальна економічна зона “Сиваш” утворена терміном на п’ять років.

6. За ступенем  загальності: 

загальні –  мають загальне значення, наприклад: документами, які підтверджують  громадянство України, є паспорт  громадянина України, а для осіб до 16 років – свідоцтво про народження;

міжгалузеві –  регулюють яку-небудь одну функцію  в усіх галузях (норми міжгалузевого  управління), наприклад, контроль за додержанням  антимонопольного законодавства у  процесі приватизації здійснюється Антимонопольним комітетом України;

галузеві –регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих  міністерств та відомств. Такий саме характер мають норми, що містяться  у законах, відповідних документах Президента України, Кабінету Міністрів України, якщо їх вплив не виходить за межі конкретної галузі. Наприклад: колективне сільськогосподарське підприємство (далі підприємство) є добровільним об¢єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції і товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування;

місцеві – норми  місцевих органів державної виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.

7. За повнотою  викладених велінь:

визначені;

банкетні (відсильні), наприклад, посадові особи міліції мають право у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських об¢єднань або трудових колективів.

8. За юридичною  силою: 

– викладені  в законах;

– викладені  в указах;

– викладені  в постановах;

– викладені  в рішеннях;

– викладені  в наказах тощо.

Зробимо висновок: правильне розрізнення і формування адміністративно-правових норм має  важливе теоретичне і практичне  значення. Воно дозволяє уловити і виразити дух адміністративно-правового регулювання і вибрати необхідні для цього заходи. Висока якість норм - запорука успіху такого регулювання. Потрібно здобувати навички «нормоутворення», уникаючи настільки частої на практиці плутанини актів і норм, що містяться в них. Корисно, по досвіду Міністерства юстиції Німеччини, випускати і регулярно обновляти Рекомендації зі складання і написання текстів законів, постанов і інших актів. Чиновники, депутати, громадяни зможуть успішно використовувати такі рекомендації у своїй діяльності.

Зробимо висновок: правильне розрізнення і формування адміністративно-правових норм має важливе теоретичне і практичне значення. Воно дозволяє уловити і виразити дух адміністративно-правового регулювання і вибрати необхідні для цього заходи. Висока якість норм - запорука успіху такого регулювання. Потрібно здобувати навички «нормоутворення», уникаючи настільки частої на практиці плутанини актів і норм, що містяться в них. Корисно, по досвіду Міністерства юстиції Німеччини, випускати і регулярно обновляти Рекомендації зі складання і написання текстів законів, постанов і інших актів. Чиновники, депутати, громадяни зможуть успішно використовувати такі рекомендації у своїй діяльності.