Методи перестрахування

  План:

  1. Виникнення перестрахування………………………………………….…..3

  2. Основи  перестрахування………………………………….………………..4

  3. Сутність перестрахування………………………………….………………6

  4. Методи перестрахування………………………………..……….………..10

  5. Література…………………………………………………….……………17

   1.Виникнення перестрахування 

  Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але  можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди крок за кроком розвивалося слідом за самим страхуванням.

   За  одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.

   Пізніше, зі зростанням обсягу перестраховувальних операцій та ускладненням їх характеру, виникли спеціалізовані компанії. Першою професійною перестраховувальною компанією була "Колонія Реіншу-ранс" (1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське перестраховувальне товариство "Свіс Ре", у 1895 році - "Російське товариство перестрахування". У 1910 - 1915 роках в Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.

   У наш  час індустріалізації та науково-технічної  революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держави, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та економічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави, яка обмежує діяльність іноземних компаній. Проте нові страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо Прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди.

   Якщо  страхова компанія утримуватиме на своїй  відповідальності ризики з високою  страховою вартістю, то можлива ситуація, коли створені страхові резерви не відповідатимуть ступеню ризику і в разі настання страхової події  компанія не зможе виконати своїх  фінансових зобов'язань. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин:

   1) Можливий  збиток, пов'язаний з великим ризиком.  До цієї категорії згідно з  правилом, прийнятим ЄС, належать  підприємства, що відповідають двом з трьох наведених далі умов:

   - сума  балансу перевищує 6,2 млн. екю;

   - товарообіг  більший за 12,8 млн. екю за рік;

   - число  зайнятих понад 250 осіб.

   2) Можливий  катастрофічний випадок, тобто  кумуляція збитків у результаті однієї події.

   3) Перевищується  середня частота збитків. Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику. А призначення перестрахування полягає в тому, щоб убезпечити андеррайтера від раніше взятих ризиків. 

   2. Основи  перестрахування. 

   В основі перестрахування — договір, у  відповідності з яким одна сторона  — страховик — передає повністю чи частково страховий ризик (групу  страхових ризиків певного виду) іншій стороні — перестраховику. Він, в свою чергу, приймає на себе зобов'язання відшкодувати страховику відповідну частину виплаченого страхового відшкодування.

   Сама  операція, пов'язана з передачею  ризику, називається цедируванням ризику, або перестраховочною цесією. В цьому  зв'язку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який його приймає,— цесіонарієм.

   Можлива і передача ризику, що прийнятий  даним перестраховиком від цсдента, повністю або частково іншому страховому товариству. Наступна передача перестраховочного  ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик в перестрахування третьому учаснику, ретроцедентом. В свою чергу, страхове товариство, що приймає ретроцедируваний ризик,— ретроцесіонарієм.

   Договір перестрахування має декілька специфічних  ознак, що випливають з особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно якому перестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно долі участі, але лише в тому випадку, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

   Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник зобов'язаний повідомляти  страховика до укладення договору страхування  і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини  ризику, які стосуються об'єктів  страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійного лиха.

   Аналогічні  обставини витікають з операцій перестрахування. Цедент зобов'язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина мас особливе значення для підтримання довгострокового співробітництва перестраховика з цедентом.

   Елементами  договору перестрахування є ризик, страхове відшкодування, тощо.

   Об'єктом  перестрахувальник операцій є майнова  ситуація й даному страховому товаристві, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обов'язків, що витікають з укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільною з операціями перестрахування, які підписані цедентом відносно передачі ризиків. Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір перелити взяті ризики повністю або частково в перестрахування 

   3. Сутність перестрахування. 

   Страхування є невід’ємною ланкою фінансової системи будь-якої розвиненої країни світу. Воно задовольняє потреби підприємств і населення у страховому захисті і таким чином сприяє забезпеченню безперервності відтворювального процесу. Страхові компанії зосереджують на собі ризики багатьох страхувальників. Вартість таких ризиків в сучасних умовах може оцінюватися сотнями мільйонів доларів.  Отже, страхова діяльність характеризується підвищеною ризикованістю, що об’єктивно призводить до необхідності перерозподілу відповідальності за прийнятими на страхування ризиками між багатьма страховиками, тобто до застосування перестрахування.

   У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика). Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, - цесїонарієм. 
Страховик (цедент, перестрахувальник}, який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

   При настанні страхового випадку перестраховик  несе відповідальність згідно з узятими  на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

   Ризик, прийнятий перестраховиком від  перестрахувальника, може бути знову  переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають  ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретрогедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм (рис.1)

   У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

   Шляхом  ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції  збитків, у договорі перестрахування  можна зробити відповідне застереження.

   Як  у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Здебільшого до послуг брокерів звертаються, перестраховуючи такі, що трапляються рідко, дорогі ризики; коли виникає необхідність розмістити їх на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15% нетто-премії.

    
Рис.1. Цесія і ретроцесія.

   Отже, головні функції брокера такі: 
- представлення клієнта; 
- консультування; 
- ведення переговорів; 
- розподіл ризиків.

   Оскільки  у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

   У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії, з премії. Отже, комісійна винагорода - це узгоджена частина понесених цедентом витрат ! з укладання договорів страхування.

   Існують такі види комісій:

   Оригінальна комісія - відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в  перестраховувальній цесії. Перестраховувальна комісія - відрахування з премії на користь . рвтроцедента. Використовується при ретроцесії.

   Брокерська  комісія - відрахування з премії на користь брокера. Слугує для покриття витрат, пов'язаних із розміщенням перестрахову-вального договору, і враховує прибуток.

   Страховик (цедент) має також право на тантьєму - комісію з прибутку, що його перестраховик може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

   Значне  місце у перестрахуванні посідають перестраховувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахування. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами.

   Особливого  значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку  страхування і перестрахування. З огляду на світовий досвід слід зауважити, що для збільшення місткості національного ринку перестрахування вживають різних заходів, один з них - створення страхових і перестраховувальних пулів. Перші паростки таких страхових об'єднань уже з'явилися в Україні.

   Необхідність  у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикованих ситуаціях.

   Отже, роль перестрахування важко переоцінити.

   Перестрахування - це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від  розміру його капіталу та страхових резервів.

   Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Ураховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. А це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування - збитки кількох покриваються багатьма.

   Перестрахування не лише захищає страховиків, а й  сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін. 

   4. Методи перестрахування. 

   Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування  свідчить, що першими були епізодичні передачі найбільш небезпечних ризиків.

   Отже, за методом передавання ризиків  у перестрахування і за оформленням  правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

   - факультативні;

   - облігаторні  (договірні);

   - факультативно-облігаторні  (змішані).

   Факультативний  метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право  передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Отже, договір факультативного перестрахування - це індивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

   Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема  в тому, що перестраховик, приймаючи  ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться  з практикою страхових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць щодо ризиків і т. ін.).

Переваги факультативного  методу полягають ось у чому:

• у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);
• у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.
• характерною особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

   Власне  утримання - економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають: 
- окремо за страховим полісом; 
- за одним ризиком; 
- за рядом ризиків. 
Складним питанням для практичного перестрахування є визначення частки ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку не вигідно, оскільки страховик відраховує і значну частину зібраних ним страхових премій. Водночас досить високий ліміт власного утримання впливає на фінансову стійкість страховика. Тому виникає необхідність регламентації розміру власного утримання. Така регламентація може бути встановлена як законодавством, так і учасниками перестрахування. Існує багато теорій і практичних рекомендацій, які потрібно враховувати при визначенні ліміту власного утримання. Розглянемо їх.

1. Обсяг премії. Чим більший обсяг зібраної премії при незначному відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вищий ліміт власного утримання.
2. Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страхування, за об'єктами. Чим вищою буде дохідність і нижчою збитковість, тим більшим може бути рівень власного утримання.
3. Розмір витрат на ведення справи. Якщо витрати з ведення справи за окремими видами страхування досить великі, страховик (цедент) при встановленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих витрат на перестраховиків.
4. Територіальний розподіл застрахованих об'єктів. Чим більший розподіл, тим меншою буде кумуляція збитків і більшим можна встановити власне утримання.

   Визначення  правильної оцінки ризику, максимально  можливого збитку, установлення адекватного розміру комісії і необхідного розміру передач впливає на розмір власного утримання.

   Для кожного  виду ризиків (груп ризиків) страхові компанії складають таблиці лімітів власних  утримань, які часто коригуються.

   Попередньою умовою для укладання договору в перестрахуванні на факультативній основі є сліп. Сліп - це документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цедентом і містить основні характеристики ризику.

   Сліп  включає таку інформацію: найменування та адресу страхувальника; тип договору; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання і т. ін. (рис.2).

   Отримуючи сліп, перестраховик може прийняти пропозицію або відмовитися від  неї, звернутися до страховика за додатковою інформацією щодо ризику. Якщо перестраховик погоджується прийняти ризик, він указує на сліпі частку, яку зможе нести на своїй відповідальності.

   Далі  перестраховик відправляє перестрахувальникові підтвердження щодо участі в договорі, потім розраховується премія перестраховикові і оформлюється договір перестрахування. Нині складна процедура оформлення договору факультативного перестрахування спрощується: пропозиції можна внести, скориставшись телефоном, телексом або звернутися до брокера.

                                               Рис.2. Сліп 

При розгляді факультативного перестрахування  необхідно звернути увагу на недоліки цього методу:

1. без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;
2. великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;
3. тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;
4. вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента; неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.

   Комісія у факультативному перестрахуванні  встановлюється не регулярно, тантьєма здебільшого не виводиться. Факультативні  договори перестрахування укладаються  на період дії оригінального полісу.

   Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях  страхування. Найчастіше до неї вдаються при покритті великих ризиків (промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість у майновому страхуванні), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.

   Зі зростанням обсягу страхових операцій постала потреба прискорити механізм передавання ризиків у перестрахування. А це, у свою чергу, сприяло появі іншого методу перестрахування, який надав страховикові більших можливостей щодо здійснення страхування, зниження його витрат за ризиками. Ідеться про облігаторне (договірне) перестрахування.

   Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма  покриттями. Перестраховик також  обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

   У договорі облігаторного перестрахування  обов'язково визначаються ліміти відповідальності, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу.

   Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи  договорів у різних галузях і видах страхування. В облігаторному, як і у факультативному перестрахуванні, ризики передаються прямо або через посередника. Зрозуміло, що вартість ризику, переданого в перестрахування через посередника, буде більшою, ніж у разі прямого передання.

   Облігаторне перестрахування дозволяє збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестрахову вальної премії у професіональних перестраховиків світу. Інші переваги цього методу полягають ось у чому:

1. у рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений в тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);
2. автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат пов'язаних з обробкою ризиків;
3. можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами:

гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодопроведення страхових операцій.

   В облігаторному  перестрахуванні перестрахувальник  має систематично висилати перестраховикові перелік ризиків, що потрапляють  під перестрахування. Такий перелік у перестрахуванні називається бордеро. Коли діють облігаторні договори перестрахування, бордеро премій і бордеро збитків складаються регулярно. У такому разі відпадає необхідність надання додаткової інформації, що відбиває стан страхового портфеля цедента.

   Зауважимо, про те, що облігаторне перестрахування не позбавлене й недоліків. Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

   Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахуванні поширенішим є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

   У практиці перестрахування інколи використовується поєднання методів перестрахування, так зване факультативно-облігаторне перестрахування. 
При факультативно-облігаторному перестрахуванні компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність - для перестраховика. 
Зрозуміло, що перестраховик, який укладає факультативно-облігаторний договір, має повною мірою довіряти компанії-цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від перестрахувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факультативно-облігаторному договорі, віддаючи перевагу звичайній факультативній цесії, яка дає йому змогу всебічно проаналізувати кожний ризик.

   Факультативно-облігаторне  перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних  ризиках, у разі можливої кумуляції  збитків, коли вичерпано місткість  пропорційних договорів. 
 

    Література

1. Александрова М.М. Страхування: Навчальний посібник. – ЦУЛ, 2002, с.-156-160.
2. Гвозденко А.А. Основы страхования: Ученик.-М: Финансы и статистика,1998. с.294-304.
3. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. – К.: Товариство «Знання», КОО,1998.- 321 с.
4. Постінікова І. Перестрахування. // Ж-л «Страхова справа».-2001. – № 4(4),с 72-73