Монополия. Синдикат

Зміст

1. Суть монополій.Синдикат

1.1.  Причини виникнення монополій.

2. Історія виникнення синдикату в Україні і світі

3. Види монополій

1.   Адміністративна, природна, економічна
2.   Картель, синдикат, трест, концерн
3.   Прості, дискримінуючи, монопсонії, двосторонні
4.   Міжнародні монополії
4. Антимонопольне законодавство
1.   Причини антимонопольного регулювання
2.   Історія виникнення антимонопольного законодавства
3.    Сучасне антимонопольне законодавство
5. Монопольне ціноутворення та максимізація прибутку монополії

5.1.  Попит на продукцію монополіста

            5.2.  Монопольне ціноутворення

Література

1. Що таке монополія.Синдикат.

Монополія - ​​(від моно ... і грец. Poleo - продаю), виключне право у сфері держави, організації, фірми.

Монополії - великі господарські об'єднання (картелі, синдикати, трести, концерни і так далі), що знаходяться в приватній власності (індивідуальної, групової чи акціонерної) і здійснюють контроль над галузями, ринками та економікою на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу з метою встановлення монопольних цін і вилучення монопольних прибутків. Панування в економіці служить основою того впливу, який монополії надають на всі сфери життя країни.

Якщо звернути увагу на монополістичні утворення в промисловому виробництві, то це окремі значні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, що роблять значну кількість продукції певного виду, завдяки чому займають домінуюче становище на ринку; отримують можливість впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін; отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття  монопольного положення. Остання визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.  
Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства, тому що воно дозволяє уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов'язаних з конкуренцією: зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи в своїх руках визначену господарську владу; впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що монополісти нав'язують своїм контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.

При аналізі монополії важливо  враховувати неоднозначність самого терміна «монополія». Перш за все, не можна виводити суть цього явища  з етимології слова «моно» - один, «поліо» - продаю. У реальній дійсності  практично неможливо знайти ситуацію, коли на ринку діяла тільки єдина фірма - виробник товарів не мають субстітов. Отже, у використанні терміну монополія, а тим паче «чиста» монополія завжди присутня певна частка умовності.

У даній роботі буде розглянута історія  виникнення і розвитку монополій в Україні, де найбільш поширеним видом об'єднання підприємств був синдикат.

Синдикат - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають засоби на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а виходить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою. 

1.1 Причини виникнення синдикату

Об’єктивною основою монополізму є домінуюче положення фірми на ринку, що дозволяє їй проявляти вирішальний вплив на конкуренцію, підвищувати ціни і знижувати обсяг виробництва, ускладнювати доступ на ринок іншим фірмам. Продавець має моноп-ольну владу, якщо він може підвищувати ціни на свою продукцію шляхом обмеження випуску цієї продукції. Підтримці монопольної влади сприяють вхідні бар’єри, які бло-кують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприят-ливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою яка вже працює в галузі. Серед основ-них типів бар’єрів можна виділити такі:

1. Виняткові права отримані від влади. Так органи влади зазвичай надають право монополії на надання транспортних послуг, послуг зв’язку, а також комунальні послуги. В багатьох випадках влада сама ж і керує монополіями.
2. Патенти і авторські права, які забезпечують винахідникам нових продуктів або творів мистецтва виключні права,   щоб продавати або надавати ліцензії, які б дозволяли користуватись цими винаходами. Але патенти і авторські права можуть забезпечувати монопольні позиції тільки на обмежену кількість років. Після закінчення строку дії патенту монопольні права на винахід зникають.

Коли яка-небудь фірма випускає товар не придбавши патенту її можуть примусити припинити продаж за рішенням суду. Так, наприклад, в 1985р. федеральний суд постановив, що “Кодак корпорейшн” порушила сім патентів, виданих фірмі “Поларойд корпорейшин”, виготовляючи з 1976р. фотоапарати миттєвої зйомки. Коли була видана постанова суду, компанія “Кодак”, на долю якої приходилось 25% річних продажів фотоапаратів миттєвої зйомки, змушена була припинити виробництво цих фотоапаратів.

3. Монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу. ”De Beers” має монопольну владу на ринку алмазів завдяки її контролю над продажем 85% необроблених алмазів, придатних для виготовлеання коштовностей.
4. Економія на масштабі виникає тоді, коли одна фірма виробляє продукцію з меншими витратами, чим це було б можливо, якщо б ринок обслуговувався двома чи більшою кількість фірм.

   5)   Недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьбу з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі підприємця, а й у більшості випадків заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно. 

На основі вище сказаного можна  зробити такі висновки про причини виникнення моно-

полій:    

1) через процес концентрації  виробництва, коли підприємства  замість введення між собою  всеможливої конкурентної боротьби  укладають між собою угоди,  тобто обєднують  капітал.

2) на основі централізації виробництва  і капіталу.

Централізація виробництва - це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті обєднань кількох підприємств в одне із загальним управлінням. 

Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу внасоідок обєднання раніше самостійних капіталів.

3) внаслідок дій держави, спеціальних або навмисних її кроків.

4) поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальма розвитку продуктивних сил. Вона виникає в результаті злиття, обєднання декількох капіталістів.

1. Історія виникнення синдикату в Україні і світі.

Процеси монополізації в економіці  України наприкінці XIX - початку XX століття породили нові типи підприємницьких об'єднань і новий характер їх взаємовідносин з державою, і зокрема з органами державного управління.

У науковій юридичній літературі того часу виникло поняття «підприємницький союз», що охоплювало такі види об'єднань, як картелі, синдикати і трести, які  різнилися між собою ступенем інтеграції. Слід відразу зазначити, що в Україні були більш поширені перші два види об'єднань підприємців (чи підприємницьких спілок) - картелі і синдикати. Найбільш поширеним явищем стали в той час саме синдикати. Виниклі з корпоративних представницьких організацій підприємців-товаровиробників, що діяли в тих чи інших галузях, ці об'єднання негайно набували суто комерційний характер. Характерним явищем для них було те, що, будучи формально добровільними об'єднаннями відповідних підприємців, вони були схожі з тими корпоративними об'єднаннями, які були їх попередниками. Це схожість полягала в тому, що в картелі, трестах, синдикатах, як і в біржових комітетах, різних з'їздах і суспільствах промисловців, домінували лідери галузей, найбільш великі підприємці-товаровиробники, які значною мірою визначали умови організації і діяльності переважної більшості таких монополістичних корпорацій (підприємницьких спілок).

Що ж стосується взаємовідносин органів державної влади з  підприємницькими союзами, в тому числі  владно-організуючою діяльності органів  державного управління, то характер їх суттєво змінився. Була втрачена ініціює роль держави в їх створенні. Ініціатива створення таких об'єднань, чи спілок, виходила від самих підприємців, їх корпоративних громадських об'єднань - з'їздів, товариств і т. п.

Правотворча, нормативно-регулююча діяльність російської держави в даній сфері суттєво відставала від практики організації та діяльності підприємницьких спілок у України. Фундація підприємницьких союзів здійснювався переважно поза дозвільної або реєстраційної діяльності органів державного управління.

По суті, стосовно до такого явища, як підприємницькі союзи, у зазначений період можна говорити про заборонною, переважно, або стимулюючої діяльності держави, в тому числі уряду, міністерств, судових органів, щодо цих підприємницьких спілок або монополістичних корпорацій.

Разом з тим не можна стверджувати, що органи державного управління, і  передусім вищі органи, такі як уряд, втратили владно-організуючі важелі впливу на процеси організації та діяльності підприємницьких спілок, які все більше займали панівні позиції в ключових галузях російської економіки. Можна спробувати дати тут стислий порівняльний аналіз правових, організаційних, економічних основ організації та діяльності картелів, синдикатів і трестів. Слід зазначити, що наприкінці XIX - початку XX століття ці види підприємницьких спілок в України практично нічим не відрізнялися від відповідних об'єднань у США і Європі, звідки вони, власне, до України і прийшли. Основна суттєва відмінність полягає в тому, що в дореволюційній України основний формою об'єднання стали синдикати, тоді як картелі були явищем відносно рідкісним, а такі об'єднання, як трести, в російській промисловості практично були відсутні.

Для всіх видів підприємницьких  спілок загальним в економічному сенсі було, перш за все, та обставина, що і картелі, і синдикати, і трести були угодами підприємців, спрямованими на врегулювання умов виробництва і (або) збуту вироблених товарів, на усунення або ослаблення вільної конкуренції між окремими підприємствами в тій чи іншій галузі. Правовою основою створення картелів, синдикатів, трестів був підприємницький договір, або договір підприємницького союзу. 
Питання про те, яка юридична природа цього договору і на яких правових засадах повинно здійснюватися регулювання цього договору, представляв чималий інтерес для російських юристів кінця XIX століття, тим більше що законодавство України того часу таких понять, як підприємницький договір і підприємницький союз, не знало. У суто цивілістичні конструкції це поняття не вкладалося. Більш того, в цей час вважалося, що дати однакове визначення підприємницького договору навряд чи можливо взагалі. Занадто широким і невизначеним був коло відносин, що охоплюють цими договорами.

У найзагальнішому плані можна  сказати, що договір підприємницького союзу представляв собою багатостороннє, що укладається на принципі добровільності угоду підприємців, які контролювали в своїй сукупності велику або навіть більшу частину ринку тієї чи іншої продукції. Угоди могли носити за формою та змістом найрізноманітніший характер. Відсутність будь-якої законодавчої регламентації їх надавало широкий простір для нормотворчості такого роду. Угоди могли бути письмовими або усними, закритими або відкритими, тобто опублікованими у пресі. Якщо така угода мала більш-менш постійний характер і самостійність власників підприємств у рамках постійного угоди обмежувалася, але не нищилася повністю, мова могла йти про договір синдикаті

Синдикати придбали в України кінця  XIX - початку XX століття найбільшого поширення в порівнянні з іншими видами об'єднань господарюючих суб'єктів. Термін «синдикат» багатозначний. Під синдикатами взагалі малися на увазі різного роду спілки, що створюють між їх учасниками спільність матеріальних інтересів та не належать до числа звичайних цивільних і промислових товариств. Найбільшого поширення спілки, іменовані синдикатами, одержали у Франції, де існували, зокрема, як синдикати підприємців, так і синдикати робітників.

В інших країнах термін «синдикат» став застосовуватися, головним чином, для позначення лише одного з видів підприємницьких спілок, а саме таких, які ставлять своєю головною метою досягнення більш-менш вигідного (по своїй висоті або стійкості) для їх учасників рівня підприємницької прибутку шляхом спільного регулювання (нормування) збуту своїх продуктів, закупівлі необхідних для виробництва предметів і самого виробництва. У цьому сенсі синдикати стали терміном інтернаціональним. Вітчизняне законодавство того часу, як і законодавство європейських держав і США, не давало визначення синдикатів.

Відмінність синдикатів від інших  видів підприємницьких об'єднань можна простежити на прикладі цілей  їх створення та основних напрямків  їх діяльності. Картелі і трести були об'єднаннями підприємств (підприємців), як товаровиробників перш за все. Внутрішньокорпоративна діяльність у цих об'єднаннях здійснювалася в напрямку регулювання обсягів виробництва і збуту, зниження витрат виробництва. Метою було запобігання надвиробництва прибутковості об'єднуються підприємств.

Підприємницькі синдикати були об'єднаннями підприємств (підприємців), що діють в одній і тій же галузі, вже як продавців тієї чи іншої продукції. Такого роду синдикати були, в більшості випадків, спілками найбільших підприємств-конкурентів. Для досягнення основної мети - високого і стійкого рівня підприємницької прибутку - вони користувалися, як головним засобом, договірним регулюванням цін. Синдикати більше, ніж картелі і трести, прагнули до повної монополізації відповідних галузей промисловості та ринків збуту.

Серед різних видів промислових синдикатів, що діяли в України, переважали товарно-торгові синдикати, що поєднували виробництво і продаж тих чи інших видів продукції. При цьому у назві їх термін «синдикат» був відсутній. За ступенем консолідації об'єднуються підприємств російські синдикати можна поділяти на угоди підприємств (підприємців), які укладаються для досягнення будь-яких обмежених цілей (конвенцій), власне синдикати і трести, про які говорилося вище.

По територіальній сфері  дії російські синдикати можна  підрозділити на національні, що об'єднують всі найважливіші підприємства однієї і тієї ж галузі, і місцеві, що охоплюють лише окремі підприємства тієї чи іншої місцевості. Так, в 1902 р. після відповідних обговорень на XXVI з'їзді гірничопромисловців Півдня України було створено три синдикату з продажу відповідних товарів у даному регіоні, а в 1904 р., відповідно до рекомендацій екстреного з'їзду уральських гірничопромисловців, був утворений синдикат, що об'єднав 12 великих уральських заводів, які виробляли до 80% всього уральського покрівельного заліза.

Існували й інтернаціональні синдикати, в яких брали участь російські  підприємства. Так, в 1903 р. був створений  синдикат з продажу сених, гнойових і бурякових вил. До його складу увійшли: синдикат німецьких і австрійських синдикат металевих підприємств зі своїми центральними компаніями, а також три російські підприємства, зосередили на той час у своїх руках майже все виробництво вил в Україні.

Перші монополії виникли  в Україні на початку 80-х років 19-го століття серед підприємств, обслуговуючих залізничне будівництво ("Союз рейкових фабрикантів" - в 1882-му році, а також об'єднання заводів, що виготовляли конструкції для мостів, рейкові кріплення і т.п .). Тоді ж оформилася конвенція підприємців з виробництва цвяхів, дроту, картель цукрозаводчиків, пізніше - експортний синдикат бакинських керосінозаводчіков. В умовах промислового підйому 90-х років найбільші банки країни приступили до активного фінансування промисловості. Вирішальну роль у переростання домонополістичного капіталізму в імпералізм зіграв промислова криза 1900-1903 років, під час якого промислове виробництво скоротилося на 5,7%, закрилося близько 3-х тисяч підприємств. Число безробітних перевищила 200 тисяч осіб. У роки кризи почалося масове виникнення монополістичних об'єднань, серед яких переважали синдикати. У чорній металургії ключові позиції зайняв синдикат «Продамет» - «Товариство для продажу виробів металургійних заводів» в 1902-му році, а також синдикати «Трубопродажа» у 1902-му році, «Цвях» у 1903-му році. У кольоровій металургії панувало акціонерне товариство «Мідь», у вугільній промисловості синдикат «Продвугілля», який контролював до 70% збуту вугілля. У машинобудуванні діяли об'єднання паровозних ("Продпаровоз" в 1901-му році), вагонних ("Продвагон" - близько 100% виробництва вагонів) і мостобудівних заводів у 1900-му році. У цукровій промисловості виник "Союз рафінерія" в 1902-му році. Оформилися перші об'єднання петербурзьких, лодзинських бавовняних, джутових, полотняних і інших фабрикантів. В Україні, як і в розвинених капіталістичних країнах, монополії стають однією з основ усього господарського життя.

Організаційна структура  синдикатів у той час була дуже недосконала. Практично єдиними  органами управління синдикатами були з'їзди фабрикантів і заводчиків, на яких укладалися відповідні багатосторонні угоди про створення синдикатів, приймалися їх статути і відстежувалися результати реалізації цих угод.  
Оскільки, як уже зазначалося, законодавство того часу не визнавало ні договорів про створення підприємницьких спілок, ні самих підприємницьких спілок, включаючи синдикати, питання їх організації та діяльності жодним чином практично не регламентувалися. Отже, обов'язковість положень статутів синдикатів і угод про їх створення на правових нормах не грунтувалася. На практиці це призводило до значних порушень цих угод і статутів, а в кінцевому рахунку до крайньої нестійкості таких підприємницьких спілок. Спірні питання вирішувалися загальними зборами членів цих спілок і третейськими судами, які могли за порушення накладати штрафи. Однак при ухиленні від сплати штрафів вони не могли бути стягнуті в загальному судовому порядку, знову-таки через відсутність відповідних законодавчих норм.

3. Види монополій.

3.1. Адміністративна, природна, економічна  монополії

Протягом всієї  історії розвитку монополій, вони були представлені різними видами, які можна класифікувати за такими ознаками:

1) За причиною виникнення. За такою ознакою можна виділити три основні види монополій – природна, адміністративна, економічна. 

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її ocнові — особливості технологій виробництва й обслуговування спожива- чів. Тут конкуренція неможлива або небажана, бо при входжені в галузь інших фірм, витрати на виготовлені продукції зростуть. Причиною є економія від маштабу – чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Прикладом можуть служити енергоза-безпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт i т. д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природньо, вони посідають монопольне становище на ринку. Ліквідація чи розукрупнення таких мо-нополій економічно недоцільно. Найвища ефективність функціонування галузі забезпе-чується лише за умови наявності одного виробника чи дистрибьютора (розподільника) .

Адміністративна монополія вииикає внаслідок дій державних oрганів. 3 одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. Так голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку 17 ст. державою було надано вийняткове право на торговлю з Індією.

3 другого боку, це органюзаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт i між ними відсутня конкуренція. Економіка колишнього Pa- дянського Союзу належала до найбільш монополізованих у cвіті. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, пepeдусім монополія всесильних міністерств i відомств. Більше того, існувала абсолютна монополія держави на організацію й управління еконо-мікою, яка базувалась на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Найпоширенішою є економічна монополія. Саме про неї ітиме головним чином мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підриємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягае в ycпішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капі-талу. Другий—набагато швидший—базуеться на процесах центральзації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим чи іншим шляхом або поєднуючи обидва, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку. Воно переходить в іншу категорію підприємств: з розряду «статистів», що не грають істотної ролі i кожне зокрема не може вплинути на загальну ситуацію, до розряду «солістів», які фактично розігрують ринковий «спектакль». [7. стр178]

3.2 Картель, синдикат, трест, концерн.

2) За формою об’єднання капіталу монополії поділяють на трести, синдикати, картелі, багатогалузеві концерни.

Картель – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промис-лову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об’ємі виробництва, цінах, ринках збуту.

Існує багато міжнародних  картелів. Найвідоміший з них –  це картель Організації стран  експортерів нафти ( ОПЕК ). Він намагається регулювати випуск нафти його членам, з метою контролювати ціну, щоб максимізувати групові прибутки.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виго- товлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну само-стьйність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес моно-полізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку ви- никлає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальній інтеграції, або комбіну- вання. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та iн. На цій основі виникає така більш висока форма монополістичнх об'єднань, як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, виробничу i комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управліния, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні i привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму мікгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростае у диверсифікацію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії у галузі, які безпосередньо не пов'язані з основною сферою їх діяльності. Якщо диверсифікація здійснюється на основі концентрації капіталу, то проникнення монополиї в іншу галузь промисловості здійснюється за рахунок внутрішнйх нагромаджень капіталу, коли цей процес відбувається на основі централізації капіталу, то організація виробництва в інших галузях здійснюється шляхом купівлі акцій, «системи участі».

На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий концерн. Останній є об'єднанням десятків i навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втра-чають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90 % існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5 % серед цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, а переважна більшість їх має у своему складі у середньому підприемства 11 галузей, а найбільш могутні моно-полії — до 30-50 галузей.

У 60-ті роки у США i деяких інших країнах почали зростати конгломерати, тобто монополістичні об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалу-зевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності. [7. стр183]

3.3 Прості, дискримінуючи, монопсонії, двосторонні монополії.

3) За своїм становищем на ринку, монополії можна поділити на:

Прості монополії. Монополіст, що намагається отримати максимальний прибуток, буде намагатися встановити таку ціну і таку кількість товару, які будуть сумісні з вимогами попиту на цей товар, з його кривою витрат.

Він роздивляється попит як еластичний. Якщо він підніме ціну, то загубить частину своїх клієнтів; якщо зменшить ціну, то продасть більше.

Поведінку монополіста легко пояснити. В умовах досконалої конкуренції  продавець може збільшити кількість продаваної продукції, не викликаючи зменшення ціни; продаж додаткової одиниці продукції додає до загального доходу ціну продажу цієї одиниці, і в цих умовах граничний дохід дорівнюватиме ціні продажу.

При монополії будь-який додатковий продаж призводить до зниження ціни, що відображається на всіх інших проданих одиницях товару. Таким чином отриманий моно-полістом доход менший за суму доходів, втрачених внаслідок зменшення цін на інші одиниці товару. Наприклад: продавець міг продати 7 одиниць товару по 50 гр. але, щоб продати восьму одиницю йому необхідно було б знизити ціну до 49 гр. Але восьма одиниця не принесе йому 49 гр., так як 7 попередніх одиниць будуть тепер продаватись по 49 гр., що означатиме втрату 7 гр. Таким чином граничний дохід за восьму одиницю становитиме лише 42 гр.

Але монополіст коли він встановлює ціну повинен також передбачити  небезпеку того, що може з’явитись  при появі конкурентів в цій  галузі, де він домінував поки один. Тому монополіст буде намагатись встановити таку ціну, яка була б йому вигідна і забезпечувала прибуток на довгостроковий період, уникаючи того, щоб ця ціна могла вплинути на появу конкурентів.

Дискримінуючі монополії. Дискримінація виникає тоді коли монополіст протягом одного періоду пропонує покупцям один і той же товар за різними цінами. Зрозуміло що дискримінація може відбуватися тоді коли продавець контролює ринок.

Три основних типи дискримінаційно  монополіїї:

1. особиста: наприклад, лікар встановлює різні гонорари в залежності від рівня доходів його хворих, або місця в театрі коштують найдорожче в партері а ніж в інших місцях залу. В цих випадках Д складається у врахуванні структури попиту і в вилученні споживчої ренти.
2. Матеріальна: вона базується на використанні продаваних товарів і послуг. Наприклад, встановлюється різний тариф для використання електрики в промисловості і побуті, для професійного і власного транспорту.
3. Географічна. Продавець враховуючи відстань між містами, різні транспортні витрати, встановлює різні ціни.