Конвенція ООН про права дитини

Міністерство науки, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки

Харківської обрасті державної адміністрації

Комунальний заклад

ХАРКІВСЬКА ГУМАНІТАРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

Харківської обласної ради

 

 

 

 

Реферат

 

на тему:

 

«Конвенція ООН про права дитини»

 

 

 

 

 

Виконала: студентка  511 Д групи факультету дошкільної та корекційної освіти  Несенюк-Алиєва Анна Перевірила: Козирь М.К

2012 рік

План

Вступ

1. Історичний розвиток прав дитини
2. Конвенція ООН про права дитини
3. ЮНІСЕФ – дитячий фонд ООН
4. Механізми реалізації прав дитини в Україні

Висновок

Список літератури

Додаток 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В людській історії настало третє  тисячоліття. Яким буде для нас 21-ше століття? Особливо це хвилює нас тому, що в цьому столітті будемо жити ми, сьогоднішні діти. Наскільки  ми готові до майбутнього життя?

Для того, щоб ми вміли збудувати  щасливе майбутнє, ми повинні знати  змалечку, що всі народи і всі  люди рівні між собою й мають  однакові права на нашій Землі.

Дитину жодним чином не можна  прирівнювати до дорослої людини, у  тому числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які  мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська  істота, від народження має права  людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною  у всіх відношеннях, їй необхідно  мати певні спеціальні, додаткові  можливості.  Отже, права   дитини -  це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини –  це “права росту”, зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони – особливий зріз у загальному контексті прав людини.

Зміни в суспільстві не можуть статися  тільки внаслідок фактичних політичних кроків. Суспільство змінюється зсередини, а надійні зміни гарантовані  тільки за участі молоді – активної, гідної, небайдужої.

Зараз проблема дитинства є найголовнішою  проблемою в усьому світі, бо діти – наше майбутнє.

Знаючи свої права з дитинства, людина зможе плідно й ефективно  брати участь у розбудові правового  суспільства нашої держави.

 

 

1. Історичний розвиток прав дитини

Раніше  люди й гадки не мали про права  дітей. Дитину розглядали як другорядний  матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими  та нераціональними. Дорослі мали повну  владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все  це як належне, бо необізнаність населення  про права та обов’язки  дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.

З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої  праці, торгівлі дітьми, проституції  неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.

Після другої Світової Війни, ООН (після створення  у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги.

Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали  батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати  викладені в ній права свободи  й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду  і людей в усьому світі.

Однак декларація (лат.Declaratia - проголошення) – не зобов’язує, не має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів,  міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.

У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН  про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для  підписання, її підписала 61 країна.

Конвенція – документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували.

Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні  права 1966 року, міжнародному пакті про  економічні, соціальні та культурні  права 1966 р., документах спеціалізованих  установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо.

Основним  правовим принципом захисту дітей  є рівність прав усіх дітей. У  ст.1 Декларації прав дитини 1959 року ООН  проголосила, що перелічені в Декларації права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.

Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені  можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів  і потреб дитини – ось головний пріоритет у захисті прав дитини.

 

2. Конвенція ООН  про  права дитини

 “Світовою конституцією прав дитини” називають Конвенцію про права дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. З тих пір Конвенцію ратифікували уряди всіх країн, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки.

Норми цієї конвенції діють як складова національного  законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації  Україною.

Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити  дитині зростання у безпечних  та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони  здоров’я, а також високий рівень життя.

Це означає, що уряди зголошуються захищати дітей  від дискримінації, сексуальної  та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт  та біженців.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу  совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися  найдосконалішими послугами системи  охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Метою цієї Конвенції  є встановлення стандартів для захисту  дітей від зневаги та образ, з  якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній  беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості  держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини. Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини.

Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати доступ до того й того (мова йде про ім’я та громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями).

Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).

Участь: Дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови.

Конвенція надає точки відліку, за допомогою  яких можна вимірювати ефективність зусиль різних країн щодо поліпшення життя дітей.

Кожні п’ять років уряди мають звітувати перед Комітетом ООН з прав дитини.

Згідно  зі ст. 43 Конвенції про права дитини такий Комітет складається з  десяти експертів, які відзначаються  високими моральними якостями та визначною  компетенцією в галузі, що її охоплює  ця Конвенція. Члени Комітету обираються таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб, висунутих державами-учасницями.

Кожна держава-учасниця може висунути одну особу з числа  своїх громадян. Вибори проводяться  на нарадах держав-учасниць, що скликаються  Генеральним секретарем у центральних  установах Організації Об’єднаних Націй. Згідно із ст. 44 держави-учасниці зобов’язуються подавати Комітетові через Генерального секретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:

• Протягом двох років після набрання чинності цією Конвенцією для відповідної держави-учасниці.
• Надалі через п’ять років.

Члени Комітету оцінюють їхні успіхи, зустрічаються  з представниками уряду та прислуховуються  до думок недержавних організацій (НДО) перед тим, як надати рекомендації щодо вдосконалення роботи у кожній країні.

З метою  сприяння здійсненню конвенції та міжнародному співробітництву таких організацій, як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація здоров’я (ВОЗ), Організація ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) заохочуються до надання консультацій Комітету та мають дозвіл на відвідання його засідань.

Вони  можуть надавати Комітету відповідну інформацію, та їх можуть запрошувати  до надання консультацій щодо оптимального виконання Конвенції, разом з  представниками інших організацій, визнаних компетентними,  - в тому числі, інших органів ООН та НДО, що мають статус консультантів ООН.

У різних державах і регіонах світу Конвенція  ООН про права дитини виконується  по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але  об’єднує усі держави по відношенню к дітям повага до дитини, її правам та інтересам, турбота і любов.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ЮНІСЕФ – дитячий фонд ООН

З часу утворення  Організації Об’єднаних Націй (1945) об’єктом її особливої турботи і  допомоги завжди були діти, їх благополуччя і права. Одним з перших результатів  діяльності ООН було рішення, прийняте Генеральною Асамблеєю ООН в 1946 році, про утворення Дитячого фонду  Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) як одного з органів ООН для  надання допомоги дітям в Європі після Другої світової війни. Коли в 1950 році термін повноважень фонду  фактично закінчився, за проханням  країн Азії, Африки, Латинської Америки, Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення  про включення ЮНІСЕФ в систему  Організації Об’єднаних Націй як постійно діючу структуру, метою  якої є задоволення довготривалих  потреб дітей у країнах, що розвиваються. Із назви були виключені слова  “міжнародний” і “надзвичайний”, однак відома на той вже час абревіатура “ЮНІСЕФ” збереглась.

З плином часу, не дивлячись на певні досягнення окремих країн в забезпеченні більш благополучного стану дітей, місія ЮНІСЕФ не зазнала змін: діяти  в інтересах дітей і залежності від їх потреб і без будь-якої дискримінації. При цьому важливо  відзначити, що до цього часу ЮНІСЕФ є головним механізмом міжнародної  допомоги дітям, які перебувають  у важких умовах. Значимість ролі ЮНІСЕФ як провідника інтересів міжнародного співтовариства по впровадженню в усіх країнах світу положень Конвенції  ООН про права дитини заключається перш за все в широкій пропаганді необхідності захисту прав і охорони законних інтересів неповнолітніх дітей і мобілізації ресурсів на покращення їх становища.

 Права  людини є природною приналежністю,  невід’ємною властивістю кожного члена суспільства з самого моменту його народження. Саме завдяки здійсненню прав і  свобод  проявляється  унікальність  особистості, розкриваються творчі здібності і можливості кожної людини, що вирішальним чином відбивається на розвитку суспільства в цілому.

Не випадково  Загальна декларація прав людини починається  зі слів про те, що основою свободи, справедливості і загального миру є  визнання рівної гідності, властивої  всім членам людської сім’ї, а також  їх рівних і невід’ємних прав. Права  людини – це одна з найсвятіших  й найдорожчих людських цінностей, тому треба їх шанувати і дотримуватись, вміти відстоювати і поважати.

Майбутнє  кожної людини і людства в цілому потенційно залежить від підростаючого  покоління, тому забезпечення прав дітей  та їх правовий захист безумовно є  основним завданням сучасності, у  вирішенні якої має бути зацікавленим все світове співтовариство.

Представляється, що в світлі сказаного немає необхідності приводити аргументи. Як доказ того, що одним із найважливіших досягнень  і результатів дій міжнародної  системи захисту прав людини є  не тільки визнання міжнародним співтовариством  факту, що “дитина, через її фізичну і розумову незрілість, потребує спеціальної охорони і турботи, включаючи відповідний правовий захист, як до, так і після народження”, але і визнання дітей самостійними суб’єктами.

Основними факторами, які з точки зору ЮНІСЕФ визначили головний напрямок його політики в даному регіоні ( до якого відноситься  Україна), були визнані такі фактичні обставини:

• Скорочення або повна відміна системи соціального обслуговування сімей, включаючи систему дитячих дошкільних закладів;
• Обмежене фінансування державою системи охорони здоров’я, а саме лікувальних закладів;
• Скорочення зайнятості жінок і молоді в усіх сферах виробництва;
• Втрата в суспільстві морально-етичних і правових орієнтирів і, як наслідок, зріст підліткової злочинності, розповсюдження алкоголізму, наркоманії, проституції.

Набуті з  початку діяльності в регіоні  досвід і знання про проблеми, труднощі та необхідні пріоритети дозволили  ЮНІСЕФ виробити єдині правила підходу і спільну платформу дій, концептуальну основу якої склали наступні висновки:

Конвенція ООН про права дитини, яку ратифікували всі країни регіону, є  легітимною основою і повинна визначити  рамки взаємодії ЮНІСЕФ з урядами, поза урядовими організаціями та іншими потенційними партнерами;

Головну увагу слід приділяти наданню  допомоги країнам у справі розвитку громадянського суспільства з метою  надання стійкого характеру діяльності в інтересах дітей і сприяння створенню організацій, в яких потреби  і права дітей розглядаються  як пріоритетні.

ЮНІСЕФ  слід зосередити свої зусилля на реформі  законодавства і використати  процес збору та аналізу даних  про становище дітей як найбільш важливий інструмент взаємодії з  урядами країн перебування для  встановлення об’єктивних критеріїв  оцінки дій законодавства, яке торкається прав і інтересів жінок, дітей  і молоді, і реальних заходів з  метою змін підходів в тій мірі, в якій це буде визнано необхідним в ім’я того, щоб інтереси і проблеми цих груп населення займали пріоритетне  місце в соціальній політиці держави  і всього суспільства.

ЮНІСЕФ  належить грати роль свого роду “каталізатору”, добиваючись від урядів громадських інститутів і можливих донорів мобілізації ресурсів і дій, спрямованих на забезпечення такого стану, щоб права дітей знаходились в центрі уваги і займали провідне місце у програмах країн, що продовжують процес перетворень з метою побудови правових високоморальних демократичних держав.

 

 

5. Механізми реалізації прав дитини в Україні

Журналісти  – це голос, вуха та голос громадськості. Як захисники прав людини вони спрямовують  увагу до порушень у цій галузі та заохочують уряди й інші організації  до змін, що поліпшили б життя  людей, інколи роблячи це з неабияким  ризиком для власного життя. Журналісти,  фоторепортери та автори програм  нерідко показують тяжке становище  дітей, які потрапили в ситуації, що піддаються контролю з їхнього  боку, або яких розбещують чи експлуатують дорослі. Проте, для працівників  ЗМІ не менш важливо брати до уваги  “дитячу перспективу” в більш традиційних випусках новин. Гарний критерій для оцінювання змін у законодавстві чи фінансовій політиці – подивитися, наскільки виграють чи програють діти в результаті цих змін.

Насамперед, дітей слід поважати, як особистості, хоч вони можуть бути залежними, довірливими, піддаватися експлуатації або зловживанням. Але слід пам’ятати, що згідно з ст.. 17 Конвенції ООН про права дитини “Дитина має право на доступ до інформації з різноманітних джерел; слід заохочувати засоби масової інформації приділяти особливу увагу меншинам, також захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів”. Надаючи дітям можливості говорити за себе – про свої сподівання та страхи, про свої досягнення та про вплив поведінки дорослих на їхні життя, - працівники ЗМІ зроблять більше для нагадування громадськості про права дітей, аніж зображуючи їх тільки як мовчазних “жертв” або чарівних “янголят”. Врешті-решт, таким чином вони порушують закон, а саме Конвенцію ООН про права дитини, бо згідно зі ст. 12 “дитина має право на висловлення своїх поглядів і на те, що її погляди братимуться до уваги”. Ст.. 13 також торкається цього аспекту – “Дитина має право шукати, отримувати та передавати інформацію в різних формах, в тому числі у мистецькій, письмовій та друкованій формах”. Хто ж як не засоби масової інформації має підтримувати дітей, надавати їм можливість самим говорити про свої права та обов’язки?

Те, як ЗМІ  зображують, бо навіть не помічають  дітей, може вплинути на рішення, що приймають  заради них, та на те, як дивиться на них  суспільство.

Завдяки  своєму становищу у суспільстві  працівники засобів масової інформації мають гарні можливості щодо аналізу  зусиль всіх зацікавлених організацій  і громадян та впливу на тих, хто  не отримується положень Конвенції.

Всі журналісти та працівники ЗМІ зобов’язані дотримуватися  якнайвищих етичних та професійних  норм і мають сприяти у своїй  галузі якомога ширшому розповсюдженню інформації про Міжнародну Конвенцію  про права дитини та її наслідки для проведення незалежної журналістської роботи.

Організації ЗМІ повинні розглядати порушення  прав дітей та питання, пов’язані  з безпекою дітей, їхнім правом на особисте життя, захищеністю, освітою, здоров’ям й соціальним  благополуччям, а також всіма формами експлуатації, як важливі проблеми для вивчення та громадського обговорення. Діти мають  повне право на особисте життя, за винятком тих моментів, які чітко  зазначені в ще одному важливому  нормативному документі. Це Проект Основних положень та принципів Міжнародної  федерації журналістів щодо висвітлення  проблем, які торкаються дітей, прийнятому 2 травня 1998 року в місті Ресіфе, у Бразилії.

Одним з  найважливіших принципів Міжнародної  федерації журналістів є принцип, згідно з яким журналістська діяльність, що торкає життя та благополуччя дітей, завжди має здійснюватися з урахуванням  вразливого становища дітей.

Журналісти  та організації ЗМІ мають прагнути до дотримання найвищих форм етичної  поведінки при висвітленні проблем, пов’язаних з дітьми.

Журналісти повинні

• Домагатися найвищого рівня щодо точності і чутливості під час створювання матеріалів, пов’язаних з дітьми;
• Уникати використанні у своїх передачах або публікаціях зображень, що несуть шкідливу для дітей інформацію;
• Уникати використання стереотипів та сенсаційного подання матеріалів, які стосуються дітей, з метою привернути до них увагу;
• Ретельно обмірковувати наслідки оприлюднення будь-яких матеріалів, що стосуються дітей, та зводити до мінімуму можливу шкоду для дітей;
• Стерегтися візуальної або будь-якої іншої ідентифікації дітей, за винятком тих випадків, коли це необхідно в громадських інтересах;
• Надавати дітям, мірою можливого, право доступу до ЗМІ з метою висловлення своїх власних думок без будь-яких підштовхувань;
• Забезпечити незалежну інформацію, що надходить від дітей, і вжити особливих заходів для забезпечення проведення перевірки у такий спосіб, щоб не поставити дітей-інформаторів під загрозу;
• Уникати використання сексуалізованих образів дітей;
• Вживати справедливі методи отримання фотографій дітей, за їх згодою, та згодою їх батьків чи опікунів;
• Не платити дітям чи їх батькам за надані матеріали;

Журналісти  повинні піддавати критичному аналізу  доповіді, що подає Уряд, та твердження Уряду щодо виконання Конвенції  ООН про права дитини в їхніх  країнах.

ЗМІ не повинні  розглядати та висвітлювати становище  дітей лише у вигляді окремих  подій; вони мають постійно висвітлювати процеси, які можуть призвести або  ведуть до цих подій.

На мою  думку, дітям треба надавати більше можливостей для виступів в ЗМІ, де сьогодні дуже багато реклами і  переважають комерційні інтереси. Молодіжні телестудії та радіостудії готують передачі, але домогтися випуску їх в ефір досить складно.

17 грудня 2000 року Дніпропетровська міська  студія телебачення вперше взяла  участь в Дні дитячого ефіру,  який проводиться під егідою  ЮНІСЕФ. В цій передачі молодь  Дніпропетровська мала можливість  розповісти про реалізацію права  дітей на висловлювання своїх  думок, права на освіту. В підготовці  цієї програми активну участь  брали діти – знімали інтерв’ю, обговорювали різноманітні питання, готували повідомлення, приймали участь в розробці сценарію. Сьогодні ТСД працює над створенням молодіжної тележурналістської студії, яка б одним із напрямків роботи мала  освітлення проблем дітей і молоді.

 

Висновок

21-22 березня 2001 року в  Києві проводилась Перша національна  конференція “Змінимо світ разом з дітьми”. Проведення такої конференції – один з елементів підготовки України до Спеціальної Сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відбудеться у вересні цього року. Сесія підіб’є підсумки останнього десятиріччя, дасть оцінку виконання зобов’язань, що були взяті урядами країн, які ратифікували Конвенцію про права дитини, і визначить пріоритетні напрями глобальної політики стосовно дітей. Сьогодні вже не достатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні все йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надавати їм можливість висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання того, що кожна дитина, як і кожна людина, має власні права.

Ми перебуваємо  у періоді трансформації, не тільки політичної, але й культурної. У  нас зараз суспільна криза  – і вона відчутно позначається на молоді. Однак нинішня молодь вже зробила ковток свободи –  тому зміни на гірше вже не зможуть  відбуватися.

 

 

Список  літератури

 

1. Загальна Декларація прав людини
2. Конвенція ООН про права дитини
3. Закон України “Про освіту”
4. Проект Основних Положень Міжнародної Федерації журналістів

 

 

Додаток 1

Афоризми та вислови, народні прислів’я про права дитини

 

Світ  не загрієш,

Світ  не одягнеш,

Світ  не нагодуєш,

Але не відпускай  голодну дитину,

 

Не подавши  їй шматка.

Не залишай  голодну дитину – 

Хоч рукою  її прикрий,

Не кидай  змерзлу дитину, не зігрівши її.

(Грузинська народна пісня)

 

Хто не поважає  молодшого – той і старшого не буде поважати.

(Туркменське народне прислів’я)

 

Українські  народні приказки:

Нащо  ліпший клад, коли в дітках лад.

Не доспи, не доїш, я дитину потіш.

Умієш дітей  родити – умій же їх навчити.

Любо  й ненці, як дитина в честі.

Як не навчиш дитину в пелюшках, то й не навчиш і в подушках.

Учи дітей  не страшкою, а ласкою.

Ніхто не бачить і не чує, як сирота плаче  й горює.

З хати по нитці – сироті свитина.

Сирітська сльоза не капає дарма.

Як батька покинеш, то й сам загинеш.

Потурай малому, то як виросте – буде тебе на старості бити.

Не той  батько, що зродив, а той, що до ума  довів.

Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

Вислови видатних людей про дітей

Майбутнє  нації в руках матерів. (О. Бальзак)

Життя коротке, але людина знов і знов переживає  його у своїх дітях. (В.Сухомлинський).

Сім’я – це первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро (В. Сухомлинський)

Ставлення до дітей – міра духовної гідності людини. (Я. Бриль)

Немає на землі більш урочистого, ніж дитяче лопотання. (В. Гюго)

З усіх аморальних стосунків – ставлення до дітей, як до рабів, є найаморальнішим. (Гегель)

Старих  шануй як батька, а молодших –  як братів своїх. (В. Мономах)

Давайте менше говорити про обов’язки дітей, а більше про їхні права. (Ж.-Ж. Руссо).

Ми не повинні підноситися над дітьми, ми гірші за них. І якщо ми навчаємо їх будь-чому, щоб зробити кращими, то й вони роблять нас кращими, спілкуючись з нами. (Ф. Достоєвський)

Багато  діточок саме тому потрапляють до державних установ, бо вдома їх б’ють, мучать, морять голодом й принижують. (Д. Варга)

Ласкою  завжди досягнеш більшого, ніж грубою силою. (Езоп)