Кредитоспроможність

    Анотація. Розкрито поняття кредитоспроможності позичальника. Висвітлено основні підходи до визначення кредитоспроможності. Розглянуто основні зарубіжні та вітчизняні методики аналізу кредитоспроможності підприємства – позичальника. Викладено авторське тлумачення  поняття «управління кредитоспроможністю». Вказано  на основні перспективи розвитку даної теми. 

    Ключові слова. Кредитоспроможність, позичальник, кредит, оцінка кредитоспроможності, управління кредитоспроможністю, фінансовий стан. 

    Постановка  завдання. З формуванням в Україні нових економічних відносин, з посиленням інтеграційних і глобалізаційних процесів, їх впливом на розвиток підприємництва принципово змінюється й діяльність банків, їхній підхід до проведення операцій і, насамперед, кредитних. Кредитування було і залишається однією з найризикованіших банківських операцій, тому вимагає застосування банками ефективних методик щодо оцінки кредитоспроможності позичальника. Визначення кредитоспроможності позичальника є важливим етапом у процесі здійснення кредитних операцій банком. В той же час на підприємстві важливим етапом для отримання кредиту є впровадження ефективної політики управління кредитоспроможністю. Тому необхідною умовою застосування банком ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику за всіма напрямами вкладення коштів. Основним і найефективнішим методом такої мінімізації є якісна оцінка банком кредитоспроможності підприємства – позичальника. Відсутність системи управління кредитоспроможністю підприємства-позичальника є не лише негативним елементом у процесі кредитування, але в останній час набуває вагомої значущості у якісному вирішенні питання. Неповнота розробки даної теми робить її досить актуальною, адже процеси кредитування у наш час набувають великих масштабів.

    Аналіз  останніх досліджень і публікацій. У вітчизняній науковій літературі проблеми управління кредитоспроможністю суб’єктів господарювання в ринковій економіці не знайшли комплексного висвітлення. Тоді як окремим питанням кредитування підприємств, методології оцінки кредитоспроможності позичальника присвячена значна кількість праць. Багато уваги приділено кредитуванню в роботах зарубіжних вчених Е.Бредлі, Р. Клауса, В. Лексіса, Р. Синки, Пітера Роуза, К. Таккі, Б. Едварда. Більш повно ці питання висвітлені в працях російських дослідників – М.З. Бора, Є.Ф. Жукова, О.І. Лаврушина, В.І. Колесникова, М.Л. Колчана, Г.С. Панової, М.А. Песселя, В.М. Усоскіна, Є.А. Уткіна, В.А. Челнокова, В.Є. Черкасова, Є.Б. Ширінської.

    В наукових колах України окремі питання цієї проблеми знайшли своє висвітлення в роботах В.В. Вітлінського, А.М. Герасимовича, К.Д. Данильченка, О.В. Дзюблюка, О.А. Кириченка, А.А. Куштуєва, О.Д. Заруби, А.М. Мороза, І.М. Лазепка, М.І. Мируна, М.Д. Олексієнка, О.В. Пернарівського, Д.В. Полозенка, М.Ф. Пуховкіної, М.І. Савлука, В.А. Ющенка.

    Щодо проведених західними вченими досліджень проблем оцінки кредитоспроможності підприємств зазначимо, що вони відповідають реаліям розвинутого економічного середовища, яке включає застосування сучасних банківських технологій, міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, ефективний правовий захист учасників кредитних відносин. Проте проблема управління кредитоспроможністю так  і залишилася недослідженою.

    Метою даної роботи є розкриття поняття кредитоспроможність, розгляд методик оцінки якості потенційних позичальників, що використовуються комерційними банками в процесі кредитного аналізу, а також спробувати дати визначення поняття «управління кредитоспроможністю» та розглянути основні складові управління нею.

    Результати  дослідження та їх обговорення. Поняття кредитоспроможності з 20-х років до теперішнього часу було мало вживаним у нашій економічній літературі і фактично з'явилося знову в 1986 – 1990 роках. Це можна пояснити тим, що з 20-х років і практично до прийняття нового банківського законодавства кредитний механізм був зорієнтований на кредитомісткість, а не на кредитоспроможність. Здійснювався так званий диференційований режим кредитування, введений постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 21.08.1954 року, згідно з яким підприємство вважалось таким, що добре працює, якщо воно виконувало план з реалізації та прибутку, з асортименту та зберігало власні оборотні кошти. Якщо навіть підприємство мало прострочену заборгованість за раніше отримані позики банку, а виконувало плани за вищеназваними показниками, то при тимчасових фінансових ускладненнях воно одержувало кредит. Узагалі заборгованість з підприємств могла бути списана за рішенням радянських, державних або партійних органів [46, с. 394-405].

    З переходом до ринкових відносин однією з найважливіших проблем організації кредитування є оцінка комерційним банком фінансового стану підприємств, зокрема їх кредитоспроможності. Хоча до теперішнього часу в практиці як вітчизняних, так і зарубіжних, як теоретиків, так і практиків відсутнє детально опрацьоване однозначне визначення терміну «кредитоспроможність». Наведемо лише деякі з них:

1. кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями [10, с. 54-73];
2. кредитоспроможність – наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його [11];
3. кредитоспроможність – наявність у підприємств передумов для отримання кредиту [18, с. 328-346];
4. сукупність матеріальних і фінансових можливостей отримання кредиту і його гранична сума, яка визначається здатність позичальника повернути кредит у строк і в повному обсязі [13, с. 457].

    Проаналізувавши наявні публікації, ми виділили певну  сукупність факторів (як зовнішніх, так і внутрішніх), що впливають на кредитоспроможність позичальника.

    До  зовнішніх можна віднести:

1. швидкоплинне бізнес – середовище;
2. відсутність стабільного нормативного поля;
3. стан економічного розвитку країни;
4. рівень інфляції [15, с. 24-33].

    До  внутрішніх факторів належать:

1. репутація позичальника, яка відрізняється своєчасністю розрахунків по раніше отриманих кредитах, якістю наданих звітів, відповідальністю та компетенцією керівництва;
2. поточний фінансовий стан і спроможність виробляти конкурентоспроможну продукцію;
3. можливістю в разі потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел;
4. дохідність підприємства, яка обумовлює його можливість сплачувати відсотки за кредит при здійсненні нормальної фінансової діяльності;
5. мета використання кредитних ресурсів;
6. сума кредиту, яка оцінюється виходячи з проведення позичальником заходів, спрямованих на визначення ліквідності балансу, співвідношення між власними й залученими коштами;
7. погашення кредиту, вивчення якого здійснюється шляхом аналізу повернення кредиту за рахунок реалізації матеріальних цінностей, надання гарантій, використання заставного права;
8. забезпеченість  кредиту  з  погляду  визначення  прав  кредитора  брати  в  заставу  під  видану  позичку  активи  підприємства,  включаючи  цінні  папери [17, с. 19-27].

    Ще  до теперішнього часу в практиці як вітчизняних, так і зарубіжних банків відсутні детально розроблені однозначні правила оцінки кредитоспроможності.

    Так, американські банки для оцінки кредитоспроможності  своїх клієнтів використовують, в основному, такі показники:

1. коефіцієнт ліквідності;
2. коефіцієнт покриття;
3. коефіцієнт залучень;
4. показники оборотності капіталу;
5. прибутковість основної діяльності [16, с. 394-405].

    Менеджери французьких банків віддають перевагу аналізові показників:

1. іммобілізації активів;
2. використання обігових коштів;
3. грошових потоків;
4. співвідношення результатів фінансової діяльності та складових капіталу і фінансових зобов'язань [8, с. 173-177].

    У Англії ключовим словом, в якому зосереджені вимоги при видачі позик позичальникам, є термін "PARTS", що включає:

1. purpose – призначення, мета;
2. amount – сума, розмір;
3. repayment – оплата, повернення боргу і відсотків;
4. term – термін;
5. security – забезпечення, застава [12, с. 46-49].

    Широке  практичне застосування при визначенні кредитоспроможності знайшли:

1. методика САRТ, яку відносять до так званих непараметричних моделей [1, с. 13-15];
2. метод «рекурсивної розбивки», запропонований М. Фрідменом, Е. І. Альтманом і Д. Као;
3. модель «нагляду за позиками» (Модель Чессіра);
4. «двоїстого аналізу» та «двоїста модель Альтмана», що побудовані на основі лінійних багатофакторних регресійних рівнянь, у яких як змінні обрано 
   показники, що відображають фінансовий стан підприємства, а 
   як функції – коефіцієнт, що служить орієнтиром для віднесення 
   підприємств до групи потенційних банкрутів чи підприємств, 
   які функціонують успішно.

    В українській практиці використовуються такі методики оцінки кредитоспроможності:

1. методику, що міститься в Положенні НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» [10, с. 54-73];
2. методика кількісної оцінки критеріїв кредитоспроможності [7, с. 11-15];
3. прогнозні методи оцінки кредитоспроможності (модель Альтмана та модель Спрінгейта) [9, с. 10-13];
4. метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі системи фінансових коефіцієнтів, які визначаються по балансових формах [6, с. 27-33].

    Крім  цього в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:

1. на основі аналізу грошових потоків [4, с. 14-17];
2. на основі аналізу ділового ризику [5, с. 26-30].

    Оцінка  кредитоспроможності позичальників  на основі аналізу грошових потоків  передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта  за певний період, тобто зіставлення  припливу (прибуток, амортизація, створення резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отримання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів.

    Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має  стійке перевищення припливу над  відпливом коштів [3, с. 5-14].

    Оцінка  кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики [14, с. 9-14].

    Проводячи аналіз інформаційної бази ми змогли відмітити, що поняттю «управління кредитоспроможність» не те, щоб приділялось мало уваги, але воно є взагалі недослідженим. Щоб заповнити дану прогалину, ми розглянули основні фактори та показники, що впливають на кредитоспроможність підприємства та пропонуємо наступне визначення поняття «управління кредитоспроможністю».

    Управління  кредитоспроможністю – сукупність методів та засобів, що створюють  наявність передумов для одержання  позик та регулюють діяльність підприємства з метою покращення показників платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, ліквідності, дебіторської та кредиторської заборгованості,  маневреності власних коштів, збільшення показників прибутковості та запобігання збитків від фінансово – господарської діяльності підприємства.

    Тобто, щоб досягти високого рівня управління кредитоспроможністю необхідно  проводити управління сукупністю наступних  показників:

1. платоспроможність. Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння і підтримувати свою платоспроможність свідчить про стійкий фінансовий стан. Характерними ознаками платоспроможності підприємства є наявність у нього достатніх коштів на розрахунковому рахунку та відсутність простроченої кредиторської заборгованості. З метою збереження платоспроможності підприємство повинно володіти міцною структурою капіталу, уміти організовувати його рух таким чином, щоб забезпечити перевищення доходів над затратами;
2. ліквідність. Для підтримки ліквідності на належному рівні підприємство повинно мати достатній обсяг грошових коштів та інших ліквідних активів, які в разі потреби можна перетворити в готівку та використати для погашення зобов’язань [18, с. 171];
3. рентабельність. В практичній діяльності підприємств використовуються показники рентабельності продукції. Фінансовий менеджер повинен особливу увагу приділяти технічному рівню підприємства, рівню організації виробництва і управління, структурі капіталу та його джерелам, мірі використання виробничих ресурсів, обсягу, якості та структурі продукції, структурі витрат на виробництво і реалізації продукції;
4. дебіторська заборгованість. Щоб уникнути неповернення дебіторської заборгованості, необхідно вживати деякі попереджувальні заходи у відносинах з клієнтами [2, с. 16-19]. А саме: надавати відстрочка платежу тільки після попередньої перевірки фінансового стану покупця; одержувати від покупця договір про заставу майна на суму дебіторської заборгованості; продавати рахунки дебіторів факторинговій компанії (банку); проводити страхування коштів в розрахунках від збитків по безнадійних боргах; постійно контролювати рахунки дебіторів та розробляти заходи з ліквідації сумнівних боргів;
5. ділова активність виражає ефективність використання матеріальних, трудових, фінансових й інших ресурсів за всіма бізнес - лініями діяльності  і характеризує якість управління, можливості економічного зростання і достатність капіталу. в фінансовому аспекті проявляється насамперед в швидкості обороту його коштів, відображає ефективність роботи підприємства відносно величини авансованих ресурсів або відносно величини їх споживання в процесі виробництва;
6. успішне управління прибутком підприємства багато в чому визначається ефективністю організаційної системи. Плануючи прибуток, підприємства планують і створюють власні фонди нагромадження і споживання, резервний фонд, іншими словами планують розвиток виробництва, формування виробничих фондів, що можуть перевищувати встановлені ліміти оборотних фондів. До завдань управління прибутком можна віднести:
1. забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства;
2. забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства;
3. забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до  задач розвитку підприємства в майбутньому періоді;
4. забезпечення постійного росту ринкової вартості підприємства.

    Таким чином, при розгляді наведених вище показників в якості важелів з управління фінансовим результатом варто звернути увагу на їх доцільне співвідношення з метою раціонального використання ресурсної бази підприємства для покращення фінансового стану, а отже і кредитоспроможності підприємства.

    Висновки  та перспективи подальших досліджень. В процесі написання роботи було розглянуто різноманітні аспекти оцінювання кредитоспроможності, а саме: оцінка кількісних та якісних характеристик, метод коефіцієнтів та метод рейтингової оцінки, деякі системи аналізу кредитоспроможності у світі та особливості застосування їх в Україні. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово – господарського  становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди.

    Узагальнюючи  викладене вище, можна зробити  наступні висновки стосовно існуючої методології оцінки кредитоспроможності  позичальників:

1. відсутній єдиний концептуальний підхід до побудови методик оцінки кредитоспроможності позичальників;
2. недостатньо висвітлення даного питання в законодавчих та нормативно – правових актах України;
3. відсутнє системне бачення чинників, що визначають кредитоспроможність позичальників;
4. існуючі методики оцінки кредитоспроможності позичальників недостатньо обґрунтовані і зайво орієнтовані на сформовані традиції, що робить їхнє використання в сучасних умовах у більшості випадків неефективним і навіть може призводити до неадекватних оцінок кредитоспроможності позичальників;
5. не сформовано загального механізму управління кредитоспроможністю

    Отже, отримати єдину, синтетичну оцінку кредитоспроможності  позичальника і узагальненням цифрових і нецифрових даних не можна. Для  обґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків.

    Також нами було синтезовано поняття «управління  кредитоспроможністю» – це сукупність методів та засобів, що створюють  наявність передумов для одержання  позик та регулюють діяльність підприємства з метою покращення показників платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, ліквідності, дебіторської та кредиторської заборгованості,  маневреності власних коштів, збільшення показників прибутковості та запобігання збитків від фінансово – господарської діяльності підприємства.

    Перспективи подальших наукових розробок полягають у вивченні взаємозв'язку забезпечення кредитоспроможності та управління нею, яке повинно базуватися на обґрунтуванні пропорцій вказаних складових відповідних процесів, визначенні кількісних співвідношень, напрямків і механізмів. Окремо має бути наголошено на питаннях створення мотиваційних механізмів, здатних розширити процеси управління кредитоспроможністю.

    Список  використаних джерел:

1. Бондаренко В. Скоринг – оценка кредитоспособности заемщика / В. Бондаренко // Фин. консультация. - 2005. - № 1. - С. 13-16.
2. Бутко В. Искусство не платить долги и оставаться ценным клиентом [Текст] / В. Бутко // Фондовый рынок. – 2007. − № 25. – С. 16-19.
3. Вітлінський В. В. Інтелектуалізована кількісна оцінка кредитоспроможності позичальника / В.В. Вітлінський, О.В. Пернарівський // Фінанси України. - 2000. - № 6. - С. 5-14.
4. Галасюк В. SGMCA - спрощений метод оцінки кредитоспроможності компанії на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку  / В. Галасюк, В. Галасюк  // Вісник Національного банку України. – 2006. - № 10. - С.  14-17.
5. Галасюк В. Як правильно оцінити рівень забезпеченості кредитної угоди? / В. Галасюк, В. Галасюк.  // Вісник Національного банку України. − 2005. − № 3. − С. 26-30. - 13,
6. Кравченко О. Оценка банками финансового состояния заемщика - юридического лица / О. Кравченко  // Справочник экономиста. – 2005 . − № 3. – С. 27-33. 
7. Крупська Н. Е. Кредитоспроможність підприємства: поняття та напрями оцінки / Н. Е. Крупська  // Економіка. Фінанси. Право. – 2006 . − № 8. – С. 11-15.
8. Нужна І. О. Особливості аналізу показників ліквідності під час вивчення кредитоспроможності позичальників комерційних банків / І.О. Нужна // Регіональна економіка. − 2002. − №3. − С.173-177.
9. Олійник О. О. Оцінки кредитоспроможності позичальника при довгостроковому банківському кредитуванні  / О. О. Олійник // Економіка. Фінанси. Право. − 2007. − № 8. −С. 10-13. 
10. Положення Національного банку України "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків". Затверджене постановою Правління НБУ від 6 липня 2000р. № 279 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2000. − №9. − С. 54 - 73. 
11. Про затвердження Методики інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій: Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.2003, N 119 .
12. Радионов Н.В., Радионова С.П. Основы финансового анализа: математические методы, системный поход / Н.В. Радионов, С.П. Радионова // Санкт  – Петербург.: Альфа, 2005. – 592 с. 
13. Раєвська Т.М. Практичні підходи до оцінки ризиків у діяльності банків / Т.М. Раєвська // Вісник НБУ. - 2005. - №8. - С. 9-14.
14. Розанова Е. Оценка кредитоспособности с учетом риска деловой репутации контрагента / Е. Розанова // Рынок ценных бумаг. – 2006 . − № 24. – С. 32-35.
15. Спинчук А.П. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой  /А.П. Спинчук // Санки – Петербург: Специальная литература, 2003. – 510с. 
16. Тарасюк С. Г. Визначення кредитоспроможності позичальника / С. Г. Тарасюк // Економіка АПК. – 2004. − №4. – С. 87-92.
17. Чайковський Я. Аналіз кредитоспроможності позичальника банківської установи / Я. Чайковський // Журн. європейської економіки. – 2005. – Т. 4 (№ 3). – С. 328-346.
18. Шморгун Н.П. Фінансовий аналіз : навч. посіб. / Н.П. Шморгун, І.В. Головко // К.: ЦНЛ, 2006. – 528 с.