Методи торговельної політики

 

 

Міністерство освіти і науки україни

національний транспортний університет

 

 

Факультет економіки, менеджменту і права

Кафедра економіки

 

 

 

Реферат з навчальної дисципліни

«Міжнародні економічні відносини»

на тему:

«Методи торговельної політики»

 

 

 

 

 

Виконала:             студентка 3 курсу

      спеціальності

      «Економіка підприємства»

      групи ЕП–2

      Красовська А.О.

 

Прийняла:              ас. каф. Висильцова Н.М.

 

 

 

 

Київ – 2015

 

зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Сутність торговельної політики…………………………………….5

1.1. Протекціонізм…………………………………………………………5

1.2. Свобода торгівлі………………………………………………………7

розділ ІІ. Методи торговельної політики……………………………………10

2.1. Тарифні методи………………………………………………………10

2.2. Нетарифні методи……………………………………………………15

2.2.1. Кількісні обмеження………………………………………...15

2.2.2. Приховані види торговельних обмежень………………….18

2.2.3. Фінансові методи тогової політики………………………..19

Висновки……………………………………………………………………..23

список використаної літератури…………………………………..25

 

Вступ

 

Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.

Виникнення міжнародної торгівлі обумовлено двома обставинами. Перша: економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні товари) розподіляються між країнами світу вкрай нерівномірно; країни істотно розрізняються за своєю забезпеченістю економічними ресурсами. Друге: ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

У загальному вигляді торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Єдина життєздатна торговельна політика – це зовнішньо-орієнтована стратегія, спрямована на якомога ширшу інтеграцію економіки держави з міжнародною торговельною спільнотою. В ідеалі така стратегія має включати скасування усіх ввізних та імпортних мит і податків, а також усунення всіх нетарифних бар'єрів.

Актуальність теми дослідження у тому, що, зовнішньоторговельна політика невід'ємний елемент міжнародних економічних відносин. І країни, займаючи різне становище у світовій економіці загалом і різних товарних ринках зокрема, захисту своїх інтересів проводять певну зовнішньоторговельну політику, від якої залежить їхній добробут.

Практична актуальність роботи залежить від того, що, за умов економічної кризи, запозичення деякого позитивного досвіду в тих і інших країн області торгової політики допоможе Україні із меншими витратами, більш плавно і гармонійно війти у світовий ринок та стати високорозвиненою державою.

Теоретична актуальність роботи зумовлена тією обставиною, що у розгляді питання, знайшли свій відбиток такі поняття, як торгова політика, протекціонізм, митний тариф, нетарифне регулювання, квотування ін.

Метою реферату є розкриття сутності торговельної пролітики, а також  визначення методів втручання держави в зовнішню торгівлю.

Об'єктом дослідження, у роботі виступає зовнішньоторговельна політика, розглянута як частину ЗЕД держав.

Предметом дослідження є причинно-наслідкові зв'язки, що визначають вибір тієї чи іншої зовнішньоторговельної політики та методів її регулювання.

 

Розділ І. Сутність торговельної політики

 

Держава може обирати один із способів втручання у зовнішню торгівлю: свободу торгівлі або протекціонізм.

 

1.1 Протекціонізм

Протекціоністська торгова політика встановлюється державою по наступним причинам і для досягнення наступних цілей.

1. Необхідність забезпечення оборони. Аргумент має скоріше військово-політичний, а не економічний характер: захисне мито потрібне для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, що необхідні для оборони й ведення війни.
2. Збільшення внутрішньої зайнятості. Теорія порятунку національних робочих місць використовувана в захист мита, стає усе більш модною, в міру того як економіка наближається до спаду.

Сукупні витрати у відкритій економіці складаються із споживчих витрат, капіталовкладень, державних витрат і чистого експорту. Чистий експорт дорівнює різниці між експортом і імпортом. Збільшення сукупних витрат у результаті скорочення імпорту зробить стимулюючий вплив на внутрішньоекономічній розвиток, оскільки спричинить за собою різке зростання доходів і зайнятості. Але така політика має серйозні дефекти.

• Збільшення імпорту приводить до скорочення деякої кількості робочих місць у країні, але в той же час створить інші робочі місця.

• Очевидно, що всі країни не можуть одночасно домогтися успіху при введенні імпортних обмежень.

• Країни, що постраждали від мита і квот, імовірно, почнуть відповідні дії, викликаючи нове підвищення торгових бар'єрів, що зрештою, задушить торгівлю до такого рівня, що всім країнам стане гірше.

• У довгостроковому плані перевищення експорту над імпортом як засіб стимулювання внутрішньої зайнятості приречено на невдачу.

Диверсифікованість заради стабільності. Доходи високо спеціалізованих економік сильно залежать від міжнародних ринків. Захист митом і квотами необхідно в цих країнах для стимулювання промислової диверсифікованості і, як наслідок, зменшення залежності від кон'юнктури на світових ринках одного чи двох видів продукції [5, с.184].

Крім мита для диверсифікованості заради стабільності, наприклад, в Європейському Союзі розроблений ефективний механізм ціноутворення, розроблений по кожному виду сільгосппродукції і для кожного регіону. Установлюються кілька категорій цін - індикативні ціни, обумовлені Співтовариствами як бажані, мінімальні ціни імпорту чи граничні, мінімальні продажні ціни, гарантовані виробнику інтервенціями, офіційними організаціями.

Захист молодих галузей. Захисне мито необхідне для того, щоб дати можливість затвердиться новим галузям вітчизняної промисловості. Тимчасовий захист молодих національних фірм від твердої конкуренції більш зрілих і тому на сучасний момент більш ефективних іноземних фірм дозволяє галузям, що народжуються, зміцніти й стати ефективними виробниками.

Захист від демпінгу. Ціль демпінгу - завоювання товаром чи групою товарів зовнішнього ринку шляхом продажу товарів на світовому ринку за цінами нижче внутрішніх. Надалі збитки покриваються шляхом підвищення цін на зовнішньому ринку, а потім і за рахунок проникнення в економіку країн-імпортерів.

Вважається, що тарифи необхідні для захисту вітчизняних фірм від іноземних виробників, що збувають на ринку країни свою надлишкову продукцію за демпінговими цінами нижче її собівартості [9, с138]. Існує дві причини, чому іноземні фірми можуть бути зацікавлені в продажі своїх товарів за цінами нижче собівартості. По-перше, ці фірми можуть використовувати демпінг для придушення місцевих конкурентів, захоплення монопольного положення на ринку і наступного підвищення цін. По-друге, демпінг може бути складною формою цінової дискримінації - призначення різних цін різним клієнтам. З метою максимізації своїх прибутків іноземний продавець може прийняти рішення про реалізацію своєї продукції за високими цінами на монополізованому внутрішньому ринку й скиданні надлишкової продукції за низькими цінами на зовнішні ринки. Надлишкові обсяги виробництва можуть бути необхідні для зниження витрат на одиницю продукції при великомасштабному виробництві.

У зв'язку з тим, що демпінг викликає обґрунтовану заклопотаність, відповідно до законодавства багатьох країн, він заборонений. У тих випадках, коли демпінг має місце і завдає шкоди вітчизняним фірмам, уряд вводить "антидемпінгове мито" на відповідні товари. Однак обвинувачення у використанні демпінгу повинні ретельно перевірятися для визначення їхньої обґрунтованості, оскільки деякі іноземні фірми іноді дійсно роблять деякі товари з більш низькими витратами. Зловживання антидемпінговим законодавством може збільшити ціну імпорту, а конкуренція на місцевому ринку обмежиться, що дозволить вітчизняним фірмам підняти ціни за рахунок споживачів.

Аргументів на користь протекціонізму багато, але вони не ґрунтовні. У відповідних умовах аргумент про необхідність захисту молодих галузей промисловості виступає як справедливе виключення, що має економічне виправдання. Аргумент на користь самозабезпеченості може використовуватися для обґрунтування протекціонізму з військово-політичних позицій. Однак обидва ці аргументи заслуговують дуже серйозної критики, тому що вони ігнорують можливість використовувати альтернативні засоби для стимулювання промислового розвитку і військової самозабезпеченості. Більшість інших аргументів є багато в чому емоційними закликами, заснованими на напівправді й вимислах. Вони відзначають тільки безпосередні і прямі наслідки захисного мита, ігноруючи просту істину, що в кінцевому рахунку країна повинна імпортувати для того, щоб експортувати.

 

1.2 Свобода торгівлі

Політика «свободи торгівлі» спрямована на всіляке заохочення імпорту й експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня мита чи звільнення від нього цілком.

Чому мито й квоти застосовуються у світовій практиці, якщо відомо, що вони перешкоджають вільній торгівлі й у такий спосіб знижують економічну ефективність? У той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі й групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі потерпілих. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих таким виробництвом, намагаються зберегти або поліпшити свої економічні позиції, переконуючи уряд, ввести тарифи чи квоти для захисту їх від шкідливого впливу вільної торгівлі.

Ліквідації перешкод у взаємній торгівлі сприяє економічна інтеграція. Інтеграція охоплює зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, а також веде до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів. На характер і рушійну силу інтеграції впливають особливості країн. Основна причина інтеграції - вимоги високорозвинених продуктивних сил, що переросли рамки національних господарств. Економічна інтеграція розвивається в регіональному аспекті.

Для української економіки також необхідна інтеграція у світове господарство, що припускає деяку лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності. Для того, щоб країна, що стала на такий шлях розвитку, одержала вигоду, необхідні наступні умови [2, с.216.]:

• Країни, лібералізуючи торгівлю, повинні знаходитися у фундаментальній рівновазі, і лібералізація торгівлі не повинна її порушувати. Однак, як відомо, ослаблення торгових бар'єрів загострює проблему внутрішнього і зовнішнього балансу. Звідси виникає необхідність протекціонізму.

• Існування міжнародної гармонії інтересів. Через свободу торгівлі, що теоретично вигідна всім, ця гармонія інтересів і здійснюється. Але справа ускладнюється двома обставинами. По-перше, більш розвинені країни мають більший виграш від свободи торгівлі. По-друге, оскільки військові інтереси домінують над економічними, одних тільки економічних факторів мало для установлення чи відновлення гармонії, що на практиці не просліджується.

• Рівність можливостей, забезпечувана сталістю масштабів виробництва і конкуренцією. Ця умова має на увазі відсутність всякої дискримінації й одержання одними виробниками переваг перед іншими, а також безперешкодне пересування товарів і факторів виробництва.

• Наявність ефективної міжнародної фінансової системи. Якщо країна не має структурного надлишку зовнішнього балансу і не бажає миритися з високим рівнем безробіття, їй залишається один шлях - створити надлишок поточного балансу шляхом введення обмежень на імпорт товарів і експорт капіталів.

• Виграш від торгівлі повинен рівномірно розподілятися між країнами. Для дотримання цієї вимоги всі країни повинні знаходитись в приблизно рівних стартових умовах у відношенні продуктивності і доходів. Якщо ж ці умови порушуються, то торгівля сама по собі не може привести до вирівнювання доходів між країнами. Більш того переваги в рівні продуктивності і доходів перетворюють свободу торгівлі в ефективний спосіб росту добробуту одних країн і регіонів за рахунок інших. Виступати за те, щоб країни, що знаходяться на різних рівнях розвитку, здійснювали відкриту фінансову і торгову політику значить сприяти збереженню сформованої нерівності між країнами.

 

 

 

Розділ ІІ. Методи торговельної політики

 

Державне регулювання зовнішньоекономічних відносин – це сукупність використовуваних державними органами і службами форм, методів та інструментів впливу на економічні відносини між країнами відповідно до державних та національних інтересів, цілей, задач. Регулюючий вплив держави здійснюється за допомогою прийняття законів та інших державних актів, постанов та рішеннь уряду.

Стосовно міжнародної торгівлі як головного об'єкту регулювання уряд використовує такі інструменти та способи впливу, як митні тарифи, податки, обмежувальні умови, міждержавні договори та угоди, заходи щодо стимулювання експорту та імпорту.

В цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на:

• тарифні (засновані на використанні митного тарифу);
• нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо).

 

2.1. Тарифні методи

Митний тариф – основний і найдавніший інструмент зовнішньоторговельної політики.

Це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари й інші предмети, увезені на митну територію країни, чи вивозяться за межі даної території.

Мито, стягнуте митницею, являє собою податок на товари й інші предмети, що переміщуються через митний кордон держави.

Мита виконують такі функції:

• фіскальну, коли вводяться для того, щоб добути гроші для держави. Ця функція стосується як імпортного, так і експортних мит;
• протекціоністську, коли вводяться для скорочення чи усунення імпорту, тим самим обгороджуючи вітчизняних виробників від іноземної конкуренції;
• балансувальну, коли вводяться для запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижчі від світових.

Звичайно розрізняють такі види мит [3, с.204-206; 4, с.125-126; 7, с.149-157; 8, с.299]:

1. За способом стягнення

• адвалорне (вартісне) (TAV), що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом (наприклад, 30% від митної вартості);

Як правило, ці мита застосовуються при обкладанні товарів, що мають різні якісні характеристики в межах однієї товарної групи. Адвалорні мита допомагають підтримати однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, тобто автоматично адаптуються до інфляції. При цьому змінюється тільки сума доходу в бюджет. Тобто, адвалорне мито підвищує ціну імпортного товару на установлений відсоток;

• специфічне мито (Ts), що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом (наприклад, 15 дол. за 1 т):

Специфічні мита накладаються, як правило, на стандартизовані товари. Ступінь митного захисту за допомогою специфічного мита знаходиться в прямій залежності від коливання цін. Рівень захисту вітчизняних виробників при використанні специфічних мит із зростанням імпортних цін падає, а зі зменшенням імпортних цін – збільшується. Однак при падінні імпортних цін специфічне мито підвищує рівень захисту внутрішнього ринку;

• комбіноване, шо поєднує обидва ці види митного обкладання (наприклад, 30% від митної вартості, але не більше ніж 15 дол. за 1 т).

2. За об'єктом обкладання:

• ввізне (імпортне) мито, що нараховується на товари при їх ввезенні на митну територію держави. Ввізне мито є диференційованим. Можуть застосовуватися ставки таких видів:

а) преференційні ставки, що припускають зниження ставок мита чи звільнення від обкладання митом. Вони застосовуються до товарів, що надходять з держав, які створюють разом з державою, яка стягує мито, митний союз чи зону вільної торгівлі, або до товарів, які надходять із країн, що розвиваються;

б) пільгові ставки, які застосовуються до товарів, що надходять з країни чи економічних союзів, що користуються режимом найбільшого сприяння;

в) повні (загальні) ставки, які застосовуються до всіх інших товарів.

Ввізні мита є переважною формою мит, що застосовуються всіма країнами світу для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;

• вивізне (експортне) мито, що нараховується на товари при їхньому вивезені за межі митної території країни. Експортний тариф, як правило, є адвалорним. Ця форма мит застосовується рідко, у випадках великих розходжень між внутрішніми і світовими цінами на певні види товарів, їх мета – скоротити експорт і поповнити бюджет країни. Ставка експортного мита дорівнює відсотковому перевищенню експортної (світової) ціни товару над ціною, за якою він продається на внутрішньому ринку:

3. За характером:

• сезонне (ввізне і вивізне) мито, що нараховується на товари сезонного характеру для оперативного регулювання міжнародної торгівлі. Термін його дії не перевищує декількох місяців на рік (в Україні - до чотирьох місяців з моменту встановлення);
• спеціальне мито - його застосовує держава в таких випадках:

а) як захисне, якщо товари ввозяться на митну територію країни в таких кількостях чи на таких умовах, шо наносять або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів;

б) як запобіжний захід стосовно учасників зовнішньоекономічної діяльності, що порушують державні інтереси в даній галузі, а також як захід для припинення несумлінної конкуренції;

в) як захід у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії з боку іноземних держав, а також у відповідь на дії окремих країн, що обмежують здійснення законних прав суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності держави.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному випадку. Це мито сплачується імпортером товару незалежно від інших податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі й мита, митних зборів тощо Сплата спеціального мита здійснюються готівкою або в безготівковій формі, чи шляхом внесення суми мита на депозит або оформлення відповідного боргового зобов'язання.

Сплачені суми спеціального мита можуть бути повернені імпортерові за рішенням спеціальних органів (в Україні - Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі);

• антидемпінгове мито, що застосовується при ввезенні на митну територію країни товарів за ціною, істотно нижчою, ніж у країні експорту в момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів. Антидемпінгове мито нараховується на товари, що є об'єктом застосування антидемпінгових заходів, і слугує тимчасовим збором для компенсації втрати від товарного демпінгу. Таке мито нараховується тільки після проведення антидемпінгового розслідування й одержання об'єктивних доказів нанесення збитку чи погрози нанесення збитку вітчизняній економіці.

Розмір ставки антидемпінгового мита визначається у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування або як різниця між мінімальною ціною і митною вартістю даного товару (як різниця між цінами товару на внутрішньому і зовнішньому ринках). Під мінімальною ціною розуміють ціну зазначеного товару, за якої його продаж не заподіює збитку національному товаровиробникові.

Антидемпінгові мита встановлюються імпортуючою країною з метою протидії демпінгу, для вирівнювання цін до рівня, що вважається нормальним. Нормальна вартість - це еквівалент ціни товару на внутрішньому ринку. Вона, як правило, визначається на підставі цін, установлених при здійсненні звичайних торгових операцій між незалежними покупцями в країні експорту;

• компенсаційне мито, що застосовується при ввезення на митну територію країни товарів, при виробництві чи експорті яких прямо або побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди національним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів. Компенсаційне мито нараховується після проведення розслідування й одержання об'єктивних доказів нанесення істотного збитку національній економіці. Розмір ставки компенсаційного мита визначається у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антисубсидиційного розслідування або різницею між мінімальною ціною і митною вартістю зазначеного товару.

Ставка компенсаційного мита не повинна перевищувати встановленого розміру субсидій. Введення компенсаційних мит дозволяє вирівнювати умови торгівлі.

4. За походженням:

• автономні - мита, що вводяться на підставі односторонніх рішень органів державної влади країни;
• договірні - мита, установлювані на базі двосторонньої чи багатосторонньої угоди;
• преференційні - мита з більш низькими ставками порівняно з діючим тарифом; вони накладаються на підставі багатосторонніх угод на товарів, які походять з країн, що розвиваються, чи країн, що створюють разом з даною країною митний союз чи зону вільної торгівлі, або утворюються в прикордонній торгівлі.

5. За типом ставок:

• постійні - це ставки митного тарифу, встановлені органами державної влади, що не можуть змінюватися залежно від обставин;
• змінні - це ставки митного тарифу, що можуть змінюватися у встановлених органами державної влади випадках.

6. За способом обчислення:

• номінальні - митні ставки, зазначені в митному тарифі;
• ефективні (дійсні) - реальний рівень митних ставок на кінцеві товари, обчислені з урахуванням рівня мит, накладених на імпортні вузли і деталі цих товарів. Тобто це розмір ставки, який реально та ефективно захищає внутрішній ринок або регулює експорт і транзит [3, с.210; 6, с.207-211].

Країни іноді використовують тарифну квоту, що являє собою різновид перемінних митних податків, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару. При імпорті в межах визначених кількостей товар обкладається за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, а при перевищенні визначеного обсягу імпорту - за вищою понадквотовою ставкою тарифу. Використання цього інструмента торгової політики дозволяє деякою мірою подолати протиріччя, що виникає між інтересами національних виробників і введенням імпортної квоти, тому що, з одного боку, товаровиробники зацікавлені в тарифі, що обгороджує їх від іноземної конкуренції, а з іншого - вони як споживачі не зацікавлені в ньому, оскільки тариф позбавляє їх можливості одержувати дешевші імпортні товари.

Для захисту національних виробників готової продукції і стимулювання ввезення сировини і напівфабрикатів може використовуватися тарифна ескалація. Тарифна ескалація - це підвищення рівня митного обкладання товарів у міру зростання ступеня їхнього оброблення.

Чим вища відсоткова ставка імпортного тарифу в міру просування від сировини до готової продукції, тим вищий ступінь захисту виробників готової продукції від зовнішньої конкуренції. [3, с. 211].

 

2.2. Нетарифні методи

Тариф – не єдиний метод здійснення торгової політики. Для регулювання міжнародної торгівлі використовуються й інші види зовнішньоторговельних обмежень – нетарифні [3, с.232-257; 4, с.143-160;    6, с.235-245].

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими методами, їх нараховується понад 800.

Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. В даний час більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі.

Поширення нетарифних обмежень зумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни і вони не регулюються міжнародними угодами. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку (при введенні тарифу ціна товару збільшується на суму мита).

У ряді випадків використання нетарифних методів при відносно ліберальному митному режимі може призвести до більш обмежувального характеру державної торгової політики в цілому.

Нетарифні обмеження можна класифікувати по групах: кількісні, приховані, фінансові.

 

2.2.1. Кількісні  обмеження

До кількісних обмежень відносяться квотування, ліцензування, обмеження "добровільні" обмеження експорту. Квотування. Квота є найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень.

Квота – це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу (наприклад, Словаччина установила для українських виробників із квітня 2003 р. до квітня 2004 р. квоту в розмірі 11 тис. т нітрату амонію). Найширше використовуються квотн для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.

Квота, встановлена в розмірі рівному 0, означає ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт.

Якщо метою уряду є здійснення контролю за рух того чи іншого товару, а не його обмеження, то тоді квота може бути встановлена на рівні вищому, ніж можливий імпорт чи експорт.

Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій.

Ліцензія – це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензія видається державою через спеціальні уповноважені відомства.

Ліцензування може виступати у вигляді:

• складової частини процесу квотування. У цьому випадку ліцензія є документом, що підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках отриманої квоти;
• самостійного інструмента державного регулювання.