Місце страхування у житті цивілізованої людини

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

Дисципліна «Основи страхування»

Реферат на тему:

«Місце страхування

у житті цивілізованої  людини»

Виконала :

Перевірила:

План:

1. ЗМІСТ СТРАХУВАННЯ.

2. ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ. І ЙОГО ЗВ'ЯЗОК 3 СОЦІАЛЬНИМ СТРАХУВАННЯМ.

3. ВИСНОВКИ

4. ВИКОРИСТАННА ЛІТЕРАТУРА

1. ЗМІСТ СТРАХУВАННЯ

Страхова галузь України, як і вся її економіка, зазнає нині безпрецедентних змін - політичних, юридичних, економічних, соціальних, технологічних. Важливого значення набуває вироблення стратегії розвитку страхових відносин між дійовими особами ринку - страховиками та страхувальниками. У перших - досягнення надійності та платоспроможності на час їх дії за рахунок розширення страхового поля та точного визначення страхових тарифів. У других - ріст довіри до страховиків. Страхування життя є необхідним атрибутом ринкової економіки.

Саме страхування життя  в розвинених країнах світу є  важливим інструментом соціального  захисту населення і могутнім джерелом інвестування національних економік. У розвинутих країнах страховий бізнес забезпечує дієвий захист соціальних і майнових прав та інтересів громадян від ризиків, сприяє підтриманню соціальної стабільності суспільства та економічної безпеки держави; він є потужним засобом акумулювання коштів для інвестування в економіку. Тобто страхування на Заході є нормою життя. У нас ще на клієнтів страхових компаній позирають як на диваків.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

Страхування є економічною категорією, що входить в економічну систему  держави. Як і фінансові відносини  в цілому, страхування зумовлене  рухом грошових засобів у процесі розподілу і перерозподілу грошових доходів та нагромаджень всіх суб'єктів виробництва й обміну. Разом з тим, для страхування характерні економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів і коштів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності, тощо). Отже, в основі страхування лежить ймовірний рух грошової форми вартості.

Для характеристики ринкового змісту страхування в сучасних умовах як перерозподільчого відношення можна вказати на такі його ознаки.

Під час страхування виникають  грошові перерозподільчі відносини, причиною яких є наявність страхового ризику, можливість виникнення події, що здатна зумовити матеріальні чи інші втрати.

Специфікою перерозподільчих відносин, зумовлених страхуванням, є те, що вони виникають між учасниками. які пов'язані з солідарною розкладкою величини збитку одного з них на всіх. З метою організації замкнутої розкладки збитку на всіх учасників страхування утворюється цільовий страховий грошовий фонд, джерелом якого є встановлені внески всіх застрахованих юридичних чи фізичних осіб. Обсяг внеску і виражає долю кожного з них в розкладці збитку. Очевидно, що розширення сукупності учасників страхування створює умови для зменшення страхових платежів і тим самим робить доступнішими страхові операції.

Саме замкнута розкладка збитку є відмітною ознакою категорії  страхування, її особливістю по відношенню до інших фінансових категорій. Згадаймо, що доходи державного бюджету, наприклад, формуються за рахунок платежів (податків) юридичних і фізичних осіб, але використовуються (витрачаються) за межами їх надходження і на різні цілі, які безпосередньо не пов'язані з умовами їх виробництва (оборона, загальне управління, тощо).

Особливістю страхування є те, що воно передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як в територіальному (просторовому) розміщенні, так і в часі. Щоб забезпечити ефективний територіальний перерозподіл страхових коштів на протязі певного часу між застрахованими суб'єктами, необхідне значне залучення учасників на великій території.

Виходячи  з розкладки збитку в часі та враховуючи випадковий характер виникнення надзвичайних подій, відшкодування їх негативних наслідків за рахунок страхового фонду не обмежується одним господарським роком. Можливе і таке, що надзвичайні події такого роду не виникають декілька років підряд. У всякому разі, точний час їх надходження передбачити важко, за виключенням деяких з них (повені, засухи, тощо).

Названі обставини  викликають необхідність резервування частини страхових платежів, що надійшли у сприятливі роки, для створення певного запасного фонду. Його призначення — бути джерелом відшкодування надзвичайних збитків в році, коли вони перевищили середній рівень.

Характерною особливістю страхування є поверненість страхових платежів, що внесені у страховий фонд. За виключенням тієї частини страхових сум, що йде на забезпечення діяльності страхової організації, сукупність страхових платежів направляється для відшкодування ймовірного збитку. Величина їх встановлюється на основі вірогідного збитку за розрахунковий період (5 чи 10 років) в межах певного регіону і повертається у формі відшкодування втрат протягом прийнятого в розрахунок часового періоду в тому ж таки територіальному масштабі.

Якраз повернення частини виплачених коштів носить ознаки кредитних відносин. Тому страхування можна вважати не лише фінансовою, а й певною мірою кредитною категорією.

Виходячи  з аналізу специфіки перерозподільчих відносин, що властиві страхуванню, можна дати йому таке визначення.

Змістом страхування  є система замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками, об'єктом  яких є формування ними цільового  страхового фонду за рахунок грошових внесків, і відшкодування з нього  можливого надзвичайного та іншого збитку застрахованих або для виплати грошових коштів громадянам у випадку втрати ними працездатності.

Важливою  умовою здійснення ефективних страхових  операцій є забезпечення територіальної (просторової) розкладки збитку на протязі  одного господарського року, а потім і розкладки збитку в часі, тобто протягом декількох років підряд. Щоб виконати ці умови, необхідна достатньо масштабна концентрація коштів у страховому фонді.

Саме концентрація коштів у страховому фонді, що витікає  з раніше визначених його суттєвих ознак, є найважливішим принципом організації страхових операцій. Це, звичайно, стосується як державної системи страхування, так і кожної недержавної страхової компанії, якщо вона намагається (а інше в ринкових умовах є безглуздям) до тривалої беззбиткової страхової діяльності.

На протязі  існування колишнього СРСР в ньому  панувала загальнонародна (державна) власність, що не створювало особливої потреби в страхуванні, обмежуючи його колгоспно-кооперативним сектором, особистою власністю громадян, їх сімейними інтересами. В умовах становлення ринкових відносин в Україні, роздержавлення власності та її приватизація відкривають широке поле для проведення страхових операцій у сфері підприємницьких структур, економічних інтересів суб'єктів господарювання.

Звернемо  увагу на функції страхування  — ризикову, попереджувальну, збережну й контрольну. Основну роль відіграє ризикова функція, тому що страховий  ризик як вірогідність збитку безпосередньо  пов'язаний з основним призначенням страхування — надавати грошове відшкодування потерпілим господарюючим суб'єктам або застрахованим громадянам. Саме в рамках реалізації ризикової функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування в зв'язку з настанням наслідків випадкових страхових подій.

Зміст попереджувальної функції полягає у фінансуванні за рахунок страхового фонду заходів по пом'якшенню страхового ризику. Якщо взяти страхування життя, то категорія страхування нагадує природу кредиту при нагромадженні по договорах страхування на дожиття вказаних в ньому страхових сум. Нагромадження коштів при застосуванні страхування на дожиття дозволяє реалізувати погребу громадян в страховому захисті досягнутого рівня життя. Але це можна вважати і змістом збережної функції страхування.

Вияв контрольної функції полягає в цільовому формуванні й використанні коштів із страхового фонду. Ця функція ніби продовжує раніше названі специфічні функції страхування і знаходить свій прояв одночасно з ними в конкретних страхових операціях.

2. ОСОБИСТЕ  СТРАХУВАННЯ 

І ЙОГО ЗВ'ЯЗОК 3 СОЦІАЛЬНИМ СТРАХУВАННЯМ

В основі особистого страхування, як і при страхуванні майна, також лежить замкнутий перерозподіл страхових платежів через спеціалізований страховий фонд між учасниками особистого страхування. Разом з тим очевидні й розбіжності між ними, тому що об'єктами страхових відносин по особистому страхуванню є працездатність, здоров'я, життя людей, тобто воно пов'язане з специфічною стороною виробництва — відтворенням робочої сили. Але цей найважливіший чинник виробництва неможливо безпосередньо виразити у ціновому виразі, що і визначає особливості особистого страхування.

На відміну  від страхування майна, особисте страхування не забезпечує відшкодування матеріального збитку, а дозволяє одержати грошову допомогу застрахованим громадянам чи їх сім'ям. Така допомога надається у випадку смерті застрахованого члена сім'ї чи втратою ним здоров'я або працездатності. Специфічною формою особистого страхування є страхування на дожиття, змістом якого є нагромадження визначеної суми до кінця дії договору страхування. Таке страхування сприяє зміцненню матеріального добробуту населення, дає можливість створити грошові джерела для додаткового страхового захисту вже досягнутого рівня життя.

Враховуючи специфічність об'єктів особистого страхування, по-іншому слід оцінювати гаку характерну ознаку страхування, як надзвичайність виникнення певних подій. Звичайно, не можна передбачити настання таких подій, як нещасний випадок, смерть, втрату працездатності. Але факт дожиття застрахованого до певної дати в залежності від його віку, стану здоров'я, способу життя, тощо можна прогнозувати з певною мірою страхового ризику.

Необхідність особистого страхування  зумовлена ризиковим характером процесу відтворення робочої  сили в умовах все більшої насиченості виробництва складними техніко-технологічними системами, погіршення навколишнього середовища. Все актуальнішою в розвинутих країнах, та й в Україні, стає проблема матеріального забезпечення людей похилого віку, питома вага яких в загальній чисельності населення неухильно підвищується.

Таким чином, об'єктивно посилюється  потреба у відшкодуванні втрат у доходах людей в зв'язку з наслідками страхових випадків, тобто йдеться про страховий захист власності та матеріального благополуччя громадян. Ця потреба викликає необхідність суспільного страхового захисту і матеріалізується в суспільних фондах споживання. В їх складі, особливо в країнах з розвиненими ринковими відносинами, все значнішу частину становлять фонди соціального страхування і пенсійні фонди, що виражають зміст соціального страхування.

Зазначимо, що держава не бере на себе повністю задоволення відповідних  соціальних потреб людей лише за рахунок  суспільних фондів споживання. Тому необхідне доповнення суспільного страхового захисту певною часткою грошових доходів самих трудящих — або за рахунок сімейних заощаджень, або за допомогою особистого страхування як колективної форми страхового захисту.

Можна вважати, що особисте страхування  спрямоване на доповнення соціального  страхування. Між ними, як формами прояву економічної категорії страхування, існує взаємозв'язок.

Маючи аналогічне суспільне призначення, соціальне і особисте страхування виражають певні особливості страхового захисту населення. Пенсії та інші виплати, пільги по соціальному страхуванню й пенсійному забезпеченню спрямовані, насамперед, на те, щоб задовольняти мінімально можливий рівень соціальних потреб населення. Соціальне страхування проводиться в обов'язковому порядку і регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 1993 р. №398 "Питання соціального страхування". Особисте страхування вважається добровільним. Разом з тим прийнята Постанова правління фонду соціального страхування України від 16 березня 1994 р. №25 "Про затвердження порядку та умов добровільного соціального страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, і адвокатів". До добровільного відносять й деякі види соціального страхування.

Взаємозв'язок соціального й особистого страхування зумовлює певні особливості в управлінні страховими операціями, що викликається різними сферами перерозподілу страхових платежів. Соціальне страхування й пенсійне забезпечення беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів підприємств і організацій і відповідно управляються спеціалізованими державними організаціями.

Особисте страхування пов'язане  з перерозподілом індивідуальних грошових доходів і проводиться в сучасних умовах як державними, так і недержавними страховими організаціями. Обслуговування застрахованих проводиться за місцем їх роботи чи проживання.

Не менш важливою проблемою на страховому ринку України за умов переходу до ринкової економіки, яка потребує державного розв'язання, є низький рівень діяльності зі страхування життя, яке виступає важливим інструментом заохочення інвестицій громадян в економіку України.

Операції зі страхування життя  в Україні з кожним роком мають  тенденцію до спаду.

Слід зазначити, що основними причинами, які обмежують розвиток страхування життя в Україні, є:

– нерозв'язання проблеми компенсації  громадянам державних виплат за договорами змішаного страхування життя (близько 3 млрд. грн ), укладеними ще за радянських часів;

– підірвана довіра населення до цього виду страхування через  вищезазначену причину, а також у зв'язку з гучними банкрутствами страхових компаній, які на початку діяльності страхового ринку безкарно займалися суто трастовою діяльністю – "грою на інфляції" (наприклад, спеціалізувалися на здійсненні послуг із змішаного страхування життя "з урахуванням інфляції");

– норма ст. 38 Закону України "Про  внесення змін та доповнень до Закону України “Про страхування", в  якій передбачено, що страховики, які  отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування;

– чинна система оподаткування.

Страхування життя як у Європі, так і взагалі у світі має  тенденцію до значного поширення. Це пов'язано з тим, що цей вид  страхування сприяє зміцненню та підвищенню матеріального стану  населення, яке страхується, а також спрямуванню значних коштів у зв'язку з накопичувальними функціями через механізм страхування (страхові резерви) на інвестиційні цілі в економіку країни. Таким чином, при зваженій політиці держави на ринку страхування життя цей вид страхування стає впливовим інструментом забезпечення стабільності в суспільстві, тим більше за умов необхідності соціального захисту населення і бюджетного дефіциту.

Тому серед найважливіших напрямів діяльності держави у цій сфері  страхування має стати створення  механізму надання громадянам гарантій повернення втрачених коштів у разі банкрутств страхових компаній при здійсненні страхування життя, що дасть змогу не тільки підвищити соціальний захист населення України, а й залучити значні кошти, які перебувають на руках у населення, на інвестиційні цілі.

На нашу думку, цим механізмом має  стати створення фонду страхових  гарантій, проте не в добровільному  порядку, як це передбачено в ст. 32 Закону України " Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про страхування", а в обов'язковому, спочатку при здійсненні страхування життя, а надалі – при здійсненні ризикових видів. Справді, спочатку це негативно вплине на діяльність зі страхування життя, але з метою відновлення довіри населення і втрачених позицій без цього рано чи пізно, але не обійтися.

3.  ВИСНОВКИ

Страхування життя є  одним з найважливіших видів  соціального захисту, а також  таким джерелом інвестування в економіку  країни, що і фахівцям важко оцінити  його кількісні або грошові вирази, - не викликає ніякого сумніву. Справа в іншому - яким чином та що необхідно зробити для того, щоб цей механізм запрацював? Щоб кошти, які знаходяться у населення почали працювати та приносити користь їх власникам, з однієї сторони, та знаходили ефективне вкладення в реальний сектор економіки, з іншої? Як повернути довіру населення до страхування? Як зробити, щоб громадянин був готовий вкладати свої збереження в купівлю полісу страхування життя і усвідомлював, що це не є даремне витрачання коштів, а насамперед - їх ефективне вкладення? І таких питань більше, аніж відповідей. Які причини затримки розвитку страхування життя в Україні?

Тривала економічна криза  в Україні призвела до різкого  падіння рівня життя більшості  населення. У людей практично  немає вільних коштів для того, щоб скористатися послугами страхових компаній, які здійснюють страхування життя. Наші багатші співвітчизники через недосконалість законодавчої бази страхування надають перевагу зарубіжним страховикам. Тому в Україні страхування життя становить лише 0,66 % страхового ринку. Крім того, потрібно відновити довіру до страхової галузі як інституту соціально-економічного захисту, інформуючи населення про стан страхового ринку і рівень державного контролю за його діяльністю, проводити роз'яснювальну роботу про необхідність і економічну доцільність страхування.

Існує цілий ряд причин, наявність яких не дає можливості для повноцінного становлення і  розвитку цього виду страхування: відсутність  належної законодавчої бази, обмежена кількість учасників ринку страхування  життя, існуючий рівень інфляції, а також низький рівень прибутків населення та їхньої довіри до страхування і цілий ряд інших.

До речі, страховики теж  незадоволені, що середньостатистичний українець не розуміє переваг  страхування і не готовий купувати поліси страхування життя. А чи готові самі страховики в рамках діючого законодавства запропонувати такі страхові продукти, в які громадянин готовий був би вкласти свої кошти? Очевидно, що ні. І якщо проблема лише в законодавчому полі - то його необхідно і можна змінювати. Існуюча законодавча база не тільки не стимулює, але і, по великому рахунку, гальмує розвиток страхування життя в Україні. Слід зазначити, що це знаходить розуміння у Верховній Раді Україні, зокрема в Комітеті з питань фінансів і банківської діяльності, та відповідно, знайшло відображення в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування".

Реформування системи  пенсійного забезпечення повинно передбачати  розвиток страхування життя, що дозволить  мобілізувати значні грошові заощадження громадян з метою збільшення інвестиційних ресурсів для розвитку економіки та створити належний рівень фінансового забезпечення громадян при виході на пенсію за віком, інвалідністю чи при тимчасовій непрацездатності або безробітті. З цією метою необхідно:

- розробити прозорі  засади діяльності страховиків  України, пов'язаної з обслуговуванням  системи недержавного пенсійного  забезпечення;

- прийняти законодавчі  акти, які б змінили діючу систему  оподаткування життя та дозволили  підприємствам включати витрати на страхування життя своїх працівників до валових витрат, що забезпечить соціальний захист працюючих;

- провести економічні  дослідження щодо можливості  випуску цінних паперів із  характеристиками, відповідними зобов'язанням  перед страхувальниками за довгостроковими договорами страхування життя;

- законодавчо врегулювати  питання захисту заощаджень громадян  за довгостроковим страхуванням  життя, здоров'я та пенсійним  страхуванням.

4. ВИКОРИСТАННА ЛІТЕРАТУРА:

1. Закон України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про страхування" // Урядовий кур’єр. – 2001. – 4 жовтня.
2. Базилевич В. Страховий ринок України. –К.: Знання, 1998. –444 с.
3. Головне завдання – подальший розвиток страхового ринку // Україна-Business. –2001. –10-17 кв.. –с.2
4. Самойловський А.Л. Пропозиції щодо вдосконалення страхового ринку України // Фінанси України. –2000 р. –№11.
5. Страховий ринок України: Програма розвитку на 2001-2004 рр. // Цінні папери України. –2001. –№10. –с.14-15.
6. Страхування – важіль стабілізації економіки // Урядовий кур’єр. –2000. –16 лютого
7. Страхування / за ред. С.Осадця. –К.: КНЕУ, 1998. –528 с.
8. Субачов І.І. Розвиток страхового ринку в Україні як фактор фінансової стабілізації економіки // Фінанси України. –2001 р. –№11.