Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Конвенції “Про ядерну безпеку”

План

Вступ

Розділ 1. Імплементація положень конвенції “Про ядерну безпеку”.

Розділ 2. Стуктура державних органів які здійснюють державне регулювання безпеки використання ядерної енергії.

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Впродовж кількох десятиліть в Україні здійснюється масштабна ядерна програма, але тільки з набуттям незалежності в національному Законодавстві проголошено пріоритет безпеки людини і довкілля як основи державної політики в ядерній галузі.

Приєднання України, як суверенної держави, до ряду міжнародних Конвенцій та Угод поклало на неї відповідальність та зобов'язання по дотриманню вимог цих правових актів. Зокрема, ратифікація Україною Конвенції з ядерної безпеки продемонструвала визнання нею:

• відповідальності за ядерну безпеку тих ядерних установок, що знаходяться під її юрисдикцією;

• необхідності забезпечення того, щоб використання ядерної енергії було безпечним, добре відрегульованим та екологічно раціональним;

• необхідності повсякчасного сприяння підтриманню високого рівня ядерної безпеки;

• зобов'язань щодо використання основоположних, сформульованих на міжнародному рівні керівних принципів безпеки.

Досвід розвинутих ядерних держав свідчить про те, що безпечне використання ядерних технологій пов'язане з вирішенням численних і складних проблем і можливе тільки за умов ефективного регулювання безпеки, управління нею та наявності адекватного наукового, аналітичного, технічного, методичного та експертного супроводу.

За кількістю ядерних енергетичних установок Україна посідає 8-е місце в світі і 5-е в Європі. Запорізька АЕС є найпотужнішою атомною електростанцією в Європі.

Розділ 1. Імплементація положень конвенції “Про ядерну безпеку”.

Основним нормативно-правовим актом, який визначає доктрину правової системи України, в тому числі й основи ядерного законодавства, беззаперечно є Конституція України 1996 р. Так, відповідно до ч. 1 ст . 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Без дієвого і гарантованого забезпечення безпеки у сфері поводження зрадіоактивними матеріалами неможливо вести мову про вірогідність реалізації зазначеної конституційної норми. Крім того, відповідно до положень ст . 16 Конституції України «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України,подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – ката-строфи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави».Зазначена конституційна норма чітко свідчить, що держава в особі її органів робить все можливе, щоб забезпечити нормальні екологічні умови існування суспільства і держави, в тому числі й забезпечення ядерної та радіаційної безпеки як обов’язкової складової екологічної безпеки України. Питання необхідності забезпечення екологічної безпеки визначено також в положенні ст . 50 Конституції України, де зазначено, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Таким чином, Конституція України, як Основний закон держави, визначає базові основи державної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки, складовою частиною якої є ядерна та радіаційна безпека.

До базових документів, які визначають стратегію забез-печення національної безпеки України, в тому числі й про-тидію ядерній злочинності, можна віднести і Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р¹. Зазначений Закон відповідно до пункту 17 час-тини першої статті 92 Конституції України визначає основи національної безпеки і відповідно засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Відпо-відно до положень Основного закону держави національна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, яка гарантує сталий розвиток суспільства, своєчасне вияв-лення, запобігання і нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам. Закон України «Про основи національної безпеки України» виділяє такі види загроз: політичну, економічну, військову, соціальну, екологічну, науково-технічну та інформаційну².

Катастрофа на Чорнобильській АЕС, її тяжкі наслідки планетарного масштабу, потреба забезпечення безпечних умов виробництва, використання, зберігання, транспортування, утилізації, вилучення і захоронення радіоактивних матеріалів, протидія незаконній діяльності з радіоактивними матеріалами, зростання світової загрози використання радіоактивних матеріалів терористичними організаціями та збільшення випадків порушення вимог державних стандартів і технологій виготовлення й поводження з радіоактив-ними матеріалами роблять особливо актуальним питання забезпечення ядерної та радіаційної безпеки як передумови і складової не тільки національної, а й міжнародної безпеки. Значення даного Закону полягає також у юридичній кодифікації термінів і визначень складових національної безпеки України та основних напрямів її забезпечення, що робить важливим даний нормативний акт для побудови системи заходів по протидії ядерній злочинності³.

Законодавчий рівень включає в себе сукупність законодавчо-правових актів, прийнятих Верховною РадоюУкраїни, які встановлюють правові засади організації та впровадження єдиної державної системи поводження з радіоактивними матеріалами на етапах видобування, переробки, збереження, експлуатації та утилізації, права та обов’язки суб’єктів ядерного регулювання тощо. Основними законами в Україні, які регулюють питання, пов’язан з використанням радіоактивних матеріалів, є такі: 1) Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»; 2) Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»; 3) Закон України«Про поводження з радіоактивними відходами»; 4) Закон України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, РАВ, інших джерел іонізуючого випромінювання» 5) Закон України «Про ратифікацію Додаткового протоколу до Угоди між Україною та МАГАТЕ про застосування гарантій у зв’язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї» від 16.11.2005 p., № 3092 та ряд інших.

17 грудня 1997 р. Верховною Радою України були ратифіковані два міжнародно-правові акти - Конвенція про ядерну безпеку та Угода між Україною і МАГАТЕ про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї.

Ратифікувавши Конвенцію про ядерну безпеку, Україна підтвердила свою прибічність принципам культури ядерної безпеки і забезпечення їх виконання на практиці (тобто безпечна робота АЕС, а не робота АЕС взагалі), готовність до відкритого діалогу з конкретних питань безпеки ядерних установок та пошуку оптимальних рішень (адже, згідно зі статтею 6 Конвенції навіть у випадку, якщо подальша експлуатація певного блоку не може бути безпечною, ніхто не збирається примушувати Україну до зупинки цього блоку, поки для цього не створені певні економічні та соціальні передумови).

У процесі підготовки до ратифікації Конвенції Міне-кобезпеки був проведений аналіз чинних законодавчих та нормативних актів, рішень, що приймались органами державної виконавчої влади різних рівнів, виконання цих рішень, а також поточного стану ядерно-енергетичної галузі та безпеки атомних електростанцій України з точки зору Конвенції про ядерну безпеку.

Висновки, зроблені Мінекобезпеки за результатами аналізу, були враховані народними депутатами України, тому Законом України «Про ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку» Кабінету Міністрів України було дано доручення в місячний термін внести до Верховної Ради України проекти Законів України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» та «Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки» з урахуванням положень Конвенції про ядерну безпеку.

Проект Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», що закладає правові основи створення ефективної дозвільної системи в сфері використання ядерної енергії відповідно до міжнародних зобов'язань України, було внесено Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради 24 листопада 1997 р.

Проект Закону України «Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки», в якому визначається розподіл компетенції щодо державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки між Мінекобезпеки та МОЗ, та закладаються основні правові засади для забезпечення незалежності цих органів при прийнятті регулюючих рішень, а також належних фінансових та людських ресурсів для їх діяльності, внесено до Верховної Ради України у березні 1998 р. Крім того, завершується узгодження пакету законопроектів, що встановлюють механізм належного фінансування заходів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

В процесі підготовки до ратифікації Конвенції Мінекобезпеки був проведений аналіз чинних законодавчих та нормативних актів, рішень, що приймались органами державної виконавчої влади різних рівнів, виконання цих рішень, а також поточного стану ядерно-енергетичної галузі та безпеки атомних електростанцій України з точки зору Конвенції про ядерну безпеку. В рамках цієї роботи також були отримані відповідні консультації від регулюючих органів Франції та Швеції. Цей аналіз показав наявність двох проблем, що потребують законодавчого врегулювання.

Перше. Внаслідок недосконалості законодавства і нормативної бази процес ліцензування де-юре суттєво відрізняється від загальноприйнятого в світі. Згідно з формулюваннями Законів України "Про використання ядерної енергії" та "Про підприємництво", відповідних постанов Кабінету Міністрів, об’єктом ліцензування є підприємницька діяльність, а не використання ядерної енергії. Так, у загальноприйнятій практиці (що відображено і Конвенцією) ліцензія видається експлуатуючій організації (оператору) на ведення всіх видів діяльності на певному етапі життєвого циклу ядерної установки (вибір майданчика, спорудження, введення в експлуатацію, експлуатація - на цьому етапі з певною періодичністю здійснюється переоцінка безпеки і ліцензія поновлюється чи видається повторно, зняття з експлуатації).

Процес ліцензування ядерних установок ніколи не обмежується певним терміном розгляду матеріалів, бо підставою для ліцензування слугує оцінка регулюючим органом, з точки зору забезпечення безпеки, поданих заявником (який стане експлуатуючою організацією після отримання ліцензії) звіту з аналізу безпеки ядерної установки, програми забезпечення якості та інших документів, що містять достатні підтвердження того, що ядерна установка не становитиме загрози для суспільства та довкілля.

Заходи, що забезпечують впевненість у тому, що діяльність інших суб’єктів (проектних організацій, постачальників обладнання тощо) не призведе до неприйнятного зниження рівня безпеки, є складовою частиною програми забезпечення якості, яку має реалізувати експлуатуюча організація, а також реалізуються через такі форми дозвільної діяльності як сертифікація, ліцензування тощо.

Друге. Поняття органу державного регулювання введено розділом IV Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", проте формулювання статті 23 зазначеного Закону дає можливість розглядати практично кожен орган державної виконавчої влади як орган державного регулювання, тоді як згідно з реальним розмежуванням функцій та положеннями Концепції таким органом (в розумінні Концепції) є Мінекобезпеки в особі Адміністрації ядерного регулювання.

На сьогодні цей орган не забезпечений адекватними фінансовими та людськими ресурсами (наприклад, його висококваліфікований персонал отримує в 6-7 разів менше, ніж персонал експлуатуючих організацій відповідної кваліфікації, а недостатність персоналу та фінансування не дає змоги навіть виконувати першочергові заходи по приведенню нормативної бази у відповідність з національним законодавством) і якщо така ситуація протримається ще рік-два, то кваліфікований персонал і регульованість безпеки буде втрачено повністю.

Висновки, зроблені Мінекобезпеки за результатами аналізу, були враховані народними депутатами України, тому Законом України "Про ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку" Кабінету Міністрів України було дано доручення в місячний термін внести до Верховної Ради України проекти Законів України "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії" та "Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки" з урахуванням положень Конвенції про ядерну безпеку.

Проект Закону України "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії", що закладає правові основи створення ефективної дозвільної системи в сфері використання ядерної енергії відповідно до міжнародних зобов’язань України, було внесено Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради 24 листопада 1997 р.

Проект Закону України "Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки", в якому визначається розподіл компетенцій щодо державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки між Мінекобезпеки та МОЗ, та закладаються основні правові засади для забезпечення незалежності цих органів при прийнятті регулюючих рішень, а також належних фінансових та людських ресурсів для їх діяльності, внесено до Верховної Ради України у березні 1998 р. Крім того, на даний час завершується узгодження пакету законопроектів, що встановлюють механізм належного фінансування заходів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Питання ядерної та радіаційної безпеки регулюються також низкою нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, зокрема:

"Положення про державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів" (затверджено Постановою КМУ від 18 грудня 1996 р. №1525);
"Порядок розроблення та затвердження норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки" (затверджено Постановою КМУ від 8 лютого 1997 р. №163);
"Порядок взаємодії органів виконавчої влади та причетних юридичних осіб в разі виявлення джерел іонізуючого випромінювання, які знаходяться у незаконному обігу" (затверджено Постановою КМУ від 4 березня 1997 р. №207);
"Положення про Державний регістр джерел іонізуючого випромінювання і оплату послуг на їх реєстрацію" та "Програма створення Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання" (затверджено Постановою КМУ від 4 серпня 1997 р. №847);
"Положення про організацію перевезення радіоактивних матеріалів територією України" (затверджено Постановою КМУ від 29 листопада 1997 р. №1332);
"Порядок спеціальної перевірки для надання дозволу до роботи на ядерних установках, з ядерними матеріалами" (затверджено Постановою КМУ від 25 грудня 1997 р. №1472).

В початковий період розвитку системи регулювання в країні використовувалась нормативна база, успадкована від колишнього СРСР. Але питання щодо необхідного її розвитку постало практично з перших кроків з огляду на таке:

радянські документи з ядерної та радіаційної безпеки розроблялися різними органами виконавчої влади без належної координації і не мали єдиної ідеологічної основи;
норми, правила та вимоги мали жорстко приписний характер і потребували адаптації в умовах розвитку інституту ліцензування, що ґрунтується на комплексному аналізі та оцінці безпеки;
низка важливих для безпеки аспектів практично лишилась поза сферою нормативного регулювання.

Після набуття чинності Законів України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" та "Про поводження з радіоактивними відходами" Мінекобезпеки було проаналізовано на відповідність законодавству України всі діючі на той час нормативні документи. Аналіз засвідчив необхідність внесення суттєвих змін у низку документів, а також у структуру нормативної бази в цілому. Ці зміни мали врахувати перехід до режиму дозвільного регулювання, чітке розмежування повноважень між суб’єктами регулювання, досвід використання документів та висновки аналізу практики експлуатації і відхилень від діючих норм.

Таким чином, з огляду на зазначене, протягом 1997 р. було виконано таку роботу:

1. введено в дію відомчий нормативний акт "Система нормативного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Загальні положення", що містить пропозиції щодо концепції та структури цієї системи;

2. переглянуто Перелік діючих нормативних документів та затверджено новий, на основі якого планується підготовка зведеного Переліку, що охопить й документи рекомендаційного рівня;

3. розроблено та зареєстровано в Мінюсті нормативні акти, що регулюють питання, раніш не охоплені діючою системою норм та вимог, серед яких:

Порядок звільнення радіоактивних відходів та побічних радіоактивних матеріалів від регулюючого контролю;
Загальні положення по забезпеченню безпеки при знятті з експлуатації атомних станцій та дослідницьких ядерних реакторів;
Положення про реалізацію Угоди між Україною і МАГАТЕ щодо застосування гарантій до всього ядерного матеріалу в усій мирній діяльності України;

4. затверджено документи, що підтримують ліцензійні процедури:

Вимоги до складу та вмісту звіту з аналізу безпеки на стадії будівництва ядерної установки;
Вимоги до складу та вмісту звіту з аналізу безпеки на етапі введення в експлуатацію.

Компетенція органів влади, державного управління та державного регулювання у сфері використання ядерної енергії визначена Законом України«Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». Відповіднодо Конституції України, Закону України «Про Кабінет МіністрівУкраїни» та Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» Кабінет Міністрів України: забезпечує проведення державної політики у сфері ядерної та радіаційної безпеки, у тому числі науково-технічної та зовнішньоекономічної політики; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм розвитку використання ядерної енергії; приймає рішення про розміщення, проектування, будівництво підприємств по видобуванню уранових руд, ядерних установок і об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, крім тих, щодо яких рішення приймає Верховна Рада України; визначає порядок ввезення в Україну та вивезення за її межі відпрацьованого ядерного палива; здійснює управління об'єктами державної власності у сфері використання ядерної енергії, делегує окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання. Державне управління у сфері використання ядерної енергії здійснюється міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, визначеними Президентом України, з дотриманням принципу розмежування державного управління у сфері використання ядерної енергії та захоронення радіоактивних відходів. Державне управління об'єктами ядерної енергетики та атомної промисловості здійснює Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, а державне управління у сфері поводження з радіоактивними відходами на стадії їх довгострокового зберігання і захоронення здійснюється Міністерством надзвичайних ситуацій України. До сфери управління Міністерства надзвичайних ситуацій України належить Державне агентство України з управління зоною відчуження, основним завданням якого є забезпечення реалізації державної політики у сферах управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов'язкового) відселення, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему, а також є органом державного управління у сфері поводження з радіоактивними відходами на стадії їх довгострокового зберігання і захоронення. Окремі функції з питань державного регулювання радіаційннної безпеки виконують Міністерство охорони здоров'я України (затверджує норми радіаційної безпеки) та Міністерство екології та природних ресурсів України (здійснює у межах своєї компетенції державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про радіаційну безпеку в частині її впливу на навколишнє природне середовище).

Державний комітет ядерного регулювання створений Указом Президента України “Про державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки”⁴. Його завдання визначені “Положенням про Державний комітет ядерного регулювання ”, яке затверджене постановою Кабінету міністрів України від 27 грудня 2006 р. N 1830 ⁵.

У межах своєї компетенції та відповідно до Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” 0 Держатомрегулювання здійснює державне регулювання безпеки використання ядерної енергії, яке включає:

· нормування - розробка нор

м, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ядерних установок (ЯУ), ядерних матеріалів (ЯМ), радіоактивних відходів (РАВ), інших джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ);

· ліцензування – надання суб’єктам діяльності у сфері використання ядерної енергії ліцензій та окремих дозволів на здійснення діяльності (відповідно до 0) на підставі всебічної оцінки безпеки ядерної установки, сховища для захоронення радіоактивних відходів, окремих видів діяльності в сфері використання ядерної енергії тощо (у тому числі, на підставі висновків експертизи з ядерної та радіаційної безпеки) та спроможності суб’єкта діяльності виконувати усі заходи щодо забезпечення безпеки;

· нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства в галузі використання ядерної енергії, норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ЯУ, ЯМ, РАВ, інших ДІВ і умов виданих ліцензій та дозволів (включаючи поточну оцінку безпеки, інспекційні перевірки та застосування примусових заходів у разі порушення зазначених вимог та умов).

Водночас, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, Держатомрегулювання у межах своєї компетенції здійснює діяльність, пов’язану із організацією та веденням державної системи обліку та контролю ядерних матеріалів, аварійною готовністю та кризовим реагуванням, та інші функції державного регулювання, що визначені Положенням про Державний комітет ядерного регулювання України⁶.

Організаційна структура Держатомрегулювання затверджується Головою Держатомрегулювання за погодженням Віце-прем’єр-міністром України. Штатний розпис Держатомрегулювання погоджується Міністерством фінансів України. Схема діючої організаційної структури наведена у Додатку 1. До складу Держатомрегулювання входять центральний апарат (Голова та його заступники, департаменти, управління, відділи, сектори ), п’ять Державних інспекцій з ядерної безпеки на майданчиках АЕС та вісім регіональних державних інспекцій з ядерної та радіаційної безпеки.

Безпосереднє керівництво Держатомрегулюванням здійснює Голова. Його відповідальність та повноваження визначені Положенням про Державний комітет ядерного регулювання України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. N 1830. [5]. Голова призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Один із заступників Голови Комітету є за посадою Головним державним інспектором з ядерної та радіаційної безпеки.

Обов’язки, відповідальність та повноваження заступників Голови визначаються Положенням про розподіл функціональних повноважень між Головою Державного комітету ядерного регулювання України та його заступниками, яке затверджене наказом Держатомрегулювання від 02.04.2008 р. №61.. Функції, які виконують структурні підрозділи (департамент, управління, відділи, сектори, державні інспекції з ядерної безпеки на майданчиках АЕС, державні інспекції з ядерної та радіаційної безпеки), визначаються положеннями про підрозділи; обов’язки, відповідальність та повноваження працівників Держатомрегулювання - посадовими інструкціями.

Основною метою діяльності Держатомрегулювання є гарантування від імені держави, що діяльність у сфері використання ядерної енергії здійснюється таким чином, що її вплив на здоров’я та безпеку людей і навколишнє природне середовище утримується на рівні настільки низькому, наскільки це розумно та практично досяжне. Ядерна та радіаційна безпека заснована на принципі відповідальності експлуатуючої організації, а мета Держатомрегулювання полягає у гарантуванні того, що усі обов’язки, які випливають з цієї відповідальності, будуть виконані відповідно до норм та правил безпеки.

Для реалізації цієї мети Держатомрегулювання здійснює державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки в сфері використання ядерної енергії на підставі відповідних нормативно-правових актів України. Водночас, як центральний орган виконавчої влади, Держатомрегулювання виконує інші завдання відповідно до Положення про Держатомрегулювання, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1830⁷. Керівництво Держатомрегулювання визначає свою прихильність постійному поліпшенню стану ядерної та радіаційної безпеки.

Місія

Держатомрегулювання розробляє, оновлює, переглядає норми та правила з ядерної та радіаційної безпеки; здійснює державну експертизу проектів і рішень щодо відповідності їх принципам безпеки та вимогам національного законодавства в частині ядерної та радіаційної безпеки, надає дозволи (ліцензії) на діяльність у сфері використання ядерної енергії; забезпечує державний нагляд та виконує ряд інших, передбачених законодавством і міжнародними договорами завдань задля створення умов та отримання впевненості щодо безпеки використання ядерної енергії.

Цінності

Персонал Держатомрегулювання усвідомлює ступінь своєї відповідальності за прийняті рішення, професійно виконує свої обов’язки, підтримує належний службовим обов’язкам рівень компетентності і знань та дотримується морально-етичних норм. Держатомрегулювання своєю діяльністю намагається підвищити довіру суспільства до органів влади та переконаний в тому, що якість його діяльності підвищить рівень безпеки, життя і здоров’я громадян України.

Керівництво Держатомрегулювання повинно бути впевненим у спроможності належного виконання Держатомрегулюванням покладених на нього завдань і мати змогу переконати в цьому населення, керівництво держави та міжнародну спільноту.

У зв’язку з цим, СУЯ Держатомрегулювання розглядається як інструмент забезпечення належного виконання завдань, що покладені на Держатомрегулювання. СУЯ містить внутрішні механізми, що забезпечують її постійне вдосконалення, а отже - підвищення результативності та ефективності діяльності Держатомрегулювання.

З метою забезпечення впевненості у спроможності належного виконання Держатомрегулюванням покладених на нього завдань і надання споживачам якісних послуг визначені наступні пріоритети в діяльності:

· постійне удосконалення регулюючої діяльності з урахуванням розвитку технологій та методів управління в сфері використання ядерної енергії для підвищення рівня ядерної та радіаційної безпеки;

· постійна відкритість та прозорість державного регулювання;

· визначення та постійний аналіз досягнення цілей діяльності Держатомрегулювання, що спрямовані на виконання завдань та функцій Держатомрегулювання, задоволення всіх споживачів послуг та досягнення основної мети його діяльності, використання процесного підходу щодо управління діяльністю для досягнення визначених цілей;

· постійне вивчення потреб та очікувань споживачів Держатомрегулювання (населення, керівництво держави, суб’єкти діяльності в сфері використання ядерної енергії, центральні та місцеві органи виконавчої влади, міжнародні організації тощо), орієнтація діяльності Держатомрегулювання на максимальне задоволення потреб у безпеці та захисті;

· персональна зацікавленість співробітників Держатомрегулювання у впровадженні та удосконаленні діяльності та СУЯ; підтримка та мотивація відповідних ініціатив;

· систематичний аналіз даних щодо результатів діяльності Держатомрегулювання та СУЯ з метою визначення потреб та можливостей для вдосконалення і прийняття відповідних обґрунтованих рішень;

Конвенції “Про ядерну безпеку” 📙 Реферат → 🆔 123285