Методи рейтингової оцінки діяльності банку

1.Теоретичні основи  рейтингових оцінок банків

1.1. Поняття рейтингової  оцінки діяльності банку

Вперше рейтинги з'явилися  в США, коли в інвесторів було багато різних пропозицій і було важко вирішити, які з них вигідні, а які  не дуже. Інвесторам хотілося знати  ймовірність одержання прибутку по капіталовкладеннях. Тоді аналітичні компанії розробили методи, що дозволяють прогнозувати сильні і слабкі сторони  тієї або іншої компанії. Високі рейтинги говорили про стабільність, і відповідно компанія могла продати свої цінні папери дорожче.

Для банку важливий не тільки внутрішній аналіз його діяльності, але  і порівняння результатів роботи з результатами інших банків. В  умовах ринкової економіки особливе значення має дослідження тенденцій  розвитку банківської системи в  цілому на національному рівні. В  даний час в Україні спостерігається  дефіцит аналітичної інформації про роботу комерційних банків, тому важливо проводити рейтинг банків, як основа для вивчення їхньої діяльності.

Рейтинг банків — це система  оцінки їхньої діяльності, заснована  на фінансових показниках роботи і даних балансу банку.

Рейтинг банків — це суб'єктивна  оцінка банку і його можливостей  виконати зобов'язання в короткостроковому і довгостроковому періоді [7, с.134-137].

Рейтинговий звіт не тільки допомагає контрагентам одержати незалежну  оцінку банку, багато банків, що одержали позитивний рейтинг, говорять про користь  такого звіту для розуміння їхніх  власних дій. Оцінка ззовні допомагає  глибше проаналізувати свої сильні і  слабкі сторони.

Можливо, банк не завжди згодний  з думкою аналітиків, але саме бачення  того, як аналітики прийшли до якогось  висновку, має істотне значення для  вироблення подальшої політики.

У цьому полягає цінність рейтингу для внутрішньої діяльності банку. Рейтинг банку в цілому складається у виведенні вільної оцінки в усіх напрямках, що піддалися аналізу.

Одним з варіантів аналізу, що дозволяє одержати комплексну оцінку фінансового стану комерційних  банків і провести їхнє порівняння, є методики складання рейтингів. В Україні розробка таких методик почалася кілька років назад.

Рейтинг – це метод порівняльної оцінки діяльності декількох банків. В основі рейтингу лежить узагальнена характеристика по визначеній ознаці, що дозволяє вибудовувати (групувати) комерційні банки у визначеній послідовності по ступені убування даної ознаки. Ознака (критерій) класифікації банків може відбивати окремі сторони діяльності банків (прибутковість, ліквідність, платоспроможність) або діяльність банку в цілому (обсяг операцій, надійність, імідж).

Характер формування і  призначення рейтингів різні. Так, рейтинг надійності банків, обумовлений  відомством банківського нагляду, ґрунтується  на аналізі не тільки даних синтетичного обліку (балансів), але і даних  аналітичного обліку, супроводжуваного перевірками на місцях. Дані рейтингу не публікуються в офіційній печатці, а використовуються органами банківського нагляду для запобігання банкрутств банків і забезпечення стабільності всієї банківської системи. Рейтинги незалежних рейтингових агентств ґрунтуються  на вивченні офіційної звітності  банків, як правило, балансів (і саме вони стають доступні масової печатки). Реальність таких рейтингів значною  мірою залежить від вірогідності звітних даних і системи показників, використовуваної для характеристики надійності банків. Такими рейтингами користуються як професіонали (фахівці  банків, бірж, асоціацій банків, аудиторських фірм), так непрофесіонали (вкладники, акціонери) [6, с.345-356].

1.2. Інформаційна  база, види та методи ранжування банків

Усі підходи до оцінки фінансового  стану комерційного банку можна  підрозділити на емпіричні, математичні, статистичні змішані.

Емпіричний підхід припускає, що добір, угруповання, зважування і визначення критеріальних значень факторів аналізу фінансового стану банку виробляються на основі суб'єктивної думки одного або групи експертів. У такий спосіб можна сказати, що емпіричний підхід являє собою алгоритмізацію суджень відповідальних працівників банків і фахівців в області оцінки фінансового стану останніх. Відомо, що саме експертний підхід у даний час є переважним у світовій банківській практиці. Причиною подібного підходу є:

а) складність формалізації й оцінки в кількісному вираженні  окремих сторін діяльності банку;

б) якісна різнорідність  факторів, що впливають на кінцеві  результати роботи банків, що ускладнює  визначення ваги, значимості кожного  фактора в загальній їхній  сукупності й оцінки їх математичним шляхом.

Економіко-математичні і  статистичні методи оцінки фінансового  стану комерційного банку припускають  широке використання математичного  інструментарію при створенні системи  оціночних показників, зокрема, кореляційний аналіз, математичне моделювання (створення  оптимальних моделей функціонування банку), застосування статистичних прийомів і методів оцінки роботи банку  і т.д. Сучасна практика аналізу  роботи банків свідчить про те, що подібного  роду методики в чистому виді, як правило, не зустрічаються, а застосовуються поряд з емпіричними, тобто банки  створюють звичайно методики, в основі яких лежить змішаний підхід.

Для побудови рейтингу в  рамках більш складних методик використовують бальну систему, що дозволяє здійснити  оцінку фінансового стану банку  в балах, привласнених йому по кожному  оціночному показнику. Зведена бальна оцінка банку дає можливість визначити  приналежність останнього до тієї або  іншої групи банків.

Особливість банківського рейтингу полягає в тому, що він проводиться  як по активним, так і по пасивних операціях банку, комплексно характеризує його діяльність. Рейтингова система  тісно стикається з методикою  аналізу доходів комерційного банку, його платоспроможності і ліквідності, а також з методикою аналізу  кредитного портфеля, кредитоспроможності  клієнтів.

Показники, використовувані  для аналізу, як правило, є відносними, мають визначену норму, установлену  на основі міжнародних стандартів.

Рейтингова оцінка може бути зроблена спеціальним рейтинговим  агентством на основі угоди з банком. Вона покликана захистити інтереси як банку, так і його клієнтів. По банківському рейтингу можна судити про фінансове становище кредитного інституту, його положенні серед  інших банків.

Учасникам ринку він дає  можливість підвищити якість менеджменту  в банку, поліпшити вибір ділової  стратегії, а іноземним інвесторам — вибрати надійний банк-партнер. У свою чергу рейтингова система, розроблена з урахуванням світового  досвіду, дозволить банкам установлювати  рівноправні партнерські відносини  з закордонними банками [9, c.237-239].

Методики рейтингового оцінювання діяльності банків можуть бути класифіковані за наступними ознаками.

1) За типом власності  рейтинги поділяються на:

- державні, що складаються органами, уповноваженими здійснювати перевірки діяльності банків. Класичним прикладом державної рейтингової системи є CAMELS, яка розроблена органами банківського нагляду США і має широке використання у світі, у тому числі в Україні;

- недержавні, що складаються незалежними рейтинговими агентствами. 

2) За сферою розповсюдження:

- міжнародні: коло досліджуваних  банків не обмежене кордонами країн і, як правило, має міжрегіональний характер;

- національні: здійснюють  оцінку діяльності банку у межах банківської системи однієї країни.

3) За ступенем прозорості:

- закриті. Методика побудови даного виду рейтингів не розкривається, внаслідок чого користувачі не мають чіткого уявлення про систему критеріїв та набір показників, за якими здійснюється оцінка діяльності банків. До закритих відноситься абсолютна кількість державних рейтингів;

- відкриті. Користувач рейтингів  такого типу має інформацію про методику його розрахунку і за умови достатнього рівня володіння математико-статистичним апаратом може самостійно визначити інтегральний показник, що слугує базою при побудові рейтингу.

4) За методом побудови:

- номерні. Сутність номерної системи полягає в наданні кожному з показників фінансового стану банку визначеного місця в рейтингу. Такі системи розраховані на слабо деталізовані методики з незначною кількістю факторів, які приймаються до уваги при розрахунку підсумкового показника, що характеризує фінансовий стан банку;

- бальні. Використання бальної системи передбачає надання кожному показнику певного балу у визначеній експертами шкалі. Підсумовуючи бали, отримані банком за кожним із показників, за спеціальною методикою визначається загальна їх сума, яка дає підставу зарахувати установу до певної групи. На бальному методі базується побудова системи CAMELS;

- індексні. При використанні цього методу для кожного з показників розраховуються вагові коефіцієнти. Підсумковий інтегральній індекс розраховується шляхом розв’язання лінійного рівняння. 

5) За формою спостереження: 

- дистанційні. На дистанційному спостереженні базується більшість експертних оцінок. Використання рейтинговими агентствами дистанційного методу деякими авторами сприймається як недолік методики рейтингу, проте, слід зауважити, що це стосується, головним чином, вивчення та оцінки стану активів банку, для яких потрібен перегляд первинної документації, також практично неможливий дистанційний аналіз якості управління банком.

Перевагою дистанційного  методу є можливість регулярно здійснювати поточний моніторинг банків, такі рейтинги швидко реагують на зміни фінансового стану банку;

- комбіновані рейтинги  передбачають поєднання аналізу публічної фінансової звітності з внутрішньою інформацією з метою перевірки наявності та якості первинних документів, методів контролю, дотримання діючих нормативно-правових актів та чинного законодавства, ефективності роботи, ставлення керівництва до системи ризик-менеджменту тощо.

6) За способом оцінювання:

- бухгалтерські. Така оцінка базується в першу чергу на аналізі фінансової звітності банків. При цьому розраховуються показники (групи показників) достатності капіталу, ліквідності, доходності активів та капіталу тощо. Основним недоліком даного методу є те, що якісні чинники діяльності банку не враховуються;

- експертні. Така оцінка базується на кількісному та якісному аналізі діяльності банків. Кількісний аналіз передбачає розрахунок економічних параметрів, якісний враховує окремі аспекти функціонування банків (наприклад, строк роботи на ринку). Для забезпечення достовірності рейтингових оцінок створюється експертна група, висновки якої узагальнюються за допомогою відповідних статистичних прийомів [10, c.100-104].

Таким чином, рейтинги є одним  з варіантів фінансового аналізу діяльності банків, що дозволяє отримати комплексну оцінку їх фінансового стану та провести їх порівняння з іншими кредитними установами. Рейтинговий аналіз дає можливість менеджменту банку здійснювати порівняльну оцінку його ефективності та надійності, розв’язати питання дохідності кредитування банків-партнерів завдяки отриманню об’єктивної інформації про результати їх діяльності.

2.Огляд та характеристика  сучасних методик рейтингових  оцінок

2.1. Методика рейтингової оцінки за системою СAMELS

З метою встановлення реального фінансового стану банків Національний банк України проводить оцінювання банків на базі розробленої ним рейтингової системи “CAMELS”. Рейтингова система “CAMELS” ґрунтується на міжнародній системі CAMEL, яка розроблена експертами Sheshunhoff Bank (США) і впродовж багатьох років застосовується у світовій практиці.

Основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами:

• достатність капіталу  (C – capital adequacy);
• якість активів   (A – assets quality);
• менеджмент    (M – management);
• надходження (дохідність) (E – earnings);
• ліквідність (L – liquidity);
• чутливість до ринкового ризику (S – sensitivity to market risk).

За результатами аналізу кожному банку визначається цифровий рейтинг за усіма шістьма компонентами за п’ятибальною шкалою, де оцінка “1” є найвищою оцінкою, а оцінка “5” – найнижчою. Комплексна рейтингова оцінка також визначається за п’ятибальною шкалою – на підставі рейтингових оцінок кожного з компонентів. Остаточний рейтинг банку (його комплексна оцінка) не може визначатися як середнє арифметичне рейтингових оцінок компонентів, має бути цілим числом та враховувати усі основні чинники, які відображені при оцінюванні за усіма компонентами [3].

Визначення комплексної рейтингової оцінки за системою CAMELS проводиться шляхом підрахунку скільки компонентів системи мають однакову рейтингову оцінку та які саме з них однакові. Зазвичай (у більшості випадків) остаточний рейтинг банку виставляють фахівці суб’єктивно, експертним методом за рейтинговою оцінкою, що трапляється найчастіше. Але така оцінка має бути добре обґрунтована та спиратися на переконливі аргументи. Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів рейтингової системи CAMELS визначаються для банку як єдиної установи і не можуть використовуватися для оцінки стану філій банку.

Рейтингова оцінка компонентів системи CAMELS визначається на підставі врахування таких внутрішніх чинників кожного з них:

1) достатність капіталу – враховується: відповідність обсягу регулятивного капіталу напрямам діяльності (операціям банку) та тенденції зростання активів і планам розвитку банку; наміри і можливості акціонерів щодо нарощування статутного капіталу з метою мінімізації ризиків; дивідендна політика банку; вплив ризиків на капітал банку; рівень формування резервів під активні операції; доступ до ринків капіталу; інше.

2) якість активів – враховується: співвідношення обсягів нестандартних активів та сукупних активів; рівень активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів; обсяг операцій з інсайдерами; концентрація за активними операціями; ефективність управління кредитним портфелем, портфелем цінних паперів та ін.; рівень резервів на покриття можливих збитків за активами; якість, обсяги, тенденції та управління іншими активами, у т. ч. кошти в інших банках, дебіторська заборгованість; тощо.

3) менеджмент – враховується: розуміння керівництвом ризиків пов’язаних з діяльністю банку та зі змінами в економіці; якість інформаційних систем управління; фінансовий стан банку, а саме достатність капіталу, якість активів, надходження, ліквідність та чутливість до ринкового ризику; підготовка та запровадження планів (у тім числі довгострокових та на випадок непередбачених обставин); оптимальність організаційної структури, чіткий взаємозв’язок між підрозділами, наявність програми підготовки кадрів; інше.

4) надходження – враховуються: тенденції та рівень прибутковості; якість, структура і достатність надходжень; обсяг і тенденції змін різних компонентів доходів/витрат, прибутковості активів і витрат за зобов’язаннями; залежність від непередбачених доходів та схильність до таких витрат; залежність від ризикових видів діяльності або нетрадиційних джерел доходу; якість бюджетного та фінансового планування і їх контролю; інше.

5) ліквідність – враховується: оперативність, вчасність та адекватність рішень щодо управління ліквідністю; тенденції, обсяг і джерела ліквідних активів; стабільність залучених коштів; відповідність строків і сум залучених та розміщених коштів; можливість банку диверсифікувати джерела фінансування ліквідності; планування, у тім числі наявність планів фінансування на випадок непередбачених проблем з ліквідністю; інше.

6) чутливість до ринкового ризику – враховується: розуміння банком ринкових ризиків, його здатність визначати їх, вимірювати, здійснювати моніторинг та контролювати; чутливість надходжень банку або економічної вартості його капіталу до процентного та валютного ризиків; характер, складність та обсяги операцій, пов’язаних із ринковим ризиком, на який наражається банк; наявність і ефективність лімітів ринкового ризику; інше .

Таким чином, рейтингова система CAMELS дає можливість визначити вплив значної кількості чинників, за якими оцінюється якість управління, фінансовий стан та якість операцій кожного банку. Як зазначалося, комплексна рейтингова оцінка за рейтинговою системою CAMELS визначається для кожного банку відповідно до рейтингових оцінок його компонентів. Щодо значення оцінок, то банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку “1” або “2”, є надійними за всіма показниками, здатні протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), вважаються стабільними і такими, що мають кваліфіковане керівництво.

Банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку “3”, мають суттєві недоліки і якщо ці недоліки не будуть виправлені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов’язаних з платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації НБУ надає чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання існуючих проблем. Ті ж банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку “4” або “5”, мають серйозні проблеми, які вимагають ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів [7]. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії як зі сторони акціонерів та керівництва банку, так і зі сторони держави [3].

Державна рейтингова система оцінювання фінансового стану банків CAMELS є достатньо ефективною, але не позбавлена вад. Її головним недоліком є відсутність аналізу змінюваності окремих компонентів у часі та напрямів і тенденцій такої зміни у поточний період. Це може призвести до хибності присвоєної рейтингової оцінки вже у найближчий період після присвоєння. Якщо не враховувати тенденції (погіршення чи покращення) то банк у якого фінансовий стан погіршується, за однакових показників у певний момент матиме такий же рейтинг, як і банк, що активно розвивається, але до цього був посереднім. Фактично ж ці банки повинні мати різну рейтингову оцінку, адже один розвивається, а в іншого нарощуються проблеми, хоча й показники в даний момент у цих банків однакові.

Недостатньо враховується у рейтинговій системі CAMELS якість зобов’язань банку – їхня структура за видами і строками, не досліджується стан внутрішньої та зовнішньої безпеки, поза увагою залишається рівень розвитку банку та його вплив на фінансову стабільність – до цієї характеристики належить обслуговування банком міжнародних і загальнодержавних програм, його відносини з владою, ліцензії, дозволи, наявність кореспондентських відносин, присутність банку у регіонах тощо. Усе це негативно відображається на реалістичності рейтингової оцінки за системою CAMELS та обумовлює необхідність її удосконалення за даними напрямками.

Рейтинг банків складається за результатами кожної інспекційної перевірки та є дійсним до проведення наступної інспекційної перевірки. Базовим є рейтинг, що визначений за результатами останньої інспекційної перевірки банку. Якщо в період між інспекційними перевірками працівники служби банківського нагляду провели перевірку окремого компонента рейтингової системи (наприклад, достатність капіталу та/або якість активів тощо), то затверджений рейтинг банку може бути змінений (поліпшений/погіршений) на підставі даних цієї перевірки.

Рейтинг банку, встановлений за результатами інспекційної перевірки, яку проводять працівники територіального управління Національного банку України, затверджує начальник територіального управління Національного банку України (або його заступник) та надсилають окремим файлом електронною поштою не пізніше ніж через 14 робочих днів після закінчення інспекційної перевірки разом із супровідним інформаційним листом і звітом про інспекційну перевірку для їх погодження Департаментом інспектування та моніторингу банків НБУ.

Якщо працівники територіального управління Національного банку України провели перевірку окремого компонента рейтингової системи та за її результатами прийнято рішення про зміну рейтингової оцінки за цим компонентом, що була визначена раніше на підставі комплексної інспекційної перевірки, то нова рейтингова оцінка та комплексна рейтингова оцінка банку (у разі її зміни) затверджується і надсилається Департаменту інспектування та моніторингу банків.

Рейтинг банку (за результатами інспекційної перевірки) або рейтингова оцінка (за результатами перевірки окремого компонента рейтингової системи), який виставляється працівниками центрального апарату Національного банку України, погоджується директорами Департаменту інспектування та моніторингу банків і Генерального департаменту банківського нагляду та затверджується заступником Голови Національного банку України, який за посадовими обов'язками керує службою банківського нагляду [2].

2.2. Методика  уповноважених  рейтингових агентств України

Уповноважене рейтингове агентство — рейтингове агентство, яке стало переможцем конкурсу з  визначення рейтингових агентств, уповноважених  на проведення рейтингової оцінки, який проводиться Комісією.

Державна комісія з  цінних паперів та фондового ринку (далі – Комісія) відповідно до Закону України «Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні» та покладених на неї завдань здійснює регулювання діяльності уповноважених  рейтингових агентств, зокрема:

-  видає уповноваженим рейтинговим агентствам Свідоцтво про включення до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств, визначає перелік міжнародних рейтингових агентств, які мають право визначати обов’язкові за законом рейтингові оцінки емітентів та цінних паперів,

- встановлює порядок ведення та веде Державний реєстр уповноважених рейтингових агентств, встановлює правила визначення уповноваженим рейтинговим агентством рейтингової оцінки за Національною шкалою, встановлює порядок подання Рейтинговим агентством інформації до Комісії,

встановлює відповідність  рівнів рейтингових оцінок за шкалою міжнародних рейтингових агентств рівням за Національною шкалоюузагальнює досвід та практику діяльності Рейтингових агентств і забезпечує публічність визначених рейтингових оцінок.

Регулювання діяльності рейтингових  агентств здійснюється відповідно до Закону України «Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні» та нормативно-правових актів Комісії [4]

Провідним вітчизняним рейтинговим  агентством є „Кредит-Рейтинг” – незалежна приватна компанія, в структурі якої не представлені державні органи, фінансові установи чи інвестиційні компанії.

Це перше в Україні (з 2001 року) спеціалізоване агентство, що надає послуги в області  незалежної оцінки кредитоспроможності  суб’єктів з привласненням кредитних  рейтингів по Національній рейтинговій  шкалі. З 2003 року рейтингові оцінки агенства офіційно визнаються Міністерством фінансів України. З 2004 року "Кредит-Рейтинг" є уповноваженим агентством ДКЦПФР для привласнення кредитних рейтингів суб’єктам господарювання, галузям економіки і регіонам [11]

Таблиця 2.2.1

Уповноважені  рейтингові агентства включені до Державного реєстру уповноважених рейтингових  агентств

Національна шкала кредитних  рейтингів – рейтингова градація, що дозволяє виміряти розподіл кредитного ризику в економіці країни без  урахування суверенного ризику. Національна  шкала кредитних рейтингів охоплює  весь перелік кредитних рейтингів, як емітента, так і боргових інструментів.

Національна рейтингова шкала - шкала, яка поділена на визначені  групи рівнів та рівні, кожен з  яких характеризує здатність позичальника своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну  суму за своїми борговими зобов’язаннями, а також його платоспроможність. Національна шкала використовується для оцінки кредитного ризику позичальника – органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання та окремих  боргових інструментів – облігацій, іпотечних цінних паперів, позик. За її допомогою визначаються:

I. Довгострокові кредитні  рейтинги

1. Інвестиційного рівня:

uaAA – винятковий (найвищий) рівень спроможності позичальника своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борговими зобов'язаннями;

uaAA – дуже високий рівень спроможності позичальника своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борговими зобов'язаннями;

uaA – високий рівень спроможності позичальника своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борговими зобов'язаннями. Однак такий позичальник чутливий до несприятливих змін у комерційних, фінансових та економічних умовах порівняно з позичальниками з більш високими рейтингами;

uaBBB – достатня спроможність позичальника своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борговими зобов'язаннями. Однак такий позичальник перебуває під впливом несприятливих змін у комерційних, фінансових та економічних умовах порівняно з позичальниками з більш високими рейтингами.

2. Спекулятивного рівня:

uaBB – боргові зобов'язання позичальника найменшою мірою піддаються ризику невиплати порівняно з позичальниками з рейтингами спекулятивного рівня. Однак можуть виникнути труднощі із своєчасною та в повному обсязі виплатою відсотків і основної суми за борговими зобов'язаннями у разі несприятливих змін у комерційних, фінансових та економічних умовах, хоча найближчим часом вірогідність невиконання позичальником боргових зобов'язань мінімальна;

uaB – на даний час позичальник спроможний виплачувати відсотки і основну суму за борговими зобов'язаннями, але має більш високу вірогідність дефолту за зобов'язаннями, ніж позичальник з рейтингом "uaBB". Позичальник перебуває під впливом несприятливих змін у комерційних, фінансових та економічних умовах порівняно з позичальниками з більш високими рейтингами, що може послабити його спроможність своєчасно і в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борговими зобов'язаннями;