Кращі менеджери ХХ століття

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Чорноморський державний  університет ім. Петра Могили

Комплексу «Києво-Могилянська  академія»

 

 

Реферат

на тему:

«Кращі менеджери  ХХ століття»

 

 

 

Виконала:

Студентка 332 групи

Приходченко Ірина

Перевірила:

               Семенчик І.М.

 

 

 

 

 

 

Миколаїв - 2012

План

Вступ………………………………………………………………………………...3

1. «Рецепт» успішного менеджера-лідера………………………………………..5

2.  Трійка найкращих світових менеджерів………………………………………...9

3. Історія успіху: Генрі  Форд……………………………………………………….17

3.1. Перші кроки……………………………………………………………………..17

3.2. Його досягнення як  менеджера………………………………………………..18

3.3.  Управління за Фордом………………………………………………………...20

Висновки…………………………………………………………………………….23

Список використаних джерел та літератури………………………………………24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сучасний менеджер сьогодні виконує  такі ролі (причому тут не має  значення, йдеться про топ-менеджерів, про менеджерів середньої чи молодшої ланки управління):

• керівника, якщо у нього є влада  і повноваження управляти організацією чи підрозділом;

• лідера, якщо у нього є здібності  вести за собою інших, використовуючи свій авторитет, професіоналізм, позитивні якості;

• дипломата, якщо у нього є здібності  встановлювати контакти з іншими (підлеглими, партнерами, клієнтами), вміння запобігати і переборювати внутрішні і зовнішні конфлікти;

• вихователя, якщо у нього є  якості згуртовувати людей у команду  і спрямовувати їхній розвиток у потрібному напрямку;

• інноватора, якщо в нього є  розуміння нового, вміння оцінити "ноу-хау", впровадити його в життя;

• і, нарешті, людини, яка за своїми якостями повинна бути взірцем для інших.

Професіоналізм діяльності менеджерів залежить від рівня їх здібностей, від якості початкової професійної підготовки, а також від подальшої роботи з підвищення кваліфікації та самовдосконалення. Найвідоміші менеджери сучасності (Лі Якокка, Френсіс Роджерс, Джек Уелч, Акіо Моріта та ін.), управлінські консультанти (Уоррен Бенніс, Том Пітере, Філіп Кросбі), представники сучасних шкіл бізнесу (Майкл Портер, Генрі Мінцберг та ін.) малюють портрет менеджера високого класу як такого, що:

• добре знає потреби клієнта і сприяє їх задоволенню;

• стимулює використання нестандартних  підходів, запалює своїми ідеями інших;

• бере на себе відповідальність тоді, коли інші собі цього не дозволяють;

• генерує нові ідеї, спрямовані на суттєві зміни;

• залучає у команду талановитих людей, вміє використовувати потенціал кожного члена команди і ставиться до нього як до партнера;

• не тільки активно поновлює свої знання та вміння, а й створює умови для поновлення знань членами команди;

• сміливо впроваджує новітні технології;

• вміло усуває психологічні бар'єри  між підрозділами, окремими людьми, створює умови для доброзичливих взаємин між ними;

• формує корпоративну культуру в  організації.

Як бачимо, визначені асами управлінської  діяльності компоненти професійної  діяльності менеджера побудовані насамперед на вмінні досягати поставленої мети, творчо використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  «Рецепт»  успішного менеджера-лідера

Один з видатних менеджерів минулого століття Лі Якокка (який завдяки своєму управлінському таланту витяг з  банкрутства американську автомобільну компанію "Крайслер") писав про  те, як стати хорошим менеджером [1]:

— по-перше, для цього слід мати здоровий глузд і пам'ятати, що помилки  роблять усі. Біда у тому, що більшість людей не хочуть їх визнавати. Треба навчитися це робити. Якщо віриш у те, що робиш, слід вперто добиватися свого, долаючи перепони;

— по-друге, слід оволодівати раціональним мисленням на початку життєвого  шляху, бо пізніше це вже буде практично нездійсненним;

— по-третє, треба навчитися зосереджуватися на головному і раціонально використовувати свій власний час;

— по-четверте, треба вміти чітко  й образно формулювати свою думку, оволодівати культурою усної  та письмової мови;

— по-п'яте, необхідно мати хороші знання з психології, бо це дасть можливість розуміти інших людей і взаємодіяти з ними.

Видатні менеджери й спеціалісти  з менеджменту вважають, що сучасний менеджер повинен не тільки нести  відповідальність, а й бути успішним у своїх діях. Успіх — це реалізована мета. Коли результати, отримані менеджером, відповідають поставленим цілям, можна вважати, що він діяв успішно. Звичайно, для того щоб мати успіх, менеджер повинен вміти ставити ціль, мати бажання її досягти, вірити у свої сили, мати сильний характер, розвинений інтелект та інтуїцію, добрі здібності, відповідні знання та вміння. Серед складових успіху називають працю, старанність, наполегливість, захоплення справою, постійний пошук і самовдосконалення [4].

З психологічного погляду успіх — це переживання радості, задоволення від того, що результат, якого хотіли досягти, збігся з надіями, очікуваннями або навіть перевершив їх. На основі цього формуються нові, більш сильні мотиви діяльності, підвищується рівень самооцінки. І якщо успіх стає стійким, постійним, то у людини з'являється додатковий заряд енергії. Успіх має дві сторони: індивідуальну (це особистісне переживання радості) і колективну (коли оцінка досягнень особистості приймається всіма). Оптимальний варіант — коли радість одного стає радістю для інших, а не викликає заздрощів. Успіх, визнання, самоповага, авторитет, матеріальна вигода, рівень відповідальності і професійне зростання є атрибутами успішної кар'єри менеджера.

В узагальненому вигляді "рецепт" успішного менеджера-лідера можна  подати з такими складовими:

• знання — успішний лідер має  бути добре обізнаним у всіх бізнес-процесах та тонкощах галузі, в якій він працює;

• стратегічне мислення — необхідні  вміння збалансовувати довго- та короткострокові стратегії, усвідомлювати передбачувані та непередбачувані результати, а також стратегічна поведінка, яка ґрунтується на креативному баченні;

• самооцінка — ті люди, які адекватно  усвідомлюють свої здібності, позитивні  та негативні риси, мають хорошу основу для саморозвитку та самовдосконалення;

• сприяння розвитку інших — це найвищий рівень мистецтва лідера. Він передбачає персональний та професійний розвиток, всебічно сприяє індивідуальному та організаційному успіху;

• комунікаційні здібності —  необхідні навички передавати та висловлювати свої ідеї та переконання, поширювати інформацію та знання.

Шлях менеджера до успіху буде значно легшим, якщо він керуватиметься позитивним ставленням до дійсності. Ніколи не слід думати: "я цього не зможу". Позицією, що веде до успіху" буде така установка: "сподіваюсь, що я зможу це зробити". Звичайно, таке ставлення треба підкріплювати знаннями та вміннями. Дослідження свідчать, що люди з такою позицією заробляють удвічі більше, ніж ті, в яких її немає. Кажуть, що успіх — це 10 % везіння і 90 % — потіння. Мудрість полягає у тому, щоб радощі від успіху не породжували спокій, а відчуття можливої поразки не паралізувало волю. Треба вміти визнавати помилки, розглядати їх як набутий досвід, не допускати, щоб вони повторювались. В одній компанії помилка менеджера обійшлася їй у 450 доларів збитків. Керівництво компанії не звільнило менеджера з роботи, але замовило для нього спеціальний значок з надписом "За втрачену вигоду". Тим самим менеджера було попереджено, що він має право на помилку, але не має права здійснювати ту саму помилку двічі і що його дії наперед повинні бути успішними.

Спеціалісти з управління та психології зазначають, що успіх менеджерської  діяльності залежить не стільки від професійних знань визначень, а й від суто людських якостей, зокрема від умінь спілкуватися та взаємодіяти з людьми. Нещодавно в Інституті Геллапа з метою вивчення джерел успіху менеджерів було проаналізовано 1500 відомих людей, вибраних із довідника "Хто є хто в Америці?" Вивчення дало можливість виділити такі загальні риси, які були притаманні цим успішним учасникам дослідження: здоровий глузд; знання своєї справи; упевненість у своїх силах; високий загальний рівень розвитку, інтелекту; здатність доводити справу до кінця; творчий потенціал; цілеспрямована вдача; здатність ефективно спілкуватися з людьми. Ще однією рисою, в разі втрати якої навіть успішний раніше підприємець починає втрачати прибутки, є недостатня захопленість справою. Як тільки втрачається бажання йти на роботу вранці і затримуватися допізна, щоб зробити все заплановане, то це початок втрати ділового успіху. Таке ставлення починає негативно впливати на взаємини з клієнтами, партнерами по бізнесу, з підлеглими. Якщо це трапиться, і менеджер це зрозуміє, але нічого не зможе змінити, то йому слід змінити своє заняття. Водночас, за дослідженнями, лише двоє зі ста менеджерів отримують радість від своєї роботи, інші турбуються лише про те, щоб мати хорошу атестацію, а не вносити інновації.

Водночас довготривалий успіх  та благополуччя можуть послабляти здатність  менеджерів приймати правильні рішення і врешті-решт призводять до краху (як це трапилося, наприклад, з титаном медіа-бізнесу Робертом Максвеллом або з відомою інноваційною компанією "Енрон" (Enron)). Журнал Fortune писав про те, що серед банкрутів, кількість яких збільшується з кожним роком, велику чисельність становлять відомі компанії з числа тих, що входили до Fortune-500. Зазначається, що основною причиною цього стала самозаспокоєність, яка була породжена довготривалим і стійким успіхом. Сигнали, які їм посилало зовнішнє середовище, залишилися непоміченими і не викликали зміни стратегічного мислення у менеджерів компаній. Для того щоб таке не трапилося, М. Делл, Голова корпорації "Делл Комп'ютерс" (Dell Computers), встановив правило: коли успіх досягається, його оспівують 5 секунд, а далі настають 5 годин обговорення того, що могли б зробити краще [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Трійка найкращих  світових менеджерів

Найвизначнішими менеджерами  ХХ століття вважають Луїса Герстнера, Білла Гейтса та Джека Велша. Розглянемо коротко їх біографії та спробуємо  пояснити з чого складається їхній  успіх.

Луїс  Герстнер 

Уся його біографія  – історія ділових тріумфів. У 1963 році закінчив Дартмундський коледж, в 1965 – отримав ступінь МВА у Гарвардській бізнес-школі. Потім працював у консалтинговій та аналітичній компанії McKinsey, директором якої став згодом. 11 років присвятив American Еxpress, де обіймав посади президента, голови правління та генерального директора найбільшого дочірнього підприємства. Також була у житті Герстнера і головна посада у компанії RJR Nabisco, відомого виробника продуктів харчування.

Але це була лише передісторія його справжнього успіху. 1 квітня 1993 року, саме у день сміху, Герстнер отримав  посаду генерального директора компанії ІВМ.

Перед його приходом, у 1992 році,  збитки компанії складали 5 млрд. доларів. Герстнеру просто сформулювали аж ніяк не просту задачу – виправити ситуацію. Вже у 1994 році річний дохід компанії зріс на 6%, а за період його правління загальний дохід по акціям – на 47%.

Як він це зробив?! За його словами, це не заслуга однієї людини, а тих 280 000 працівників, які повірили в успіх. Але ж тут криється тонкий момент - енергії однієї людини було достатньо, аби змінити якість роботи такої кількості людей! Навряд чи  в історії бізнесу  було щось подібне.

Це не був простий процес. Герстнеру вдалося відновити чітку дисципліну та орієнтацію на виконання поставлених завдань, адже проблеми компанії були не ззовні, а зсередини, і новий керівник це чітко зрозумів.  Раніше менеджери приходили на корпоративні наради з презентаціями та розмитими прогнозами. Тепер кожен з них мав приносити Герстнеру чіткий план розвитку підрозділу на наступний рік, а через 365 днів  генеральний директор запрошував менеджера, діставав із сейфа бізнес-план та порівнював прогнози з результатами. Ефект – неймовірний.

Луїс Герстнер відмовився від нарад з використанням  проекторів. І проблема не в тому, що не любив цей вид техніки. Він не хотів дармувати час на перегляд слайдів, де увага зосереджена на екрані, а не на доповідачеві. Він примусив усіх сконцентрувати розумові ресурси перед нарадою, аби відразу приступати колегіально до вирішення проблеми. Цим Герстнер показав  менеджерам, що вони  не приходять просто поділитися інформацією та   потонути у внутрішньокорпоративних дебатах.

У період максимальної популярності персональних комп’ютерів та масового захоплення інтернетом Герстнер першим заявив, що майбутнє глобальної сітки аж ніяк не за ПК, а за потужними серверами. Після його виступу, справедливість якого зараз очевидна, з повного залу прозвучало лише кілька оплесків. Але якраз неперевершене вміння бачити ціль, яку інші не бачать, і відрізняє цього менеджера від багатьох інших світил бізнесу.

Він рухався вперед та не спинявся. Йому вдалося не лише врятувати  компанію від розколу, але й знову вивести гіганта комп’ютерних технологій на лідируючі позиції. Цей керівник чітко побачив проблеми, ще чіткіше пояснив їх іншим. Зламавши усю застарілу внутрішню організацію, він примусив ІВМ знову рухатися в належному темпі. Його енергії вистачило на всіх, а чітка орієнтація на результат стала прикладом для кожного. Таких успіхів за такі короткі терміни мало кому вдавалося досягнути. 
Луїс Герстнер в ІВМ усе зробив класично – прийшов, побачив, переміг [13].

Білл  Гейтс

Засновник найвпливовішої у  світі корпорації. Найбагатша людина планети. Найщедріший філантроп в історії. Все це про нього. 28 жовтня 2008 року Біллу Гейтсу виповниться 53 роки. Його “дітищу” – 33.

За світовими мірками, 33 років для транснаціонального гіганта - небагато. Але Гейтс, схоже, усе знав із самого народження. Він мав просту мрію ще з 19 років – щоб до його 50-річчя кожен житель планети мав свій персональний комп’ютер, тобто 6 мільярдів таких машинок. Зараз Гейтс може сказати: «Так, трішечки прогадав». Сьогодні у світі не 6 мільярдів комп’ютерів, а трохи більше 1 мільярда. І кожні 9 із 10 контролюються, в принципі,  із штаб-квартири “Майкрософт” через придуманий та багаторазово запатентований набір нулів та одиничок – систему “Windows”.

Білл Гейтс був програмістом від Бога. У свої 15 років він уже продав свою програму регулювання руху за 20 000 доларів. У 17 – отримав пропозицію від Бонневільської електростанції написати програму розподілу енергії, за що отримав 30 000 доларів. Це був його перший і останній дохід в якості найманого працівника.

Початкові кроки “Майкрософт” були переповнені небезпекою та невизначеністю. Перші п’ять клієнтів збанкрутували. Це були невеличкі компанії, які у той час не змогли виграти боротьбу. Якраз у той час Гейтса відчислили з університету за велику кількість пропущених занять. Але він не піддався відчаю. І правильно зробив – у 1981 році ІВМ ощасливила “Майкрософт” контрактом на створення операційної системи. Білл Гейтс та його команда це зробили. Так на світ з’явився MS-DOS,  яка принесла  шалені доходи та славу.

Сама особистість Гейтса геніальна та неоднозначна. Вплив  цього менеджера розповсюджується на всіх підлеглих. Його енергія та цілеспрямованість легендарні. Яскравим прикладом може бути той факт, що коли “Майкрософт” вирішила обігнати ІВМ, Гейтс подзвонив своїй матері та попередив, що не буде у неї гостювати протягом 6 місяців, тому що працюватиме “24 години на добу, аби покласти ІВМ на лопатки”. Він це зробив, а все інше – уже історія.

Енергія Білла Гейтса невичерпна, він працює як вічний двигун. Пристрасний гуру жорсткого бізнесу, який жертвував особистими радощами задля досягнення все вищих результатів. Він ніколи не працює задля грошей. Його завжди дратували фінансові аналітики, які не розуміли одного – він отримує задоволення безпосередньо від роботи, а не від фінансових результатів.

Гейтс практично завжди обідає на робочому місці або у “фаст-фудах” – він чітко знає ціну свого  часу. До того ж, він ніколи не літає з об’ємним багажем – це не для нього дармувати години на збирання речей.

Недоліком та головним пріоритетом цього менеджера є страх бути переможеним. Саме це штовхає його до таких небачених результатів. В одному з інтерв’ю він сказав: “Я  справді дуже боюся потерпіти поразку. Кожного дня, коли я приходжу в офіс, я запитую себе: Ми все ще гарно працюємо? Переміг нас хтось? Чи справді той або інший продукт сприймається клієнтами добре? Що ми можемо зробити для його вдосконалення?”

У цього мільярдера є ще одна цікава риса – різкість та безцеремонність з тими людьми, які його розчарували. Хоча згодом самі працівники погоджувалися з ефективністю такого методу [6].

Джек  Велш

За визнанням багатьох експертів та аналітиків, колишній голова американської корпорації “General Electric”, Джек Велш увійшов в історію як один з найвизначніших менеджерів XX століття. Він пропрацював у корпорації 40 років, 20 з яких був її незмінним керівником. Він спромігся вивести цю компанію у лідери світового бізнесу.

Питання, яке завжди задають Джеку Велшу: “Що потрібно для того, аби бути хорошим президентом компанії?” Колишній президент GE відповідає дуже просто та правдиво, що  у нього нема магічної універсальної формули. Та й такої не може бути, бо кожен лідер є унікальним. Проте за свою кар’єру він зумів вибудувати список власних принципів, які йому допомогли у досягненні таких високих результатів. 
За Велшем, хороший президент компанії:

• Говорить прямо – без жодного підтексту;

• Забезпечує фінансовий успіх компанії – тільки здорове підприємство може покращити життя людей;

• Максимізує інтелект компанії;

• Спочатку думає про людей, а потім – про стратегічні цілі;

• Створює неформальну атмосферу, аби не процвітала бюрократія;

• Чітко відрізняє зверхність від самовпевненості;

• Працює з самовіддачею і викликає те ж відчуття енергійності та обов’язку в оточуючих; 
• Віддає перевагу високим цілям, а не легко доступним;

• Знає коли святкувати досягнення;

• Розвиває людей навколо себе;

• Постійно оцінює людей;

• Стоїть на сторожі корпоративної культури;

• Ніколи недооцінює конкурентів;

• Використовує не статичну, а динамічну та “живу” бізнес стратегію;

• Більше часу проводить на виробництві, а не в головному управлінні – аби розуміти що реально відбувається;

• Чітко розділяє  короткострокові задачі та довгострокові бізнес ініціативи;

• Чітко висловлює свою думку;

• Прислухається до відгуків працівників;

• Керує деякий час підрозділом, якщо його керівництво не таке сильне як очікувалося;

• Керує іміджем компанії;

• Користується таблицями, щоб пояснити процес мислення та спростити складні моменти; 
• Знає коли посилити та послабити свій вплив;

• Розуміє, де в організації додається найбільша цінність і скеровує туди найкращих людей та ресурси, скорочуючи все інше;

• Періодично підвищує працівника, відповідального за зв’язки з інвестором; 
• Готовий збирати людей та спонтанно працювати над складними питаннями; 
• Швидко приймає рішення;

• Слідкує за тим, щоби у “гарячці” ніколи не забувати дрібних деталей.

“Бути президентом компанії – божевілля. Тебе накриває цілою  лавиною думок. Це  неймовірно. Дико. Класно. Безумно. Енергійно. Вічний рух вперед. Давати й забирати. Наради до ранку. Неймовірні знайомства. Хороше вино. Святкування. Класні курси з гольфу. Великі рішення в справжній грі. Кризи і напруга. Багато змін. Кілька перемог. Трепет перемог. Біль поразки. Добре настільки, що краще уже не може бути. Тобі багато платять, але справжньою платнею є задоволення. Як і в будь-якій роботі, тут є плюси і мінуси, але позитиву точно більше. Розклад завантажений, по годинах розписаний на роки вперед, але кожний день може принести кризи, які нещадно розбивають усі плани. Дні тягнуться до божевілля, в той час, коли години стрімко летять. Робота тебе ніколи не покидає, що би ти не робив.Те, що крутиться в голові, завжди поглинає”, – Джек Велш.

Крім цієї, трійки найвизначніших менеджерів, відомим менеджером ХХ столітяя також був Джек Уелч.

Найкращим менеджером XX ст. також називають  Джека Уелча, який понад 20 років (до 2001 р.) очолював відому компанію "Дженерал Електрик" (General Electric). Вважають, що за популярністю він міг суперничати з кінозірками. За 20 років, які він очолював компанію, вартість її акцій збільшилась на 3098%, прибуток зростав протягом 101 кварталу поспіль, а продуктивність компанії щороку зростала на 4—6 %. Його пам'ятатимуть не тільки завдяки цим економічним успіхам компанії, а й завдяки розробленій ним управлінській філософії [388]. Він сформулював три таких аспекти з діяльності менеджера:

• у новому тисячолітті, сповненому жорсткої конкуренції, необхідно вести людей до цілі, не командуючи ними, а запалюючи, надихаючи їх. Компанії потрібні менеджери-лідери, які повинні бути наповнені енергією, заряджати нею інших, вміти приймати рішення (у тому числі й важкі) й особливо доводити ідеї до успішного завершення;

• треба вміти розробляти не план дій, а знаходити ключову ідею, яка дасть можливість кожному  виявляти творчість, неординарний підхід, і водночас об'єднуватиме всіх, а також формувати цілі на рівні мрії, для того щоб провокувати людей на пошук нестандартних рішень, вихід із стану комфорту;

• щоб реалізувалися кращі ідеї, важливо вміти долати бар'єри  у спілкуванні між людьми, створювати умови для постійного професійного та особистісного зростання кожного працівника, незалежно від посади, віку, досвіду тощо.

В одному з інтерв'ю Дж. Уелч сказав: "Швидкість прийняття і реалізації рішень останніми роками стала головною рисою, що характеризує як компанію, так і менеджера. Якщо ти хочеш мати сьогодні успіх, ти повинен постійно мінятися і підштовхувати до цього підлеглих. Ти повинен, спілкуючись з ними, ставитися до них з великою повагою. Тоді вони будуть вирощувати з маленького зернятка успішні ідеї". Такої ж думки й Акіо Моріта, засновник фірми "Соні" (Sony): "Працюючи з людьми, ми зрозуміли, що вони трудяться не тільки заради грошей і що гроші — не найкращий спосіб, щоб їх стимулювати. Щоб стимулювати людей, їх треба зробити членами сім'ї і ставитися до них з повагою". Ця думка також співзвучна із висловлюванням Томаса Дж. Уотсона-старшого, президента американської фірми IBM: "Поставлене нами питання про розвиток людських взаємин було продиктоване не альтруїзмом, а просто переконанням, що якщо ми будемо поважати наших людей і допомагати їм поважати себе, то це дасть компанії найбільші прибутки". А Генрі Форд вважав, що його «секрет успіху полягає у вмінні розуміти погляд іншої людини і дивитися на речі з її та свого поглядів».

Провідний міжнародний експерт з питань культури бізнесу і лідерства Уоррен Бенніс, який написав понад 2000 статей та 25 книг, був радником у чотирьох президентів Сполучених Штатів Америки, підкреслює, що нове тисячоліття вимагає від менеджерів мислити перспективно, мати здатність розуміти розмаїття світу і вміння спілкуватися та взаємодіяти з людьми, які вже щось знають та вміють. Його думку продовжує відомий російський учений В.Л. Іноземцев, який пише про те, що в сучасних умовах ефективне управління творчими особистостями потребує від менеджерів нових, ніж раніше, якостей. Успіх найкращих керівників корпорацій (наприклад, Вілла Гейтса, Майкла Делла та ін.) обумовлений не тим, що вони контролюють більшу частину капіталу своїх компаній, а тим, що вони заснували бізнес, який став головним проявом їхньої творчої натури, що вони стали живою історією і легендою компанії [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Історія успіху: Генрі Форда

 

Генрі Форд (нар. у 1863 р. — розум. До 1947 р.)

Американський інженер-винахідник. Один із засновників автомобільної  промисловості, творець транснаціональної корпорації «Форд мотор компані».

Генрі Форд народився в 1863 році на фермі близько Дірборна — передмістя м. Детройта, штат Мічиган (США). 5 травня 1876 Генрі Форд, син Вільяма Форда  і Мері Літогот, побачив паровоз. Шляхи Господні несповідимі: зустріч Форда з паровозом перевернула світ. Здобув освіту в школі, що складалася лише з однієї кімнати, Генрі був ледь здатний прочитати шкільну хрестоматію, коли у віці 15 років назавжди залишив формальну освіту. Всі класи прибуткової школи — з першого по восьмий — займалися разом, в одній кімнаті. Влітку, коли вчитель йшов боронити, місце біля дошки займала його дружина. Однак він був блискучим асом в математиці і дуже любив машини. Генрі пішов далі Карнегі і закінчив не 4, а 8 класів школи.

3.1. Перші кроки

У 16 років Форд прийшов в Детройт, щоб найнятися на роботу в якості учня інженера. Звідти він був звільнений менше, ніж через тиждень. Не зніяковівши, Генрі поступив в годинну майстерню — звільнений. Далі була майстерня з ремонту корабельних двигунів — звільнений. Нарешті, Форд влаштувався механіком в Електричної компанії Томаса Альви Едісона, заробляючи 45 доларів на місяць, але жив він не тільки на ці гроші. Його батько був фермером і залишив йому ділянку в 40 акрів, на якому Форд побудував лісопилку. Але головним його захопленням стало конструювання самохідної рухомої коляски.

У червні 1893 року в цегляному сараї  позаду двоквартирного будинку, де він  жив з дружиною Кларою, Форд закінчив будівництво свого першого експериментального автомобіля. Винахідник пропрацював  дві доби без відпочинку і сну  та в 2:00 ночі 4 червня прийшов повідомити своїй дружині, що машина готова і він зараз збирається її випробувати. Названий «квадрицикл» і важить всього п’ятсот фунтів, автомобіль пересувався на чотирьох велосипедних шинах.

Ось що пише американський письменник Елтон Сінклер: «Йшов проливний дощ і його дружина вийшла під парасолькою подивитися, що буде далі. Спереду коляски стирчала ручка і, щоб завести мотор, треба було повернути її. Спочатку мотор почав бурчати, потім заревів і вся коляска загрозливо затряслася. Але вона не розвалилася і містер Форд забрався в неї і поїхав. На передку стирчала гасова лампа і при її тьмяному світлі він поїхав уздовж вулиці, вимощені бруківкою. Місіс Форд довго стояла під дощем, питаючи себе, чи побачить вона знову свого чоловіка. Дати задній хід Генрі було не можна і, щоб повернути на вузькій вулиці, йому довелося б вийти і занести коляску.