Комунікаційні соціальної відповідальності мас медіа

У сучасному світі насамперед екологічні політика та безпека виступають на одне з провідних місць і безпосередньо залежать від інформації та процесів навколо неї. Інформацію розглядають як стратегічну "сировину" демократії. Але таке значення вона відіграє не тільки в становленні суспільного ладу. На прикладі Чорнобильської трагедії можна побачити, як оперування інформацією позначилося на майбутньому різних народів та поколінь. Та межі компетенції екологічної політики не обмежуються лише проблемами подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Як саме буде висвітлюватися в ЗМК усе різноманіття сфер застосування екологічної політики, знов не визначено. Хоча журналісти здатні зробити значний внесок у формування екологічної політики, але робиться це не завжди достатньо ефективно, що, втім, не виключає широких резервів на майбутнє в практиці подібних заходів.  

Не дивно, що й  преса приділяє цьому досить мало уваги. Але такий стан справ веде до кризи в суспільстві. Екологічна та суспільнополітична преса може й  повинна впливати на прийняття рішень державними, промисловими, комерційними й громадськими структурами: "…засоби масової iнформацiї як носiї полiтичної iнформацiї та iнститут, зацiкавлений у розквiтi держави, допомагають владi творити полiтику, а полiтикам – пiдтримувати державнiсть як головний гарант прав i свобод особистостi i громадянина" .  

Преса є найстарiшим видом журналiстики, її родоначальником. Розширення i диференцiацiя аудиторiї преси, новi соцiальнi завдання, науковотехнiчна революцiя породжують необхiднiсть виникнення нових видiв i типiв перiодичних видань, включаючи програми та канали електронної преси.  

Престиж друкованої преси пов'язаний, зокрема, з тим, що її журналiсти мають бiльшу ступінь  незалежності завдяки численним  полiтичним баталiям, якi дозволили їм поступово закрiпити свiй авторитет i свою законнiсть. Звичайно, аудiовiзуальна преса теж має немалий престиж. Її "зiрки" бiльш вiдомi, нiж основна частина журналiстiв друкованої преси. Проте незастарiла iнформацiя, що справляє великий вплив, у бiльшостi випадкiв походить із письмових джерел. І в нас сьогоднi найсерйознiшi полiтичнi кризи, викликанi втручанням ЗМК, пов'язанi переважно з дiями друкованої преси [ ]. Саме тому обрано як приклад екологічної комунікації масову комунікацію в пресі, яка має чималий досвід висвітлення екологічних проблем.  

Важливим є обмін  досвідом між спеціалістами, які займаються висвітленням цієї тематики. Загальні завдання Міжнародного клубу журналістів зазначають, що екологічна журналістика складається сьогодні як нова, окрема галузь нашої професії. Її правила й принципи мають бути сформульованими на основі міжнародного досвіду. Просвіта широкої громадськості й підтримка добровільної діяльності повинні стати головними завданнями екологічної журналістики.  

Як саме це буде вирішуватися в ЗМК, не визначено. Фахівці вважають, що "брак об'єктивної i повної екологiчної iнформацiї, препарування її в засобах  масової iнформацiї i сьогоднi не дає  змоги оцiнити важливiсть i першочерговiсть екопроблем самому народовi України" . Недооцінюється й роль неурядових організацій. Хоча вони здатні зробити значний внесок у формування екологічної політики. Особливо це стосується організацій, котрі займаються впливом на формування екологічного законодавства.  

Наприклад, однією з  них є "Екоправо". Вона допомагає  захищати екологічні права громадян у суді. Видавницька діяльність організації, спрямована на розповсюдження екологоправової інформації, теж значна. Нею були зроблені переклади іноземної літератури з цих питань і надруковано низку книжок, зокрема: "Роль громадян у застосуванні законодавчих актів з охорони навколишнього природного середовища"; видано збірку "Екологічне законодавство України", у котрій надруковано всі екологічні закони України. Також випускається екологоправовий щоквартальник, в якому є юридичні консультації, екологічні та інші закони України, досвід закордонних громадських організацій, інформація органів влади та парламенту.  

Як вважає професор С.Кравченко зі Львова, "право  на вільний доступ до екологічної  інформації і на її поширення є  надзвичайно демократичним положенням. Щоб брати участь у прийнятті  рішень, які можуть мати негативний вплив на довкілля та здоров'я людей, громадськість потребує повної та достовірної інформації, мусить доводити її до відома громадян через засоби масової інформації" .  

Cоціолог О.Стегній  зі служби СоцисГеллап зробив  висновки, що сприяння у створенні  й сервісі комунікаційної та  інформаційної інфраструктури для  споживачів екологічної і соціальної інформації одночасно на локальному, регіональному та глобальному рівнях є пріоритетна проблема розвитку екологічної спільноти. Інакше кажучи, усі ми ще відчуваємо інформаційний голод.  

ЗМК повинні подолати його, ширше висвітлюючи екологічні проблеми, адже як вважає А.З.Москаленко, "інформаційний голод – не менша небезпека для молодої  держави, ніж голод фізичний" . ЗМК відіграють виключно важливу роль у системі соціального управління. Тому екологічній освіті фахівців і особливо журналістів треба приділяти постійне значення.  

Також є потреба  в зміні висвітлення природоохоронних і екологічних проблем узагалі. Ця проблематика потребує повсякденної уваги від ЗМК, а не епізодичного підходу. Для досягнення цього необхідною є, насамперед, підготовка відповідних фахівців та консолідація екологів, активістів природоохоронного руху з журналістами. Поява різноманітних помилок, що виникають через недостатнє знання екологічних проблем, котрі розглядаються журналістами, лише шкодить загальній справі. Екологічна тематика мусить, нарешті, перестати бути рідкісною.  

Протягом тривалого  часу поняття глобальної екологічної  кризи в нас було майже відсутнє. У цьому контексті цікавий з багатьох причин аналіз видань, які тією чи іншою мірою висвітлюють проблеми довкілля. Поперше, ця тема лише недавно почала з'являтися в пресі, але стала так швидко розвиватися, що спричинила виникнення нових газет і журналів. Подруге, зараз існує певне коло проблем, пов'язаних з екологічною кризою, наслідками Чорнобильської катастрофи, шляхами розвитку атомної та альтернативних видів енергетики й іншими питаннями, висвітлення яких потребує певного рівня спеціальних знань, філософського осмислення накопиченого досвіду тощо. Потретє, уже є певний досвід екологічної думки України як у минулому, так і тепер. Цей пласт привабливий не тільки для дослідження, але й для практичного використання. Саме багатство природи належить до факторів, котрі сприяли формуванню українського національного характеру.  

Історичний екскурс  у процес формування екологічної  свідомості українців свідчить, що любов до природи є однією з національних рис. Екологічну культуру етносу розглянув український філософ В.С.Крисаченко . Органічне поєднання збереження навколишнього середовища та відродження України є однією з важливих складових становлення української журналістики, передумовою відродження національних цінностей. Працівники засобів масової комунікації покликані, на думку вітчизняного вченого В.В.Лизанчука, найактивніше допомагати українському народові будувати свій державний дім на засадах національнодуховних цінностей, звичаїв .  

І хоча в минулому можна знайти чимало цікавого, справжній  плідний розвиток екопреси стався лише за останні десятиріччя. Вона взяла на себе важку роль формувача екологічної свідомості в суспільстві.  

В історії розвитку екопреси України можна виділити такі етапи:  

· 1) підготовчий – пов'язаний із появою й активною діяльністю студентських дружин охорони природи, зміною соціальної свідомості після Чорнобильської катастрофи, формуванням природоохоронної громадськості, виникненням і веденням постійних тематичних розділів у пресі;  

· 2) виходу незареєстрованих екологічних видань невеликими тиражами на низькоякісній поліграфічній  базі, але швидко реагуючих на потребу  отримання незалежної й оперативної  інформації, чого не могла забезпечити  преса того періоду;  

· 3) масове виникнення видань державних і громадських  екологічних організацій, публікації яких розраховані на широке коло читачів;  

· 4) поява видань, що орієнтуються на певну читацьку аудиторію, відповідають її цілеспрямованим  запитам і мають принципово нові способи розповсюдження з використанням  сучасної техніки.  

"20 років тому замітка, а тим більше нарис про природу були в газеті незвичайним, майже стороннім явищем. І неодноразово на тих же “летючках” доводилося чути: “А навіщо це треба газеті?”", – писав у 1976 році журналіст В.Пєсков . Такий стан речей не можна було вважати нормальним. Тому зусилля громадськості, а зокрема журналіста популярної "Комсомольской правды" В.Пєскова, спрямовуються на активне привертання уваги до екологічних проблем у пресі.  

Відомий еколог із СанктПетербурга, професор Новіков, який мав ще й гарне  почуття гумору, зібрав деякі досить дивні вирази, котрі з'явилися  в пресі в 1970ті роки: "екологічна жилетка", "екологічний велосипед" і навіть "екологічна порнографія" .  

Поки журналісти винаходили черговий, на цей раз "екологічний  велосипед", стан довкілля погіршувався. І хоча тривали запеклі дискусії в пресі на захист Байкалу, Кедрограда та інших унікальних місць, ідеологічна  система Радянського Союзу активно  протидіяла будь яким починанням природоохоронців. Однак такі акції стали предтечею  змін у людській свідомості щодо стану довколишнього середовища й сприяли розвиткові природоохоронної справи й екологічної журналістики зокрема. Починають з'являтися перші ґрунтовні матеріали на захист природи, які не зловживають описами її краси, а розповідають про сплюндровану рідну землю.  

Значення такої  роботи особливо підкреслюють активісти екологічного руху В.Є.Борейко та О.Г.Листопад [ ]. Український дослідник історії природоохорони та природоохоронної пропаганди В.Є.Борейко зазначає, що "першою в Україні з 1959 року звернула увагу на природу республіканська “Робітнича газета”, яка стала флагманом охорони природи в українській пресі майже на 30 років. Екологічну тему в ній вів журналіст Н.В.Якименко. За три перші роки (19591961) він використав у статтях близько п'яти тисяч листів трудівників, яким було не байдуже торкалися теми охорони довкілля. З початку 60х років до природоохоронної теми долучаються журнал “Перець”, газети “Радянська Україна”, “Правда Украины”, “Киевская правда”, деякі обласні партійні газети. З початку 1960 року “Робітнича газета” перша в Україні почала випускати щомісяця природоохоронну сторінку (6 колонок). 29 жовтня 1960 року в ній виступив зі статтею “Боротьба за красоту” Максим Рильський" .  

У 1971 році в Києві  починає виходити науковопопулярний  бюлетень "Рідна природа", який згодом отримав статус журналу. Для початку сімдесятих років окремі його виступи були досить сміливими. Але значного впливу на розвиток подій у природоохоронній справі вони не мали. Сьогодні це "товстий" кольоровий журнал, проте з реальною періодичністю лише два рази на рік.  

Аналогічні тенденції  розвитку можна простежити і в  інших країнах СНД. Зокрема, дослідники з Росії вважають: "екологічну пресу Радянського Союзу до кінця 1980х років разом з натуралістичними, мисливськими та науковими виданнями царської Росії можна віднести до предтечі екологічної преси. Справжній прорив у екологічній гласності зробила не спеціальна екологічна, а саме звичайна преса, зчинивши галас з приводу перекиду північних річок, наслідків Чорнобилю, проблем збереження Байкалу та деяких інших" .  

Відлига в розвитку екопреси починається лише наприкінці 1980х років. Але сприяє цьому не поступова зміна свідомості людей і державних структур, а різка переоцінка цінностей після подій 26 квітня 1986 року. Населення шукає правди. Та навіть головна газета тих часів "Правда" пропонувала лише спів "прип'ятських солов'їв" власного кореспондента Одинця.  

Проходить ще кілька років після атомної трагедії, поки під час усезагальної екологізації громадської думки настає пом'якшення секретного режиму щодо екологічної інформації. Демократизація суспільства сприяє довгоочікуваним "пологам". У березні 1988 року наукововиробниче об'єднання "Прип'ять" створює газету "Вестник Чернобыля". Тематика її перших виступів мало чим відрізняється від публікацій звичайної районної газети.  

"Спочатку ніхто  не думав, що ми займатимемось екологією, – стверджує редактор цього видання Микола Лябах, – але оскільки ми були в самісінькому пеклі, у нас не було іншого виходу. Наша газета на сто відсотків екологічна". На жаль, погодитися зараз із такою думкою важко. Бо більшість матеріалів газети нині має виключно проатомний характер і відбиває інтереси атомного лобі в Україні. Хоча варто зазначити, що в перших випусках газети досить об'єктивно висвітлювалися події в 30километровій зоні відчуження та за її межами. Конфедерація Спілок журналістів нагородила колектив редакції премією "За мужність і професіоналізм". Аналізуючи процес екологізації преси, Микола Лябах в інтерв'ю газеті "Спасение" сказав: "Тут є прямий зв'язок між екологією і політикою. Якщо уряди в Україні, Білорусі, Росії визнають, що ці країни знаходяться в стані екологічної катастрофи, вони повинні турбуватися про екологічну пресу. І якщо говорити про премію, то це символічно, що наш колектив помітили. Справа врятування Землі виходить зараз на головне місце, і добре, що це розуміють хоча б наші колеги з Конфедерації Спілок журналістів" .  

Першим демократичним  виданням стає газета "Зелений Світ", нульовий презентаційний номер якої виходить у 1989 році. Хоча офіційно вона починає своє літочислення з квітня 1990 року. Газета відображає історію "зеленого" руху й зміни, які відбуваються в ньому. Тому спочатку в ній переважали матеріали, які стосувалися політичної екології, а зараз пріоритет надається загальноекологічним проблемам, моральним аспектам взаємодії людини й природи. Редакція "Зеленого Світу" випустила спеціальні номери, які присвячені етнографії, народній медицині, репресованим за радянської доби діячам природоохоронного руху, екологічним злочинам військових тощо. У газеті ведеться рубрика з екологічного виховання дітей "Зелений клас". Зараз зроблено акценти на передрук інформаційних повідомлень інших ЗМК.  

1990 рік став роком народження багатьох екологічних видань. У березні у Львові вийшов перший номер вісника Товариства Лева, дружин охорони природи й екологічного відділу Львівського міськкому комсомолу "Зелений Дзвін" з періодичністю один раз на місяць. Незважаючи на погане поліграфічне оформлення, матеріали газети були гострими, різноманітними й вельми актуальними. "Зелений Дзвін" інформував про екологічні проблеми західного регіону України, вів хроніку акцій "зелених", висвітлював чорнобильську проблематику, знайомив з міжнародними природоохоронними організаціями. Спеціальна рубрика "Джерельце" була присвячена екологічному вихованню. Через невирішені економічні проблеми видання змушене було припинити своє існування.  

У березні ж виходить і тернопільська газета "Екологічний  сполох", яка висвітлює регіональні  екологічні проблеми, діяльність Українського товариства охорони природі (УТОП) на місцях.  

Квітень – вийшов перший номер республіканського  вісника УТОП під назвою "Голос товариства". Але така назва не була вдалою, тому надалі газета стала називатися "Трилисник". Видання, в основному, розповідає про роботу УТОП.  

У травні побачив  світ екологічний вісник Миколаївської області "Рідна природа", який присвячується місцевим проблемам охорони довкілля. Нарівні з природоохоронним активом області, участь у роботі газети беруть і члени секції пропаганди екологічних знань обласної організації журналістів.  

Червень – починає  видаватися вісник Вінницької обласної Ради УТОП "Природа і люди". Видання друкує звіти природоохоронних організацій, інформує про екологічну ситуацію в області.  

З червня 1990 року на базі газети профспілок Чернівецької області "Практика" видавалась газета "Джерела Буковини". Але нині вихід її припинено. Проте з'явилась газета "Зелена Буковина"  

Грудень – на базі газети "Радянська Україна" виходить газета "Екологія і здоров'я", засновниками якої виступає Український державний  акціонерний консорціум "Екологія і здоров'я". Газета об'єднала зусилля  вчених, медиків, фінансистів, забезпечила  інформування роботи консорціуму, розповідала  про сорбенти, які він виробляє. Не дивлячись на те, що газета мала фінансування, її видання було короткочасним.  

Аналогічну назву  отримала дніпропетровська обласна  газета з щомісячною періодичністю  та вдалим дизайном, газетою в газеті "Народна медицина", матеріалами російською та українською мовами.  

За редакцією науковотехнічної Ради Шацького національного парку, відділу екології й охорони природи Любомльської районної газети в 1990 році виходив екологічний альманах "Озерний край". Видання містило різноманітну інформацію, присвячену орнітології, дендрології, гідрології, фітології, іхтіології та іншим наукам. З 1991 року альманах перетворився на журнал. Однак при цьому дещо змінилася тематика видання, після чого воно почало адресуватися рибалкам та мисливцям. Останнім часом журнал не видається.  

У 1991 році починає  виходити екологічний вісник Національної Академії наук України, Інституту клітинної біології й генетичної інженерії "Ойкумена". Видання публікує наукові статті, публіцистичні та інформаційні матеріали, вміщує резюме англійською мовою. Нині існування вісника припинено.  

З вересня 1991 і до кінця 1993 року виходить газета "Эхо Чернобыля". Видання розповідало про реальні масштаби наслідків Чорнобильської катастрофи, уміщувало резюме окремих матеріалів англійською мовою. У вересні 1992 року на базі газети створено інформаційне агентство, яке зареєстроване як екологічний видавничий центр "ЭхоВосток". Сьогодні його колектив випускає новий кольоровий журнал "Зелена енергетика".  

Чорнобильську тематику висвітлював журнал "Заложники  Чорнобиля", що видавався в 1992 році в Житомирі й був заснований газетою "Житомирський вісник".  

З грудня 1991 року виходить екологічний вісник Луганської області "Криница". Видання відзначається стабільною періодичністю й різноманітною тематикою, широкою читацькою аудиторією в Україні й Росії.  

У 1992 році видається перший номер газети "ДніпроСлавута". Але періодичний випуск її починається лише з 1993 року. Із січня 1994 року – це екологічний вісник України. Виходив у Дніпропетровську, а потім у Києві на базі Інституту журналістики. Зараз видання припинило своє існування.  

З 1993 року в Одесі видається популярний природоохоронний журнал "Все живое", заснований Одеським державним зоологічним парком. Зараз виходить у світ чотири різні журнали, які виникли на його базі: "Все живое", "Жизнь птиц", "О кошках", "О собаках". З лютого 1992 й до 1993 року під назвою "Все живое" двічі на місяць виходить газета Одеського зоопарку.  

З грудня 1993 року виходить бюлетень Товариства охорони й вивчення птахів України під назвою "Crex crex".  

Екологічні видання  є також у Сумах – "Джерела", у Карпатському біосферному заповіднику  – "Зелені Карпати", у Вінниці – "Екологічний вісник Вінничини", "Екологія – здоров'я – життя" – у Черкасах, "Еко – Сумщина" – у Сумах, "Свята справа" ДніпровськоОрільського заповідника, журнал "Технополіс" тощо.  

На жаль, немає  природоохоронної газети в Харкові, хоча випуски "Озону", що видавався  тут на базі обласної молодіжної газети з 1989 року, користувалися популярністю в читачів. Екологічний журналіст Микола Морохін так змалював тоді ситуацію в Харкові: "Тут близько десятка дружин більше ніж у будьякому іншому місті. Склався й обласний молодіжний госпрозрахунковий центр “Озон”. А це цікаві міські виставки, проекти, пов'язані з охороною природи. Це навіть своя газета – додаток до обласної молодіжки. До речі, харків'яни одні з перших в Україні навчилися працювати з газетою, а отже, із сотнями тисяч людей, що її читають. У середині 80х тут випробували, так би мовити, екологічну “швидку допомогу”: зателефонувавши чи написавши в газету, можна було в будьякий кінець області викликати студентів біологів ХДУ, а вони старалися розібратися в проблемі, знайти винуватого, виправити" .  

З 1994 року свій бюлетень випускає неурядова екологічна організація "Екоправо". Зараз редакція значно поліпшила оформлення видання. Центр громадської екологічної адвокатури у Львові видає "Вісник екологічної адвокатури". У Харкові виходить "Экологоправовой вестник".  

У 1995 році в Києві  почали виходити оразу кілька нових  журналів, необхідність яких давно  відчувалась різними категоріями читачів. Від масової аудиторії було здійснено перехід до конкретних одержувачів екологічної інформації.  

Виданням, що використовувало  такий принцип, був журнал для  неурядових організацій "Екологічний  Експрес". Ураховуючи великий інтерес  до розвитку природоохоронного руху в Україні з боку зарубіжних партнерів, "Екологічний Експрес" мав паралельний  переклад своїх матеріалів англійською мовою. На жаль, журнал виходив лише рік.  

Великий успіх має  кольоровий дитячий журнал "Паросток". З'явившись у 1995 році, він упевнено тримається на ринку преси.  

З березня 1995 року в Донецьку стала видаватися газета "Наш край". Вона розрахована на широке коло читачів й пропонує найрізноманітнішу інформацію: від телепрограми до серйозних аналітичних статей спеціалістів у галузі охорони довкілля.  

З держав, що утворилися на пострадянському просторі, в Україну надходять видання "Белорусский климат", "Бумеранг", "Выживем вместе", "Заповедный вестник", "Зеленый крест", "Зеленый Луч", "Зеленый мир", інформаційний бюлетень Центру охорони дикої природи СоЕС для державних заповідників та національних парків, "Набат", "Природа", "Свет", "Спасение", "Третий путь", "Хранители радуги", "ЭкоХроника" та інші.  

В Україні є й  видання міжнародних організацій. У Львові, зокрема, виходить друком дайджест екологічної інформації з  питань довкілля міжнародної організації "World Information Transfer" (WIT) "Світовий екологічний журнал". У Києві за участі ЮНЕСКО видавався бюлетень ЮНЕП "Контакт". Екологічний видавничий центр "Юнікорн" випускав бюлетень Всесвітньої інформаційної служби з енергетики "WISE Україна". Періодичні випуски про свою діяльність з аналогічною назвою видавав "Грінпіс Україна".  

Відчутну інформаційну підтримку екологічним організаціям надають "Последние Новости". Це брошури, що видаються Європейським офісом "Friends of the Earth" ("Друзі Землі"). Вони розповсюджуються серед лідерів природоохоронного руху. Кожна з них присвячена актуальним для країн Центральної та Східної Європи проблемам і, крім інформаційної, виконують також методологічну функцію. Офіційний інформаційний бюлетень "Рятування Чорного моря" видає Екологічна програма по Чорному морю при глобальному фонді з охорони довкілля (GEF). Виходить у Стамбулі й перекладається, крім інших, і українською мовою.  

Кольоровий екологічний  бюлетень "Жива Україна" заснували  УкрЮНЕПКОМ, Головне управління національних природних парків та заповідної справи Мінекобезпеки України, товариство "Зелена Україна" Національного екоцентру та редакційний колектив. Під рубрикою "Екополітика" вміщуються актуальні повідомлення про всеукраїнські та міжнародні проекти, насамперед, з питань збереження біологічного різноманіття.  

Цікавим явищем є поява політичних екологічних видань. Партія Зелених України видає інформаційний бюлетень "Зелений вісник".  

З екологічних організацій України, що займаються не тільки екожурналістикою, але й підготовкою майбутніх спеціалістів у цій галузі, варто відзначити київську студію екологічної журналістики "Зелене досьє". Її завданням є виховання людей, що розповсюджують правдиву інформацію про стан природи та місце в ній людини. Благодійний інформаційновидавничий центр "Зелене досьє", на базі якого діє студія, видавав навчальну газету з однойменною назвою й бюлетень "Діти просто неба". Це був орган міжнародної конференції, яку організовано для здійснення інформаційного зв'язку й координації дій у період між пленарними засіданнями конференції. У рамках програми Тасіс, а зараз за підтримки Британської Ради, видається друкований та електроний "Екотиждень", в якому містяться екологічні повідомлення з України та світу.  

Національним екологічним  центром України засновано інформаційновидавниче  агентство "Довкілля", що займається, крім указаної діяльності, екологічною  освітою й вихованням.  

Значний вплив на активізацію громадськості має  інформаційний бюлетень ISAR "Єднання". Його друкована версія надходить  до близько тисячі адресатів, понад 300 ще отримують електронний варіант. Видання вміщує інформацію про різноманітні екологічні заходи, конкурси, дослідницькі та освітні програми, нові публікації, джерела екологічної інформації в Інтернеті та по електронній пошті.  

У 1996 році в Горлівці почав виходити журнал "Экология промышленных регионов" російською та англійською мовами. З метою пропаганди екологічно безпечних видів відпочинку створено журнал "Туризм сільський зелений". "Вісник" – таку назву має бюлетень, який висвітлює діяльність нового регіонального екологічного центру в Україні.  

Київський екологокультурний  центр спільно з Центром охорони  дикої природи Соціальноекологічного Союзу (Москва) видає науковопопулярний бюлетень "Збереження біорізноманіття та заповідна справа в Україні" та "Экологический гуманитарный журнал".  

1999 року в Києві  засновано журнал "ЭСТА (энергосберегающие  технологии и автоматизация)" російською та українською мовами. Він виходить за сприяння Держкомітету  України з енергозбереження та  Комітету промислової політики  України. Статті мають прикладний  характер і сприяють практичним  заходам з охорони довкілля.