Людський капітал

План

Вступ

1. Людський капітал як соціально-економічна  категорія

2. Людський капітал  і показники економічного зростання

Висновки

Список використаних джерел 

Вступ

В історії економічної думки  останніх десятиріч однією з найвизначніших подій стало створення теорії людського капіталу. Значний вплив цієї теорії на весь подальший розвиток економічної науки інколи порівнюють з революцією в економічній думці.

Поняття людський капітал ввійшло  в науку на початку 60-х років XX ст. в західній економічній літературі. Можна виділити дві основні причини виникнення інтересу до цього поняття. По-перше, це загальна закономірність розвитку сучасної науки в цілому, яка виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчих потенцій людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал визнаний найціннішим ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або накопичене багатство. Саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання і ефективності.

Використовуючи теорію людського  капіталу, можна логічно пояснити і глибше дослідити такі кардинальні  проблеми, як людський розвиток, економічне зростання, розподіл доходів, роль і значения освіти та професійної підготовки в суспільному відтворенні, вікова динаміка заробітків, мотивація тощо. Зокрема ця теорія дає змогу визначити доцільність витрат, наприклад на навчання або на зміну місця роботи залежно від розміру майбутнього приросту доходів і тривалості їх одержання, що має не лише навчальне та виховне, але й мотиваційне значення для економістів. Ця теорія стала ідеологією значних інвестицій в освіту та розвиток людей на всіх рівнях, оскільки вони розглядаються як ефективне джерело економічного зростання.

Людський капітал як соціально-економічна категорія

Базовим методологічним положенням теорії людського капіталу є використання економічного підходу до аналізу найрізноманітніших явищ у таких галузях людської діяльності, які раніше цілком належали до сфери соціальних, демографічних, психологічних та інших досліджень. Економічний підхід, заснований на принципах раціональної оптимізуючої (максимізуючої) поведінки індивідів, був використаний при аналізі таких проблем, як теорія економічного зростання, розподіл доходів, інвестиції в людину, економіка освіти, планування сім'ї і ведення домашнього господарства, економічні аспекти злочинності і кримінальної діяльності, теорія міграції, дискримінація на ринках праці та ін.

Важливе значення концепція людського  капіталу має для вивчення комплексу  питань із забезпечення раціональної зайнятості та оптимального функціонування ринку праці. Для аналізу пропозиції праці використовуються моделі вибору між роботою та дозвіллям і моделі інвестування в людський капітал.

В теоретичному аспекті слід розрізняти поняття "людський капітал" за трьома рівнями:

• на особистісному рівні людським капіталом називаються знання та навички, які людина здобула шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду (використовуючи при цьому природні здібності) і завдяки яким вона може надавати цінні виробничі послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами особистої власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить доходи, і ми називаємо його особистим, або приватним, людським капіталом;

• на мікроекономічному рівні людський капітал являє собою сукупну  кваліфікацію та професійні здібності  всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у справі ефективної організації праці та розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим та комерційним капіталом підприємства, бо прибуток отримується від ефективного використання всіх видів капіталу;

• на макроекономічному рівні людський капітал включає накопичені вкладення  в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорієнтації та працевлаштування, оздоровлення тощо, є суттєвою частиною національного багатства країни, і ми називаємо його національним людським капіталом. Цей рівень включає в себе всю суму людського капіталу всіх підприємств та всіх громадян держави (за виключенням повторного рахунку), так само, як і національне багатство включає в себе багатство всіх громадян і всіх юридичних осіб.

Підсумовуючи різні підходи  до дослідження і визначення категорії "людський капітал" , ми даємо таке його визначення:

Людський капітал — це сформований  або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.

Слід звернути увагу на кілька принципових  моментів, що випливають з цього  визначення:

• по-перше, людський капітал —  це не просто сукупність зазначених характеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій;

• по-друге, це такий запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які доцільно використовується для  одержання корисного результату і сприяє зростанню продуктивності праці;

• по-третє, використання людського  капіталу закономірно приводить  до зростання заробітків (доходів) його власника;

• по-четверте, таке зростання доходів  стимулює подальші інвестиції в людський капітал, що приводить до подальшого зростання заробітків.

Звичайно, між речовим та людським капіталом є значні відмінності. Найсуттєвіші з них такі.

Створення фізичного капіталу та його функціонування можливе без участі та присутності його власника. Для  формування ж здібностей людини одних  матеріальних засобів недостатньо: для розвитку людського капіталу є абсолютно необхідною безпосередня, конкретна жива праця майбутнього власника цих здібностей, тому що процеси їх виробництва фізично та технічно не можливі без прямої участі самої людини. Тобто нарощення людського капіталу пов'язане із зменшенням одного з найважливіших людських благ — вільного часу.

Незалежно від джерел інвестування (держава, підприємство, сім'я чи людина особисто) нарощення і використання людського капіталу визначальною мірою  контролюється самою людиною. Тому такий елемент людського капіталу, як мотивація, є дуже важливим і необхідним для того, щоб процес відтворення (формування, нагромадження, використання, інвестування) людського капіталу мав остаточно завершений характер.

Вкладення в людський капітал дають значний за обсягом, тривалий за часом і інтегральний за характером економічний та соціальний ефект.

Людський капітал відмінний  від фізичного за ступенем ліквідності, адже людина і її людський капітал  нероздільні, отже права власності на людський капітал нікому не можуть бути передані.

Певні особливості характеризують і інвестиції в людський капітал  порівняно з інвестиціями в інші форми капіталу.

Виникнення поняття "людський капітал" та інвестування у людський капітал  викликало створення численних методів оцінки його обсягу, економічної ефективності тощо. Трактування витрат на освіту, охорону здоров'я та інші аналогічні цілі як витрат інвестиційного типу відкрило перед економічним аналізом нові перспективи. Капітальні блага можуть продуктивно використовуватися протягом тривалого періоду часу. Таким чином, виникає необхідність виміру обсягу не тільки поточних вкладень, але й акумульованого людського капіталу.

   Аналіз ефективності інвестицій  починається з оцінки витрат  на освіту та очікуваних зисків від її отримання .

   Витрати, пов'язані з одержанням  освіти, можна розділити на три  групи.

   1. Прямі матеріальні витрати  (витрати, що здійснюються майбутнім  власником людського капіталу  або іншим інвестором (державою, підприємством, сім'єю). До них слід віднести: оплату за навчання, витрати на підручники, послуги бібліотеки, копіювання, канцтовари тощо; витрати, пов'язані зі зміною місця проживання (вартість житла, транспортні витрати, збільшення витрат на харчування в зв'язку з відокремленістю від сім'ї тощо).

   2. Втрачені заробітки. Людина, яка навчається, не може працювати  в такому самому режимі, в якому  вона могла б працювати, якби  не навчалася. Значить, заради  одержання освіти вона свідомо  на деякий час відмовляється  від певних заробітків. Тому на Заході для людей працездатного віку "втрачені заробітки" вважаються витратами на освіту. Кількісно втрачені заробітки можна визначити як заробітки на роботі, яку могла б мати людина, якби вона не навчалася, мінус доходи студента (стипендія та підробітки). Якщо, наприклад, на час підвищення кваліфікації за людиною зберігається її заробітна плата за місцем роботи або стипендія приблизно така, якими були б заробітки, то людина не має втрачених заробітків, а цю частину витрат несе інвестор (той, який зберігає зарплату або виплачує стипендію).

   3. Моральні втрати: втрата  вільного часу — одного з  найважливіших благ для людини, оскільки навчання, як правило,  забирає більше часу, ніж нормальний  робочий день; навчання нерідко  буває важким і виснажливим заняттям, супроводжується перенапругою і стресовими ситуаціями під час іспитів; зміна місця проживання заради одержання освіти призводить до зміни звичного соціального оточення людини, розлучення з рідними та друзями.

   Перші дві групи витрат  на навчання можна підрахувати достатньою точністю, моральні втрати оцінити дуже важко хоча б тому, що вони різні для різних людей. Однак слід сказати, що інколи вони відіграють вирішальну роль при прийнятті рішення щодо отримання освіти. Можна стверджувати, що більш здібні люди, яким навчання дається легко і приносить задоволення, за інших рівних умов отримають вищий рівень освіти порівняно зі своїми менш здібними ровесниками.

   Методи економічної оцінки  ефективності інвестування у  людський капітал:

- прийняття рішення щодо доцільності інвестування саме у людський капітал чи альтернативного використання коштів;

- оцінки ефективності капіталовкладень  у результаті отримання фактичної  віддачі від здійснення інвестування  у людський капітал.

   При оцінці ефективності інвестування зіставляються інвестиційні витрати всіх видів з результатами (довгостроковими вигодами) у майбутньому. Тому треба визначити цінність майбутніх вигод, порівнявши їх із поточними витратами [2].

Людський  капітал і показники економічного зростання

Формування  ринкового середовища в Україні  і загострення міжнародної конкуренції  на тлі всеохоплюючої глобалізації об’єктивно вимагають кардинально  змінити погляди на джерела і  чинники економічного зростання  національної економіки. Утвердження  в розвинених  країнах „нової економіки”, що базується на знаннях та інноваціях, використанні інформаційних технологій, підштовхує до усвідомлення того, що пошук невикористаних резервів, оптимальних шляхів для ефективного довгострокового розвитку України слід вести у площині визнання теорії людського капіталу та реального запровадження її провідних положень у практику ринкових перетворень, зокрема, ідей щодо інвестування у розвиток людського капіталу.

Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 рр. „Європейський вибір” визначені в щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради. Вони стосуються конкретних аспектів завдань, які необхідно вирішувати нашій країні на сучасному етапі. Серед них питання науково-технічного прогресу і перспектив його розвитку посідають одне з головних місць [10].

Рівень розвитку країн  багато в чому визначають темпи і  пропорції накопичення його нематеріальних елементів внаслідок зміни типу відтворювання, форм накопичення і уявлень про критерії ефективності розвитку економіки, що зумовило перехід до перегляду системи ознак, що відображають характер спостережуваних економічних тенденцій, і визначило поняття нової якості економічного зростання [1].

Одним з чинників, що визнається як основа економічного зростання в сучасному світі економіки, є нові технології, які визначають диференціацію в темпах зростання економік різних країн. Іншим значущим чинником економічного зростання сучасної економіки виступає знання, носієм якого є індивід.

Людський капітал є  найважливішим чинником економічного розвитку, який визначає ефективність використання виробничого, фінансового  та природного капіталу і безпосередньо  впливає не тільки на темпи, але і  на якість економічного зростання, що обумовлено рядом причин [6-7]:

1. Рухом сучасної цивілізації  до постіндустріального суспільства,  інформаційної, наукоємної, високотехнологічної  та інноваційної економіки. Цей  процес супроводжується кардинальною  зміною змісту і характеру трудової діяльності. У все більшій мірі роль рушійної сили набуває творчий характер праці, знання як безпосередня продуктивна сила, інформація як виробничий ресурс.

2. Зростання ролі людського  капіталу приречено глибокими  якісними змінами у відтворювальному процесі, в структурі якого все більшу значущість набуває сфера послуг, яка безпосереднім чином пов'язана з розвитком людини, формуванням його як всебічної особи.

3. Перегруповування рушійних  сил економіки у бік людського  чинника обумовлено не тільки кардинальними змінами в структурі продуктивних сил, але і глибокою якісною трансформацією виробничих відносин, перш за все, відносин власності. В умовах, коли головним конкурентоспроможним ресурсом національної економіки стає висока кваліфікація і сукупні знання її працівників, виникає реальна можливість розповсюдження власності працівника на матеріальні умови виробництва, заміни відокремлення капіталу від працівника їх злиттям [2].

Механізм впливу екстенсивного  і інтенсивного збільшення людського капіталу на економічне зростання представлений на рис. 1.

Рис. 1 Механізм впливу екстенсивного та інтенсивного збільшення людського капіталу на економічне зростання

Серед основних напрямів неринкового впливу освіти на розвиток суспільства виділяють, перш за все, позитивну кореляцію між рівнем освіти батьків і подальших поколінь, між рівнем освіти і станом здоров'я індивіда і його сім'ї, між рівнем освіти і ефективністю ухвалюваних рішень, таких як споживчий вибір і голосування .

Неринкові ефекти впливу освіти на економічне зростання враховуються в індексі розвитку людського потенціалу, або індексі людського розвитку (ІЛР), який в якості компоненти включає не тільки традиційний показник економічного росту ВВП на душу населення, але також чинники очікуваної тривалості життя і рівня освіти. Освіта вимірюється комбінацією грамотності дорослих (з вагою в дві третини) і середньої кількості років навчання (з вагою в одну третину) [9].

Країни - члени ООН, для  яких щорічно розраховується індекс розвитку людського потенціалу, підрозділяються на три групи: країни з високим рівнем людського розвитку (ІЛР > 0,800), середнім (0,500 < ІЛР < 0,799) і низьким (ІЛР < 0,499). Хоча СРСР відносився до країн з високим ІЛР, країни СНГ з більшою або меншою швидкістю перейшли з першої в другу категорію.

Фактично всі країни розташовуються відповідно до цього показника в  спадному порядку. При цьому найбільш важливим є місце країни за індексом людського розвитку, хоча абсолютне  значення цього показника визначає відповідне місце країни в рейтингу людського розвитку. Наприклад, якщо країна посідає 25-те або 35-те місце, а абсолютне значення її індексу лише на 3-5% менше, ніж у першій за рейтингом країні, то загальні показники людського розвитку для цих країн практично однакові.

В останні роки ІЛР визначається за незмінною методологією та охоплює 177 країн, серед яких: великі західні  країни, країни, що розвиваються та ін. За ІЛР Україна в 2003 році посідала 77-ме місце після Росії, Білорусі  (табл. 1).

Таблиця 1

Індекс людського розвитку у 2003 році

Лідером за загальним ІЛР вже  декілька років є Норвегія. Країни ОЕСР  лідирують за усіма компонентами індексу, особливо за показником середньодушового ВВП. За рахунок розвинутого фінансового  сектора цей показник у Люксембургу  найвищий. Але відносно низький показник за валовим охопленням навчанням не дає змоги Люксембургу опинитися на першому місці. При цьому в цій країні з півмільйонним населенням об’єктивно неможливо здійснювати підготовку спеціалістів за усіма спеціальностями, а його жителі змушені навчатися в університетах інших країн: Франції, Німеччині, Бельгії. Серед 25 країн, що посідають перші позиції в ІЛР, у восьми тривалість життя перевищує 80 років. Цей показник найбільш високий в Японії (82) і Гонконгу (81,6). Найвищий показник валового охоплення навчанням спостерігається у Великобританії – 123%.

Останні 24 місця за ІЛР без виключення посідають африканські країни. Найнижчий  показник середньодушового ВВП у  Сьєрра-Леоне, найменша тривалість життя - в Свазіленді (32,5 року), а в Буркіна-Фасо 12,8% грамотного населення.

Україна вперше була включена в розрахунки ІЛР у 1993 році.  Тоді за розрахунками 1990 року вона посідала 45-те місце при  абсолютному значенні  індексу 0,844. Десятирічна криза економіки  України обумовила різке зменшення показників середньодушового ВВП та відчутне скорочення тривалості життя. Найгірші рейтингові показники в Україні були в 1995 році. Тоді Україна в рейтингу країн посідала 102-ге місце.

Після виходу з кризи, з початком економічного зростання стан України в ІЛР з року в рік потроху поліпшується.

За ІЛР у 2004 році Україна посідала 70-те місце з індексом 0,777.

В той же час, індекс розвитку людського  потенціалу, на наш погляд, не цілком достатньо адекватно відображає дію людського капіталу, оскільки припускає неодноразовий облік деяких чинників. З одного боку, рівень освіти є функцією освіти, очікувана тривалість життя - функцією охорони здоров'я, екології тощо. З другого боку, ці ж самі показники враховуються в компоненті ВВП на душу населення як чинники продуктивності праці і чисельності населення. При дослідженні економічного зростання, як функції продуктивності праці і чисельності працюючого населення, вплив рівня людського капіталу стає ще більш очевидним.

Висновки

Дослідження свідчить, що активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал є “найціннішим ресурсом, набагато важливим, ніж природні ресурси або накопичене багатство…Саме людський капітал, а не заводи, обладнання і виробничі запаси є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання й ефективності” [3].

Аналіз стандартних дій економіко-математичних моделей економічного зростання  з урахуванням чинника людського  капіталу, виявив подальший вплив зростання продуктивності на збільшення виробництва і, відповідно, ВВП, який є безпосередньою характеристикою кількісного економічного зростання. В той же час даний ефект посилюється процесами, що відбуваються на всіх рівнях економіки - мікроекономічному, корпоративному і макроекономічному, обумовлюючи в довгостроковому періоді досягнення каскадного мультиплікативного ефекту інвестування і зростання.

Економіка і рівень інвестицій в людський капітал є взаємообумовленими елементами соціальної системи, кожний з яких впливає на розвиток іншого. Якщо розглядати це співвідношення з погляду початкового імпульсу, то пріоритет, безумовно, належить людському капіталу, бо саме він в умовах переходу до постіндустріального суспільства виступає найважливішим чинником відтворювання національного багатства і його необхідним елементом. Таким чином, важливою проблемою формування економіки із стійкими темпами розвитку залишається ефективність інвестицій в людський капітал, які нині є значущою детермінантою економічного зростання, рівня і якості життя населення.

Аналіз структури людського  капіталу дозволяє виділити два відповідні напрями дослідження впливу людського капіталу на економічний розвиток: роль людського капіталу в розвитку фірми - на мікрорівні, і безпосередній вплив людського капіталу на темпи економічного зростання і його якісні характеристики - на макрорівні. Аналіз моделі впливу інвестицій в людський капітал на економічне зростання на основі комплексного дослідження індивідуального, корпоративного і макроекономічного рівнів інвестування в людський капітал дозволяє обґрунтувати мультиплікативний характер впливу інвестицій в людський капітал на економічний розвиток внаслідок як екстенсивного, так і інтенсивного збільшення людського капіталу.

Список літератури:

1. Barro R.J. Education and economic growth. - Harvard, 2001. - P. 2.
2. Бородина Е. Человеческий капитал как основной источник экономического роста // Экономика Украины .- 2003.- №7. – С. 48-53.
3. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки.- К.: Знання, 2001.- 254 с.
4. Давыдова О.А. Инвестиции в человеческий капитал: динамика, оценка, эффективность: Автореф. дис. … канд. экон. наук.- СПб., 1998.- 18 с.
5. Добрынин А. Человеческий капитал в транзитивной экономике: формирование,   оценка,   эффективность   использования / А. Добрынин, С. Дятлов, Е. Цыренова. – СПб.: Наука, 1999.- 309 с.
6. Дятлов С.А. Теория человеческого капитала: Учеб. пособие.- СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1999.
7. Критский М.М. Человеческий капитал.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1991.- 120 с.
8. Lucas R.E. On the mechanics of economic development // Journal of monetary economics. - 1988. - № 22 (1). - P.3-42.
9. Сименко И.В., Сорока И. В. Инвестиции в человеческий капитал в контексте устойчивого развития экономики Украины // Меркурий. - 2001. - №2 (122) // http://www.cci.donbass.com/mercury/N2001 -2.
10. allculture.com.ua. Сайт Міністерства освіти і науки України.