Кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищій школі

ВСТУП

          Останніми роками змінюються політичні та економічні основи суспільства, визначаються домінуючі ціннісні орієнтири, підвищується значущість професійних якостей спеціалістів в усіх галузях діяльності. Сучасні умови вимагають формування у студентів творчого мислення, здатності до активної самостійної діяльності із засвоєння знань у процесі оволодіння майбутньою професією, пізнавальної активності майбутнього фахівця.

          Ще в травні 2005 року Україна  стала повноправним учасником  Болонського процесу, коли на конференції міністрів освіти країн Європи в норвезькому місті Берген міністр освіти і науки України підписав Болонську конвенцію, якою в 1999 році було проголошено створення єдиної зони європейської вищої освіти і передбачено протягом першого десятиріччя третього тисячоліття досягти таких першочергових цілей:

• впровадження системи зрозумілих ступенів, які можна легко порівняти;
• створення системи, яка ґрунтується на двох основних циклах – доступеневому і післяступеневому. Доступ до другого циклу потребує успішного завершення першого циклу навчання тривалістю не менше ніж 3 роки. Навчання впродовж другого циклу передбачає отримання ступня магістра (через 1-2 роки після одержання першого ступеня);
• запровадження системи кредитів за типом ECTS – європейської системи кредиту залікових одиниць трудомісткості як відповідного засобу підтримки студентської мобільності;
• сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості освіти з метою розроблення критеріїв і методологій, які можна легко порівняти.

Для досягнення проголошених цілей було проведено колегію

         Міністерства освіти і науки України і видано накази МОН України №454 від 29 липня 2005 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» і №774 від 30 грудня 2005 року «Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу», згідно з якими в усіх ВНЗ України III – IV рівнів акредитації розпочалося запровадження з 2005-2006 навчального року кредитно-модульної системи організації навчального процесу. 

          Процеси інтеграції в сучасному світі охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Освіта України в цілому і вища школа, зокрема, не можуть стояти осторонь, поза межами європейської інтеграції. Упродовж шести років освітнє співтовариство мобілізується задля спільної мети – формування загальноєвропейського освітнього простору. Зона європейської вищої освіти повинна базуватися на спільних фундаментальних принципах і підходах в організації вищої освіти. Відкрита зона європейської вищої освіти несе багато нових позитивних спільних перспектив, і разом з тим зберігає повагу до національних особливостей функціонування освіти в кожній окремій країні. Країни Європи докладають максимум зусиль для ліквідації бар’єрів і вироблення таких умов викладання та навчання, які б розширили мобільність студентів та посилили б співробітництво суб’єктів вищої школи. На думку представників багатьох університетів, завдання полягає у запровадженні системи академічних кредитів, що сприятиме підвищенню мобільності студентів у межах спільного освітнього простору, слугуватиме засобом їх передачі вищим навчальним закладом. У більшості європейських країн один кредит складає 25 (астрономічних) годин навчального навантаження, а 60 кредитів є максимальним річним навантаженням студента. Спільна система кредитів та можливість їх перезарахування у країнах-учасницях Болонської декларації дасть можливість взаємовизнавати дипломи, що в свою чергу сприятиме трудовій міграції. Організація і здійснення навчального процесу – це багатогранна і складна система дії і взаємодії.

          Багато хто вважає, що нинішня система освіти України сформувалася в умовах інформаційного дефіциту та обмежених можливостей доступу до джерел інформації. Тому діяльність педагога у вищій школі зводилась, насамперед, до інформаційних функцій, він виконував роль найважливішого та найдоступнішого джерела інформації. Оскільки студент є об’єктом навчального процесу і водночас об’єктом сприйняття та засвоєння інформації, то планування навчального процесу здійснювалось таким чином, що основна доля роботи лягала на аудиторне навчання. Сучасний стан розвитку інформаційного забезпечення відкриває широкі можливості доступу до джерел інформації і тому частково зміщує акценти у плануванні навчального процесу в бік самостійної роботи. Нині у багатьох країнах світу в основу вищої освіти покладено самостійну та індивідуальну роботу студентів. Дуже важливим аргументом проти різкого зміщення у бік самостійного навчання у галузі мовної підготовки є її комунікативний характер. Хоча звичайно деякі аспекти, наприклад, фонетичний, можуть базуватися на роботі студентів у фонетичних класах (лабораторіях) і передбачати виконання великої кількості самостійних практичних лабораторних завдань.

         Можна погодитись з тезою, що в сучасних умовах, коли країна входить у сфери високих технологій навчання, особливо пов’язаних з комп’ютером та Інтернетом, які дають широкі можливості і доступ до джерел інформації, інформаційна функція лектора різко зменшується. Звичайно, що диктувати лекцію і вести конспект – така форма співпраці лектора і студента втрачає свою актуальність. «Сучасний стан інформаційного забезпечення звів суть лекцій до консультативно-оглядового означення проблеми і аналізу можливих напрямків її вирішення» (Грубінко В.В. «Індивідуальна та самостійна робота студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процессу»). З іншого боку зростає значущість семінарських занять, де розкривається творчий підхід студента, його уміння мислити аналітично, здатність аргументувати і відстоювати власну точку зору на базі аналізу і синтезу вивченого. Ще одним важливим аргументом збільшення долі самостійної та індивідуальної роботи є той факт, що самостійність розвиває у студента здатність глибше розмірковувати, шукати шляхи вирішення проблем. Діяти самостійно означає знаходити правильні акценти у великому розмаїтті точок зору, а все це є дуже важливим для життєдіяльності у сучасному складному суспільстві.     

          Метою впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у світовому освітньому просторі. З метою стимулювання активної і систематичної аудиторної та поза аудиторної роботи студентів упродовж навчального року, підвищення ефективності поточного контролю та забезпечення об’єктивності оцінювання знань, умінь та навичок студентів у багатьох вищих навчальних закладах України проводиться атестація. Атестаційна оцінка виставляється студенту відповідно до суми рейтингових балів, набраних ним під час вивчення навчального матеріалу певного модуля з урахуванням модульного контролю. Сума рейтингових балів за вивчення модуля об’єктивно відображає реальний рівень засвоєння студентом відповідного навчального матеріалу, виконання ним всіх видів навчальної діяльності передбачених модульною робочою програмою дисципліни. Атестації проводяться двічі або тричі на семестр залежно від кількості навчальних модулів. Оцінка за атестацію повинна обґрунтовуватись викладачем і доводитись до відома кожного студента та оголошуватись перед групою. Студенти, які за наслідками рейтингового контролю та усіх атестацій з навчальної дисципліни мають лише відмінні оцінки, відвідували усі заняття, отримують підсумкову оцінку «відмінно» чи «зараховано» (якщо залік) без проходження семестрового контролю. Рішення про це приймає відповідна кафедра. Студенти, семестровий рейтинг (сума набраних рейтингових балів за всі модулі) яких становить менше 50% можливих рейтингових балів з навчальної дисципліни, до підсумкового семестрового контролю (заліку, диференційованого заліку, екзамену) з цієї дисципліни не допускаються і підлягають відрахуванню з університету за невиконання вимог навчального плану та графіка навчального процесу.  

РОЗДІЛ 1

  БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ТА КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 

          Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без модернізації системи вищої освіти, спрямованої на підготовку фахівців на рівні міжнародних вимог.

          Однією із передумов входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору є впровадження в систему вищої освіти України основних ідей сформульованих Болонською декларацією 1999 року.

          Болонський процес – це подальший розвиток основних положень Болонської декларації з метою створення і функціонування за-гальноєвропейського простору вищої освіти і загальноєвропейського простору досліджень, як двох основних принципів суспільства, заснованих назнаннях. 
          Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністрів освіти країн, що відбувся в м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року і стала повноправним учасником формування загальноєвропейського простору вищої освіти.

          Головна мета процесу що розпочався у вищій освіті більшості країн Європи і отримав назву згаданої вище декларації - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

          Болонський процес має свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997 р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбонської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі. Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього і наукового простору до 2010 року.

         Наступний етап Болонського процесу відбувся в Празі 19 травня 2001 року, де було підписано Празьке комюніке представниками вже 33 країн Європи.

          На саміті було виділено важливі елементи європейського простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу.

          Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту – поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Зазначається, що європейськи1й простір вищої освіти та європейський простір дослідницької роботи – дві взаємопов’язані частини сукупності знань.

          Четвертий саміт Болонського процесу був проведений 19-20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія). Саме тоді Україна була прийнята до країн, що входять до європейського освітнього простору та є учасниками Болонського процесу.

         Забезпечення умов для розширення мобільності представляє для України одне з найважливіших завдань її інтеграції до Болонського процесу. Це стосується студентів, викладачів і науковців України, яким надається підтримка в рамках міжнародних угод: 86 міжурядових та 46 міжвідомчих угод з 61 країною світу, 17 з них про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання, прямих угод між вищими навчальними закладами і науково-дослідницькими установами та міжнародними програмами, що реалізуються в Європейському регіоні, і є доступними для України.

          Основні вимоги ставить членство України в Болонському процесі перед всією системою освіти та вищими навчальними закладами зокрема. В основному їх можна звести до таких шести ключових позицій:

• прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій;
• увести двоступеневу структуру вищої освіти;
• використовувати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів;
• напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням зрозумілих порівнюваних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки;
• усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.
• забезпечувати привабливість системи європейської освіти.

         Враховуючи ці вимоги та для найбільш оптимального та безболісного переходу від існуючої системи освіти в Україні до новітньої, яка враховуватиме основні положення Болонського процесу була розроблена модель кредитно-модульної організації навчального процесу.

          З метою перевірки цієї моделі рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року було розпочато проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

          На сьогодні у педагогічному експерименті задіяні 106 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, де охоплено понад 120 тис. студентів (5189 академічних груп) за 75 напрямами підготовки.

          За час проведення експерименту Міністерством освіти і науки розроблено Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців (наказ МОН від 23 січня 2004 року №48), а також визначено особливості організації навчального процесу в умовах кредитно-модульного навчання (наказ МОН від 20 жовтня 2004 року № 812).

         Вказані нормативні документи визначають такі основні положення:

• ціна кредиту для напрямів підготовки (спеціальностей), з яких проводиться експеримент, складає 36 годин. Нормативна кількість залікових одиниць на один навчальний рік - 60 кредитів. Відповідно, для підготовки бакалавра - 240 кредитів.
• кількість кредитів за навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин з навчальної дисципліни на ціну кредиту (з округленням до 0,5 кредиту).
• у навчальних та робочих планах експериментальних напрямів підготовки вводиться додаткова графа «Кредити ECTS».
• в академічній довідці в графі «Години» через дріб зазначається кількість кредитів ECTS, а в графі «Оцінки» через дріб - оцінка за шкалою ECTS.

          Наразі у вищих навчальних закладах України розпочинається другий етап впровадження кредитно-модульної системи у навчальний процес, який передбачає охоплення більшого контингенту студентів та викладачів.     
 
 
 

РОЗДІЛ 2

  СУТНІСТЬ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

          Кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) – модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).

          Підставами для запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Україні є наступне: 
1) інтеграція до Європейського простору вищої освіти; 
2) входження до Болонського процесу; 
3) вступ до Світової організації торгівлі; 
4) реалізація дистанційної форми вищої освіти. 
          Впровадження модульно-кредитної системи у вищий школі України переслідує такі цілі: 
          1. Досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що є надбанням випускника. 
          2. Затребування українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці. 
          3. Затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів. 
          4. Впровадження стандартизованого додатка до диплома, модель якого була розроблена Європейською комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника.

5. Стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об’єктивної оцінки якості знань. 
          6. Забезпечення «прозорості» системи вищої освіти та слушного академічного та професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень тощо). 
          Кредитно-модульній системі як невід’ємному атрибуту Болонської декларації, надаються дві основні функції. Перша — сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого. Друга — акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою. 
          Модулі конструюються як системи навчальних елементів, об’єднаних ознакою відповідності визначеному об’єкту професійної діяльності. Останній розглядається як деякий обсяг навчальної інформації, що має самостійну логічну структуру і зміст, що дозволяє оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студента. 
          Кредит (credit) — умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), засвоєної студентом під час навчання. Кредит — мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної і самостійної роботи студента). 
          Проблемою для вищої школи України у контексті Болонського процесу є: 
          • по-перше, визначення витрат навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в обсязі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами; 
          • по-друге, розробка методики розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними.

          Складність кредитно-модульної системи  полягає в інноваційній багатоваріантності  технологій, що в сукупності забезпечують  домінування:

• культурно-творчої функції освіти над пізнавально-інформаційною;
• інтенсивної розвивальної взаємодії викладача і студентів над адміністративною діяльністю;
• психолого-педагогічного змісту освітньої діяльності над навчально-предметним змістом;
• сценарних технік ведення навчального заняття над раціоналістичними моделями і схемами організації навчально-виховного процесу;

          Кредитно-модульна система мА  якісно відмінне від традиційної  програмно-засобове забезпечення  навчально-виховного процесу, що  надбудовується над офіційно прийнятими в галузі освіти державними планами і навчальними програмами, підручниками і посібниками та передбачає створення граф-схеми навчальних курсів, наукових проектів змістового модуля, навчальних сценаріїв модульних занять, розвивальних підручників.

          До незаперечних здобутків кредитно-модульної  системи потрібно віднести те, що вона теоретично і технологічно розв’язує проблему внутрішньої вмотивованості навчально-освітньої діяльності викладачів і студентів, вимагає від них максимальної пізнавально-регуляційної пошукової активності і самостійності.

          Впровадження кредитно-модульної системи передбачає перехід педагогічного колективу до нової організаційно-управлінської моделі ВНЗ, перевагами якої є:

• єдність освітніх і науково-методичних підрозділів, що діють як система розвинених особистостей і наукових проектів;
• оптимальний за психофізіологічними і соціально-педагогічними критеріями розклад навчальних занять;
• стратегічно і тактично має місце управління розвитком навчальних закладів;
• домінування самоврядованих процесів у педагогічному колективі над управлінськими рішеннями, що надходять згори.

2.1 Європейська система трансферу кредитів (ECTS) 

          Визнання освіти і дипломів є передумовою для створення відкритого Європейського простору освіти і підготовки, де студенти і викладачі можуть переміщатися без перешкод. Тому Європейська система трансферу кредитів (ECTS) була розроблена в експериментальному проекті, організованому в рамках програми «Еразмус» як засіб

покращання  визнання освіти для навчання за кордоном. 
          Основні елементи ECTS на практиці перевіряли й удосконалювали в

експериментальному  проекті 145 європейських університетів усіх держав-членів та країн

Європейської  економічної зони. 
          Система ECTS забезпечує прозорість такими засобами: 
          1. Кредити ECTS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається елементам навчального плану, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення навчання. 
          2. Інформаційний пакет, який дає інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання та елементи навчального плану. 
          3. Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим, і може легко передаватися від одного навчального закладу до іншого. 
          4. Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, є обов’язковим як для місцевого і закордонного закладів, так і для студентів. 
           Основними вимогами до застосування норм і механізмів ECTS є: 
          • призначення координатора ECTS від навчального закладу; 
          • призначення координаторів ECTS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на усіх факультетах, що мають намір користуватися ECTS; 
          • призначення кредитів ECTS для елементів навчального плану; 
          • випуск інформаційного пакета щодо усіх навчальних предметів/дисциплін, у яких ECTS буде використовуватися рідною мовою та однією з мов країн ЄС; 
          • використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів. 
          Кредити ECTS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для елементів навчального плану, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен елемент навчального плану відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота — в бібліотеці чи вдома — і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням, ECTS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами. У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр. 

2. . Шкала оцінювання ECTS для визначення якості досягнень студента

          За будь-яких принципів організації навчального процесу саме системі оцінювання знань належить важлива роль у забезпеченні високої якості освіти та формуванні конкурентоспроможних фахівців. 
          Результати екзаменів і заліків зазвичай виражаються в оцінках. Однак у Європі співіснують багато різних систем оцінювання. До того ж питання перезарахування оцінок було однією з найсуттєвіших проблем студентів — учасників ECTS: 
а) з одного боку, тлумачення оцінок значно відрізняється в різних країнах, закладах та щодо різних предметів; 
б) з іншого боку, помилка при перезарахуванні оцінки може мати серйозні наслідки для студентів. 
          Неможливо визначити єдиний критерій систем оцінювання у європейських країнах. У більшості країн є всезагальна система оцінювання, котра в жодному випадку не є універсальною; крім цього, визначення бала «проходження» по певній шкалі може різнитися між закладами, і межа застосування всіх доступних балів суттєво відрізняється у різних закладах, змінюється з року в рік, та залежно від предмета. 
          Однією із основних засад шкали оцінювання системи ECTS є те, що вона досить чітко визначена для того, щоб заклади прийняли свої рішення з приводу застосування цієї шкали. 
В результаті Європейська комісія скликала групу експертів для визначення спірних питань. Інформація, коментарі та статистичні дані, представлені 80 закладами з 84 закладів — учасників ECTS у той час, були прийняті до уваги для того, щоб відпрацювати запропоновану шкалу оцінювання ECTS. Всі групи предметів були узгоджені з використанням шкали оцінювання ECTS, для того щоб перевірити її ефективність. 
          Шкала оцінювання ECTS була розроблена для того, щоб допомогти навчальним закладам перенести оцінки, виставлені місцевим закладом. Вона представляє додаткову інформацію про роботу студентів, а не замінює загальні оцінки. Вищі навчальні заклади приймають власні рішення щодо ви¬користання шкали оцінювання у своїй власній системі. 
Європейська система «полегшеної шкали оцінювання» з’явилася в результаті різносторонніх обговорень, які відбувались серед п’яти груп від початку пошукового етапу; те, що передача оцінок може ефективно здійснюватись за допомогою полегшеного оцінювання, зрозуміло всюди у Європі. 
          Концепція «полегшеної шкали оцінювання» означала, що: 
         • шкала була достатньо добре охарактеризована і будь-який навчальний заклад зміг би використати її для своїх предметів; 
         • шкала ECTS представила додаткову інформацію до оцінки навчального закладу, але не замінила її; 
         • шкала оцінювання ECTS була зрозумілою іншим закладам, які виставляли відповідну оцінку згідно з власною системою оцінювання студентам, які вступають, або випускникам; 
         • оцінка за системою ECTS визначала б, поруч із оцінкою, виставленою закладом у перелік оцінок дисциплін студента, досягнення кожного студента до і після періоду навчання. 

Шкала оцінювання ECTS

А 10 ВІДМІННО — відмінне виконання лише з незначною  кількістю помилок 
В 25 ДУЖЕ ДОБРЕ — вище середнього рівня з кількома помилками 
0 30 ДОБРЕ — в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок 
В 25 ЗАДОВІЛЬНО — непогано, але зі значною кількістю недоліків 
Е 10 ДОСТАТНЬО — виконання задовольняє мінімальні критерії 
FX — НЕЗАДОВІЛЬНО — потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік 
F — НЕЗАДОВІЛЬНО — необхідна серйозна подальша робота

        Метою оцінювання якості є забезпечення незалежної оцінки ефективності заходів для забезпечення Стандартів вищої освіти на всіх рівнях навчання, підготовки, проведення іспитів і оцінки. 
        Організація оцінювання результатів навчання має врахувати різні методи оцінювання, що можуть надати різні типи доказів рівня знань студента: 
• письмові, усні й комп’ютерні опитування (тестування); 
• перевірка навичок (зокрема, на тренажерах); 
• проекти; 
• безпосереднє спостереження за діяльністю. 
          Один або декілька з перерахованих вище методів має бути обов’язково використаний для одержання доказів наявності знань, розуміння та продемонстрованих навичок, а також доказу здатності студента виконувати професійну діяльність. 
          Новими концепціями освітнього процесу у вищій школі відзначаються тенденції розвитку вимірювання навчальних досягнень студентів за допомогою тестів. На структуру та кількість тестів, які проводяться, впливає акцент на зв’язках між предметами, що вивчаються. Об’єктом тестування стають компетенції, потрібні випускникові системи вищої освіти. Традиційно тести виконують відбірну функцію. Але ж останнім часом тести використовуються для таких цілей: 
- діагностичних, щоб дати студенту можливість з’ясувати, що йому ще потрібно вивчити та доробити; 
- управлінських, тобто задля керівництва подальшим процесом навчання та стимулювання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  3

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ  СИСТЕМИ

          Основними нормативно-правовими документами, які регулюють організаційно-методичне забезпечення КМС є: накази Міністерства освіти і науки України:

• від 23.01.2004 року № 48 «Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу»;
• від 23.01.2004 року № 49 «Про затвердження програми дій щодо реалізації положень Болонської конвенції в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки»;
• від 20.10.2004 року № 812 «Про особливості впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу»;
• від 29.07.2005 року № 454 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні»;
• від 30.12.2005 року № 774 «Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу»;